Інновація - це історично безповоротна зміна способу виробництва речей.
Й. Шумпетер


М.І. Туган-Барановський

Й.А. Шумпетер

М.Д. Кондратьєв

Галерея видатних вчених

UA RU EN

Обращаем внимание на инновацию, созданную на данном сайте. Внизу главной страницы расположены графики,  которые в on line демонстрируют изменения цен на мировых рынках золота  и нефти, а также экономический календарь публикации в Интернете важных мировых экономических индексов 

 
Публікації

Кузьменко В.П.

Системний аналіз і прогнозування катастрофічного розвитку природи та соціуму на основі різних циклів та впливу на них сонячної активності

«И вновь и вновь взошли на Солнце пятна,
И омрачились трезвые умы,
И пал престол, и были неотвратны
Голодный мор и ужасы чумы.
И вал морской вскипел от колебаний,
И норд сверкал, и двигались смерчи,
И родились на ниве состязаний
Фанатики, герои, палачи.
И жизни лик подернулся гримасой:
Метался компас – буйствовал народ,
А над землей и над людскою массой
Свершало Солнце свой законный ход.
О, ты, узревший солнечные пятна,
С великолепной дерзостью своей –
Не ведал ты, как будут мне понятны
И близки твои скорби, Галилей!»
Александр Чижевский [1]

Как будто жизнь качнется вправо,

Качнувшись влево

Иосиф Бродский [2]

 

Вступ та постановка проблеми. Стаття не випадково починається з епіграфу з поетичними рядками Галілея ХХ століття–видатного російського вченого Олександра Чижевського, які свідчать про наявність глибинних зв'язків закономірностей суспільно-політичного та еколого-природного розвитку на Землі з космопланетарними процесами – змінами в активності Сонця. Спільний розгляд цих систем дозволяє визначити прямі і зворотні зв’язки між соціально-політичними та еколого-економічними системами і моделювати їх як загальний коеволюційний процес розвитку суспільства та навколишнього середовища в кожній з його сфер: літо-гідро-атмо-біо-сферах, де відбуваються кризи, що можуть переростати в катастрофи. Енергія Сонця живить все – й тіло, й душу, й природу, й соціум. Але разомз позитивним його впливом, без якого не було б можливим життя на планеті Земля, різкі зміни сонячної активностімаютьнегативнінаслідки для біо та соціодинамики. Геніальний український вчений системного мислення Володимир Вернадський першим у світі виявив глибинну суть перетворення сонячних променів в енергію живої речовини та розуму, накінець, в енергію ноосфери в складних системах.

Засновник нової міждисциплінарної науки кінця ХХ ст. «синергетики» - видатний німецький вчений Герман Гакен звернув увагу на те, що саме поняття складних систем потребує свого наукового обґрунтування: «При наївному підході їх можна описати як системи, що складаються з великого числа частин, елементів або компонентів, котрі можуть бути як одного, так і різного роду. Компоненти, або частини, можуть поєднуватись між собою більш або менш складним чином. Різні галузі науки дають нам багаточисельні приклади систем, що називають складними. Деякі з них виявляються досить простими, в той час як інші виявляються дійсно складними» [3]. Саме до останніх відносяться соціально-економічні системи, макроскопічним аспектом яких займається досить молода галузь економічної науки другої половини ХХ століття – макроекономіка.

У статті наведено й епіграф з віршаІосифа Бродського, що відобразив у ньому коливальний характер нашого життя. 28 січня 2019 р.виповнилося 23 рокиз дня передчасної смертігеніального поета в 1996 р. Досить символічним є той факт, що він спочатку бувнаправлений до психіатричної лікарні, а потімза дармоїдствозасудженийна заслання та примусовепоселення в Архангельску область, оскільки в своїх віршах не прославляв комуністичний режим. По суті, його вимусили емігрувати з Радянського Союзу. Вже тільки у 1991 році розпаду СРСР він за кордоном отримав Нобелівську премію в галузі літератури. Іосиф Бродський виявився останнім у тріаді радянських письменників, не визнаних комуністичною владою, але відмічених найвищою нагородою світової громади. З 1991 р. літератори РФ Нобелівських премій не отримували.

Перший радянський лауреат Нобелівської премії в галузі літератури Борис Пастернак був нагороджений нею ще в 1958 році. Він також був засуджений комуністичною владою, що вимусила його відмовитися від нагороди, погрожуючи видворенням із СРСР, і по-суті довела до передчасної смерті в 1960 р. геніального поета, який не витримав цькування влади

Після нього інший радянський письменник – дисидент Олександр Солженіцин отримав таку ж премію в 1970 році, після чого був затаврований владою та видворений з країни в 1974 році, після публікації за кордоном I-го тому трилогії «Архіпелаг ГУЛАГ». Уже після ліквідації Радянського Союзу, він через 20 років повернувся до РФ в 1994 році та помер 3 серпня 2008 р. Символічно смерть російського генія грянула за 5 днів до початку агресії РФ проти Грузії. Ця подія синхронізувала з початком Пекинської олімпіади, на трибунах котрої сидів Володимир Путін – ініціатор воєнної агресії не тільки проти Грузії, але й проти суверенної України, що була розпочатавже під час Сочинської олімпіади. В історії людства війни під час олімпіад припинялись чи хоча б призупинялись, чого не зробила в обох випадках Росія.

Як кажуть: «Бог Трійцю любить». Саме тріада вказаних геніальних радянських письменників, котрих цькувала комуністична влада з величезним резонансом у цивілізованому світі, свідчить, що тоталітарна система СРСР сама вирила собі яму, вибравши шлях до соціально-політичної «найбільшої катастрофи ХХ ст. – розвалу Радянського Союзу», як назвав її президент РФ Володимир Путін. До того ж у СРСР був ще один дисидент – лауреат Нобелівської премії 1975 року, але вже в області захисту миру. Це видатний вчений –фізик і правозахисник Андрій Сахаров, що створив водневу бомбу, а потім присвятив своє життя служінню людству, проти якого ця бомба не була б застосована. Він у протистоянні тоталітаризму поклав максимум зусиль разом з Солженіциним і тим самим своєю діяльністю вони сприяли розвалу СРСР, як й діяльність українських дисидентів–членів Української Гельсінської групи Миколи Руденка, Левка Лук’яненка, В’ячеслава Чорновола, Василя Стуса та багатьох інших, яких неодноразово піддавали арештам та засланню в табори в 1970-1980 рр. Останній з них – поет Василь Стус теж був висунутий на Нобелівську премію в галузі літератури, але його було в таборі вбито, а Нобелівські премії отримують тільки прижиттєво.

Ще наприкінці ХVІІІ століття засновник зоряної астрономії, видатний англійський вчений Вільям Гершель, що побудував першу модель Галактики та відкрив планету Уран, зробив спробу встановити зв’язок між числом сонячних плям, неврожаями та цінами на хліб і визначив досить велику кореляцію між ними.

Наприкінці ХІХ століття видатним українським економістом Михайлом Туган-Барановським уперше у світі було створено теорію періодичності промислових криз, на основі аналізу динаміки ділових циклів із початку Промислової революції в Англії, що була тоді лідером розвитку світової економіки. 8 січня 2019 року виповнилося 154 роки з дня народження Туган-Барановського. Але ще 1894 р. вийшла в світ перша його книга «Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини та найближчі впливи на народне життя» [4], що протягом наступних 20 років мала дві серйозні переробки з суттєвими доповненнями. Це була його магістерська дисертація, в якій він описав відкриту ним теорію періодичності (циклічності) виникнення фінансових та соціально-економічних криз та їхнього впливу на народне життя, тобто включаючи й оцінку їх соціальних наслідків на основі аналізу величезного за обсягом матеріалу з історії криз у Великій Британії протягом ХІХ ст. А серед інших його кращих робіт слід назватийого докторську дисертацію «Руська фабрика в минулому та у сьогоденні. Історико-економічне дослідження», котра була ним успішно захищена в 1898 р. і в тому жроці вийшла окремою книгою під аналогічною назвоюз рубрікацією«Т. 1. Історичний розвиток руської фабрики в ХІХ столітті» [5]. На великий жаль, другий том цікавої книги так і не вийшов. У цій книзі він зробив висновок, що Росія наближується до промислової кризи.Вона тут  дійсно відбулася в гострій формінаприкінці 1899 року. У 1901 р. вийшов німецький переклад його «Промислових криз...», в котрому він виказав думку, що Германія стоїть на порозі промислової кризи, і вона в дійсності настала, що звернуло на себе серйозну увагу німецького уряду. Такожним була передбачена економічна криза в США 1906 року. А в 1913 р. ущорічнику газети«Речь» Туган-Барановський зробив прогноз, що промисловий підйом, який спостерігається в світовому капіталізмі, повинен закінчиться кризою. При цьому очікувавсяїї початок у 1914-1915 рр. Він попереджав: «Можливо, і більш ранішній, й більш пізніший наступ кризи; велика війна може його значно прискорити, незначна війна або неврожаї можутьуповільнити темп промислового підйомуі, таким чином, відсунути наступ кризи» [6]. Як відомовлітку 1914 р. почалась Перша світова війна, котру багато вчених планетипов’язуютьз реальним історичним початком ХХ століття, котре геніальний російський поет Осип Мандельштам досить точно назвав «век - волкодав».

Цікаво, що вже післязакінчення Першоїсвітової війни, що після двох революцій 1917 р. у Росії переросла в не менш масштабну Громадянську війну, в розпал котрої Михайло Туган-Барановський іпомер, а його російський ученьМикола Кондратьєв вступиву найбільш плідний період свого життя. Напередоднівідкриття ним великих циклів кон’юнктури в 1922 р., Кондратьєв випускає книгу «Ринок хлібів і його регулювання в час війни та революції»[7], що стала скоро бібліографічною рідкістю. Написана ще в 1918-1919 роках, вона присвячена аналізу господарчих процесів в аграрній сферітадослідженню можливостей державного регулювання ринків зерна та хліба в кризові періодивійн і революцій.

За допомогою динамічної моделі світової економіки, побудованої на відкритих ним великих циклах кон’юнктури тривалістю в 50-60 (в середньому – 54-55) років видатний російський економіст Микола Кондратьєв зумів передбачити Велику депресію 1929-1939 рр. ще в 1922 р., тобто за 7 років до їїпочатку[8]. Згідно другоїемпіричної правильностіним допускаласяймовірність початкувеликої війниіз-за протиріч, що накопичені в час кризи.

Тим самим він випередив у часі прогнози видатних австрійських економістів Людвіга фон Мізеса та Фридріха фон Гаєка, що попереджали про наступ великої кризи протягом 1925-1929 рр. [9].

Ще 23 роки тому про пророче відкриття Кондратьєвачудово написав відомий єврейський економіст-практик менеджменту Шломо Майталь, батьки якогона початку ХХ ст.переїхали з Бессарабіїдо Канади. У своємупідручникуМайтальдавйому дуже високу оцінку и одночасно зробив практичні висновки:

«В 1920 р. російський економіст Микола Кондратьєвзазначав, що такідовгохвильові цикли, скоріш за все, спостерігаються кожні 60 років. Він звертавувагу на попередні депресії, котрі починались в 1814 р. (наприкінці наполеоновських війн) і в 1873 р. За його підрахунками, новий довгохвильовий спад повинен був початися близько 1930 р. Так й відбулось, про що проголосив крах Волл-стріт в 1929 р. Минуло приблизно 60 років після закінчення третього довгого циклу – Великої депресії 1930-х років. Чи перебуваємо мизнову напередоднііншого вікового спаду? Відповідь невідома. Однак, зрозуміло, що основні продуктисвітовоїекономіки – автомобілі, компьютери, споживча електроніка – є «перезрілими» продуктами…» [10]. За наступні 20 років вони стали ще більш перезрілими, враховуючи екологічні та психологічні перевантаження й «пробки» автодоріг, а також «компьютерні хвороби». Пік спаду світова економіка пережила вже наприкінці першого десятиліття ХХІ ст. у 2008-2009 рр., а у 2014-2016 рр. мала вже другу хвилю кризи, як це було й у 1937-1939 рр. Великої депресії, протиріччя якої прорвались наприкінці 1939 р. Другою світовою війною, яка вирувала рівно 6 років (з 1 вересня 1939 р. до вересня 1945 р., закінчившись після зловісних атомних бомб, скинутих літаками США 6 і 9 серпня 1945 р. на японські міста Хіросіму та Нагасакі).

На початку 90-х років ХХ ст. російський вчений-геофізик-астрофізик Спартак Афанасьєв, обробив сучасними методами спектрального аналізуекономічну статистику, котру в 1920-ірокивикористав Кондратьєву час відкриття своїх великих циклів кон’юнктури – довгих хвиль (К-хвиль). Він показав, що дві «К-хвилі» синхронізують з геолого-космічним затемнено-перигелієвим циклом, котрий триває 108 років (дві К-хвилі) [11]. Таким чином, ним була доведена космічна складова механізму функціонування Кондратьєвських великих циклів кон’юнктури. Прогнозна стабільність тривалості «К-хвиль» підтверджується черговою Великою депресією - сучасною глобальною фінансово-економічною кризою, під впливом котроїсвітова економіка впала за 2009 рік більше ніж на 2%, американська – на 3%, європейська – на 4%, японська – на 5%. У тому ж 2009 р. під впливом світової фінансово-економічної кризи ВВП України понизився на 15%, а після двох років незначного зростання та двох років стагнації з початком війни з РФ, у 2009-2019 рр. національна економіка опинилась в черговій Великій депресії, котра до того ж супроводжується гібридною війною. Упідсумку, знову підтвердились закономірности, відкритімайже сто років тому задопомогою кондратьєвської моделі.

Таким чином, найбільш відомі базисні цикли сонячної активності Швабе-Вольфа тривлістю в 11 роківза своїм періодом часу близькідовідкритиху 1862 р. базисних промислових (ділових) циклів Клемента Жюгляра тривалістю в 7-11 (в середньому – 9) років. Тому між ними досить часто спостерігається кореляція та синхронність кризових фаз циклів, котра в резонансі може викликати й катастрофу.

Cлід зазначити, що ще до досліджень середньострокового ділового циклу у другій половині ХІХ століття, наприкінці першої його половини англійський економіст Хайд Кларк в журналі «RailwayRegister» за 1847 р. звернув увагу на довгі 60-річні коливання рівня цін, пов’язуючи їх з періодичністю появи плям на Сонці. Світова наукова спільнота дізналась про це першоджерело завдяки посиланню на нього видатного англійського економіста Вільяма Стенлі Джевонса [12] який вперше серед вчених-економістів досліджував взаємозв’язок економічних циклів з циклами сонячної активності, середня тривалість найвідомиших з яких – циклів Швабе-Вольфа – складає у середньому 11 років. Досліджуючи природу ділового циклу та періодичності виникнення фінансових крахів у праці «Вивчення грошового обігу та фінансів», надрукованій в 1884 р., Джевонс звернув увагу на цікаве явище, підмічене Кларком, і навіть дав періодизацію 30-річних періодів зростаючих та спадаючих цін, однак аналіз цього явища в його плани не входив. Цю працю було надруковано тільки через два роки після трагічної смерті Джевонса, коли у 1882 р. він потонув у Темзі. Таким чином, дoвгoстрoкoвi циклiчнi кoливaння в eкoнoмiцi були виявлeнi вчeними-eкoнoмiстaми щe у cерединi XIX ст., але не були чітко визначені, як це вже на початку 1920-х років вперше вдалося зробити видатному російському економістові Миколі Кондратьєву. З цього випливає, що у 70-ті роки ХІХ ст. Вільям Джевонс (відомий більше як офіційний засновник теорії маржиналізму разом з двома іншими економістами – австрійцем Карлом Менгером та французом Леоном Вальрасом) розвинув думку, що поведінка соціальних колективів у їх діяльності залежить від циклічних явищ на Сонці. Це допомогло йому пояснити економічні цикли не тільки у сільському господарстві, де вони пов’язані з прямим впливом сонячної активності на врожайність, але й у промисловості. До речі, маржиналізм, що є, можливо, найбільш кардинальним переворотом світової економічної думки (визнання його на пострадянському просторі як маржинальної революціївідбулося тільки через півтори століття після неофіційного відкриттяще в серединіХІХ ст. німецьким економістом Германом Госсеном) офіційно був відкритий незалежно один від одного трьома вказаними вченими в одному й тому ж 1871 році.

У цей же рік (він був наступним за максимальним за сонячною активністю у ХІХ столітті роком франко-пруської війни) пруський канцлер Бісмарк на переможній воєнній хвилі проголосив Німецьку імперію, а у Франції після падіння Другої імперії пала й Паризька комуна. Наприкінці ХІХ століття німець Мовес та француз Делоне також підтвердили підпорядкованість соціальної динаміки на Землі ритмічності у 11 років у відповідності з сонячними циклами.

Ще у першу чверть ХХ століття було проведено дослідження впливу сонячної активності на біосферу та соціум видатним російським вченим Олександром Чижевським (поряд з ним на це ще в часи революцій 1917 р. звернув увагу і російський астроном Дмитро Святський). У 1924 р. Олександр Чижевський в Калузі видав книгу «Фізичні фактори історичного процесу: вплив космічних факторів на поведінку організованих людських мас і на хід всесвітньо-історичного процесу, починаючи з V століття до Р.Х. і до нашого часу. Стислий виклад досліджень і теорій» [13]. Саме ця робота започаткувала системні дослідження циклічності суспільних та природних процесів з оцінкою впливу на них космофізичних факторів. Але його головну працю «Космічний пульс життя: Земля в обіймах Сонця. Геліотараксія.» [14] було повністю надруковано тільки у 1995 р., до сторіччя з дня народження, яке було відзначено світовою науковою спільнотою в 1997 році.

В головному, було доведена синхронність максимумів приростів сонячної активності з періодами виникнення революцій та війн. Визначено, що злам у розвитку соціуму відбувається в реперних точках динамічного екстремуму (найвищого приросту за модулем сонячної активності). На синхронність «пасіонарних поштовхів» з динамічними екстремумами сонячної активності вказував у теорії етногенезу Лев Гумильов.

Видатний російський історик та етнолог Лев Гумильов знайшов «творче втілення» сонячної енергії в пассіонарності – рисі, що ставить сіру посередність людини на чолі натовпу, що жадає перемін. За його думкою, так народжуються вожді, а натовп становиться революційною масою. Він писав: «Коли я наніс на глобус місця появи нових етносів, побачив, что ці області нагадуютьза формою удари бича. Це завжди прямі довгі смуги. Начебто протягом осьвже тисячіроків з космосу б’ютьта б’ють бичом по нашій планеті… Частина населення в районі, щопіддався космічному опроміненню, становиться пассіонаріями. Це явище природнє, ні в якомувипадку не соціальне. Пассіонарієм може бутийнайбідніший селянин, йнайбагатший пан»[15].

На геліокосмічні чинники все частіше з'являлися посилання у наукових та публіцистичних працях. Так, у січні 1935 р. видатний російсько-індійський культуролог і світовий суспільний діяч Микола Реріх в есе «Зорі смерті» писав: «Абат Море – французький астроном звертає увагу усіх дипломатів на 1936 та 1937 роки. У ці роки, він каже, буде спостерігатись сильне нарощування діяльності сонячних плям. Астроном нагадує, що періоди посиленої діяльності сонячних плям часто співпадає з війнами та усякими суспільними сум’яттями <…>Чи наближується друга війна – це невідомо, але я нагадую, що згідно статистики, що покриває багато століть, роки 1936 та 1937 повинні вважатися особливо небезпечними <…> важко сказати, чи буде вже цей рік показовим у грубо земному значенні, чи він започаткує наслідки для найближчого часу» [16]. Цей прогноз новітня історія підтвердила дуже скоро. Вже у 1936 р. розпочалася війна в Іспанії, на наступні два роки припав пік репресій в СРСР, а у вересні 1939 р. агресією Германії та СРСР проти Польщі було розпочато Другу світову війну.

Ще у 1843 р. видатний німецький астроном Генріх фон Швабе вперше визначив періодичність циклів появи сонячних плям у 10 років, яка у 1852 р. була уточнена Рудольфом Вольфом як середньоарифметична їх циклу в 11,1 років, хоча в дійсності він має варіацію від 8,5 до 14 років між сусідніми мінімумами і від 7,3 до 17 років між макcимумами [17].

Видатний австрійський астроном Рудольф Вольф у якості індикатора сонячної активності запропонував використовувати його комбінований індекс сонячних плям, що дістав назву чисел Вольфа, які були окреслені заголовною літерою його прізвища – W. Він побудував їх часовий ряд з 1700 по 1848 роки і після цього він постійно поповнюється, а у ХХ-ХХІ ст. навіть щодобовими данними. Причому, як правило у роки мінімумів варіація W коливалася від 0 до 10, а у роки нормальних максимумів – від 50 до 100. Усі ці розрахунки було виконано ще у середині ХІХ столітті.

Графічно варіації рівня сонячної активностіілюстрирує так зване число Вольфа, котре визначається кількістю сонячних плям. Чим більше плям, тим більше й число Вольфа. Всівідстежені цикли Сонячної активності,починаючи з 1700 року, показані на рис 1.

Рис 1. Коливання рівнів сонячної активності (чисел W) з 1700 до 2018 рр.

Наступний цикл почнеться в найближчому майбутньому, в 2019-2020 рр. В 2018 р. крива сповзла майже до нуля і наприкінці січня 2019 р. вона коливалась близько W, що дорівнює 10. Але значно раніше, ще у Китаї спостерігали сонячні плями у XV cт., а Галілео Галілей відмітив їх відсутність на Сонці на початку XVІI ст., у 1610 р. На сьогодні, окрім відкритого німцем Швабе і австрійцем Вольфом у середині ХІХ ст. 11-річного циклу сонячної активності Швабе-Вольфа, відомі відкритий наприкінці ХІХ ст.. 72-річний (2 по 36 років) цикл Ганського та відкритий у середині ХХ ст. більше як 600-річний цикл Рубашева, а також кілька менш значних флуктуацій Сонця.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Говорячи про еволюцію різних складних систем, слід зазначити, що гармонізація процесу еволюції Всесвіту здійснюється відповідно до певних математичних законів, сьогодні далеко ще не пізнаних людством. Так тільки в середині ХХ ст. було відкрито, що в результаті розвитку Сонячної системи логарифми афелійних (гранично максимальних) відстаней планет від Сонця знаходяться в лінійній залежності, що відповідає ступеневій їх залежності щодо самих величин цих відстаней. Причому Сонце і планети являють собою коливальну систему, що знаходиться необмежено довго в сталому стані тільки якщо логарифми цих відстаней відповідають ряду чисел Фібоначчі, які знаходяться між собою в золотій пропорції (Ф = 1,618; 1/Ф = 0,618; Ф2 = 2,618), яку називали «божественною». Вона була відома ще стародавнім цивілізаціям Вавилону, Єгипту та Греції. В результаті підтвердилася просторова гармонія небесних сфер, про яку писали ще Коперник, Галілей і Кеплер, та еволюція якої у часі має чітко визначений циклічний характер.

Таким чином, одним з найважливіших видів ендогенної циклічності є ротаційна циклічність, яка породжується осьовими та орбітальними обертаннями різних об’єктів, в яких головними для земних еколого-економічних систем є Сонце, Земля і Місяць. Їх рух є першопричиною добової і сезонної циклодинаміки не тільки біологічного, а й усього господарчого і соціального життя на Землі та функціонування більшості її еколого-економічних систем. Періоди ротаційної циклічності визначаються часом повного обертання об’єктів (у нашому випадку - астрономічних об’єктів) навколо своєї осі, або часом їх повного обертання по своїй орбіті.

До речі, саме впливом Місяця та Сонця на Землю нещодавно вчені пояснювали сучасні соціально-політико-економічні катастрофи в арабських країнах та природно-екологічні катастрофи в Японії навесні 2011 року з величезними людськими та економічними втратами. Так український астрофізик Залман Філер з Кропивницького на міжнародній конференції, присвяченій 110-річчю з дня народження Нобелівського лауреата в галузі економіки (1971) Семена Кузнеця, що відбулась наприкінці травня 2011 р. у Національному університететі «Києво-Могилянська академія», вказав на синхронність динамічних екстремумів сонячної активності (СА) з цими катастрофічними подіями. Це відбулось у НаУКМА в присутності двох вчених з Японії, які були вражені синхронністю тенденцій змін (трендів) у вказаних космопланетарних і земних процесах, в т.ч. в рідній їм Японії. Через два з лишком роки наприкінці вересня 2013 р. в Санкт-Петербурзі на симпозіумі, присвяченому 150-річчю з дня народження Володимира Вернадського, за кілька місяців до Революції гідності в Україні та агресії проти неї Росії, Залман Філер, виходячи з тренду зростання СА наприкінці 2013 – початку 2014 рр. спрогнозував соціально-політичні катаклізми в країнах-сусідах. І ті події, що відбулись в Україні 5 років тому, не без участі РФ, цілком підтвердили його прогноз.

Важливим і широко розповсюдженим у природі механізмом циклодинаміки є круговоротна циклічність, яка проявляється в наявності у великих і складних еколого-економічних системах замкнених циклів руху матерії, енергії, інформації або будь-яких інших субстанцій. Прикладами такої круговоротної циклічності є загальновідомий круговорот води у природі; круговороти ряду необхідних для життя біосфери елементів, таких як кисень, вуглець, азот і фосфор; круговорот радіонуклідів і різних мікроелементів в замкнених біоценозах; круговорот сировини (металів), які багаторазово використовується для виробництва продукції, що може бути легко утилізована після її використання, тощо. Круговоротна циклічність спостерігається й у круговоротній соціально-політичний динаміці, яку помітили ще у ІІ-му столітті до нової ери два історики Стародавніх Греції та Китаю Полібій і Сима Цянь.

Більш складним явищем, але також широко розповсюдженим у природних, еколого-економічних, виробничо-технологічних і соціально-політичних системах, є наявність у цих системах замкнених контурів від’ємного зворотного зв’язку з певним запізненням (лагом). Саме цей механізм дії зворотного зв’язку може бути причиною виникнення циклічних коливань багатьох характеристик господарчо-економічної діяльності, прикладами яких є коливання цін, цикли пропозиції та попиту на товари і послуги, хвилі інвестиційної активності, витки інфляції. Наявність від’ємних зворотних зв’язків в біосфері породжує циклічні коливання чисельності живих організмів у таких типах систем, що мають цей зв’язок і взаємодіють між собою через види організмів, як система конкуруючих за продукти харчування видів, система типу паразит - хазяїн чи хижак – жертва, що на багатьох прикладах детально описав ще Чарльз Дарвін.

Аналогічні біосферним типи циклів, які обумовлені наявністю у системі контурів від’ємного зворотного зв’язку, можуть виникати і у людських спільнотах на всіх рівнях їх соціальної організації. Слід зазначити, що при наявності в системі контурів не від’ємного, а додатнього зв’язку, вихідні показники, які характеризують стан такої системи, починають невпинно зростати, що з часом може привести до виникнення у системі кризових ситуацій і навіть катастроф. Яскравими прикладами таких ситуацій є витки гіперінфляції і спалахи безробіття, які при досягненні ними критичних рівнів можуть привести до соціального вибуху, створення у державі вкрай нестабільної ситуації і навіть руйнування винної у цьому політичної системи. Саме рівні безробіття в 25-30%, що спостерігалися упівденних європейських країнах – Греції, Іспанії та Сербії в часи останньої глобальної фінансово-економічної кризи, постійно провокують в них страйки таінші формисоціальних протестів, що набувають перманентного характеру. Щодо гіперінфляції, то рекордною (10200%) вона була в Україні 1993 року. Після такої інфляції у відповідності з кривою Філліпса спад ВВП у 1994 р. склав також рекорд у 24%, що не був перевищений навіть у пік глобальної кризи 2009 р. Сьогодні Венесуела досягла рекордної гіперінфляції, що подолала мільйонний рубіж. Це призвело до соціального вибуху катастрофічного характеру.

У 60-ті роки ХХ ст.. у Кисловодській обсерваторії було відкрито пов’язаний зі зміною полярності сонячних плям 22-річний парний цикл Гнєвишева-Оля, за яким другий у парі 11-річний цикл у порівнянні з попереднім в 1,4 рази потужніший за сонячною активністю (СА). Саме такий цикл повинен був закінчитися у піку 2000-2002 рр. Він дійсно мав пік максимуму в цьому часовому інтервалі з середньорічними числами Вольфа W=106-120, відміченими посередині страшною катастрофою 11 вересня 2001 р. в США з середньорічним W=111 для 2001 р. Наступний сонячний цикл наблизився до свого піку 2012-2013 рр. з середньорічними числами Вольфа W=137-145. В 2012 р. в Росіївідбулись неочікувані протестні акції в Москві на Болотній площі, а восенинаступного 2013 р. почалась Революціягідності в Україні, в котрій пік активізаціїз мільйонною демонстрацією в Києві припав уже на 1 грудня. Цікаво, що ця дата відстоїтьвід дня проведення референдума за незалежність України 1 грудня 1991 р. рівно на 22 роки сонячного циклу Гневишева-Оля.Після побиття «Беркутом» молоді на Майдані, в т.ч. моїх студентів з НаУКМА 30 листопада 2013 р., я приймав участь в мильйонній ході в Києві та проходячи повз пам’ятник Леніну, що було знесено через тиждень, напроти його побачив на Бессарабському ринку дату 1 грудня і, згадавши про референдум 1991 р., був вражений точністю до доби 22-літнього циклу СА. У відповідь на розвиток кривавих подій Революції гідності в Україні Росія розв’язала проти неї так звану гибрідну війну вже на початку 2014 р., що почалася з анексії Криму. По суті вона є тотальною війною Російської імперії, спрямованою на загарбання України. За 2014 рік початку війни рівень сонячної активності упав в 1,8 рази до W=75, Це є динамічним екстремумом різкої зміни (падіння) СА.

Хоча глобальна фінансово-економічна кризапочалася в екстремумі мінімума сонячної активності 2008-2009 рр.(W=4-27), його негативні соціально-економічнітанавіть воєнно-політичнінаслідки припали як раз на екстремум максимума 2012-2014 рр., аналогічний максимуму 1989-1991 рр. До того ж кінець ХХ – початок ХХІ ст. від страшного ХІV століття пандемій морової чуми – «чорної смерті» та голодоморів, пов’язаних з повенями, посухами, землетрусами і періодичними навалами сарани відділяють 600 з лишком років. Це співпадає з циклами появи у полі зору землян комет, які так зачастили до Землі наприкінці другого тисячоліття Християнської ери.

В реперний 1988 рік максимального, в 3,5 рази, приросту сонячної активності з середньорічної величини числа Вольфа W=29,4 у 1987 р. до 100,2 у 1988 р., розпочалась вірменсько-азербайджанська війна за Карабах. Вона ж синхронізувала із страшним землетрусом уВірменії наприкінці року, коли середньомісячні величини чисел Вольфа збільшились з W=125,1 у жовтні та листопаді до W=179,2 у грудні з мінливими добовими індикаторами сонячної активності, які в окремі дні досягали й W=255.

Олександр Чижевський виявив синхронізацію часових максимумів сонячної активності з періодами пандемій та епізоотій, ці максимуми корелюють з прискореним розмноженням окремих видів біоорганізмів як то, наприклад, сарани. Результати його досліджень були вперше надруковані ще в 30-ті роки ХХ ст. у Франції в роботі, що в СРСР потім вийшла під назвою «Земне відлуння сонячних бур» двома виданнями, вже тільки у 1973 і 1976 роках [18]. Найбільша частота пандемій та эпізоотій спостерігалась у другому тисячоліті Християнської ери протягом 30-80-х років ХІV століття, коли навала сарани тільки у Центральній Європі тривала з періодичністю 10-12 років у 1333-1341, 1353-1363, 1373-1388 роках [17], що призводило до масових неврожаїв та голодомору. Пік стихійних негараздів припав на 1348 рік, коли, за описом фон Мегенсберга, майже по усій Європі, з півдня на північ, зі сходу на захід пробігла хвиля кількох страшних землетрусів з руйнуванням десятків міст та сотен замків, палали ліси та виходили з берегів річки, а «чорна смерть» – чума мільйонами косила населення різних континентів, за свідченням сучасника тих подій - італійського вченого де Вінаріо[14], з періодичністю спалахів пандемії в 11 років, що відповідає найбільш відомим сьогодні циклам сонячної активності Швабе-Вольфа.

Катастрофічні соціально-політичні події у реперні роки максимального приросту сонячної активності географічно-територіально переміщувались в залежності від ендогенної соціально-психологічної підготовленості соціумів в тих чи інших ареалах Землі до участі у біфуркаційних подіях на піку сонячної активності. При цьому механізм впливу нарощування сонячної активності на різкі зміни у соціально-психологічному середовищі у тому чи іншому регіоні Землі дуже нагадує механізми, що спрацьовують у її надрах, викликаючи землетруси. Так, родоначальники методу оцінки інтенсивності землетрусів – видатні американські вчені Бено Гутенберг і Чарльз Ріхтер (перший теоретично обгрунтував у 1941 році, а другий практично запропонував ще у 1935 році 12-бальну шкалу Ріхтера, яка класифікує землетруси за їх магнітудами, що оцінюють енергію сейсмічних хвиль) вказували на можливості екзогенного впливу космічних факторів на тектоніку Землі та психіку соціуму, що на ній проживає, у якості «спускового механізму» [19], для спрацювання якого у тому чи іншому її ареалі задовго до цього ендогенним чином визріли відповідні умови тектонічної або соціально-психологічної напруги. Знання цих умов з урахуванням регіонального їх розподілу та часових характеристик зміни сонячної активності, шляхом їх просторо-часового суміщення дозволяє зробити відповідні висновки у процесі як аналізу, так й прогнозування катастрофічних подій. Це стає особливо ефективним при розгляданні вже не річних чи місячних, а добових показників інтенсивності зміни сонячної активності. Багато фактів говорять про те, що пояснення соціальних подій і явищ треба шукати у міждисциплінарному просторі; тим паче, що ефективно розглядаються сьогодні не тільки річні чи місячні, а й добові показники інтенсивності зміни сонячної активності.

Якщо подивитися «Тисячолітній літопис надзвичайних явищ природи» наприкінці першого – початку другого тисячоріччя Християнської ери, то багато які з них вражаюче збігаються з тим, що діється сьогодні у світі:

«995 – Вірменія. - Сильний землетрус. Було зруйновано три міста…

999 – Західна Європа. - Посуха : «Нечуване спекотне літо».

1000 – Уся Земна куля. - 29 березня сильний землетрус на всій Земній кулі…у Кракові зруйновано безліч будинків.

Російська земля. – Сильна повінь: «Бисть поводь велієп». Сувора зима. Холоди продовжувалися надзвичайно довго. Посуха, що охопила Західну Європу, імовірно, мала місце й у російських землях. Літописи відзначають, що після 990 р. рясний врожай був тільки в 1003 р.

Західна Європа. В Франції і Німеччині була така посуха і спека, що всі ріки висохли. У водоймах гинула риба. Голодний рік. Голод і мор продовжувалися до 1006 р.

1002-1003 – Київська Русь. – Дощове літо: «Дощі мнозі».

1001–1005 – Західна Європа. – Посуха.

1008 – Київська Русь. - Посуха. Навала сарани: «...биша прузі мнозі». Голодний рік.

1011 – Київська Русь, Європа, Північна Африка. – Жорстока зима.

Замерзнув Босфор. Лід на Нілу.

1012 – Західна Європа. – Великі повені на Дунаї і Рейні» [17].

Таким чином, як і наприкінці другого тисячоліття в Спітаку і ще двох вірменських містах, за п'ять років до кінця першого тисячоліття в трьох містах Вірменії був страшний землетрус. А в 999 році цунамі (згадаємо наслідки цунамі на узбережжях Індії – наприкінці 1999 р., Індонезії – наприкінці 2004 р., Японії навесні 2011 р., що знищили сотні тисяч людей) закинув скандинавський корабель вікінгів в Америку, що вже тоді була відкрита європейцями, майже за півтисячоліття до Колумба.

Виходячи з тисячолітнього циклу планетарного розвитку і з прогнозів посилення сонячної активності наприкінці ХХ – початку ХХІ ст., нами ще на початку – в середині 90-х років прогнозувалася активізація проявів стихійних лих на Землі з наближенням до кінця другого тисячоліття. І, особливо, на початку третього тисячоліття соціально-економічні катаклізми, що спостерігаються вже сьогодні. Ми це передбачали це ще у 1996 р., тобто 23 роки тому, в публікації у газеті «Київські Відомості» за назвою «Найближчі 15 років нас буде трясти, заливати … і давити депресіями» [20]. Так називалося інтерв'ю з нами журналістки газети «Київські Відомості» Наталії Куроленко,що завідувала в ній відділом науки. Причому, наш прогноз соціально-економічної кризи виходив з часу закінчення чергової «довгої хвилі» Кондратьєва (К-хвилі) кризовою фазою, що припала саме на рубіж тисячоріч в 2000-2001 рр., а її пік на 2009 рік, що відділяє від 1996 р. рівно 15 років.

На початку ХХІ ст. у світі участилися стихійні лиха з трагічними наслідками, що обчислюються десятками і навіть сотнями тисяч людських жертв, а також десятками і сотнями млрд. дол. збитків. Серед них найстрашніші за наслідками є землетруси. Найбільша за кількістю жертв катастрофа відбулася 26 грудня 2004 р. – напередодні Нового 2005 року, коли католицький світ святкував Різдво, а в Україні відбувався останній, третій тур президентських виборів. У цей день в Індійському океані відбувся потужний землетрус силою близько 9 балів за шкалою Ріхтера, що викликав страшну хвилю цунамі, висота якого перевищувала 30 метрів. Вона знищила за офіційними даними 273 тисяч чоловік у 13 країнах цього макрорегіону, насамперед, в Індонезії. Хоча є оцінки жертв, що перевищують 300 тис. людей, фінансові збитки від цього виміряються десятками млрд. доларів, а землетруси в Індонезії, Індії, Пакистану, Японії та інших країнах цього небезпечного макрорегіону повторювалися й у 2005 році. Особливо страшний землетрус восени 2005 року відбувся в Пакистані, де він призвів до близько 80 тисяч людських жертв і знову ж до десятків млрд. дол. збитків. Тільки одноразово ООН виділила на ліквідацію наслідків цих двох природних катастроф, відповідно, три й один млрд. дол., а світове співтовариство виділило гуманітарну допомогу на загальну суму 13 млрд. дол. За оцінкою ООН роботи для відновлення цього макрорегіону обійдуться в 9 млрд. доларів.

Як стверджував керівник Агенції МНС Росії і СНД з моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій, начальник ВНДІ ЦОНС (цивільної оборони і надзвичайних ситуацій), керівник Дирекції Європейського центру нових технологій керування ризиками катастроф Михайло Шахраманьян, кількість природних і техногенних катастроф у різних куточках планети в середньому зростає на п'ять-сім відсотків у рік. Якщо вважати, що точкою відліку такої їхньої динаміки стала Чорнобильська аварія, то з 1986 р. до початку нового тисячоліття щорічна кількість природних і техногенних катаклізмів у світі подвоїлася. І можна з повною відповідальністю говорити, що ми вступили в епоху катастроф, а при такій динаміці їхнього нарощування до нашого часу їх сталоще вдвічі більше, ніж було в 2001 р. До того ж, на пострадянському просторі в умовах поглиблення соціально-економічної кризи не обновлювалося екологічно небезпечне устаткування, і, хоча й неофіційно, ще наприкінці 90-х років 2002 рік в Україні було оголошено роком техногенних катастроф у зв'язку з граничним зносом основних фондів. Якщо згадати, що відбулося на 3-х шахтах України та Скнилівському аеродромі в липні 2002 р., де загинуло близько 200 осіб, то можна сказати, що, на жаль, цей прогноз справдився. Дійсно, якщо не вдасться перевести економіку України на інноваційну модель розвитку, що стимулюватиме заміну екологічно небезпечного устаткування, цей темп нарощування катастроф може навіть підсилитися.

