Інновація - це історично безповоротна зміна способу виробництва речей.
Й. Шумпетер


М.І. Туган-Барановський

Й.А. Шумпетер

М.Д. Кондратьєв

Галерея видатних вчених

UA RU EN

Обращаем внимание на инновацию, созданную на данном сайте. Внизу главной страницы расположены графики,  которые в on line демонстрируют изменения цен на мировых рынках золота  и нефти, а также экономический календарь публикации в Интернете важных мировых экономических индексов 

 
Публікації

Чала Н.Д.

Особливості державного стимулювання базисних інновацій як головного чинника економічного розвитку України

Стаття вперше вийшла у збірнику наукових праць Харківського регіонального інституту державного управління при Президентові України "Актуальні проблеми державного управління" № 2 (38) 2010.

Чала Н.Д. Особливості державного стимулювання базисних інновацій як головного чинника економічного розвитку України// Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр.. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2010. - № 2(38).

при повному чи частковому використанні матеріалів статті посилання на автора, першоджерело публікації та цей сайт обов'язкові 


УДК: 351:354                                                                             

 

У статті розглянуто основні проблеми державного управління інноваційними процесами в Україні. На підставі аналізу рівня технологічного розвитку української промисловості та її інноваційного потенціалу виділено основні засади державної інноваційної політики та визначено напрямки удосконалення механізмів державного управління національною інноваційною системою.

 

Ключові слова: інноваційна політика, базисна інновація, технологічний уклад, система державного управління інноваційним розвитком.

 

Аннотация: В статье рассмотрены основные проблемы государственного регулирования инновационными процессами в Украине. На основе анализа уровня технологического развития украинской промышленности и её инновационного потенциала выделены основные положения государственной инновационной политики и определены направления усовершенствования механизмов государственного управления национальной инновационной системой.

Ключевые слова: инновационная политика, базисная инновация, технологический уклад, система государственного управления инновационным развитием.

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими і практичними завданнями. Вперше стратегію інноваційного розвитку української економіки було проголошено у Посланні Президента до Верховної Ради України у 2000 році [1]. У відповідності до проголошених цілей було створено нормативно-правову базу, засновано технологічні парки та надано пільги інноваційно-активним підприємствам, проте рівень інновативності української економіки залишається не достатньо високим. У той же час варто зазначити, що у пост-кризовий період 2009р. Україна змогла покращити власний показник у рейтингу найбільш інноваційних економік світу на 13 позицій і зараз займає 52 місце [2, c.30]. Це перевищує рейтинг по групі країн ЄС-12 (56,5), зокрема інноваційний потенціал таких країн як Польща, Литва, Латвія, Болгарія, проте цього не достатньо для забезпечення високих темпів економічного розвитку. Наявність у структурі експорту значної частки сировинної продукції та кон’юнктура світових ринків металів вказує на вичерпність цього вектору розвитку зовнішньої торгівлі та необхідність переходу на товари та послуги з високою часткою доданої вартості. Більшість науковців при аналізі світової фінансової кризи 2008 р. зазначають, що зараз світова економіка проходить фазовий перехід між технологічними циклами, де місце країни у світовій системі господарських відносин визначається ступенем розвитку в ній базисної інновації нового технологічного періоду [3, с.268]. Отже, всі ці чинники вказують на надзвичайну актуальність обраної теми дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми. Засновник теорії економічного розвитку, Шумпетер І., інновації розглядає як основу забезпечення економічного розвитку. Американська економічна школа розглядає інновації як системо утворюючий чинник  конкурентоспроможності підприємницьких структур і держави в цілому [4]. Заслуговують на увагу наукові праці російських наукових шкіл, де інновації розглядаються у контексті економічного розвитку, найяскравішими представниками яких є Нурєєв Р.М., Айвазов А., Фетісов Г. та Глазьєв С.Ю. Проблеми реалізації інноваційної політики в Україні досліджуються переважною більшістю у розрізі розбудови системи державного стимулювання інноваційної активності промислових підприємств; розробки механізмів фінансової підтримки інновацій та підготовки наукових кадрів. Основні наукові здобутки у цій сфері відображені у працях Гейця В.М., Крючкової І.В., Бажала Ю.М., Федулової Л.І., Макаренка І.П., Жаліла Я.А., Новицького В.С., Шумила І.М.

Формування мети (постановка завдання). Більшість наукових досліджень українських вчених зводиться до висновків, що для забезпечення інноваційного розвитку необхідно залучити інвестиційні ресурси. Виходячи з того, що держава має обмежені фінансові ресурси інноваційна сфера не отримує інвестиції у повному обсязі, як наслідок, зменшується науко- місткість українського ВВП. За розрахунковими даними Інституту економіки та прогнозування НАН України наукомісткість українського ВВП у 1995р. становила 1,2%, а у 2008р. – 0,81% [5, с.23]. При цьому інноваційна діяльність підприємств фінансується переважною більшістю за рахунок власних коштів, а державна підтримка складає 2,9% загального обсягу фінансування інноваційної діяльності [6, с.11].

Логіка розвитку світової економіки вказує на початок потужного технологічного зсуву, який спричинить перерозподіл ресурсів та вихід нових дійових осіб на «світову арену» [3, с.260, 5, с.9]. Гіпотеза цього дослідження полягає у наступному: забезпечення належного місця держави у глобальному просторі визначається рівнем розвитку в країні базисної інновації нового технологічного укладу. Виходячи з неї, метою дослідження визначено оцінити державну інноваційну політику точки зору впровадження на практиці саме базисних інновацій наступного технологічного укладу.

Виклад основного матеріалу з обґрунтуванням отримання наукових результатів дослідження. Вихідними положеннями теорії економічних циклів зазначено, що двигуном процесу у формі циклічного руху є не будь-яке інвестування у виробництво, а тільки інновації [3, с.208]. Автор цієї концепції Шумпетер Й. ввів науковий термін «базисної інновації», який у сучасній економічній науці пов’язують з технологічним укладом. Сучасні дослідники інновацій (Г. Менш) визначають динаміку розвитку інновацій наступним чином: виникнення базисної інновації – формування кластеру інновацій – розвиток поліпшуючих інновацій – псевдо інновації. Коли псевдо інновації починають домінувати, настає технологічний пат, інакше – зміна інноваційних парадигм розвитку [3, с.208]. За оцінками Державного агентства України з інвестицій та інновацій зараз в Україні активно розвиваються саме псевдо інновації [7]. Отже, зміна інноваційних парадигм розвитку є не що інше як зміна технологічних укладів, які і визначають рівень економічного розвитку. Дослідження показують, що зміна інноваційних парадигм розвитку характеризується спалахами інфляційних процесів, падінням обсягів виробництва та затяжними економічними кризами. Така зміна рушія розвитку дістала назву «фазовий перехідний період» [3, с. 216]. Країна, яка першою вийшла з фазового перехідного періоду набуває потужного економічного прискорення.

В основу дослідження технологічних укладів[1] Глазьєва С.Ю. покладено довгі хвилі Кондратьева М.Д. У власних дослідженнях вчений виділяє шість технологічних укладів, що представлено у таблиці 1. Аналіз науково-технічного потенціалу України показує, що у галузевому розподілі більшість наукових організацій виконують наукові та науково-технічні роботи для переробної промисловості (447), зокрема машинобудування (346), електротехнічної промисловості (201), виробництва медичної техніки (123) [5, с.33]. Кадрова складова науково-технологічного потенціалу промисловості налічує близько 116 тис.осіб, які зосереджені передусім у сфері технічних наук 50,1% виконавців (переважно у галузях машинобудування, електротехнічної  промисловості, транспортного машинобудування) [9].

 

Таблиця 1 Систематизація технологічних укладів[2].

Техноло-гічний уклад

Період

Базисна інновація

Галузі промисловості

1

1770 – 1830р.

водяний двигун, текстильні машини

Текстильна промисловість, виплавка чавуну і обробка заліза, будівництво магістральних каналів

2

1830 – 1880р.

паровий двигун, верстати

Залізничний і пароплавний транспорт, машинобудування, верстатобудування, вугільна промисловість

3

1880 – 1930р.

електродвигун, сталь

Електротехнічне і важке  машинобудування, виробництво і прокат сталі, лампові електроприлади, важке озброєння, кораблебудування, неорганічна хімія

4

1930 – 1970р.

двигун внутрішнього згоряння, нафто-хімія

Автомобілебудування, тракторобудування, моторизоване озброєння, синтетичні матеріали, кольорова металургія, органічна хімія, електронна промисловість

5

1970 – 2010р.

мікроелементи

Електронна промисловість, ЕОМ, програмне забезпечення, телекомунікації,  оптоволоконна техніка, робото виробництво, інформаційні послуги, авіаційна промисловість.

6

2010 – 2040р.

нанотехнології, клітинні технології

Генна інженерія, альтернативна енергетика (водородна енергетика, використання енергії вітру, сонця)

 

Наведені дані показують, що науково-технічний потенціал в Україні зосереджено у промисловому секторі 4-того технологічного укладу (див. таблиця 1). Аналіз промислового сектору України показує, що у структурі реалізованої промислової продукції 21% складає продукція металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів; 15,9% - харчові продукти, напої та тютюнові вироби; 9,9% - машинобудування; 8,6% - кокс та  продукти нафтоперероблення, 6,1% - продукція хімічної та нафтохімічної промисловості [10]. Основний внесок у товарну структуру українського експорту роблять металургійна промисловість (28,7%), машинобудування (більше 11,2%), хімічна промисловість (близько 7%) [11]. Все це дозволяє зробити висновок, що в Україні розвинуто промисловість на рівні 3-тього (гірнична металургія, залізничний транспорт, багатотоннажна неорганічна хімія та інш.) та 4-того технологічних укладів, і тільки починається зароджуватися 5-тий технологічний уклад.

За оцінками Інституту економіки та прогнозування НАН України 5-тий технологічний уклад у 2007р. становив у структурі української промисловості 3%, 4-тий – 50%, 3-тій – 46% [5, с.55], що говорить про відсутність результативної державної політики. Проте аналіз даних, отриманих в рамках Державної програми прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку України, свідчить, що вітчизняна наука зберегла здатність за певних умов виконувати дослідження і отримувати результати світового рівня з наступних напрямків: розробка новітніх розділів математики та теоретичної фізики, дослідження наноструктур та розробка нанотехнологій, радіофізика міліметрового та субміліметрового діапазону, імунобіотехнології, біосенсорика, молекулярна діагностика, біотехнологія рослин, біофізика, кріобіологія та кріомедицина, нейрофізіологія, мікро- та оптоелектроніка, аерокосмічні технології. [12]

Дослідження Державного комітету статистики України [11] показало, що основний фактор, що перешкоджає інноваційній діяльності підприємств — це обмеженість фінансування, про що зазначили 44% підприємств. Майже в однаковій мірі заважали впроваджувати передові промислові технології такі фактори як низькокваліфікований персонал (3,4%), неспроможність керівників різного рівня оцінити нові технології (4,9%), організаційні та правові проблеми (5,2%) та відсутність науково-технічної підтримки з боку інших організацій (4,2%). Отже, механізми державного стимулювання інноваційного розвитку мають бути спрямованими на фінансове забезпечення інноваційної діяльності та розвиток кадрового потенціалу.

Дані стосовно техніко-технологічного рівня виробництва показують, що майже 45% підприємств переробної промисловості застосовують технології, вік яких складає до 10 років, 37% — від 11 до 30 років, майже 6% підприємств не визначили вік технологій свого виробництва. Серед видів економічної діяльності, серед яких значна частина припадає на тих, хто працює з найстарішими технологіями, слід зазначити виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення (36,4% підприємств виду діяльності) та виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції (27,8%), металургійне виробництво (20,8%). Найпоширенішими передовими технологіями, що застосовуються вітчизняними виробниками, є: автоматизовані проектування та конструювання, локальна мережа для проектування та виробництва, технології виробництва продукції кінцевої форми, гнучкі виробничі системи. Комп’ютери, що використовуються для контролю в цеху, комп’ютери, що використовуються для контролю в цеху та програмовані логічні контролери. Основним методом впровадження нових технологій (більше половини обстежених підприємств) є купівля готового обладнання та вдосконалення наявних технологій. Найменша кількість господарюючих суб’єктів віддають перевагу розробці якісно нових технологій (як самостійно, так і спільно з іншими підприємствами чи організаціями) та орієнтуються на придбання ліцензій. Аналіз наведених даних дозволяє очікувати подальшого зниження у промисловості 3-тього технологічного укладу, і одночасно вказує на відсутність потенціалу для широкомасштабного розвитку 5-того та 6-того технологічних укладів.

Створення системи державного управління науково-технологічним та інноваційним розвитком було розпочато у 1991р. з формування Комітету з питань науково-технологічного прогресу, який пізніше реформовано у Державний комітет з питань науки і технологій. Еволюційне перетворення державної установи, яка управляє інноваційним розвитком, тривало до 1998р. В процесі з Державного комітету було створено Міністерство у справах науки та технологій, яке було ліквідовано, а функції передано Міністерству освіти і науки. Основними проблемами системи державного управління інноваційним розвитком є відсутність міжгалузевого впливу на інноваційні процеси та координації діяльності органів державної влади. З метою її вирішення було створено у 2005р. Державне агентство з інновацій та інвестицій, а пізніше Національне агентство з іноземних інвестицій і розвитку. Проте це призвело до збільшення державних витрат на утримання органів державної влади і зменшення інноваційної активності підприємств.

Отже, вирішення зазначеної проблеми полягає в іншій площині, зокрема в удосконаленні механізму державного управління інноваційною системою.  В основі якого має знаходитися прогноз науково-технологічного та інноваційного розвитку країни, що може бути інтегральною розробкою МОН України та Міністерства економіки України. На підставі зазначеного Прогнозу має розроблятися Програма соціального та економічного розвитку країни, де має бути чітко визначено ресурсну базу (ресурси державного бюджету, підприємств, міжнародних донорських організацій чи залучені кредитні кошти) запланованих проектів.  

Основним документом, який визначає державну інноваційну політику, є «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізацій них викликів». Основним пріоритетом зазначеної стратегії визначено: розвиток країни на основі активізації інноваційної діяльності у базових наукоємних галузях народного господарства [12]. Через те, що у економічній науці не має однозначного розуміння терміну «базова галузь народного господарства», таке визначення пріоритету викликає подвійне трактування. Виходячи з того, що більшість науковців під терміном «базова галузь народного господарства» розуміють галузь, яка робить найбільший внесок у виробництво ВВП, то в структурі української економіки, як це було показано вище, такою галуззю є металургія. Отже, в такому розумінні мета Стратегії, визначаючи пріоритетним напрямком розвитку галузь 3-того технологічного укладу, не відповідає сучасним реаліям. Визначення головної мети Стратегії, як підвищення впливу інновацій на економічне зростання України в 1,5-2 рази у порівнянні з теперішнім часом [12, розділ ІV], також не додає конкретики. Як було показано вище, зараз українській науці і економіці притаманні псевдо-інновації, отже збільшення їх кількості не може призвести до інноваційного розвитку.

Виходячи з того, що вітчизняна наука здатна виробляти інновації світового рівня 6-того технологічного укладу [12, розділ ІІ], державна інноваційна політика має зосередитися на комерціалізації цих розробок. Через те, що основним способом впровадження на вітчизняних підприємствах є купівля обладнання, іншим напрямком державної інноваційної політики має стати стимулювання передачі технологій та ноу-хау іноземними ТНК та залучення вітчизняних фахівців до наукових розробок. Для цього є доцільним запровадити механізм державної підтримки та надання заохочувальних пільг інвесторам. Досвід Китаю показує, що для стимулювання розвитку інноваційного потенціалу в середині країни було обмежено реалізацію проектів, які передбачали тільки імпорт іноземної технології (інакше проекти, які не призводили до «реальної» передачі технології) [13, с.72]. Результатами такої державної політики стало суттєве зменшення трудомістких виробничих ліній (1995р. – 50,42%; 1999р. – 41,44%), зростання частки високотехнологічних підприємств (1995р. – 26,86%; 1999р. – 33,21%), збільшення частки капіталомістких підприємств (1995р. – 22,73%; 1999р. – 25,35%).

Зауважимо, що традиційна при обговоренні державної інноваційної політики теза, що впровадження інновацій можливо тільки за умов цільового державного фінансування, є дискусійною. По-перше, засновник теорії економічного розвитку Шумпетер Й. протягом всього дослідження доводить, індикатором інновації є ринок. Державна підтримка чи фінансування викривлює конкурентне середовище і не дає можливості економічним механізмам визначити корисність інновації, що може призвести до не правильного обрання вектору економічного розвитку [14]. По-друге, державне фінансування спрямовує підприємства більше на пошук шляхів обґрунтування необхідності його отримання, ніж безпосередньо впровадження інновацій; що може призводити до виникнення корупційного механізму отримання державного фінансування псевдо інновацій. Саме через це і було скасовано пільги ВЕЗ та ТПР. По-третє, в основі надання державного фінансування інноваційних розробок лежить кількісна характеристика, а не якісна. Підтвердженням цієї тези є порівняння результатів діяльності установ НАН України (на які приходиться 7,5% заявок на винаходи і корисні моделі) та закладів МОН України (на які приходиться 30,4% заявок на винаходи і корисні моделі) [11].

Однак, зважаючи на наведені тези, автор не є прибічником повної відмови від державної підтримки інноваційного сектору економіки. Ми вважаємо, що роль держави у формуванні інноваційної інфраструктури та ринкових умов, які стимулюватимуть інноваційну діяльність підприємств. Інфраструктура інноваційного розвитку України є фрагментарною та недостатньо розвинутою. У ній представлено окремі типи інноваційних структур, а саме технопарки, наукові центри, бізнес-інкубатори, науково-технічні підприємства, фонди. Причому існує функціональна не визначеність їх діяльності, яка тільки незначною частиною відповідає завданням, що мають вирішуватися ними, виходячи із світового досвіду організації різних типів інноваційних структур.

Висновки. Отже, вихідними тезою удосконалення державної політики у сфері інновацій має бути: по-перше, орієнтація на розвиток впровадження у виробництво 6-того технологічного укладу. По-друге, розбудова системи державного управління інноваційною системою, де засадничим положенням має бути прогноз науково-технологічного та інноваційного розвитку країни. Щодо системи державних органів управління інноваційною політикою, необхідно переглянути їх функції і скоротити структури, функції яких дублюються. По-третє, зваженого підходу потребує система державної підтримки (особливо фінансової підтримки) інноваційного сектору. Не зменшуючи значення державних інвестицій, автор поділяє погляди Шумпетера Й., щодо провідної ролі ринкових відносин у визначенні корисності інновацій. Отже, державне стимулювання інноваційної діяльності має проявлятися у розбудові інноваційної інфраструктури. Наприкінці варто зазначити, що визначені у Стратегії [12] пріоритети збільшення кількості інновацій в українській економіці само по собі, через переважаючу частку у структурі промислового виробництва продукції 4-того технологічного укладу, не призведе до очікуваного формування економічної моделі, що відповідає сучасним глобалізаційним викликам. 

Використані інформаційні джерела:

1.     Послання Президента України до Верховної Ради України 2000р. Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 - 2004 рр.

2.     Отчет о Конкурентоспособности Украины 2009 г. опубликован Фондом “Эффективное Управление” в сотрудничестве с Всемирным Экономическим Форумом. 236 с. [Електронний ресурс]. – режим доступа http://www.feg.org.ua/docs/Final_Rus_2009.pdf

3.     Макаренко І.П. Макроекономічні умови формування та управління розвитком національних інноваційних систем: (Монографія) / Інститут еволюційної економіки. – К.: Інтертехнологія, 2009. – 320 с.

4.     Портер М. Конкурентное преимущество: как достичь высокого результата и обеспечить его устойчивость/ Пер. с англ. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2005. – 715 с.

5.     Інноваційно-технологічний розвиток України: стан, проблеми, стратегічні перспективи: Аналітичні матеріали до Парламентських слухань [«Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізацій них викликів»] / [Л.І. Федулова, Ю.М. Бажал, І.А. Шовкун та ін.]; за ред. Л.І. Федулової, Г.О. Андрощука; Ін-т екон. та прогнозув. НАН України. – К., 2009. – 196 с.

6.     Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізацій них викликів: збірник / М.В. Стріха, В.С. Шовкалюк, Т.В. Боровіч, Ж.І. Дутчак, А.О. Сєдов. – К.: Прок-Бізнес, 2009. – 40 с.

7.     Морозов О.Ф. Визначення базисних інновацій розвитку економіки України для успішного залучення закордонних інвестицій // Інвестиції та інноваційний розвиток № 3, 2008 р. – с. 26-30

8.     Офіційний сайт Глазьєва С.Ю. http://www.glazev.ru/econom_polit/233/

9.      Державний комітет статистики України Експрес-випуск №128 від 20.05.2010р. Виконання наукових та науково-технічних робіт у І кварталі 2010р.

10.           Державний комітет статистики України Експрес-випуск №133 від 26.05.2010р. Обсяг реалізованої промислової продукції за основними видами промислової діяльності за січень – квітень 2010р.

11.           Офіційний сайт Державного комітету статистики України http://www.ukrstat.gov.ua/

12.           Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізацій них викликів.

13.           Одед Ш. Китай: вік ХХІ: Розвиток Китаю, його вплив на світову економіку та геополітичну рівновагу/ Пер. с англ. – Дніпропетровськ: Баланс Бізнес Букс, 2005. – 208 с.

14.           Шумпетер Й Теория экономического развития. – М., 1982. – 455 с.

 



[1] Технологічни уклад – сукупність технологій, які є характерними для визначеного рівня розвитку виробництва; у зв’язку із науковим і техніко-технологічним прогресом відбувається перехід від низьких до більш високих, прогресивних [8].

[2]  Складено за [8].

Опубліковано на сайті: 2010-12-21

Коментарі до цієї статті:

Додати новий коментар!

* – Поля обов'язкові для заповнення!

Ваше ім’я *:
Ваша e-mail адреса:
Ваше повідомлення *:
Введіть число *: