Інновація - це історично безповоротна зміна способу виробництва речей.
Й. Шумпетер


М.І. Туган-Барановський

Й.А. Шумпетер

М.Д. Кондратьєв

Галерея видатних вчених

UA RU EN

Обращаем внимание на инновацию, созданную на данном сайте. Внизу главной страницы расположены графики,  которые в on line демонстрируют изменения цен на мировых рынках золота  и нефти, а также экономический календарь публикации в Интернете важных мировых экономических индексов 

 
М.І. Туган-Барановський

Життєвий шлях Туган-Барановського

Михайло Іванович Туган-Барановський народився 8 січня 1865 року в селі Солоне (Солянівка) Харківської губерні ї . В 1888 році він закінчив фізико-математичний факультет Харківською університету, отримав звання кандидата природничих наук . Однак, більше його захоплювали суспільні науки і майже одночасно з навчанням на фізико-математичному факультеті, він екстерном склав іспити на правничому факультеті.

1890 року виходить його перша стаття "Вчення про граничну корисність", в котрій намічається синтез теорії трудової вартості, висунутої класичною школою, та теорії граничної корисності австрійської школи. У 1894 році Михайло Іванович отримав ступінь магістра при Московському університеті. В 1895 році М. І. Туган-Барановський став приват-доцентом Петербурзького університету , де вів власний семінарій. В 1898 році в Московському університеті він захистив докторську дисертацію . В 1899 році за політичну неблагонадійність він був відсторонений від викладання, і тільки в 1905 році повернувся на кафедру на ту ж посаду. З 1913 року Михайло Іванович - професор Петербурзького політехнічного інституту.

М. І. Туган-Барановський надавав велике значення розвитку кооперативного руху. З 1908 року він брав участь у керівництві Комітетом сільських та кредитосбережувальних товариств. А в 1909 році створив спеціальне науково-громадське друковане періодичне видання і став на чолі журналу "Вісник кооперації", за визнанням сучасників, найкраще із подібних видань не тільки в Росії, але й за кордоном. В журналі публікувалися матеріали про кооперативний рух в Росії та на Заході, а також статті теоретичного характеру.

Кооперативний рух, що мав численних ідеологів і політичних керівників, мабуть, в жодній з країн не висунув свого видатного економіста-теоретика, здатного відійти від голосних лозунгів і дати теоретичну оцінку як досягнутого, так і перспектив. Йшла робота по створенню цікавої і глибокої концепції кооперації. Співвітчизники видатного вченого можуть пишатися ним. Те, що зробив Туган-Барановський у теорії кооперації, багато у чому було піонерним. Це був свого роду прорив у нову галузь економічної науки, що найтіснішим образом пов'язана з практикою розвитку господарств України та Росії. Але цей прорив було здійснено як результат усієї попередньої роботи, оскільки дослідження кооперації як самобутньої форми господарювання, багато у чому було підсумком теоретичних роздумів Туган-Барановського . І тому не є випадковим великий інтерес до них в усьому світі сьогодні.

В 90-ті роки XIX ст., коли М. І. Туган-Барановський почав публікувати перші роботи, у західних капіталістичних країнах все наявніше виявлялися монополістичні тенденції. В Росії капіталізм розвивався при збереженні численних залишків кріпацтва. З кінця XIX ст. і в перше десятиліття XX ст. в Росії з'явилися риси монополістичного капіталізму, що накладало відбиток на соціально-економічне та ідейно-теоретичне життя суспільства.

В слов'янській економічній думці поряд із марксизмом почала набувати популярності суб'єктивна школа. Виявилися глибокі розходження у розумінні багатьох основоположних проблем. Йшов процес ідейного і теоретичного розмежування представників різних соціальних прошарків.

Всі ці процеси відбилися на творчості М.І. Туган-Барановського , визначивши і його широкі наукові інтереси, і еволюцію поглядів. Туган-Барановський не належав якійсь певній течії економічної науки. Він був близький то до теорії граничної корисності, то до марксизму, то до ревізіонізму, потім до бернштейнанства, то знову до суб'єктивно-психологічної школи, то прагнув сполучити її ідеї з марксизмом, знайти нові сполучники і з'єднати те й інше.

Наукові висновки, зроблені Туган-Барановським близько ста років тому, не загубили своєї актуальності для України в наш скрутний час. Тим більше, що Михайло Іванович в останні два роки свого життя безпосередньо приймав участь у першому становленні української державності. Відразу після лютневої революції 1917 р. він вже в березні виїхав із Петербурга до Києва, де влітку стає секретарем фінансів Центральної Ради з входженням у її Генеральний Секретаріат, а потім і першим міністром фінансів, промисловості та торгівлі. Але його покликанням все ж таки була наука, а не державна діяльність, і останній рік свого життя він присвятив викладанню у Київському університеті Св. Володимира та організації Академії наук України, яку разом із Володимиром Івановичем Вернадським вони створили восени 1918 року. Останній став її першим президентом, а Туган-Барановський очолив в нїй відділення соціально-економічних наук. У відповідності зі своїми теоретичними поглядами він розробляє напрямки наукових досліджень як перспективну комплексну програму, що містила в собі практичні функції наукових досліджень економіки України і, насамперед, сільського господарства. Він підкреслює гостру необхідність вивчення історії господарства й економічної географії України.

Великого значення М. І. Туган-Барановский надавав вивченню економічної кон'юнктури, що на його думку, повинне давати матеріал для з'ясування економічних закономірностей і передбачення майбутнього розвитку економіки. У грудні 1918 р. він очолює створений з його ініціативи Український інститут економічної кон'юнктури. М. І. Туган-Барановський обирається першим в незалежній Україні академіком за фахом “теоретична економія”. В останні роки життя він був також професором Київського університету і деканом його правничого факультету, який він і стоворив, очолював Українське наукове суспільство економістів. Але його бурхливу громадську і наукову діяльність 22 січня 1919 р. зупинила раптова смерть на 55-м році життя на шляху з Києва до Одеси, звідкіля видатний вчений у складі урядової делегації Української народної республіки мав направитися до Парижу на міжнародну мирну конференцію.

Теорії Туган-Барановського в світовій економічній думці

Ще у ХVIII столітті в основу першої відтворювальної моделі засновника фізиократичного напрямку економічної науки - видатного французького вченого - медика та економіста - енциклопедиста Франсуа Кене було покладено методологію повторення виробничих процесів, їх відтворення на кожному новому витку часу. Але сама ідея економічних циклів сформувалась у іншого французького вченого Клемента Жюгляра вже тільки у середині ХІХ століття. До цього увагу вчених - економістів привертали не цикли, а тільки кризи, що розглядались не як складові циклічного розвитку господарства, а як ознаки соціально-економічного катаклізму, що насувається мов хвиля цунамі, масштаби негативних наслідків якої невідомі. Мабуть, невипадково, що перші економічні цикли, пов'язані з поновленням активної частини основного капіталу, відкрив фізик за фахом Жюгляр, який визначив їх довжину у 7-11 років, тобто у середньому 9 років. Саме такий інтервал спостерігався у середньострокових циклах виробництва світових обсягів ВВП в останні 30 років ХХ століття, мінімальні темпи зростання якого припадали на кризові 1973, 1982, 1991, 2000 рр. Таким чином, наприкінці ХІХ століття в економічній науці склалась уява про існування єдиного “промислового”, або “ділового”, циклу тривалістю у 7-11 (8-10) років, який з посиланням на авторство Жюгляра було детально описано та всебічно проаналізовано у “Капіталі” Карла Маркса , завдяки чому він широко увійшов в проблематику світової економічної теорії і практики.

Видатний український вчений Михайло Туган-Барановський у цей час першим у світі розробив вчення про фундаментальну закономірність циклічності економічної динаміки. У 1894 р. він захистив магістерську дисертацію, яка вийшла у світ в тому ж році у вигляді книги “Промислові кризи у сучасній Англії, їх причини та найближчі впливи на народне життя”. Вона викликала бурхливу дискусію у широкому колі науковців не тільки економічних, але й інших суспільних наук. Його опублікована у наступному році стаття “Значення економічного фактору в історії” викликала критику таких відомих російських істориків-народників, як Микола Михайловський та Микола Карєєв . І це невипадково, оскільки Туган-Барановський показав закономірність не тільки виникнення криз, але й їх подолання завдяки активізації інвестиційної та соціальної політик. Туган-Барановський вибрав для аналізу широкий діапазон показників економічного розвитку Великобританії на протязі ХІХ століття тому, що саме ця держава була лідером світової економіки у цей час її прискореного промислового розвитку. Економічному аналізу було піддано не тільки виробничі показники, але й показники, що характеризували стан англійського грошевого та товарного ринку, а також його вплив на населення Сполученого Королівства і перерозподіл доходів та витрат у соціальних прошарках цього населення. Видатний труд Туган-Барановського на протязі ХХ століття було перекладено на німецьку, англійську, японську та інші мови. Таким чином, він став першим у світі системним дослідником циклічних закономірностей соціально-економічного розвитку.

Туган-Барановський досліджував цілий ряд фундаментальних проблем, пов'язаних з циклічним розвитком капіталістичного господарства. Йому вдалося запропонувати нові для того часу підходи до вирішення цього питання, обгрунтувати принципово важливі висновки, багато з яких повністю підтвердила реальна економічна історія XX століття. Починає автор свою працю з докладного опису промислових криз XIX століття. (На його думку, без звернення до історії неможливе серйозне теоретичне дослідження). Глибокий аналіз історії криз дозволив вченому виділити три їх спільні основні характеристики: стан товарного ринку, визначений ним як перевиробництво; зміни в області грошового обігу; коливання кредиту. На його думку, головною з цих характеристик є перша - " перевиробництво ". Отже, науковий пошук привів до необхідності ретельно вивчити проблеми ринку.

Туган-Барановский звертається до ідей своїх попередників, знаходячи немало раціональних елементів в працях Ж.-Б. Сея і Д. Рікардо, а головне - в теорії відтворювання суспільного капіталу К. Маркса , в його відомих схемах реалізації сукупного суспільного продукту ( "Капітал". Т. 2). Досліджуючи відтворювання суспільного капіталу з введенням різних змінних, він приходить до висновку, що наведені схеми повинні з очевидністю довести думку, яка сама по собі дуже проста, але легко викликає заперечення при недостатньому розумінні процесу відтворення суспільного капіталу, а саме, що “ розміри ринку в капіталістичному господарстві зовсім не визначаються розмірами суспільного споживання. Суспільний продукт складається не тільки з предметів споживання, а й з засобів виробництва. Якщо машина замінює робітника, то суспільний попит на предмети споживання, звісно, скорочується; але зате збільшується попит на засоби виробництва. Так само при перетворенні доходу капіталіста з фонду особистого споживання в капітал, попит на предмети споживання скорочується; але зате зростає попит на засоби виробництва ”. Якщо тільки можна розширити виробництво, якщо стане для цього продуктивних сил, то можна розширити і попит, бо, при належному розподілі національного виробництва кожний знову розподілений товар є купівельна спроможність, що знову з'явилася для споживання інших товарів. У результаті він прийшов до висновку, що в товарному господарстві безперервний, поступальний розвиток виробництва можливий тільки при дотриманні певної пропорціональності в суспільному виробництві. Логічно буде припустити, вважав вчений, що якщо вірна думка про безперервний поступальний розвиток народного господарства при збереженні певної пропорційності суспільного виробництва, то вірна і зворотна позиція - якщо збереження і постійна підтримка пропорційності суспільного виробництва неможлива внаслідок об'єктивних причин, то і народне господарство буде розвиватися стрибками, змінами періодів підйому і депресії.

Таким чином, залишається тільки з'ясувати - чи можливо при капіталізмі постійна підтримка належних пропорцій суспільного відтворювання. При складанні схем Туган-Барановський припускав, що підприємці чудово знають стан ринку і капітал безперешкодно перетікає з однієї сфери суспільного виробництва в іншу. Тільки при таких умовах можлива підтримка постійної рівноваги між попитом і пропозицією. Але вся справа в тому, що насправді, вважав вчений, капіталістичний спосіб виробництва і організації господарства не дає ні того, ні іншого. Приватна власність на засоби виробництва, використання найманої праці, вільна конкуренція приводять до того, що організація виробництва в масштабі суспільства відсутня, кожний підприємець працює на невідомий ринок, капітал, коли розширюється, наштовхується на постійні труднощі. Той факт, що капіталізм нездатний забезпечити належну пропорційність суспільного відтворювання і є безпосередньою причиною промислових криз. Залишалося з'ясувати періодичність настання промислових криз перевиробництва, її причини, а також характер чергування фаз капіталістичного циклу.

Займаючись аналізом промислових криз в Англії, Туган-Барановський звернув увагу на помітну відмінність в швидкості накопичення виробничого і грошового капіталів:

•  перший розвивається хвилеподібно, в його динаміці яскраво виражені періоди спадів і підйомів;

•  другий нагромаджується безперервно, хоч і в його динаміці існують певні коливання.

Ця обставина в значній мірі пояснюється наявністю прибутків, безпосередньо не пов'язаних з промисловим виробництвом, але які відіграють значну роль в суспільстві (різноманітні ренти, прибутки з державних позик). Звідси випливав висновок, що існує цілий ряд прибутків, розмір яких мало залежить від стану національного виробництва. З усіх категорій національного прибутку найсильніше коливається з року в рік в залежності від стану торгівлі і промисловості підприємницький прибуток, потім йде заробітна плата робітників. Вони підвищуються в епохи розширення виробництва, пожвавлення промисловості і падають в епохи застою торгівлі, скорочення виробництва. Але рента, як прибуток, заснований не на особистій діяльності, а на володінні капіталом в тій або іншій формі, майже не схильна до впливу коливань промисловості і безперервно зростає. Туган-Барановський наводить такий приклад: “ проценти з державних позик, іпотек, облігацій і.т.д., як правило, сплачуються так само справно в роки застою, як і в роки пожвавлення промисловості. Земельна рента може падати за тривалі проміжки часу, але короткочасні коливання торгівлі і промисловості ніяк не можуть вплинути на неї через те, що орендні договори укладаються звичайно на більш або менш тривалі терміни ”. У результаті механізм циклічного розвитку капіталістичного господарства був представлений таким чином. У пошуках прибуткового вкладання вільний грошовий капітал чинить постійний тиск на виробництво. І як тільки він туди проникає, починається ланцюгова реакція - розширення однієї галузі вимагає розширення суміжних галузей, і пожвавлення охоплює поступово все народне господарство, причому насамперед - галузі, що виробляють засоби виробництва, оскільки будь-яке розширення виробництва вимагає збільшення постійного капіталу. Поступово, по мірі пожвавлення усього народного господарства, раніше вільні грошові капітали посилено притягуються у виробничу сферу через кредитну систему. Вони перетворюються з потенційної купівельної спроможності в реальну, підвищуючи попит і створюючи позитивну кон'юнктуру. Але як тільки витрачання вільного капіталу перевищить швидкість його накопичення, резерв, створений в період застою, поступово буде вичерпаний, і збільшення попиту припиниться. Припинення надходження вільних грошових капіталів виражається в біржовій кризі, що повністю порушує систему кредиту. По мірі витрачання вільних грошових капіталів будуються нові підприємства, і, як тільки їх будівництво закінчується, з елементів формування попиту вони перетворюються в елементи формування пропозиції. Становище на ринку змінюється. Тепер пропозиція починає випереджати попит, ринкова кон'юнктура різко погіршується, товарні ціни падають настільки, що не можуть покрити витрати виробництва. Таким, на думку вченого, є механізм циклічного руху капіталістичного господарства.

Таким чином, періодичне чергування пожвавлення і застою торгівлі в капіталістичному господарстві неминуче при наявності двох умов: неорганізованості виробництва і швидкому накопиченні вільного капіталу. ” Кризи спричиняються тим, що у фазі підйому споживання капіталу йде швидше, як його утворення. Тому, чим меншим капіталом володіє країна для підтримання своєї промисловості, тим швидше повинен закінчитись підйом ”. Чим багатша країна, чим більше в ній нагромаджується капіталу, тим яскравіше в ній повинні бути виражені промислові припливи і відпливи. Циклічний рух кон'юнктури проявляється в зміні цін на товари. Багато економістів вважало, що найбільш точно його відображають ціни на хліб. Цікавим і оригінальним висновком Туган-Барановського , який базувався на аналізі величезного статистичного матеріалу, був зовсім інший - не ціни на хліб, а ціни на залізо знаходяться в більш чіткій відповідності з рухом економічної кон'юнктури. Отже, індикатором фази циклу є ціна на основний вид сировини, що йде на створення основних засобів виробництва, нового основного капіталу. Туган-Барановський був першим економістом, що розробив та запропонував такий підхід. Іншим індикатором, який точно відображає динаміку капіталістичного виробництва, є рух дисконтного проценту. На думку вченого, дисконтний процент несе в собі інформацію про стан попиту і пропозиції на вільні грошові капітали. Як видно з механізму капіталістичного циклу, по мірі пожвавлення виробництва і наближення капіталістичного господарства до кризи, попит на вільні капітали зростає і значно випереджає його пропозицію. У зв'язку з цим росте і дисконтний процент, і чим він вищий , тим ближча економіка до кризи .

Головною заслугою Туган-Барановського є те, що у своїх дослідженнях він показав закономірність не тільки виникнення криз, але й їхнього подолання завдяки активізації інвестиційної та соціальної політик. Дуже важливо, що особливу роль у механізмі періодичних коливань економічної кон'юнктури Туган-Барановський віддавав процесу накопичення основного капіталу. Причому, ним були розділені процеси накопичення фінансового капіталу і матеріалізованого через освоєння реальних інвестицій основного капіталу. Для залучення інвестицій ним пропонувалося за допомогою гнучких регуляторів створювати сприятливий клімат їхнього стимулювання в реальному секторі економіки. У Туган-Барановського вперше цінність інвестиційних товарів обумовлювалася не витратами на освоєння їхнього виробництва, а попитом на ринку основного капіталу, аналіз якого ним зв'язувався з теорією граничної корисності різних товарів через оцінки попиту на них у найближчому майбутньому. Одним із перших її інтерпретаторів у слов'янському світі ще в 1890 р. став той же Туган-Барановський , що не протипоставив її сміто-рікардо-марксовій теорії оцінки минулих витрат, а взаємно доповнив основні положення двох фундаментальних економічних доктрин, що склалися на рубежі ХІХ і ХХ століть, зв'язав їх воєдино через антиномічний синтез, з якого пізніше вивів закон, за яким гранична корисність вільно відтворених капітальних благ прямо пропорційна їх трудовій вартості.

Працюючи професором Санкт-Петербургзького університету, Михайло Туган-Барановський виховав іншого видатного вченого Миколу Кондратьєва, який на початку 20-х років ХХ століття відкрив великі цикли кон'юктури, що в подальшему було названо Кондратьєвськими довгими хвилями або скорочено К-хвилями. У 1923 р. вийшла друком книга М.Кондратьєва “Михайло Іванович Туган-Барановський”. У ній він відзначив, що саме завдяки генію Туган-Барановського економічну науку в Росії було піднято на європейський рівень. Наприкінці свого короткого життя, у 1930-1932 рр. М.Кондратьєв знаходився під слідством в Бутирській в'язниці, де написав книгу “Основні проблеми економічної статики і динаміки: Попередній ескіз”, у якій зробив соціологічні та філософські узагальнення економічної динаміки. Тим самим він заклав основи створення теорії соціально-економічного генезису (соціоекогенезу) суспільства, вивчення механізму якого потребує сучасних системних досліджень на стикові різних галузей науки. Як наслідок, в останні роки свого трагічного життя (з 1930 р. Кондратьєв перебував у сталінських катівнях ГУТАБу, де його було страчено в 1938 р. у Суздальскому політізоляторі) він здійснив ще одну ідею свого вчителя Туган-Барановського , написавши в ув'язненні книгу з соціальної економічної динаміки.

Таким чином, вже наприкінці ХІХ століття видатний український вчений і, за визначенням іншого славнозвісного економіста Йозефа Шумпетера , “найкращий слов'янський економіст” Михайло Туган-Барановський першим у тогочасному світі розробив вчення про закономірність циклічності економічної динаміки, пов'язаної з періодичністю промислових криз, як фактору, що впливає на зміни у народному житті . У виданих через 15 років “Основах політичної економії” Туган-Барановський чи не вперше звернув увагу на необхідність саме соціальної, а не політичної спрямованості економічного розвитку шляхом посилення соціальної політики через гармонізацію диференційованих страт суспільства. Це було враховано вже у середині ХХ століття стокгольмською школою економічної думки і з поширенням інституціоналізму серед широких наукових кіл відкрило шляхи самозбереження та розвитку капіталізму через його шведську модель, яка найбільш успішно реалізована сьогодні саме у скандинавських державах, що за рівнями життя в останні роки стало займають перші міста серед найрозвинутіших країн світу. До речі, саме за його фундаментальними підручниками з політичної економії, що витримали до 1917 року чотири перевидання, майже вся Росія набувала економічних знань. Вже перед смертю у 1919 році він написав і видав популярний курс політичної економії українською мовою, який в 1927 р. було перевидано у Празі, а у 1994р. - в Україні. До даного ювілею, у 2004 р. нарешті в Україні накладом всього у 300 екз. видано його знаменеті “Промислові кризи...”, що є перевиданням його переробленого видання 1900 р., але знову ж російською мовою. Але ж у РФ ще у 1997 р. накладом 2000 екз. було перевидано “Періодичні промислові кризи...”, до того ж з пізніших суттєво перероблених видань 1914 і 1923 рр. Взагалі, на протязі десятиріччя з кінця 80-х до кінці 90-х у Москві перевидано практично всі праці, як там рахують, видатного російського економіста Михайла Івановича Туган-Барановського, чого на жаль не спостерігається в рідній Україні .

А серед цих праць, окрім вказаних вище, слід назвати його докторську дисертацію “Руська фабрика в минулому і в сьогоденні. Історико-економічне дослідження”, яка була ним успішно захищено у 1898 р. і в тому ж році вийшла окремою книгою під аналогічною назвою з рубрікацією “Т. 1. Історичний розвиток руської фабрики у ХІХ столітті”. На превиликай жаль другий том цікавої книги так і не вийшов. У цій книзі він зробив висновок, що Росія наближується до промислової кризи, і вона тут дійсно відбулась у гострій формі наприкінці 1899 року. У 1901 р. вийшов німецький переклад його “Промислових криз...”, в якому він виказав думку, що Німеччина стоїть на порозі промислової кризи і вона в дійсності наступила, що звернуло на себе серйозну увагу німецького уряду. Також ним було передбачено економічну кризу в США 1906 року. А в 1913 р. у щорічнику газети “Речь” Туган Барановський , зробив прогноз, що спостерігаємий у світовому капіталізмі промисловий підйом повинен закінчитися кризою, предбачивши її очикування у 1914-1915 рр. При цьому він застережував: “ Можливий, і більш ранішній, і більш пізніший наступ кризи; крупна війна може його значно прискорити, незначна війна або неврожаї можуть уповільнити темп промислового підйому і, таким чином, відсунити час наступу кризи” .

Окрім цього, найбільш глибоке наукове обгрунтування кооперації вперше у світі було дано також геніальним українським економістом Михайлом Туган-Барановським у його фундаментальній праці « Соціальні основи кооперації » , що з'явилась у Росії напередодні революцій 1917 р. До цього ціле десятиріччя питання кооперації знаходились в центрі уваги вченого. Його учень Микола Кондратьєв в 1923 р. в книжці про Туган-Барановського написав: « Роботи Михайла Івановича з питань кооперації, безсумнівно, необхідно визнати видатними, одними з кращих не тільки у нас в Росії » . І про це свідчить інтерес до цієї фундаментальної праці Туган-Барановського у різних країнах світу. Після першого видання 1916 р. вказана праця мала два перевидання у 1918 та 1919 роках. В останньому ж році вона перекладена польською, якою витримала ще одне перевидання після смерті Туган-Барановського , вже у 1923 р. Цікаво, що її було перекладено німецькою мовою в перший 1921 рік НЕПу, а згодом на іврит і видано у Тель-Авіві у 1937 році. У самому СРСР цю видатну роботу українського вченого була перевидано тільки наприкінці « перебудови » – у 1989 р. На жаль, « масовий кооперативний рух » в епоху « перебудови » , в значній мірі породжений тіньовою економікою, що бажала легалізуватися, надовго дискредитував саму ідею кооперації. Тому це перевидання видатної праці Туган-Барановського пройшло майже непоміченим науковою спільнотою СРСР. До речі, українською мовою її не перевидано до цього часу, хоча в наступний після смерті генія рік, тобто у 1920 р. було видано її переклад українською під назвою “Що таке кооперація?”. У скороченому варіанті вона під назвою “Кооперація, соціально-економічна природа її та мета” видана ще в 1919 р. у Києві, а потім перевидана в 1936 р. у Львові.

Як і 110 років тому, розвиток господарств України, сьогодні залежить не стільки від зовнішніх (екзогенних) чинників, скільки від ендогенних умов організації внутрішнього ринку інвестицій і основного капіталу, що може збільшитися через інвестиційну матеріалізацію прибутків підприємств за умови їхнього нормального оподатковування. Тільки створивши сприятливий інвестиційний клімат, наша країна зможе вибратися з глибокої економічної кризи, яка більше десятиріччя супроводжувалася стійкою депресією національного господарства. Ця депресія досягла граничного розміру рецесії виробництва наприкінці ХХ століття, а на рубежі тисячоліть від фази стагнації при відносно невеличкій інфляції, тобто стагфляції усієї економіки у 2000 р. вона увійшла в фазу макроекономічного зростання. Але поки що воно ще не матеріалізувалась у покращення економічного добробуту переважної кількості населення України. Слідуючи Туган-Барановському, можна зробити висновок, що розвиток капіталістичного виробництва обумовив не збагачення, а зубожіння гнітючої більшості населення нашої країни. Не тільки безпосередні виробники зубожіли, але і загальна сума виробництва продуктів мала тенденцію до скорочення. Такий стан ринку, коли попит на товари є недостатнім для відшкодування витрат на їхнє виробництво, названо Туган-Барановським загальним надвиробництвом товарів.

У цих умовах, що вже спричинили в країні важкі соціально-економічні наслідки, необхідно за допомогою активної державної інвестиційної політики домогтися розширення основного капіталу, у тому числі і тимчасово вибулого з функціонування через рецесію та стагнацію виробництва. Причому, дуже важливо, щоб на продукцію, що створюється з його допомогою, був підвищений попит. Він обумовить і додаткову потребу в основних фондах, на яких буде організоване нарощування об'ємів виробництва необхідних товарів. Але для реального здійснення всього цього необхідно забезпечити всіляку підтримку діяльності Антимонопольного комітету України, політика якого покликана створити конкурентний простір у підприємницькому середовищі держави. Тільки в цьому випадку, як стверджував Туган-Барановський , розширення основного капіталу створить підвищений попит. Адже слідуючи висновкам його аналізу, коли розширення основного капіталу зупиняється, раптово гальмується попит, і всі галузі промисловості намагаються звузити, а не розширити виробництво, що і відбулося в наш час. Новий розподіл виробництва в період різкого падіння платоспроможного попиту і торгового застою зовсім неможливий. Тому зайвий капітал у галузях промисловості, що роблять засоби виробництва і будівельні матеріали, не може нікуди перетекти і ціни товарів при наявності конкурентного середовища повинні впасти ще нижче Саме тому і потрібна активна структурна-інвестиційна й антимонопольна політики держав, у яких накопичений за роки рецесії і депресії вільний фінансовий капітал повинний бути використаний на освоєння інвестицій у реальному секторі, насамперед через інновації в конкурентноспроможних виробництвах і структурну перебудову всього господарства.

Дата публікації на сайті: 24.01.2005