Інновація - це історично безповоротна зміна способу виробництва речей.
Й. Шумпетер


М.І. Туган-Барановський

Й.А. Шумпетер

М.Д. Кондратьєв

Галерея видатних вчених

UA RU EN

Обращаем внимание на инновацию, созданную на данном сайте. Внизу главной страницы расположены графики,  которые в on line демонстрируют изменения цен на мировых рынках золота  и нефти, а также экономический календарь публикации в Интернете важных мировых экономических индексов 

 
Публікації

Кузьменко В.П.

Наукова редакція книги "Природа фірми. Походження, еволюція і розвиток" (тільки на укр.)

Нобелевська лекція Р.Коуза

Протягом свого довгого життя я знав багатьох великих економістів, але ніколи не зараховував себе до їх числа і не водив з ними компанію. Я не зробив жодних інновацій у високій теорії. Мій внесок до економічної теорії полягав у тому, що я зажадав включення до нашого аналізу настільки очевидних рис економічної системи, що була тенденція їх не помічати, як листоношу в оповіданні Г. К. Честертона про патера Брауна "Людина-невидимка". Та все-таки якщо ці риси включити до аналізу, то вони, на мою думку, спричинять цілковиту зміну структури економічної теорії, принаймні тієї частини її, що йменується теорією цін, або мікроекономічною теорією. Мені пощастило показати важливість для роботи економічної системи явища, яке можна визначити як інституціональну структуру виробництва. У цій лекції я поясню, чому, на мій погляд, цими рисами економічної системи нехтували і чому визнання їх приведе до зміни способу, в який ми аналізуємо роботу економічної системи та в який мислимо про економічну політику; ці зміни вже почалися. Я говоритиму також про емпіричні дослідження, які потрібно здійснити, щоб це перетворення в нашому підході збільшило наше розуміння. Ведучи мову про ці зміни, я не хочу створити враження, що це - результат лише моєї роботи .Олівер Вільямсон, Гарольд Демзетц, Стівен Ченґ. поміж інших, зробили визначні внески до предмета, і сумніваюсь, що без їхньої праці та праці багатьох інших значимість моїх напрацювань була б визнана. Тоді як великою користю від заснування Премії за економічну науку в пам'ять Альфреда Нобеля було те, що, привернувши увагу до важливості конкретних галузей економічної теорії, вона заохочує подальші дослідження в них. Наголос на діяльності кількох науковців або. як у моєму випадку, одного науковця затінює важливість внеску інших обдарованих науковців, чиї дослідження були кардинально важливими для розробки галузі.

Я поведу мову про ту частину економічної теорії, яку стали називати промисловою організацією, але для розуміння її нинішнього стану необхідно коротко сказати про розвиток економічної науки взагалі. Упродовж двох століть від часу публікації "Багатства народів" (The Wealth of Nations) головною діяльністю економістів, здається мені, було заповнення прогалин в системі Адама Сміта, виправлення його помилок і надання набагато більшої точності його аналізу. Однією з головних тем "Багатства народів" була думка про те, що урядове регулювання, або ж централізоване планування не обов'язкові для того, щоб економічна система функціонувала впорядковано. Економіку можна координувати системою цін ("невидима рука") і, більше того, з гарними результатами. Одним з головних завдань економістів від часу публікації "Багатства народів", як пояснив Гарольд Демзетц , була формалізація цього положення Адама Сміта. Наявні чинники - технологія і смаки споживачів, а також особи, які дбають лише про власні інтереси, - керуються у своєму виборі системою цін. Економісти знайшли умови, необхідні для досягнення результатів Адама Сміта, а там, де в реальному світі таких умов, здається, не можна знайти, вони запропонували зміни, мета яких - спричинити такі умови. Це знаходимо в підручниках. Гарольд Демзетц справедливо зазначив, що ця теорія аналізує систему крайньої децентралізації. Це було великим інтелектуальним досягненням і проливає світло на багато аспектів економічної системи. Проте в жодному разі не все було суцільним досягненням. Зосередження уваги на визначенні цін спричинило звуження фокуса, результатом чого стало нехтування іншими аспектами економічної системи. Іноді і справді здається, що економісти вважають свій предмет зацікавленим лише системою ціноутворення, а все, що поза цим, вважають таким, що не має стосунку до їхньої справи. Так, мій колишній керівник і чудова людина Лайонел Роббінс писав у своїй книжці "Природа і значення економічної науки" про "прогалини, що зяють" у старому вивченні теорії виробництва, де обговорювалися види селянської власності та промислові форми: "З цього можна зробити висновок, що, з погляду економістів, "організація" є справою внутрішнього промислового (чи сільськогосподарського) облаштування - якщо не внутрішньофірмового, то внутрішньогалузевого. Водночас спостерігається тенденція повністю лишати поза увагою керівний чинник усієї виробничої організації - співвідношення між цінами і витратами..."2. Це зводиться до того, що, на думку Роббінса, економіст не цікавиться внутрішнім облаштуванням організації, а лише тим, що відбувається на ринку, закупівлею факторів виробництва і продажем благ, створених цими факторами виробництва. Тим, що відбувається в проміжку між купівлею факторів виробництва і продажем створених ними благ, зазвичай великою мірою нехтують. Я не знаю, наскільки сьогодні економісти поділяють Роббінсову позицію, але не можна заперечити, що мікроекономіка - це значною мірою дослідження проблем визначення рівнів цін і випуску продукції - недарма ж цю частину економічної теорії часто називають ціновою теорією.

Подібне нехтування іншими аспектами системи полегшено ще однією рисою сучасної економічної теорії - дедалі більшим абстрагуванням аналізу, що, здається, не потребує докладного знання реальної економічної системи чи принаймні якимсь чином обходитися без нього. Холмстром і Тірол, вміщуючи свою 63-сторінкову статтю "Теорія фірми" в нещодавно опублікованому "Довіднику з промислової організації" (Handbook of Industrial Organization), наприкінці її доходять висновку, що "коефіцієнт дробу докази/теорія... в цій галузі нині дуже низький"3. Пелтцман написав різкий критичний огляд "Довідника", в якому вказує на те, як багато там голих теоретичних дискусій без будь-якої емпіричної ос НОВИ4. Досліджується система, що живе в головах економістів, а не на землі. Я назвав результат цього "економічною теорією для "класної дошки". Терміни "фірма" і "ринок" з'являються за назвами, але їм бракує будь-якого змісту. Фірму в загальній економічній теорії, у рамках її головної течії "мейнстріма" часто називають "чорною скринькою". Такою вона і є. Це видається дуже дивним, зважаючи на те, що більшість ресурсів у сучасній економічній системі задіяні у фірмах, причому спосіб використання цих ресурсів залежить від адміністративних рішень, а не безпосередньо від функціонування ринку. Відповідно, ефективність економічної системи дуже значною мірою залежить від того, як ці організації ведуть свої справи. Особливо це стосується сучасної корпорації. Ще дивовижнішим, зважаючи на інтерес до цінової системи, є нехтування ринком або ж, конкретніше, інституціональними домовленостями, що керують процесом обміну. Оскільки ці інституціональні домовленості значною мірою визначають, що виробляється, то маємо дуже неповну теорію. Все це починає змінюватись, і я радий, що відіграв свою роль у цьому процесі. Цінність включення таких інституціональних факторів до корпусу традиційної економічної теорії "мейнстріма" прояснюють нещодавні події в Східній Європі. Колишнім комуністичним країнам радять перейти до ринкової економіки, і їхні лідери хочуть цього, але без відповідних інституцій неможлива жодна якоюсь мірою значна ринкова економіка. Якби ми більше знали про власну економіку, тоді о мали більше підстав радити їм.

У двох статтях, відзначених Шведською Королівською академією наук, я спробував заповнити ці прогалини або, точніше, вказати напрям, в якому ми маємо просуватися, щоб, зрештою, заповнити ці прогалини. Дозвольте почати з "Природи фірми". В 1929 році я пішов навчатись до Лондонської школи економічних досліджень, щоб здобути ступінь бакалавра комерції, спеціалізуючись у групі промисловості, утвореній, як вважалось, для людей, які хотіли стати заводськими менеджерами. До такого роду діяльності я був вкрай погано пристосований. Однак у 1931 році мені дуже пощастило. Викладачем комерції в 1930 році призначили Арнольда Планта. Він був чудовим учителем. Я почав відвідувати його семінар у 1931 році, місяців за п'ять до моїх випускних іспитів. То було відкриття; Плант цитував сера Артура Солтера: "Нормальна економічна система працює сама по собі". Він також пояснив, яким чином координована цінами конкурентна економічна система залучає до виробництва найбільш ціновані споживачами товари і послуги. До того як я познайомився з ученням Планта, мої уявлення про функціонування економіки були надто плутаними. Після семінару Планта в мене склався цілісний погляд на економічну систему. Плант познайомив мене з "невидимою рукою" Адама Сміта. Оскільки перший курс університетського навчання я пройшов ще будучи в середній школі, мені вдалося виконати вимоги, що відповідають ступеню бакалавра, за два роки. Однак університетські правила потребували трьох років резидентури перед наданням ступеня. Тому в мене залишався вільний рік. І тут мені знову пощастило. Лондонський університет нагородив мене мандрівною стипендією Касселя. Я вирішив провести рік у Сполучених Штатах, що зараховувалось, за дещо довільного тлумачення правил, як рік резидентури в Лондонській школі економічних досліджень.

Я вирішив дослідити вертикальну і горизонтальну інтеграцію в Сполучених Штатах. Плант у своїх лекціях змальовував різноманітні способи організації різних галузей, але, здавалось, бракувало якоїсь теорії, що пояснила б ці відмінності. Я заповзявся її знайти. Була і ще одна загадка, яку, на мою думку, потрібно було розв'язати і яка видавалась пов'язаною з моїм головним проектом. Сприйняття цінової системи як координаційного механізму було, очевидно, правильним, але мене турбували деякі аспекти доведення. Плант був проти всіх дуже модних тоді, в період Великої депресії, схем координації промислового виробництва будь-якою формою планування. За Плантом, усю необхідну координацію забезпечує конкуренція, що діє через систему цін. І все ж існував такий фактор виробництва, як керівництво, функція якого полягала в координації. Навіщо воно тоді потрібне, якщо цінова система забезпечувала всю необхідну координацію? Та сама проблема постала переді мною на той час в іншій подобі. Лише чотирнадцять років тому відбулась російська революція. Тоді ми дуже мало знали про те, як насправді здійснюватиметься планування за комуністичної системи. Ленін сказав, що економікою Росії керуватимуть як однією великою фабрикою. Однак чимало економістів на Заході твердили, що це неможливо. І все ж на Заході були фабрики, в тому числі й винятково великі. Як примирити погляди, висловлені економістами щодо ролі цінової системи і неможливості успішного централізованого господарського планування, з наявністю керівництва і таких вочевидь планових співтовариств, якими є фірми, що функціонують у нашій власній економіці?

Я знайшов відповідь під літо 1932 року. Належало усвідомити, що використання цінового механізму пов'язане з витратами. Потрібно з'ясувати, якими бувають ціни. Доводиться вести переговори, укладати контракти, влаштовувати перевірки, залагоджувати суперечки тощо. Ці витрати нині прийнято називати трансакційними витратами. їх існування передбачає, що альтернативні ринку методи координації, які самі по собі витратні і багато в чому недосконалі, все ж можуть виявитися ліпшими за використання цінового механізму - єдиного методу координації, який зазвичай аналізують економісти. Саме намаганням уникнути витрат на здійснення трансакцій через ринки можна пояснити існування фірми, в якій розподіл виробничих ресурсів відбувається внаслідок адміністративних рішень (я вважав, що воно і справді цим пояснюється). В статті 1937 року я стверджував, що за конкурентної системи має бути якийсь оптимальний обсяг планування, оскільки фірма - це маленьке планове суспільство - може і надалі існувати, тільки якщо вона виконує свою координаційну функцію з меншими витратами, ніж ті, що поставали б, якби координація досягалася засобами ринкових трансакцій, а також ті, що мали б місце в разі виконання тієї самої функції іншою фірмою. Для існування ефективної економічної системи потрібна наявність не лише ринків, а й планувальних відділів в організаціях належного розміру. Чим може бути таке поєднання, знаходимо в результаті змагання різних форм координації. Таке я сказав у статті, опублікованій у 1937 році. Однак, як ми знаємо з листа, написаного мною в 1932 році, і який, на диво, зберігся, всі суттєві складові цього обґрунтування були подані в лекції, яку я прочитав у Данді на початку жовтня 1932 року6. Мені тоді був двадцять один рік - і світ сяяв у промінні сонця! Я й уявити не міг, що ці ідеї за якихось 60 років стануть головною причиною присудження Нобелівської премії. І все-таки досить дивно - на дев'ятому десятку життя діставати хвалу за те, що зробив, коли тобі було двадцять з лишком.

Немає сумніву, що визнання економістами важливості ролі фірми у функціонуванні економіки підкаже їм потребу ближче дослідити її діяльність. Праці Олівера Вільямсона та інших авторів спонукали до більшого розуміння чинників, які керують тим, що робить фірма і як вона це робить. Ми також можемо сподіватись, що у майбутньому набагато більше дізнаємося з досліджень діяльності фірм, розпочатих нещодавно Центром економічних досліджень Бюро переписів Сполучених Штатів. Та було б неправильним вважати, що найважливішим наслідком публікації "Природи фірми" для економічної науки стало привернення уваги до важливості фірми в нашій сучасній економіці: до цього результату, гадаю я, прийшли б за будь-яких умов. На мій погляд, у майбутньому важливим внеском цієї статті в економічну науку вважатимуть недвозначне введення до економічного аналізу трансакційних витрат. У "Природі фірми" я стверджував, що наявність трансакційних витрат приводить до виникнення фірми. Насправді ж ефекти цього в економіці повсюдні. Бізнесмени, обираючи способи ведення справ і вирішуючи, що слід виробляти, мають враховувати трансакційні витрати. Якщо витрати на проведення обміну більші, ніж вигода від цього обміну, то цей обмін не відбудеться, і розширення виробництва, як наслідку спеціалізації, не буде. Таким чином, трансакційні витрати позначаються не лише на контрактних домовленостях, а й на тому, які виробляються товари і послуги. Невключения трансакційних витрат до теорії залишає непоясненими багато аспектів роботи економічної системи, разом з виникненням фірми, а й багато ще чого іншого. Фактично левова частка всього, що ми вважаємо економічною діяльністю, має на меті досягти того, чого в інакшому разі не дали б досягти трансакційні витрати; або зменшити трансакційні витрати для того, щоб індивіди могли вільно домовлятися і можна було б скористатись тими розпорошеними знаннями, про які розповів нам Хаєк.

Мені відома лише одна частина економічної науки, де трансакційні витрати було використано для пояснення важливої риси економічної системи, - маються на увазі еволюція і використання грошей. Адам Сміт вказав на перешкоди комерції, що постали б в економічній системі, в якій був би розподіл праці, але всі обміни мали б відбуватись у формі бартеру. Ніхто не мав би змоги нічого купити, якщо у нього не було б чогось, потрібного виробнику. Цю складність, пояснював він, можна подолати використанням грошей. Особа, яка хоче купити щось за бартерної системи, має знайти когось, у кого є цей продукт для продажу та ще й потреба в якихось товарах, що ними володіє потенційний покупець. Так само особа, яка хоче щось продати, має знайти когось, кому потрібно щось із того, що він може запропонувати, і має щось потрібне потенційному продавцеві. Обмін за бартерної системи потребує того, що Джевонс назвав "подвійним збігом". Зрозуміло, що пошук партнерів з обміну, яким властиві належні характеристики, буде, скоріш за все, дуже витратним і перешкодить здійсненню багатьох потенційно вигідних обмінів. Вигода, що постає з послуговування грішми, полягає в зменшенні трансакційних витрат. Використання грошей знижує трансакційні витрати також полегшенням підготовки контрактів, як і зменшенням кількості товарів, які потрібно зберігати з метою обміну. Однак природа вигод, забезпечених використанням грошей, судячи з усього, відійшла в сприйнятті економістів на задній план, а того, що є інші риси економічної системи, які існують через потребу зменшення трансакційних витрат, економісти, схоже, не помічають.

Тепер перейду до іншої статті, відзначеної Шведською Академією, - до опублікованої близько ЗО років тому "Проблеми соціальних витрат". Не говоритиму тут багато про величезний вплив її на вивчення права економістами, а розгляну в основному її вплив на економічну науку, що не був величезним, хоча, на мою думку, з часом таким буде. Я вважаю, що підхід, використаний у тій статті, зрештою, трансформує структуру мікроекономічної теорії - і поясню чому. Маю додати, що коли писав цю статтю, то такої загальної мети на думці не мав. Я вважав, що показую слабкі сторони зробленого Піґу аналізу розходження між приватним і суспільним продуктом, який зазвичай економісти сприймають та й годі. Лише згодом, частково внаслідок бесід зі Стівеном Ченґом у 60-ті роки, я зрозумів загальне значення для економічної теорії того, що я написав у тій статті, а також чіткіше побачив, які питання потребують подальшого дослідження.

Висновок Піґу і більшості економістів, які спираються на стандартну економічну теорію, був (і, можливо, й досі є) такий: якась урядова дія (зазвичай запровадження податків) потрібна для обмеження тих, чиї дії мали шкідливі наслідки для інших (часто їх визначають терміном "негативні зовнішні чинники"). У тій статті, як я гадав, я показав, що в режимі нульових трансакційних витрат, які є припущенням стандартної економічної теорії, переговори між сторонами привели б до таких домовленостей, які максимізували б статки - і то незалежно від початкового розподілу прав. Це - сумнозвісна "Коузова теорема", назвав її і сформулював Стіґлер, хоч і ґрунтується вона на моїх працях. Стіґлер твердить, що Коузова теорема випливає із стандартних припущень економічної теорії. її логіку поставити під сумнів неможливо, чого не скажеш про сферу її застосування7. Я не заперечую Стіґлеру. Проте я б радше розглядав Коузову теорему як сходинку на шляху до аналізу економіки з додатними транс-акційними витратами. Для мене значення Коузової теореми в тому, що вона підриває систему Піґу. Оскільки стандартною економічною теорією трансакційні витрати беруться за нуль, то Коузова теорема показує, що розв'язок Піґу за цих обставин не є обов'язковим. Звичайно, це не означає (за додатного значення трансакційних витрат), що урядові дії - такі, зокрема, як урядове управління, регулювання чи оподаткування разом з субсидіями - не можуть привести до ліпшого результату, ніж використання переговорів між індивідами на ринку. Чи буде це так, можна з'ясувати не вивченням уявних урядів, а того, що насправді роблять справжні уряди. Мій висновок: вивчаймо світ додатних трансакційних витрат.

Якщо перейти від режиму нульових трансакційних витрат до режиму додатних трансакційних витрат, то негайно стає зрозумілою кардинальна важливість правової системи в цьому новому світі. Я пояснив у "Проблемі соціальних витрат", що на ринку торгують не матеріальними предметами, як це часто припускають економісти, а правами на виконання певних дій; а права, які належать індивідам, встановлює правова система. Ми можемо уявити, що якщо в гіпотетичному світі нульових трансакційних витрат сторони обміну домовлятимуться про зміну в кожному законоположенні, яке заважає їм вдаватись до будь-яких кроків, потрібних для збільшення цінності виробленої продукції, то в реальному світі позитивних трансакційних витрат така процедура була б вкрай витратною, і навіть там, де це було б дозволено, зробила б невигідним чималу частку такого контрактування з огляду на право. Через це права, якими володіє індивід, разом з обов'язками та привілеями, значною мірою визначатимуться законом. Внаслідок цього правова система справлятиме глибокий вплив на функціонування економічної системи і в деяких аспектах, можна сказати, контролюватиме її. Доцільно, щоб цими правами були наділені ті, хто найпродуктивніше може ними скористатись, причому права мають супроводжуватися стимулами, що сприяють такому користуванню, а для відкриття (і підтримання) такого розподілу прав витрати на їх передачу мають бути низькими завдяки ясності законів і за рахунок того, що правові вимоги до таких передач мають бути не надто обтяжливі. Оскільки досягти цього можна лише за наявності належної системи гарантованих прав власності (і лише за умови, що їх забезпечено), легко зрозуміти, чому в американських школах права розквітнув предмет "право й економічна наука". Робота рухається вперед такими темпами, що я не вважаю занадто оптимістичною впевненість у тому, що головні результати досліджень у цій сфері окресляться протягом найближчих п'яти-десяти років. Донедавна більшість економістів, якщо, либонь, і усвідомлювали наявність зв'язку між економічною і правовою системами, то хіба що у найзагальнішому вигляді. Економісти часто використовують фондову і товарну біржі як приклади досконалої і майже досконалої конкуренції. Проте ці біржі до дрібних деталей регулюють діяльність торговців, не кажучи вже про те, що можливим є і якесь державне регулювання. Чим можна торгувати, коли можна торгувати, умови розрахунку тощо - усе це визначає біржова адміністрація. По суті, тут діє, так би мовити, "недержавний сектор права". Без таких правил і інструкцій неможливо було б швидко укладати угоди. Звичайно, коли торгівля відбувається поза біржами (а це майже вся торгівля), коли торговці розпорошені в просторі і мають дуже розбіжні інтереси, як у роздрібній та оптовій торгівлі, то таке приватне право дуже важко впровадити - і їх діяльність регулюється законами держави. Мало сенсу в обговоренні економістами процесу обміну без специфікації інституціональної структури, в якій відбувається торгівля, адже це позначається і на стимулах виробничого процесу, і на трансакційних витратах. Гадаю, це тепер починають визнавати - і це стало кришталево ясним завдяки тому, що відбувається сьогодні в Східній Європі. Минув уже час, коли економісти могли аналізувати в дрібних деталях двох індивідів, які обмінювали на узліссі горіхи на ягоди, і вважати потім, що їхній аналіз процесу обміну - вичерпний, дарма що цей аналіз і міг бути корисним у певних аспектах торгівлі. Процес контрактування необхідно вивчати в умовах реального світу. Тоді ми дізнаємось про проблеми, що постають, і про те, як їх долати; і ми, певно, усвідомимо багатство інституціональних альтернатив, між якими доводиться обирати.

Олівер Вільямсон відніс ігнорування чи обмежене використання основної ідеї "Природи фірми" на рахунок того факту, що вона не стала "операціональною". Він мав на увазі, що концепцію трансакційних витрат не було включено до загальної теорії. Гадаю, що це правильно. На те було дві причини. По-перше, включити трансакційні витрати до стандартної економічної теорії, ґрунтованої на припущенні, що вони нульові, було б дуже важко. Економісти, що, як і більшість науковців (так сказав нам Томас Кун), вкрай консервативні у своїх методах, не були схильні це зробити. По-друге, Вільямсон також зауважив, що хоча я мав рацію, зробивши центром мого аналізу вибір між організацією в межах фірми і через ринок, проте я не вказав, які чинники визначили результат цього вибору, ускладнивши в такий спосіб для інших розбудову на підставі того, що часто називають "фундаментальним прозрінням". І це правда. Проте взаємовідносини, що керують сумішшю ринку і ієрархії (у Вільямсоновій термінології), вкрай складні і в нашому нинішньому стані невігластва буде нелегко з'ясувати, які це чинники. Нам потрібно проводити більше емпіричних досліджень. У доповіді, написаній для конференції Національного бюро економічних досліджень, я пояснив, чому я так вважаю. От що я сказав: "Натхненний теоретик, можливо, й обійдеться без таких емпіричних досліджень, але сам я вважаю, що натхнення, найімовірніше, прийде через стимули, надані схемами, загадками і аномаліями, відкритими завдяки систематичному збиранню даних, особливо коли головна потреба - зруйнувати наші наявні стереотипи мислення"8. Цю заяву було зроблено в 1970 році. Я й досі вважаю, що в основному вона справедлива і сьогодні, хоч упродовж 70 -80-х років було виконано чимало цікавих і важливих досліджень і сьогодні ми вочевидь знаємо більше, ніж знали в 1970 році, і немає сумніву в тому, що потрібно ще більше емпіричних досліджень. Однак я дійшов висновку, що головна перешкода, яка постає перед дослідниками промислової організації, - це брак наявних даних про контракти і діяльність фірм. Тому я вирішив дещо з тим вдіяти.

Вважаючи, що велику кількість даних про контракти і діяльність фірм у Сполучених Штатах можна дістати в урядових міністерствах і службах, розташованих у Вашингтоні, округ Колумбія, і що ця інформація здебільшого не відома економістам, влітку 1990 року я організував конференцію в Школі права Університету Чикаго, під час якої урядовці розповіли, яку інформацію вони мають, як можна отримати доступ до неї, а також доповіли про деякі дослідження, що проводилися в їхніх департаментах. Аудиторію складали академічні економісти. Як зауважив один з учасників конференції, то був саме той випадок, коли пропозиція задовольнила попит. Матеріали конференції будуть опубліковані в спеціальному випуску Journal of Law and Economics. Ще одна подія, з якою я пов'язаний, - заснування Центру досліджень контрактів і структури підприємства при Школі бізнесу Пітсбурзького університету. Центр здійснюватиме масштабне збирання комерційних контрактів і готуватиме бази даних, які надаватимуться всім науковцям, з якої б установи ті не були. Не повинні ми забувати й про роботу, що починається в Центрі економічних досліджень Бюро переписів. Більша доступність інформації і заохочення всіх дослідників, які працюють над інституціональною структурою виробництва, завдяки присудженню мені Нобелівської премії призведуть до зменшення елегантного, але безплідного теоретизування, що ми так звично знаходимо в економічній літературі з промислової організації, й активізують дослідження, які збільшать наше розуміння того, як працює реальна економічна система.

Мої зауваження іноді витлумачували як такі, що дають підстави вважати мене ворогом математизації економічної теорії. Це неправда. Навпаки, як тільки ми почнемо відкривати справжні чинники, що позначаються на ефективності економічної системи, складні взаємовідносини між ними ма-буть-таки одразу зроблять необхідною математичну обробку, як у природничих науках, а економісти, такі, як я, що пишуть прозою, зроблять прощальний уклін. Нехай цей час настане якнайшвидше.

Я дуже добре усвідомлюю, що багато економістів, яких я поважаю і якими захоплююсь, не погодяться з висловленими мною думками, а деякі навіть можуть образитись. Проте науковець має бути свідомим того, що неправильне в його висловлюваннях незабаром викриють, а щодо правильного - він може розраховувати коли-небудь побачити, що, зрештою, з цим погодяться, якщо тільки він достатньо довго проживе.

ПРИМІТКИ

  1. Harold Demsetz, Ownership, Control and the Firm. Vol 1. - P. 145. Lionel Robbins, The Nature and Significance of Economic Science (1932). - P. 70.
  2. Richard Schmalensee and Robert D. Willig (editors), Handbook of Industrial Organization. P. 126.
  3. Peltzman S. The Handbook of Industrial Organization: A Review Article // Journal of Political Economy. February, 1991. - P. 201-217.
  4. Stigler G. J. Two Notes on the Coase Theorem // Yale Law Journal. December, 1989.- P. 631-633. Коуз Р. Фирма, рынок и право. - М., 1993. - с. 66.

Опубліковано на сайті: 2004-11-17

Коментарі до цієї статті:

Додати новий коментар!

* – Поля обов'язкові для заповнення!

Ваше ім’я *:
Ваша e-mail адреса:
Ваше повідомлення *:
Введіть число *: