Інновація - це історично безповоротна зміна способу виробництва речей.
Й. Шумпетер


М.І. Туган-Барановський

Й.А. Шумпетер

М.Д. Кондратьєв

Галерея видатних вчених

UA RU EN

Обращаем внимание на инновацию, созданную на данном сайте. Внизу главной страницы расположены графики,  которые в on line демонстрируют изменения цен на мировых рынках золота  и нефти, а также экономический календарь публикации в Интернете важных мировых экономических индексов 

 
Новини

Дороговкази. Становлення українського громадянського суспільства


ДОРОГОВКАЗИ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

(за підсумками роботи секції громадянського суспільства IV Всесвітнього форуму українців)

 19 серпня 2006 р. в рамках IV Всесвітнього форуму українців відбулося відкрите засідання (круглий стіл) секції громадянського суспільства з питань становлення громадянського суспільства в Україні й світі за темою: „Українське та світове громадянське суспільство: роль та завдання в їх становленні для світового українства”.

Сам Форум проходив 18-20 серпня ц.р. в м. Києві і став одним з головних заходів, присвячених відзначенню 15-ї річниці незалежності України. У роботі Форуму взяли участь близько 3000 осіб із різних країн, було проведено 22 науково-практичних секції.

Організаторами заходу виступили Українська Всесвітня Координаційна Рада, Ініціативний консорціум громадського проекту „Україна – це ми”, Міністерство культури та туризму України, Міністерство закордонних справ України, Секретаріат Президенту України та інші.

Основним завданням секції громадянського суспільства було налагодження зв’язків між представниками українських громад та організацій з метою подальшої співпраці на основі спільних інтересів та координації зусиль і ресурсів; формулювання спільних цінностей і завдань, визначення стратегії співробітництва.

У роботі секції взяли участь біля 100 представників від громадських, благодійних та наукових організацій із України, Росії, США, Іспанії, Сербії, Великобританії, Канади, Аргентини, Бразилії, Азербайджану та інших. 
Зі сторони України були представлені такі наукові заклади, як Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України, Інститут філософії НАН України, КНУ ім. Шевченка, Національний університет "Києво-Могилянська академія”, Національна академія державного управління при Президентові України, Інститут психології ім. Р.С.Костюка, Національний університет "Львівська політехніка" тощо; такі міжнародні та громадські організації, як Конгрес громадянського суспільства, Інститут місцевої демократії, Центр філантропії, БФ „Демократичні ініціативи”, Фундація „Україна –США”, МФ “Україна 3000”, Фонд «Григорій Сковорода – 300»,  МГО “Українська взаємодопомога”, т.і., представники ЗМІ. 
Під час засідання представлено доповіді та відбулася загальна дискусія з питань: - Актуальні проблеми, перспективи розвитку та координація дій громадянського суспільства в Україні та українській закордонній спільноті; - Ресурсне та правове забезпечення діяльності громадянського суспільства в Україні; - Партнерство та взаємодія організацій громадянського суспільства з владою та бізнесом  та розглянуті й ухвалені документи Форуму.

Висновки і документи Форуму покладено в основу Національної програми “Світове українство” і Плану дій світового українства на період до 2010р. до яких входять „Дороговкази становлення українського громадянського суспільства” (громадська концепція) та „План саморозвитку українського громадянського суспільства” (Див.: Робочі матеріали IV Всесвітнього форуму українців. – К., 18-20 серпня 2006 р. – с. 111-154). З документом „Дороговкази становлення українського громадянського суспільства” (громадська концепція) можна ознайомитися нижче.

За підсумками роботи Форуму і секцій планується видання збірника матеріалів виступів учасників та 3-го випуску наукового альманаху „Кроки до громадянського суспільства”.

 

Шестакова Алла, Координатор секції громадянського суспільства.

Тел.: 8-050-386-54-34, E-ml: universy@i.com.ua.

Тел.: (044) 289-04-15, 288-01-07, тел/факс (044) 287-22-41 – Секретаріат УВКР.

Про IV Всесвітній форум українців див. додатково:

Офіційний сайт МЗС - http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/6238.htm,

http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/6105.htm.



„Ухвалено”
 

IV ВСЕСВІТНІЙ ФОРУМ УКРАЇНЦІВ


Секція ІV Всесвітнього Форуму Українців

„Завдання світового українства в сфері розвитку
 українського громадянського суспільства”

Київ, 19 серпня 2006 р.

 

Дороговкази

Становлення українського громадянського суспільства

(громадська  концепція)

 

Зміст

Вступ

1. Концептуальна база та призначення ДОРОГОВКАЗІВ

2. Державотворчий потенціал громадянського суспільства в Україні

3. Правові засади діяльності громадянського суспільства

4. Стан та проблеми становлення громадянського суспільства в Україні

5. Завдання і цілі громадянського суспільства в Україні

6. Опорні цінності

7. Ресурсне забезпечення діяльності громадянського суспільства в Україні

8. Взаємодія з органами влади

9. Міжнародне співробітництво інститутів громадянського суспільства

10. Механізми реалізації

11. Очікувані результати

12. Моніторинг саморозвитку громадянського суспільства

13. Тезаурус


Вступ

Документ „Дороговкази становлення українського громадянського суспільства (громадська концепція)” (далі – ДОРОГОВКАЗИ) створений групою українських науковців та громадських діячів, учасників ініціативного консорціуму широкомасштабного громадського Проекту “Україна – це ми”, головною метою якого є сприяння саморозвитку громадянського суспільства.

Документ визначає сучасний стан і проблеми громадянського суспільства (ГС) в Україні, шляхи його подальшого саморозвитку,  завдання і принципи діяльності та співпраці громадського, владного і ділового секторів задля зміцнення і вдосконалення громадянського суспільства в Україні та світі.

Головна мета ДОРОГОВКАЗІВсприяння саморозвитку українського громадянського суспільства шляхом визначення завдань та цілей сучасного етапу його становлення, а також механізмів їх реалізації.


1.  Концептуальна база та призначення ДОРОГОВКАЗІВ

Документ є результатом громадської апробації та опрацювання створеної у 2003 році „Національної концепції розвитку громадянського суспільства в Україні” [1] і був створений на основі всебічного аналізу стану громадянського суспільства в Україні з використанням методики стратегічного планування. Процес аналізу і створення ДОГОВКАЗІВ відбувався протягом більш ніж трьох років із широким залученням громадськості та науковців зі всіх регіонів України шляхом проведення польових досліджень, фокус-груп, колоквіумів, семінарів, конференцій. В процесі створення ДОРОГОВКАЗІВ були виданні два  наукових альманахи «Кроки до громадянського суспільства». 

ДОРОГОВКАЗИ базуються на аналізі внутрішнього стану громадянського суспільства та на аналізі його зовнішнього оточення й впливу на ті сфери життя країни, якими воно опікується – добробут населення, цінності та захист прав і інтересів людей.

Зміст більшості термінів та понять, що вживаються у документі, дано у Тезаурусі, який є невід’ємною складовою частиною ДОРОГОВКАЗІВ. Зокрема, у Тезаурусі дано робоче визначення поняття „Громадянське суспільство” через функціональні риси та місце у системі інших суспільних явищ. Узагальнено „Громадянське суспільство” – це суспільний простір, що лежить поза владними, бізнесовими та сімейними взаємозв’язками та діями, в якому індивіди об’єднуються на добровільних засадах для просування спільних інтересів.

У ДОРОГОВКАЗАХ мається на увазі, що структурно громадянське суспільство в Україні можна представити такими сегментами (соціальними інститутами, групами):

q    громадські організації та об’єднання громадян;

q    політичні партії, що не прийшли до влади;

q    благодійні організації;

q    громадські ЗМІ;

q    самоврядні територіальні громади;

q    сусідські товариства (органи самоорганізації населення);

q    трудові та навчальні колективи;

q    професійні та творчі спілки;

q    об’єднання роботодавців;

q    релігійні об’єднання.

Зрозуміло, що основним суб’єктом громадянського суспільства є ГРОМАДЯНИ, тобто соціально активні особистості, які діють (пропонують та/або впроваджують соціально корисні ініціативи) поза межами будь яких об’єднань. ГРОМАДЯНИ виступають також і об’єктом діяльності громадянського суспільства, оскільки сенс існування громадянського суспільства полягає в створенні умов для якомога повнішої самореалізації громадян.

Таким чином, до громадянського суспільства не відносяться структури ділового сектору, що орієнтовані на прибуток, та структури владного сектору, що орієнтовані на здіснення управлінсько-розпорядчих, законо- та нормотворчих, судових та інших владних функцій на загальнонаціональному та місцевому рівнях. У більшості визначень у поняття громадянського суспільства не відносять також і такий спеціальний соціальний інститут, яким є сім’я.

Нижче, бажаючи підкреслити зв’язок громадянського суспільства в Україні із організаціями світового українства, використовується термін „українське громадянське суспільство”. Цей же термін використовується для підкреслення особливостей громадянського суспільства в Україні від громадянських суспільств, що існують у інших країнах, та глобального громадянського суспільства.

Сукупність організаційних одиниць - організацій громадянського суспільства (ОГС) названих вище сегментів громадянського суспільства складає організоване громадянське суспільство. Іноді для позначення організацій громадянського суспільства вживають терміни „недержавні організації”, „неприбуткові організації”, „некомерційні організації”, організації „третього сектора” тощо. Якщо ці організації є самодіяльними, то з точністю до деяких особливостей  (хоч і важливих!) наведені назви можна вважати синонімами.

До форм існування громадянського суспільства відносять також різноманітні організаційно не оформлені громадські рухи, мережі взаємодії, громадські акції тощо.

ДОРОГОВКАЗИ виходять з того, що громадянське суспільство є невід’ємною і необхідною складовою сучасного етапу розвитку українського суспільства, сучасним засобом державотворення, важливим об’єктом, суб’єктом і чинником внутрішньої та зовнішньої політики України, предметом постійного піклування громадського сектору, української влади та ділових кіл України.

ДОРОГОВКАЗИ визначають суспільно-політичні, правові, економічні, культурологічні, освітні, інформаційні, організаційні засади діяльності громадськості та її співпраці з владним і діловим сектором у процесі саморозвитку українського громадянського суспільства.

Зміст ДОРОГОВКАЗІВ випливає з основних прав і свобод людини та громадянина, спрямованості на їх захист і розвиток як головних умов сприяння політичній і соціальній стабільності в суспільстві, економічного і культурного процвітання, зміцнення співпраці між владою, діловими колами і громадськими організаціями України. ДОРОГОВКАЗИ базуються на припущенні, що громадськість України має право покладатися на підтримку українських владних і ділових кіл у процесі реалізації своїх громадянських, політичних, соціальних, економічних, культурних та інших прав. ДОРОГОВКАЗИ враховують досвід громадських структур розвинених суспільств сучасного світу, та також спираються на результати практичної діяльності і дослідницької роботи громадськості України.

Таким чином, ДОРОГОВКАЗИ визначають завдання та механізми  саморозвитку громадянського суспільства в Україні, а також засади відповідної діяльності громадських організацій і їх взаємодії з владними колами для забезпечення сприятливих умов становлення громадянського суспільства в Україні. 

На основі результатів постійного моніторингу трансформації суспільно-політичної та економічної систем в Україні має періодично відбуватися коригування тактичних завдань саморозвитку громадянського суспільства, що проголошені у ДОРОГОВКАЗАХ.

Далі по тексту використовуються такі абревіатури:

ГС – громадянське суспільство;

ОГС – організації громадянського суспільства.

2. Державотворчий потенціал громадянського суспільства в Україні

Держава Україна, як і кожна пострадянська країна, має відповісти на історичний виклик, який полягає у нагальній необхідності вирішення проблеми цивілізованої взаємодії та співпраці із громадянським суспільством і створення сприятливих умов для його саморозвитку. Сьогодні ефективне вирішення цієї проблеми визначає долю держави Україна: в сучасному світі перспективи у розвитку країни відкриваються тільки тоді, коли влада й громадянське суспільство не тільки вступають у діалог, але й налагоджують сталу взаємодію, що включає участь громадянського суспільства у державних справах, всіляке сприяння з боку влади саморозвитку громадянського суспільства.

ДОРОГОВКАЗИ виходять з:

- необхідності становлення впливового громадського (третього) сектора в українському суспільстві, як незамінного чинника ефективного державотворення і побудови вільного, демократичного, мирного суспільства, яке регулюється законом і базується на активній участі усіх громадян в державних справах, сприяє активізації участі і залученню усіх членів спільноти до суспільного життя згідно з їхніми інтересами і можливостями;

- потреби консолідації зусиль громадського, владного і комерційного секторів, спрямованих на розвиток громадянського суспільства в Україні.

В Україні вже тривалий час відбуваються суперечливі та складні трансформаційні процеси в економіці, політиці та національній свідомості. Україна вже пройшла певний шлях демократизації, триває подальший розвиток і становлення політичних інститутів демократії. Проте конституційне закріплення основних інститутів та принципів демократії – лише один з кроків на шляху демократизації.

Україні вкрай потрібна консолідація сил, орієнтованих на становлення і відтворення демократичної політичної практики, моделей та зразків поведінки, характерних для демократичної громадянської та політичної культури, подальше формування та удосконалення різноманітних демократичних структур, звикання людей до життя в умовах демократії. Важливими етапами на шляху українського суспільства до громадянської консолідації є формування толерантності, поваги до прав людини, вміння долати стереотипи, знаходити компроміс. Необхідно, щоб усі без виключення українські громадяни знали свої права і обов’язки, могли впливати на зміни в суспільстві, дотримувались закону, мислили критично і незалежно.

Для повноцінного соціально-економічного, культурного і духовного розвитку Україна сьогодні потребує менше присутності влади, а більше самоорганізації і самодіяльності з боку своїх громадян та їх різноманітних самоврядних спільнот. Навпаки, досі наявним є всепроникливість влади, маніпуляція свідомістю населення. Самоорганізація населення і захист власних прав лежить в основі саморозвитку громадянського суспільства. Замість узгодженості і взаєморозуміння спільних цілей в будуванні майбутнього країни часто можна констатувати атмосферу відчуженості, а то і ворожості між представниками та структурами владного, ділового та громадського (третього) секторів.

Актуальним для України є створення умов для громадсько-політичного діалогу сил і секторів суспільства, які мають відмінні інтереси, всебічна підтримка ідеї громадянського миру.

Розвиток громадянського руху в Україні має базуватися і базується навколо ідей соціально-економічного та політичного розвитку України на перспективу, головна мета яких – задоволення матеріальних, культурних, духовних потреб громадян та побудова України як розвинутої демократичної країни, враховуючи її геополітичне розташування, традиції та багатонаціональний склад українського народу, розуміння місця і ролі України в міжнародному співтоваристві. Від структур громадянського суспільства залежить цілеспрямована організаційна, інформаційна та просвітницька робота, що спрямована на зменшення соціального напруження, забезпечення прозорості в роботі владних структур. Прихильники демократичного шляху розвитку мають працювати не тільки в передвиборчих і загальнополітичних напрямках, а перш за все активно втручатись в поточні економічні, екологічні, соціальні та культуротворчі процеси.

Таким чином, пріоритетом поточного етапу становлення українського громадянського суспільства є створення умов для консолідації суспільства навколо ідей розвитку України як країни, де панують демократія, добробут, права людини та закон. А основним ресурсом розвитку України є творча суспільно-корисна активність її вільних громадян та різноманітних добровільно сформованих громадських спільнот, які у співпраці із органами публічної влади (органами державної влади та органами місцевого самоврядування) втілюють українську конституційну мету – “суверенну, незалежну, демократичну, соціальну, правову” країну. Організаційною формою реалізації цього потенціалу у сучасних умовах є розвинене громадянське суспільство.

Для ефективного та успішного соціально-економічного, політичного і культурного розвитку необхідним є втілення принципу самовизначення особистості, здійснення громадських обов’язків через суспільні зв'язки та демократичні цінності (пріоритет прав і безпечної життєдіяльності людини).

У процесі саморозвитку українського громадянського суспільства мають бути поєднані такі цінності:

–      розвиток кожної людини як особистості, якій суспільство має забезпечити умови для повноцінної самореалізації;

–      добробут кожної родини, яка є основою будь-якого суспільства;

–      демократичний напрямок розвитку країни та створення системи влади, що відповідає інтересам громадян;

–      дотримання визнаних міжнародним співтовариством прав людини та громадянина;

–      утвердження України як правової демократичної соціальної держави.

Сприяння саморозвитку громадянського суспільства з боку органів публічної влади (органів державної влади та органів місцевого самоврядування) передбачає:

1)          створення системних, в першу чергу, правових та фінансових, умов діяльності організацій та структур громадського сектору;

2)          реалізацію політики громадської консолідації для вирішення соціально значимих проблем, спрямованої на мінімізацію бідності й забезпечення добробуту громадян.

3)          визначення і втілення принципів на яких будується взаємодія органів публічної влади із структурами ділового і громадського секторів, створення інститутів взаємодії (інфраструктури) владного, ділового і громадського секторів;

4)           удосконалення існуючих і розробка нових форм соціального партнерства, та форм співробітництва органів публічної влади із структурами ділового і громадського секторів;

5)          вироблення ефективних механізмів підтримки діяльності недержавних організацій у реалізації ними соціально-значимих програм;

3. Правові засади діяльності громадянського суспільства

Правове забезпечення функціонування громадянського суспільства є головним системним чинником його існування та саморозвитку.

Загальну правову основу існування громадянського суспільства в Україні створюють:

1)     Конституція України

2)           Цивільний Кодекс України.

 

Крім того існує низка законодавчих актів, що регулюють діяльність окремих складових громадянського суспільства або окремі аспекти взаємодії суб’єктів громадянського суспільства із суб’єктами публічної влади. Зокрема, це наступні законодавчі та нормативні акти:

3)          Закон України “Про об’єднання громадян”

4)          Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”

5)          Закон України “Про органи самоорганізації населення”

6)          Закон України “Про молодіжні та дитячі   громадські організації”

7)          Закон України “Про політичні партії в Україні”

8)          Закон України “Про професійні спілки”

9)          Закон України “Про творчі спілки”

10)       Закон України “Про звернення громадян”

11)       Закон України “Про благодійництво та благодійні організації”

12)       Закон України “Про соціальні послуги”

13)       Закон України „Про інформацію”

14)       Закон України „Про вибори народних депутатів України"

 

Правове поле існування українського громадянського суспільства формується також Указами Президента України та Постановами Кабінету Міністрів України. Наприклад, це:

15)     Указ Президента України “Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики”

16)     Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг” тощо.

Окреме важливе місце у правовому забезпеченні діяльності громадського сектору займає законодавство щодо його фінансового забезпечення. Це законодавство є комплексною системою, яка спирається на Конституцію України та, зокрема, включає:

-   Бюджетний кодекс України;

-   Закон України „Про систему оподаткування” (ще від  25.06.1991 р.!).

До цієї категорії законодавства належать також закони про загальнодержавні та місцеві податки, про державні цільові фонди і державні програми і стандарти та щорічні закони про державний бюджет України. Щодо деяких видів фінансування діяльності організацій ГС продовжують діяти окремі декрети Кабінету Міністрів, укази Президента України, а також рішення, постанови, накази і розпорядження центральних органів виконавчої влади.

Органи місцевого самоврядування також роблять певний внесок у правове регулювання діяльності місцевих організацій громадянського суспільства. Вони в межах своїх повноважень приймають місцеві нормативні акти, що врегульовують різноманітні аспекти життєдіяльності організацій ГС, зокрема з питань надання їм пільг щодо орендної платні, їхнього фінансування та участі у місцевих програмах соціально-економічного розвитку.

Нарешті, згідно із статтею 9 Конституції України до правового поля, що забезпечує діяльність громадянського суспільства в Україні слід віднести міжнародні (багатосторонні та двосторонні) договори і конвенції, що ратифіковані парламентом України.

Діяльність і політика української влади щодо сприяння українським неурядовим організаціям за кордоном законодавчо не врегульована. На державному рівні не існує навіть загального бачення (концепції) національної політики щодо закордонного українства.

Оцінюючи стан законодавства, що регулює діяльність організацій громадянського суспільства, зазначимо, що часто воно дискримінує ці організації. Наприклад, у діючих законодавчих актах щодо фінансування окремих видів організацій ГС не повністю забезпечується гарантія рівності об'єднань громадян перед законом, що передбачена у ст. 36 Конституції України. Зокрема, це стосується обмежень державної фінансової підтримки на підставі територіального статусу або організаційно-правової форми організацій ГС тощо. Дискримінаційні обмеження щодо діяльності громадських організацій існують, наприклад, і в законі про об’єднання громадян стосовно процедур реєстрації та майнових прав.

Одним із дискримінуючих громадські організації рудиментом, що залишився у спадок ще від радянських часів, є відсутність правового врегулювання порядку звернення організацій громадянського суспільства та реагування на ці звернення (за зразком закону про „Звернення громадян”)

Окремої уваги потребує також проблема громадського контролю під час виборів. Чинне українське законодавство суттєво обмежує участь організацій громадянського суспільства у конторолі за ходом виборчих процесів та контролі за виконанням передвиборчих обіцянок.

Таким чином, правові засади діяльності громадянського суспільства в Україні потребують подальшого розширення, оновлення та удосконалення, перш за все, в таких напрямках:

-            доступ окремих громадян та організацій громадянського суспільства до офіційної інформації;

-            забезпечення ефективної участі громадян у прийнятті рішень;

-            забезпечення дієвого контролю з боку організацій громадянського суспільства за діями органів публічної влади, особливо в частині розпорядження суспільним майном та коштами;

-            створення фінансово-економічних умов існування структур громадянського суспільства;

-            забезпечення контролю з боку організацій громадянського суспільства за виборчими процесами та виконанням передвиборчих обіцянок.

Крім того потребують правового визначення засади взаємодії української влади та організацій громадянського суспільства, що діють в Україні, із закордонними організаціями громадянського суспільства, а, перш за все, із організаціями закордонного українства.

Відмітимо також, що однією із негативних рис усіх пострадянських суспільств є суттєвий розрив між правовими можливостями, що вже надані існуючим законодавством, та практикою правозастосування. Україна не є виключенням. В Україні теж має місце розбіжність між правовими деклараціями і правовою практикою. Певною мірою ситуація нагадує разючу неспівставність між формальними деклараціями сталінської Конституції СРСР від 1936 року ( „самої найдемократичнішої Конституції у світі!” - у лапках) і практикою радянської тоталітарної держави. Тому, в Україні нагально актуальним є втілення норм українського законодавства у повсякденну практику, подолання традицій недбалого ставлення до етапу впровадження законодавства та контролю за його дотриманням. Недостатня імплементація існуючої правової бази для цілей формування і діяльності інститутів громадянського суспільства в Україні гальмує процес широкого використання можливостей законодавства населенням, бізнесом та урядовими структурами країни.

Таким чином, на сьогодні головними шляхами створення необхідних для громадянського суспільства правових засад його діяльності є:

 - вдосконалення (оновлення існуючого та створення нового) законодавства; 

 - приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних, в першу чергу європейських, стандартів, в тому числі шляхом ратифікації відповідних міжнародних хартій, конвенцій, угод тощо;

 - створення організаційних і правових механізмів повного втілення норм законодавства шляхом розробки підзаконних актів центральними органами виконавчої влади та місцевих нормативних актів органами місцевого самоврядування в розвиток і реалізацію положень законодавства.

Враховуючи сказане, вочевидь, що сучасне українське громадянське суспільство має бути не тільки об’єктом правозастосування, а також і суб’єктом як правотворення, так і правозастосування. Іншими словами, як окремі громадяни, так і організації  громадянського суспільства мають взяти на себе обов’язок домагатися втілення законодавства як у своїй діяльності, так і у діяльності своїх партнерів, а перш за все, представників органів публічної влади. Без такої активної вимогливої позиції з боку представників громадянського суспільства законодавство щодо діяльності громадянського суспільства (як і будь-яке інше!) не працюватиме і надалі.

В зв’язку із наведеним, слід вважати, що найнагальнішим завданням українського громадянського суспільства у правовій площині є втілення у повсякденну практику положень чинної української Конституції, що є нормами прямої дії і мають виконуватися завжди і всіма. Одним із засобів цього є продовження позитивної практики участі організацій ГС в Україні у законотворенні та створенні підзаконних актів, що є механізмами втілення положень Конституції та законів.

4. Стан та проблеми становлення громадянського суспільства в Україні

Як соціокультурний феномен громадянське суспільство є певним типом (моделлю) соціальної взаємодії, інакше - самоорганізацією міжсуб'єктних взаємовідносин. Його якісними характеристиками є довіра, взаємодопомога, толерантність, здатність до кооперованих дій, віра людей у свої сили, зорієнтованість на громадські справи, почуття відповідальності. Отже, говорячи про розвиненість громадянського суспільства в Україні, треба мати на увазі як інституційний та функціональний, так і соціокультурний його аспекти, певну послідовність та тривалість становлення.

Українське громадянське суспільство поєднане в комплексну систему взаємозв’язків зі світовим (глобальним) громадянським суспільством.

Щодо кількісних характеристик сучасного громадянського суспільства в Україні, то згідно з даними Міністерства юстиції України за 1 червня 2005 року в Україні налічувалося: на місцевому рівні 8000 місцевих осередків національних та міжнародних НУО, 8000 благодійних організацій, більше 500 профспілок, 22000 громадських організацій, 102000 осередків політичних партій. Національні ОГС налічували – 127 політичних партій, більше 2000 національних та міжнародних ОГС, 192 осередки міжнародних організацій, 108 профспілок, 728 благодійні організації.

Оцінюючи суспільну роль, яку виконують організації громадянського суспільства, можна дійти висновку, що від «самопочуття» та кількісного і якісного зростання «третього сектору» значною мірою залежатимуть шляхи розвитку всього суспільства у XXI ст. Адже в країнах пострадянського простору взагалі, та в Україні, зокрема, «третій сектор» змушений відігравати важливу роль каталізатора самотворення громадянського суспільства у надзвичайно прискорених темпах.

В Україні громадянське суспільство формується в особливих умовах, з-поміж яких можна виокремити наступні:

§        Радикальна зміна стратегій соціального розвитку передбачає досить тривалий перехідний період протиборства різних тенденцій. Одна з них спирається на вкарбовані впродовж значного історичного періоду стереотипи минулого соціально-політичного устрою, а інша зорієнтована на наближення до загальновизнаних стандартів правової демократичної державності, які, проте недостатньо узгоджуються з національно-історичними особливостями українського суспільства. До того ж в Україні досі поширені відносини зверхнього (патерналістського) ставлення влади до громадян та споживацького (клієнталістського) ставлення громадян до влади. Держава в особі органів влади та службовців цих органів досі переконана в своїй самодостатності і спроможності вирішувати проблеми суспільства без залучення і участі суспільства, що є відголосом феодальної системи суспільних відносин.

§        Низьким є ступінь усвідомлення українським соціумом таких базових понять як громадянське суспільство, демократія, права людини та верховенство закону, розподіл влади, узгодження інтересів, світський характер держави, толерантність та пошук консенсусу, багатоконфесійність і повага до прав меншин. Змістовне наповнення та вкорінення цих понять у громадській думці засновані, швидше, на іноземному, ніж на вітчизняному досвіді, якого поки що українське суспільство не набуло. Не такий давній український історичний досвід є швидше гальмом демократичного розвитку суспільства та причиною проявів неофеодальних тенденцій в суспільних зв’язках.

§        Сучасна практика формування громадянського суспільства і становлення його інститутів в Україні вказує на значні деформації, що виникають у розвитку цього процесу. Йдеться про взаємну недовіру влади, підприємницьких кіл та організацій громадянського суспільства, яка виявляється у відчуженості та інколи в радикальних протистояннях замість солідарної відповідальності за стан суспільства. Не сприяє розвитку організацій громадянського суспільства недостатній вплив таких організацій на суспільство у повсякденних умовах, що впливає на рівень участі громадян, приватної благодійності  та загалом довіри до них.

Українське громадянське суспільство наприкінці 2004 року опинилось перед жорстким викликом, на яке дало гідну відповідь. З точку зору недалекої ретроспективи тодішня ситуація та її наслідки на розвиток українського громадянського суспільства, зокрема, і української держави, взагалі,  виглядають наступним чином:

§        Традиційне та систематичне нехтування потребами й проблемами, як окремих громадян, так і громадянського суспільства в цілому, неповага до нього з боку тодішньої влади, призвели до політичної кризи осені 2004 року – “Помаранчевої революції”. Українське громадянське суспільство тоді прийняло форму всеукраїнського Майдану, який став проявом спонтанної самоорганізації громадян для спільного захисту ними своєї порушеної гідності, не передбачуваним і до того небаченим потужним пасіонарним проявом громадянського суспільства.

§        З фактом існування Українського Майдану, як унікальної форми самопрояву громадянського суспільства, з можливістю його повторної актуалізації у випадках нових спроб утиску прав і свобод громадян, їх локальних спільнот та всього українського суспільства у подальшому вже не можна не рахуватись з огляду на колосальну енергію народу, що вирувала на Майдані.

§        Українське суспільство внаслідок загального зниження соціального капіталу, показником якого є рівень довіри (недовіри) між членами суспільства, органами влади, представниками різних регіонів, внаслідок брутального фальшування волевиявлення громадян та застосування маніпулятивних інформаційних технологій під час президентських виборів 2004 року зазнало і продовжує зазнавати величезних фінансово-економічних втрат.

§        Аналіз стану громадянського суспільства в Україні на основі міжнародного Індексу громадянського суспільства[2] надав можливість з’ясувати чинники становлення громадянського суспільства. Наразі, наростання потенціалу та впливу громадського руху за права людини і демократію, структуризація громадянського суспільства, існування правових норм, що забезпечували політичні та громадянські права, високий рівень цінностей, а саме толерантності та ненасильства, притаманних громадянському суспільству, які були виявлені під час дослідження, підтверджують феномен Майдану.

На сьогодні в Україні існують наступні проблеми становлення громадянського суспільства, які є наслідком історичної спадщини та  недоліків системи сучасного устрою та практики функціонування влади:

•   слабка підтримка організацій громадського сектора населенням внаслідок тривалого обмеження владою можливостей ОГС відігравати роль у вирішенні нагальних проблем громадян;

•   відсутність загальних принципів щодо фінансування ОГС та доступу до фінансових ресурсів і нестабільне фінансування, через що деякі організації припиняють свою діяльність або лишаються тільки «на папері»;

•   постійний пошук джерел фінансування, що штовхає ОГС до невиправданого зближення з бізнесовими і владними структурами, що, у свою чергу, іноді призводить до втрати незалежної позиції ОГС та тінізації фінансово-економічних аспектів їхньої діяльності;

•   недостатня розвиненість горизонтальних зв'язків між організаціями громадського суспільства (обмін інформацією, проведення спільних заходів) внаслідок їхньої автономності і спеціалізованості, а також конкуренції за ресурси та вплив;

•   досить поширена практика фальсифікації громадської діяльності та створення псевдогромадських організацій під певну політичну чи комерційну структуру чи окрему політично-, владно- чи економічно-впливову особу з цілями, що не мають на меті досягнення суспільного блага;

•   слабкий вплив громадських організацій на підготовку, ухвалення, супровід та втілення рішень органами публічної влади (поки що це здатні робити лише окремі організації).

Позиція громадянського суспільства полягає в тому, що саме влада, яка насправді націлена на демократичний розвиток держави, має створити системні умови для вирішення цих проблем. На жаль, поки що владні структури сприймають недержавні організації або як конкурента (в кращому випадку!), або як небажаного прохача, але не як рівноправного партнера, не виявляють бажання до співпраці взагалі чи, як і закордонні фінансові донори, відводять неурядовим  організаціям роль другорядного партнера.

Характеризуючи сучасний стан громадянського суспільства в Україні слід відмітити значний прогрес українського суспільства в галузі свободи слова та гласності після президентських виборів 2004 року. Процес становлення громадянського суспільства в Україні розпочався і триває у всіх його сегментах.

Разом із тим, слід констатувати низку проблем-викликів, які продовжують існувати навколо громадянського суспільства в України і розв’язання яких має стати актуальними завданнями діяльності, як владного та бізнесового сектора, так і громадянського суспільства:

·       У відносинах владного та громадського секторів практика партнерства та діалогу вкрай обмежена. Громадянське суспільство не має можливості у повній мірі реалізувати свій демократичний та інноваційний потенціал через відсутність державної політики сприяння саморозвитку громадянського суспільства.

·       На сьогодні громадянське суспільство не є центром впливу, з яким рахується влада.

·       Громадянське суспільство не є збалансовуючою противагою для влади.

·       Громадськість України й досі не виробила спільної стратегії і тактики, мети, завдань, шляхів та планів саморозвитку громадянського суспільства;

·       Вплив громадських організацій на стан справ у суспільстві та на суспільну свідомість має епізодичний  та локальний характер;

·       Правова культура як пересічних громадян, так і керівників усіх рівнів залишається надзвичайно низькою. Концепція верховенства права не стала суспільною домінантою;

·       Більшість громадян в Україні не довіряють судовій системі. Разом із тим, останнім часом поступово зростає кількість людей, які намагаються захищати свої права у судах, навіть попри те, що система правосуддя не є вільною від корупції. Поки що не створено системи поширення досвіду успішного захисту прав і інтересів громадян у судах;

·       Сегмент політичних партій залишається розпорошеним: на момент  парламентських та місцевих виборів 2006 року, що проходили за пропорційною системою, в Україні налічувалось 127 партій. Певні перспективи формування більш досконалої партійної системи  пов’язані саме з пропорційності виборчою системою. Але рівень суспільної довіри до політичних партій продовжує залишатись низьким;

·       Спроби консолідації релігійної сфери поки що не привели до створення єдиної помісної української церкви. В Україні існує більше 300 незалежних релігійних структур, протиріччя між якими іноді є джерелом нетерпимості в суспільстві;

·       Місцеве самоврядування переважно існує як залежний (насамперед фінансово) місцевий підрозділ державної влади, а не як самостійний виразник інтересів територіальних громад;

·       Різноманітні сегменти громадянського суспільства не відчувають один одного союзниками у взаємодії із владою;

·       У суспільстві відсутня традиція безпосередньої горизонтальної взаємодії. Звичним є взаємодія по вертикалі;

·       ЗМІ  переважно знаходяться у залежному стані і не виконують ролі “гласу народу”, рупора незалежних думок. ЗМІ переважно орієнтовані на взаємодію із владою. Інші сегменти громадянського суспільства для ЗМІ малоцікаві;

·       Вплив громадських організацій на стан справ у суспільстві та на суспільну свідомість не є достатній;

·       Профспілки не є виразними захисниками інтересів своїх членів. Права найманих працівників масово порушуються;

·       Влада не прозора і не підконтрольна народу. Влада уникає громадського контролю;

·       Пересічний громадянин України не вірить владі, не вміє і боїться її контролювати;

·       Населення переважно висловлює недовіру до органів влади одночасно цілковито покладаючись на владу (патерналістсько-клієнтські стосунки між владою і громадянами);

·       За відсутності усталеної демократичної практики значна частина населення України занадто повільно засвоює і рідко застосовує принципи демократії у повсякденному житті. Громадянська культура в Україні вкрай низька. Вона характеризується недемократичними ознаками минулого, такими як низький рівень правової та конституційної освіченості людей, правовий нігілізм, невимогливість до себе та до влади, несхильність до діалогу, нетолерантність і безкомпромісність.

5.  Завдання і цілі громадянського суспільства в Україні 

Відносини і взаємовплив громадянського суспільства та влади, як підсистем єдиної суспільної системи, є визначальними у забезпеченні демократичного розвитку країни, досягнення конституційно визначеної ідеальної української мети, що проголошена 1-ою статтею Конституції України – створення “суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави”. Цілком природно, що реалізація цієї конституційної мети є метою і змістом діяльності українського громадянського суспільства. Саме ця обставина необхідно і об’єктивно призводить до партнерства органів публічної влади та організацій  громадянського суспільства.

Громадянське суспільство має стати впливовою творчою силою, яка має зробити свій вагомий внесок в процес творення держави Україна, завдяки:

·        формуванню громадської думки та наданню громадянам можливостей вироблення  активної громадської позиції;

·        здійсненню громадянської освіти та просвітництва;

·        заохоченню громадян до активної участі у суспільному житті;

·        формуванню інституцій постійного зворотного зв’язку між громадянами і органами публічної влади, громадами і органами місцевого самоврядування;

·        цілеспрямованому розвитку та впровадженню громадянської культури в Україні (культури самоврядності і суспільної самодіяльності);

·        допомозі громадянам України усвідомити свої політичні, економічні, соціальні, гуманітарні права і обов’язки і налагодженню суспільних механізмів реалізації таких прав і обов’язків;

·        популяризації і утвердженню у суспільстві загального розуміння значення громадських організацій та їхньої ролі в Україні;

·        підтримці і згуртуванню ініціатив громадськості щодо демократизації та залученню  до цього процесу якнайширших кіл громадян;

·        культивуванню громадських ініціатив як одного із найвищих проявів громадянської активності;

·        реалізації ідей залучення громадської ініціативи до творення публічної політики та аналізу процесів, які відбуваються в суспільстві;

·        сприянню відродженню інститутів меценатства та благодійництва.

Організації громадянського суспільства у партнерстві із структурами владного і ділового секторів мають:

·        допомогти представникам владного і ділового секторів усіх рівнів в усвідомленні дійсного значення, ролі та можливостей громадського сектора щодо розвитку суспільно-політичних і економічних процесів;

·        налагодити і підтримувати організаційні механізми реалізації плідної співпраці громадського, владного і ділового секторів у галузі розбудови громадянського суспільства та наданні якісних громадських та соціальних послуг; 

·        сприяти створенню ефективної загальнонаціональної системи виявлення і реалізації громадських ініціатив, спрямованих на розвиток громадянського суспільства і демократизацію суспільно-політичного ладу країни;

·        сприяти створенню реальної системи підтримки громадського сектору з боку владного і ділового секторів;

·        підтримувати діяльність організацій громадянського суспільства на міжнародній арені;

·        поширювати набуті знання та досвід щодо співробітництва між владними та діловими структурами, громадянами та ОГС;

·        ініціювати створення механізмів, які б гарантували участь ОГС у формуванні, затвердженні й реалізації політичних, правових, економічних та інших рішень  органів публічної влади;

·        здійснювати регулярний незалежний громадський аналіз стану і перспектив становлення українського громадянського суспільства;

·        створити стратегію спільних дій громадського, владного і ділового секторів, які спрямовані на створення умов для саморозвитку громадянського суспільства в Україні.

 

Реалізація вищезазначених завдань сприятиме успішному просуванню українського ГС у таких узагальнених цільових напрямках:

1.      Розвиток, поширення і утвердження високої громадянської культури на всіх рівнях суспільства, у всіх сферах його життєдіяльності;

2.      Досягнення в громадському середовищі та між трьома секторами українського суспільства стосунків нового типу, орієнтованих на пріоритет гуманістичних і громадянських цінностей;

3.      Створення консолідованого, організаційно розгалуженого, дієздатного, потужного, продуктивного громадянського суспільства;

4.      Досягнення суспільно-політичної, правової, економічної, інформаційної, організаційної самодостатності громадянського суспільства в Україні;

5.      Створення системних умов для незворотного і сталого саморозвитку громадянського суспільства в Україні ;

6.      Консолідація громадянського суспільства в Україні на принципах партнерства і утвердження цього принципу у сфері взаємодії громадського, владного і ділового секторів .

Вищенаведені завдання і цілі ґрунтуються на аналізі стану громадянського суспільства і державного будівництва в Україні, досягнень світового та міжнародного громадянського суспільства і мають слугувати орієнтирами як для створення системних умов діяльності українського громадянського суспільства так і самої його діяльності.

6. Опорні цінності

Для утвердження ефективних і стабільних взаємовідносин, утворення міцного підґрунтя взаєморозуміння, спільних переконань, намірів, зусиль та дій всіх суб’єктів, причетних до становлення громадянського суспільства, слід дотримуватись загальносуспільних цінностей, які б відповідали українським традиціям та менталітету нації, наслідували найкращі традиції та відповідали б загальноцивілізаційним ціннісним орієнтирам.

У прагненні створити в Україні згуртоване, зорієнтоване на суспільне благо громадянське суспільство, є надзвичайно важливою співпраця представників всіх секторів та всередині громадського сектору, що ґрунтується на таких спільних цінностях:

·       відкритість та прозорість діяльності органів публічної влади та організацій громадянського суспільства;

·       партнерські взаємини, засновані на повазі, між владним, діловим та громадським сектором, метою яких є поглиблення взаєморозуміння, сприяння вирішенню проблем шляхом співробітництва;

·       активна громадська участь в житті суспільства, місцевих громад та у розв’язанні регіональних проблем через участь у добровільних публічних заходах та виявленні власної ініціативи;

·       взаємодія та порозуміння, відкритість та здатність прислуховуватися до інших поглядів та переконань;

·       публічний діалог як необхідна передумова для довіри та підтримки зі сторони громадян до органів публічної влади. Цей діалог відкриває шляхи легітимації рішень, підтримки громадськістю програм діяльності та власне посадових осіб, мобілізації громадськості на певні дії щодо підтримки дій уряду;

·       вільний доступ громадян та організацій громадянського суспільства до органів публічної влади та до участі у процесі прийняття ними рішень;

·       відповідальність державних службовців та службовців органів місцевого самоврядування перед громадськістю;

·       толерантне ставленні до різних культур, вірувань, переконань, поглядів та інтересів;

·       моральність та гармонійні стосунки між громадянами та серед виробничих, територіальних та соціальних громад;

·       громадянська та соціальна відповідальність, однакова повага до всіх членів суспільства, що заснована на відкритості та соціальній єдності, без дискримінації та утисків щодо членів суспільства.

7. Ресурсне забезпечення діяльності громадянського суспільства в Україні

Попередній хід цивілізаційних процесів призвів до того, що повсюдно фактично всі суспільні матеріальні ресурси (фінанси, майно тощо) знаходяться у розпорядженні держави в особі органів публічної влади. Оскільки у органів публічної влади та структур громадянського суспільства є спільний об’єкт діяльності, а саме -  суспільство, то природнім для держав, які визнають необхідність і корисність для суспільного розвитку діяльності громадянського суспільства, має бути бажання створити  належні умови та механізми для фінансово-матеріальної підтримки цієї діяльності, як безпосередньо з боку самої держави, що є виразником та забезпечувачем загальних інтересів суспільства, так і з боку окремих громадян та структур ділового сектора.

Розвиток ГС не може бути ефективним без доступу організацій громадянського суспільства до фінансових та інших майнових і матеріальних ресурсів, кількісно оцінюваних через фінансовий еквівалент. Виходячи з цього під „фінансуванням діяльності громадянського суспільства” розуміємо отримання організаціями громадянського суспільства як коштів, так і інших видів майна, майнових прав і результатів послуг.

Україна, як країна, що проголосила курс на демократію та запровадження у себе європейських стандартів в усіх сферах суспільного розвитку, у своїх відносинах із громадянським суспільством в тому числі і у сфері ресурсного забезпечення, має зважати на документ „Фундаментальні принципи статусу неурядових організацій у Європі” що був затверджений рішенням Комітету Міністрів Ради Європи у липні 2002 р. Наряду із загальними положеннями, що визначають бажаний у демократичній країні статус організацій громадянського сектора у цьому документі міститься декілька принципів, щодо фінансування організацій громадянського суспільства. Найбільш актуальними з них з огляду на поточний стан вирішення проблеми фінансування неурядового сектору в Україні є, зокрема, наступні принципи: 

- обов’язком держави є надавати організаціям громадянського суспільства пряму і непряму фінансову допомогу. Пряму - у формі коштів, і непряму - у формі податкових пільг для організацій ГС та їхніх донорів;

- організації ГС мають право звертатися за фінансуванням та одержувати кошти і інше майно від інших країн, багатосторонніх агентств, організацій та приватних донорів – із урахуванням норм національного законодавства.

Актуальними джерелами ресурсного забезпечення діяльності ГС в Україні [3] є (у дужках показана частка відповідного джерела у загальному обсязі фінансування громадського сектора):

·        Основна та неосновна діяльність організацій ГС (10-20%)

·        Державне (бюджетне) фінансування  (2-3%)

·        Безповоротна допомога (70-90%)

·        Пасивні доходи (біля 1%)

.

За кожним із цих джерел фінансування в Україні існує безліч проблем і недоречностей у їх практичному застосуванні  Розв’язання цих проблем має суттєво наблизити ГС в Україні до фінансової самодостатності.  Коротко охарактеризуємо деякі проблеми названих джерел фінансування громадського сектора.

Щодо основної та неосновної діяльності організацій ГС:

-   Цивільний і Господарський кодекси України, що ухвалені після 2000 року, а також закони про оподаткування надають організаціям ГС  право на самостійну господарську діяльність, пов’язану з досягненням статутних цілей організацій ГС або виконанням їх функцій, передбачених законом. Але, чинний закон "Про об'єднання громадян" (ще від 1992 року!) обмежує це право;

-   багато видів господарської діяльності підлягають державному ліцензуванню чи сертифікації та внесенню до спеціальних державних реєстрів, що часто не дозволяє організаціям ГС зберігати статус неприбутковості;

-   критерії віднесення діяльності до основної і неосновної, а також критерії оподаткування та звільнення від податків доходів організацій ГС від їх основної діяльності вичерпно не визначені законодавством і, фактично, знаходяться у віданні податкових, реєстраційних та інших органів виконавчої влади (віддані на їх власний розсуд).

Щодо державного фінансування:

-   пряме державне фінансування ОГС в Україні обмежено бюджетним законодавством і майже повною відсутністю інструментів тривалого фінансування (понад один рік). Частка державного фінансування в Україні складає 2-3% і є незначною порівняно з 30-40% у сусідніх країнах Центральної Європи, а в більшості "старих" країн Європейського Союзу державне фінансування є навіть основним джерелом доходів ОГС. Незначне державне фінансування призводить організації ГС до фінансової залежності від закордонних і міжнародних донорів;

-   недостатнє розуміння державними органами переваг співпраці з ОГС є другою за впливом (після недорозвинутого правового поля!) перешкодою для ефективного виконання статутних цілей ОГС;

-   незадіяність конкурентних механізмів участі ОГС у розв’язанні соціальних проблем із бюджетним фінансуванням. Наприклад, через закупівлю послуг ОГС за державні кошти та участь у виконанні державних програм і соціальних стандартів;

-   існування позаконкурсного фінансування окремих громадських організацій, як на місцевому, так і на центральному рівнях;

-   доступ до бюджетного фінансування має обмежена (менш 1%) кількість українських ОГС.

Щодо безповоротної допомоги:

-   недостатність і нестабільність податкових стимулів для національних (внутрішніх) приватних донорів – фізичних та юридичних осіб є основною перешкодою для надання ними ресурсів до організацій ГС;

-   система заохочення приватних донорів така, що їм вигідніше надавати благодійні внески з власного чистого прибутку, ніж скористатися діючою "пільгою";

-   міжнародна технічна допомога, як різновид безповоротної допомоги, має ряд недоліків: проектна обмеженість допомоги, яка часто призводить до зупинки діяльності по закінченні фінансування, часта зміна пріоритетів донорами, надання фінансування на вирішення системних питань, а не на конкретні послуги населенню тощо.  Погане знання донорами місцевих умов та організацій: через загрозу попадання фінансів до випадкових організацій фінансуються одні й ті ж організації. Цей різновид допомоги регулюється законами про міжнародну технічну допомогу, про гуманітарну допомогу та рядом двохсторонніх міждержавних актів;

-   організації ГС змушені конкурувати за донорські ресурси із неприбутковими бюджетними установами, що не лише негативно впливає на фінансову стабільність цих організацій, а й сприяє негативному ставленню до співпраці між організаціями ГС та владними органами.

 

Щодо пасивних доходів:

-   законодавство України про оподаткування включає до звільнених від податку пасивних доходів організацій ГС – тобто пов’язаних з використанням їх майна і результатів послуг іншими особами – проценти, дивіденди, страхові виплати і роялті (доходи від надання у користування інтелектуальної власності, ноу-хау, символіки організації тощо), але майже відсутні організаційно-правові механізми його практичного застосування;

-   на сьогодні організації українського ГС переважно не мають необхідної фінансово-правової культури та досвіду для того, щоб ефективно застосовувати пасивні доходи як джерело фінансування своєї діяльності. Крім того, більшість організацій ГС має недостатній вихідний фінансово-майновий потенціал, щоб на його основі мати пасивні доходи, значимі для підтримки своєї діяльності.

Виходячи із викладеного, можна дійти до висновку, що цілями органів публічної влади щодо створення належної ресурсної бази діяльності організацій громадянського суспільства та уникнення надто великого впливу на громадський сектор з боку іноземних та міжнародних донорських структур має бути:

§        Забезпечення обсягів фінансування організацій ГС з внутрішніх національних джерел на такому рівні, що забезпечує фінансову стабільність більшості організацій ГС за умови відсутності їх прямої фінансової залежності від іноземних та міжнародних донорів;

§        Збільшення обсягів фінансування організацій ГС з бюджетних джерел до такого рівня, що забезпечуватиме виконання цими організаціями їх статутних функцій і надання послуг;

§        Забезпечення більшості організацій ГС можливості одержувати доходи від власної діяльності, в тому числі як умови залучення фінансування з приватного (ділового) і бюджетного сектору;

§        Підтримання стабільної на період три-п'ять років частки фінансування організацій ГС у структурі доходів приватного сектору;

§        Зростання обсягів прямого і непрямого фінансування у розрахунку на одну організацію ГС.

Значною перепоною у досягненні наведених цілей є недостатня прозорість діяльності організацій ГС і низька довіра до цих організацій серед урядових кіл і приватних донорів. І бізнес, і владні органи мають бути переконані у цільовому використанні ресурсів, що  надані організаціям ГС. Таким чином, спільним завданням владного і громадського секторів є напрацювання взаємної довіри завдяки прозорості діяльності, співпраці та передбачуваності і створення та впровадження необхідних фінансово-правових  і організаційних інструментів.

Існуюча ситуація із фінансовим забезпеченням діяльності громадянського суспільства в Україні не є сприятливою для становлення громадянського суспільства згідно з принципами та засадами демократичних країн. Хоча Україна, як держава, задекларувала принцип сприяння розвитку громадянського суспільства в рамках своєї стратегії європейської інтеграції, визнаючи важливу роль ГС та його організацій, чіткої політики правової та фінансової підтримки становлення ГС в Україні поки що не існує.

Одним із можливих напрямків ресурсного забезпечення організацій ГС є їхня участь у наданні соціальних послуг. Розробка і впровадження інноваційних моделей надання соціальних послуг мають покращити якість життя вразливих груп населення, допомогти їм подолати складні життєві обставини, отримати необхідні навички. Інноваційні моделі соціальних послуг є базою для створення державних стандартів якості послуг, відпрацювання механізму соціального замовлення та контрактування, участі ОГС у наданні соціальних послуг, розробки навчальних курсів для стажування та перепідготовки фахівців з соціальних послуг. В цьому напрямі вже є певні зрушення. Створена Концепція реформування системи соціальних послуг в Україні, у 2004 році набрав чинності закон про соціальні послуги Але й надалі існує низка питань, вирішення яких сприятиме активному входженню ОГС у сферу соціальних послуг і отриманню відповідних ресурсів для діяльності, зокрема:

§   орієнтованість послуг на потреби отримувачів та наближення стандартів соціальних послуг до європейського рівня;

§   демонополізація, децентралізація та роздержавлення системи надання послуг, залучення недержавних організацій як альтернативних надавачів послуг, вдосконалення управління державними видатками, прозорості і підзвітності системи надання послуг;

§   створення конкурентного ринку соціальних послуг. Тобто надання споживачам можливості самостійно обирати, виходячи з якості, переліку та доступності пропонованих соціальних послуг та їхніх надавачів;

§   ліцензування та стандартизація в наданні соціальних послуг і діяльності соціальних закладів, що дасть змогу встановити індикатори ефективності цих послуг;

§   розробка механізмів з оцінки ефективності надання соціальних послуг, що дозволить адекватно оцінити результати надання соціальних послуг.

Розглядаючи стан громадянського суспільства у країнах – нових членах ЄС, слід відзначити, що у цих країнах зростання сектору недержавних організацій у значній мірі відбулося завдяки урядовій політиці децентралізації соціальних послуг та впровадженню державних механізмів підтримки для організацій ГС. Однією з таких новітніх форм, що стала одним із суттєвих джерел державної підтримки громадянського суспільства в країнах – нових членах ЄС, є так звана „відсоткова філантропія”, тобто надання громадянам права на власний розсуд розпорядитися на користь обраних ними організацій ГС, законодавчо визначеним відсотком сплаченого податку з прибутку.

 

8. Взаємодія з органами влади

На сьогодні і у перспективі найбільш вагомим чинником становлення громадянського суспільства є публічна влада.

Метою взаємодії між громадянським суспільством і владою є забезпечення належних правових, фінансових та інституціональних підвалин становлення громадянського суспільства, підтримка неурядових організацій різних типів, діяльність яких спрямована на утвердження демократичних цінностей у суспільстві, координація діяльності органів публічної влади, а особливо місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, щодо співпраці з організаціями громадянського суспільства.

Взаємодія громадянського суспільства та держави складається із двох взаємно відповідальних впливів: держави на громадянське суспільство й громадянського  суспільства на державу. Принагідно відмітимо, що кожній із сторін діалогу треба розуміти особливості функціонування (правила і стандарти роботи) партнера. Виявлення та дотримання узгодженого формату взаємодії організацій громадянського суспільства та органів публічної влади суттєво підвищує ефективність діалогу. У створенні можливостей діалогу провідна роль належить правовій державі як універсальному інструменту згоди. В основі діалогу лежить людське правило - поважати точку зору того, з ким розмовляєш.

Засадами, які можуть сформувати в Україні стабільну основу стосунків публічної влади та структур громадянського суспільства є:

• відкритий та збалансований механізм прийняття рішень, прозорість прийняття рішень;

• забезпечення ефективного доступу громадян і організацій громадянського суспільства до повної інформації щодо діяльності та рішень органів публічної влади;

• суспільний контроль за діями органів публічної влади та їхня підзвітність перед суспільством;

• субсидіарність як основний принцип організації влади та розподілу повноважень між її структурними складовими та рівнями;

• участь представників громадянського суспільства на всіх етапах підготовки, ухвалення та впровадження рішень органів публічної влади;

• формування системи соціального партнерства та децентралізація надання соціальних послуг.

Для запровадження цих засадничих принципів у повному обсязі потрібні політична воля, значні організаційні зусилля та час, а головне, необхідно створити культуру діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, яка ґрунтується на ліберальних та демократичних цінностях.

Визначальними кроками на цьому шляху можуть бути:

·          Формулювання національної стратегії сприяння становленню громадянського суспільства з доопрацюванням та прийняттям законодавчої бази, яка б трансформувала декларативні положення у зрозумілі законодавчі документи та  практичні нормативні акти, які б визначали основні принципи суспільно-корисної діяльності, вирішували проблеми організацій ГС та їх благодійників, визначали права та обов’язки сторін – організацій громадянського суспільства та владних структур. Такий шлях є досить довготривалим і починати його необхідно з аналізу політики та правових актів з напрацюванням законодавчої бази і її прийняття.

·          Створення спеціального владного органу вищого рівня для реалізації політики уряду щодо сприяння становленню ГС. Проведення широкої кампанії консультацій з організаціями громадянського суспільства і напрацювання угоди між урядом і ГС, де визначити взаємні права та відповідальність сторін за розвиток держави.  Надання доступу організацій ГС на конкурентних конкурсних засадах до реалізації державних соціальних та гуманітарних програм поряд з бюджетними організаціями.

·          Проведення загальнодержавної кампанії щодо розповсюдження знань та розуміння ролі ОГС серед широкої громадськості, створення навчальних курсів для підготовки професійних кадрів для ОГС, надання державою фінансування для розвитку потенціалу організацій, як на загальнонаціональному рівні, так і на місцевому. 

·          Впровадження інноваційних методів та програм з європейських країн з подібними до України історичними, економічними, політичними та соціальними характеристиками, які мають позитивний ефект на розвиток громадянського суспільства та його організацій.

Таким чином, лише у випадку створення системних умов існування громадянського суспільства воно стане постійнодіючим чинником і механізмом спрямування суспільної позитивної енергії на вирішення поточних завдань розвитку людини, громади та держави, а розвиток громадянського суспільства стане незворотнім.

Оскільки публічна влада сьогодні у значній мірі формується політичними партіями, то важливим є ставлення політичних партій до проблематики саморозвитку громадянського суспільства. Аналіз передвиборчих програм партій на парламентських і місцевих виборах 2006 року, на жаль, свідчить, що у переважної більшості партій є суттєві резерви для удосконалення своїх партійних програм в частині ставлення до громадянського суспільства та розуміння важливості ролі громадянського суспільства для майбуття держави і необхідності підтримки його становленню.

Українська публічна влада як під час її реформування, так і у процесі функціонування має налаштовуватися на тісну й зацікавлену співпрацю з громадянським суспільством. Без цього, як показує досвід успішних країн, ефективного розвитку в Україні не досягти.

Українське громадянське суспільство потребує в якості свого партнера сильної, раціональної та ефективної публічної влади. Сильна влада не означає влади, що поширює свій вплив на всі сфери соціального життя та докладає зусиль, які спрямовані на отримання контролю за будь-яким видом діяльності чи активності громадян. Йдеться про владу, яка концентрує свою діяльність на кількох завданнях, які крім неї ніхто не в змозі забезпечити (особливо тих, що стосуються зовнішньої та внутрішньої безпеки, забезпечення громадського порядку та розвитку культури), але виконує їх ефективно та в повній мірі.

Позиція українського громадянського суспільства полягає в тому, що сильна влада має діяти на засадах глибокої субсидіарності. Проголошений у Європейській хартії місцевого самоврядування принцип субсидіарності означає, що усі державні справи, які можуть бути вирішені на нижчих рівнях органів публічної влади, мають бути передані саме туди, тобто до органів місцевого самоврядування. Принцип глибокої субсидіарності, який висуває українське громадянське суспільство, додає до органів місцевого самоврядування ще й організації громадянського суспільства. Тобто, влада (особливо місцева!) має бути зорієнтована на створення умов для якомога ширшого залучення і участі організацій громадянського суспільства до надання послуг, які нині забезпечує публічна влада.

Українське громадянське суспільство свої відносини із українською владою налаштоване будувати саме на основі сформульованого ним принципу „глибокої субсидіарності”.

9. Міжнародне співробітництво інститутів громадянського суспільства

Влада й український третій сектор мають враховувати стійку тенденцію розвитку співробітництва між інститутами громадянського суспільства різних країн, що склалася  у світі протягом останніх десятиліть. Метою такого співробітництва є вироблення ефективних відповідей на виклики часу в різних сферах: міжнародна безпека, захист прав людини, економічний і соціальний розвиток, подолання бідності, захист навколишнього середовища, наука, культура, надання термінової гуманітарної, технічної та іншої допомоги тощо.

Державна політика розвитку взаємодії влади і громадянського суспільства має враховувати факт існування громадських структур у середовищі української еміграції та багатомільйонної новітньої хвилі трудової міграції.

У зв’язку з цим розвиток взаємодії української влади з громадянським суспільством на міжнародній арені має здійснюватися у трьох площинах:

·   співпраця владних структур і організацій громадського сектору України з іноземними й міжнародними державними та недержавними установами й організаціями;

·   співпраця владних структур і організацій громадського сектору України з інститутами громадянського суспільства української діаспори;

·   співпраця владних структур і організацій громадського сектору України з громадськими угрупованнями громадян України, які перебувають за кордоном

 Для розвитку міжнародного співробітництва в цій сфері доцільно:

·   продовжити інтеграцію українських інститутів громадянського суспільства в міжнародне співтовариство, що дозволяє активно презентувати країну у світі, відслідковувати світові тенденції суспільного розвитку, одержувати важливу інформацію, закордонний досвід для адаптації до умов України й активно презентувати країну у світі;

·   розвивати співробітництво з іноземними та міжнародними державними і недержавними організаціями для здійснення проектів у площині національних інтересів;

·   вдосконалювати форми співпраці державних структур і організацій громадського сектору України з інститутами громадянського суспільства української діаспори;

·   всебічно розвивати як пріоритетний напрям співпрацю державних структур і організацій громадського сектору України з громадськими угрупованнями громадян України, які перебувають за кордоном;

·   через представленість в електронних ЗМІ, і в першу чергу в Інтернеті, розширити рівень міжнародної інформації про громадський сектор в Україні, і презентувати країну з даної точки зору;

·   підтримати створення всесвітнього об’єднання громадських організацій громадян України, які знаходяться за кордоном;

·   підтримати створення в Україні регіональної неурядової організації, орієнтованої на рішення цільових програм соціально-економічної спрямованості, з фінансуванням їх з державних, корпоративних і приватних джерел.

10. Механізми реалізації

Реалізація завдань, визначених ДОРОГОВКАЗАМИ, не є короткотерміновим або одноразовим проектом, і потребує докладання зусиль усіх секторів українського суспільства – власне громадянського, владного і ділового. Механізми реалізації мають передбачати відносно самостійну діяльність кожного з цих секторів, а також органічне й взаємовідповідальне поєднання їх зусиль.

Деталізація напрямків діяльності щодо кожного із сегментів громадянського суспільства (НУО, релігійні організації, профспілки, роботодавці, партії, територіальні громади, ЗМІ, ...) та сегментів влади (центральні і місцеві органи законодавчої, виконавчої і судової гілок, органи місцевого самоврядування, ...) із прив’язкою до суб’єктів, територій, ресурсів і термінів має привести до створення Національного плану дій щодо сприяння саморозвитку громадянського суспільства в Україні, який і є механізмом становлення громадянського суспільства в Україні.

Консолідоване розроблення “Національного плану дій щодо сприяння саморозвитку громадянського суспільства” на умовах рівноправної та активної співпраці між представниками влади, приватного сектору та громадськості стане практичним кроком в напрямку імплементації ДОРОГОВКАЗІВ.

Періодом, на який доцільно поширювати Національний план дій, на наш погляд, є середньострокова перспектива  (3-5 років).

При формуванні Національного плану дій щодо сприяння саморозвитку громадянського суспільства в Україні слід враховувати те, що соціальний інжиніринг, інтелектуальне конструювання майбутнього за якоюсь теорією чи схемою є вкрай небезпечним, як про це свідчить комуністичний експеримент минулого століття. При плануванні майбутнього маємо враховувати усі аспекти суспільного національного контексту й триматись золотої середини між забіганням надто далеко з небезпекою відриву від реальних потреб суспільства й країни, з одного боку, та відставанням в усвідомленні назрілих проблем й небезпекою ускладнення проблем суспільства та держави внаслідок їх несвоєчасного вирішення, з другого.

Виходячи із наведеного актуальним завданням на найближчий період є сприяння впровадженню в українське буття нових уявлень про права та свободи громадянина, про його відповідальність за самого себе і стан справ у суспільстві та державі, про роль та стосунки суспільства і влади.

Серед загальних шляхів покращення ситуації із становленням громадянського суспільства в Україні можна назвати наступні напрями спільної діяльності суб’єктів публічної влади і громадянського суспільства:

·             Визнання державою громадянського суспільства та його  підтримка з боку держави.

·             Утвердження принципу верховенства права, боротьба з корупцією, формування правової держави та самообмеження влади у відносинах з громадянами та їхніми організаціями, визнання нею автономності структур громадянського суспільства.

·             Підвищення рівня гарантованості прав і свобод; позбавлення людей страху бути покараними “за ініціативу” і самостійні дії; забезпечення більшої захищеності громадян від сваволі влади.

·             Створення адекватної соціальної структури на основі інститутів приватної власності та ринкових відносин, формування середнього класу, підвищення життєвого рівня основної маси людей, звуження сфери бідності, з одного боку, та обмеження політичного впливу олігархічних кланів, - з іншого.

·             Продовження практики створення найрізноманітніших захисних і самодопомогових організацій, здатних виконувати соціалізуючі функції, а також громадських та громадсько-політичних організацій, які стежать за дотриманням законності урядовцями і не допускають їхнього втручання у громадське життя.

·             Розвиток системи благодійництва, меценатства та спонсорської допомоги (у тому числі і шляхом вдосконалення законодавства).

·             Забезпечення вищого рівня незалежності ЗМІ та їх активної участі у формуванні громадянського суспільства – через просвіту та популяризацію громадських ініціатив.

·             Використання сімейного виховання, загальної та професійної освіти для формування нових цінностей та орієнтації молоді.

·             Збільшення ролі просвіти як інструменту залучення громадян до суспільного життя та створенню культури громадянської активності.

·             Відродження національної традиції громадського життя і пошани до закону.

·             Широка просвітницька робота серед дорослого населення із вивченням Конституції України, документів, що визначають права людини і механізми їх здійснення, поширенням знань, пов'язаних з політичними виборами. Сприяння публічним виступам науковців, викладачів, громадських діячів і державних посадових осіб, які своїми роботами роз'яснювали б основи демократизму, державності, конституціоналізму. Велику роль у цій справі мають виконати засоби масової інформації.

·             Створення умов для лобістської діяльності. Практика лобізму надає можливість, наприклад, державним органам залучати до роботи над законопроектами численних експертів, які представляють громадянське суспільство. Лобізм дозволяє легально впливати на суб’єкти прийняття рішень й погоджувати конкуруючі інтереси й позиції.

·             Впровадження дієвого місцевого самоврядування, як організаційно-правової форми існування місцевої демократії на сучасному етапі розвитку України є основним чинником становлення громадянського суспільства, локомотивом його становлення. Суттєвим при цьому є створення постійно діючої розвиненої системи підвищення кваліфікації кадрів самоврядування (причому, як муніципальних службовців так і представників керівництва громадських організацій, які співпрацюють (вирішують окремі завдання) з місцевим самоврядуванням), функціонування якої забезпечується, в основному, за рахунок коштів державного бюджету.

·             Посилення інституційної спроможності третього сектора до вироблення державної політики шляхом забезпечення системи громадського контролю, громадського та соціального моніторингу – процесу контролю громадськості за виконанням урядових рішень, вимірювання їх ефективності та адекватності, висловлювання своєї точки зору.

Одним із інструментів напрацювання Плану дій є міжнародний Індекс оцінки стану громадянського суспільства, оскільки він дозволяє формувати вимірювані цілі та кількісно оцінити досягнуті результати і зміни у стані громадянського суспільства.

З метою організаційного впливу на становлення громадянського суспільства громадські організації України мають створити Всеукраїнський координаційний центр (громадський механізм), а також спільну з владними установами та діловими колами Всеукраїнську Координаційну Комісію.

З метою реалізації положень ДОРОГОВКАЗІВ доцільно створювати щорічні громадські, державні та громадсько-державні програми дій на національному рівні , регіональному та місцевому рівнях.

11. Очікувані результати

Внаслідок послідовної реалізація завдань, передбачених ДОРОГОВКАЗАМИ, у середньостроковій перспективі (3-5 років) мають бути досягнуті результати, що у  сукупності призведуть до якісних змін у наступних аспектах:

q      поглиблення процесів демократизації суспільства, зміцнення інститутів громадянського суспільства;

q      підвищення суспільної самосвідомості і громадянської активності;

q      створення дієвих механізмів залучення громадян, тобто включення потенціалу громадянського співтовариства в розробку і впровадження соціально значимих програм і інноваційних проектів;

q      зміцнення принципів партнерства між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, з одного боку, та організаціями громадянського суспільства, з іншого;

q      підвищення рівня довіри у суспільстві, в тому числі до органів публічної влади та організацій громадянського суспільства;

q      удосконалення і розвиток правової бази, що формує умови для саморозвитку громадянського суспільства і зростання громадянських ініціатив;

q      створення системи інформаційної підтримки процесу саморозвитку громадянського суспільства та доступу громадян до інформації;

q      створення системи ресурсного забезпечення сталої діяльності організацій громадянського суспільства;

q      поліпшення демократичного іміджу України в міжнародному співтоваристві;

q       поглиблення співпраці між громадськими організаціями закордонного українства та суб’єктами громадянського суспільства України.

Вимірюваними кількісними інтегрованими показниками, що характеризують очікувані результати саморозвитку громадянського суспільства, згідно із  методикою Міжнародного Індексу розвинутості громадянського суспільства (CIVICUS - індекс)1 є:

-        розвиненість структури громадянського суспільства (показник „Структура”);

-        середовище існування громадянського суспільства (показник „Оточення”);

-        цінності, що притаманні громадянському суспільству (показник „Цінності”);

-        впливовість громадянського суспільства (показник „Впливовість”).

Аналіз параметрів, що формують значення кожного з названих показників, показує, що в якості рубежів, які українському громадянському суспільству бажано й можливо досягти у найближчі 5 років, доцільно взяти  наступні значення показників та їх зміни:

 

Назва показника

Міжнародного Індексу розвинутості громадянського суспільства

Наявне значення показника у

2005 році [4]

Бажане значення показника

у 2010 році

Зміна

показника

Структура

1,7

1,9

+0,2

Оточення

1,6

1,9

+0,3

Цінності

1,9

2,0

+0,1

Впливовість

1,4

1.8

+0,4

Формування в Україні соціальних, економічних та інституційних умов для саморозвитку громадянського суспільства означатиме її фактичну готовність до рівноправного входження до міжнародних організацій та впливового включення української спільноти у світовий цивілізаційний процес, залучення України до європейської спільноти.

На рівні міжнародного співтовариства ефективна імплементація ДОРОГОВКАЗІВ сприятиме Україні у досягненні Цілей Розвитку Тисячоліття ООН (1990 – 2015) та наблизить Україну до європейських стандартів у багатьох сферах суспільного розвитку, завдяки наповненню конкретним змістом і практичними діями процесу підготовки України до вступу до Європейського Союзу, що зокрема передбачає необхідність відповідати відомим Копенгагенським критеріям від 22 червня 1993 року. В аспекті громадянського суспільства ці критерії передбачають стабільність законодавства та інституційних структур, які гарантують демократію, верховенство закону, забезпечення прав людини, повагу та захист прав національних меншин тощо.

12. Моніторинг саморозвитку громадянського суспільства

Вищевикладені цілі, завдання та бажані результати саморозвитку громадянського суспільства доцільно покласти в основу громадського механізму постійного моніторингу та оцінки процесу становлення українського громадянського суспільства. 

З метою здіснення громадського моніторингу необхідно створити  постійнодіючий громадський механізм нагляду за втіленням положень ДОРОГОВКАЗІВ у вигляді Форуму українського громадянського суспільства, щорічні сесії якого мають:

·     проводити огляд та давати оцінку досягнутих результатів на попередньому етапі;

·     затверджувати „Плани саморозвитку українського громадянського суспільства” (ПЛАНИ САМОРОЗВИТКУ);

·     затверджувати пропозиції громадянського суспільства до „Національного плану дій щодо сприяння саморозвитку громадянського суспільства в Україні”;

·     делегувати представників громадянського суспільства для переговорів із центральними владними структурами з метою узгодження пропозицій з боку громадянського суспільства і їхнього включення до Національного плану дій та відповідного ресурсного забезпечення Плану дій.

В основу кількісного мірила для регулярного відстеження (моніторингу) змін стану громадянського суспільства в Україні доцільно покласти згадуваний вище міжнародний Індекс розвинутості громадянського суспільства, більш ніж 70 показників якого, дозволяють досить точно фіксувати досягнення цілей та ступінь отриманих результатів, що вказані у ДОРОГОВКАЗАХ. 

Враховуючи міжнародні аспекти становлення українського громадянського суспільства функції координатора зусиль громадськості України та українського зарубіжжя щодо втілення положень ДОРОГОВКАЗІВ та реалізації щорічних ПЛАНІВ САМОРОЗВИТКУ можна покласти на консорціум громадських організацій, який має спиратись на діяльність всеукраїнської мережі громадської взаємодії, залучаючи до цієї мережі, перш за все, громадян, організації громадянського суспільства, органи державної влади та органи місцевого самоврядування усіх регіонів України та громадські організації закордонного українства.

13. Тезаурус

Попередній виклад спирається на наступне розуміння понять і термінів.

q                     Благодійництво, соціальне організована громадою робота по соціальній інтеграції та загальному поліпшенню стану груп та людей в суспільстві.

q                     Благодійність альтруїстична діяльність, спрямована на надання фінансової та іншої допомоги тим, хто її потребує, на поліпшення умов функціонування суспільства чи його частини.

q                     Волонтерська діяльність – див. Добровільна діяльність

q                     Громада – група людей, об’єднаних спільністю становища, інтересів і т. ін.

q                     Громадський сектор (третій сектор, недержавний, неурядовий) – сукупність організацій, які утворюються за власною ініціативою засновників незалежною від волі органів влади чи посадових осіб, без мети отримання прибутку для його перерозподілу між учасниками організацій.

q                     Громадське об'єднання – добровільне, самокероване, некомерційне формування, створене з ініціативи громадян, що об'єдналися на основі спільності інтересів для реалізації загальних цілей, зазначених у статуті об'єднання (статутних цілей).

q                     Громадські слухання – зустрічі з депутатами та посадовими особами органів публічної влади, під час яких громадяни можуть заслуховувати їх, висловлювати власні судження, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань, які належать до відання відповідних посадових осіб та органів, що вони представляють.

q                     Громадянин – людина, яка ідентифікує себе з певною країною, що породжує в неї певні духовно-моральні почуття щодо встановлених в ній порядків, її історії й культури, а також наділена відповідним юридичним статусом, що є підставою для володіння певними правами (наприклад, такими, як право на державне забезпечення й захист, виборче право, право на представництво інтересів в органах державної влади, свободу слова й асоціацій, право на житло, роботу, освіту, медичну й матеріальну допомогу, на захист безпеки і власності тощо). Набуваючи статусу громадянина конкретної держави (громадянського стану), людина стає суб'єктом політико-правових відносин - отримує встановлені у цій державі права громадянина, можливість домагатися їх дотримання, захисту державою (як всередині країни, так і поза її межами), покладає на себе певні обов'язки перед нею, коло яких головним чином зводиться до сплати податків, дотримання законів, виконання повинностей, може брати участь у житті громади та впливати на прийняття рішень.

q                     Громадянство – формально-юридичний статус особистості, який надається їй після досягнення відповідного віку або шляхом натуралізації і засвідчується врученням їй відповідного документа. Громадянський статус пов'язаний з отриманням людиною певних юридичних, політичних, економічних тощо прав та накладанням відповідальності за дотримання встановлених в державі порядків.

q                     Громадянське суспільство – 1) має відношення до громади. Суспільство, в якому громадяни добровільно та без тиску з боку владних органів згуртовують свої зусилля (згідно своєму праву) з метою досягнення загального добробуту, та без будь-якої політичної залежності чи політичних взаємин. В первісне завдання громадянського суспільства не входить боротьба за владу, хоч його діяльність може спрямовуватись супроти надмірної концентрації влади чи її зловживання; 2) арена (суспільний простір), що лежить поза владними, бізнесовими та сімейними взаємостосунками та діями, в якому індивіди об’єднуються на добровільних засадах для просування спільних інтересів; 3) суспільство здатне до самоорганізації (самоврядування) на демократичних принципах; 4) суспільство, в якому впроваджуються та забезпечуються права та свободи громадян передбачені Конституцією України; 5) суспільство, де люди в теорії та на практиці є носіями влади і усвідомлюють це; 6) організація суспільних відносин, яка передбачає демократичні принципи підготовки, прийняття та контролю за виконанням рішень при активній участі громадян.

q                    Громадянське суспільство світове (глобальне) - сфера ідей, цінностей, інститутів, організацій, мереж і громадян, розташована між родиною, державою й ринком, що діє поза національними суспільствами, політиками й економіками.

q                    Громадянське суспільство українське – поняття, що підкреслює зв’язок громадянського суспільства в Україні із організаціями світового українства. Також підкреслює особливості громадянського суспільства в Україні від громадянських суспільств, що існують у інших країнах, та глобального громадянського суспільства, тотожне поняттю „національне громадянське суспільство”.

q                     Громадянські права – свободи й привілеї, що надаються громадянам внаслідок їхньої приналежності до тієї чи іншої держави і можуть бути різними у різних суспільствах та за різних епох. Прикладом може бути право голосувати на виборах або домагатися свого обрання, право належного застосування закону, право захисту від політичної та соціальної дискримінації. Ідея громадянських прав виростала від традиційного визнання прав людини (таких, як рівність перед законом, свобода слова й совісті) до утвердження прав політичних (наприклад, права голосу на виборах) та соціальних (охорона здоров'я, пенсійне забезпечення тощо). Будь-які обмеження громадянських прав за ознаками статі, расової, класової чи релігійної приналежності розцінюються як ураження статусу громадянина, що суперечить ідеалам демократії.

q                     Громадянськість – духовно-моральна вартість, світоглядно-психологічна характеристика людини, що обумовлена її державною самоідентифікацією, усвідомленням приналежності до конкретної країни. З цим пов'язане більш або менш лояльне ставлення людини до встановлених в державі порядків, законів, інституцій влади, відчуття власної гідності у стосунках з представниками влади, знання й поважання прав людини, чеснот громадянського суспільства, готовність і вміння домагатися дотримання власних прав, вимагати від держави виконання її функцій, відповідальне ставлення до своїх обов'язків перед громадою. Громадянськість є наслідком тривалого виховного, формуючого впливу, громадянської соціалізації особистості. Почуття громадянськості може зберігатися в людини навіть після втрати нею формального громадянства, підданства тієї чи іншої країни.

q                     Демократія (від грец. demos - народ і kratos - влада) – організація та функціонування державної влади на засадах справедливості, рівності, стабільності й загального добробуту. Демократія - це формальне визнання народу джерелом влади, її сувереном, стосовно якого влада відіграє обслуговуючу роль. Ознакою демократії (тобто влади народу) є, далі, визнання права всіх громадян на участь у формуванні органів державної влади, контроль за їхньою діяльністю, вплив на прийняття спільних для всіх рішень на засадах загального, рівного виборчого права і здійснення цього права у процедурах виборів, референдумів тощо. Ознакою демократичних порядків вважається й переважне право більшості при прийнятті рішень, чітке визначення порядку проведення політичних процедур та суспільних заходів за допомоги регламентів. Цьому найбільше відповідає республіканська форма державного правління парламентського чи президентського типу.

q                     Державний (владний) сектор – сукупність органів державної влади та місцевого самоврядування, бюджетних установ та організацій, що засновані на підставі закону чи в межах повноважень державних органів.

q                     Діловий (бізнесовий, комерційний) сектор – сукупність підприємств, господарських товариств та індивідуальних підприємців, що займаються діяльністю пов’язаною з отриманням прибутку.

q                     Добровільна (волонтерська) діяльність – безоплатна суспільно-корисна діяльність, здійснювана (індивідуально або колективно) фізичними особами на основі доброї волі і вільного вибору.

q                     Законослухнянiсть – здатність людини поважно ставитися до існуючих у суспільстві норм, правил суспільного життя, настанов та імперативів влади, дотримуватися їх, визнавати й шанувати суспільні авторитети, виконувати зобов'язання, покладені на неї громадою (див.: Лояльність).

q                     Залучення громадян – це комплекс засобів та технологій, який дозволяє залучити членів територіальної громади до прийняття рішень в межах компетенції громади та здійснення реального самоврядування, гарантованого законодавством. З іншого боку це використання експертних, консалтингових та інших ресурсів територіальної громади для вирішення місцевих проблем.

q                     Зацікавлені особи – окремі особи або групи осіб, які несуть відповідальність за певні аспекти або питання життя громади, на життя яких ці аспекти або питання безпосередньо впливають, знання або погляди яких необхідні для розробки правильного рішення або вірної стратегії, і які мають достатньо сил і ресурсів для того, щоб забезпечити, або навпаки, блокувати реалізацію ініціативи чи виконання рішення.

q                     Ідентифікація (від лат. identicus - однаковий, тотожний) – в суспільно-політичній практиці характеристика людини чи організації, визначення їх сутності через порівняння з існуючими структурами й цінностями, через констатацію тотожності з ними чи, навпаки, відмінності від них, через усвідомлення людиною своєї приналежності до тієї чи іншої спільноти.

q                     Імідж – це цілеспрямовано сформований образ – уява, який за допомогою асоціацій наділяє об'єкт додатковими цінностями (соціальними, політичними, соціально-психологічними і т.п.) і, завдяки цьому, сприяє більш цілеспрямованому і емоційному його сприйняттю. Ті цінності, якими імідж доповнює об'єкт, можуть і не мати підстав в його реальних якостях, але в той же час мати певну значимість для сприйняття.

q                     Інвестиція витрата коштів з метою отримання доходу чи купівля чогось, що має внутрішню вартість.

q                     Інвестиція, соціальнацей підхід використовується бізнес-структурами, які дарують свої послуги та матеріальні ресурси громаді, де розміщені їх підприємства, або яка входить до території їх функціонування. Компанії можуть здійснювати ці інвестиції через надання грантів, через заохочення працівників до добровільної роботи в громаді, через надання грошових пожертв рівноцінних пожертвам своїх працівників до неприбуткових організацій, через безповоротні дари майна тощо.

q                     Інфраструктура – невід'ємна частина матеріально-технічної бази суспільства, за допомогою якої створюються загальні умови для ефективного розвитку і функціонування суспільного виробництва.

q                     Компроміс (від лат. compromіssum - угода, згода) – згода, порозуміння з політичним противником, що досягнута шляхом взаємних поступок. Компроміс у політичній взаємодії є однією з суттєвих ознак демократичного суспільства, важливим, визначальним його принципом, згідно з яким учасники політичного процесу мають погоджуватися на поступки, вміти жертвувати певною другорядною часткою своєї позиції заради досягнення згоди у головному, для встановлення взаємної прийнятності намірів та рішень. Компроміс є важливим засобом запобігання соціально-політичним, етнічним, міжнародним зіткненням, пом'якшення конфронтації, подолання внутрішньополітичних криз, уникнення розколу в суспільстві. Він буває можливим, коли його наслідком постає можливість уникнути втрат більших, ніж жертви компромісу. Політика компромісу є нагальною вимогою сучасного політичного процесу, коли за умов розвиненої соціальної багатоманітності будь-який безкомпромісний, непоступливий, "принциповий" курс, заснований на негнучких ідеологічних настановах та принципах, на "неухильній послідовності", призводить до ізоляції політичної спільноти й до виникнення кризових станів у ній. Компроміс слід відрізняти від безпринципності, непослідовності та непередбачуваності в політиці (див.: Плюралізм, Толерантність).

q                     Концепція (від лат. conceptus - думка, поняття) – система поглядів на певне явище, спосіб його розуміння, загальний задум якоїсь справи.

q                     Критичне мислення – здатність особистості долати в собі схильність до однозначно-догматичного сприйняття світу, вміння аналізувати ту чи іншу проблему з різник боків, користуватися інформацією з різних джерел, відрізняючи об'єктивний факт від суб'єктивної думки про нього, логічний умовивід від упередженого припущення чи забобону. Це вміння людини адекватно визначати причини й передумови наявних в її житті проблем, готовність доклаcти зусиль для їх практичного (а не лише риторичного) подолання.

q                     Культура громадянськості – вираження ставлення індивідів до інституцій держави та настанов влади, їхньої законослухняності та критичної вимогливості. Культура громадянськості, на відміну від культури політичності, належить до царини взаємодії населення, з одного боку, та влади - з іншого, а не до сфери протистояння окремих верств одна з одною. Вона характеризується сприйняттям влади не як предмету боротьби й завоювання, а як об'єкту впливу з приводу захисту інтересів і прав громадян. Культура громадянськості виражається у ставленні населення до існуючого порядку, у знанні й визнанні ним суспільних норм, готовності їх дотримуватися. До змісту культури громадянськості належать знання людей про їхні права й обов'язки, про влаштування держави, про існуючу політичну систему й головні конституційні і законодавчі регламенти та процедури політичного (зокрема виборчого) процесу. Культура громадянськості у демократичному суспільстві буває наслідком систематичного методично й концептуально обгрунтованого, позаідеологічного освітнього й виховного впливу.

q                     Культура політичності (політичної участі) – готовність і вміння людей боротися за здійснення їхніх окремих інтересів, змагатися з іншими верствами й політичними силами за чиєсь окреме домінування, за переважний вплив на владу. Формування культури політичності є окремою справою кожної конкретної партії. Цей тип культури є вираженням партикулярних інтересів, упереджених настроїв і уподобань людей, їхньої взаємодії із своїми опонентами. Учасники політичної взаємодії апелюють до влади як до найбільш дієвого засобу впливу на контрпартнера, прагнуть захопити її, щоб у такий спосіб подолати перешкоди у задоволенні своїх потреб, перемогти суперника.

q                     Лояльність (від франц. loyal - вірний, чесний, відданий) – ознака громадянськості, що полягає у визнанні людьми чинних законів, у згоді перебувати в межах законності, в чинному "правовому полі", у вмінні дотримуватися встановлених норм, правил, вимог та настанов влади. Це здатність громадянина до самоорганізації через підпорядкування своєї поведінки чинним законам держави. Лояльність, як елемент культури громадянськості, визначається рівнем правосвідомості людей - їхнім розумінням і визнанням того, що є законним, а що незаконним. Разом з цим лояльність не заперечує критичного ставлення особистості до влади та її настанов (див.: Законослухняність).

q                     Метод залучення громадян – це прийом або сукупність прийомів, які застосовуються в межах певних форм залучення з метою здійснення повноважень територіальної громади.

q                     Меценатство опікування культурою за власної щедроти. Характеризується безпосередньою дією, тобто, не здійснюється, як правило, через посередницькі структури, котрі можуть гальмувати чи розсіювати його ефект.

q                     Місцеве самоврядування – 1) право та реальна здатність територіальної громади здійснювати управління власним майном, приймати рішення відносно власного розвитку та здійснювати усі дії віднесені до компетенції громади законом; 2) гарантоване державою право вирішення місцевих питань членами територіальної громади під свою відповідальність; 3) право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою суспільних прав під свою власну  відповідальність в  інтересах місцевого населення.

q                     Місцеві  ресурси – сукупність матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інших засобів територіальної громади, які дозволяють розв'язувати місцеві проблеми.

q                     Місцеві вибори – це форма безпосереднього (прямого) волевиявлення громадян, яке здійснюється періодично відповідно до вимог, визначених Конституцією та законами України, а також статутом територіальної громади, маючи на меті визначення представників територіальних громад, які індивідуально або у складі колегіального органу вирішують від імені населення питання місцевого значення.

q                     Місцеві ініціативи – це форма волевиявлення членів територіальної громади шляхом ініціювання розгляду відповідною радою будь-якого питання місцевого значення.

q                     Моніторинг – система регулярного виміру змін, що відбуваються в суспільстві або якихось його підгрупах, за умови регулярного застосування тих самих принципів вибірки і того самого інструментарію для збору даних.

q                     Неприбуткова громадська організація – організація, що не має отримання прибутку як основну мету своєї діяльності і не розподіляє отриманий прибуток між учасниками.

q                     Неприбутковий той, що не планує отримання прибутку. Це один з критеріїв, що використовують для відрізнення благодійницького заходу від комерційного, що дає організації право на отримання податкових привілеїв.

q                     Неурядова організація – може бути визначена як добровільна організація, що працює з громадянами або від їх імені. Неурядові організації мають тісні зв’язки з об’єднаннями громадян, вони надають їм консультації чи фінансову допомогу в якості посередників. Організаційно НУО можуть відрізнятись від об’єднань громадян тим, що вони мають адміністративну ієрархію, та не мають підзвітності перед об’єднаннями громадян. Дуже часто ці поняття змішані.

q                     Норма взаємності – очікування того, що люди, скоріше за все, нададуть допомогу, а не нашкодять тим, хто їм допоміг.

q                     Норма соціальної відповідальності – очікування того, що люди будуть допомагати  тим, хто від них залежить.

q                     Об’єднання громадян може бути визначене як демократична організація, що представляє інтереси своїх членів та є підзвітною перед ними (див. Громадське об’єднання).

q                     Органи самоорганізації населення – представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в  межах села, селища, міста.

q                     Партнерство – спільна діяльність, заснована на рівних правах і обов'язках, спрямована на досягнення загальної мети.

q                     Патріотичність (від грец. patriotes - земляк, співвітчизник) – ознака культури громадянськості, що пов'язана із приналежністю особи до якоїсь конкретної країни, із її підданством. Це позаполітична громадянська чеснота, що полягає в любові до своєї вітчизни, шануванні її історії, у здатності перейматися її сьогоднішніми проблемами, долею співвітчизників. Справжній патріот шанує й любить свою вітчизну не лише у часи її розквіту, але й у скруті, коли владою володіють недостойні, на його думку, люди. Патріот любить країну, а не державу, не владу. Влада має бути лише предметом поштивого, але критичного і вимогливого ставлення підвладних. Громадянською ж чеснотою є любов до вітчизни, причому за будь-якої влади.

q                     Плюралізм - (від лат. pluralis - множинний) – демократичний політичний принцип, який означає визнання людьми права на існування усієї множини існуючих у суспільстві цінностей, інтересів, уподобань, думок, позицій і, відповідно, політичних сил та інституцій, партій, що їх виражають і відстоюють. Плюралізм - це визнання права й поважання свободи висловлювати різні думки й уподобання допоки вони не суперечать принципам гуманізму, ідеалам прав людини й соціальній стабільності. Сповідування принципу плюралізму передбачає визнання й інших принципів демократизму - толерантності, компромісу. Альтернативою плюралізму є властивий тоталітарному суспільству ідеологічний та організаційний монізм (див.: Толерантність, Компроміс).

q                     Право – система загальновизнаних, традиційно усталених або санкціонованих державою загальнообов'язкових норм та вимог, що регулюють суспільні відносини, упорядковують суспільне життя, відбивають інтереси панівних верств. Вираженням права найчастіше бувають державні закони. Однак те, що закони держави можуть бути й неправовими, а також існуюча в світі практика прецедентного права застерігають проти ототожнення права і закону. Право є вираженням усезагальної волі народу, нації, а державні закони часто бувають вираженням тільки окремої волі парламентської більшості або політичного "істеблішменту".

q                     Правова держава – суверенна політико-територіальна організація публічної влади, яка ґрунтується на принципі верховенства права, дотримання закону, поважання особи й недоторканності її прав, свобод та законних інтересів. Правовою вважається така держава, в якій визнається пріоритет прав людини перед правами будь-якої спільноти (класу, нації), прав народу перед правами держави, де визначальним пунктом громадянського регулювання є інтереси особи, де ці інтереси та гідність людей поважаються як беззаперечні цінності (на відміну від неправової держави, де такими цінностями вважаються ідеологічні настанови, політична доцільність або економічна вигода). Сутність правової держави полягає ще й у дотриманні закону тими, хто перебуває при владі, у взаємній відповідальності держави та громадян один перед одним. Це означає визнання громадянами авторитету права, закону, законослухняність населення, їхню згоду, готовність жити й діяти так, щоб не уражати інтереси інших. Серед основоположних принципів правової держави назвемо такі: громадяни можуть робити все те, що не заборонено законом; політичні діячі не можуть користуватися прерогативами, які їм не надані законом; незалежність правосуддя; презумпція невинуватості.

q                     Правосвідомість – розуміння людьми того, що у їхній взаємодії між собою є прийнятним, таким, що відповідає існуючим правилам і нормам (зокрема, чинним законам), ознакам справедливості й порядку, їхні знання про норми суспільного регулювання.

q                     Принцип (від лат. principum - начало, основа) – ідея, що лежить в основі якогось вчення, наукової теорії, поведінки людей (зокрема, діяльності політиків). Ідея, яку визнано принципом, стає правилом, нормою взаємодії, вимогою, зверненою до інших, метою прагнень. Дотримання принципів уможливлює узгодженість і послідовність помислів та дій, їхню відповідність певним істинам, політичним позиціям, духовним цінностям (наприклад, принципи міжнародного права, принципи лібералізму, принципи справедливості).

q                     Публічна влада – вся сукупність інститутів і органів державної влади та місцевого самоврядування.

q                     Самоорганізація громадян – процес самостійного і добровільного об'єднання людей у колективи на основі спільності духовних, інтелектуальних або матеріальних інтересів, єдності поставлених цілей і задач, і має основною метою включення в процес формування громадянського суспільства. Форми самоорганізації визначаються законодавством як суспільні об'єднання і некомерційні організації.

q                     Свободи політичні – надана громадянам державою можливість захищати й відстоювати свої інтереси та права у визначеному законом порядку. Політичні свободи спираються на основоположні права людини, перш за все на право на вільний розвиток особи. Серед суто політичних свобод - свобода зборів, право засновувати спілки й товариства, свобода волевиявлення (виборче право).

q                     Соціальний капітал – під цим терміном розуміють певну сукупність нематеріальних бонусів для  громади, які допомагають зміцнювати, солідаризувати та розвивати її (наприклад, рівні взаємної довіри, взаємодопомоги та солідарності громадян, ступінь соціальної відповідальності тощо) . Соціальний капітал поділяють на «в'яжучий», який вимірюється силою горизонтальних зв'язків у межах окремих груп громади, та “з’єднуючий”, який визначається рівнем взаємодії поміж такими групами у громаді. Чим вищий соціальний капітал громади — тим вища її соціальна єдність.

q                     Спонсорство в контексті філантропії є формою прямого доходу. Суть його полягає в продажу рекламної цінності проекту неурядової організації бізнесу, який може використати її для своїх власних рекламних цілей чи для створення громадського іміджу. В цьому значенні слово спонсорство є купівля чи продаж проекту та в ідеалі має дуже мало або нічого спільного з філантропією. Спонсорство в рекламній частині бюджету компанії повинне мати для неї наочний зиск; 2) пропонування чи надання фінансів для благодійного проекту в повному обсязі чи частково.

q                     Стратегія – це вибір, врахування і взаємоузгодження шляхів, ситуацій і засобів необхідних для досягнення головної цілі.

q                     Субсидіарність – 1) регламентація відносин між центральними та місцевими органами влади, тобто відповідальність виконуваних завдань покладеним функціям. 2) відповідність наданих прав покладеним обов’язкам. 3) право громади вирішувати на власний розсуд свої проблеми, звертаючись на верхні рівні самоврядування за допомогою лише у разі потреби.

q                     Територіальна громада – жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

q                     Толерантність – (від лат. tolerantis - терплячий) – терпиме ставлення до інших, чужих думок, вірувань, політичних уподобань та позицій. Є неодмінною умовою демократичного, правового, стабільного суспільно-політичного устрою (див.: Компроміс, Плюралізм).

При цитуванні і використанні Дороговказів слід робити посилання 

© Ініціативний Консорціум проекту “Україна – це ми”.

© Ідея і упорядкування - Рубцов В.П., Рябенко В.О.,  Шестакова А.В., Куц С.А.


[1] Див. Науковий альманах „Кроки до громадянського суспільства. Концептуальні підходи до розвитку громадянського суспільства в Україні”. За ред. Рубцова В.П. Шестакової А.В., Ціпуринди О.О., Сербінської Т.О. - К.: Українська академія універсології, 2004, стор 8-29; http://www.eu-ukraine.kharkov.ua/index.php?Action=ViewArticle&ArticleID=1787&ThemeID=2&SectionID=1; сайт “Громадський простір” – http://www1.civicua.org/library/library.cgi

[2] Індекс громадянського суспільства – проект Міжнародного альянсу громадської дії – CIVICUS, який здійснюється в 64 країнах світу.  Індекс – це систематизований банк даних про стан громадянського суспільства в країні та стратегія діяльності по поліпшенню його стану.   В Україні Індекс ГС базується на даних 2001 -2004 років.  Детальний звіт про стан ГС в Україні на Інтернет-сторінці www.civicus.org. Дивись також cайти http://www.philantropy.org.ua/, www.ccc.kiev.ua.

[3] О. Винников, Аналітичний звіт „Фінансування організацій громадянського  суспільства (ОГС) в Україні”, листопад 2005 р., м. Київ, Україна.

[4] Див. Науковий альманах „Кроки до громадянського суспільства. Постмайданове громадянське суспільство України: уроки для країни і світу”. За ред. Рубцова В.П., Шестакової А.В., Рябенка В.О.  – К.: Українська всесвітня координаційна рада, Інститут місцевої демократії. – 2006. - с. 105 – 122.


 

Опубліковано на сайті: 2006-08-26

2020-08-16:
30+ фактов о жизни в Швеции
в AdMe изучили мнение людей, которые переехали в Швецию
2020-02-29:
Вопросы, которые задают при вступлении в Оксфорд

Вступительный экзамен в магистерский Колледж Всех Душ (All Souls College) в Оксфорде считается самым сложным в мире. И это несмотря на то, что там нет ни формул, ни задач, ни конкретных научных вопросов. По статистике, только один из 20 оксфордских бакалавров способен его пройти.
2020-01-20:
Последняя статья С. П. Капицы
Статья слишком хороша, чтобы о ней забывать
2006-12-28:
Материалы Форума Алушта-2006
полное собрание материалов XI  международной научно-практической конференции «Проблемы и перспективы  инновационного развития экономики» (Алушта 2006)
2005-09-28: