Інновація - це історично безповоротна зміна способу виробництва речей.
Й. Шумпетер


М.І. Туган-Барановський

Й.А. Шумпетер

М.Д. Кондратьєв

Галерея видатних вчених

UA RU EN

Обращаем внимание на инновацию, созданную на данном сайте. Внизу главной страницы расположены графики,  которые в on line демонстрируют изменения цен на мировых рынках золота  и нефти, а также экономический календарь публикации в Интернете важных мировых экономических индексов 

 
Публікації

Посткомуністична Україна - це постреформаторська Швейцарія

Економічна, політична та соціальна самоідентифікація України відбувається дуже повільно та з великими шараханнями з однієї сторони в іншу. Це є наслідком того, що Україна багато в чому була не готова до швидкого розвалу СРСР ані в економічному, ані в соціально-культурному сенсі. Так, на тлі вкрай гострої економічної кризи виник комплекс державної та національної неповноцінності, що супроводжується нав’язливою ідеєю прискореної інтеграції в найближчому напрямку. Для західних областей України найближчий напрямок інтеграції — ЄС, для східних — РФ. У мусульманського населення Криму свій напрямок. Переваги інтеграції в тому чи іншому напрямку активно рекламують їхні прихильники. Однак у міру того, як об’єктивний процес самоідентифікації повільно й зі скрипом, але все ж таки рухається, для масової свідомості поступово стають очевидними недоліки інтеграції в будь-якому напрямку:

1. Прискорена інтеграція в будь- якому напрямку відбуватиметься за правилами, які створені переважно не в Україні та слабко враховують її особливості й інтереси.

2. У результаті втрата частини державного суверенітету супроводжуватиметься втратою довготривалих стратегічних переваг нашої країни в різних областях її розвитку.

3. Прискорена інтеграція в будь- якому з напрямків здатна спричинити розкол країни. І РФ, і ЄС є не лише партнерами України та бажаними для багатьох напрямками інтеграції, але насамперед її основними конкурентами. Крім того, в разі глибокої інтеграції з тією або з іншою системою, Україна впритул зіткнеться зі стратегічними проблемами цих систем.

Основні, довготривалі стратегічні проблеми РФ порівняно з Україною:

1. Низький рівень стабільності розвитку.

2. Істотний перекіс у бік видобутку та виробництва невідновлюваних ресурсів, сировинний характер економіки, її «голландська хвороба».

3. Вища частка неслов’янського населення вимагає великих питомих витрат на підтримку стабільності та розвиток.

4. Об’єктивно нижчий рівень демократизації суспільства.

5. Вищий рівень матеріального, соціального та культурного розшарування суспільства.

6. Витрати, пов’язані з підтримкою статусу «Великої Держави» одного зі світових геополітичних центрів.

7. Проблеми, пов’язані з географічним положенням і дуже великою площею країни.

Основні довготривалі стратегічні проблеми ЄС порівняно з Україною:

1. Стагнація економіки багатьох країн ЄС, що поступово переходить у її системну кризу.

2. У багатьох країнах, які входять до складу ЄС давно, процеси розвитку демократії, відкритості суспільства, соціального партнерства та поглиблення інтеграції усередині ЄС змінилися на протилежні.

3. Дефіцит власних, невідновлюваних ресурсів і низька конкурентоспроможність виробництва значної частини відновлюваних.

4. Високий рівень бюрократизації управління структурами ЄС і знижуваний рівень ефективності управління.

5. Посилення протиріч між «Старою» і «Новою» Європами.

Напрям південної (ісламської) інтеграції поки що мало озвучується та популяризується, але його вплив у мусульманському середовищі і без цього є переважаючим. А в міру зростання частки ісламського населення у структурі населення окремих регіонів і України загалом значущість ісламського напрямку інтеграції зростатиме.

Попри ці очевидні недоліки, власне український шлях економічного, політичного та соціально-культурного розвитку України позначений і теоретично обґрунтований дуже слабко через тривалий процес самоідентифікації. Саме тому, з одного боку, на президентських виборах 2004 року не могло б бути повноцінної третьої сили, а з іншого — обраний на цих виборах Президент не може рухатися шляхом прискореної інтеграції в напрямку, озвученому під час виборчої кампанії. Ситуація з виборами 1994 року повторюється — тоді кандидат на посаду президента Леонід Кучма також розглядався як проросійський, а прийшовши до влади, був вимушений дотримуватися значно помірнішого курсу. Президент Ющенко також  вимушений йти помірнішим курсом, аніж проголошував під час виборчої кампанії та в перші дні своєї роботи як президент України.

Процес самоідентифікації як визначення в масовій свідомості політичних, економічних, соціальних і культурних особливостей, як складної динамічної системи неможливо визначити лише в рамках геополітичних, економічних чи релігійних моделей. Як не можна цього зробити в рамках владних структур, або, як модно зараз говорити, «еліти», а потім у вигляді міфів і стереотипів впровадити в масову свідомість.

Самоідентифікація — це частина процесу становлення нації, і зусиль однієї «еліти» виявиться замало.

Але якщо розглядати розвиток України з позицій цивілізаційного розвитку, то можна визначити основні базові параметри розвитку України, які можна буде конкретизувати макроекономічними, політологічними та культурологічними методами.

Для цього скористаймося відомим і досить очевидним порівнянням.

Що ж спільного в сучасної України та Швейцарії початку XVII століття?

1. Під час свого утворення обидві країни мали мінімально можливу територію для самостійного незалежного розвитку у відповідних умовах протягом тривалого часу.

2. Обидві країни виникли та розвиваються на перехресті трьох центрів геополітичного впливу. За довгу історію Швейцарії ці центри мали різну назву. Зараз це Німеччина, Італія та Франція. Для України це — Західноєвропейський (Польський, Австрійський), Російський (Московський) й Ісламський (Турецький) центри впливу.

3. В обох країн зовнішнім центрам впливу відповідають основні етнічні групи.

4. В обох країнах етнічній і культурній відмінності відповідає релігійно-конфесійна.

5. До створення обох країн їхні сучасні території частково входили до складу відповідних геополітичних центрів впливу. Причому це перебування у складі сильніших сусідів часто супроводжувалося в кращому випадку спробами асиміляції, а в гіршому — війнами та геноцидом.

6. Історія обох країн сповнена прикладів жорстоких громадянських воєн через ідейно-релігійні й етнічні причини. Самоідентифікація Швейцарії та напрацювання свого особливого шляху також відбувалися дуже повільно і складно.

7. Швейцарія початку XVII століття тільки вийшла з періоду Реформації, а сучасна Україна — з комуністичного періоду. Схожість між цими періодами добре відома.

8. Україна, як і Швейцарія, протягом усього розвитку є найважливішою транзитною країною. Порівняльний питомий транзитний потенціал Швейцарії початку XVII століття приблизно порівняний із сучасним українським.

9. Економічний розвиток регіонів Швейцарії початку XVII століття і пізніше вельми відрізнявся. Поступово ця відмінність згладжувалася, проте залишається помітною й зараз.

10. Швейцарія й Україна мають високу частку відновлюваних ресурсів. І ці ресурси багато в чому схожі.

11. Швейцарія початку XVII століття й Україна початку ХХI століття — досить бідні за європейськими мірками країни. Із цих країн витікає активна еміграція трудових ресурсів і воєнних найманців.

12. Україна та Швейцарія мають глибокі традиції демократичного устрою суспільства «знизу».

13. Основні етнічні групи Швейцарії й України мають схожу ментальність:

— високий ступінь толерантності і, разом із тим, певна закритість («хитра пташка»);

— традиції індивідуального господарювання та дрібної приватної власності в поєднанні з громадськими традиціями;

— працьовитість, упертість, певна обмеженість й обережність;

— прислів’я «моя хата скраю» цілком прийнятне як для українського, так і для швейцарського менталітетів.

Проте цілковитих збігів не буває. І між Швейцарією початку XVII століття та сучасною Україною є суттєві відмінності:

— Швейцарія — гірська країна. Її складно завоювати. Ще складніше втримати завойоване та централізовано управляти нею. Україна, навпаки, — країна-«перекотиполе». Кількість найменувань її завойовників за довгу історію України можна лічити десятками;

— Швейцарія на початку XVII століття була повністю сформованою країною з багатовіковою історією державного розвитку та завершеним процесом самоідентифікації.

Так, Швейцарія початку XVII — це аграрна країна. А сучасна Україна — промислово-аграрна країна, яка зберегла, попри кризу 1990-х років, значний науково-технологічний і культурний потенціал. І порівнювати ці країни між собою можна лише на базі концепції, не пов’язаної із рівнем науково-технологічного та соціально-економічного розвитку, якою є Модель розвитку технологічної цивілізації.

Відмінність за формою державного устрою — конфедералізм у Швейцарії й унітарна держава в Україні — також не є визначальною. Відмінність між, наприклад, Сімферополем та Івано-Франківськом 2001 року анітрохи не менша, ніж, наприклад, між Женевою і Базелем 1604 року. Подібна відмінність проявлялася практично в усіх сферах розвитку цих регіонів обох країн.

Зрозуміло, механічно проеціювати історію розвитку Швейцарії XVII століття на майбутню історію України було б помилково. Водночас цілком реально, знаючи основні параметри розвитку цивілізаційної підсистеми під назвою «Україна» й основні відмінності зовнішнього середовища початку XVII і ХХI століть, дати прогноз основних тенденцій розвитку України.

1. Зовнішній нейтралітет і збереження внутрішньої стабільності.

Визначальним чинником розвитку постреформаторської Швейцарії стала неучасть у Тридцятилітній війні. Порівняно бідна країна, чітко розділена на кілька частин із вельми умовним централізованим управлінням, просто не мала ресурсів і приводів для участі у великій європейській бійці. Водночас сусіднім геополітичним центрам також не було сенсу воювати з нею через такі причини:

— країна загалом і різні її регіони окремо мають глибокі історичні традиції опору загарбникам;

— постреформаторська Швейцарія була дуже бідною країною, щоб стати жертвою «набігів» сусідів із метою розграбування;

— навіть завоювавши країну, зберегти контроль над усією її територією було б вельми проблематично та затратно, з урахуванням її фактичного розподілу на кілька частин;

Аналогічна ситуація спостерігається в сучасній, постмодерновій, посткомуністичній Україні. Різниця тільки в тому, що велика смута — аналог Тридцятилітньої війни — ще не почалася, а коли почнеться, то відбуватиметься не в Європейському, а у світовому масштабі. У результаті виходить, що сусідам як постреформаторської Швейцарії, так і постмодернової України вигідне існування цих країн і їхній нейтральний статус. При цьому, звісна річ, вони хочуть поширити свій економічний, політичний, культурний і релігійний вплив. Але він є переважаючим тільки в сусідньому регіоні.

В інших регіонах переважатиме вплив інших геополітичних центрів. А в міру розгортання смути та кризових процесів у європейському масштабі в першій половині XVII століття й у світовому масштабі в першій половині ХХI століття, в міру обмеження прав і свобод громадян у сусідніх центрах, у міру введення економічних блокад геополітичних блоків один одного тощо, переваги нейтрального статусу та пріоритету збереження внутрішньої стабільності стають усвідомленими у Швейцарії й Україні у відповідні періоди. Крім того, в масовій свідомості відбувається створення й усвідомлення механізмів функціонування країни як системи, її особливостей і шляхів розвитку — тобто завершується процес національної самоідентифікації.

Звісно, Україну, завдячуючи її рельєфу, завжди було легше захопити, ніж Швейцарію.

Однак зараз Україна має унікальні безстрокові гарантії своєї безпеки з боку провідних ядерних країн. Багато хто зараз схильний сприймати ці гарантії скептично. Але якщо не довіряти гарантіям Франції, Британії та США, то євроатлантична інтеграція та вступ до НАТО взагалі не мають сенсу. Аналогічно й із РФ. Окрім того, ці гарантії — зручна нагода одному геополітичному блоку відновити «статус-кво» в разі втручання іншого. Ці гарантії є ще й чинниками внутрішньої стабільності.

Збереження стабільності дозволить залучити етнічно та релігійно-культурно бажаних мігрантів, аналогічно притоку у швейцарські протестантські округи протестантів із інших європейських країн, де вони зазнавали репресій. Це дозволить не лише вирішити демографічні проблеми, а й помітно пожвавити культурний і технологічний розвиток України. Досить пригадати бурхливий розвиток швейцарського точного машинобудування та годинникової промисловості, що почався після переселення французьких гугенотів у протестантські кантони. Україна також має вельми позитивний досвід імміграції німецьких протестантів.

2. Якщо зовнішня прискорена інтеграція вкрай малоймовірна, то яка альтернатива? Внутрішня інтеграція між різними регіонами країни. Поточне становище України характеризується тим, що різні регіони країни, етнічні та релігійні групи в економічних і культурних відносинах більше інтегровані з відповідними геополітичними центрами, ніж між собою. Це природне не тільки з історичних причин. Тому комплексна інтеграція різних регіонів України — процес тривалий, що триватиме не одне століття.

Іншою особливістю є та обставина, що в процесі внутрішньої інтеграції регіонів жоден із них не стане домінуючим і переважаючим над іншими, як не сталося цього у Швейцарії. Це інтеграція без уніфікації! З максимально можливим збереженням різноманітності та розвитком внутрішньої спеціалізації. Зрештою, така повільна внутрішня інтеграція виявиться ефективнішою не лише, ніж інтеграція з однією з сусідніх геополітичних систем, а й ніж інтеграція країн усередині сучасного ЄС.

Третьою особливістю внутрішньої інтеграції є її різношвидкісний характер. В економічній сфері вона просуватиметься швидше, ніж в інших. При цьому буде сформована внутрішньоукраїнська система розподілу праці з високим рівнем спеціалізації. Це відбуватиметься паралельно інтеграції всієї української у світову систему розподілу праці.

3. Аналогічно з сучасною Швейцарією нова українська нація формується поліетнічною, полікультурною та поліконфесійною. Реінкарнація української національної ідеї другої половини ХIХ — початку ХХ століття та побудова на її основі нової державної ідеології не відбудеться. Чекати формування єдиної помісної православної церкви в найближчі десятиріччя також не варто. Стійко домінуючої на всій території України конфесії, мови та культури не буде.

4. Перспектива розвитку прямої демократії для сучасної України така ж далека, як і для Швейцарії початку XVII століття. У Швейцарії введення права на народну ініціативу було в 1891 році, а введення загального виборчого права для жінок тільки в 1971-му. Цим шляхом повільно піде й Україна. Більш того, розвиток прямої демократії неминучий для збереження територіальної цілісності України в її сучасних кордонах. Однієї лише парламентської республіки з розвиненим регіональним самоврядуванням для цього недостатньо.

5. Експеримент із добровільно-примусової українізації провалиться під впливом економічних, політичних і культурологічних умов. При цьому місце російської мови, частково витісненої з ужитку, займе не українська, а англійська внаслідок її вищої економічної привабливості.

Офіційних мов, швидше за все, буде більше двох. Значна частина питань, пов’язаних з їхнім функціонуванням, вирішуватиметься з використанням елементів прямої демократії. На місцевому рівні станеться певна легалізація «суржику» і, можливо, інших діалектів української та російської мов. Україна, як і Швейцарія постреформаторського періоду, розвиватиметься як багатомовна країна.

6. Україна для нелегальних іммігрантів поступово ставатиме не транзитною країною, а країною призначення. Згодом привабливість України в цьому сенсі буде вища, ніж більшості європейських країн, що характерно для сучасної Швейцарії. Частка негромадян і тимчасових робітників у загальному населенні країни поступово зростатиме. Можливо, в це зараз важко повірити, але, як і в XVIIIстолітті, до України рине потік іммігрантів із Західної Європи, з Німеччини також.

7. Україна — країна, багата на найрізноманітніші ресурси, але, з іншого боку, вона не має перспектив стати самостійним центром геополітичного впливу (імперією).

Тому повністю професійна армія якщо й буде створена, то проіснує порівняно недовго. Війни майбутніх століть — це війни за ресурси, а не з ідеологічних і релігійних причин. І основною зброєю будуть автомат Калашникова та ручний гранатомет у їхніх подальших втіленнях, а не високоточна високотехнологічна зброя і ЗМЗ, що призводить до сильного та довготривалого зараження територій. Останні конфлікти свідчать, що підпорядкувати країну, де в кожному будинку є АК, й оволодіти її ресурсами неможливо, попри високотехнологічну зброю та велику професійну армію. Зрозуміло, що майбутня українська напівпрофесійна армія буде більше схожа на швейцарську, ніж на радянську. Однак до розуміння необхідності саме такого типу армії Україна прийде ще нескоро.

8. Високий рівень розвитку місцевого самоврядування Україні гарантований. Аналогія зі Швейцарією очевидна. Фактичний рівень розвитку місцевого самоврядування буде нерівномірним за регіонами, попри єдину нормативну базу.

9. Економічний розвиток України відрізнятиметься від розвитку економік сусідніх геополітичних центрів.

На відміну від економіки Західної Європи, українській не загрожує деіндустріалізація і через 50 років. Звісно, співвідношення низькотехнологічних і високотехнологічних галузей змінюватиметься. Але і через 50 років в Україні буде вигідно добувати коксівне вугілля, руду та мати великі металургійні підприємства на своїй території. Група галузей, які на зламі століть називали «новою економікою», для стратегічного розвитку економіки України не будуть пріоритетними настільки, наскільки це було в ЄС на початку ХХІ століття.

Українська економіка розвиватиметься більш збалансовано та стабільно, як у часовому, так і в регіональному вимірі.

10. Запланована уніфікація українських стандартів й інших нормативних актів з європейськими в повному обсязі не відбудеться. Значну частину нормативної бази в найрізноманітніших областях не можна буде адаптувати до вимог ЄС без значних збитків для економіки України. Те саме можна сказати й про можливу уніфікацію стандартів України з іншими геополітичними центрами.

11. У більшості споживачів у всьому світі найрізноманітніші швейцарські товари та послуги асоціюються з абсолютно чітким уявленням про їхню якість, споживчі властивості та ринкове позиціонування. Усім відомі швейцарські годинники, ножі, сири, машинобудівна продукція, швейцарські банки та гірські курорти. Більшість виробництв цих товарів і послуг мають спільні риси:

— спеціалізація на їхньому виробництві протягом багатьох століть;

— виробництво цих товарів і надання послуг здійснюється в порівняно конкурентному середовищі з низьким рівнем монополізму;

— багато з цих товарів/послуг із категорії першої необхідності та функціонального попиту поступово перейшли в категорію статусного попиту;

— конкурентоспроможність вироблюваних товарів/послуг практично на всіх ринках нерозривно пов’язана з унікальним поєднанням місцевих відновлюваних і невідновлюваних ресурсів, традиціями виробництва та кваліфікацією персоналу.

Водночас є цілі галузі, де швейцарських товарів ніколи не було, попри наявні технологічні можливості.

Аналогічно розвиватиметься й економіка України. З одного боку, вона не зможе розвиватися самодостатньо, переважно працюючи на внутрішній ринок. З іншого боку, вона не може бути повністю інтегрована з жодною з економік найближчих геополітичних центрів.

Тому в довгостроковій перспективі однією з головних особливостей економічного розвитку України буде вироблення та реалізація по всьому світу спеціалізованих, характерних лише для України товарів і послуг. Таких, на яких Україна спеціалізуватиметься протягом століть, і які в усьому світі асоціюватимуться з цією країною. Як і в Швейцарії, ці товари та послуги будуть із різних галузей економіки, що забезпечить високий рівень стабільності економічного розвитку, який порівняно мало залежить від зовнішніх потрясінь.

12. Протягом довгої історії незалежної Швейцарії різні геополітичні центри мали пріоритетний вплив на неї. Так і в Україні — «центри тяжіння» змінюватимуться. Зараз «проєвропейський» вектор розвитку практично досяг свого максимуму. Але мине час і його змінить інший, знову на деякий час. Уже зараз можна прогнозувати посилення східного взагалі, і мусульманського зокрема впливу на Україну.

Отже, Україна не може бути просто буфером між центрами геополітичного впливу — для цього в неї надто багато ресурсів, значення яких дедалі зростатиме.

Україна не має шансів стати основою нового центра геополітичного впливу — дуже маленька територія. І часу для цього обмаль.

Згідно з Моделлю розвитку технологічної цивілізації протягом найближчих 10—15 років настане досить тривала фаза кризи та нестабільності, що зачепить більшість сучасних країн і значно змінить як політичну карту світу, так і розклад сил на ній.

За цих умов є два можливі варіанти розвитку України:

— р озвиток за швейцарським типом із максимально можливим дистанціюванням від майбутніх політичних, економічних і військових криз та конфліктів;

— припинення протягом найближчих двох-трьох десятиріч існування України як незалежної країни в наявних на початку ХХI століття кордонах під впливом критично негативних зовнішніх впливів.

 

лист автору: stus@ua.fm  stus@freemail.ru

Опубліковано на сайті: 2005-09-24

Коментарі до цієї статті:

Дата: 2012-03-24     Коментарий добавил(а): Vladimir Stus

Анна, благодарю за столь позитивный отзыв на мою статью, прошедшую проверку временем! Отдельное спасибо Институту эволюционной экономики за то, что хранит публикации прошлых лет.

Дата: 2012-03-23     Коментарий добавил(а): Анна

Дякую Вам за цікаве викладення теми. У Вашій статті я знайшла втілення моїх думок та дійсності мого життя. Вважаю, що Ви абсолютно прави у своїх думках. Я українка, ніколи не була в англомовній країні, але я вільно спілкуюсь не тільки українською та російською мовами, а також і англійською. Я схиляюсь до думки, що українська нація обере шлях розвитку Швейцарії. Дякую.

Дата: 2012-03-23     Коментарий добавил(а): Анна

Дякую за цікаве викладення теми. Я повністю з Вами згодна. Ви написали те, про що я замислююсь останні роки, аналізуючи ситуацію навкруги. Що ж, можливо я також належу до тих українців, хто розмовляє не тільки російською та українською мовами, а також і англійською, однак я ніколи не була в англомовній країні. Також я зробила дуже складний, як на мене, крок, та покинула державну стабільну та досить престижну посаду з метою стати приватним підприємцем, оскільки дійшла до того, що зрозуміла, що хочу жити вільно та втілити у реальність мої думки та те, до чого тяготіє моя душа.