Інновація - це історично безповоротна зміна способу виробництва речей.
Й. Шумпетер


М.І. Туган-Барановський

Й.А. Шумпетер

М.Д. Кондратьєв

Галерея видатних вчених

UA RU EN

Обращаем внимание на инновацию, созданную на данном сайте. Внизу главной страницы расположены графики,  которые в on line демонстрируют изменения цен на мировых рынках золота  и нефти, а также экономический календарь публикации в Интернете важных мировых экономических индексов 

 
Публікації

Кузьменко В.П.

ДОСЛІДЖЕННЯ ДИНАМІКИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ЦИКЛІВ

Статтю опубліковано трохи скороченою у науково-інформаційному журналі “Статистика України”. 1999. № 1. 54-59 сс. У статті висвітлено історію дослідження соціально-економічних циклів, суть їх сучасного розуміння. Розкрито процес розробки теорії соціоекогенезу, висновки цієї теорії щодо його механізму.

Ще у ХVIII столітті в основу першої відтворювальної моделі засновника фізиократичного напрямку економічної науки - видатного французького вченого Франсуа Кєне було покладено методологію повторення виробничих процесів, їх відтворення на кожному новому витку часу. Але сама ідея економічних циклів сформувалась у іншого французького вченого Клемента Жюгляра вже тільки у середині ХІХ століття. До цього увагу вчених - економістів привертали не цикли, а тільки кризи, що розглядались не як складові циклічного розвитку господарства, а як ознаки соціально-економічного катаклізму, що насувається мов хвиля цунамі, масштаби негативних наслідків якої невідомі. Мабуть, невипадково, що перші економічні цикли, пов’язані з поновленням активної частини основного капіталу, відкрив фізик за фахом Жюгляр, який визначив їх довжину у 7-11 років, тобто у середньому 9 років. Саме такий інтервал спостерігався у середньострокових циклах виробництва світових обсягів валового продукту в останні 30 років, мінімальні темпи зростання якого припадали на кризові 1973, 1982, 1991 рр.

Таким чином, наприкінці ХІХ століття в економічній науці склалась уява про існування єдиного “промислового”, або “ділового”, циклу довжиною у 7-11 (8-10) років, який з посиланням на авторство Жюгляра було детально описано та всебічно проаналізовано у “Капіталі” Карла Маркса, завдяки чому він широко увійшов в проблематику світової економічної теорії і практики.

В цей же час видатний український вчений і, за визначенням іншого славнозвісного економіста Йозефа Шумпетера, “найкращий слов’янський економіст” Михайло Туган-Барановський першим у світі розробив вчення про закономірність циклічності економічної динаміки, пов’язаної з періодичністю промислових криз, як фактору, що впливає на зміни у народному житті. У 1894 р. вийшла у світ його книга “Промислові кризи у сучасній Англії, їх причини та найближчі впливи на народне життя” [1], що викликала бурхливу дискусію у широкому колі науковців не тільки економічної, але й інших суспільних наук. Опублікована у наступному році стаття “Значення економічного фактору в історії” [2] викликала критику таких відомих російських істориків-народників, як Микола Михайловський та Микола Карєєв. І це невипадково, оскільки Туган-Барановський показав закономірність не тільки виникнення криз, але й їх подолання завдяки активізації інвестиційної та соціальної політик. Причому він чи не вперше звернув увагу на необхідність саме соціальної, а не політичної спрямованості економічного розвитку шляхом посилення соціальної політики через гармонізацію диференційованих страт суспільства. Це було враховано вже у середині ХХ століття стокгольмською школою наукової економічної думки і відкрило шляхи самозбереження та розвитку капіталізму через його шведську модель, яка найбільш успішно реалізована сьогодні саме у скандинавських країнах, що за рівнями життя в останні роки стало займають перші міста серед найрозвинутіших країн світу.

Туган-Барановський вибрав для аналізу широкий діапазон показників економічного розвитку Великобританії на протязі ХІХ століття тому, що саме ця держава була лідером світової економіки у цей час її прискореного промислового розвитку. Причому предметом економічного аналізу Туган-Барановського стали не тільки виробничі показники, але й показники, що характеризували стан англійського грошевого та товарного ринку, а також його вплив на населення Сполученого Королівства і перерозподіл доходів та витрат у соціальних прошарках цього населення. Таким чином, видатний труд Туган-Барановського, який на протязі ХХ століття було перекладено на німецьку, англійську, японську та інші мови, став першим у світі системним дослідженням циклічних закономірностей соціально-економічного розвитку. До речі, саме за його фундаментальними підручниками з політичної економії до 1917 р. майже вся Росія набувала економічних знань, які були в них систематизовані разом з філософськими узагальненнями сутності господарчої діяльності, зробленими Туган-Барановським.

Наприкінці ХІХ – початку ХХ століть вчені багатьох країн приділяли увагу теорії економічних криз та циклів. Це У.Джевонс, Р.Макдональд, Т.Уільямс (Англія), Ж.Лескюр, А.Афтальон, М.Ленуар (Франція), А.Шпитгоф, К.Каутський (Німеччина), Т.Веблен (США), К.Віксель (Швеція), В.Парето (Італія), Парвус–А.Гельфанд (Росія). Вони вивчали рух цін та процентних ставок у ХІХ столітті і виявили , що у доповнення до “звичайних” ділових циклів Жюгляра існують більш довгострокові коливання світової кон’юнктури. У результаті, вже у 1913 р. голландський економіст Ян Ван Гельдерен вперше узагальнив тезу наявності довгострокових економічних циклів, що охоплюють усі сторони відтворювального процесу і представляють собою цілком самостійне явище. Але до їх відкриття залишалось ще більше 10 років, хоча тезу про єдиний економічний цикл було вже спростовано на початку 20-х років, коли американський вчений російського походження Джон Кітчин відкрив короткострокові економічні цикли довжиною у 3-4 роки, тобто у середньому 3,5 року.

Ідеї Туган-Барановського блискуче втілив у життя його безпосередній учень - видатний російський вчений Микола Кондратьєв, який у середині 20-х років ХХ століття відкрив великі цикли кон’юнктури, що увійшли в світову науку під назвою “довгих хвиль” Кондратьєва або “К-хвиль”. Шляхом економетричного аналізу статистичного матеріалу про динаміку виробництва чавуну та свинцю, видобутку та споживання вугілля, середнього рівня товарних цін, проценту на капітал, заробітної плати, зовнішньоторговельного обороту та інших економічних показників розвитку господарств Англії, Франції, Німеччини, США на протязі приблизно 140 років (з 80-х років ХVIII століття до 20-х років ХХ століття) він емпіричні ряди цих показників розклав на три складові:

- загальної тенденції змін (тренду) з її швидкістю, яка закладена у теоретичну криву ряду, тобто спрямлену криву емпіричного ряду;

- прискорення цієї тенденції, тобто зміни темпів зростання, які характеризуються відхиленнями між емпіричним та теоретичним рядами і представляють собою коливальні величини, що відображають собою циклічні зміни економічних кон’юнктур;

- випадкових відхилень у цих кривих.

При цьому Кондратьєву вже було відомо, що якщо великі цикли кон’юнктури у цих рядах існують, то в них існують поряд з ними ще й цикли середньо та короткострокові, тобто цикли Жюгляра та Кітчина. Щоб виключити вплив середньстрокових циклів, довжина яких приблизно дорівнює 9 рокам, він узяв рухому середню за 9 років, за допомогою якої також виключив вплив й короткострокових циклів. У підсумку шляхом економетричного аналізу розвитку господарств чотирьох найбільш розвинутих країн світу Кондратьєву вдалось визначити два повних та один неповний великі цикли кон’юнктури довжиною 48-60 (у середньому 54-55) років. Кожний з цих циклів складався з підвищувальної та понижувальної хвилі. Розуміючи, що в економетричній моделі розвитку світового господарства неможливо врахувати вплив на нього усіх ендогенних факторів, не кажучи вже про екзогенні, він підкреслював відносну точність та вірогідність наближення тої чи іншої країни до мегатрендів світового розвитку. У своїй статі “Великі цикли кон’юнктури”, надрукованій у збірнику “Питання кон’юнктури” в 1925 р., та у доповіді на дискусії з цієї проблеми, що відбулась в лютому 1926 р. у Москві в Інституті економіки, Кондратьєв писав:

“Вважаючи поки неможливим визначити абсолютно точно роки перелому у розвитку великих циклів і рахуючи неточність визначення моментів таких переломів (на 5-7 років), що випливає із самого методу аналізу даних, можна все ж накреслити наступні найбільш імовірні межі великих циклів:

1. Підвищувальна хвиля першого циклу – з кінця 80-х – початку 90-х рр. ХVІІІ ст. до періоду 1810 – 1817 рр.;
2. Понижувальна хвиля першого циклу – з періоду 1810 –1817 рр. до періоду 1844 – 1851 рр.;
3. Підвищувальна хвиля другого циклу – з періоду 1844 – 1855 рр. до періоду 1870 –1875 рр.;
4. Понижувальна хвиля другого циклу – з періоду 1870 – 1875 рр. до періоду 1890 – 1896 рр.;
5. Підвищувальна хвиля третього циклу – з періоду 1891 – 1896 рр. до періоду 1914 – 1920 рр.;
6. Імовірна понижувальна хвиля третього циклу – з періоду 1914 – 1920 рр.
” [3].

Таким чином, Микола Кондратьєв відкрив великі цикли кон’юнктури, які й було покладено в основу його теорії “довгих хвиль”, період кожної з яких складає приблизно 54-55 років. Кондратьєв пояснив причинність їх виникнення необхідністю оновлення основного капіталу і вказав на пожвавлення у сфері технічних винаходів перед початком і у самому початку підвищувальної хвилі великого циклу кон’юнктури. Вже наприкінці 30-х років видатний австро-американський економіст Шумпетер [4], не приховуючи спадкоємства ідей Туган-Барановського і Кондратьєва, в своїх дослідженнях за першооснову “К-хвиль” визначив імпульси новотворень, що задають коливання усій економічній системі. Причому великий цикл кон’юнктури ним було розкладено на дві часових складових - інноваційну та імітаційну, до яких у 70-ті роки німецький економетрик Герхард Менш [5] додав третю складову - “технологічного пату”.

У 1923 р. вийшла друком книга Кондратьєва “Михайло Іванович Туган-Барановський” [6], в якій він відзначив, що саме завдяки Тугану-Барановському економічну науку в Росії було піднято на європейський рівень. Наприкінці свого короткого життя, у 1930-1932 рр. Кондратьєв знаходився під слідством в Бутирській в’язниці, де написав книгу “Основні проблеми економічної статики і динаміки: Попередній ескіз”, у якій зробив соціологічні та філософські узагальнення економічної динаміки. Тим самим він заклав основи створення теорії соціально-економічного генезису (соціоекогенезу) суспільства, вивчення механізму якого потребує сучасних системних досліджень на стикові різних галузей науки. Таким чином, в останні роки свого трагічного життя (з 1930 р. Кондратьєв перебував у сталінських катівнях ГУТАБу, де його було страчено в 1938 р. у Суздальскому політізоляторі) він здійснив ще одну ідею свого вчителя, написавши в ув’язненні книгу з соціальної економічної динаміки.

Наступну економічну кризу він спрогнозував ще у 1925 р., і невдовзі вона постала у вигляді “великої депресії” в країнах Заходу та “великого перелому” в СРСР з голодомором на Україні, що й додало підвищеної уваги в наукових та політичних колах кондратьєвській теорії “довгих хвиль”. До того ж Кондратьєв вказав на те, що понижувальна хвиля супроводжується довгою депресією сільского господарства, яка спостерігалась в аграрному секторі радянської економіки як у 20-30–ті, так й у 70-80–ті роки, коли незважаючи на усі проголошені програми його підйому, він так і не вийшов з кризового стану. Кондратьєв стверджував, що середні цикли (маються на увазі 9-річні економічні цикли Жюгляра) у знижувальному періоді великого циклу повинні характеризуватися довгою та глибокою депресією (свідченням цього є 30-ті та 90-ті роки ХХ століття), стислістю та млявістю підйомів; середні цикли у підвищувальному періоді великого циклу повинні характеризуватися зворотними рисами. І дійсно, багато в чому штучна криза кінця хрущовської “відлиги” з кукурудзяним хлібом була дуже швидко подолана, коли майже на другий день після приходу до влади брежнєвського “колективного керівництва” на прилавках магазинів з’явились дефіцитні продукти.

До речі, 50-60-ті роки були періодом пожвавлення не лише у світовій, але і в радянській економіці: динаміка розвитку народного господарства СРСР у 1956-1970 рр. була найвищою за майже піввікову історію існування радянської імперії після другої світової війни і навіть за розрахунками західних “совєтологів” перевищувала 5% щорічний темп приросту його ВНП. Саме на стикові третьої та четвертої кондратьєвських “довгих хвиль” ця війна була засобом розв’язання протиріч, накопичених у часи “великої депресії”. На стикові першої та другої хвилі, у середині ХІХ століття таку ж роль відігравала буржуазна революція 1848 року. Через такі соціальні катаклізми і відбуваються зміни інституціональної структури суспільства, яка потребує відповідності “технологічній” якісній структурі господарства, що складається протягом попередньої “К-хвилі” і зумовлена світовими техніко-технологічними рівнями виробництва у різних його галузях.

Подальше дослідження закономірностей соціально-економічного розвитку в “К-хвилях” призвело до висновку, що великі цикли кон’юнктури, які розпочинаються на рубежі та в середині століть, по суті, якісно неоднакові. В перших акцент перетворень спрямовано на зміну технологічних укладів (ТУ), які за їх теорією, створеною на рубежі 80-90 років російським економістом Сергієм Глазьєвим [7], відповідають визначеному еталону світових рівнів галузевого розвитку, пов’язаних в єдину систему ТУ. В других відбуваються процеси, які приводять у відповідність до цих ТУ соціальні інститути, що регулюють суспільні відносини. Людство ще не навчилось долати визначені як кризові в історії процеси мирним шляхом, у зв’язку з чим така відповідність, як вже вказувалось, була досягнута в середині ХІХ століття через Велику буржуазну революцію 1848 р., а в середині ХХ століття - через другу світову війну. І хоча соціоекогенез має еволюційний характер, точки зламу циклоїди його “К-хвиль” супроводжуються революційними подіями, аж до суспільних катастроф. Чергова з них відбувається на наших очах у формі глобальних екологічних та фінансово-економічних криз, що посилюються до того ж соціально-політичними катастрофами у різних макрорегіонах Земної кулі (Югославія, Кавказ, Афганістан, Індонезія).

Слід підкреслити, що кризи 30-х та 90-х років підтвердили прогностичну сталість теорії “довгих хвиль” Кондратьєва. Адже він на момент своїх досліджень у 20-х роках розрахував дві повні “К-хвилі” і третю незакінчену, закінчення якої мало припасти на 30-ті роки як кризові для економіки. Точність цього прогнозу вразила наукову спільноту у період “великої депресії” 30-х років. Але Кондратьєва було страчено у 1938 р., а вже у 1939 р. - році виходу узагальнюючого поліциклічну економічну теорію двотомника “Ділові цикли” Шумпетера, розпочалась друга світова війна. Після неї відбувся економічний бум, через що результати досліджень цих вчених були забуті більше як на 30 років. І тільки валютно-фінансова та нафтова кризи початку 70-х років, які відбулись на зламі вже четвертої “К-хвилі”, у верхній її точці, спонукали вчених багатьох країн повернутися до цих ідей. Рівно через 36 років після публікації двотомника Шумпетера ”Ділові цикли”, у 1975 р. вийшла в світ книга німецького економетрика Герхарта Менша “Технологічний пат: інновації долають депресію”, яка розвивала інноваційну теорію ”довгих хвиль” і поклала початок активізації досліджень наукової спільноти у напрямку циклічної парадигми розвитку природи і суспільства.

Останніми до цих досліджень приєднались радянські вчені тільки наприкінці 80-х років, коли відбулась наукова реабілітація Кондратьєва і після 60-річної перерви його труди було перевидано в СРСР. Першою з даної проблематики в СРСР у 1989 р. вийшла книга Станіслава Меньшикова та Лариси Кліменко “Довгі хвилі в економіці. Коли суспільство замінює шкіру” [8], де досить повно були відображені різноманітні концепції, що народились за кордоном у процесі розвитку кондратьєвської теорії “довгих хвиль” та пояснення їх механізму. Серед них інноваційна теорія (Шумпетер, Кузнець, Менш, Кляйнкнехт, Ван Дайн), теорія перенакопичення у капітальному секторі (Форрестер), теорії, пов’язані з робочою силою (Фрімен), цінові теорії (Ростоу, Беррі), монетарні (Дельбеке, Шокерта, Корпінен, Батра) та соціологічні концепції (Перес-Перес, Міллендорфер, Скрепанті, Ольсен, Вібе, Гаттеї, Сільвер, Вайдліх) і навіть теорія воєнних циклів (Голдстайн). Активізація ж досліджень в Росії та Україні співпала з проголошенням їх незалежності і по-справжньому почалась після ювілейної міжнародної наукової конференції, що відбулась у Москві 17 березня 1992 року – у день сторіччя з дня народження Кондратьєва. На цій конференції було утворено Міжнародний фонд імені М.Д.Кондратьєва і щорічно стали проводитися Кондратьєвські читання, яких з 1992 р. нараховується вже 7. За ці ж роки у містах Москві, Санкт-Петербурзі та Костромі відбулись також 3 міжнародні конференції, пов’язані з життям і науковою діяльністю Кондратьєва.

Сучасний російський вчений-геофізик Спартак Афанасьєв [9] на основі обробки методами спектрального аналізу часових рядів показників, використаних не тільки Кондратьєвим, але і його головним опонентом Дмитром Опаріним, показав, що два великих цикли кон’юнктури синхронізують з геологічним затемнено-перигелієвим циклом довжиною в 108 років. Тобто дві “кондратьєвські хвилі” начебто вкладаються в цей цикл, який за “основним законом часу” геніального російського поета Веліміра Хлєбнікова, найбільш грунтовно викладеним ним у “Дошках долі”, відповідає періоду у (39 + 39) днів, що дорівнює 108 рокам без 81 дня. Ще наприкінці 1920 р. ним було визначено його сутність наступним чином: ”основний закон часу: у часі відбувається зворотне зрушення через 2 х 3n днів … події, дух часу становляться оберненими через 2 х 3n днів … ; між завоюванням Сибіру і відсічу Росії 1905 р. 25 лютого при Мукдені пройшло 310 + 310 днів. Коли майбутнє становиться завдяки цим викладкам прозорим, втрачається почуття часу, здається, що стоїш нерухомо на палубі передбачення майбутнього. Почуття часу зникає і воно походить на поле попереду та поле позаду, становиться свого роду простором” [10].

Видатний німецький культоролог і філософ історії Освальд Шпенглер ще наприкінці першої світової війни у знаменитому двотомнику “Занепад Європи” поставив три запитання: “Що означає 50-річний період у ритмі політичного, духовного та художнього становлення, що різко вирізняється в усіх культурах? Або 300-річні періоди бароко, іоніки, великих математик, аттичної пластики, мозаїчного живопису, контрапункту, галілеєвської механіки? Що означає ідеальна тривалість життя в одне тисячоліття для кожної культури у порівнянні з окремою людиною, чиє “життя продовжується 70 років?” [11].

На перше запитання Шпенглера через п’ять років відповів Кондратьєв, коли у відкритих ним великих циклах кон’юнктури він визначив, що на підвищувальній хвилі кожного циклу відбувається активізація політичної діяльності у житті суспільства (перевороти, революції, війни). Закінчується ж друга половина циклу на знижувальній хвилі розквітом культури та духовним піднесенням народу, які знову деградують на початку наступного циклу. Таке коливання може бути пояснене вперше сформульованим ще у 1914 р. “законом поколінь” Веліміра Хлєбнікова [12], згідно з яким в різних періодах з інтервалом 27-28 років поперемінно народжуються то раціональні (з більш розвиненою лівою напівсферою головного мозку) прагматики-політики, то ірраціональні ("правонапівсферні") творці культури. Останній феномен можна віднести до одного з емпіричних наслідків “довгих хвиль” Кондратьєва, який не був ним визначений, але підтверджувався у Росії та СРСР на протязі двох останніх століть.

Так, у Росії на підвищувальній хвилі першого кондратьєвского циклу відбулися царський переворот з вбивством імператора Павла І, яким керував його син Олександр І, і на чолі з останнім переможна для Росії вітчизняна війна 1812 року, визрів рух “декабристів” з невдалим їх повстанням вже на понижувальній хвилі (невдача повстання була пов’язана, перш за все, з запізненням на кілька років часу його початку). Але на понижувальній хвилі цього циклу вперше проявився культурний феномен національних геніїв “пушкінської епохи”.

Другий кондратьєвський цикл, що розпочався на підвищувальній хвилі з розв’язаної ще Миколою І та програної Росією Кримської війни і революційних реформ Олександра ІІ, мав злам, викликаний вбивством останнього народовольцями у 1881 р. Після нього відбувся розквіт літератури та філософії “золотого віку”. А закінчився цикл смертю Олександра ІІІ у 1894 р. і успішно та швидко проведеною за три роки Сергієм Вітте фінансово-економічною реформою з введенням твердої валюти – золотого рубля у 1897 р.

В третьому кондратьєвському циклі, після чергової невдалої русько-японської війни, першої світової війни, 3-х російських революцій і ще більшого числа переворотів в Україні, що переросли у страшну громадянську війну, особливо жорстоку на території Криму, у 10-20-ті роки ХХ століття відбувся “срібний вік” російської літератури та філософії, який навіть зачепив перше десятиріччя розквіту радянської прози та поезії.

Четвертий кондратьєвський цикл у СРСР розпочався сталінськими репресіями з піком страт у 1937-1938 рр., коли було розстріляно і самого Кондратьєва. Розквіт літератури спостерігався вже тільки через десятиріччя після закінчення другої світової війни, що стала для нашого народу переможною вітчизняною, але вже на понижувальній хвилі циклу, після початку хрущовської ”відлиги”. Зараз, на тлі локальних війн, після масової деградації культури, чергового її розквіту слід чекати не раніше 20-х років ХХ століття.

На друге запитання Шпенглера через 10 років відповів друг Кондратьєва, який на той час вже 4 роки перебував у США -видатний російсько-американський соціолог Питирим Сорокін. Він разом з Кондратьєвим на початку ХХ століття навчався у церковно-вчительскій семінарії в Костромській губернії, потім у Санкт-Петербурзі, де у студентські роки навіть наймав з ним одну кімнату. У 1927 році, коли доля судила йому востаннє побачитися з другом в Університеті Міннесоти, де Кондратьєв перебував в зарубіжному відряджені, а Сорокін викладав соціологію, він видав свою роботу “Соціальна і культурна мобільність” [13]. У цій роботі Сорокін звернув увагу на 300-річні цикли Джоеля та Шерера, які найбільш стало проявляються в автократичних суспільствах, що менш рухливі, ніж демократичні. Саме династії таких європейських країн, як Англія, Данія, Нідерланди, Іспанія та Італія правили більше 200 років, а династії Габсбургів, Гогенцоллернів та Оттоманів навіть більше 300 років. Як приклад 300-річного автократичного правління у Росії, Сорокін вказав на династію Романових, яка з 1613 року до початку першої світової війни існувала якраз такий термін, а через 3 роки останній російський імператор - Микола ІІ зрікся престолу, щоб ще через півтора року бути з родиною розстріляним більшовиками.

Цікаво, як цю подію інтерпретував Хлєбніков у відповідності з відкритим ним “основним законом часу”: “Самодержець Микола Романов був 16.VII.1918 р. розстріляний через (37 + 37) днів після розпуску Думи 22.VII.1906 р.” [14], тобто страта царя з родиною більшовиками була протидією його антидемократичним діям, вчиненим ним під час розпуску І Державної Думи Росії, або, іншими словами, розплатою за ці дії. Спочатку перевірка виявила помилку у розрахунках Хлєбнікова, який не врахував 3 додаткових дні високосних років, що проминули на протязі 12-річного циклу. Але подальше уточнення хронології подій призвело до висновку, що в дійсності рішення про розпуск Думи було прийнято спочатку Головою Ради Міністрів Росії Петром Столипіним, який узгодив його з царем 20.VII.1906 р., після чого почались відставки супротивників цього рішення. Таким чином подія, яку офіційно проголосили 22.VII.1906 р., стала невідворотною ще за два дні до її остаточного відбуття. Розстріл царя з родиною відбувся навпаки днем пізніше, ніж вказував Хлєбніков, вже у ніч на 17.VII.1918 р. У підсумку “основний закон часу” Хлєбнікова спрацював через 12 років без 9 днів, тобто точно день у день. Більше того, через рік розпуск ще більш лівою ІІ Державної Думи спровокував виступ на закритому її засіданні саме Столипіна, який звинуватив соціал-демократів у підготовці заколоту, після чого їх фракцію було заарештовано. Через 4 роки (36 + 36 днів) після проголошення нового виборчого закону, що відкрив шлях до виборів вже правої ІІІ Державної Думи, 1.ІХ.1911 р. Столипіна було смертельно поранено у Київському оперному театрі анархістом Дмитром Богровим. Вбивця у своїх свідченнях показав: “Замах на життя Столипіна виконано мною тому, що я вважаю його головним винуватцем реакції, що наступила у Росії, тобто відхиленням від усталеного в 1905 році порядку: розпуск Державної Думи, зміна виборчого закону, утиск преси, інородців, ігнорування поглядів Державної Думи і взагалі ціла низка дій, що підірвала інтереси народу” [15].

На третє запитання Шпенглера відповів вже через 50 років видатний російський історик та етнограф Лев Гумільов у своїй теорії етногенезу, згідно з якою його повний 1200-річний цикл складається з наступних часових фаз: фази підйому (300 років), акматичної фази (300 років), фази надлому (200 років), інерційної фази (300 років), фази обскурації, що може подовжуватись від 100 до 200 років з переходом її до регенерації та реліктової фази, яка іноді мала прояви для окремих етносів за межею 1500 років[16]. Інерційна фаза, як правило, закінчувала основний період етногенезу в межах 1100-1200-річного терміну, на який вказував ще наприкінці ХІХ століття видатний російський історик та філософ Костянтин Леонтьєв: “більше 1200 років не прожив у своїй відомій історії і визначеному виді не один державний організм” [17].

Цікаво, що Гумільов 300-річний період Київської Русі відніс до заключних фаз слов’янського етногенезу, розпочатого пассіонарним поштовхом ще на початку християнської ери. Це підтверджує духовний та культурний його розквіт наприкінці першого і на початку другого тисячоліття в інерційній фазі слов’янського етногенезу, у відповідні 36-річні періоди князювання двох вершинних діячів Київської Русі. Так, духовний ренесанс після прийняття християнства відбувся у часи правління Володимира Святого - сина видатного полководця Київської Русі князя Святослава. А у період князювання його сина - Ярослава Мудрого відбувся культурний ренесанс зі спорудженням вершини української архітектури – Софієвського собору в Києві. За Гумільовим етногенез великоросійського етносу розпочався у боротьбі з татаро-монгольським ігом у ХІІІ столітті, а його фаза надлому почалась з правління Миколи ІІ. Зараз вона закінчується, а на початку інерційної фази, як вказував видатний німецький історик Теодор Моммзен, наступає депопуляція населення, що підтверджує сучасна демографічна статистика російського етносу. В той же час, якщо вважати появу феномену Тараса Шевченка з Кирило-Мифодієвським товариством пассіонарним поштовхом українського етногенезу, а також брати до уваги появу у точній відповідності з гумільовською теорією через 150 років скритого підйому незалежної України, то у найближчий час нам слід чекати початку її явного підйому, а потім 150 років cпостерігати цей підйом, якщо його не зупинять зовнішні фактори.

За допомогою прогнозного інструментарію “основного закону часу” Хлєбнікова, теорії “довгих хвиль” Кондратьєва і теорії етногенезу Гумільова з 1992 р. нами розробляється теорія соціоекогенезу [18]. Процес її створення дозволяє зробити висновки про існування “вікових” 108-річних циклів (39 + 39 днів за Хлєбніковим), у кожний з яких вкладається дві “довгі хвилі” Кондратьєва. Кожний такий цикл складається з трьох 36-річних підциклів (38 + 38 днів за Хлєбніковим), а механізм переходу від одного циклу до іншого функціонує за аналогією з зародженням наступної “довгої хвилі” у надрах останньої. Три “вікових” цикли вкладаються у 300-річну еру, яких в історії слов’янського суперетносу відомо також три. При цьому механізм спіралециклічного історичного розвитку України-Руси, Московії та романівсько-радянської Росії простежується упродовж тисячоліття, на протязі якого при гіпотезі існування “К-хвиль” і до початку промислової революції (з якої стала більш-менш упорядкованою державна економічна статистика у країнах з розвинутою промисловістю) на терені цих державотворень промайнуло вже 18 (3 х 3 х 2) “К-хвиль”.

108-річні історичні цикли розвитку України-Руси, Московії та Росії-СРСР досить чітко розпалися на тріади 36-річних підциклів, протягом яких у різні періоди правили тут Володимир Святий, Ярослав Мудрий, Василь І, Василь ІІ Темний, Іван Грозний, Петро І, Катерина ІІ. Досить часто два правління вкладалися в один 36-річний підцикл (найближчий приклад – послідовна диктатура в СРСР Леніна і Сталіна з 1917 до 1953 року). Та й в інших країнах з автократичними режимами у ХХ столітті досить часто саме 36-річний період був межею правління таких диктаторів, як Стреснер, Франко, Броз-Тіто і тільки Фідель Кастро перевищив цю межу, вочевидь для того, щоб як виняток підтверджувати правило. Мабуть, невипадково, ще у Піфагора в його числовій піраміді число 36 (тетрактікс) займало найвищий щабель, а у Хлєбнікова згідно з відкритим ним “основним законом часу”, в якому саме через (38 + 38) днів, що дорівнює 36 рокам без 27 днів, наступають історичні події, які змінюють вектор розвитку на протилежний. Тобто фізичний час продовжує свій плин, а історичний час начебто зупиняє свій біг, щоб вибрати новий напрямок соціально-політичного та економічного розвитку.

Сучасні американські вчені Джордж Модельскі та Уільям Томпсон ще наприкінці 80-х років звернули увагу на існування довгострокових циклів зміни лідерів світової політики довжиною 100-120 років, у які вкладаються по дві “К-хвилі”. У 1992 р. вони зробили аналіз розвитку економіки Китаю з кінця першого тисячоліття (з 900-х років, з яких розпочалась й відома історія України-Руси) до нашого часу і на протязі цього більш як тисячолітнього періоду визначили та нарахували таку ж кількість (18) “К-хвиль”, яка була визначена нами у результаті дослідження слов’янського етногенезу. Ще 17 березня 1992 р. на ювілейній кондратьєвській конференції ця цифра кількості кондратьєвських циклів слов’янського соціоекогенезу знаходилась у голові автора, коли він здивований почув її у доповіді Модельскі, який визначив її у результаті дослідження китайського соціоекогенезу. Особливо вражає загальний висновок впливу цього процесу на розвиток світової економіки:

“Таким чином, можна припустити, що, хоча й у досить рудиментарній формі, хвилі Кондратьєва зародились у Китаї на рубежі першого та другого тисячоліть нашої ери, перемістившись потім по Великому шовковому шляху в Італію, і, набравши темпи у ХV ст., досягли зрілості з укріпленням океанської торгівлі, у якій господарювали Нідерланди та Британія. Довгі хвилі промислового розвитку, що досліджувались М. Кондратьєвим, були пізнішою формою прояви процесу, який розпочався задовго до цього в іншій частині світу” [19]. Але ж Великий шовковий шлях вже тоді проходив через територію Київської Русі або України-Руси, як назвав її видатний український історик та Голова Центральної Ради незалежної України Михайло Грушевський. Як відомо, це була досить розвинута цивілізована європейська держава, на терені якої разом з загальною культурою розвивалась і культуру господарчої діяльності, що цілком відповідала світовому рівню того часу. І якщо “К-хвилі” існували у Китаї, то вони не обминули й Україну-Русь. Вже сьогодні молода українська держава займається відродженням Великого шовкового шляху у формі транспортно-комунікаційних коридорів, яких через територію України за різноманітними проектами повинно проходити десь біля десяти. Саме через ці коридори інноваційна 19-та “К-хвиля” повинна активізувати підприємницьку діяльність в Україні та забезпечити зростання національної економіки.

У підсумку можна зробити висновок, що механізм соціоекогенезу має характер періодичного повторення хронометрично визначених періодів, кожен з яких поряд з відтворенням деяких рис минулого несе в собі інновації, які зумовлюють багато в чому майбутній розвиток суспільства. Геометрично цей процес можна відобразити у формі циклоїди. Саме тому, що кожний такий соціальний чи економічний цикл має якісні відміни від попереднього, в надрах якого він і зароджується, геометрично у просторі його можна представити в іншій площині. І тоді весь процес буде мати форму спіралі, на яку посилалися мудреці і вчені ще до нової ери.

Слід зазначити, що ідея поліциклічності соціально-економічного розвитку визрівала усю першу половину ХХ століття. Вже Кондратьєв, здійснюючи економетричний аналіз відкритих ним великих циклів кон’юнктури, враховував існування відкритих до нього середньострокових циклів Жюгляра та короткострокових – Кітчина. Рішучий вклад у вирішення проблему поліциклічності зробили Йозеф Шумпетер та видатний американський вчений українського походження Саймон Кузнець, який у 1971 р. став одним з перших у світі лауреатом Нобелевської премії з економіки за статистичні дослідження економічного зростання, а у 40-50 роки у своїх працях продемонстрував поряд з вищевказаними циклами існування коливань довжиною біля 20 років. Цим же вченим належить перша спроба систематизувати дослідження послідовників кондратьєвської циклічної парадигми, у реалізацію якої внесли свій вклад й фахівці з математичної статистики, які створили теорію випадкових процесів і на її основі методи лінійної фільтрації, спектрального аналізу та інші, що дозволяють аналізувати частотну структуру часових рядів на рівні емпіричних даних.

Вже у 80-і роки лідер славнозвісної школи “Аннали”, видатний французький історик Фернан Бродель в останньому томі “Час світу” (що майже співпадає з назвою книги Хлєбнікова “Час міра світу”, яка вийшла у 1916 р. з викладенням першого варіанту його “основного закону часу”, що визначає “промінь народів”) своєї фундаментальної праці з дослідження цивілізацій, узагальнюючи синхронізацію різноманітних циклів, писав: “Для розрізнення циклів їх назвали за іменами економістів: цикл Кітчина - це короткий три-чотирирічний цикл; циклЖюгляра, або цикл, що вкладався в рамки десятиріччя …Що ж до гіперциклу, або циклу Кузнеця (подвоєного циклу Жюгляра), то він тривав би два десятки років. Цикл Кондратьєва займав півстоліття чи більше…Нарешті, не існує тривалішого циклічного руху, ніж вікова тенденція (trend), яка насправді вельми мало вивчена… Доти, доки її досконало не вивчать, поки її не відтворять у всьому її значенні, історія кон’юнктур залишиться вкрай неповною, незважаючи на безліч праць, натхнених нею” [20]. Саме натхнена думками цього видатного мислителя і розвивається нині єдина теорія соціально-економічних циклів, дослідження яких враховує й вікові, й тисячолітні історичні тенденції розвитку людства.

ЛІТЕРАТУРА

1. Туган-Барановский М.И. Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и ближайшие влияния на народную жизнь. – СПб., 1894.; Избранное. Периодические промышленные кризисы. История английских кризисов. Общая теория кризисов. - М., 1997.
2. Туган-Барановский М.И. Значение экономического фактора в истории. // Мир божий. 1895. № 12. – С. 101-118.
3. Кондратьев Н.Д. Большие циклы конъюнктуры. // Вопросы конъюнктуры. 1925. Т. I. Вып. 1. - С. 28-79.; Кондратьев Н.Д. Избранные сочинения. – М., 1993. – С. 24-83; Большие циклы экономической конъюнктуры. Доклад. // Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. – М., 1989. – С. 197.
4. Scumpeter J. Business Cycles: A Theoretical, Historical and Statistical Analysis of the Capitalist Process. – N.Y.-L., 1939.
5. Mensh G. Stalemate in Technology: Innovation Overcome the Depression. – Cambridge, Mass., 1979.
6. Кондратьев Н.Д. Михаил Иванович Туган-Барановский. – Пг., 1923.; Истоки: вопросы истории народного хозяйства и экономической мысли. Вып. 2. – М., 1990. – С. 268-294.
7. Глазьев С.Ю. Экономическая теория технического развития. – М., 1990.; Глазьев С.Ю. Теория долгосрочного технико-экономического развития. – М., 1993.
8. Меньшиков С.М., Клименко Л.А. Длинные волны в экономике. Когда общество меняет кожу. – М., 1989.
9. Афанасьев С.Л. Современные седиментационные наноциклы - 9; 30; 31,2; 87,6; 108,6; 451,8 лет - и циклы Кондратьева генерируются Луной и Солнцем // Сб.: “Циклы природных процессов, опасных явлений и экологическое прогнозирование/, вып.1 -М., 1991, С.148-154; Геологические и экономические наноциклы // Тезисы докл. на межд. науч. конф., посв.100-летию со дня рожд. Н.Д.Кондратьева, Секция 6: Природно-экологические циклы и прогнозирование. - М., 1992, С.27-29.
10. Хлебников Велимир. Собр. произв. в 5-ти томах. – Л., 1933. – Т.5. С. 324.; Доски судьбы Велимира Хлебникова. Листы 1-3. – М., 1922. – Л.1., С. 3.;
11. Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории. Т.1. Гештальт и действительность. - М., 1993. - С. 268, 269.
12. Велимир Хлебников. Спор о первенстве. Закон поколений. // Творения. – М., 1986. 646–652 сс.
13. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. - М., 1992. - С. 313, 387, 392.
14. Доски судьбы Велимира Хлебникова. Листы 1-3. – М., 1922. – Л. 1., С. 8.
15. Протоколы допросов Д. Богрова. // П.А. Столыпин – жизнь и смерть за царя. – М., 1991. – С. 49.
16. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. - Л., 1990.; 2-е изд.: Гумилев Л.Н. Сочинения. Вып. 3. – М., 1994.
17. Леонтьев К.Н. Избранное - М., 1993. - С. 23.
18. Кузьменко В.П. О синхронизации “длинных волн” Н.Кондратьева с историометрическими циклами А.Чижевского и В.Хлебникова // Тезисы докл. на межд. науч. конфер., посвященной 100-летию со дня рожд. Н.Д.Кондратьева, Секция 1: Идеи Н.Д.Кондратьева и современно-экономические и социологические теории. - М., 1992. 67-68 сс.; Инновационная теория экономических циклов и прогнозирование общественного развития // Кузьменко В.П. Инвестиционная политика в регионе. - К., 1992. 221-235 сс.; Цикличность социально – политико-экономических процессов и их прогнозирование // Посредник, окт. 1994. № 66. 15-17 сс.; № 67. 16-18 сс.; Космопланетарність української наукової думки і циклічність соціально-економічного розвитку // Сучасність. 1994. № 5. 150-154 сс. ( дві останні статті написано також у 1992 р.).
19. Модельски Дж., Томпсон Т. Волны Кондратьева, развитие мировой экономики и международная политика. // Вопросы экономики. 1992. № 10. – С. 55.
20. Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, ХV – ХVІІІ ст. У 3-х томах. Т. 3. Час світу. – К., 1998. – С. 59.

Статтю надруковано в науково-інформаційному журналі “Статистика України”, 1999, № 1. - С. 54-59 у скороченому вигляді

Опубліковано на сайті: 2004-06-29

Коментарі до цієї статті:

Дата: 2008-06-04     Коментарий добавил(а): Савицький Валентин

Вивчення статті дає можливість визначити розвиток суспільства за певним математичним законом або функцією в якій змінною є час, а функцією є дати початку та кінця хвилі.
Виникає більш глибоке запитання: що впливає на появу хвиль. Це небесні тіла, чи глибинний закон всесвіту? Чи історичні факти наведені у статті є збігом? Чи самі ці факти історії є причиною виникнення хвиль?


Свицький В.В. викладач кафедри аудиту та економічного аналізу Національного університету ДПС України

savitsky2003@ukr.net

Дата: 2008-06-04     Коментарий добавил(а): Савицький Валентин

Вивчення статті дає можливість визначити розвиток суспільства за певним математичним законом або функцією в якій змінною є час, а функцією є дати початку та кінця хвилі.
Виникає більш глибоке запитання: що впливає на появу хвиль. Це небесні тіла, чи глибинний закон всесвіту? Чи історичні факти наведені у статті є збігом? Чи самі ці факти історії є причиною виникнення хвиль?


Свицький В.В. викладач кафедри аудиту та економічного аналізу Національного університету ДПС України

savitsky2003@ukr.net