Инновация - это исторически бесповоротное изменение способа производства вещей.
Й. Шумпетер


М.И. Туган-Барановский

Й.А. Шумпетер

Н.Д. Кондратьев

Галерея выдающихся ученых

UA RU EN

Обращаем внимание на инновацию, созданную на данном сайте. Внизу главной страницы расположены графики,  которые в on line демонстрируют изменения цен на мировых рынках золота  и нефти, а также экономический календарь публикации в Интернете важных мировых экономических индексов 

 
Публикации

Макаренко И.П.

Кто получит доход от 5% в 2004 году? (только укр)

Чи може сприяти оздоровленню економіки в наступному фінансовому році зниження ставки оподаткування доходів фізичних осіб? Питання, на яке ще й сьогодні немає однозначних відповідей у політиків. Від “так”, коли йдеться про сприяння економічній динаміці, до “ні”, коли йдеться про наповнення Державного бюджету короткотерміновому періоді.

Якщо по іншому поставити питання, то воно, при тому ж значенні, звучатиме так, - хто отримає від цього доход: домашні господарства (населення)?, держава (сектор загального державного управління)?, фірми (бізнес)?, національна економіка в цілому? А які тут взагалі є критерії?

Доходи населення є стратегічно важливими з огляду на зростання ВВП. І зменшення ставки оподаткування безперечно стане позитивним фактором збільшення ВВП, а, відповідно, й збільшення податкової бази для Державного бюджету України.

Пояснення це знаходить таке. Зменшення податкової ставки на доходи фізичних осіб, - це, в умовах України, дуже великий прогрес, бо веде до зростання наявного доходу громадян – головного чинника, стимулювання попиту на товари та послуги кінцевої категорії споживання. Доречи, валовий внутрішній продукт – це ринкова вартість спожитих протягом певного періоду товарів та послуг саме кінцевої категорії споживання. До складу ВВП не входить вартість товарів та послуг проміжного споживання, тобто інвестиційні товари (хоча наші політики думають навпаки, не приділяючи уваги проблемам внутрішнього кінцевого споживання). (Для довідки: за іншою методологією визначення до складу ВВП входить сума доходів, отриманих усіма економічними агентами протягом певного періоду або сума чистих доданих вартостей також отриманих протягом певного періоду). Тому, через стимулювання кінцевого споживання для національної економіки в цілому, цей крок, без сумніву, має бути позитивним. З тих же причин він виглядає позитивним і для сектору домогосподарств, тобто для населення. Опосередковано, через збільшення реалізації продукції, свою частку доходів мають отримати й бізнесмени (фірми).

Таким чином, на поверхні усе виглядає дуже гарно – від цього кроку вигоду мають усі без винятку економічні агенти національної економіки. Але таке припущення є дуже спрощеним. Щоб побачити наперед як цей крок може відгукнутися в економіці, треба врахувати інші особливості (в тому числі й наші, національні особливості) економічного перерозподілу доходів.

Ви ніколи не замислювалися над тим, хто в національній економіці оплачує всі податки? Фінансисти дадуть відповідь не замислюючись, бо впевнені, що це роблять, головним чином, усі суб’єкти господарювання та фізичні особи. Про це також вам скажуть бухгалтери усіх фірм бо кожного місяця чи кварталу їздять до податкової інспекції звітувати про такі сплати.

Це стало такою звичною справою, що інше навіть на думку не спаде. Тому, якщо сказати, що всі податки в економіці сплачують лише домашні господарства (населення), то для більшості людей, навіть спеціалістів високого рівня, це буде несподіванкою. А виявляється, що насправді – лише населення.

Логіка тут дуже проста. Треба відірвати увагу від нормативної економіки, що формує схеми та привнесені механізми реалізації економічних відносин і подивитися на це з боку позитивної економіки, в контексті природних економічних процесів і все стає дуже прозорим.

Населення справляє податки, це - само собою зрозуміло. Фірми також справляють податки, але з фірмами інша картина. Якщо фірма отримала прибуток, вона вже перенесла вартість податків на ціну продукції і її оплатив покупець. Іншого бути не може, бо фірма без прибутку не може існувати. Ні, вона може існувати без прибутку, але лише у короткотерміновому періоді. В такому випадку у неї буде формуватися борг. Існування фірми без прибутку довготерміновому періоді – нонсенс, вона просто перестає існувати, бо це протирічить природі фірми. Якщо і в довготерміновому періоді фірма існує без прибутку, то мають бути додаткові, можливо навіть скриті, канали та джерела покриття витрат. Іншого просто не може бути, бо, повторюю, така природа фірми. І з цим кожен повинен погодитися.

Таким чином, якщо фірма отримує прибуток, то покупець вже оплатив усі її витати, в тому числі, й сплачений нею податок. Якщо покупець купив продукцію проміжного споживання, де податки попереднього продавця вже увійшли до вартості продукції чи послуг, то власно сплачені податки цим останнім покупцем знову увійдуть у ціну продукції і так далі. Кінець кінцем на заключній ланці споживач сплатить усі витрати на виробництво, у тому числі й усі податки. До відома.

Серед професіоналів існує дуже поширена точка зору, що лише податок на додану вартість за своєю природою такий, що його оплачує кінцевий споживач. Це – дуже поширена помилка – всі без винятку податки сплачує кінцевий споживач, хоча й за існуючими нормативними схемами їх справляють усі економічні агенти. Справа в тім, що така ілюзія з справляння податків виникає в нормативній системі координат. Щоб побачити цю проблему з іншого боку, треба вийти з системи координат нормативної економіки та перейти в систему координат позитивної економіки. Не дивлячись на те, що такий перехід не дуже складний, він чомусь викликає багато труднощів у політиків, як законодавчої так і виконавчої гілок влади.

Існує багато моделей податкової системи національних економік – то вже інша річ, з пірамідами та без них. Майже кожна модель оподаткування включає в собі різні недоліки та переваги (дивись «День» №147 від 22.08.2003 ). Питання вибору оптимальної податкової моделі ми в цій статті не розглядаємо. Але от ключові критерії податкової системи мають відповідати загальним вимогам, що диктуються оптимальними пропорціями, які є універсальними і тому справедливими для любої економіки з любим економічним та політичним устроєм.

Таких пропорцій небагато, вони фундаментальні – знання чи незнання про їхнє існування не може позбавити від негативних наслідків від їхнього порушення. Торкнемося деяких з них. По-перше, - це відома пропорція, що випливає з кривої Лафера – ставка податку оптимальна, коли вона знаходиться в межах 30-40%. По-друге, - це співвідношення між національним агрегованим (сумарним) капіталом та національною агрегованою працею. На частку капіталу повинно припадати 30-40%, а на працю – 60-70%. Є й інші пропорції, але для даного аналізу нам буде достатньо названих.

Ітак, перша пропорція, - величини агрегованих податків. Що мають включати ці 30-40%? Відповідь знову звучатиме несподівано для багатьох фахівців, що дивляться на проблему лише з боку усталених традицій та правил нормативної економіки. Ця межа не може бути перевищена в сумі 30% в перерахунку для кінцевого споживача. Наприклад, якщо податок на доходи фізичних осіб 13%, а податок на фонд заробітної плати 40%, та плюс ПДВ ... то сума податкового прямого та опосередкованого тиску на доходи громадян не повинна перевищити межу тих самих згадуваних 30-40%.

Наскільки відсотків податковий тиск буде перевищувати оптимальну межу пропорції, настільки вся національна економіка буде утиснута – зменшенням межі її можливого розвитку. Це зменшення межі виникає через звуження попиту кінцевого споживання на внутрішньому ринку. В результаті фірми недоотримають частину доходів В такому випадку для компенсації слабкого внутрішнього попиту і відновлення пропорції фірми будуть прагнути компенсувати нестачу зовнішнім споживанням і виходом на зовнішній ринок з експортом продукції або любим іншим (сподіваємося законним) шляхом.

Найбільшою несподіванкою для економістів “нормативщиків” і політекономів є величина частки праці (60-70%) в національній економіці, порівняльно з частою капіталу. Переважною більшістю вони думають, що має бути навпаки, тобто капітал має отримувати більшу частку. У мене є знайомий нардеп, так цей слуга народу не скриваючи подиву каже: “Що це ви кажете, мені аж невдобно, як це на частку праці має припадати 60%? Я ось підрахував на власному заводі – у мене виходить десь біля 10% - це те що я сплачую людям у якості зарплати...” Але це так – праця має отримувати більшу частку, тільки тоді буде рівновага – і держава отримає свою долю, і фірми отримують свої доходи.

А порушення обох названих пропорцій національної економіки автоматично веде до зменшення внутрішнього споживання в національних масштабах. Реакція економічної системи на таку ситуацію – як від перевищення пропозиції над попитом – дефляція, в якій головну роль грає не монетарний, а фіскальний та капіталістичний чинники. Похідна реакція фірм вже на таку нову ситуацію через певний час буде однозначною – нестачу доходів від слабкого внутрішнього споживання вони будуть прагнути компенсувати зовнішнім споживанням – за рахунок експорту. Іншими словами, щоб була компенсована слабкість внутрішнього споживання, сальдо торговельного балансу країни має бути позитивним.

Вже сьогодні 80% продукції легкої промисловості вітчизняного товаровиробника реалізується на зовнішніх ринках за цінами, що вітчизняний споживач не в змозі витримати. Через слабкість внутрішнього споживання всі фірми хто гаразд устрімлюються на зовнішні ринки. В цих умовах вступ до СОТ та інші міжнародні економічні організації, що сприятимуть зменшенню витрат, виглядатимуть актуально.

Це вже в свою чергу дуже небезпечна ситуація, бо мова йде про позитивне сальдо поточних операцій, що буде компенсуватися рухом потоків капіталів. Слабкість внутрішнього споживання ніколи не супроводжувалася високими темпами НТП, таким чином в країні будуть перенакоплюватися капітали непотрібні (з низькою корисністю). Зовнішнє споживання завжди має свою межу, тому коли економіка її досягає, вона заривається в глибоке “піке”. Швидко переналаштуватися на внутрішнє споживання немає можливості, а тут ще й непотріб капіталу перенакопичнено. Має бути певний час, щоб непотріб розсмоктався, невдахи, що не зрозуміли цієї ситуації - збанкрутили, а капітали частково перейшли до нових хазяїв, більш розумних та вдалих.

Це не дуже важко спрогнозувати, бо до нас так було віками. Просто на початку ХХ ст. це вже зрозуміли провідні країни світу. Ми ж до цього розуміння ще не прийшли, бо економіка лише на початку свого нового шляху розвитку, а навчати цьому ніхто з інших країн нас не буде. Нас будуть “навчати” лише в одному випадку, коли наше нерозуміння буде ставити під загрозу “їхні” інтереси.

Щоб вийти з подібної скрутної ситуації, США, Рузвельт обрали “новий курс”, в якому серед іншого велика увага приділялася впровадженню інституту профспілок і підтриманню відповідного рівня заробітної плати. Теж саме сталося і з Німеччиною, коли впроваджувався курс на соціально орієнтовану ринкову економіку.

Так хто ж отримає доходи від цих 5%, що звучать у заголовку статті?

Хто виплачує заробітну плату громадянам? Звідки домашні господарства отримують свої доходи? – Фірми. Тобто впливати на рівень реальних доходів громадян можуть держава та фірми. В умовах, коли порушені названі пропорції, неможливо збалансувати фінансові потоки навіть в умовах економічного зростання. Виникає парадоксальна ситуація – ВВП зростає, а фінансів все більше й більше не вистачає і у держави і у фірм. Ось тут і виникає зачароване коло – нестачу коштів легше взяти, знову ж таки, у домашніх господарств - і пропорція ще більше порушується, а кошти з 5 названих відсотків, відповідно до нормативної економіки буцімто перейдуть до фізичних осіб, а, відповідно до позитивної економіки, –до фірм.

Через утискання доходів громадян і зменшення попиту на внутрішньому ринку, зростаюча пропозиція буде викликати “сплески” дефляції в економіці. Саме в умовах економічного зростання, коли найбільш очікуваною є інфляція, за умов, що склалися в попередні періоди, навпаки, виникає дефляція, як причина зменшення попиту на внутрішньому ринку (а в цьому питанні є ще й дуже вагомий монетарний чинник, якого, нажаль ми не торкнулися).

Вирішення питання з відновленням пропорцій національної економіки поодинці менеджерам чи власникам навіть крупних компаній дуже важко, майже неможливо. Навіть розуміння суті загрози їхнім економічним інтересам тут не допоможе. Має допомогти держава новою політикою, встановив нові правила, які будуть успішними, коли свідомо підтримані вищим менеджментом компаній. Це вже мабуть слово за новою хвилею й новою генерацією бізнесменів та політиків. А там хто його зна, як получиться... Бо тут іще спливає фактор часу – зношується й не відновлюється основна інфраструктура. Можна говорити, що ми ще існуємо на більш-менш пристойному рівні через її наявність. А що буде коли вона буде виснажена неважко уявити.

Правда тут є невелике, але значне виключення. Пропорцію може відновити й одна фірма, й один менеджер, за умови впровадження інновації (інноваційної системи) та введенні підвищеної зарплати. Тоді виникає “ефект Форда” - інновація дозволяє і підтримувати високу зарплату і прибутки фірми, і притягати ресурси (в тому числі й високоякісні трудові). Але й тут фіскальний чинник грає вагому роль. За умов ставки податку на прибуток інноваційної фірми 25% і більше, як вже доказано за рубежем, інноваційна діяльність має тенденцію згортатися.

Таким чином, зниження ставки оподаткування доходів фізичних осіб в Україні для сталих умов – дуже прогресивний крок, що сприятиме подальшому розгортанню економічної динаміки, але цей крок не вирішить усіх інших проблем, особливо тих що виникають через порушення основних фундаментальних пропорцій – занадто низької частки доходів домашніх господарств і через це занадто низькому рівню внутрішнього споживання.

Лист автору: econom@makar.kiev.ua

Опубликовано на сайте: 2004-08-18

Комментарии к этой статье:

Добавить новый комментарий!

* – Поля обязательны для заполнения!

Ваше имя *:
Ваш e-mail адрес:
Ваше сообщение *:
Введите число *: