Інновація - це історично безповоротна зміна способу виробництва речей.
Й. Шумпетер


М.І. Туган-Барановський

Й.А. Шумпетер

М.Д. Кондратьєв

Галерея видатних вчених

UA RU EN

Обращаем внимание на инновацию, созданную на данном сайте. Внизу главной страницы расположены графики,  которые в on line демонстрируют изменения цен на мировых рынках золота  и нефти, а также экономический календарь публикации в Интернете важных мировых экономических индексов 

 
Публікації

Корнєєв В.

Поведінкові фінанси та інвестування в експолярній економіці

У статті розглянуті питання формування поведінкових фінансів як новаторського напряму економічних досліджень, розкриті особливості і приклади їх пpояву в різних сферах. Детермінація соціокультурних і економічних компонентів на основі взаємної довіри між учасниками ринку обґрунтована як важливий чинник розвитку інвестування.


Твердження, що функціонування фінансових ринків та поширення інвестиційних послуг, – втім як і будь-яких інших послуг, значною мірою залежить від поведінки людей, їх уподобань і прагнень, давно вже перестало бути гіпотетичним. Значимість цього явища підтверджується практикою та відповідними дослідницькими розробками на поєднанні різних галузей знань (апеляції до окремих з них містяться нижче). У цьому руслі кульмінаційним є, – з огляду на визнання, – присудження Нобелівської премії з економіки Р.Лукасу у 1995 р. за розробку теорії раціональних очікувань з констатацією останніх як одного з визначальних чинників у діяльності cуб’єктів господарювання[1]. Поєднано з попередньою теоретична течія біхевіоризму (від англ. “bеhaviour” – поведінка), також має досить чітку соціально-психологічну спрямованість обґрунтування прояву різних економічних інтересів[2].

Відповідно до суспільних запитів, а часом і випереджаючи їх, поступово формується і розвивається новаторський напрям досліджень – поведінкові фінанси із все більш акцентованою роллю професійних інвесторів та домогосподарств в економічних процесах.

“Людська діяльність є цілеспрямована поведінка” – зазначав Л. фон Мізес[3]. Відповідно проблемні питання, що викликали написання статті, зводяться до визначення чинників впливу на формування такої цілеспрямованої поведінки в економічній сфері, і чи завжди економічний інтерес є первинним при становленні того чи іншого сегменту фінансового ринку? Значне збільшення в останні роки в Україні обсягів угод щодо індивідуального обслуговування фінансовими установами населення і швидке формування ринку рітейлу, – зокрема, до видимого початку останніх спекулятивних катаклізмів, – також актуалізує зазначене питання.

Дослідження у даній сфері, попри низку логічних допущень, актуалізуються внаслідок наявної і ще не перебореної економічної кризи, характер якої недостатньо розкривається зверненнями тільки до надбань класичних і неокласичних теорій. Остання криза чітко акцентує увагу щодо психологічних аномалій прийняття інвестиційних рішень на фінансових та інших ринках. Сучасні економічні негаразди є не стільки кризою ліквідності, а радше кризою довіри.

Виокремлюються нові питання, відповідь на які навряд чи є однозначною як у часі (на сьогодні чи в майбутньому), так і просторово (для різних країн та регіонів). Зокрема, наскільки інвестиційні рішення учасників ринків – залежно від їх мотивації та очікувань, – є раціональними (вірними) чи ірраціональними (помилковими) і чи достатньо регуляторні рестрикції обмежують спекулятивні зловживання на фінансових ринках, у т.ч. з інсайдерською інформацією? І яким чином такі рішення на мікро– та макрорівнях визначають динаміку економічного розвитку? Поставлені питання розкриваються через вивчення поведінкових фінансів – поняття незаперечно більш вищого інституційного, а не тільки економічного рівня узагальнення[4]. Специфіку формування поведінкових фінансів А.Дворецька пояснює як своєрідний “біхевіористський переворот”[5].

Сутність поведінкових фінансів розкривається через фінансові відносини – між організаціями та між ними і громадянами, між громадянами безпосередньо з приводу інвестування, залучення та перерозподілу фінансових ресурсів відповідно до економічних потреб зацікавлених сторін[6]. Інвестиційна складова у формуванні інтересів, активів і пасивів учасників таких угод є основною.

Поведінкові фінанси завжди індикативно зфокусовані на конкретних особах–індивідуумах (які діють у власних чи інших інтересах) і відтак не можуть бути знеособленими, – навіть якщо центр прийняття рішення невідомий чи постійно зміщується. Якщо говорити про раціональність/ірраціональність інвестиційної поведінки індивідуумів, то слід зважати на те, що останні в групах і кожен окремо мають свою сформовану шкалу цінностей. Поведінкові фінанси ґрунтуються на платформі самоменеджменту (для фізичних осіб) та поєднано з останнім на дотриманні рестрикційних норм регуляторних актів (для юридичних осіб). Одночасно поведінкові фінанси мають деяку розмитість чи/або невизначеність – в них поєднуються положення різних економічних теорій, норми різних кодексів – господарського, цивільного, корпоративного управління, а також стохастичні моделі ціноутворення та оцінки вартості грошей в часі. Ю.Ольсевич називає людську поведінку “джерелом фундаментальної невизначеності”[7]

Практична значимість поведінкових фінансів полягає в тому, що їх вивчення дає змогу оцінювати і прогнозувати інвестиційні уподобання інституційних інвесторів (фінансових установ – професійних учасників ринку) та інвестиційні настрої домогосподарств (непрофесійних, проте потенційно масових інвесторів). При цьому оцінюється і рівень економічної освіти, фінансової культури і обізнаності громадян.

Становлення поведінкових фінансів все більше потребує участі державних інституцій – не тільки в звичній регуляторній площині, а й для формування “антиспекулятивної” психології з пріоритетністю довгострокового розміщення вільних ресурсів. Незаперечно, що “державна інвестиційна політика є ефективним антициклічним інструментом”[8].

Держава в постійно поновлюваній економічній архітектурі повинна бути не тільки фінансовим, а й організаційним агентом. Це стосується комплексу питань щодо підвищення ролі державного бюджету як фінансової основи соціально-економічного розвитку, регулювання фінансових потоків між інституційними секторами економіки, а також переформатування взаємовідносин з бізнесом та домогосподарствами. Держава все більш чітко позиціонує себе як суб’єкт поведінкових фінансів, – пасивний чи активний, що і засвідчили особливості прояву останньої кризи в різних країнах.

Ієрархічна єдність підсистем і ринків в економічній макроструктурі дозволяє трактувати поведінкові фінанси і як специфічну частину експолярної економіки (тобто неформальної і в значній мірі неофіційної). Спочатку Т.Шанін, а згодом і С.Сурков при характеристиці експолярних форм існування суспільства відзначали їх розвиток поза усталеною сферою (полюсами) ринку і державного регулювання, що проявляються у функціонуванні домогосподарств, міжсімейній кооперації, вільній економічній діяльності індивідуумів та вторинній зайнятості[9].

Суб’єкти експолярної економіки ті ж самі що й економіки “звичайної”, проте в їх сукупності переважають непрофесійні контрагенти, які з різних причин приховують трансакції між собою та із зовнішнім світом. Невирішення проблем захисту прав власності, відсутність та/чи недостатня унормованість стандартів економічного життя є живильним середовищем для експолярної економіки.

Експолярність не слід сприймати як негатив, що межує з довільним економічним волевиявленням. В ній відображається не стільки хаотичність та імпульсивність, а здебільшого неорганізованість прояву окремих намірів контрактації поновлюваних чи частіше епізодичних угод. Вартісна оцінка трансакційних витрат здійснення таких угод є порівняно меншою, ніж витрати не тільки господарювання на організованих ринках, а й проміжні витрати переходу (допуску) до таких ринків. Витрати на забезпечення прозорості є або занадто великі для разових трансакцій, або не завжди відшкодовуються у кінцевих результатах господарювання.

Аналіз досліджень у сфері спонукальних мотивів економічної, і особливо інвестиційної поведінки, дає підстави виокремити найбільш характерні її риси.

У відносинах між учасниками ринку завжди присутня в більшій чи меншій мірі сакральна і навіть втаємничена, а не тільки меркантильно-калькулятивна складова. Остання, зазвичай є більш зримою в економічному середовищі, проте без врахування прояву низки неекономічних особливостей поведінки учасників ринку “просування” нових фінансових продуктів постійно стикається із незрозумілими, – на перший погляд, перепонами. До зазначених особливостей відносяться саме психологічні, релігійні, етичні та інші міркування щодо вибору тих чи інших норм поведінки індивідуумів. Довіра і репутація фінансових установ при належному розкритті необхідної інформації формуються і зберігаються як найважливіший нематеріальний актив.

Акцентація суттєвого впливу релігійного світогляду, культурних цінностей і соціальних відносин на формування ринкового економічного устрою зустрічається в різних дослідницьких та близьких до них джерелах.

Так, сутність теоретичної платформи праць М. Вебера полягає в обґрунтуванні того, що економічні цінності беруть початок від релігії. В книзі “Протестантська етика та дух капіталізму”[10] розкрито вплив протестантизму та його форми – пуританства на формування капіталістичного устрою. “Дух капіталізму” як історичний феномен, за М.Вебером сформувався внаслідок невтомного і аскетичного нагромадження підприємцями особистого багатства, що відобразилось в сукупності відповідних переконань і цінностей. Саме протестантський релігійно-етичний комплекс забезпечує працьовитість, ощадливість та обачливість підприємців і разом з ними економічний розвиток західних країн. Відхилення від етичних норм господарювання, яке стало поширеним сьогоднішнім повсякденням, є не що інше, як “... прагнення до збагачення, позбавлене свого релігійно-етичного змісту, яке набуває ... характеру нестримного азарту, часом близько до спортивного ...”[11].

В аналогічних пошукових витоках С.Роузфілд зазначає, що “економічні системи ... підвладні впливу історії, культури, психології, етики, політики і різних інших ... чинників, що потребує більш складного підходу, в рамках котрого можливо об’єднати різноманітність мотивів і дисгармонійних дій з порівняними економічними характеристиками”, і далі, – “економічні системи ... можна представити у вигляді саморегулівних і культурно–регулівних”[12].

Ретроспективно “докласичний капіталізм показав, що традиція має значення, і ринки – лише тільки новий ринковий механізм. Класичний ліберальний капіталізм показав, що ринки та економіка мають переважне значення і перепорядковують собі суспільство. Неокласичний організований капіталізм ХХ ст. спробував вивільнити суспільство, поставити його над чи поряд з ринками та економікою. Трансформація до постнеокласичного капіталізму спрямована на вивільнення суспільства разом з виставлянням на значущі місця політики, етики і культури”[13].

Д.Канеман (Нобелівська премія з економіки 2002 р.) поглибив вивчення впливу психологічних факторів на прийняття інвестиційних і закупівельних рішень[14]. Застосування психологічних методів до економічного аналізу показало, що доходи інвесторів на фондовому ринку залежать не тільки від ризиків операцій з цінними паперами і відповідних інвестиційних помилок, а й від реакції на вхідну інформацію, оцінка якої є мінливою залежно від психологічного сприйняття. Зазначене дало підстави С.Пястолову пізніше при аналізі “теорії перспектив” Д.Канемана (чи “теорії проспектів” – в дослівному перекладі наведеної нижче у виносці назви книги останнього) назвати економічну психологію “цілком респектабельною наукою”[15].

Зростання ролі поведінкових мотивів під час вибору типу фінансування відзначає А.Дворецька: “користувачі капіталу часто користуються не тільки об’єктивними економічними параметрами ..., а й інтуїтивними перевагами. Вони базуються на врахуванні неформалізованих факторів, включаючи репутаційні та іміджеві аспекти, інвестиційні очікування, некількісну оцінку ризиків”[16]. В. Андрущенко резюмує, що “слід шукати витоки уявлень про економіку і фінанси як про сферу людських мотивацій та інтересів, а не сукупність товарів чи систему деперсоналізованих, позбавлених індивідуальності “відносин” [17].Співзвучною є і точка зору Г.Я.Пилягіної, – оскільки сучасні проблеми економіки і політики в значній мірі викликані психологічною кризою, то при цьому “економічне підґрунтя не є першопричиною ... соціально-економічних катаклізмів, воно лише наслідок або якийсь супутній чинник, зона прояву”[18].

Врахування усталених етичних норм, ринкової психології і особливостей поведінки різних груп населення при усвідомленні ними прийнятності нових бізнесових пропозицій має вирішальне значення і для розвитку вузьких до цього сегментів фінансового ринку. Наприклад, ретроспективне вивчення В.Зелізер[19] процесу становлення ринку страхування життя в США у ХІХ ст. показало, що перебороти початковий психологічний супротив калькулятивно-актуарному виміру життя людини при продажу відповідних страхових полісів неможливо тільки економічними факторами, що пов’язані зі структурою ринку і характером пропонованих послуг. Це вдалося тільки після врахування тонкощів соціокультурних цінностей населення, коли підсвідоме прагнення підтримувати і зберігати набутий “статус сім’ї у локальному співтоваристві” дозволило стандартизувати у формі ринкового страхового контракту зв’язок між грошима і життям. Безцінні речі стали підвладні кількісній оцінці.

Ключ до розв’язання зазначеного делікатного питання полягав у психологічному сприйнятті допустимого ретушування грошової раціоналізації немеркантильних до цього аспектів соціальної поведінки людини, оскільки “... саме у страхуванні життя грошові інтереси перетнулися з об’єктами, які були носіями сакрального змісту”[20]. Поступова переоцінка економічних процесів викликала зміни в розумінні природи і необхідності завбачливого нагромадження капіталу.

Після встановлення відповідної адекватної, – насамперед соціальним потребам, ніші страхового бізнесу, продажі страхових полісів почали поступово і згодом все більш прискорено зростати. При цьому міркування етики і комерційного інтересу поєднувались обопільно, оскільки “будь-який соціум, – за словами Г.Пилягіної, має властивість самоорганізовуватися”[21].

Цей приклад показує, як грошові трансакції можуть використовуватися для визначення і зміцнення соціальних відносин, а свідомі дії та потреби людей формують нові фінансові інструменти і ринки. Разом з цим, поки “... одні ринки досягають необхідного ступеню стандартизації, постійно відбувається процес виникнення нових ринків, а інші ринки перерозподіляють свої межі”[22].

Варіативність форм обслуговування учасників ринку та існування розгалуженої мережі специфічних фінансових агентів для неофіційних грошових трансакцій мають достатнє поширення. Розрахунки і перекази грошей одночасно з використанням відповідних послуг банків можуть бути забезпечені і у нетрадиційних формах без участі легітимних фінансових посередників – наприклад, угоди “хавала”[23]. У багатьох випадках найманці-заробітчани приховують з різних причин і використовують подібні послуги для адресного і більш дешевого переказу грошей на батьківщину. Обсяг таких неофіційних угод у 2006 р. оцінювався Світовим банком в 240 млрд. дол.[24]. Явище інтермедіації – обмеження користування фінансовими послугами чи навіть відмови від них не є поодиноким у сучасному світі.

Подібна практика зустрічається і в розвинутих країнах. Так, у США “... кожний п’ятий американець не має відносин з банками, але частина споживачів цієї категорії звертається в подібні контори. Тіньові банки завжди “під рукою” у клієнта і “підсовують” йому не пов’язані з дотриманням надмірних формальностей послуги по трансферу капіталу, іпотеці під високий процент і надання в оренду до повної сплати вартості предметів домашнього вжитку”[25].

Дж.Сінкі при дослідженні розвитку банків відзначав, що конкуренція в індустрії фінансових послуг має місце і на рівні довіри суспільства, а власне довіру до банківської системи при відсутності урядових гарантій можна описати у вигляді: “Довіра = f (чиста вартість, стабільність прибутку, якість інформації)”[26].

Більш узагальнено “довіра публіки до банку залежить як від наявності урядових гарантій, так і від притаманних даній фінансовій організації чистої вартості чи адекватності капіталу (здатності справлятися зі збитками), стабільності прибутку (індикатор ступеня ризику) і ліквідності. Значну роль відіграють доступність, надійність і вартість інформації про банківські операції і менеджмент. ... На ефективному ринку розкриття інформації, яка формує репутацію, дозволяє клієнтам має уявлення про безпеку чи ризиковість діяльності фінансової організації”[27].

Ефект підвищення рівня довіри між економічними контрагентами може бути не тільки масовим, але й вузькоспрямованим. У сучасних умовах встановлення особливих довірчих стосунків при персоналізації фінансового обслуговування клієнтів проявляється при формуванні сегменту ексклюзивного VIP–сервісу шляхом надання послуг “преміум-класу”. Категорія VIP–клієнтів вирізняється селективністю віднесення їх до особливої групи учасників ринку.

VIP-клієнти, – як юридичні, так і фізичні особи, отримують переваги індивідуального і конфіденційного обслуговування спеціально прикріпленим менеджером, можливість користуватися більш низькими тарифами при користуванні послугами, а також замовлення останніх для своїх епізодичних чи навіть екзотичних потреб. Фінансовий консалтинг при цьому формується таким чином, що не ініціативний попит спонукає появу адекватної послуги, а навпаки, – первинною стає послуга, яка пропонується менеджером для VIP-клієнта. Випереджаюча пропозиція послуг при відносно очікувальному попиті може мати комбінований характер синтезу різних фінансових продуктів, споживання яких дискретно форматується у просторі та в часі.

У банківській діяльності міжнародна практика обслуговування VIP-клієнтів має різні, але фактично тотожні назви: Private Banking (обслуговування приватних клієнтів); Affluent Banking (обслуговування заможних клієнтів); High Net Worth Individual Banking (індивідуальний банкінг для осіб з крупним капіталом). Вітчизняна статистика щодо обслуговування VIP-клієнтів як сегментарно, так і узагальнено практично відсутня, оскільки є закритою інформацією. У міжнародному масштабі угоди типу Private Banking супроводжують рух капіталів орієнтовним обсягом 34,4 млрд. євро, причому щорічні темпи росту цього ринку складають 8–10 %[28].

Одночасно мікрофінансові кредитні установи (поштові відділення з правом надання банківських послуг, регіональні спілки кредитної кооперації та інші), – як вірно зазначають С.Андрюшин і В.Кузнєцова з посиланням на зарубіжний досвід, – в найбільшій мірі здатні протистояти впливу фінансової кризи, оскільки їх діяльність ґрунтується на принципах взаємності і довіри[29].

Втім, разом з позитивними наслідками встановлення належних довірчих відносин між учасниками–контракторами угод при розширення тієї чи іншої бізнесової ніші має місце і непоодинокий негатив маніпулювання свідомістю і довірою інвесторів з метою однополюсного шахрайського збагачення.

Прикладами зазначених зловживань є побудова різних фінансових пірамід (аналогів сумнозвісних трастів) та мережевих MLM–схем[30] продажу товарів/продуктів населенню з впровадженням моно– та багатоканальних варіантів їх реалізації.

Асиметричність інформації на фінансових ринках фактично є антитезою їх прозорості, що безпосередньо впливає на їх ліквідність. Зацікавлені учасники можуть зменшувати наявну асиметричність, поповнюючи необхідну інформацію і оцінюючи її з погляду нетто-вигідної позиції. Проте така оцінка часто є інтуїтивною і пояснюється жадобою збагачення під час фази зростання ринків. Проблеми поведінкових фінансів часто викликаються надмірною самовпевненістю активних (відчайдушних) інвесторів, коли суб’єктивні завищені очікування інвестиційних перспектив, окрім похибок фундаментального і технічного аналізу, мають і психологічне пояснення.

При характеристиці фінансового шахрайства в інвестиційних угодах на основі зловживання ресурсом довіри слід підкреслити наступне. Залучення коштів населення в консолідований фінансовий пул є найбільш трудомістким, але одночасно і найбільш дієвим і демократичним способом організації оманливих трастових схем. В період безоглядного нагромадження капіталу популяризація заклику “думай і збагачуйся” потребує наголосу саме на другому з слів цього слогану, а підтекст першого з них підштовхує подумати, чому кожний бажаючий все ще не розбагатів? Інакше розуміється: “бідний, бо нерозумний”. Спекулюючи на природному прагненні людей вирватися з лещат зубожілості, організатори псевдо-трасту використовують різні форми підготовки збору і безпосереднього збору грошей у населення: а) публічні пікети в громадських місцях; б) звернення через засоби масової інформації; в) підписні листи на підприємствах і за місцем проживання; г) розпродажі і благодійні акції, в т.ч. лотереї; д) мітинги і різноманітні видовища. При цьому обов'язково враховується локальний чи більш ширший суспільний резонанс, протидія органів влади, реакція опонентів і порівняні витрати на організацію такого “роуд-шоу”.

Широко використовуються засоби психологічного тиску і обробки масової, – в максимально можливих межах, – свідомості для уніфікації фінансової поведінки індивідуальних зберігачів в напрямку розміщення власних і залучених зберігачами коштів саме в пропонованому трасті. Акцентується селективно-групова і одночасно вузько персоніфікована обіцянка високого і надвисокого доходу в майбутньому. Така обіцянка швидкої зі значними відсотками капіталізації вкладу не обумовлюється ніякими фінансовими програмами трасту і відображає однобоке спрямування дарунково-спонсорського варіанту функціонування фінансової піраміди. Іншими словами фінансування потреб організаторів трасту є не що інше, як їх особисте збагачення шляхом обману наївних довірителів. З метою засвідчення доброчинності в масовій свідомості і уникнення оподаткування за результатами фактично господарсько–бізнесової діяльності, трасти реєструються[31] як громадські організації з відповідними пільгами і ореолом фіктивної суспільної корисності. Проте, із зрозумілих причин, ніяка легальна господарська діяльність не ведеться. В організаціях типу "MLM", де впроваджується багаторівневий мережевий маркетинг, переважає т.зв. “спонсорство”. Компанія–ініціатор спонсує–навчає залучених фізичних осіб в освоєнні дистриб’юторських навичок. Як і в класичних пірамідах, відсутні програми інвестування коштів.

Посередницькі послуги таких шахрайських за сутністю організацій не ліцензуються державою як вид професійної діяльності на фінансовому ринку. Оскільки будь-які операції з фінансовими активами на користь і вимогу клієнта потребують обов'язкового ліцензування для підтвердження легітимності відповідних угод, протиріччя між статутними і фактичними цілями діяльності трасту може беззастережно кваліфікуватись як порушення правових норм.

При підписанні контракту в обох зазначених шахрайських оборудках присутні психологічний тиск і надмірний зовнішній антураж. Така ситуаціяфахівцями характеризується як “нейролінгвістичнаагресія”, коли провокуються хибні пізнавальні ілюзії та ілюзії контролю, які дезорієнтують мислення і породжують інвестиційні помилки–втрати. За відповідних умов повністю уніфікуються умови пропонованого контракту – не фірма диверсифікує сервіс, а безпосередньо учасники піраміди чи MLM–структури піклуються про власну диверсифіковану участь в побудові піраміди.

У фінансових пірамідах для переважної частки учасників очікуваний позитивний результат неможливий, оскільки такий “бізнес” вибудовується таким чином, що більшість тих, хто програв, сплачують виграш одиниць. Участь в піраміді є ланцюговим шахрайством - учасники досить свідомо обманюють тих, кого вербують. Інакше, якщо новачкам відверто пояснити ймовірність виграшу, то неможливо буде організувати масовий “лохотрон”. Піраміди абсолютно нелегальні в будь-якій країні – їх діяльність не ліцензується, за результатами немає звітності, відсутні податкові стягнення. Тому фіктивно–трастова діяльність з наданням інвестиційних псевдопослуг є протизаконною і переслідується органами влади.

“Майстерність” управління капіталізацією піраміди та/чи МLM–структури для їх організаторів при зростаючих обсягах залучення ресурсів полягає в максимально точному передбаченні часу настання краху (що справедливо і для будь–яких інших шахрайських “акселераторів”). Грабіжницький “успіх” псевдотрастів та МLM–структур ґрунтувався на використанні прогалин і слабкості економіко–правового забезпечення захисту прав власності довірителів коштів. Психологічною основою трастової “приманки” є жадоба збагачення і згода вкладників–інвесторів бути обманутими, якщо вони згодом ланцюговим методом зможуть самі обманювати інших.

Ажіотажні фінансові спекуляції і кредитна експансія в останні роки, що “обвалили” спочатку ринок іпотеки, а згодом й інші ринки, також були психологічно обумовлені, що особливо виявилось у споживчій сфері. Згідно даних ОЕСР, в останні роки перед кризою рівень заборгованості домогосподарств постійно зростав. Так, наприкінці 2006 р. самим високим цей показник був у Великобританії – 159 % ВВП (або 1,278 трлн. ф. ст., з яких 83 % забезпечувалось житлом, а 17 % не мали застави чи гарантій), у США – 135 % ВВП, у Канаді – 126 % ВВП[32]. На відміну від зразків пуританської етики М.Вебера, формування специфічної сучасної “культури бажань” підтримувалась кредитними програмами, які, за словами Д.Кортена, “створюють видимість того, що яскраве життя можна легко купити”[33]. Проте, як неодноразово підтверджувалось, масове споживання в борг дає тільки тимчасовий ефект і не є продуктивним навіть у середньостроковій перспективі. У цьому руслі Ю.Ольсевич, критикуючи “ американську мрію” – процвітання в кредит, безапеляційно зазначає, що така “... психологія американської еліти є прямою загрозою світовому співтовариству”[34].

Фінансування споживчих витрат (на відміну від інвестиційних) є прихованою формою “проїдання” капіталу, оскільки кругообіг останнього поза межами виробництва не приносить довгострокових доходів ні кредитору, ні позичальнику. Якщо предмет споживання іноземного виробництва, то при такій уступці національних ринків збуту фінансується іноземна економіка через купівлю зарубіжних товарів. За оцінками, у 2007 р. Україні належало сьоме місце в Європі з придбання автомобілів населенням, які в значній мірі придбавались за кредити, а не за заощадження. Подібна ситуація спостерігалася і щодо придбання побутової техніки, імпорт якої забезпечував і продовжує забезпечувати відповідний продуктовий ряд практично повністю.

При інвестиційній ейфорії вкладень у швидкоокупні проекти такі фактично квазіінвестиції не використовуються для фінансування потреб реального сектора, а самовідтворюються у власному кругообороті до початку обвалу і настання кризи. Сформована і донедавна штучно підтримувана кредитуванням субкультура недальновидної спекуляції з превалюванням швидкого зиску над міркуваннями хоча б середньострокового інвестування, виявилась антиплатформою ринку інвестицій.

Враховуючи, що в Україні до цього часу (2012 р.) фактично жодна із спроб реформування того чи іншого сегменту соціально-економічної сфери (наприклад, – приватизаційна, податкова, пенсійна) не знайшли однозначної суспільної підтримки, довіра до держави, ринкових контрагентів та вживаних фінансових й регуляторних інструментів залишається вкрай низькою. За таких обставин довіра сприймається радше як недовіра, що переноситься і на такий чутливий …, як національна грошова одиниця (на прикладі банківської системи очевидно, що попри зменшення офіційних показників інфляції у 2011 р., населення віддало перевагу депозитам в іноземній валюті на шкоду гривневим вкладам).

Висновки. Поведінкові фінанси в теоретичній площині ґрунтуються і розвиваються на кумулятивній інституціональній основі і в практичному прояві стають все більш значимим елементом–каталізатором розвитку фінансових ринків.

В умовах експолярної економіки інвестиції в значній мірі продукуються поза межами організованих ринків. Але, з іншого боку, індивідуальне та групове слідування більш-менш чіткому тренду інвестиційної кон’юнктури спостерігається досить чітко. Усталені стандарти фінансової поведінки не завжди прийнятні навіть для професійних інвесторів – фінансових інститутів, що й показала нинішня криза. Інвестиційні уподобання непрофесійних учасників ринку та вибір фінансових інструментів їх задоволення ґрунтуються не стільки на знаннях, а здебільшого є стохастичними. Тому формалізація правил поведінки всіх учасників ринку необхідна одночасно як засіб і як напрям посткризового менеджменту.

Не тільки суто економічні, а й психологічні, релігійні, етичні, культурні та інші чинники відіграють роль все більш важливого спонукального мотиву відмови чи згоди користування пропонованими для загалу фінансовими послугами, а пошук і вияв чіткої детермінації соціокультурних і економічних компонентів фінансових новацій на основі взаємної довіри набуває вирішального значення для їх поширення. Оскільки наявна експолярність в значній мірі визначається диспропорціями між організованими та неорганізованими ринками, то підтримка і заохочення здійснення угод саме на перших з них повинна стати основою легалізації кругообігу капіталу.

Перебіг світової економічної кризи визначив також, що важливим суб’єктом поведінкових фінансів стають держави, причому узгодженість саме міждержавних дій сприймається як обов’язкова умова переборення кризи (свідченням цього є, наприклад, саміти лідерів групи країн G-7 та G-20, щорічні економічні форуми в м. Давос та інш.).


[1]Теорія раціональних очікувань використовує сценарний підхід прогнозування змін і “базується на постулаті про те, що кожний окремий суб’єкт раціонально діє на ринках у власних інтересах”, використовує “якнайповнішу та якнайширшу інформацію” щодо аналізу та оцінок майбутніх подій , тобто є “не що інше, як передбачення економічних подій” – див. Детальніше в працях: а) Lucas Jr. R. On the Mechanism of Economic Development. Journal of Monetary Economic, 1988, № 22, pp.3-42; б) ДовбенкоМ. Теоріяраціональнихочікувань // ЕкономікаУкраїни. – 2008. – № 6. – С. 88–93; в) ДовбенкоМ. Видатнінезнайомці (науковіідеї, здобуткитажиттяекономістів – лауреатівНобелівськоїпремії). – К., 2000. – С. 258–264.

[2]Див.: Eggertsson T. Economic Behavior and Institution. – Cambridge, 1995; Торндайк Э., Уотсон Дж.Б. Бихевиоризм. – М.: Аст-ЛТД, 1998. – 704 с.; KindlebergerCh. P. Manias, PanicsandCrashes. A Нistoryof Financial Crises. N.Y., 1989; GrauweP. TheBankingCrisis: Causes, ConsequencesandRemedies // CEPS (CentrforEuropeanPolicyStudies), 2008 // http://shop.ceps.be/downfree.php?item_id=1758; Кредісов В. Роль біхеворіальних чинників у побудові ринкової інституційної системи // Економіка України. – 2003. – № 12. – С. 46–50; Лебедева Н.М., Татарко А.Н. Ценности культуры и развитие общества. М.: Изд-во ГУ-ВШЭ, 2007. – 528с.; Ясин Е.Г. Модернизация экономики и система ценностей. М. Изд-во ГУ-ВШЭ, 2003. – 82с.; Бэрнхэм Т. Подлые рынки и мозг ящера: как заработать деньги, используя знания о причинах маний, паники и крахов на финансовых рынках. – М.: Эксмо, 2008. – 400 с.

[3]Мизес Л. фон. Человеческая деятельность: трактат по экономической теории. – Челябинск: Социум, 2005. – С. 14.

[4] На противагу неокласичній ортодоксії, інституційний напрям економічної думки використовує більш цілісний підхід до об’єкта вивчення, людський фактор визнається однією з основних рушійних сил, процеси і явища розглядаються в динаміці. Ретроспективно, ймовірно вперше сумніви в універсальності “всесильної руки ринку” А.Сміта та “закону ринків” Ж-Б.Сея виникли під час кризи 30-х рр. минулого століття, після якої (і до кризи нинішньої) питання вибору в умовах недосконалої конкуренції і асиметричної інформації набули надзвичайної актуальності. З того часу поширюються дослідження впливу неекономічних чинників на економічний розвиток.

[5] Дворецкая А. Ресурсы рынка капитала как источник финансирования реального сектора экономики // Вопросы экономики. – 2007 – № 11. – С. 97.

[6] Рудик Н.Б. дає дещо узагальнене визначення поведінкових фінансів як “сфери фінансових відносин з точки зору поведінкової теорії” – див. Рудык Н.Б. Поведенческие финансы или между страхом и алчностью. – М.: Дело, 2004. – С. 9. Проте, поведінкові фінанси проявляються саме на практиці, і не можуть бути описані тільки теоретично.

[7] Ольсевич Ю. Экономическая теория и природа человека: становится ли тайное явным? // Вопросы экономики. – 2007. – № 12. – С. 33.

[8] Сапір Ж. Наскільки важко, наскільки довго? // Економіка України. – 2008. – № 10. – С. 81.

[9]Див.: Шанин Т. Эксполярные структуры и неформальная экономика современной России // Неформальная экономика. Россия и мир. – М.: Логос, 1999. – С.11–32; Сурков С. Оценка экономической деятельности с помощью социально-психологических подходов // Вопросы экономики – 2008. – № 5– С. 108.

[10]Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. — К.: Основи, 1994. — 261 с.

[11]Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. – К.: Основи, 1998. – С. 379.

[12] Роузфилд С. Сравнительная экономика стран мира: культура, богатство и власть в ХХІ веке / Пер. с англ. – М.: РОССПЭН, – 2004. – С. 25–26,32.

[13] Федотова В.Г., Колпаков В.А., Федотова Н.Н. Глобальный капитализм: три великие трансформации. Социально–философский анализ взаимоотношений экономики и общества // Вопросы философии. –2008. – № 8. – С. 12.

[14] Kahneman D. Prospect theory: An analysis of decisions under risk. 1979.

[15]Пястолов С. Перспективы теории перспектив // Вопросы экономики. – 2007. – № 12. – С. 43.

[16] Дворецкая А. – зазначена праця, С.97.

[17] Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу у ХХ столітті: теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів. – Львів: Каменяр, 2000. – С.15.

[18] Пилягіна Г.Я. Інтерв’ю тижневику ”Дзеркало тижня” від 16.02.2008, № 6 – “Споживацька іржа”, – С. 20.

[19]Зелизер В. Социальное значение денег / Пер. с англ – М.: Дом интеллектуальной книги; Издательский дом ГУ ВШЭ, 2004. – 284 с.

[20]Див. В.Радаев. Предисловие научного редактора к вышеуказаной книге В.Зелизер. – С. 9.

[21]Пилягіна Г.Я – зазначене вище джерело.

[22]Зелизер В. – зазначена праця. – С.274.

[23] Глущенко Г.Хавала – пережиток прошлого на службе глобализации // МЭиМО. – 2004. – № 5. – С. 18-26;.

[24]Приходько О. Глобальна міграція: участь беруть усі! / Дзеркало тижня. – 2008 – № 5. – С. 12

[25]Синки Дж. Финансовый менеджмент в банке и индустрии финансовых услуг. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2007. – С. 36.

[26]Синки Дж. – зазначена праця – С.846–847.

[27]Там само, С.47.

[28]Шабаева В. Стратегии банковских услуг по управлению капиталом частных клиентов // Банковские услуги. – 2006. – № 6. – С.31.

[29]Андрюшин С., Кузнєцова В. Банковский сектор России и пути его реформирования // Вопр. экономики. – 2009. – № 7. – С. 27. (ВСЯ СТАТЬЯ – С. 15–30).

[30]MLM – від англ. “multi level management” – багаторівневий маркетинг.

[31] У вітчизняному нормативно-правовому полі донині чинна Постанова Верховної Ради України від 22.12.1995 р. № 491/95-ВР “Про усунення зловживань у процесі залучення суб’єктами підприємницької діяльності грошових коштів населення”, згідно з якою призупинена реєстрація нових довірчих товариств (трастів) внаслідок масового (на той час) шахрайства з фінансовими ресурсами.

[32]БИКИ – 2007. – № 10. – 27 января, - С.4.

[33]Кортен Д. Когда корпорации правят миром.– СПб.: Агентство ВиТ-принт. – 2002. – С.140.

[34] Ольсевич Ю. Психологические аспекты современного экономического кризиса // Вопросы экономики. – 2009. – № 3. – С. 53 (ВСЯ СТАТЬЯ НА С. 39–53).

Опубліковано на сайті: 2012-03-01

Коментарі до цієї статті:

Дата: 2012-04-26     Коментарий добавил(а): Сергей

Класс. Уровень материала очень высок.

Дата: 2012-03-01     Коментарий добавил(а): Александр

Великолепная статья

Додати новий коментар!

* – Поля обов'язкові для заповнення!

Ваше ім’я *:
Ваша e-mail адреса:
Ваше повідомлення *:
Введіть число *: