Інновація - це історично безповоротна зміна способу виробництва речей.
Й. Шумпетер


М.І. Туган-Барановський

Й.А. Шумпетер

М.Д. Кондратьєв

Галерея видатних вчених

UA RU EN

Обращаем внимание на инновацию, созданную на данном сайте. Внизу главной страницы расположены графики,  которые в on line демонстрируют изменения цен на мировых рынках золота  и нефти, а также экономический календарь публикации в Интернете важных мировых экономических индексов 

 
Публікації

Кузьменко В.П.

ПІДТВЕРДЖЕННЯ ДОВГОСТРОКОВИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙНИХ ПРОГНОЗІВ МИКОЛИ КОНДРАТЬЄВА Й ПИТИРИМА СОРОКІНА НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Дану доповідь підготовлено до ХVІІ Кондратьєвських читань “Довгострокове прогнозування: історичний досвід і критичний аналіз" у Москві 11 грудня 2009 р.


Як відомо, у середині 20-х років ХХ ст. видатний російський вчений-економіст Микола Кондратьєв відкрив три великих цикли коньюнктури світової економіки тривалістю в 50-60 років (у середньому 55 років), прогноз закінчення останнього з яких кризою збігся з 30-ми роками Великої депресії, що виявилася найбільш глибокою економічною кризою у всій історії людства. Точність цього прогнозу вразила світову наукову громадськість, але сама Велика депресія, а точніше протиріччя, що нагромадилися в охоплених кризою країнах, вилилися в страшну бойню Другої світової війни, що закінчилася тільки в 1945 р. Ще в 1939 році її початку вийшов у світ фундаментальний двотомник Йозефа Шумпетера «Ділові цикли», у якому він  свою теорію інновацій, створену ним ще перед Першою світовою війною,  синтезував з Кондратьєвською теорією в єдину систему циклів різної довжини. Саме синхронізацією кризових фаз різних циклів він пояснив причини Великої депресії. Однак сама Друга світова війна змусила вчений світ надовго забути ці теорії. Тим більше що наступила фаза спочатку повільного післявоєнного відновлення світової економіки, а потім, в 50-60-і роки й швидкий її підйом, що одержав в економічній історії устояну назву післявоєнного "економічного буму", у результаті якого програвші війну Німеччина, Італія і Японія, завдяки допомозі США й забороні на виробництво зброї й нарощування військової моці, стали лідерами післявоєнної економічної динаміки, а незабаром увійшли й у Велику сімку найбільш розвинених країн світу. Причому, Японія й Німеччина, відповідно, на початку й наприкінці останньої чверті ХХ століття зайняли 2-3 місця, після США, по масштабах своїх економік (ВВП).

Прихильники Кондратьєвської теорії на рубежі тисячоріч, який відокремлювало від закінчення Другої світової війни саме 55 років, очікували чергової глибокої світової економічної кризи, але їхні опоненти з інших наукових шкіл говорили, що розвинені країни вже навчилися завчасно попереджати кризи й, незважаючи на постійну їхню періодичну появу в ХХ-му столітті, переборювати їх з найменшими втратами. Хоча, коли в 2000 році обвалилися провідні фондові біржі світової економіки, а в 2001 р. спочатку економіки США і Японії, а через рік і європейська економіка виявилися в рецесії, деякі найбільш чесні з них, наприклад Пітер Друкер, визнали свої омани й відзначили, що Кондратьєв, напевно, геніальний провидець не тільки ХХ-го, але й ХХІ-го століття. У його початку катастрофічні події 11 вересня 2001 р. незабаром дали підставу США разом з іншими країнами НАТО в 2002-2003 рр. почати війни в Афганістані й Іраку, які активізували виробництво продукції ВПК, а через міжгалузеві й міжрегіональні зв'язки пожвавили економіку цих країн. По-суті спрацював позаекономічний воєнний фактор активізації економіки США, що і в 1941 р. дозволив їй остаточно вийти з Великої депресії, оскільки тільки в 1941 році вона піднялася на докризовий рівень 1929 р. за рівнем ВВП. У наш же час аналогічний воєнний фактор зсунув пік чергової Великої депресії на один 9-літній цикл Жюгляра, трохи замортизувавши її негативні наслідки.

Таким чином, висновки циклічної теорії Миколи Кондратьєва сьогодні не втратили свою актуальність. І не в меншій мірі це стосується висновків іншої теорії циклічної соціальної й соціокультурної динаміки його друга Питирима Сорокіна. Ще на початку 60-х років ХХ століття видатний російсько-американський учений системного мислення Питирим Сорокін на Міжнародних конгресах по соціології прочитав кілька піонерських доповідей, об'єднаних згодом у книгу “Головні тенденції нашого часу”. На початку доповіді “Діагноз і прогноз відносин між Сходом і Заходом” в 1963 р. він висловив наступну гіпотезу: “Класифікація людської популяції, культурних систем, країн і народів на східні й західні багато в чому штучна й фіктивна... Сучасні засоби комунікації й транспорту день за днем зближають Захід і Схід, і процес цей буде тривати доти, поки ці сегменти людства не стануть також взаємозалежні один від іншого, як більшість народів і способів життя Заходу або Сходу”. Інакше кажучи, Питирим Сорокін півстоліття тому побачив тенденції, що визначили феномен планетарної глобалізації нашого часу. Більше того, указуючи на “головні тенденції нашого часу”, Сорокін відзначив три найбільш важливі з них, поставивши на перше місце “переміщення творчого лідерства  людства з Європи і Європейського Заходу, де воно було зосереджено протягом п'яти сторіч, у більше великий регіон Тихого океану й Атлантики”. Як відомо, такими творчими лідерами людської цивілізації, що насамперед характеризуються сьогодні показниками прискореної економічної динаміки, обумовленими певними інноваційними проривами, наприкінці ХХ сторіччя стали країни Південно-Східної Азії (ПСА) - так звані “південно-східно aзійські тигри” на чолі з могутніми Китаєм і Японією, а с початку ХХІ століття до них додалася ще й Індія. Навіть в умовах рецесії світової економіки поточного року за прогнозами світових фінансових організацій очікується ріст ВВП Індії в 2009 р. на 5-6%, а ВВП Китаю - на 8-9%.

Сорокін також, по-суті, першим у світі висунув перспективну ідею конвергенції капіталістичної й комуністичної систем “у свого роду інтегральний тип ... з об'єднаною системою інтегральних культурних цінностей, соціальних інститутів та інтегрального типу особистості, істотно відмінних від капіталістичного й комуністичного зразків”. І на початку третього тисячоріччя ми можемо констатувати, що його прогнози багато в чому збуваються, оскільки державна політика більшості розвинених країн, і Заходу, і Сходу, спрямована на боротьбу зі світовим тероризмом, спростовує відоме висловлення англійського письменника Редьярда Кіплінга: “Захід є Захід, Схід є Схід і разом їм не зійтися ніколи”. Останнім часом багато уваги приділяється й вектору “Північ-Південь”, але разом з тим, особливо після катастрофічних подій 11 вересня 2001 р., проглядається й деяка єдність цивілізацій по обох векторах перед планетарними загрозами, про що нами писалося ще напередодні цих подій. Це якісно вищий ступінь співробітництва між окремими країнами, коли досягається значний ступінь єдності національних відтворювальних процесів, включаючи сукупність факторів, які спричиняють й спільність духовних інтересів, реалізовану через діалог різних культур. При цьому, в умовах збереження суверенітету держав і існування між ними ринкових відносин, особливу роль здобуває погоджений розвиток сфер співробітництва, включаючи й спільні нтереси у гуманітарній сфері - у релігійних питаннях і взагалі ментальній спорідненості й додатковості інтересів різних народів.

Відповідно до теорії Сорокіна, розробленої ним ще напередодні й під час Другої світової війни (1937-1941) у чотиритомній “Cоціальній і культурній динаміці”, у людській ойкумені існують соціокультурні суперсистеми, в основі яких лежить світогляд, що формується на базі певного способу пізнання. Сорокін і його передтеча кінця ХІХ століття Микола Хлєбніков виділили три типи суперсистем: 1) умоглядну або спіритуалістичну, що ґрунтується на зверхпочуттєвій реальності; 2) сенсуалістичну, що визнає чуттєвість джерелом і мірою всіх речей; 3) ідеалістичну, засновану на синтезі інтуїції, розуму й чуттєвості. Дані суперсистеми існують ідеально, але історично об'єктивуються в матеріальних засобах. За Сорокіним й Хлєбніковим, історичний процес являє собою зміну одних соціокультурних суперсистем іншими. В основі цього руху лежить заміна домінуючого світогляду й обумовлених їм способів сприйняття дійсності. Основні причини зміни перебувають усередині суперсистем. При цьому, перехід від умоглядної до ідеалістичною й від неї до почуттєвої суперсистеми носить хоча й кризовий, але відносно спокійний характер і тільки шлях від почуттєвої до інших соціокультурних суперсистем здобуває форму самої затяжної й болісної кризи. Саме така, за оцінкою Сорокіна, “криза наших днів” - так він назвав стислий варіант свого чотирьохтомника. Але вихід із кризи повинні знайти вчені, що виробили антикризову політику, пізнавши механізми протікання кризи, і відповідальні політики, що зобов'язані розробити й реалізувати стратегію її подолання. Тому що при всій стихійності кризових процесів вони можуть стати соціально-управляємими.

Як відомо, на рубежі тисячоріч у світовій науці активізувалася розробка  й реалізація циклічної парадигми коеволюції природи й суспільства, включаючи проблеми співробітництва різних цивілізацій у процесі створення ними нового світового порядку, про що писалося в нашій доповіді на міжнародному симпозіумі, присвяченому 110-річчю від дня народження Питирима Сорокіна, що ухвалив рішення щодо створення Міжнародного інституту Питирима Сорокіна й Миколи Кондратьєва й відбувся на початку лютого 1999 р. у містах Москві й Санкт-Петербурзі, пов'язаних з раннім російським періодом творчості П.Сорокіна. Його ідеї були розвинені нами в наcтупному році в роботі “Mегатренди людського розвитку в побудові нового світового порядку цивілізацій і місце в ньому України й Росії”, опублікованій в щоквартальному журналі “Cтратегична панорама” Ради національної безпеки й оборони України. Протягом останнього десятиліття, особливо після появи резонансних робіт американського політолога Самуеля Гантінгтона, зіткнення цивілізацій і взагалі цивілізаційний підхід стали предметом гострих міждисциплінарних дискусій наукових і науково-практичних форумів. Поряд з ним у цей же період розвиток одержав і світ-системний підхід американського соціолога Іммануеля Валлерстайна до аналізу світ-економіки (термін видатного французького вченого Фернана Броделя - вершини знаменитої історичної школи “Аннали”). Сучасні російські дослідники Володимир Лапкін і Володимир Пантін в одній з останніх своїх робіт використовують цей підхід для демонстрації не тільки часової, але й просторової циклічності світового розвитку, що підтверджує її універсальний характер. Свою статтю вони починають із компартивістського аналізу двох зазначених підходів:

Однією з важливих проблем глобальної політичної історії є виділення й аналіз наскрізних мегатрендів, що дають уяву про розвиток світової політичної системи на значних по своїх масштабах часових проміжках і що мають принципово важливе значення для розуміння механізмів її еволюції. Серед підходів, які - у чинність свого глобального характеру й орієнтації на цілісний розгляд історичних процесів - розкривають подібні мегатренди, варто назвати насамперед світ-системний і цивілізаційний підходи. З погляду світ-системного підходу, на першому місці стоїть розвиток “центра” і “периферії” світ-системи, а з погляду цивілізаційного підходу - розвиток якої-небудь цивілізації, засноване на певній системі цінностей, релігії, традиціях, формах політичної й економічної організації”.

Відзначивши, що в рамках обох підходів важко пояснити багатовікове політичне протиборство різних держав однієї й тієї ж цивілізації, учені виявили наявність конкуруючих між собою принципово різних і навіть конфронтуючих одна одній моделей політичного й економічного розвитку, включаючи альтернативні моделі їхньої модернізації, усередині одного “центра” світ-системи. Вони використали ідеально типову (за Максом Вебером) конструкцію опозиції “центра” і “протицентра”. У ній центр має інший зміст, ніж у світ-системній концепції, відображаючи політичну й економічну чинність світової держави, що має у розташуванні потужну систему мобілізації ресурсів. Це дало їм можливість по-новому глянути на багато важливих моментів глобальної політичної історії нового часу. Аналіз був початий з послідовного протистояння: Голландії й Франції (в XVII ст.), Великобританії й Франції (в XVIII - початку XIX ст.), Великобританії й Німеччині (наприкінці XIX - початку XX ст.), США й Німеччини (у першій половині XX ст.). Закінчений він був недавнім протистоянням в часи “холодної війни” США й СРСР (у другій половині ХХ ст.). Учені подумки зробили дві кругосвітніх подорожі, у протилежних напрямках для кожної із двох країн нерозривних біполярних пар, на геополітичній та геоекономічній мапах світу протягом більше трьох століть. У результаті вони виконали й прогноз їхнього подальшого протистояння із трансформацією “центра” від США до Японії й “протицентра” від Росії до Китаю вже на початку ХХІ ст., територіально зблизивши їх до рівня XVII - XVIII ст., але вже в рамках не Західної, а Східної цивілізації. Особливо цікавий для сучасних і майбутніх дослідників даної проблеми остаточний висновок російських учених:

Особливої уваги заслуговують висновки й прогнози із приводу найближчого майбутнього. Період зміни “протицентра” обіцяє бути досить нестабільним. Разом з тим епоха глобалізації й швидкого розвитку принципово нових технологій, інститутів, відносин відкриває принципово нові можливості й для трансформації “протицентра”. Недавнє минуле, зокрема біполярний світ “холодної війни”, уже стає далекою історією. На його місці виник “чотирикутник” (США - Японія - Росія - Китай), у якому представлені два “центри” - реальний і потенційний, і два  “протицентра” - колишній і майбутній. Аналіз відносин усередині цього “чотирикутника” має великий науковий інтерес, але - у чинність своєї складності й масштабності - вимагає особливого дослідження”.

Для усвідомлення протиріч цих трансформацій відзначимо непримиренну боротьбу на світових фінансових ринках, що обвалилися наприкінці ХХ - початку ХХІ ст., в двох найбільш розвинених в економічному відношенні гігантів - США і Японії. Якщо врахувати, що в цей час до них приєднався ще один гігант - Європейський Союз (ЄС) зі своєю новою грошовою одиницею - євро, що з 1999 по 2001 р. існувала тільки у вигляді електронних грошей, а з 2002 року стала повноправною єдиною європейською валютою 12-ти західноєвропейських країн (зараз уже 16-ти), то сьогодні можна говорити про три світові фінансові центри. Крім цього, прийнявши у свій склад 12 країн за останні 5 років, ЄС різко виріс і кількісно до 27 країн, його сукупний ВВП перевищив ВВП самої могутньої країни миру – США, а зараз в умовах подолання економічної кризи йому вдалося подолати й кризу його політичної інтеграції.

Як відомо, на початку ХХ століття в умовах світової економічної кризи рубежу тисячоріч  ні Центральний банк Японії, ні створений для обслуговування єврозони Європейський центральний банк (ЕЦБ) не відрізнялися гнучкою політикою у відношенні їхніх дисконтних ставок відсотка, на багато років заморозивши їх на вкрай низькому рівні. У теж час Федеральній резервній системі (ФРС) США, очолюваною досвідченим його главою Аланом Грінспеном, протягом майже 20 років саме була властива така гнучкість. В 90-і роки в повній відповідності з теорією кредитно-грошової антикризової політики Михайла Туган-Барановського він спочатку знижував дисконтну ставку ФРС, а потім підвищував її 11 разів по 0,25% з 1 % до 3,75 %. Цікаво, що ще до появи повідомлень про його відставку, А.Грінспен висловлював думку, що 4% є межею такого підвищення. Екс-президент США Джордж Буш в 2006 р. призначив на пост глави ФРС Бена Бернанке, на який він вступить у лютому 2006 р. Хоча Б.Бернанке є досвідченим економістом, що з 2002 р. входив до складу керуючих ФРС - Центрального банку США, а із червня 2005 р. очолював Раду економічних консультантів при президенті США, говорити про повноцінну заміну було важко. Адже А.Грінспен був призначений на цю високу посаду покійним Рональдом Рейганом ще в 1987 р. і з тих пор перетворився в символ стабільності фінансової системи США. Крім цього його спадкоємець відрізняється від нього й по концептуальних поглядах. Будучи автором численних наукових праць, Б.Бернанке обґрунтував свою монетаристкую,  по-суті, не антиінфляційну концепцію регулювання інфляції шляхом застосування інфляційних орієнтирів. На його думку інфляція повинна бути вище нуля, але не більше 2 %, чого саме дотримується й керівництво ЕЦБ. Його ж прешественник завжди втримувався від планування інфляції, воліючи оперативно реагувати на неї в міру надходження сигналів про неї. Бернанке переконаний, що страшнее, чим інфляція, її протилежність - дефляція й особливо рецесія всієї економіки, що й підтвердив останню глобальну кризу. Інфляція б'є по кишені громадян, але полегшує борговий тягар уряду, що, як відомо, сьогодні є досить важким для адміністрація президента США в умовах рекордного, більше 10% ВВП, дефіциту бюджету. Причому найбільший борг США має саме перед урядами Китаю і Японії. Як відомо, дешеві гроші легше повертати, а дефляція утрудняє життя уряду, але й життя громадян не поліпшує, у чому українці й росияне могли переконатися ще до останньої кризи. Нещодавно Бен Бернанке нагадав як у свій час нобелівський лауреат по економіці - творець теорії монетаризма Милтон Фридман пропонував, якщо треба, скидати гроші з вертольотів, після чого перший одержав прізвисько “вертолітний Бен”, що більш терпимо ставиться до інфляції, чим А.Гринспен. І як показало майбутнє, а сегдня вже сьогодення американської економіки, політика ФРС при Бернанке не сприяла росту ВВП США, темпи якого спочатку впали, а цього року економіка США виявилася в абсолютної рецесси на рівні не менш 3-процентного спаду ВВП. Як слідство, замість погашення зовнішнього боргу США перед Китаєм, Японією й іншими країнами, він став рости, а дефіцит бюджету взагалі перевищив 10% ВВП. Але в цих умовах з'являється шанс зміцнити ієну, а за нею при розумній кредитно-грошовій політиці ЄЦБ міг би підтягтися і євро, але, схоже, криза в ЄС також наростає й у країнах єврозони очікується спад сукупного ВВП навіть більший, ніж у США - до 4%, а в Японії навіть - до 5-6%. В умовах рецесії, що наростала, виробництва центральні банки більшості країн миру активно знижували свої дисконтні ставки, довівши їх майже до нуля. Найдавніший на планеті Центральний банк Англії (ЦБА) знизив свою дисконтну ставку до рівня 0,5%, якого він не мав за більш ніж трьохсотрічну свою історію. Зараз же ЦБА, а також Центральний банк Японії й ЕЦБ відрізняються параличем ставок відсотка на рівні, відповідно 0,3% - 1,0%. ФРС США взагалі вже обмежена у своїй можливості регулювати кредитно-грошову політику, оскільки має обмеження в рамках зміни дисконтної ставки на рівні 0-0,25%. Таким чином, догляд Гринспена мав для США й велике психологічне значення. До того ж не слід забувати, що постійні природні катаклізми й перманентні війни останнього років в ісламських країнах Азії принесли США величезні збитки, які обчислюються сотнями млрд. дол. і підривають економіку цієї країни, ВВП якої в середині ХХ століття становив половину світового, наприкінці його - менше третини, а зараз уже менше чверті світового ВВП, хоча він і в 3-4 рази більше ВВП Японії й Китаю, що займають друге-третє місця. Це теж дуже багато, але важлива тенденція, продовження якої підтверджує прогноз геніального Питирима Сорокіна, що більшу частину свого життя з 1923 по 1968 р. проживав у США й спостерігав цю країну саме зсередини.

Правда цунамі 26 грудня 2004 р. приніс сотні млрд. дол. збитків у 13 країнах Індійського океану, але такі гіганти як Японія й Китай від нього не постраждали. Ці країни також наздоганяють природні катаклізми, але вони навчилися мобілізувати свої резерви при дуже стійкому менталітеті працьовитого населення. А Центральному банку Японії й Народному банку Китаю необхідно перебороти властивий інституціональний страх порушити політичний статус-кво перед західними фінансовими центрами Америки і Європи, які давно мислять себе світовими й зараз борятся за роль “головного економіста” планети. Хоча останні події розвитку глобальної економічної кризи свідчать й про інше. Група з 20 провідних світових держав візьме на себе роль Постійної ради з глобального економічного співробітництва, заявив у четвер 24 cентября Білий дім. Група з восьми ведучих промислово розвинених країн G8 буде й надалі збиратися по загальних питаннях, таким як національна безпека. При цьому роль ради директорів у світовій економіці візьме на себе саме група країн G20, що прийме на себе, по суті, роль Світового уряду. "Це рішення дозволить більш широкому колу країн брати участь у виробленні найбільш важливих питань, що необхідно для того, щоб створити більше сильну й збалансовану глобальну економіку, реформувати фінансову систему, підняти рівень життя найбідніших верств населення", - говориться в заяві Білого дому. Передача впливу від G8 до більш широкої групи G20 символізує той факт, що багаті країни сьогодні випробовують недолік упевненості в регулюванні світової економіки тільки після того, як надлишок цієї впевненості зняли потрясіння, що перекинули увесь світ у рецесію. На країни G20 доводиться близько 85% сукупного валового продукту (СВП). Група була створена після хвилі девальвацій національних валют ринків, що розвиваються, - від Росії до Таїланду в 1990-х. Група країн G-8 контролює біля двох третин СВП, що в 2008 р. склав більше 60 трлн доларів США. І тут, чотири країни Південної та Південно-Східної Азії у Великій двадцятці, знайшовши загальну мову, мають велике майбутнє в керуванні світовою економікою. Якщо Японія не буде з'ясовувати історично напружені відносини з Китаєм або Південною Кореєю в ролі субрегіонального лідера, а зуміє знайти з ними спільну мову, то західний світ може й прискорити свій старатегический програш, "захопившись" боротьбою зі світовим тероризмом, погрозу якого він бачить із боку ісламського світу, в якому також може відбутися свій розкол, що тисячу років тому він відбувся в християнському світі. І на тлі кризових явищ у Західній та Ісламській цивілізаціях саме країни Південної та Південно-Східної Азії можуть домовитися й зробити не тільки економічний ривок, що вони по-черзі демонстрували останні десятиліття, але й політичний прорив планетарного масштабу. На думку багатьох спостерігачів, США разом з падінням долара й негативними соціальними наслідками війн, розв'язаних з Ісламською цивілізацією (адже ж сама велика за кількістю населення ісламська країна - це не Афганістан, Пакистан, Іран або Ірак, а Індонезія, розташована в Індійському океані поруч із гігантами Південної та Південно-Східної Азії), швидко втрачають свою привабливість у цьому макрорегіоні нашої планети, що бурхливо розвивається. У той же час там росте “м'яка сила” таких гігантів як Китай і Індія. Слідом за Японією, "м'яка сила" якої померкла, але не улетучилась під час останньої економічної кризи,  ці країни усе більше затверджують себе в глобальній культурі людства. У роки економічного підйому в Японії дуже популярними у світі були романи Нобелівського лауреата Ясунарі Кавабати, фантастичні добутки Кобо Абе й фільми видтного кінорежисера другої половини ХХ століття Акіри Куросави. Японська культура в останні роки усе більше проникає в західний світ, починаючи з моди, їжі й поп-музики й закінчуючи лідерством в області домашніх відеоігор. Покемони японських мультяшек завойовували вже більше півсотні країн світу. Взагалі японська мультиплікація має величезний успіх у професійних режисерів та продюсерів - і це в часи економічної кризи. З відродженням економіки в новій черговій кондратьєвській "довгій хвилі" м'яка сила Японії може збільшитися ще більше. Такої  "м'якої сили" поки менше в таких гігантів як Китай та Індія, але у відмінності від Японії, їхня економіка давно на підйомі. І разом з нею ростуть у них не тільки військові ресурси й "тверда сила", але й їх "м'яка сила". Свідоцтвом такого  визнання західним світом культурних завоювань цих країн є присудження в 2000 р. китайському письменникові Гао Синцзяню Нобелівської премії в області літератури, а через рік - представникові індійської діаспори В.С. Найпулу. Китайський фільм “Скрадливий тигр, дракон, що затаївся” став самим касовим неангломовним фільмом, а такі індійські фільми, як, наприклад, “Весілля в сезон дощів” також мають світовий успіх на Заході, що усе більше тягнеться не тільки до східної культури, але й до філософії древніх цивілізацій Індії, Китаю, Японії, які переживають там зараз справжній Ренесанс. І якщо США та їхні союзники в Європі будуть продовжувати в інших макрорегіонах світу непривабливу експансіоністську політику, вони за глибокою кризою, які випробовує зараз їхня економіка, не встигнуть помітити, як їхнє власне населення зверне свої погляди на "благодатний" і такий ще незрозумілий Схід. І за сьогоднішньою глобальною кризою настане черговий підйом і "економічний бум" світової економіки, під час якого виникають і військові небезпеки, якщо згадати Карибську 1962 р. кризу в піку "економічного буму" 60-х років, що був зупинений тільки завдяки відповідальності за долі людства двох світових лідерів Джона Кеннеді й Микити Хрущова. Але "яструби" США й СРСР не простили їм цього й в 1963 р. убили Кеннеді, а в наступному році відсторонили від влади й Хрущова. Яка ж динаміка нарощування озброєнь і ситуація у світі зараз відносно потенційно можливого світового конфлікту військового характеру.

Минулий 2008 рік, незважаючи на глобальну фінансово-економічну кризу, що почалаcя 15 вересня банкрутством провідних інвестиційних банків США, можна назвати безпрецедентним по кількості укладених експортних контрактів на поставку озброєнь і військової техніки (ОіВТ), загальний обсяг яких оцінюється в 101,314 млрд дол проти 89,039 млрд дол в 2007 р. і 68,5 млрд дол в 2006 р. У цілому за останні п'ять років (2004-2008 рр.) були укладені контракти на поставку ОіВТ на суму 336,732 млрд дол. Причому частка контрактів, укладених в 2008 р., склала 30% від загального обсягу контрактів, укладених за 5-літній період. В 2008 р. уперше в історії військово-технічного співробітництва обсяг укладених щорічних контрактів перевищив суму в 100 млрд дол.

За обсягами поставок продукції військового призначення (ПВН) 2008 рік також став рекордним за 5-літній період. В 2008 р. загальносвітовий обсяг поставок ПВН склав 59,74 млрд дол. Це більш ніж удвічі перевищує показник 2004 р. (27,188 млрд дол). Настільки значний ріст обсягів поставок озброєнь зафіксований уперше після закінчення "холодної війни". Причому в останні два роки мав місце "лавиноподібний" ріст обсягів світових поставок озброєнь. Для порівняння: в 2007 р. обсяг поставок склав 54,087 млрд дол, в 2006 р. - 35,085 млрд дол, в 2005 р. - 29,584 млрд дол. Усього за 5-літній період було поставлено озброєнь на суму 205,685 млрд дол, причому на 2008 р. довелося 29% від цього обсягу.

Оцінка ступеня впливу кризи на світові військові видатки є вихідної як для прогнозування розвитку ситуації в області експорту/імпорту ОіВТ по вже укладених контрактах, так і в сфері обсягів контрактів, що укладають знову, у сфері ВТС. Світова економічна криза, що почалася в 2008 році, змусила в четвертому кварталі 2008 року скорегувати поточні військові бюджети більшості країн. До того ж у багатьох з них бюджетний рік не збігається з календарним. У цьому зв'язку обсяг світових військових видатків у цілому за підсумками 2008 року поки можна оцінити тільки за непрямим даними, зокрема по відношенню обсягу світового військового експорту/імпорту ОіВТ до світових військових видатків. У цілому за період з 2000 по 2005 р. цей показник коливався в межах від 2,65% до 2,88%. В 2006 році він склав 3,13%, а в 2007 році виріс до 4,4%. В 2007 році обсяг світового військового експорту склав 55,079 млрд дол при світових військових видатках в 1,253 трлн дол. Відповідно до попередньої оцінки, у зв'язку з економічною кризою, яка почалася, ріст цього показника, що спостерігався в 2006 і 2007 р., за підсумками 2008 року припинився, і він стабілізувався на рівні не вище 4,4%. При цьому, з урахуванням світового обсягу експорту/імпорту ОіВТ в 2008 році в сумі 59,74 млрд дол, попередня оцінка світових військових видатків (СВВ) в 2008 році становить близько 1,358 трлн діл (по оцінках SIPRI - 1,464 трлн діл), тобто 2,3-2,5% СВП. В Україні ж це співвідношення у 2008 р. було на рівні 1%, а в поточному 2009 р. дорівнює тільки 0,8% ВВП.

Слід зазначити, що сучасну глобальну економічну кризу сьогодні досить часто порівнюють із Великою депресією 30-х років, накопичені негативні наслідки й протиріччя якої наприкінці їх закінчилися Другою світовою війною. Можна погодитися з відомим українським економістом Анатолієм Гальчинським, що “за своїми ознаками, нинішня криза належить до класу структурних, які пов’язані із системними перетвореннями існуючих інституційних механізмів світової економіки. Як свідчить світова історія, такі кризи зазвичай багатоступінчасті за своїм перебігом. Так, світова структурна криза 1873 року тривала до 1879-го, а потім через три роки, у 1882-му, фактично відновилася. У цьому зв’язку кризу 1873—1882 років називають «довгою депресією».

Аналогічним чином розгорталися події і в період Великої депресії 1929—1932 років, у результаті якої інституційні механізми монополістичної економіки трансформувалися у державно-регульований монополістичний ринок. Привертає увагу нетривалий стабілізаційний період: усередині 1937 року розгорнулася нова криза, яка мала ті ж ознаки. Можу навести таку статистику: якщо позначити індекс світового промислового виробництва у 1929 році за 100, то в 1932-му він упав до 63,8. У 1936-му — піднявся до 103,5 (усі цьому аплодували), однак уже в 1938 році знову впав до 92,7.

Коли ми акцентуємо увагу на структурній специфіці нинішньої кризи, то зобов’язані враховувати аналогічні процеси. Зокрема те, що для принципового оновлення існуючих функціональних механізмів світової економіки, утвердження нового ряду стійких економічних форм знадобиться досить багато часу. Хотів би помилитися у своїх висновках, однак з урахуванням зазначених міркувань я дотримуюся думки, що нинішня криза, ймовірно, також буде ступінчастою, а відтак, і стабілізаційні процеси — відносно нетривалими”. Дійсно, після антикризових заходів Нового курсу Франкліна Рузвельта ситуація в американській економіці покращилась в 1935-1936 рр., але вона знову погіршилась в 1937-1938 рр. і тільки Друга світова війна, що почалася в 1939 г., активізувала її, дозволивши вийти на докризовий рівень 1929 р. тільки в 1941 р. Таким чином кризова фаза Великої депресії мала довжину 12-річного історічного циклу. Залишається сподіватися, що нинішня Велика депресія виявиться коротшою, оскільки інша форма, по суті світової війни країн НАТО з Ісламською цивілізацією в Афганістані та Іраку продовжується вже 7 років, а ознаки рецесії світової економіки спостерігалися вже в 2001 р. 

Але як випливає з моделі великих циклів коньюнктури Миколи Кондратьєва, друга емпірична правильність, виведена їм у цій моделі, затверджує, що “періоди підвищувальних хвиль великих циклів, як правило, значно багатіше великими соціальними потрясіннями й переворотами в житті суспільства (революції, війни), чим періоди понижувальни хвиль”. Причому, для трьох підвищувальних хвиль великих циклів, які людство пережило на момент відкриття Кондратьєва, він привів кілька десятків прикладів, які статистично підтверджували цю емпіричну правильність за майже півтора століття - з кінця ХVІІІ cт. до 20-х років ХХ ст. З огляду на результати досліджень за Кондратьєвською моделлю “довгих хвиль” і виявлену тенденцію прискореного нарощування озброєнь у багатьох країнах планети, що спостерігалася в останні п'ять років, а також велику ймовірність розрішення протиріч, які накопичуються між країнами під час глобальної економічної кризи, у формі збройних конфліктів, яких і так на наших очах стає усе більше, Україні необхідно терміново й невідкладно розробити й реалізувати програму переоснащення своїх озброєнь. Вони майже не обновлювалися за 18 років незалежності, а передові підприємства й галузі ОПК України працювали, в основному, на експорт.

До речі, міністр оборони КНР Лянь Гуанлі напередодні військового параду, присвяченого 60-й річниці проголошення Китайської народної республіки, що відбувся 1 жовтня 2009 р., заявив, що військовий арсенал Китаю близький по основних параметрах до озброєнь провідних країн Заходу. Зокрема, на військовому параді планується показати близько 50 нових зразків озброєнь і військової техніки (ОіВТ). Китай активно реалізує програми переозброєння збройних сил сучасним озброєнням не тільки за рахунок придбання новітніх видів ОіВТ, а й шляхом розробки власних зразків ОіВТ і копіювання кращих зразків озброєння провідних держав миру. Нарощування військового потенціалу КНР свідчить про перетворення Китаю з регіонального азіатського у світового лідера, що поки уступає США як по своєму економічному так і військово-політичному й технічному-військово-технічному потенціалах. Тому Україні й Росії потрібно активізувати співробітництво із КНР по основних напрямках торгово-економічних зв'язків, а також військово-політичне й технічне-військово-технічне співробітництво, опираючись на традиційні зв'язки між Росією, Україною й Китаєм, що склалися ще в часи СРСР, а також виходячи з того факту, що КНР є однієї з п'яти країн, разом з Росією, США, Великобританією й Францією - гарантів безпеки України, яка вперше у світі відмовилася від ядерної зброї, відповідно до Будапештського меморандумом, що підписаний у грудні 1994 року.

Якщо згадати чим закінчилася Велика депресія 30-х років, то варто підкреслити, що військово-політичні загрози незалежності наших держав зараз підсилилися. Сьогодні за прогнозами можна чекати падіння світової економіки в 2009 р. на 2-3%, а російської й української економік, відповідно, на 8% і 16%. І це при оптимістичному варіанті розвитку кризових явищ. Причому військово-політичні загрози можуть бути посилені не тільки в період соціально-економічної кризи як у РФ, так і в Україні, що спостерігається вже в поточний 2009 р., але й у період відновлення й підйому їхніх економік, які саме випливають із теорії криз видатного українського економіста Михайла Туган-Барановського й теорії “довгих хвиль” його учня - не менш видатного російського вченого Миколи Кондратьєва. І на тлі участі Росії й України в заходах, присвячених 70-річчю початку Другої світової війни, у ході якої території як України, так і європейської частини Росії стали випаленою землею з мільйонами людських жертв, всім галузям влади в наших державах варто нагадати про необхідність невідкладно зосередити свої зусилля в напрямку істотного підвищення обороноздатності своїх країн, а не шукати протиріччя в своєму розвитку, нагнітаючи й без того напружену ситуацію в світовій політиці. Але в ніякому разі вони не повинні це робити для того, щоб воювати між собою. Навпаки, їм треба звернутися до думок видатного російського мислителя Петра Кропоткіна про взаємодопомогу людей, яка є двигуном прогресу, в тому числі на шляху спільного подолання социально-економічної кризи в обох країнах. Тим більше, що взаємодопомога в економіці є кооперацією виробництва, яка  може не тільки допомогти як складова антикризової політики, але й суттєво прискорити економічне зростання на підйомі нової Кондратьєвської хвилі. До речі, “Соціальні основи кооперації” ще в 1916 р. обгрунтував все той же геній Туган-Барановського, який було обгрунтовано в 1923 р. його учнем Кондратьєвим у книзі, присвяченій померлому вчителю.

Головне, щоб нинішня Велика депресія не закінчилася тим, чим закінчилася в 1939 р. перша з них. А тоді й далі через певний світовий циклічний метроном будуть збуватися пророчі довгострокові прогнози геніальних учених світового рівня - Миколи Кондратьєва й Питирима Сорокіна.

 

Опубліковано на сайті: 2009-10-17

Коментарі до цієї статті:

Дата: 2009-12-16     Коментарий добавил(а): софья

прогноз более чем удручающий, продается лишь то жилье которое реальноь идет на немыслимые уступки сегодня- которые завтра оказываются более чем правильным решением ;тем более что покупается опять таки более дешевое жилье чем планировалось ранее

Дата: 2009-10-19     Коментарий добавил(а): СВЕТЛАНА

ВАШ ПРОГНОЗ ЦЕН НА НЕДВИЖИМОСТЬ