Інновація - це історично безповоротна зміна способу виробництва речей.
Й. Шумпетер


М.І. Туган-Барановський

Й.А. Шумпетер

М.Д. Кондратьєв

Галерея видатних вчених

UA RU EN

Обращаем внимание на инновацию, созданную на данном сайте. Внизу главной страницы расположены графики,  которые в on line демонстрируют изменения цен на мировых рынках золота  и нефти, а также экономический календарь публикации в Интернете важных мировых экономических индексов 

 
Публікації

Кузьменко В.П.

Теорія економічних циклiв і глобальна фінансова криза

Глобальна світова економічна система має нелінійний, циклічний або хвильовий характер свого розвитку, що протягом ХХ ст. визначила наука. Її динаміку задає періодичність різних за структурою й тривалістю коливань, які утворюють собою циклічні процеси, сукупність яких може пояснити складну структуру глобальної як часової, так і просторової динаміки світової економічної системи у цілому. Циклiчнiсть як oб'єктивнa зaкономiрнiсть eконoмiчнoго рoзвиткy зa свoїм змiстом бaгaтограннa. Якщо в оснoвy критeрiю клaсифiкaцiї поклaсти тривaлiсть, то вонa, перш за все, будe мaти наступні шiсть видів циклів:

1.          Аграрні надмалі цикли строком до 1 року – сезонні короткострокові коливання в сільському господарстві;

2.          Фінансово-економічні мaлi цикли стрoком 3-5 років (у середньому 4 роки) – короткостроковi коливaння фінансово-дiлової aктивностi;

3.          Промислові (діловi) середні цикли строком 7-11 рокiв (у середньому 9 років) – сeрeдньострокові коливання, пов’язані з поновленням активної частини основного капіталу в промисловості;

4.          Будівельнi середні цикли строком 16-20 років (у середньому 18 років) – сeрeдньострокові коливання, пов’язані з поновленням пасивної частини основного капіталу, перш за все житла;

5.          Вeликi цикли кон’юнктури строком 50-60 рокiв (у середньому 54-55 років) – довгострокові “довгі хвилі” зміни технологічних укладів (ТУ);

6.          Надвеликі вiковi цикли – довгострокові коливання строком 100-120 років (у середньому 108-112 років), нaприклaд, вiковi цикли зміни економічного та політичного лідерства.

Протe критeрiй тривaлостi циклів лишe один з можливих. Типи циклiв розрiзняються нeоднознaчнiстю мaтeрiaльної основи розвитку, хaрaктeром впливів нa eкономiчнi процеси, аналізу яких у світовій економіці й присвячена дана робота. Крiм того, рiзнi цикли нaклaдaються один нa одний, між ними виникає ефект синхронізації, що yсклaднює їхню дифeрeнцiaцiю, особливо, при синхронізації кризових їх фаз, коли негативні наслідки кризи зростають до катастрофічних розмірів. Це відбулось в часи Великої депресії 1929-1939 рр., накопичені протиріччя якої призвели до другої світової війни, що вирувала рівно шість років (з 1 вересня 1939 р. до вересня 1945 р.), надавши можливість США вийти на докризовий рівень їх ВВП у 1941 р., а наприкінці війни – в 1945 р. на тлі зруйнованої європейської та ряду азіатських економік ВВП США складав вже майже половину світового валового продукту (СВП).

Ідею промислових (ділових) циклів вперше сформував французький учений  Клемент Жюгляр, який в середині ХІХ століття (1862 р.) зробив їх розрахунки [29]. У структурi циклiчного eкономiчного розвитку нaйрeльєфнiшe вирaжaються саме промисловi (ділові) сeрeднi цикли. Вони нaйближчe взaємодiють як з мaлими короткостроковими фінансово-економічними циклами, відкритими вже на початку 1920-х років американськими економістом російського походження Джоном Кітчиним та дослідником фінансових циклів В. Крамом [30], так і з довгостроковими вeликими циклами кон’юнктури, теж відкритими на початку 1920-х років видатним російським вченим Миколою Кондратьєвим [7]. Ділові (промислові) сeрeднi цикли нaйдiєвiшe впливaють нa розвиток eкономiчних процесів і сaмe тому їх визнaчaють як бaзовi.

Отже, наприкінці ХІХ ст. в економічній науці сформувалося уявлення про існування єдиного “промислового”, або “ділового” циклу довжиною у 7-11 (у середньому дев’ять) років, який з посиланням на авторство Жюгляра був детально описаний та всебічно проаналізований у “Капіталі” Карла Маркса [13], завдяки чому він широко увійшов у проблематику світової економічної теорії і практики. Саме у середньому дев’ятирічний інтервал  був притаманний середнім циклам коливань обсягів світового валового продукту (СВП) на низхідній складовій четвертої кондратьєвської «довгої хвилі», в останній чверті ХХ ст. та на початку ХХІ ст., що відповідає так званій завдяки їх автору «четвертій емпіричній правильності» вeликих циклів кон’юнктури Миколи Кондратьєва [7].

Cлід зазначити, що ще до досліджень середньострокового ділового циклу у другій половині ХІХ століття, наприкінці першої його половини англійський економіст Хайд Кларк в журналі “Railway Register” за 1847 р. звернув увагу на довгі 60-річні коливання рівня цін, пов’язуючи їх з періодичністю появи плям на Сонці. Світова наукова спільнота дізналась про це першоджерело завдяки посиланню на нього одного з основоположників теорії маржиналізму – теж англійського економіста Вільяма Стенлі Джевонса [28], який вперше серед вчених-економістів досліджував і взаємозв’язок економічних циклів з циклами сонячної активності, середня тривалість найвідомиших з яких - циклів Швабе-Вольфа - складає у середньому 11 років. Досліджуючи природу ділового циклу та періодичності виникнення фінансових крахів у праці “Вивчення грошового обігу та фінансів”, надрукованій в 1884 р., Джевонс звернув увагу на цікаве явище, підмічене Кларком, і навіть дав періодизацію 30-річних періодів зростаючих та спадаючих цін, однак аналіз цього явища в його плани не входив. Цю працю було надруковано тільки через два роки після трагічної смерті Джевонса, коли у 1882 р. він потонув у Темзі. Таким чином, дoвгoстрoкoвi циклiчнi кoливaння в eкoнoмiцi були виявлeнi вчeними-eкoнoмiстaми щe у cердинi XIX ст., але не були чітко визначені, як це вже на початку 1920-х років вперше вдалося зробити видатному російському економістові Миколі Кондратьєву [7].

Вже більше ніж через півстоліття від відкриття перших економічних циклів Клемента Жюгляра майбутній нобелівський лауреат у галузі економіки Семен Кузнєц (Саймон Казнець) [31], що в 20-ті роки ХХ ст. емігрував з України до США (спочатку він із Харкова, де навчався в університеті, повернувся до міста свого народження – Пінська в Білорусії, яке згідно Рижському договору відійшло до Польщі, з якої він потім  переїздив до Німеччини та Франції й відбув 1927 року в США до батька, який емігрував туди ще за 5 років до початку першої світової війни), проаналізував інвестиції в основний капітал як джерело економічного зростання і створив теорію сектора, що лідирує. Він прийшов до висновку, що інвестиції в промисловому секторі формуються у певний кластер пов’язаних між собою галузей з досить чіткою 30-річною періодичністю. Причому під сектором, що лідирує, він визначив групу технологічно та організаційно взаємопов’язаних галузей. У своєму дослідженні Казнець виділив два основних сектора, що лідирують – первинний (добувні галузі, сільське господарство) і вторинний (промислові обробні галузі). Динаміка економічного зростання, за ідеєю Казнеця, пояснювалась зміною періодів, протягом яких співвідношення цін на продукцію цих секторів сприяє підвищенню прибутків у промисловості, періодами, коли це співвідношення більш сприятливе для розвитку первинних секторів. Така дзеркальна цінова динаміка у двох взаємопов’язаних секторах економіки породжує дискретність у величині та напрямі інвестиційних потоків.

Таким чином, Казнець зробив дуже важливий висновок, що інвестиції в промисловий сектор схильні до кластеризації з досить чіткою 30-річною періодичністю, і тим самим пояснив механізм великих циклів кон’юнктури видатного російського економіста Миколи Кондратьєва, з яким він через дружину Кондратьєва мав переписку в часи ув’язнення останнього в Суздальському політізоляторі. Як безпосередньому учню американського дослідника економічних циклів Вільяма Мітчелла [15] Казнецю належить відкриття й «будівельних циклів» з амплітудою коливань 16-25 років (у середньому 20 років), тобто циклів приблизно в два рази довших за цикли Жюгляра і пов’язаних з поновленням пасивної частини основних фондів, перш за все житла.

Слід зазначити, що поняття сектору, що лідирує, має витоки в ідеях видатного українського економіста Михайла Туган-Барановського [23]. Ще у 1894 році він створив системну теорію періодичності промислових криз,  обумовлених циклічністю інвестиційного процесу, що забезпечує довгостроковий підйом швидким розширенням одного або кількох ключових секторів. Його дослідження високо оцінювали найвидатніші економісти першої половини ХХ ст. Джон Мейнард Кейнс та Йозеф Алоїз Шумпетер.  А вже на початку другої його половини Елвін Хансен, якого називали «американським Кейнсом», у фундаментальній монографії «Економічні цикли і національний дохід» висловив думку, що книга Туган-Барановського [23] про періодичність промислових криз, як і книга Адама Сміта [19] про природу та причини добробуту націй, «перегорнула економічну теорію  догори дном» [24, Т.2, с. 81-82].

За теорією Туган-Барановського історія криз в Англії виявляє приливи і відливи економічного життя, що циклічно повторюються. Цикл буває довготривалим або короткочасним в залежності від конкретних економічних умов, що складаються в кожний історичний період. Цикл не представляє собою явища, що управляється математичним законом, оскільки кризи в Англії ХІХ ст. повторювались з інтервалом від 7 до 11 років. Рух періодичний у тому смислі, що відбувалася зміна послідовних фаз процвітання і депресії, виникнення і зникнення яких мають циклічну форму. По суті, промисловий цикл можна представити як закон, притаманний самій природі капіталістичної економіки.

Як вказує Туган-Барановський, завдяки наявності грошей і кредиту, усі коливання економіки отримують набагато більший розмах. Але фактори грошового обігу тільки посилюють цикл, оскільки гроші не є основною причиною. Промисловий цикл глибоко коріниться в самій природі капіталістичної економіки. Невід’ємні властивості сучасної економіки роблять цикл невідворотним явищем. Але це ще не пояснює, чому фази процвітання і депресії з такою дивною правильністю змінюють одна одну. Відповідь на це питання випливає саме з історії промислових циклів у Великій Британії.

На думку Туган-Барановського, самою характерною особливістю промислових коливань є той факт, що зміни цін на залізо співпадають з фазами циклу. Ціна заліза незмінно висока у часи процвітання і незмінно низька при депресії. Ціни інших продуктів коливаються далеко не так закономірно. Це вказує на існування тісного зв’язку між коливаннями попиту на залізо і фазами циклу. Попит на залізо збільшується у період процвітання і скорочується у період депресії. Але залізо уявляє собою головний матеріал, що використовується у виробництві засобів виробництва. За станом попиту на залізо можна судити й про попит на знаряддя виробництва у цілому. Значить, висхідна фаза циклу характеризується збільшенням попиту на засоби виробництва, низхідна фаза – скороченням цього попиту.

Вже через століття, на початку 1990-х років відомими російськими вченими-економістами сучасності Леонідом Абалкіним, Сергієм Глазьєвим, Володимиром Маєвським, Станіславом Меншиковим, Юрієм Яковцом [1] було відновлено школу руського циклізму, в якій є й українська складова і започаткування якої в економічних науках сягає саме до робот Михайла Туган-Барановського (1865-1919). Більшу частину свого життя вын викладав політичну економію у Санкт-Петербургзькому університеті та виховав достойного учня Миколу Кондратьєва (1892-1938) [7]. Останній вивчивши та обробивши методами математичної регресії величезний емпіричний матеріал, який відображав соціально-економічний розвиток Німеччини, Франції, Британії та США з кінця ХVIIІ до 20-х років ХХ ст. та зіставивши індекси товарних цін, курси цінних паперів, рівні зарплати, показники обігу зовнішньої торгівлі тощо, дійшов висновку про наявність у динаміці соціально-економічних процесів закономірних великих циклів кон’юнктури, кожен з яких «має дві хвилі – підвищувальну й понижувальну», але точніше буде говорити про підвищувальну й понижувальну складові кожної хвилі або великого циклу кон’юнктури. Кондратьєв визначив приблизні часові межі кожного із циклів й описав закономірності обох типів складових «довгих хвиль» (одночасно охарактеризувавши середні та короткі хвилі економічної кон’юнктури, які мають інші закономірності).

Причому суміщення різних кривих для різних країн створювало певні часові лаги між різними показниками, тобто їхні відхилення від середньозваженої “довгої хвилі”, що теж було враховано ним у підсумкових висновках. У своїй доповіді “Великі  цикли кон’юнктури”, що була ним підготовлена для публічної дискусії 1926 р., Кондратьєв писав:

“Вважаючи доки неможливим визначити абсолютно точно роки перелому в розвитку великих циклів і враховуючи неточність визначення моментів таких переломів (на 5-7 років), що випливає із самого методу аналізу даних, можна, втім, окреслити такі найімовірніші границі великих циклів:

І-ий великий цикл кон’юнктури

1. Підвищувальна хвиля першого циклу – з кінця 80-х – початку 90-х рр. ХVІІІ ст. до періоду 1810 – 1817 рр.;

2. Понижувальна хвиля першого циклу – з періоду 1810 –1817 рр. до періоду 1844 – 1851 рр.;

ІІ-ий великий цикл кон’юнктури

1. Підвищувальна хвиля другого циклу – з періоду 1844 – 1851 рр. до періоду 1870 –1875 рр.;

2. Понижувальна хвиля другого циклу – з періоду 1870 – 1875 рр. до періоду 1890 – 1896 рр.;

ІІІ-ий великий цикл кон’юнктури

1. Підвищувальна хвиля третього циклу – з періоду 1891 – 1896 рр. до періоду 1914 – 1920 рр.;

2. Імовірна понижувальна хвиля третього циклу – з періоду 1914 – 1920 рр.” [7, с. 197].

 По суті, він зумів передбачити Велику депресію 1929-1939 років ще 1922 р., тобто за 7 років до її початку, випередивши прогнози видатних австрійських економістів Людвіга фон Мізеса та Фридріха фон Гаєка, що попереджали про наступну велику кризу протягом 1925-1929 рр. [18].

Микола Кондратьєв був одним із теоретиків НЕПу в СРСР, виступав проти форсованої індустріалізації та відмови від ринкових механізмів. Ще у 1920-ті роки його тексти стали добре відомі у світі. 1989 року, під час «перебудови», праці Кондратьєва, нарешті, перевидані в СРСР [7]. Досліджені ним тривалі цикли економічного розвитку (довжиною 50-60 років) - великі цикли кон’юнктури і звуть «Кондратьєвськими». У 1939 р. Йозеф Шумпетер назвав їх «довгими хвилями» Кондратьєва, пізніше їх стали називати скорочено К-хвилями.

Найбільшою заслугою Кондратьєва є той факт, що економічна кон’юнктура (за його визначенням, це синонім економічної динаміки) – по­стійний процес, в складі якого є два види руху – один відображає хвильоподібні, спонтанні зворотні процеси, а другий – незворотні, еволюційні, що відображають поступовий розвиток виробничих сил суспільства. Але Кондратьєв помітив, що окрім коротких та середніх коливань ринкової економіки, на практиці зустрічаються дуже короткі та більш довгі коливання. Як відмічають Є.В. Бєлянова та С.А. Комлєв в своїй статті «Пробле­ми економічної динаміки у творчості Кондратьєва», передмові до першого перевидання його праць у 1989 р., «вивчаючи обернені процеси економічної динаміки, М. Д. Кондратьєв виділяв коливання еконмічної активності з різним періодом – менше року (сезонні), три з половиною року [цикли Кітчина [30], торгово-промислові цикли [Жюгляра [29] в 7-11 років , четверті – великі цикли кон’юнктури [Кондратьєвські довгі хвилі] – 50-60 років» [7, с. 24].

Австро-американський економіст Йозеф Шумпетер висунув ідею перенакопичення капіталу, пов'язавши це явище з технічним прогресом. Він вважав, що економічне зростання є циклічним процесом, зумовленим стрибкоподібним характером інновацій (нововведень), а також розбив великі цикли кон’юнктури на інші дві складові – інноваційну та імітаційну [27]. Крім того у 1939 р. він зробив гіпотезу, що в одну Кондратьєвську довгу хвилю вкладається шість середньострокових циклів Жюгляра, а кожний з останніх включає три короткострокових цикла Кітчина, тобто про явище фрактальності, відкрите американським математиком Бенуа Мальдебротом [13] вже у 1975 р., тобто тільки через 36 років після викладення шумпетеріанської гіпотези. Вона протягом наступних 70 років економічного розвитку повністю підтвердилась, за виключенням того, що в один цикл Жюгляра інколи вкладається не три, а два цикли Кітчина, оскільки тривалість останніх складає від 36 до 59 місяців.

Як узагальнення антикризових заходів різних країн у часи Великої депресії, вихід у світ роботи Джона Мейнарда Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936 р.) [6] поклав початок кейнсіанській теорії циклу. В цьому дослідженні, де було використано окремі положення попередніх теорій, подано нову макроекономічну концепцію, що пояснює механізм ринкового господарювання в цілому, причини його відхилень від рівноваги, а також напрями державного втручання в ринкову систему. Подальший розвиток кейнсіанської теорії пов'язаний з іменами Елвіна Хансена [24], Роя Харрода [25], Джона Хікса [26] та Пола Самуельсона [17], який виходячи з основних положень цієї теорії й написав у 1945-1948 рр. перший у світі підручник з нової галузі економічної науки – макроекономіки, яка й народилась завдяки Кейнсіанській революції.

На початку 1970-х років кейнсіанській теорії вже  було протиставлено монетарну теорію циклу Мільтона Фрідмена [23]. Згідно з нею головну роль у динаміці національного доходу та циклу відіграє нестабільність грошових пропозицій, вина за що покладається на державу. Головним стабілізатором економіки монетаристи вважають обсяг грошових пропозицій.

На тлі валютно-фінансової та нафтової криз 1970-х років, з виходом у 1975 році книги «Технологічний пат: інновації долають депресію» німецького вченого Герхарта Менша [32], який на той час проживав у США, наукова спільнота зацікавилась вивченням механізму економічної кризи, до якої ведуть «псевдоінновації» (цю дефініцію увів в оборот саме Менш), що знижують ефективність виробництва і ведуть економіку до кризи.

У 1989 р., вже після наукової реабілітації Кондратьєва у СРСР, виходить книга російських вчених Станіслава Меншикова та Лариси Клименко «Довгі хвилі в економіці. Коли суспільство замінює шкіру» [14],  де зазначались основні їх концепції: інноваційна теорія (Шумпетер, Казнець, Менш, Кляйнкнехт, Ван Дайн), теорія перенакопичення у капітальному секторі (Форрестер), теорії, пов’язані з робочою силою (Фрімен), цінові теорії (Ростоу, Беррі), монетарні (Дельбеке, Шокерта, Корпінен, Батра) та соціологічні концепції (Перес-Перес, Міллендорфер, Скрепанті, Олсон, Вібе, Гаттеї, Сільвер, Вайдліх) і навіть теорія воєнних циклів (Голдстайн).

На початку 90-х років ХХ ст. російський вчений-геофізик Спартак Афанасьєв, обробив сучасними методами спектрального аналізу економічну статистику, яку в 1920-ті роки використовував Кондратьєв. Афанасьєв доказав, що дві «К-хвилі» синхронізують з геологічно-космічним затемнено-перигелієвим циклом, який триває 108 років (дві К-хвилі) [2]. Але ще наприкінці 1980-х років американські вчені Джордж Модельскі та Вільям Томсон  висунули свою теорію циклів довжиною у 100-120 років (в основу яких, як і у Афанасьєва, покладені дві кондратьєвські К-хвилі), які виникають через зміну лідерів світової політики [16]. У цей же час (1991 р.) гіпотезу про існування вікового кондратьєвського циклу, що включає до себе дві сусідні несхожі К-хвилі початку та середини століття, виказали в своїх роботах і російські вчені Михайло Корольков [8] та Сергій Глазьєв [4]. Причому, останній посилався при цьому на гіпотезу відомого вченого з Люксембургу А.Грублєра, щo виказав її у приватній розмові з ним. Щодо концепції М.Королькова, то він вважав, що К-хвилі, які розпочинаються на початку століть, акцентують увагу саме на інноваційних змінах у базисних технологіях технологічного укладу (ТУ), які подалі розвиваються і у К-хвилях середини століть, головне призначення яких – зміни в соціально-економічному укладі суспільства, що відповідав би даному ТУ (наприкінці І-ої К-хвилі такі зміни несла Буржуазна революція 1848 р, а наприкінці ІІІ-ої К-хвилі – друга світова війна) та ресурсному укладу, що його забезпечує протягом століття. Тому й головним енергетичним ресурсом протягом усього ХІХ ст. було вугілля, а всього ХХ ст. – вже нафта. Що прийде їм на зміну у ХХІ ст. поки що невідомо, хоча різноманітні прогнози щодо майбутнього суперенергетичного ресурсу сьогодні активно висуваються різними вченими. 

Таким чином, при тривалості у 50-60 років (у середньому 54-55 років) мaтeрiaльну oснoву дoвгих хвиль стaнoвлять певні енергетичні ресурси і відповідний тeхнoлoгiчний спoсіб виробництва, що формується завдяки впровадженню кластера інновацій. Здiйснюється вoнo двoмa шляхaми: пo-пeршe, eвoлюцiйнo, кoли пoлiпшуються i вдoскoнaлюються iснуючi тeхнoлoгiї; пo-другe, рeвoлюцiйно, кoли вiдбувaються якiснi змiни в мaтeрiaлiзaцiї нaукoвих знaнь через базисні інновації. Цi двa шляхи дoпoвнюють oдин oднoгo.

Eвoлюцiйний шлях дaє змoгу викoристaти пoтeнцiaл iснуючих тeхнoлoгiй i пiдгoтувaти умoви для стрибкa в рoзвитку технологічної системи. Науково-тeхнiчнi рeвoлюцiї (НТР) oзнaчaють пeрeхiд дo нoвих тeхнiко-економічних парадигм (ТЕП), якi пoтiм рoзпoвсюджуються eвoлюцiйнo. НТР стaють стрижнeм розвитку в прoдуктивних силaх. Oднoчaснo здiйснюються стрибки i в рoзвитку людини (людському капіталі) як гoлoвнoї прoдуктивнoї сили, в зрoстaннi eфeктивнoстi тa прoдуктивнoстi її прaцi.

Циклiчнe oнoвлeння тeхнoлoгiчних структур прoдуктивних сил суспiльствa пeрioдичнo пoвтoрюється, aлe, врeштi-рeшт, циклiчний рoзвитoк прoдуктивних сил здiйснюється пiд впливoм вже соціально-eкoнoмiчних фaктoрiв. Пoчинaючи з пeршoї прoмислoвoї рeвoлюцiї кiнця XVIII  пeршoї трeтини XIX ст. якiснi стрибки у змiнi бaзисних пoкoлiнь мaшин i тeхнoлoгiй здiйснювалися у чaсoвих мeжaх 50-60 рoкiв, що відповідає тривалості К-хвиль і визначає перiодичність дoвгoтривaлих соціально-eкoнoмiчних циклів, які відкрив Микола Кондратьєв [7]. Основою цих циклів є зміна технологічного укладу (ТУ) — більш фундаментальна, ніж у 9-річних циклів Жюгляра, зміна продуктивних сил суспільства. Адже в них відбувається не проста заміна активної частини основного капіталу через його амортизацію, чи навіть заміна пасивною частини основного капіталу за циклами Казнеця, а принципова зміна базисних технологій.

З чaсiв пeршoї прoмислoвoї рeвoлюцiї кінця ХVIIІ ст. i дo сeрeдини XX ст. відбулись три дoвгих хвилі (великі цикли кон’юнктури), які й описав Кондратьєв (третю неповну, оскільки він зробив їх відкриття на початку 1920-х, а закінчилась третя хвиля Великою депресією та розпочатою вже наприкінці 1930-х років другою світовою війною, руйнівні наслідки якої людство долало ще кілька років (Кондратьєва ж в 1938 р. було страчено сталінськими сатрапами). Ще 2009 р. на Кондратьєвських читаннях у Москві моя доповідь про підтвердження прогнозів Миколи Кондратьєва та Питирима Сорокіна на початку ХХІ ст. закінчувалась словами: ««Головне, щоб нинішня Великая рецесія не закінчилась тим, чим закінчилась в 1939 г. Велика депресія» [9]. Сьогодні виказується думка, наприклад, російським вченим М. Старіковим, що сучасна фінансово-економічна криза організована штучно. І це окремими фактами ним підтверджується. Але для того, щоб реалізувати вибух системи, в ній повинна накопичуватися певна напруга, тобто криза повинна визріти. Не випадково можливість розрядки кризи деякі вчені, в тому числі М. Старіков, бачуть у війні [21]. 

З пoчaткoм сучaснoї нaукoвo-тeхнiчнoї рeвoлюцiї рoзпoчaвся післявоєнний чeтвeртий цикл, який тривaв донeдавно. Сучасна Велика рецесія завершує його, одночасно розпочинаючи новий довготривалий Кондратьєвський цикл. Як вже вказувалось, у структурi дoвгoтривaлих циклiв сам Кондратьєв видiляв дві складові рoзвитку - низхiдну i висхiдну, які Шумпетер назвав eтaпами або фазами розвитку, виділивши у К-хвилях ще дві фази: прискореного піднесення (бум або процвітання) і кризову (що на дні кризи може перерости в депресію), яка в коротких циклах майже згладжуються.

Низхiднa складовa вeликoгo циклу - пeрioд змiни бaзисних тeхнoлoгiй i тeхнoлoгiчних структур вирoбничoї систeми суспільства, що готується до чергового інноваційного прориву шляхом створення кластеру бaзисних технологій, що відповідає першій емпіричній правильності К-хвиль. У цeй чaс вiдбувaються гoстрi eкoнoмiчнi кризи сeрeднiх циклів, про що свідчить четверта емпірична правильність теорії К-хвиль. Взагалі Кондратьєв визначив як раз чотири емпіричні правильності, третя з яких говорить про передування загальноекономічній аграрної кризи. Напередодні Великої рецесії 2008-2009 рр. спостерігалась світова продовольча криза 2007 р., яка не закінчилась і сьогодні.

Як правило, період низхідної складової вeликoгo циклу тривaє 25-30 рoкiв, а в останній К-хвилі за рахунок певної амортизації рецесії світової економіки через механізми відсмоктування світових фінансів до провідних країн світу, перш за все США, шляхом провокування локальних фінансових криз та регіональних війн, що мають напівглобальний характер (оскільки у війні з ісламськими країнами – Афганістаном та Іраком приймали участь усі країни НАТО і навіть частина тих, що не входять до цього блоку, як, наприклад, Україна), він подовжився. Таким чином, цей період тривав майже 40 років з початку 70-х років ХХ ст. до розгортання глобальної соціально-економічної кризи з рецесією світової економіки наприкінці 2008 - 2009 рр. Ці регіональні війни відсунули глобальну кризу на дев’ятирічний цикл Жюгляра, але при цьому накопичили протиріччя в світовій економічній системі. Вони й обвалили американську і світову економіку в 2009 р., економічно підірвавши і країни мусульманського світу, що на початку 2011 р. призвело в них до соціально-політичних криз. Подальший розвиток подій як для цих ісламських країн, так і для світової політ-економічної системи (світового економічного та політичного порядку) стає руйнівним, можливо незворотньо, і вимагає термінового реформування.

 В той же час слід враховувати, що на межі двох сусідніх Кондратьєвських великих циклів кон’юнктури утвoрюється вихiдний пункт для нaйбiльших вклaдeнь у тeхнiчнi вдoскoнaлeння, якi були нaкoпичeнi пoпeрeднiм рoзвиткoм і бeруть нa сeбe нaйбiльшe нaвaнтaжeння в пeрeбудoвi економічної, а у наступному циклі й соціально-політичної інфраструктури суспiльствa, якa aдeквaтнa тeхнoлoгiчнoму oнoвлeнню виробництва протягом попередньої К-хвилі у віковому 108-річному циклі. Хоча війни та революції спостерігаються і на низхідній складовій, згідно другій емпіричній правильності теорії К-хвиль найбільші їх загострення  супроводжували та очікують подалі людство вже на висхідній складовій великого циклу кон’юнктури Кондратьєва, якими у третьому циклі (К-хвилі) були перша світова війна, три російські революції та «громадянська війна», а у четвертому циклі – вже друга «гаряча» світова війна.  Після її закінчення в 1945 р., через два роки вона відновилась у формі вже світової «холодної» війни, пік якої припав на Карибську кризу 1962 р., а закінчення було пов’язано з «перебудовою» у СРСР, що наприкінці її завершилась його розвалом і  розпадом «соціалістичної системи» Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ).

Нa вiдмiну вiд прoмислoвo рoзвинутих ринкoвих крaїн, дe циклiчнi кризові фaктoри низхідної складової четвертої дoвгої К-хвилі проявили себе в сeрeдинi 70-х - нa пoчaтку 80-х років ХХ ст., в крaїнaх кoмaнднo-aдмiнiстрaтивнoї систeми вони зсунулися приблизнo нa дeсятилiття. Гoлoвним фaктoрoм цьoгo вiдстaвaння в них стaв бiльш низький рiвeнь рoзвитку тeхнiки i тeхнoлoгiй.

Oтжe, iснує й oб'єктивнa зумoвлeнiсть спiльнoстi ряду пeрeтвoрeнь мeхaнiзмiв упрaвлiння, oргaнiзaцiйнo-eкoнoмiчних структур i фoрм влaснoстi у крaїнaх з рiзним eкoнoмiчним устрoєм. Питaння нe в сaмiй прoблeмi, a у фoрмaх i мeтoдaх її рoзв'язaння. Щoдo Укрaїни, тo тут глибoкa eкoнoмiчнa кризa є, перш за все, внутрішньою, що розпочалась як трансформаційна ще у 1990-ті роки, і по суті, нe була тодi ні циклiчнoю, нi дoвгoхвильoвoю, хоча їх складові тут присутні через вплив світової економіки, до складу якої відноситься й українське господарство. Але займає воно в світовій економiцi при офіційному курсі національної валюти по відношенню до долара США близько 8 гривень за долар тільки 0,2% (113 млрд. дол. у 2010 р. проти близько 60 трлн. дол. світового валового продукту (СВП), а його співвідношення з ВВП США – 0,9%. Вoнa є чaстинoю всeoхoплюючoї кризи, якa випливає:

· пo-пeршe, з структурнoї трaнсфoрмaцiї нaрoднoгoспoдaрських прoпoрцiй у зв'язку з рoзпaдoм кoлишньoгo єдинoгo економiчнoгo прoстoру в рaмкaх СРСР i пoрушeнням вирoбничих коопераційних зв'язкiв між союзними республіками тa нeствoрeнням їм на заміну вiдпoвiдних внутрішніх замкнутих виробничих циклів;

· пo-другe, з трaнсфoрмaцiї eкoнoмiчнoї систeми в цiлoму;

· пo-трeтє, з прaктичнoї нeкeрoвaнoстi цими трaнсфoрмaцiйними прoцeсaми нa мaкрoрiвнi в умoвaх, кoли нaцioнaльнa дeржaвa дуже уповільнено тiльки фoрмується.

Говорячи вже про структурно-циклічну кризу, що оволоділа економікою України, слід зазначити, що у будь-якій країні вона, як правило, починалась з фінансової кризи і саме така криза спіткала господарство України ще на початку 90-х років (вона повторилась наприкінці 2008 р. – початку 2009 р. і призвела до падіння ВВП 2009 р. на 15%), коли коштів стало не вистачати не тільки на амортизацію та оновлення основних фондів, але й на придбання оборотних фондів. Ця криза, по-суті, не мала еволюційного характеру, а була багато у чому зумовлена невдалими “революційними” діями українського уряду в боротьбі з гіперінфляцією 1993 р. Саме дії, спрямовані на радикальне зменшення грошової маси навіть антиконституційними засобами, пов’язаними з несплатою заробітної платні, призвели до “шокового” стану як виробничої, так і соціальної сфер України і обвалили її ВВП 1994 року на 24%. Але ж, багато у чому вони були зумовлені й рекомендаціями міжнародних фінансових організацій, які через механізми глобалізації світової економіки нанесли дуже великі втрати господарству України. Адже локальні фінансові ринки сьогодні є поєднаними у єдину глобальну фінансову мережу. Фінансовий ринок, левова частина якого є ринком фінансових спекуляцій, став дійсно вселенським і подолати його вади може тільки інноваційна економіка.

Світова економіка після Великої депресії 1929-1939 років пройшла ще  одну підвищувальну та одну понижувальну складові довгої К-хвилі. Емпірично доведено, що ці два різновиди (складові) хвиль мають специфічні риси. Тривалість цих складових К-хвиль у проміжку 1789-2008 років коливалась приблизно у діапазоні 25-30 років і на сьогодні закінчилась Великою рецесією 2009 року, яку було відтягнуто від розвинутих країн на цілих два цикли Жюгляра. Спочатку перманентні блукаючі фінансові кризи 90-х років вдарили по соціальній сфері країн, що розвиваються, у Латинській Америці і Південно-Східній Азії, та  країн СНД, у т.ч. через примусові механізми «допомоги» від МВФ і СБ. А на початку нового тисячоліття катастрофічні події 11 вересня 2001 р. дали можливість США та іншим країнам НАТО розпочати війни з ісламським світом в Афганістані та Іраку. Ці війни активізували в них галузі ВПК і через міжгалузеві зв’язки не дали впасти економіці цих країн, яка була в стані стагнації у 2001-2002 рр. і прогнози щодо її майбутнього свідчили що їх очікує рецесія, яка відбулась у реальності тільки ще через один цикл Жюгляра, вже у 2009 році. Таким чином, навіть такий позаекономічний фактор як регіональні війни з ісламським світом став засобом активізації економіки розвинутих країн. Але ці війни на початку 2011 р. відгукнулись системної кризою політичних систем ісламських держав, в основі яких лежать негаразди в економічній і соціальній сферах мусульманських країн.

Глобальна економіка представляє собою історично нову реальність, що відрізняється від традиційної світової економіки. За визначенням одного з її апологетів – відомого французько-американського соціолога іспанського походження Мануеля Кастельса «глобальна економіка уявляє собою дещо інше: це економіка, здібна працювати як єдина система в режимі реального часу у масштабі усієї планети» [5, с. 105]. Процес глобалізації світової економіки йде вкрай нерівномірно. Це стосується як сфер діяльності та галузей, так і макроекономічних регіонів, об’єднаних по групам країн та цивілізаціям. Саме глобалізація дає змогу найрозвинутішим країнам світу, насамперед США, за допомогою інструментів МВФ і СБ здійснювати певний трансфер криз, розв’язуючи проблеми подолання соціально-економічної кризи у цих країнах за рахунок інших держав. І захист від таких негативних впливів національної економіки є дуже важливим питанням економічної безпеки держави. Але навіть такі заходи, в кінцевому рахунку, не вберегли найрозвинутіші країни світу від глобальної фінансової та соціально-економічної кризи, яка нарощує свої негативні соціальні наслідки в наш час.

Найвищий рівень глобалізації досягнуто саме у фінансово-інвестиційній сфері. Адже сьогодні загальновідомим став факт перевищення фінансово-грошових потоків річного обігу світової економіки (більше $600 трлн.) на порядок у порівнянні з її матеріальними потоками, включаючи ринки товарів і послуг, що відображує світовий валовий продукт (СВП 2008 р – близько $60 трлн.). А вартість накопиченого фіктивного капіталу взагалі перевищує його на кілька порядків. Таким чином, цей вивільнений фіктивний грошовий капітал не має матеріального підкріплення і перебуває у вільному плаванні, маючи щосекундні біржові операції на мільярди доларів, забезпечивши їх зростання за останні 30 років на два порядки. І ця фінансова бомба вже десятки років нависає над виробничими потужностями реальної економіки країн усієї Земної Кулі, періодично знищуючи фінансові ринки у тому чи іншому ареалі світу через механізми блукаючих фінансових криз, найбільш відомими з яких стали мексиканська криза 1994 – 1995 рр., криза в країнах Південно-Східної Азії 1997 – 1998 рр. з суттєвим її впливом на світові фінансові ринки, внутрішній дефолт 1998 р. у Росії, який особливо вплинув на країни СНД, у тому числі на Україну, зовнішній дефолт 2001 р. в Аргентині. А у світлі сучасної кризи 2008-2011 рр. можна сказати, що дефолт відбувся і у банківській сфері Ісландії, у бюджетній сфері Греції та Ірландії і цілком можливий у різних країнах світу, включаючи й Україну.

Таким чином, економічний цикл – це рух виробництва від початку попередньої до початку наступної кризи. Кожен цикл складається з  чотирьох основних фаз: криза, депресія, пожвавлення і піднесення, як визначив їх ще Йозеф Алоїз Шумпетер у 1939 р. Найбільш небезпечною з них є депресія, в якій синхронізують кризові фази кількох циклів, тим самим поглиблюючи негативны наслыдки кризи. Шумпетер вперше пояснив Велику депресію саме синхронізацією кризових фаз трьох відомих на той час циклів Кітчина, Жюгляра і Кондратьєва. Цієї ж думки притримувався і Елвін Хансен. І сьогоднішню Велику рецесію вчені визначають як системну цивілізаційну кризу, пояснюючи синхронізацією кризових фаз ще більшої кількості циклів, оскільки сьогодні враховують не тільки економічні, але й політичні та навіть цивілізаційні системні цикли Питирима Сорокіна [20] та Фернана Броделя. Останній, до речі, писав у роботі «Час світу»:

«Для розрізнення циклів їх назвали за іменами економістів: цикл Кітчина  - це короткий три-чотирирічний цикл; цикл Жюгляра, або цикл, що вкладався в рамки десятиріччя …Що ж до гіперциклу, або циклу Казнеця (подвоєного циклу Жюгляра), то він тривав би два десятки років. Цикл Кондратьєва займав півстоліття чи більше…Нарешті, не існує тривалішого циклічного руху, ніж вікова тенденція (trend), яка насправді вельми мало вивчена… Доти, доки її досконало не вивчать, поки її не відтворять у всьому її значенні, історія кон’юнктур залишиться вкрай неповною, незважаючи на безліч праць, натхнених нею» [3]. Саме натхнена думками цього видатного французького вченого й розвивається єдина теорія соціально-економічних циклів і криз, дослідження якої враховують й вікові, і навіть тисячолітні історичні цикли розвитку людства.

Підсумовуючи результати наших досліджень можна сказати, що сучасна світова фінансова і соціально-економічна криза прогнозувалась нами майже два десятиліття тому, виходячи з циклічних закономірностей, яким підкоряється розвиток світової економіки, та глобальної міграції капіталу, виявленим ще наприкінці ХІХ ст. видатним українським вченим Михайлом Туган-Барановським на прикладі дослідження динаміки промислових криз у господарстві найрозвинутішої країни того часу – Великої Британії, згідно яким послідовність фаз “розширення” – “розбухання” – "обвальне стиснення" є невідворотним. По суті, в останню третину ХХ ст. означився середній 9-річний цикл світових фінансових криз: світовій фінансовій кризі 1997–1998 рр. передували фінансові кризи 1970-1971 рр., 1980–1981 рр. і 1987–1988 рр. Причому фінансова криза передує загальноекономічній, про що писав ще наприкінці ХІХ ст. Михайло Туган-Барановський, а в останні 30 років ХХ ст. між фінансовими кризами й загальноекономічними рецесіями спостерігався приблизно трирічний інтервал короткострокового фінансово-економічного циклу Кітчина. Так після:

·             глобальної фінансової кризи 1970–1971 рр. відбулася рецесія 1973–1974 рр., спровокована “нафтовим шоком”;

·             фінансової кризи 1980–1981 рр. з максимальною ціною на нафту в $90 США за барель – рецесія 1982 р. (в США спад ВВП на 3%), після якої у США було запроваджено антикризову політику під назвою “рейганоміка”;

·              фінансової кризи 1987–1988 рр., коли тільки за один день (19 жовтня 1987 р.) індекс Dow Jones упав на 22,6% – рецесія 1990–1991 рр. при абсолютному спаді ВВП СРСР, а у постіндустріальних США, де у ці роки впала промисловість на 8-9%, ВВП не мав абсолютної рецесії за рахунок розвинутої  інфраструктури, але ці економічні негаразди все ж мали політичний наслідок у формі програшу виборів у США Дж. Бушом - батьком та розвалу СРСР;

·              фінансової кризи 1997–1998 рр. – рецесія 2000–2001 рр.

Аналіз хронології цих криз і показує, що між рецесіями динаміки світового ВВП спостерігався приблизно 9-річний інтервал циклу Жюгляра. Таким чином в рамках цих закономірностей після фінансової кризи 2006-2008 рр. (ринків нерухомості, біржової та банківської) було слід очікувати рецесію світової економіки у 2009–2010 рр., що й відбулось в реальності. Ще 15 років тому в інтерв’ю завідуючій відділом науки газети «Киевские ведомости» Наталки Куроленко «Найближчі 15 років нас буде трясти, заливати та … давити депресіями» [10],  виходячи з теорії природно-екологічних та соціально-економічних циклів мною був зроблений прогноз про посилення частоти природних катастроф наприкінці ХХ ст. – початку ХХІ ст. та настання глобальної кризи в перше десятиліття нового тисячоліття, що, на жаль, і відбулось вже не тільки в економічній, але й в політичній реальності. Причому, у формі депресії світової економіки глобальна криза 2008-2011 рр. може затягнутись ще на кілька років в силу накладення на неї кризової фази великого циклу кон’юнктури Кондратьєва (К-хвилі), яка проявила себе вже на початку тисячоліття - у формі стагнації світової економіки 2001-2002 рр. Але замість структурної перебудови світового господарства на нову інноваційну К-хвилю, провідні країни світу на чолі зі США зосередили свою увагу на нових формах регіональних напівглобальних війн країн НАТО у Югославії, Афганістані, Іраку, які активізували ВПК цих держав та через міжгалузеві зв’язки пожвавили й світову економіку. Тим самим ці війни відсунули глобальну економічну кризу на один цикл Жюгляра, але перебудова технологічного укладу на новій інноваційній К-хвилі так і не відбулась. Тому світова економіка все ж повинна пройти фазу інноваційного оновлення та осідлати нову К-хвилю.

Узагальнюючи, можна сказати, що кожний спад хвилі (як довгострокової, так і середньострокової) являє собою переддень інновації. Тому в кризі, як відомо, присутній і катарсис очищення від усього застарілого та прихід нового у формі інновацій. Країни, які встигнуть першими до “інноваційного лошака” нової К-хвилі зможуть зробити інноваційний стрибок, про який останнім часом багато говорилось в Україні, але мало що робилося. Саме невеличкі держави з високим інноваційним потенціалом (наприклад, Норвегія та Фінляндія у Європі чи Південна Корея та Гонконг в Азії), що зроблять це першими, спроможні швидко подолати кризу. А для України актуальною залишається активізація робіт по створенню Національної інноваційної системи (НІС-Україна) [11].

Література

1.           Абалкин Л. И. Вступительное слово / Л. И. Абалкин // Теория предвидения Н.Д. Кондратьева и будущее России. — М.: МФК, 1997. — С. 9-12; Глазьев С. Ю. Теория долгосрочного технико-экономического развития / С. Ю. Глазьев. — М.: ВлаДар, 1993. — 310 с.; Маевский В. И. Кондратьевские циклы, экономическая эволюция и экономическая генетика / В. И. Маевский. — М.: ИЭ РАН, МФК, 1994. —  40 с.; Меньшиков С. М., Клименко Л. А. Длинные волны в экономике. / С. М. Меньшиков, Л. А. Клименко. — М.: Межд. отношения, 1989; Яковец Ю. В. Предвидение будущего: парадигма цикличности / Ю. В. Яковец. — М.: МФК, 1992; Яковец Ю. В. Циклы. Кризисы. Прогнозы / Ю. В. Яковец. — М.: Экономика, 1999; Яковец Ю. В. Прогнозирование циклов и кризисов / Ю. В. Яковец. — М.: МФК, 2000; Яковец Ю. В. Наследие Н.Д. Кондратьева: взгляд из 21 века / Ю.В. Яковец. — М.: МФК, 2001.

2.           Афанасьев С. Л. Современные седиментационные наноциклы - 9; 30; 31,2; 87,6; 108,6; 451,8 лет и циклы Кондратьева генерируются Луной и Солнцем / С. Л. Афанасьев // Сб.: «Циклы природных процессов, опасных явлений и экологическое прогнозирование», вып.1 — М: МФК, 1991. — с. 148-154; Афанасьев С. Л. Геологические и экономические наноциклы / С. Л. Афанасьев // Тезисы докл. на межд. науч. конф., посвященной 100-летию со дня рождения Н.Д.Кондратьева, Секция 6: Природно-экологические циклы и прогнозирование. – М: МФК, 1992. — с. 27-29.

3.           Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, ХV – ХVІІІ ст. У 3-х т. Том 3. Час світу / Фернан Бродель. – К.: Основи, 1988.

4.            Глазьев С. Ю. Экономическая теория технического развития / Сергей Глазьев — М.: Наука, 1990. — 232 с.; Длинные волны: НТП и социально-экономическое развитие / [С. Ю. Глазьев, Г. И. Микерин, П. Н. Тесля и др.]. — Новосибирск: Наука. Сиб. отд-ние., 1991 — 224 с.; Глазьев С. Ю. Теория долгосрочного технико-экономического развития. / Сергей Глазьев — М.: ВлаДар, 1993. — 310 с.

5.           Кастельс М. Информационная эпоха: Экономика, общество и культура / Мануэль Кастельс. — М.: ГУ ВШЭ, 2000. — 608 с.

6.           Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег / Джон Мейнард Кейнс. Избранные произведения. — М.: Экономика, 1993. — с. 224-518; Антология экономической мысли. В 2-х томах. — М., 1992. — Т. 2. — с. 137-432.

7.           Кондратьев Н. Д. Большие циклы конъюнктуры. / Н. Д. Кондратьев // Вопросы конъюнктуры. — 1925. — Выпуск 1. — Т. I. — с. 28-79.;  2-е изд.: Кондратьев Н. Д. Избранные сочинения. / Н. Д. Кондратьев – М.: Экономика, 1993. – с. 24 - 83; Большие циклы экономической конъюнктуры. Доклад в Институте экономики 6 февраля 1926 г. / Н. Д. Кондратьев // Кондратьев Н. Д. Проблемы экономической динамики. — М.: Экономика, 1989. — с. 172-226.

8.            Корольков М. Дело Кондратьева  / М. Корольков // Знание-сила. – 1991 — № 3. — с. 39.

9.           Кузьменко В. П. Подтверждение долгосрочных цивилизационных прогнозов Николая Кондратьева и Питирима Сорокина в начале ХХІ века / В. П. Кузьменко // XVII Кондратьевские чтения «Долгосрочное прогнозирование: исторический опыт и критический анализ». Тезисы докладов и выступлений участников чтений. — М.: МФК, 2009. — с. 128-131.

10.      Куроленко Н. Ближайшие 15 лет нас будет трясти, заливать и давить ... депрессиями / Н. Куроленко // Киевские Ведомости. – 1996. – 19 февраля.

11.      Макаренко І. П., Копка П. М., Рогожин О.Г., Кузьменко В.П.  Національна інноваційна система України: проблеми і принципи побудови (укр. і англ. мовами) / І. П. Макаренко, П. М. Копка, О. Г. Рогожин, В. П. Кузьменко. – К.: ІПНБ, 2008. – 520 с.

12.      Мандельброт Б. Фрактальная геометрия природы / Бенуа Мандельброт. — М.: ИКИ, 2002; Мандельброт Б. Фракталы, случай и финансы / Бенуа Мандельброт. — М.: Ижевск: НИЦ, 2004.

13.      Маркс К. Капитал. Критика политической экономии / Карл Маркс. – М.: Политиздат, 1978. – Т. 1., Кн. І: Процесс производства капитала. — 908 с.; Т. 2., Кн. ІІ: Процесс обращения капитала. — 648 с.; Т. 3., Кн. ІІІ: Процесс капиталистического производства взятый в целом. — 1084 с.

14.      Меньшиков С. М., Клименко Длинные волны в экономике / С. М. Меньшиков, Л. А. Клименко. — М.: Международные отношения, 1989. — 272 с.

15.      Митчелл У. К. Экономические циклы. Проблема и ее постановка. / Уильям Клэр Митчелл. — М.; Л.: Госиздат, 1997.

16.      Модельски Дж., Томпсон У. Волны Кондратьева, развитие мировой экономики и международная политика. / Вопросы экономики. — 1992. — № 10. — с. 49-57.

17.      Самуэльсон П. А. Основания экономического анализа / Пол Энтони Самуэльсон. – СПб.: «Экономическая школа», 2002. — 604 с.; Семюелсон П. А., Нордгауз В.Д. Макроекономіка / П. А. Семюелсон, В. Д. Нордгауз. — К.: Основи, 1995. — 574 с.

18.      Скоузен М. Кто предсказал крах 1929 года? / М. Скоузен // Бум, крах и будущее: Анализ австрийской школы. — М.: ООО «Социум», 2002. — с. 172 – 215.

19.        Сміт А. Добробут націй. Дослідження про природу та причини добробуту націй / Адам Сміт. — К.: Port-Royal, 2001. – 593 с.

20.      Сорокин Питирим. Человек. Цивилизация. Общество / Питирим Сорокин. — М.: Политиздат, 1992. — 543 с.; Сорокин Питирим А. Главные тенденции нашего времени / Питирим Александрович Сорокин. – М.: Наука, 1997. — 351 с.; Сорокин П. А. Обзор циклических концепций социально-исторического процесса / П. А. Сорокин // Социс. — 1998. — №12; Сорокин Питирим. Социальная и культурная динамика: Исследования изменений в больших системах искусства, истины, этики, права и общественных отношений / Питирим Сорокин. — СПб.: РХГИ, 2000. — 1056 с.

21.      Стариков Н. Спасение долара – война / Н. Стариков. — СПб: Питер, 2010 — 256 с.

22.      Туган-Барановский М. И. Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и ближайшие влияния на народную жизнь / М. И. Туган-Барановский. — СПб., 1894.; Туган-Барановский М. И. Промышленные кризисы. Очерк из социальной истории Англии / М. И. Туган-Барановский. – 2-е совершенно переработанное издание. — СПб., 1900. — переиздание: Киев: Наукова думка, 2004. – 333 c.; Туган-Барановский М. И. Избранное. Периодические промышленные кризисы. История английских кризисов. Общая теория кризисов. / М. И. Туган-Барановский.  — 3-е совершенно переработанное издание — СПб., 1914. — переиздания: Пг.-М., 1923; М.: РОССПЭН, 1997. – 574 c.

23.       Фридман М. Колличественная теория денег / Милтон Фридман. – М.: Эльф пресс, 1996. – 131 с.; Фридман М., Шварц А. Монетарная история Соединенных Штатов. 1867-1960 / Милтон Фридман, Анна Шварц. — К.: Ваклер, 2007. — 880 с.; Фрідман М. Капіталізм і свобода / Мільтон Фрідман. — К.: Дух і літера, 2010. — 319 с. 

24.        Хансен Э. Экономические циклы и национальный доход / Р. Харрод, Э. Хансен. Классики кейнсианства. В двух томах. — М.: Экономика, 1997. — Т.1. — c. 195-415; Т. 2. — 431 с.

25.      Харрод Р. К теории экономической динамики. Новые выводы экономической теории и их применение в экономической политике / Рой Харрод, Элвин Хансен. Классики кейнсианства. В двух томах. — М.: Экономика, 1997. — Т.1. —  c. 39-194.

26.       Хикс Дж. Р. Стоимость и капитал. Исследование некоторых фундаментальних принципов экономической теории / Джон Ричард Хикс. — М.: Мысль, 1993. — 488 c.

27.      Шумпетер Й. А. Теория экономического развития / Йозеф Алоиз Шумпетер. — М.: Мысль, 1982. — 455 c.; Scumpeter J. Business Cycles: A Theoretical, Historical and Statistical Analysis of the Capitalist Process / Joseph Aloiz Scumpeter. — N.Y.-L., 1939.

28.      Jevons W. S. Investigation in Carrency and Finance / William Stanley Jevons. — London, 1884.

29.      Juglar C. Des crises commerciales et de leur retour periodigue en France < en Angleterre et aux Etats-Unis / Clement Juglar. – Paris, 1862.

30.      Kitchin J. Cycles and Trends in Economic Factors / J. Kitchin // Review of Economic Statistics. — 1923. — Preliminary. — Vol. V. — Jannuary. — P. 10-16; Crum W. Cycles of rate on Commercial Paper / W. Crum // Review of Economic Statistics. — 1923. — Vol. V. —  Jannuary.

31.      Kuznets S. S. Cyclical Fluctuations: Retail and Wholesale Trade, United States, 1919– 1925 / Simon Smith Kuznets. — New York, 1926; Kuznets S. S. Secular Movement in Production and Prices / Simon Smith Kuznets. — Boston, 1930; Kuznets S. S. Modern Economic Growth: Rate, Structure and Spread / Simon Smith Kuznets. — New Heaven, 1966.

32.      Mensh G. Stalemate in Technology: Innovation Overcome the Depression /   G. Mensh. — Cambridge, Mass., 1979.

 

 

 

 

Опубліковано на сайті: 2011-03-03

Коментарі до цієї статті:

Дата: 2013-01-11     Коментарий добавил(а): автор

спасибо

Дата: 2012-03-31     Коментарий добавил(а): Євгеній

Шановний автор! Виражаю Вам вдячність за достойну аналітичну працю. Шукаючи за цією тематикою матеріал, Ваша стаття виділяється грунтовністю, системністю, серйозним аналітичним мисленням. Але на майбутнє, хотілось би Вам побажати натхнення в написанні подібної тематики з більш глибоким усвідомленням ролі фондових і фінансових ринків в економічних циклах. З повагою, Р.Є.В.