Таким чином, на жаль, цей прогноз цілком підтвердився реальними катастрофами й черговою глобальною соціально-економічною депресією, у яку вступило світове господарство на рубежі нового тисячоліття. Адже у перший 2001 рік нового тисячоліття темп приросту обсягів світового валового продукту (СВП) знизився до 2,2%, хоча в минулому останньому 2000 році минулого тисячоріччя він дорівнював 4,5%. Ще більше падіння темпу приросту ВВП (з 3,7% у 2000 р. до 0,5% у 2001 р.) спостерігалось в найрозвинутішій країні світу – США, де він складав чверть світового ВВП. У другій країні світу – Японії він тоді впав з 2,3% до 0,4%. Тобто у двох найрозвинутіших країнах світу спостерігався повзучий у 0,4-0,5% темп приросту їх ВВП, що вказував на стагнацію їх господарств напередодні рецесії, яка в наступному році характеризувалась у Японії падінням ВВП на 0,3%. У США йому не дала впасти розв’язана в Афганістані війна, що розкрутила в 2002 році темп приросту ВВП країни до 1,6%, коли почалась ще й війна НАТО проти Іраку. Саме такий темп приросту ВВП спостерігався в 2001 р. в Єврозоні, який з лагом у два роки впав у 2003 р. теж до 0,5%, а в провідній її державі – Німеччині, та взагалі третій країні світу за рівнем ВВП, останній впав у тому ж році на 0,1%. По суті, провідні країни світу  опинились в перші роки третього тисячоліття Християнської ери в стані економічної стагнації. У 2009 р. рецесія світової економіки склала вже 2,2%, господарств США – 3%, ЄС – 4%, Японії – 5%, України – 15%.

Ще в середині 90-х років ХХ століття було відомо, що за п'ятиліття 1990-1994 р. щорічна кількість катастроф у світі зросла в порівнянні з п'ятиліттям 1965-1969 р., в середньому в 3 рази. Остання п'ятирічка 1965-1969 найбільш високих темпів економічного росту не тільки в народному господарстві СРСР, але й у світовій економіці була на підйомі післявоєнного економічного буму четвертої К-хвилі. У наступне п'ятиліття 1995-1999, на яке припав мінімум сонячної активності 1996 р., їх було трохи менше, ніж у попередньому, але наприкінці минулого і, особливо, на початку нового третього тисячоліття вони стали нарощуватись із ще більшим темпом. Уже напередодні кризових 90-х років усвідомлення того, що природні катастрофи є серйозною перешкодою розвитку економіки, спонукало Генеральну асамблею ООН  прийняти 22 грудня 1989 р. Резолюцію (№ 44/236), у якій період з 1990 по 2000 рік був проголошений Міжнародним десятиліттям зі зменшення стихійних лих.

Разом з природними катастрофами спостерігається аналогічний ріст техногенних катастроф і економіка багатьох країн практично не в змозі компенсувати втрати від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру. Як стверджували вже у 2004 р. лідер української школи циклістики геокібернетик Арнольд Кулінкович разом зі своїм петербурзьким братом у статті «Гармонія Всесвіту»: «У третє тисячоліття людство вступило розколотим на багатий та процвітаючий «золотий мільярд» і бідне та, що найжахливіше, з кожним днем усе більш збідніле і, здавалося б, позбавлене історичної перспективи інше населення планети. Більш того, усе людство виявилося посадженим на «енергетичну голку», оскільки енергетичне споживання зростає, причому зростає в геометричній прогресії — у два рази за кожні 20 років. Це означає, що через два століття людям потрібно буде витрачати в тисячу разів більш енергії, ніж зараз, через чотири — у мільйон разів, через шість століть — у мільярд раз більше! Чим більше витрачається енергії, чим складніше організації життя, тим усе більш ймовірні техногенні катастрофи, усіляких масштабів, аж до загальнопланетарних» [21].

Ще до зазначеного вище інтерв'ю з нами, де ми акцентували увагу на необхідність наукового прогнозування криз і катастроф, у травні 1994 р. у Йокогамі пройшла Всесвітня конференція з природних катастроф. Вона прийняла декларацію, у якій призвала усіх до того, що боротьба за зменшення збитків від природних катастроф повинна стати важливим елементом державної стратегії всіх країн у досягненні сталого розвитку. Саме в цій декларації вперше пролунав заклик до стратегії, заснованої на науковому прогнозуванні та попередженні катастроф. «Краще попередити стихійне лихо, чим усунути його наслідки» [22]- так записано в підсумковому документі Йокогамської конференції. При цьому світовий досвід показує, що витрати на прогнозування і забезпечення готовності до природних подій надзвичайного характеру в 15 разів зменшує відвернений збиток. І це в середньому по світу, а при наших мізерних зарплатах – цей розрив у витратах значно більший і досягає двох-трьох порядків.

Якщо говорити про конкретні дати серії природних і техногенних катастроф початку нового третього тисячоріччя Християнської ери, то вони почалися в Індії, вже в січні 2001 р., зі страшного землетрусу, що забрав більше 50 тисяч людських життів. Але за п'ять місяців до нього, як свого роду оракул майбутніх катаклізмів у Росії та інших країнах СНД, після приходу до влади президента РФ Володимира Путіна, що напередодні піарився на військових підводному човні та реактивному літаку, у серпні 2000 р. відбулися три знакових катастрофи саме в Росії. Спочатку 8 серпня – вибух в центрі Москви, у підземному переході біля станцій метро «Пушкінська» та «Тверська» зі знаковими 13 людськими жертвами. Потім загибель військової атомної субмарини «Курськ» у підвідному царстві Баранцева моря, де людських жертв було вже на порядок більше. І наприкінці серпня пожежа в піднебессі телевежі в Останкіно, де загинуло тільки 3 людини. Взагалі серпень став вкрай небезпечним місяцем для РФ ще з путчу 1991 р. та дефолту 1998 р.

Але в серпні 2000 р. остання катастрофа в головному медійному центрі Росії, незважаючи на мінімальні людські жертви, була знаковою для всіх трьох катастроф. А відбулися вони протягом одного місяця останнього року другого тисячоріччя Християнської ери, послідовно, в підземному, підводному і піднебесному царствах різних природних стихій. Ці катастрофи були свого роду провісником і попередженням не тільки для РФ, а й для людства всієї планети, що вступила в епоху катастроф. А через майже 18 років у день (18 березня 2018) останніх президентських виборів Путіна, прихід його до влади відзначений страшною катастрофою в Кемерові з багаточисельними жертвами.

Через рік від катастрофи наприкінці серпня 2000 р. в найвищій точці столиці РФ світ приголомшила інша, ще більш страшна катастрофа – 11 вересня 2001 р. у США, теж у піднебессі двох найвищих хмарочосів Нью-Йорку, що стала знаковою подією, яка визначила початок ХХІ століття як час активізації дій світового тероризму, що проявив себе вже й з боку Росії.

Ще 1999 р. були надруковані матеріали розмови з російським вченим Віктором Фроловим, котрий керує унікальною лабораторією у Національному комітеті екологічної безпеки РФ. У ній вчений вказує «повороти» сонячної радіації з лютого 1998 року по травень наступного 1999 р. та дає такий висновок: «Ми самі були здивовані точністю “попадання” нашого прогнозу. Почасти, період між кінцем березня та початком квітня, коли, за нашим прогнозом, найбільш вірогідні потрясіння, співпав з подіями на Балканах, з хвилюваннями у політичних верхах Росії. Вернадський писав про розумну ноосферу, котра включає до себе й нашу планету, й нас з вами. І виявляється, що у техногенних та суспільних катастроф єдиний «cпусковий механізм» <…> Ви пам’ятаєте, звичайно, жахливий Спітакський землетрус. Але ж то був ще й період інших катастроф: рушився Союз, йшла війна за Карабах. У газетах промайнули припущення, що небесні сили обрушили кару на людей за їх поведінку. Ближче до істини, думаю, те, що й до тектонічних, й до суспільних вибухів причетні ті ж самі космічні сили – пульсація прародителя усього живого – Сонця. Підвищена збудливість, амбіційність, «скандальність» без достатніх приводів – у такий стан люди почасти впадають саме під впливом сонячної радіації. В моменти її змін!» [23]. Але російський вчений не згадав, що у вказаному інтервалі відбувся в серпні 1998 р. дефолт економіки РФ, а в 1999 р. її майбутній президент (на той час прем’єр-міністр) розв’язав другу чеченську війну, спровокувавши загибель російських громадян у житлових будинках Підмосков’я та Волгодонську.

Cлід відзначити, що сам механізм впливу змін сонячної активності (СА) на біоорганізми, включаючи організм людини, досить детально відслідковувався київськими вченими – біокібернетиками на чолі з Петром Василиком [24]. Причому ним досліджувалась не тільки хвильова, але й корпускулярна складова випромінювання нашого світила – так званого «сонячного вітру», сила геліофізичного впливу якого суттєво перевищує енергію геомагнітних бур. Інший український вчений Залман Філер з Кропівницького, котрий разом зі своїми учнями безпосередньо проводив астрономічні спостереження поведінки Сонця, зробив наступний висновок:

«Сонце змінює стан магнітосфери та атмосфери Землі. Магнітні поля та потоки часток, які йдуть від сонячних плям, досягають Землі та впливають перш за все на мозок, серцево-судинну та кровоносну системи людини, на її фізичний, нервовий та психологічний стан. Високий рівень сонячної активності, його швидкі зміни збуджують кожну людину, а тому й колектив, клас, суспільство, особливо, коли є спільні інтереси та зрозуміла і сприйнятна ідея. У великому 11-річному циклі йдуть швидкі коливання рівня СА з періодом, близьким до 4 тижнів, пов’язані з власним обертанням Сонця навколо своєї осі та впливом Меркурія і Венери. Земля та «зовнішні» планети обумовлюють довгоперіодичні зміни СА. Враховуючи зміни полярності магнітних плям в кінці 11-річного циклу, вважають справжнім періодом СА 22-річний» [25], названий за прізвищами їх першовідкривачів циклом Гнєвишева-Оля.

Мета та завдання статті. За оцінкою геніальних вчених-мислителів світового рівня соціум, який також належить до біосфери, тобто є невід’ємною частиною природи, створює за Володимиром Вернадським сферу людського розуму – ноосферу, а за Павлом Флоренським духовну сферу – пневмотосферу. Визначивши закономірності коеволюційного розвитку та їхню причинність можна через різні регулятори цілеспрямовано посилювати вплив позитивних тенденцій і послаблювати - негативних. Таким чином, системний аналіз і прогнозування циклічно-еволюційної динаміки соціально-економічного та еколого-природного розвитку з акцентом на синхронізацію різнохарактерних циклів у цій статті має мету пошука способів прогнозування, попередження і пом’якшення наслідків соціально-економічних та природних катастроф.

В науковому середовищі існує певний скепсис щодо можливості передбачення майбутніх історичних подій, оскільки це дуже рідко вдавалося вченим з використанням традиційних підходів. Більш того досить часто, якщо згадати, наприклад, нещодавню розбудову «світлого комуністичного майбутнього», при реалізації масштабних цільових комплексних програм отримували результат, подекуди діаметрально протилежний тому, що було задумано при їх плануванні та проектуванні. Але ряд вчених все ж продовжували шукати коеволюційний взаємозв’язок між суспільними та космічними процесами у їх циклічно-еволюційній динаміці. Саме пошук та визначення таких зв’язків і є ціллю данною статті, а її завдання мають системний характер їх дослідження в природі та соціумі.

Виклад основного матеріалу. В 1994 р. у Росії вийшла книга Л.В. Константиновської «Коли приходять Пророки, або Наука циклів» [26], в якій вперше була приведена щоденна статистика чисел Вольфа у XX столітті, аж до 1993 року. Через рік там же з’явився довідковий посібник «Історія двох тисячоліть у датах» [27], в якому досить детально була представлена щоденна хронологія найбільш значимих історичних подій Нової ери людської історії, включаючи останнє її століття, найбільш значимі події котрого були зіставлені нами з геліокосмічною статистикою. У результаті порівняльного аналізу цих даних нами були одержані висновки, що повністю підтвердили геніальні відкриття Чижевського, зроблені ним ще у 1915-1917 рр.

У 1917 р. при середньорічному W=103,9 у період між двома російськими революціями середньомісячна оцінка сонячної активності серпня W=154,9, а в окремі його дні W=248, на що й звернули увагу Святський та Чижевський.Наступними роками, коли середньорічне значення W перевищувало 100, були страшні для радянського народу 1937-1938 рр., середньомісячні оцінки сонячної активності в яких липня 1937 р. W=145,1, а липня 1938 р. W=165,3.

Все вищесказане особливо вражає у процесі нашого аналізу впливу сонячної активності на соціально-політичні процеси та події на планеті Земля протягом останніх 70 з лишком років після закінчення Другої світової війни.

Півтори сотенний середньорічний рубіж сонячної активності вперше було подолано у 1947 р.– роцімого народження з річним W=151,6 при середньомісячному W=201,3 у травні та піковому добовому W=323, який спостерігався 25 травня 1947 року. Загальновідомо, що саме у цей період світ вперше стояв на порозі ядерної війни. СРСР створював «соціалістичний табір», а західні країни протидіяли його розширенню. Так, у березні 1947 року, коли спостерігалось перевищення добових W=200, було проголошено “доктрину Трумена”, спрямовану на боротьбу проти сил соціалізму, і були усунені міністри-комуністи з бельгійського уряду, а у травні 1947 р. - з урядів двох найрозвинутіших європейських країн – Італії та Франції, а також заборонено Компартію Бразилії.

У наступному 11-річному циклі, що був другим у парному22-річному, сонячна активність вже наблизилась до двохсотенного середньорічного рубежу в 1957 році з W=190,2 при середньомісячному W=253,8 у жовтні. В наступному 1958 році спостерігався навіть рекордний піковий день 31 березня, коли W=342, але сонячна активність нарощувалась поступово (30 березня W=338) і нічого екстраординарного у світі не відбулось. В той же час на півтори роки раніше, у реперному 1956 році максимального приросту сонячної активності (більше як в 3,5 рази з середньорічного W=38 у 1955 р. до W=141,7 у 1956 р.) наприкінці жовтня – початку листопада спостерігалось різке коливання сонячної активності, коли за 10 днів вона підскочила більше як в 2 рази з W=140 - 27 жовтня до пікового добового значення W=312 - 8 листопада, максимального за середньомісячним значенням листопада (W=201,3) у катастрофічному за соціально-політичними наслідками році. Саме у цей період, 30 жовтня було розпочато ізраїльско-арабську війну, яка по суті не вщухла повністю і через 62 роки. Ще раніше, 23 жовтня почалися протести населення Угорщини проти існуючого режиму влади. Через 10 днів.– 4 листопада Микита Хрущов, зі згоди членів Президії ЦК КПРС, віддав наказ про негайне придушення повстання у Будапешті у відповідь на прохання про допомогу голови новоствореного уряду Яноша Кадара. Радянські танки увійшли в столицю Угорщини, що призвело до кривавого бою на вулицях міста зі значними людськими жертвами.

Через неповні 12 років - 20 серпня у черговому піковому 1968 році сонячної активності (W=105,9) радянські танки знову з’явились на вулицях столичного європейського міста, але вже для придушення «Празької весни». В цей період сонячна активність не була такою значною, як у попередньому циклі, а головне, її мінімальний приріст у порівнянні з попереднім роком (у 1967 р. W=93,8) не викликав таких катастрофічних подій і, хоча й були людські жертви (за останніми уточненими даними – близько 120 з обох сторін), заміна керівництва у Чехословаччині пройшла відносно спокійно. В СРСР тільки в наступну ніч з 21 на 22 серпня, коли W=143, у Москві було розкидано листівки з протестом проти окупації Чехословаччини. Вже 25 серпня, коли W=86, тільки 8 радянських дисидентів сіли на парапет у лобного місця на Червоній площі з плакатами «Руки геть від ЧРСР» та «Ганьба оккупантам», після чого вони негайно були побиті та вкинуті у машини переодягненими співробітниками КДБ, що чергували у чеканні виїзду чехословацької делегації з Кремлю. Публічний протест тим і закінчився, а після суду у жовтні двох учасників відправили у табори, трьох – у заслання, одного – до психіатриччної лікарні. Тільки поетку Наталку Горбанєвську з грудним дитям тимчасово відпустили до роковин сина. Через рік їй також присудили психлікарню, а юній Тетяні Баєвій друзі підказали зобразити, що вона опинилась на площі випадково та «чудову сімку» не знає.Ця«легенда» зберегла її від репресій.

Слід зазначити, що ще раніше, навесні того ж 1968 року, 4 квітня у США в місті Мемфіс расистами було вбито лідера негритянського руху Мартіна Лютера Кінга (з 30 березня – W=154 до 5 квітня – W=89 за тиждень сонячна активність впала в 1,7 раз), а через півтори місяця у середині травня у Франції, в Парижі у підтримку вимог студентів почались масові заворушення з барикадами трудящих, що протримались до початку червня (у цей максимальний за сонячною активністю період середньомісячне W=127,2 з піковим днем 24 травня, коли W=165). Цей же період став дуже болісним для народу США, коли у процесі весняного наступу в’єтнамського Давіда проти американського Голіафа загинуло багато громадян цієї країни, а в її столиці – Вашингтоні пройшла багатомільйонна антивоєнна демонстрація. Закінчився цей тяжкий для Північної Америки період 5 червня ще одним резонансним вбивством у Лос-Анжелосі сенатора Роберта Кеннеді. У Південній Америці вже у жовтні в результаті воєнних переворотів до влади прийшли генеральскі хунти у Перу та Панамі.

Ще через неповні 12 років, 27 грудня 1979 року (середньорічне W=155,4 тоді у порівнянні з минулим роком з W=92,5 збільшилось більше як в 1,6 рази, а у порівнянні з 1977 р. з W=27,5 – майже у 6 разів) радянські танки знову увійшли в столицю іншої держави – Кабул, що призвело до страшної війни, яка по суті роздерла Афганістан на антагоністичні частини, що протиборствують до нашого часу, загрожуючи вже південним кордонам країн СНД. До катастрофічних наслідків нападу СРСР на Афганістан слід віднести, по-перше, той факт, що ця війна підірвала віру в непереможність радянської армії, а головне, у людяність її солдатів – «визволителів», а, по-друге, вона стала однією з суттєвих передумов розвалу СРСР і виснажила ресурси країни та підірвала розвиток її економіки на поліпшення життя народу, який не міг вибачити владі безглузду і ганебну, по суті, загибель кращих своїх синів. Усю цю правду владі спочатку у листі до неї, а після перебування у засланні з протестуючими довготривалими голодовками, вже публічно на з’їзді народних депутатів СРСР виказав Андрій Сахаров, що виявило ганебну аморальність усієї комуністичної системи і цей дійсний гнів народу вона вже не витримала.

На піку зростання сонячної активності - у червні 1991 року (11 червня W=250) в Югославії розпочалась жорстока війна та в серпні того ж року(19 серпня W=280) у Москві відбувся серпневий путч, який по суті започаткував основи процесу розпаду СРСР. Наприкінці 1994 р. (рік локального подвійного максимуму сонячної активності та зіткнення комети Шумейкеров-Леві з Юпітером) розпочалась війна у Чечні. Закінчились обидві ці війни в 1996 р. - році мінімуму сонячної активності, коли за Чижевським суттєво зменшується густота соціальних катаклізмів.

Враховуючи, що за правилом Гнєвишева-Оля, яке стосується парного 22-річного циклу, у 11-річному циклі на початку ХХІ ст. сонячна активність очікувалась в 1,4 рази більше, ніж у попередньому, але цього, як видно на рис 1., не відбулось. Слід було чекати й посилення природних та соціальних катаклізмів на рубежі тисячоліть і вони дійсно мали місце. До того ж, початок третього тисячоліття у 2000-2001 роках від початку першої світової війни у 1914 році відокремлюють 86-87 років і саме 85,7-річний період притаманний параметрам біциклів 3-ї та 4-ї за масами, після Плутону найбільш віддалених від Сонця, планет Урану та Нептуну, взаємодія яких на жаль може негативно впливати на природні та суспільні процеси на Землі, а з лагом у півтори роки обумовлює наступний в ієрархії циклів сонячної активності 87-річний цикл, реперні роки якого співпадуть тоді з піком фрактально пов’язаного з ним 22-річного циклу, що може викликати ефект їх синхронізації у формі природних та соціальних катастроф.

Максимум 23-го циклу припав на 2001 рік, і неважко помітити, щонаступного максимума можна було очікувати в 2012 році. Розрахований мінімум (тобтозакінчення 23-го циклутапочаток 24-го) припадав на 2006–2007 роки, після чого повинен бувпочатися плавний підйом. Алев дійсностіцього не відбулося. Замість плавного підйомуспостерігався зовсім незрозумілий плавний спад, а в 2008–2009 рр. буввкрай глибокий мінімум активності Сонця, коливона буквально пішла в нуль. звичайно мінімум проходить вище нульовоївідмітки, а тут спостерігався дуже рідкий мінімум. Здругої половини 2009 року на Сонціпочало реєструватися новезростання активності.

Таким чином, у 22-річному циклі сонячної активності тільки за правилом Гнєвишева-Оля можна було чекати у 2000-2002 роках днів з числами Вольфа W=400 і більше, оскільки у минулому циклі межею добових показників чисел Вольфа було W=300 за виключенням одного випадку її перевищення, але знову ж цього не відбулось. Синхронізація цього циклу з віковими (87років) та багатовіковими (цикл у 600 з лишком років виявлений російським астрономом Б.Рубашевим у 1949 р. за частотою кількості комет з мінімумом, що припав на другу половину ХVІІ ст., дослідження якого провів Маундер, а максимум спостерігався за 300 років до цього мінімуму у ХIV cт.) і навіть тисячолітніми (за різними оцінками намічається цикл довжиною у 1800-2000 років) циклами сонячної активності може суттєво збільшити як числа Вольфа, так і наслідки природних та соціальних катаклізмів на рубежі тисячоліть, що й відбувається, на жаль, вже на початку ХХІ ст.

Взагалі в історіїспостереження за Сонцем було зареєстровано як мінімум два виключно глибоких спада активності. Перший з них буввиміренийбезпосередньо: це так званий мінімум Дальтона, в котрому Сонце знаходилось в час своїх п’ятомута шостому циклів (з 1784-го до 1810 рр.). Другий мінімум відомий з непрямих данних (із раннішніхспостережень астрономів-любителей і методів радіовуглецевого аналізу) та є найбільш відомим з усіх. Це так званий мінімум Маундера, що подовжувався з 1645-го до 1715 року, тобто більше півстоліття, та співпадав з найбільш холодною фазою так званого малого льодовикового періоду (відмітимо, що достовірнийзв’язок між цими двомаподіями все ж не встановлено). Оскільки мінімуми Маундера і Дальтона досить близьки (їх розділяє менш ста років), часто рахується, що піздніший мінімум Дальтона єяк бивідлунням (другоюхвилею) від мінімума Маундера. Післяцього протягомнаступних майже 200 роківспостережень Сонце працювало як годинник до початку ХХІ ст. Такий сценарій розвитку сонячної активності в новому цикліяк раз передбачає, що виключно глибокий провал сонячної активності в 2006–2009 роках може бути провісником нового крупного збоютривалістю не менш кількох сонячних циклів, тобтовід 25 до 100 років.

Друга за сборами перестраховальна компанія світу швейцарська Swiss Re підтверджує, що число природних катастроф за останні 30 роківчи не потроїлось. Також швидко зростаютьівитрати. В 2011 році Маргарета Вальстрьом, спецпредставник тодішнього генсекретаря ООН Пан Гі Муна, заявила, що наслідки цунамі в Японії обійшлись на 60% дорожче, чим наслідки урагану Катрина в США в 2005 році,— а там тільки влади країнивитратили 0 млрд. Пізніше збитки цього абсолютного максимуму в історії катастроф були уточненіта зафіксовані в 2011 році колиіз-за землетрусу “Тохоку” в Японіїекономічний збиток склав 4 млрд. Середній показник за останні 30 роківз поправкой на инфляцию равнялся $ 140 млрд.

2017 рік був також рекордним тадругимм зарозміромзбиткувід природних катастроф на рівні0 млрд. Сукупний збиток, которий стихійнілихаі антропогенні катастрофизавдали світовій економіці в минулому2018 році, склав 0 млрд, свідчать дані Munich Re, найкрупнішій усвітіперестраховальній компанії. Таким чином, збитки знизились з 0 млрд в 2017 році – другого зарозміром результату в історії, хочайзалишались високими із-за ураганів і лісових пожеж.Середньорічний показник за останні 30 років,з поправкою на інфляцію,дорівнював $ 140 млрд.

Суспільство часто недооцінює стихію. Далеко не саме потужне виверження вулкану Эйяфьядлайокюдль в Ісландії в 2010 році, що відповідає четвертому з дев’яти можливих ступенівза шкалою вулканічною активності, призвело дозниження комерційного авіасполучення в Європі на 29% табагатомільярдним збиткам. Якщо так люди реагують на очевиднілиха, що казатипро невидимінебезпечні явища, в тому числіпов’язаніз космічною погодою?

Тим не менш ОЕСР поставила геомагнітні бурі в один ряд з такими глобальними лихами, як пандемії, кібератаки та фінансові кризи. В США прийнята державна концепція захисту національноїінфраструктуривід геомагнітної активності. В 7європейських країнах ризик геомагнітних бур згаданий в національних класіфікаторах ризиків.

Важливим питанням залишається питанняпро частоту виникнення на Землі найбільш сильних магнітних бур. Так як екстремальних магнітних бур було зареєстровано мало, то надійно обрахувати функцію розподілу бур заїх интенсивністю в галузівеликих бур не є можливим. Тому спочатку функція розподілувизначається в тій області, де кількістьвимірів достатня, а потім отримана функція екстраполюється в область екстремальных бур. Отримані таким чином оцінки вказують, що магнітні бурі типа бурі 1989 року, яку відчув і мій організм, в середньомуспостерігаються один раз в 25 років. Магнитні бурі початка червня 1989 р. мали вплив і на мій організм, коли 4 червня швидка допомога вперше в житті відвезла мене з роботи до лікарні. Тільки через роки я знайшов у результатах досліджені астрономів, що 1 червня від Сонця виокремився величезний протуберанець, за 2,5 доби подолавши відстань до Землі, та 4 червня буквально врізався в її магнітне поле. Найбільший удар відчувався в Азії, включаючи території Китаю, РФ і Узбекистану.

Основні результати дослідження. Найбільш вражає синхронізація піків сонячної активності (її динамічних екстремумів) з резонансними подіями нещодавніх соціально-політичних катаклізмів у процесі біфуркаційного розпаду «світової соціалістичної системи» та СРСР, що її й створив. Дослідження вдалося виконати на основі щоденних зіставлень сонячної статистики піків чисел Вольфа з рядом подій 1989-1991 рр., що наведені у книгах [26-27].

У 11-річному циклі (1981-1991 рр.) максимальний піковий день сонячної активності з числом Вольфа W=326 спостерігався 20 січня 1990 року. Причому це був день не тільки абсолютного максимуму, але й максимального приросту сонячної активності, яка за день з 19 січня (W=199) зросла на 127 пунктів або більше як у 1,6 рази з тим, щоб наступного дня 21 січня знову впасти до W=217, тобто мав максимальне добове падіння на 109 пунктів або у 1,5 рази. Саме прийняте 20 січня 1990 року рішення мало за наслідками найбільшу кількість жертв серед мирного населення колишньої імперії.Такі реперні дні максимального коливання сонячної активності, як показують різноманітні дослідження, особливо небезпечні. Причому, як для природи, так й для соціуму, який є її невід’ємної частиною. Нами проаналізована статистика тысячіз лишком днів трьох останніх років (1989-1991 рр.) існування СРСР, котрі мали максимальні за 11 років середньорічні показники W=142,6-157,6. Виявилось, що серед цих 1095 днів найбільше число Вольфа W=326 спостерігалось 20 січня 1990 р. У цей день бойові підрозділи радянської армії увійшли в Баку, в результаті чого навіть за різними офіційними даними загинуло від 83 до 128 мирних громадян. Існують й такі азербайджанські джерела, які засвідчують, що число загиблих було більшим і перевищувало 300 особ. І чи не була ця акція першим кроком на шляху прояву імперської жорстокості російських воїнів до «осіб кавказської національності», яка таки далась взнаки через 5-10 років на двох війнах у Чечні та через 18 років на війні проти Грузії? Ачерез чверть століттяі на війні проти украінців, котрих сьогодні в РФ вже ненавидять не менше. А корені цих війнполягають ще в надрах афганській війні.

Другий за силою сонячної активності день, коли W=300, cпостерігався у момент розв’язки путчу 21 серпня 1991 року, але її нарощування з його початку 19 серпня було поступовим і 20 серпня (W=291) загинуло 3 особи, яких, у день проголошення незалежності України у Києві, 24 серпня (W=259) ховали у Москві вже як останніх героїв Радянського Союзу. Таким чином, плавний підйом хоча й до значного рівня сонячної активності у дні путчу та плавний її спад після його закінчення, незважаючи на шалену напругу серед населення, відповідав мінімальним жертвам.

Третій за силою сонячної активності день спостерігався 20 серпня 1990 року (W=295), коли менше як за два тижні з 7 серпня (W=120) вона збільшилась на 175 пунктів або майже у 2,5 рази. Саме в цей період, після проголошення Гагаузської республіки у складі СРСР з непідпорядкуванням її керівництва владним структурам республіки Молдова розпочалось воєнне протистояння між ними. Особливо воно посилилось після проголошення вже у вересні Приднєстровської Молдавської РСР у складі СРСР, що не була визнана Молдовою, у якій, в свою чергу, посилився сепаратизм у напрямку не тільки виходу з СРСР, але й входження до складуРумунської держави. Все це призвело до воєнного протистояння зі значними людськими жертвами, а з 2 листопада у місті Бендери було навіть проголошено надзвичайний стан. Тільки чіткі та своєчасні дії радянських воїнів на чолі з генералом Олександром Лебєдєм зупинили кровопролиття та не дали перейти конфлікту до югославського варіанту.

Четвертий за силою сонячної активності період спостерігався у піковому 1989 році (середньорічне W=157,6) з піковим днем 11 вересня (W=280), коли за 10 днів з 1 вересня (W=147) вона збільшилась на 133 пункти або майже у 2 рази. Саме у вересні (середньомісячне W=176,7) утеча німців зі Сходу на Захід набула спонтанного характеру, коли із Східної Німеччини через кордон з Чехословаччиною та Угорщиною за день від’їжджало до кількох тисяч оcіб. На кінец року загальна кількість емігрантів наблизилась до 350 тис. громадян НДР. Але ще 18 жовтня (W=184) Еріх Хонеккер був нарешті усунутий з посад Генерального секретаря ЦК СЄПН та Голови Держради НДР, а 8-10 листопада (W=245 за день до цих подій) Пленум ЦК радикально поновив склад Політбюро і у ніч з 9 на 10 листопада було зруйновано знамениту Берлінську стіну. W коливалась з 1 листопада між W=153 та W=245 при сердньомісячному W=173, а через 5 днів від цих подій, 16 листопада впало до W=124, тобто в 2 рази за 10 днів. До речі, 9 листопада є знаковим для Германії днем – 9 листопада 1918 р. в ході Листопадової революції в Німеччині, що відбулась через рік після більшовистського перевороту в Росії, імператор Вільгельм ІІ відрікся від престолу і Німецька імперія розпалася, вслід за Російською і Австро-Угорською. Рівно через 20 років у цей день відбулась «Хрустальна ніч» –масові єврейські погроми в Берліні, що стали початком Холокосту. Ще через 51 рік у ніч з 9 на 10 листопада  1989 року пала Берлинська стіна.

П’ятий за силою сонячної активності період спостерігався у тому ж піковому році, але на початку літа з піковим днем 16 червня 1989 року (W=265), коли з 1 червня (W=136) за два тижні вона збільшилась майже у 2 рази. На початку цього періоду, 4 червня у Башкирії біля Уфи стався витік газу та вибух газопроводу біля залізниці, якою у цей час проходили два зустрічних пасажирських потяги «Новосибирськ-Адлер», в якихурезультаті цієї катастрофи згоріло заживо575 пасажирів. У цей же день почались міжнаціональні хвилювання у Фергані в Узбекистані, в яких у результаті погромів загинуло близько 90 турок-месхетинців. Після введення військ розв’язка конфлікту наступила тільки наприкінці вказаного періоду, на який припали й відомі події у Китаї на площі Тяньаньмень. Соціальна катастрофа в Пекіні також призвела до значних людських жертв. Та й сам автор саме у цей період майже не став жертвою впливу космічних сил, коли з наближенням до 42-річного рубежу свого життя (вік акме) з гіпотоника перетворився у гіпертоніка та у кризовому стані опинився у лікарні (через 25 років на 42 році з життяпішла моя дочка). У лікарніз діагнозом мікроінсульта я слухав емоційні виступи Бориса Єльцина, Андрія Сахарова, Юрія Власова та інших делегатів І-го з’їзду народних депутатів СРСР, який було перервано и частка делегатів начоліз Михайлом Горбачовим літало в Башкирію.

На цьому ж з’їзді відбулась розборка катастрофічних подій у Тбілісі в ніч з 9 на 10 квітня 1989 р., коли від саперних лопаток радянських воїнів загинув 21 демонстрант, здебільшого жінки, які виступали тоді під лозунгами незалежності Грузії. Хоча сонячна активність була не дуже високою – середньомісячне квітневе W=130,6, а безпосередньо у цю ніч 10 квітня W=122, але за день до цих подій W=185, тобто впало за добу в 1,5 рази, а ще через день до W=92, тобто у цілому за декілька днів у 2 рази. Щоб там не казали, ця кровава подія дуже посилила вплив на грузин національної ідеї, яка разом з настроями протидії існуючій владі і проклала шлях до влади Звіаду Гамсахурдія, обраному президентом через два роки - 14 квітня 1991 р. (сонячна активність 12 і 15 квітня досягала добового W=217), а розгляд катастрофічної події на з’їзді мало що додала для прояснення ситуації.

Можливо, усі ці з’їзди з перманентним характером їх роботи і виконали роль амортизатора катастрофічних подій, коли енергія мас шла не на площі, а в екрани телевізорів. І хто його знає, якби не ті телевізійні політичні шоу, то, можливо, СРСР розвалився б разом з «соціалістичним табором» вже у піковому 1989 році, але не у формі «м’якого» народного відклику на невдалий путч, а за жорстокими кривавими югославським або румунським сценаріями його розпаду.

Шостий за силою сонячної активності період спостерігався також у 1989 році, але вже наприкінці його, коли з 21 по 28 грудня вона за тиждень зросла з W=111 до 249, тобто у 2,2 рази, а вже 31 грудня впала до W=201. Такі її коливання у цьому періоді були відмічені масовим громадянським виступом румунського народу проти режиму Чаушеску, який пав 22 грудня. Протистояння закінчилось розстрілом демонстрантів, після чого справжній гнів народу скинув брехливих правителів, а самого Ніколає Чаушеску з дружиною Оленою за вироком спеціального суду, за злочини перед румунським народом, було розстріляно 25 грудня. Саме ця подія продемонструвала можливий варіант розвитку «демократичних» процесів у Радянському Союзі та підвела підсумки розпаду «соціалістичного табору» у 1989 р. з подальшим розвалом СРСР через два роки. Свого роду символами цього розпаду стали не тільки смерть тирана румунського народу, але й ухід із земного життя 12 грудня Христа ХХ століття Андрія Дмитрийовича Сахарова, головного супротивника комуністичного тоталітаризму.

Пророцтва астрологів, що наприкінці наступного 11-річного сонячного циклу, після подій піку попереднього 1989-1991 рр., «дещо» повинно відбутися в 2001 р., отримали друге життя після серії потужних спалахів на Сонці вже наприкінці березня – початку квітня того року. Тим більше, що відбулись вони відразу після дати весняного рівнодення – прихід нового року за сонячним (авестійським) календарем, згідно якого 2001-й рік Сокола привнесе великі переміни. Чого можно було очікувати в майбутньому – могла б підказати самаІстория: в XX ст. роками Сокола були 1905-й, 1937-й та 1969-й. У 2001 р. можна було очікувати «розпалювання війн на релігійному грунті».

Вкрай катастрофічним ставпочаток осені 2001 р. для США, коли, після атак літаків з ісламськими терористами та пасажирами двох хмарочосів у Нью-Йорку 11 вересня, почались війни НАТО з Афганістаном та Іраком. Тобто відбувася, по суті, знаковий конфлікт, що є зіткненням ісламської цивілізацією з християнською. Друга хвиля цього зіткнення почалась вже як «Арабська весна» 2011 р., події якої розтягнулись вже майже на десятиріччя з епіцентром конфлікту сьогодні в Сирії. До речі, в 2001 р. було4 затемнення (два сонячних і два місячних). В 2018-2019 рр. їх стало вже більше на одне сонячне затемнення в рік.

Висновки та пропозиції. Таким чином, синхронізація воєнно-соціально-політичних катастрофічних подій з реперними періодами зміни сонячної активності, які вже навчились прогнозувати астрономи, нагадує нам дуже актуальний на сьогодні вислів Чижевського: – «Державна влада повинна знати стан Сонця у будь-який момент і зіставляти з ним рішення, що приймаються нею, оскільки свідчення Сонця безпомилкові та універсальні у просторі та часі» [14]. Впровадження механізму відслідковування динаміки сонячної активності та інших космофізичних факторів, що впливають на природні та суспільні процеси на Землі, дозволить попереджати катастрофічні події з включенням засобів їх пом’якшення та ліквідації негативних наслідків, запобігти яких повністю неможливо, тим більше що певні тренди були останнім часом порушені.

Узагалі ХХІ століття порушило визначені закономірності зміни сонячної активності, що має нині характер мерехтливої аритмії, як відомо, досить небезпечної й для окремого людського організму, і для соціуму в цілому. Кожна держава уявляє собою досить складну соціально-політичну і еколого-економічну систему, сталість функціонування якої залежить від певного ритму її динаміки розвитку, як стійкість людського організму залежить від ритму його серця, аритмія якого викликає серйозну хворобу цього організму та веде до її негативних наслідків, навіть до смерті людини. Такою ж летальною може виявитися аритмія для існування держав, кожна з яких має свій життєвий цикл. Автор мав «щастя» отримати діагноз аритмії роботи свого серця після того, як опублікував статтю з оцінкою аритмії процесів на Сонці, що викликають зміни в СА. Швидка допомога відвезла мене з роботи до лікарні вранці 12 січня 2010 р., де увечері я спостерігав на екрані телевізора страшну катастрофу – землетрус на Гаїті, що став символом приходу ХХІ століття, в якому райський острів Гаїті миттєво перетворився в справжнісіньке пекло.

Саме така мерехтлива аритмія космічних процесів на Сонці підсилила можливості переходу динаміки процесів на Землі не «від хаосу до порядку» за Іллею Пригожиним [28], а, навпаки – від порядку до хаосу. А створена ним і Германом Хакеном синергетика тісно пов'язана з теорією катастроф Рене Тома і Володимира Арнольда [29]., що дають їм наукове пояснення і вже мають приклади успішного застосування в практиці прогнозування. Існують вже й перші спроби оцінити інвестиційні аспекти економіки катастроф українським вченим Сергієм Козьменко на прикладі розробки бізнес-плану антисейсмічної програми для регіону [30]. Наприклад, для міста Славутич, враховуючи Чорнобильську зону відчуження. Адже Чорнобильска АЕС була побудована в тектонічному розломі, у гепатогенній зоні, а деякі українські вчені ще до її розбудови виступали проти цього. Вже після аварії геофізик Емма Несмєянович вказувала на можливу її причину у вигляді «тихого землетрусу», що не дозволив стержням ТВЕЛів зайти на охолодження.

Підсумовуючи результати наших досліджень можна сказати, що сучасна світова фінансова і соціально-економічна криза прогнозувалась нами два десятиліття тому, виходячи з циклічних закономірностей, яким підкоряється розвиток світової економіки, та глобальної міграції капіталу. Вони виявлені ще наприкінці ХІХ ст. видатним українським вченим Михайлом Туган-Барановським на прикладі дослідження динаміки промислових криз у господарстві найрозвинутішої країни того часу – Великої Британії, згідно яким послідовність фаз «розширення» – «розбухання» – «обвальне стиснення» є невідворотним. По суті, в останню третину ХХ ст. означився приблизно 9-річний цикл Жюгляра світових фінансових криз:світовій фінансовій кризі 1997–1998 рр. передували фінансові кризи 1970-1971, 1980–1981і 1987–1988 років. Причому фінансова криза передує загальноекономічній, про що писав ще наприкінці ХІХ ст. Михайло Туган-Барановський, а в останні 30 років ХХ ст. та перше десятиліття ХХI ст. між ними спостерігався приблизно три – чотирьохрічнийінтервал короткострокового фінансово-економічного циклу Кітчина. Так, після:

- глобальної фінансової кризи 1970–1971 рр. відбулася рецесія 1973–1974 рр., спровокована «нафтовим шоком»;

- фінансової кризи 1980–1981 рр. з максимальною ціною на нафту в США за барель – рецесія 1982 р., після якої у США було запроваджено антикризову політику під назвою «рейганоміка»;

- фінансової кризи 1987–1988 рр., коли тільки за один день (19 жовтня 1987 р.) індекс DowJones упав на 22,6% – рецесія 1990–1991 рр., що зумовила програш виборів у США Бушом-батьком;

- світової фінансової кризи 1997–1998 рр. – відносна рецесія 2001–2002 рр.;

- глобальної финансової кризи 2006-2007 рр. – абсолютна рецесія світовоїекономіки 2008-2009 рр.

До речі, саме після обвалу Нью-Йоркської біржі 19 жовтня 1987 р. стали призупиняти діяльність усіх бірж світу при падінні фондових індексів більше ніж на 10%.

Між рецесіями динаміки світового ВВП спостерігався приблизно 9-10-річний інтервал циклу Жюгляра. Таким чином, в рамках цих закономірностей слід було очікувати абсолютну рецесію світової економіки у 2008–2009 рр., що відбулась в реальності. Причому, в формі депресії світової економіки вона затягнулась до 2013-2014 рр. в силу накладення на неї кризової фази великого циклу кон’юнкутури Кондратьєва (К-хвилі), яка проявила себе у формі відносної рецесії провідних країн світу ще на рубежі тисячоліть – у 2001-2002 рр.

Замість перебудови господарств провідних країн світу на нову інноваційну К-хвилю, вони на чолі з НАТО і США зосередили свою увагу на нових формах регіональних війн у Югославії, Афганістані, Іраку, які активізували ВПК різних держав світу та через міжгалузеві зв’язки пожвавили світову економіку. Тим самим ці війни відсунули глобальну світову економічну кризу на один цикл Жюгляра, але перебудова технологічного укладу за допомогою нової інноваційної К-хвилі так і не відбулась. Тому, незважаючи на певну амортизацію обвального спаду світової економіки на початку ХХІ ст., аналогічного депресії 30-х років ХХ ст., вона все ж  повинна пройти фазу інноваційного оновлення та осідлати нову К-хвилю.

Узагальнюючи, можна сказати, що кожний спад хвилі (як довгострокової, так і середньострокової) представляє собою передтечуінновації, що відповідає і 1-й емпіричній правильності К-хвиль. Тому в кризі, як відомо, присутнійі катарсис очищення відусього застарілого та прихід нового в форміінновацій. Країни, які встигнуть першими до «нноваційного лошака» дійсно можуть зробити інноваційний прорив, про який останнім часом багато говорилось в Україні, але мало що робилося. Саме невеликі держави з високим інноваційним потенціалом (наприклад, Фінляндія у Європі чи Сінгапур в Азії), що зробили це першими, спроможні швидко подолати депресію. В Україні ж друга хвиля кризи 2013-2014 рр. після Революції гідності переросла в гібридну війну з РФ. Взагалі для України вкрай актуальною залишається проблема активізації робіт зі створення Національної інноваційної системи (НІС-Україна), на що ми вказували ще в 2007 р. [31], перед глобальною фінансово-економічною кризою 2008-2009 рр. Разом з член-кор. НАНУ О.С. Ємельяновим ми попереджали про цю кризу теж у 2007 р. [32].

Глобальна економіка представляє собою історично нову реальність, що відрізняється від традиційної світової економіки. За визначенням одного з її апологетів – відомого французько-американського соціолога іспанського походження Мануеля Кастельса «глобальна економіка уявляє собою дещо інше: це економіка, здібна працювати як єдина система в режимі реального часу у масштабі усієї планети» [33]. Процес глобалізації світової економіки йде вкрай нерівномірно. Це стосується як сфер діяльності та галузей, так і макроекономічних регіонів, об’єднаних по групам країн та цивілізаціям. Саме глобалізація дає змогу найрозвинутішим країнам світу, насамперед США, за допомогою інструментів МВФ і СБ здійснювати певний трансфер криз, розв’язуючи проблеми подолання соціально-економічної кризи у цих країнах за рахунок інших держав. І захист від таких негативних впливів національної економіки є дуже важливим питанням економічної безпеки держав. Але навіть такі заходи, в кінцевому рахунку, не вберегли найрозвинутіші країни світу від глобальної фінансової та соціально-економічної кризи, яка нарощує свої негативні соціальні наслідки в наш час.

Провідні центральні банки світу починаючи з жовтня 2008 р. синхронно скорочували дисконтні ставки з несподіваною швидкістю практично до нуля в США і Японії та 0,5% в Англії таЄврозоні. Тільки НБУ три квартализ початку кризи 15 вересня 2008 р. стояв на місці при цих світових потугах, до яких йому давно булопотрібноприєднатися. І зробив він цей крок з великим запізненням, тільки 15 червня 2009 р., знизивши облікову ставку НБУ з 12,0% до 11,0%, практично не коректуючи ставку рефінансування, яка дорівнювала 17,0%. Запізнілий сигнал НБУ комерційним банкам майже нічого не змінив в їх жорсткій кредитній політиці по відношенню до реального сектору економіки, який так і залишився без кредитів. Та й до квітня 2014 р. облікова ставка НБУ майже за 5 років перманентної кризи була знижена з 11,0% до 6,5%, тобто на 4,5 процентних пункти (п.п.), а з початком війни з РФ і обвалом гривні уже 15 квітня 2014 р. іі збільшили до 9,5%, а 17 липня ще до 12,5% і 13 жовтня того ж року ще до 14,0%. Коли українська економіка була в 2-й хвилі рецесії, облікову ставку 6 лютого і 4 березня 2015 р. ще два рази підвищили відразу до 19,5% і 30,0%. Вже наприкінці літа, її починають знижувати 28 серпня до 27,0% і 25 вересня до 22,0%. На цьому рівні облікова ставка протрималась більше півроку до 22 квітня 2016 р., коли була знижена до 19,0%, після чого практично кожного місяця понижувалась в середньому на 1,0 п.п. до рівня 14,0% 28 жовтня. На цьому рівні вона протрималась до 14 квітня наступного 2017 р., була знижена до 13,0% і 12,5% 26 травня, після чого протрималась на цьому рівні до 27 жовтня. Саме 27 жовтня 2017 р. НБУ знову став підвищувати облікову ставку до 13,5% і 14, 5% 15 грудня 2017 р. В 2018 р. тенденція її підвищення подовжилась до 16,0% 26 січня і 17,0% 2 березня 2018 р. На цьому рівні вона протрималась до 13 липня, коли її було підвищено до 17,5% і 18,0% 7 вересня 2018 р. Враховуючи передвиборчу ситуацію необхідності стимулювання зростання економіки, в т.ч. за рахунок її кредитування, в НБУ шла розмова про чергове зниження облікової ставки, але за два місяця до виборів вона залишається замороженою на початку 2019 року.

31 січня 2019 р. ПравлінняНБУ прийняло рішеннязалиштиоблікову ставку на рівні 18%. Як відмітив голова правління радиНБУ Богдан Данилишин, серед економістів, котрірахують, що зростанняекономіки в нашчасє пріоритетною задачею України, таке рішення не викликало згоди. Серед ряду факторів, що стримають активізацію кредитування, пише Данилишин, високі ставки за кредитами. Висока облікова ставка обумовлює високі ставки зОВДПта депозитних сертифікатівНБУ. У банків може не бути стимула кредитувати промислових виробників, коли можна без найменшого риску вкласти гроші в державні цінніпапери та депозитні сертифікати.

«Монетарна політика повинна сприятиекономічному зростанню, а не тільки служитизасобом боротьбизінфляцією. Боротьба зінфляцією сприяє стагнації кредитування, робитьекономіку України менш стійкоюдовпливузовнішніх шоків. У сьогодняшній ситуації боротьба зінфляцієюбудь-якою ціною призведе до обмеженняпотенціалуекономічного зростання», – відзначив він. «Політика високих процентних ставок, що реалізується в наш часНБУ, звичайно, має право на життя, оскількидозволяє суттєво обмежити темпиінфляції, а відповідно, йзростання видатків у вітчизняних виробників. Сприяє вона й більшій стабільності валютного курса. Але ця політика була б більшефективна в умовах високоїінвестиційної активностіта за більш високих темпівекономічного росту. Спроба пригаситиінструментами монетарної політики усі цінові шоки в умовах малоївідкритоїекономіки, що залежить від світових цїн на сировину, не може привести до комплексного успіху», – повідомив  Данилишин.

Глобальна економіка знаходиться в очікуванні чергової фінансової кризи, періодично понижуючи прогнози її росту. Провідніфахівці в галузі финансів призвали уряди світу завершати реформи, покисвітова економіка все ще демонструє сталезростання. Та попередили: увипадку навали фінансової кризи на центральні банки сподіватися не варто. Процеповідомило CNBC. «Було б добре, якби розвитокта сталість економіки в ціломузнову не покладались на центральні банки, щоб протистоятинаступному шоку», – заявила директор-розпорядник МВФ Кристін Лагард учас виступу на Всесвітньомуекономічному форумі в Давосінаприкінцісічня 2019 року. «Ось чому я думаю, що політики дійсно повинні вибрати правильний курс дій, колисправа доходить до фіскальної політики та до фактичного завершення реформ, котрідеякі з них почали, а деякі лишезлегка їх торкнулисятаповинні взятися за них глибше», – додала вона.

Центральні банки по усьому світу запустили потужнізаходи стимулювання після фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр. інаступноїборгової кризи в Єврозоні. ФРС, Банк АнглиїтаЄЦБ здійснили беспрецедентні міри, такіяк зниження процентних ставок до рекордно низького рівня та скупки державних облігацій увеличезних кількостях. В ЄЦБ, наприклад, сподіваються підняти ставки в другій половині 2019 р. Тим не менш, багатохто рахує, що це може привести до самозаспокоєннятавідчуття того, що центральний банк завжди прийде на допомогу, і тому в країнах не проводяться необхідні реформи.

Поряд з антикризовим регулюванням катастрофічних процесів в економіці, слід враховувати й загальне філософське осмислення катастрофізму в світовій історії та можливості його прогнозування. Говорячи про останню стадію історичного процесу, особливо в останній (1900) рік свого життя – рік закінчення написання знаменитої роботи «Три розмови про війну, прогрес і кінець всесвітньої історії», видатний російський філософ-косміст Володимир Соловйов у ній як би з ХХIст. бачить попереднє сторіччя: «Двадцяте століття по Р.Х. було епохою останніх великих воєн, міжусобиць і переворотів <…>Європа була зайнята останньою, рішучою боротьбою з мусульманським світом <…>Європа в ХХI столітті представляє союз більш-менш демократичних держав – європейські сполучені штати...» [34] – тобто, деякі результати майбутнього розвитку європейської цивілізації в ХХ ст., що виглядають для нас цілком реальними на початку ХХI ст.

Слід зазначити, що німецький промисловець та ліберальний політик – міністр закордонних справ Германії з 1 лютого 1922 р. Вальтер Ратенау, якого було вбито праворадикальними бойовиками націоналістичної та антисемітської організації 24 червня того ж року, ще1913 р., напередодні Першої світової війни, прогнозуючи майбутні політичні та економічні негаразди в Європі, в кінцевому рахунку, писав: «Залишається остання можливість: виникнення середньоєвропейського митного союзу. Забезпечити країнам нашої європейської зони економічну свободу руху складно, але ніяк не неможливо» [35].

Духовний учень Соловйова родом з Києва Микола Бердяєв вже в розпал громадянської війни, протягом зими 1919-1920 рр. прочитав у Москві у Вільній Академії Духовної Культури цикл лекцій із проблем релігійної філософії історії, що лягли в основу його першої узагальнюючої історіософської книги «Зміст історії». У ній він оцінив роль катастрофічних моментів історії в розкритті її таємниць у такий спосіб: «І от, коли я говорю, що катастрофічні моменти історії особливо сприятливі для побудови філософії історії, я маю на увазі такі катастрофи духу людського, коли він, переживши катастрофу відомого життєвого історичного устрою і ладу, переживши момент розщеплення і роздвоєння, може зіставити і протиставити ці два моменти – момент безпосереднього перебування в історичному і момент розщепленності з ним, щоб перейти в третій стан духу, що дає особливу гостроту свідомості, особливу здатність до рефлексії і, разом з тим, у ньому відбувається особливе звертання духу людського до таємниць «історичного». Це й є той стан, що особливо сприятливий для постановки питань філософії історі» [36].

Слід зазначити, що катастрофізм того часу цілком порівняний з нинішнім, а оцінки видатного російсько-французького філософа Миколи Бердяєва на українській землі, що породила філософа, стають інструментарієм формування сучасних циклічних авторських концепцій філософії історії різних світових цивілізацій [37].

Есхатологічна проблематика має своєрідність у різні періоди людської історії. Утім, інтерес до неї циклічно повторюється в кризові та катастрофічні періоди історії соціуму. У 17-річні роковини Чорнобильської катастрофи з цього приводу геніальний український поет Ліна Костенконаписала:

«Людству ніколи не бракувало апокаліптичних візій з посиланням на Йоана Богослова, Нострадамуса чи навіть на бабусю Вангу. Тимчасом суто наукові передбачення якось менше привертали увагу і, спроектовані кудись у невизначене майбутнє, так і залишалися на марґінесах свідомості.

Певно, така вже властивість людської психології: есхатологічні пророцтва сприймаються глибше, ніж сухий науковий прогноз, не вимагають ніяких рішень, а часом навіть схиляють до гедоністичних настроїв чи ескапізму.

Та й, власне, від людей, від людства мало що і залежить. Вони делегують повноваження своїм урядам і президентам, а там уже діють такі механізми політики, на які людство має хіба що мінімальний вплив. А надто коли взяти до уваги, хто стоїть біля пультів світової політики. Час великих постатей, схоже, проминув, дедалі частіше приходять до влади висуванці великих кланів, у практиці яких відсутня етика філософії буття. Глобалізується не тільки економіка чи всезагальна обумовленість інтересів, глобалізуються конфлікти і передумови екологічних, техногенних і моральних катастроф. Ані важелів впливу, ні ефективних механізмів контролю у людства нема. І те, що сьогодні здається всього лиш сюжетом для письменників-фантастів, завтра може стати зловісною реальністю.

Свого часу академік Сахаров попереджав, що існує цілий ряд ознак, які вказують на те, що з другої половини ХХ століття людство вступає у критичний і особливо відповідальний період своєї історії. Під кінець століття ці ознаки набули вже характеру явищ незворотних. Не кожен чує гул наростаючої катастрофи. Сахаров чув. Але його не дуже почули. Власне, не хотіли почути. А нині, на початку ХХI століття, є вже підстави сказати, що людство стрімко і неухильно вступає у період безвідповідальний. Настільки, що при спонтанному збігові непередбачуваних факторів воно може навіть і не встигнути підвести риску під своєю історією.

Це вже не нові реалії, це нова реальність.

Вона підступала довго й помалу, а настала враз і зненацька — у сумі своїх ознак, що знаменують ХХI століття. Критична маса невирішених проблем, глобальні демографічні дисбаланси, грізні порушення екосистем, залежність від вичахаючих енергоресурсів, невідступна загроза світового конфлікту — все це вимагає нового мислення, нової енергетики душ, нових політичних підходів і консолідації всіх інтелектуально спроможних сил»[38].

Пройло майже 6 років як геніальна Ліна Костенко написала ці рядки, а проблеми, що вона підняла, ще більше загострились. На планету насувається вал природних катастроф у різних ареалах Землі. Вкрай неспокійноює воєнно-політична ситуація в різних її регіонах і все більше говорять,що світ  стоїть на порозі нової війни, котра може стати останньою  в історії планети Земля. Неочікувано для багатьох Україна стала свого родуепіцентром воєнної напруги в Європіта світі. Ми стоїмо на порозі виборів президента країни. Їх результати стануть відомі в канун вже 33 роковин Чернобильської катастрофи, негативні наслідки котрої продовжують зничтожувати генофонд України. Міграція населення в умовах крайнього злидення та масовоїзагибелі на фронтікращих представників українського народу доводять його до вкрай негативного психологічного стану, котрийвже є на межі чергового соціального вибуху. Ось чому вкрай необхідна активізація наукової та громадської думки нації, спрямованої на попередженняі подолання негативних наслідків можливих криз і катастроф. Без цього нам не вижити.

Список літератури

1.    Чижевский А.Л. В науке я прослыл поэтом… Стихотворения / Сост. Л.Т.Энгельгардт. – Калуга: Золотая аллея, 1996. – С. 155.

2.    Бродский И. Стихотворения. – Таллин: МИИСМА, 1991. – С. 29.

3.    Хакен Г. Информация и самоорганизация. Макроскопический поход к сложным системам. – М.: КомКнига, 2005. – 248 с. – С. 18.

4.    Туган-Барановский М.И. Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и ближайшие влияния на народную жизнь. – СПб., 1894.; Туган-Барановский М.И. Промышленные кризисы. Очерк из социальной истории Англии. – 2-е совершенно переработанное издание. - СПб., 1900. – переиздание: Киев, 2004.; Туган-Барановский М.И. Избранное. Периодические промышленные кризисы. История английских кризисов. Общая теория кризисов. – 3-е совершенно переработанное издание - СПб., 1914. - переиздания: Пг.-М., 1923; М.,1997.

5.     Туган-Барановский М.И. Избранное. Русская фабрика в прошлом и настоящем. Историческое развитие русской фабрики в ХIХ веке. - СПб., 1898. – 2-е знач. доп. издание: СПб.,1900. - переиздания: СПб.,1900; М., 1922; Харьков, 1926; М.-Л., 1934; М., 1997.

6.     Ежегодник газеты “Речь” на 1913 г. – СПб., 1913. – С. 89.

7.     Кондратьев Н.Д. Рынок хлебов и его регулирование во время войны и революции. – М., 1922. переиздание: М., 1991.

8.     Кондратьев Н.Д. Большие циклы конъюнктуры. / Н. Д. Кондратьев // Вопросы конъюнктуры. — 1925. — Выпуск 1. — Т. I. — с. 28-79.;  2-е изд.: Кондратьев Н. Д. Избранные сочинения. / Н. Д. Кондратьев – М.: Экономика, 1993. – с. 24 – 83.

9.     Скоузен М.Кто предсказал крах 1929 года? / М.Скоузен // Бум, крах и будущее: Анализ австрийской школы. — М.: ООО «Социум», 2002. — с. 172 – 215.

10.Майталь С.Экoнoмика для менеджеров: Десять важных инструментов для руководителей. – М.: Дело, 1996. – С. 203.

11.Афанасьев С. Л. Современные седиментационные наноциклы - 9; 30; 31,2; 87,6; 108,6; 451,8 лет и циклы Кондратьева генерируются Луной и Солнцем / С. Л. Афанасьев // Сб.: «Циклы природных процессов, опасных явлений и экологическое прогнозирование», вып.1 — М: МФК, 1991. — с. 148-154;

12.Jevons W. S. Investigation in Carrency and Finance / William Stanley Jevons. — London, 1884.

13.Чижевский А.Л. Физические факторы исторического процесса. - Калуга, 1924; Сокр. Изд.: Химия и жизнь, 1990, № 1 – С. 22-32, № 2 – С. 82-90, № 3 – С. 22-33.

14.Чижевский А.Л. Космический пульс жизни: Земля в объятьях Солнца. Гелиотараксия. - М.: Мысль, 1995. – C.179.

15.Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. - Л., 1990. - С. 252.; 2-е изд. – М., 1994.

16.Рерих Н.К. Нерушимое. – Рига: Виеда, 1991. – С. 28-29.

17.Борисенков Е.П., Пасецкий В.М. Тысячелетняя летопись необычайных явлений природы. – М.: Мысль, 1988. – С. 74, 96-97.

18.Чижевский А.Л. Земное эхо солнечных бурь. - М.: Мысль, 1973; 2-е изд. – М.: Мысль, 1976;

19.Гутенберг Б., Рихтер К. Сейсмичность Земли. – М.: Госиноиздат, 1948; Внутреннее строение Земли / Под ред. Б.Гутенберга. – М.: Географиздат, 1949.

20.Куроленко Н. Ближайшие 15 лет нас будет трясти, заливать и давить … депрессиями // Киевские Ведомости, 19 февраля 1996 г.

21.Кулинкович А.Е., Кулинкович В.Е. Гармония Вселенной // Циклы. Материалы шестой Международной конференции. Том первый. Северо-Кавказский государственный технический университет. - Ставрополь, 2004.

22. Yokohama Strategy and Plan of Action for a Safer World. Guidelines for Natural Disaster Prevention. Preparadness and Mitigation. World Conference on Natural Disater Reduction. Yokohama. Japan. 23-27 May. 1994. UnatedNations. NewYorkandGeneva. 1995. 

23.Дети Солнца обжигают крылья. Беседа корр. “Труда” В.Наумова с руководителем лаборатории полиметрических методов НКЭБ РФ В.Фроловым // Труд-7. 1999. 9 апреля.

24.Василик П.В. Циклические изменения психофизиологических показателей человека как один из факторов возникновения длинных волн в экономике // Экономика Украины: прошлое, настоящее и будущее. / Тезисы и материалы I-го межд. конгресса укр. экономистов. – Донецк: Ин-т эк. пром. НАНУ, 1992. – С. 193-197.

25.Філер З.Ю. Настав час геліосоціології. // Питання соціоекології / Матеріали І-ої всеукр. конф. “Теоретичні та прикладні аспекти соціоекології” у двох томах. – Львів: ВНТЛ, 1996. - Т І., С. 48-49.

26.Константиновская Л.В. Когда приходят пророки, или наука циклов. – М.: Современник, 1994. – С. 101 – 157;

27.Овсянников А.А. История двух тысячелетий в датах. – Спр. пособ. – Тула: Автограф, 1996; Полная хронология ХХ века. Автор-состав. Уильямс Н. – М.: Вече, АСТ, 1999.

28.Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой. – М., 2003.

29.Арнольд В.И. Теория катастроф. – М., 1990.

30.Козьменко С.Н. Экономика катастроф (инвестиционные аспекты). – К., 1997.

31.Макаренко І. П., Копка П. М., Рогожин О.Г., Кузьменко В.П.  Національна інноваційна система України: проблеми і принципи побудови (укр. і англ. мовами) / І. П. Макаренко, П. М. Копка, О. Г. Рогожин, В. П. Кузьменко. – К.: ІПНБ, 2007. – 520 с.

32.Ємельянов О.С., Кузьменко В.П.Регіональні фінансові кризи в контексті економічної безпеки України. / Стратегічна панорама. – 2007. - № 3. – С 130-137.

33. Кастельс М. Информационная эпоха: Экономика, общество и культура / Мануэль Кастельс. – М.: ГУ ВШЭ, 2000. – 608 с. – С. 105

34.Соловьев В.С. Три разговора о войне, прогрессе и конце всемирной истории, со включением краткой повести об антихристе с приложениями. – Соч. в 2-х томах. – М., 1988, Т. 2, С. 736-739.

35.Иллиес Ф. Лето целого века. – М.: ООО «Алд Маргинем Пресс, 2013. – С. 66.

36.Бердяев Н.А. Cмысл истории. Опыт философии человеческой судьбы. – М., 1990, С. 6.

37.Кузьменко В.П. Майбутнє: версії прогнозу // Друг читача, 31 липня 1991 р.; Кузьменко В.П. О синхронизации «длинных волн» Н. Кондратьева с историометрическими циклами А. Чижевского и В. Хлебникова / Тезисы докладов на международной научной конференции, посвященной 100-летию со дня рождения Н. Д. Кондратьева, Секция 1: Идеи Н. Д. Кондратьева и современные экономические и социологические теории. - М., 1992, С.67-68; Кузьменко В.П. Инновационная теория экономических циклов и прогнозирование общественного развития // Кузьменко В. П. Инвестиционная политика в регионе. – К., 1992, С.221-235; Кузьменко В.П. Цикличность социально-политико-экономических процессов и их прогнозирование // Посредник, октябрь 1994 г., №66, С.15-17; №67, С.16-18; Кузьменко В.П.Мегатренди людського розвитку в розбудові нового світового порядку цивілізацій та місце в ньому України і Росії // Стратегічна панорама. – 2000. - № 1-2. – С. 224-241; Кузьменко В.П.Моніторинг і системне прогнозування фінансових та соціально-економічних циклів світового розвитку з оцінкою їхніх кризових фаз в умовах глобалізації // Актуальні проблеми міжнародної безпеки: український вимір – К.: ВД «Стилос», 2010 - С. 624-648; Кузьменко В.П.«Основной закон времени» Хлебникова как прогностический инструментарий оценок перспектив развития общества // Возвращение авангарда: материалы межд. науч. конф. (1-4 июня 2004, Одесса). – Одесса: Изд. центр Deluxe, 2012. - С. 185-202.

38.Костенко Л. Україна як жертва і фактор глобалізації катастроф. // День. – 2003. - № 76. – 25 квітня. – С. 5.

Опубліковано на сайті: 2019-02-17

Коментарі до цієї статті:

Дата: 2019-11-10     Коментарий добавил(а): Федоренко Юрій Андрійович

Вдячний за конкретно доведену та вдало аргументовану статтю з такої мало вивченої сфери як геліосоціологія та геліобіологія людини.Просто знайти такий матеріал раніше не вдавалось.Хочу висловити Вам захоплення вашою науковістю та талантом геліоекономіста.