Інновація - це історично безповоротна зміна способу виробництва речей.
Й. Шумпетер


М.І. Туган-Барановський

Й.А. Шумпетер

М.Д. Кондратьєв

Галерея видатних вчених

UA RU EN

Обращаем внимание на инновацию, созданную на данном сайте. Внизу главной страницы расположены графики,  которые в on line демонстрируют изменения цен на мировых рынках золота  и нефти, а также экономический календарь публикации в Интернете важных мировых экономических индексов 

 
Публікації

Гусєв В.О.

Державна інноваційна політика: методологія формування і впровадження

НАЦІОНАЛЬНА  АКАДЕМІЯ  ДЕРЖАВНОГО  УПРАВЛІННЯ

ПРИ  ПРЕЗИДЕНТОВІ  УКРАЇНИ

 

В.О. ГУСЄВ

 

ДЕРЖАВНА ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА:

 МЕТОДОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ І ВПРОВАДЖЕННЯ

МОНОГРАФІЯ

 

 

Від незнання капітанами логіки загинуло

 більше  кораблів, ніж від незнання ними навігації.   

 У. Кельвін (1824–1907)

 

Немає нічого більш практичного,

           ніж хороша теорія.

 Курт Левін (1890-1947)

 

 Інновації – це жива вода розвитку

           Й. Шумпетер (1883-1950)

 2011

УДК 325.455.001.76:005

ББК У212+У300-64

Г 96 

Рекомендовано до друку Вченою радою Національної академії державного управління при Президентові України, протокол від 15.07.2010 р. № 172/6-11.7

 Рецензенти:

В.Д.Бакуменко, проректор з наукової роботи Академії муніципального управління (м.Київ), доктор наук з державного управління, професор, заслужений діяч науки і техніки України;

А.О.Дєгтяр, завідувач кафедри економічної теорії і фінансів Харківського регіонального інституту державного управління, доктор наук з державного управління, професор;

М.Х.Корецький, вчений секретар-завідувач науково-організаційним відділом Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку» НАН України,доктор наук з державного управління, професор, заслужений діяч науки і техніки України.

Гусєв Вячеслав Олександрович

Г  96  Державна інноваційна політика: методологія формування та впровадження: Монографія. / В.О.Гусєв. – Донецьк: Юго-Восток, 2011.– 624 с.

ISBN   978-966-374-644-9

 У монографії досліджуються теоретико-методологічні засади формування державної інноваційної політики й управлінських механізмів її впровадження.  

З позицій інституціонально-системного підходу розкрито зміст державної інноваційної політики в контексті парадигми сталого інноваційного розвитку. Визначено основні інституціональні чинники формування державної інноваційної політики на загальнодержавному, галузевому, регіональному і міжнародному рівнях, а також у секторі малого та середнього підприємництва.

Проведено аналіз і розкрито структуру національної інноваційної системи як інституціональної основи впровадження державної інноваційної політики.

Досліджено функції державного управління у сфері інноваційної діяльності як основного засобу впровадження державної інноваційної політики та регулювання пріоритетних інноваційних процесів.

Розраховано на науковців, науково-педагогічних працівників наукової та освітньої галузі «Державне управління», а також працівників державних органів влади, органів місцевого самоврядування, які займаються або цікавляться проблемами державної інноваційної політики й управління у сфері інноваційної діяльності.

  З М І С Т

ВСТУП…………………………………………………………………………….……...….5

Розділ 1. ДИСКУРС  МЕТОДОЛОГІЇ  ДОСЛІДЖЕНЬ 

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ……………………………………….….13

1.1. Дискурс як інструмент теоретико-методологічних підходів дослідження ………..13

1.2. Методологія як учення про способи організації пізнавальної та практичної діяльності……………….……………………………………………………………..….....15

1.3. Методологічні підходи дослідження……………………….………………….……...19

1.4. Методологія науково-технологічного передбачення розвитку соціально-економічних систем (форсайт)……………………………………………………....……..32

1.5. Інституціональний  та інституціонально-системний підходи………...……………..52

Розділ 2. ТЕОРЕТИКО–МЕТОДОЛОГІЧНІ  ОСНОВИ  ФОРМУВАННЯ  ДЕРЖАВНОЇ  ІННОВАЦІЙНОЇ  ПОЛІТИКИ  В  КОНТЕКСТІ  СУСПІЛЬНОГО  РОЗВИТКУ…..…..65

2.1. Дискурс інноваційної політики в контексті державної політики……………….…..65

2.2. Моделі економічного розвитку і тенденції світового  розвитку…………………….82

2.3. Парадигма сталого інноваційного розвитку…………….………………….……….103

2.4. Інноваційна сфера діяльності та інноваційний процес………………….………….129

2.5. Моделювання інноваційного процесу………………………….……………………139

2.6. Державна інноваційна політика: структура та властивості……….……...………...148

Розділ 3. ІМПЕРАТИВИ ТА ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ  УКРАЇНИ…………………………...…………… . ..….160

3.1. Виміри сталого та інноваційного розвитку України відносно критеріїв

вступу до Євросоюзу та індикаторів світового розвитку……………………….………160

3.2. Інноваційна діяльність в Україні………………………………………………….….193

3.3. Імперативи та передумови запровадження інноваційної моделі розвитку України………………………………………………………..……….……….200

3.4. Державна інноваційна політика в країнах світу………………...……………….….210

Розділ 4. ДЕРЖАВНА ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА НА ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОМУ РІВНІ…….…………………………..219

4.1. Принципи, мета та система цілей державної інноваційної політики.......................220

4.2. Пріоритетидержавної інноваційної політики…………………………….……….…231

4.3. Стратегії запровадження державної інноваційної політики…………….……….…242

Розділ 5. ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЗАСАДИ  ВПРОВАДЖЕННЯ  ДЕРЖАВНОЇ  ІННОВАЦІЙНОЇ  ПОЛІТИКИ……………………………………………………….…...254

5.1. Національна інноваційна система як інституціональна основа впровадження державної інноваційної політики…………………………………….….254

5.2. Правові засади формування та впровадження державної інноваційної політики……………………..…………..………………………264

5.3. Інституціональні засади інноваційної культури (аксіологічно-культурна компонента державної інноваційної політики)………..…279

5.4.І нститут освіти і державна інноваційна політика у сфері вищої школи………………..…………………………………..…………….…289

5.5. Інноваційна інфраструктура як складова національної інноваційної системи…………………………………………………………………………….….…..318

Розділ 6.  ДЕРЖАВНА ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА НА МІЖНАРОДНОМУ, ГАЛУЗЕВОМУ, РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНЯХ  І В СЕКТОРІ  МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО  ПІДПРИЄМНИЦТВА…………………………………………...….….350

6.1. Фактори інтеграції та глобалізації в державній інноваційній політиці.................350

6.2. Державна інноваційна політика у галузях виробничої сфери національної економіки (галузева інноваційна політика)……………………………..…….……….362

6.3. Державна регіональна інноваційна політика………………..……………....……..387

6.4. Державна інноваційна політика у секторі малого та середнього підприємництва…………………………...…….…………………………..430

РОЗДІЛ 7. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ І ВПРОВАДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ..........……..…...449

7.1. Методи і механізми державного управління (регулювання) інноваційними процесами…………………………………...…………………………………………….449

7.2. Система державного управління і впровадження державної політики у сфері інноваційної діяльності            ……………………………………………………….……..487

7.3. Державне управління ресурсним забезпеченням упровадження державної інноваційної політики…………………………………….…………….………………...502

7.3.1. Бюджет інноваційного розвитку як фактор мобілізації державних фінансових ресурсів для впровадження державної інноваційної політики…….…………………..503

7.3.2. Інформаційні ресурси як інтегративний комунікаційний фактор

 розвитку інноваційно-інвестиційних процесів…………………………..…………. ..511

7.3.3. Інтелектуальний капітал для впровадження державної інноваційної політики……………………………………………………………………………….......518

7.4. Методологія оцінювання результативності та ефективності державної інноваційної політики……………………………………………..…………532

ВИСНОВКИ…………..…………………………………………………….……….….....555

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………..………………………..…568

ДОДАТОК:  Основні функції та завдання органів державної влади, органів та організацій державного управління у сфері інноваційно-інвестиційної діяльності  (витяги із актів законодавства )…………………………………………….….…..…..599

ВСТУП

Україною пройдено етап соціально-економічних трансформаційних перетворень, на якому закладені підвалини ринкової економіки, досягнута її певна багатоукладність, що набуло визнання світовим співтовариством, а також до 2008 року був накопичений необхідний потенціал економічного зростання, що мав стати передумовою для виходу України на траєкторію сталого розвитку. Разом з тим впливи світової фінансово-економічної кризи, підсилені політичними конфліктами в Україні загальмували розвиток національної економіки.

Завдання досягнення сталого розвитку країни, що може протистояти викликам глобальних фінансово-економічних криз, робить актуальним питання вибору моделі та пріоритетних напрямів такого розвитку, стратегій їх реалізації, а також інституціонального та ресурсного забезпечення.

Обраний Україною шлях інтеграції до Європейського Союзу та світового співтовариства через широке міжнародне співробітництво й участь у міжнародному поділі праці, прагнення ввійти до кола розвинених економічно та технологічно країн світу повноправним суб'єктом процесів глобалізації, а не їх об'єктом, призводять до усвідомленої необхідності виробити концептуальні підходи до розвитку національної економічної системи з урахуванням теоретико-методологічних обґрунтувань та світового досвіду досягнень передовими країнами сталого розвитку.

Особливими вимогами до характеру та темпів розвитку національної економіки за теперішніх умов її виходу зі стану рецесії, зумовленого факторами світової фінансово-економічної кризи, які також підсилені  структурною деформованістю національної економіки, постають завдання забезпечення її соціальної спрямованості, максимально ефективного використання людського, виробничого, науково-технологічного, природного потенціалів країни водночас з їх розвитком, залучення внутрішніх та зовнішніх інвестиційних ресурсів для забезпечення випереджаючих темпів динаміки економічного зростання у порівнянні з провідними країнами світу і відповідно до напрямів прогресу світової цивілізації.

Розвинуті економічно та технологічно країни світу перейшли до принципово нового типу розвитку економіки, – інноваційного, характерними особливостями якого є широкомасштабне впровадження у виробництво науково-технічних розробок та трансфер високопродуктивних технологій з метою їх комерціалізації, що стає причиною прогресивних технологічних змін реального сектору економіки, структури сфери споживання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки у цілому. Визначальними факторами інноваційного розвитку економіки стають інтелектуальні ресурси як знання та кваліфікація людини, введені в господарський обіг інноваційних процесів об'єкти прав інтелектуальної власності, а також інвестиційні та інформаційні ресурси.

Економічне зростання усіх економічно та технологічно розвинутих країн світу таких, як США, країни «ядра» Європейського Союзу, Японія, ряду країн Південно-Східної Азії, досягнуто на основі поширення інноваційних процесів у реальному секторі економіки. Особливо, переконливо про інноваційний чинник розвитку економіки та суспільства свідчать досягнення у короткий історичний період (20-30 років) високих темпів економічного зростання ряду країн Європи, як Ірландії, Фінляндії, а також Південно-Східної Азії, зокрема, Малайзії, Південної Кореї, Сінгапуру та інших.

Для сучасного стану прогресу розвинених економічно та технологічно країн світу є досягнення фази постіндустріального суспільства та п’ятого технологічного укладу, ключовими технологіями якого є біотехнології, енерго-, ресурсозберігаючі та екологічно безпечні технології, інформаційні та телекомунікаційні технології, мікроелектроніка, нові матеріали.

У розвинених економічно та технологічно країнах світу інноваційна діяльність забезпечує стале зростання валового внутрішнього продукту (ВВП), ріст продуктивності праці та конкурентоспроможність національної економіки, а разом це дозволяє запровадити високі соціальні стандарти для населення. За світовими даними, в розвинутих країнах світу технологічні  інновації забезпечують майже 50 відсотків ефективності ринкової економіки та до 80% приросту ВВП. Можна стверджувати, що саме ступень розвитку і динамізм інноваційно-інвестиційних процесів формують в сучасних умовах стратегічну основу сталого економічного розвитку.

Тому стрижневим пріоритетом економічної політики всіх розвинутих країн визначена інноваційна політика, що спрямована на створення інституціональних та фінансово-економічних засад стимулювання та підтримки розвитку інноваційної діяльності на базі новітніх досягнень науково-технічного прогресу в країні та світі.

Центральною проблемою при виробленні стратегічного курсу політичного керівництва країни завжди постає питання суспільного розвитку, що включає своєю стрижневою складовою завдання реалізації економічного розвитку. В залежності від успіхів розв’язання цього завдання залежить суспільний прогрес, національна безпека країни та її авторитет у міжнародній спільноті. Апріорі це вимагає від владних структур, політичної еліти розроблення концептуальних засад та моделі розвитку, а також визначення засобів їх запровадження, що разом складають конструкцію державної політики.

З урахуванням наукових обґрунтувань та світового досвіду розвинених економічно та технологічно країн світу  основою стратегічного курсу соціально-економічного розвитку України і геополітичного курсу інтеграції до Європейського Союзу, запропонованого ще у посланнях Президента України Л.Д. Кучми до Верховної Ради України у 2000 році та у 2002 році, відповідно “Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 роки” і “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки”, визначено реалізацію державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі розвитку національної економіки [1,2].

З 2000 р. у програмних документах усіх урядів України (В.А.Ющенко, А.К.Кінах, В.Ф.Янукович, Ю.В.Тимошенко, Ю.І.Єхануров, В.Ф.Янукович, Ю.В.Тимошенко, М.Я.Азаров) було задекларовано в різних аспектах пріоритет державної політики впровадження інноваційної моделі економічного зростання національної економіки, державної підтримки високих технологій [3-11]. Крім того, «утвердження інноваційної моделі розвитку разом із збереженням та зміцненням науково-технологічного потенціалу» визначено Законом України «Про основи національної безпеки України» пріоритетом національних інтересів України як визначальних потреб суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток [12].

Слід підкреслити, що пропозиція розбудови національної економіки за інноваційною моделлю розвитку не знайшла опонентів в українському суспільстві. Навпаки, усвідомлення парадигми інноваційного розвитку збільшує число її прихильників, і цей факт сприймається вже не як кон’юнктурна, ситуаційна ініціатива влади, а як пропозиція національної ідеї та суспільного договору.

Невисокий рівень досягнень на інноваційному шляху розвитку національної економіки, незважаючи на прийняття ряду важливих законодавчих актів, рішень і доручень самого високого державного рівня, очевидно пов'язаний як зі складністю і багатогранністю самої проблеми, так і з відсутністю поки що системної, повсякденної роботи на всіх владних рівнях і в усіх сферах господарської діяльності щодо розв’язання цієї проблеми.

Політичним керівництвом України здійснюються визначення та уточнення стратегічних пріоритетів державної політики, розробляються нові підходи до їх реалізації. У цьому контексті нагальним вбачається досягнення інноваційної орієнтації вектору розвитку національної економіки та прискорення за ним темпів економічного зростання. Зазначена проблема потребує свого теоретико-методологічного обґрунтування в плані актуальності її постановки та формування підходів до їх розв’язання.

Все це робить актуальним завданням розроблення методологічних засад формування і впровадження ефективної державної інноваційної політики як засобу спрямування прогресу України саме за вектором інноваційного розвитку.

Проблеми інноваційного розвитку, постановку яких на початку минулого століття пов’язують з іменем видатного ученого-економіста Й. Шумпетера і які подалі на протязі майже століття активно розроблялися в науково-технічних, технологічних, соціальних, економічних та інших різних аспектах цілою плеядою видатних учених, серед яких слід відмітити М.Туган-Барановського, П.Друкера, Р.Дракера, Г.Доброва М.Кондратьєва, Р.Солоу, Б.Твіса, М.Портера, С.Глазьєва та інших.

На сучасному етапі дослідження інноваційної проблематики достатньо інтенсивно проводяться в Україні, що відображено у працях О.Амоші, Г.Андрощука, Ю.Бажала, А.Гальчинського, М.Гамана, В.Гейця, Б.Гриньова, М.Данька, О.Лапко, І.Макаренка, Б.Малицького, О.Поповича, В.Семиноженка, В.Соловйова, Л.Федулової, А.Чухна, А.Яковлєва та інших.

Характерним для теперішнього часу є те, що проблеми інноваційного розвитку привертають дедалі увагу не тільки науковців, але й підприємців,  політиків, ділових кіл. Разом з тим, при значному зростанні кількості наукових публікацій з інноваційної проблематики, переважно досліджуються та аналізуються економічні та науково-технологічні аспекти інноваційної діяльності.

Завдання утвердження інноваційної моделі розвитку національної економіки є багатоплановим завданням, розв’язання якого визначається за алгоритмом сформованої такої державної інноваційної політики, яка має поєднати за синергетичними принципами комплекс механізмів стимулювання генезису інноваційних процесів, формування інституцій, інфраструктури та залучення відповідних ресурсів для підтримки інноваційних процесів на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівнях, а також на рівні підприємства.

Саме такий підхід у методологічному плані розвивається у даній праці, метою якого є теоретико-методологічне обґрунтування засад формування державної інноваційної політики, управлінських механізмів її запровадження, а також розроблення засад розбудови національної інноваційної системи, як інституціонального середовища з емерджентними властивостями для утвердження інноваційної моделі розвитку економіки.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність постановки та розв’язання  наступних наукових та методологічних завдань:

-                     з’ясувати сутність моделі інноваційного розвитку в контексті моделей розвитку і тенденцій світового прогресу, а також особливості застосування  моделі інноваційного розвитку за умов трансформаційного етапу економіки України;

-                     розкрити з позицій інституціонально-системного підходу зміст державної інноваційної політики і визначити основні інституціональні фактори її формування на загальнодержавному, галузевому, регіональному рівнях, а також у секторі малого підприємництва;

-                     обґрунтувати цілі, принципи, пріоритети та стратегії державної інноваційної політики, а також її місце в структурі державної внутрішньої та зовнішньої політики;

-                     дослідити основні макроекономічні тенденції інноваційного розвитку національної економіки з метою визначення кількісних критеріїв для обґрунтування заходів державної інноваційної політики щодо утвердження моделі інноваційного розвитку економіки;

-                     здійснити дослідження інститутів, інституційних структур, механізмів та інфраструктури реалізації державної інноваційної політики, ресурсів забезпечення її проведення, а також інституціональної спроможності їх об’єднання у національну інноваційну систему з метою отримання синергетичного підсилення запровадження державної інноваційної політики;

-                     визначити принципи та напрями розбудови національної інноваційної системи, інституціонально спроможної до забезпечення генерації відтворювальних циклів інноваційних процесів та їх мультиплікативного розповсюдження в реальному секторі економіки;

-                     дослідити впливи факторів інтеграції та глобалізації на формування державної інноваційної політики;

-                     уточнити принципи, функції і надати практичні рекомендації щодо  удосконалення державного управління (регулювання) у сфері інноваційної діяльності як засобу проведення державної інноваційної політики та державної підтримки пріоритетних інноваційних процесів, що мають загальнодержавне значення;

Вибір предмету досліджень здійснено на основі аналізу проблем сфери інноваційної діяльності в Україні, а також завдань, пов’язаних з утвердженням інноваційної моделі розвитку національної економіки, які мають бути розв’язані шляхом проведення ефективної державної інноваційної політики.

Ряд теоретико-методологічних результатів і положень, розвинених у цій монографії доведені до рівня конкретних пропозицій, які були використані в практиці державного управління і при розробленні ряду державних управлінських рішень у сфері інноваційної діяльності, а також – при  підготовці аналітичних матеріалів для політичного керівництва України, проектів актів законодавства з питань формування державної інноваційної політики.

Успадковуючи добрі традиції, автор вважає необхідним згадати вітчизняних учених-фахівців, наукові праці яких чи особисті контакти з якими сформували науково-методологічний світогляд автора з предметної сфери цієї монографії: В.Д.Бакуменка, Б.В.Гриньова, В.М.Князєва, М.Х.Корецького, В.Г.Кременя, В.С.Лисенка, Б.А.Малицького, В.П.Ніколаєва, В.С.Новицького, В.П.Семиноженка, В.П.Соловйова, Ю.П.Сурміна, В.П.Чеботарьова, І.Р.Юхновського, А.І.Яковлєва та висловити цим ученим особливу вдячність.

 

Опубліковано на сайті: 2012-03-22

Коментарі до цієї статті:

Дата: 2012-08-05     Коментарий добавил(а): Вячеслав Гусев

Шановний колега, інформую Вас, що моя монографія Державна інноваційна політика: методологія формування і впровадження у торгівельну мережу не поступала. Вдячний Вам за проявлений інтерес до монографії і для вирішення питання щодо її придбання прошу Вас зателефонувати мені (+38) 050-310-08-52). В.Гусєв

Дата: 2012-08-02     Коментарий добавил(а): tlaslan@yandex.ru

Где и как можна приобрести Вашу книгу Государственная инновационная политика: методология формирования и проведения

Дата: 2012-07-24     Коментарий добавил(а): РђРЅРґСЂС–Р№

Где и как можна приобрести Вашу книгу и др. по ииновациям

Додати новий коментар!

* – Поля обов'язкові для заповнення!

Ваше ім’я *:
Ваша e-mail адреса:
Ваше повідомлення *:
Введіть число *: