Інновація - це історично безповоротна зміна способу виробництва речей.
Й. Шумпетер


М.І. Туган-Барановський

Й.А. Шумпетер

М.Д. Кондратьєв

Галерея видатних вчених

UA RU EN

Обращаем внимание на инновацию, созданную на данном сайте. Внизу главной страницы расположены графики,  которые в on line демонстрируют изменения цен на мировых рынках золота  и нефти, а также экономический календарь публикации в Интернете важных мировых экономических индексов 

 
Публікації

Борис Санто

Інноваційний саморозвиток

Стаття написана по доповіді на Міжнародному симпозіумі «Фундаментальні дослідження в сучасному інноваційному процесі: організація, ефективність, інтеграція», Київ, 1-3 грудня 2003 р. і опублікована цілком під назвою «Сила інноваційного саморозвитку» у журналі Інновації, 2004/2, Санкт-Петербург http://innov.etu.ru/. Публікуємо фрагменти статті.




— анотація —

Провідні підприємства і країни світу у своєму прагненні домогтися технологічної переваги переслідують мету не тільки досягти підвищення продуктивності і конкурентноздатності на світовому ринку, але й забезпечити основи свого довгострокового економічного розвитку. Рушійну силу економічного зростання вони бачать у використанні та удосконаленні передових технологій, в інновації. Теза про те, що промисловість і уряд повинні в цьому тісно співробітничати, згуртувавшись у стратегічний союз нового типу загальною інноваційною політикою, служить орієнтиром для всіх учасників цього процесу. Причому мається на увазі, що промисловість у більшому ступені зацікавлена у короткострокових інвестиціях, у дослідженнях і розробках, коли від уряду, в основному, очікують підтримки у фундаментальних дослідженнях. Цей союз тим більше значимий, що досягнуті підприємством чи країною передові позиції не дають гарантій збереження їхньої першості. В умовах глобалізації усе більше фактів свідчать про важливість прискореної інновації, без якої уже важко утримати лідерство, а також неможливо підтримувати динамічний баланс суспільства: традиційний чи статичний баланс звичними методами вже не зберегти, а динамічний баланс вимагає невпинного розвитку. Якщо вести мову про слаборозвинені країни, то вони мають шанс наздогнати лідерів, що пішли вперед, і забезпечити свою технологічну першість, якщо зможуть освоїти стратегічно правильну модель інноваційного саморозвитку. Ключові слова: інноваційне підприємництво, нелінійність, саморозвиток, стратегія.

— про —
Імператив інновації

Президент концерну “Сіменс” не дуже давно порівняв інновацію по її силі й економічному ефектові до парового катка [7, стор. 4]. Інновація, за його словами, у будь-якому випадку дає відчути свою могутню силу, чи сидите ви в сидінні цього парового катка, чи лежите перед ним у пилу дороги. Про грізну силу інновації говорить керівник однієї з найбільш інновативних фірм світу, яка вкладає шість мільярдів євро в рік у дослідження і розробки, й пишається тим, що 75% її продукції не старіше 4-х років.

Свої слова президент “Сіменса” адресував Європі, Європейському Союзові, де дотепер під інновацією розуміється перетворення результатів наукових досліджень у ринково здатні товари та прибуток, освоєння нових наукових знань суспільством взагалі й економікою, зокрема, шляхом трансферу отриманих знань з науки у виробництво. Ці слова адресовані Європі, що, незважаючи на свої традиційно передові наукові школи і видатні результати у фундаментальних дослідженнях, усе більш відстає від Сполучених Штатів Америки і від Японії. Європа б'є тривогу. Європа змушена переглянути свій підхід до інновації, як до рушійної сили суспільно-економічного розвитку. Європейському Союзу час відмовитися від занадто вузького розуміння Інновації як явища; настав час побачити в інновації не автоматизм освоєння знань промисловістю і переклад витрат на дослідження в економічний прибуток, а силу стратегічного використання інноваційного ефекту — стверджує керівник комісії ЄС із питань підприємництва й інформаційного суспільства Єрккі Лііканен. Це означає необхідність поставити наголос на стратегії розвитку, а не просто на дослідженнях, як таких. „Дослідження життєво необхідні, якщо вони є частиною стратегії підприємництва” [9]. Така перестановка наголосу в розумінні явища Інновації може означати одне: необхідність перегляду і переформулювання інноваційної політики Європейського Союзу.

По справжньому визначальне значення в розвиткові суспільства, прискореному відновленні технічних засобів, інновація придбала під час і особливо після другої світової війни в умовах військового протистояння двох світових держав. Саме їхнє змагання в технічному оснащенні збройних сил, запущена ними спіраль гонки озброєнь залучили до інновації воістину фантастичні капіталовкладення, і зробили з інновації Показник конкурентноздатності як країни, так і провідних підприємств, індикатор потужності технічної думки, творчих можливостей і здатності інтенсивно розвиватися. У Радянському Союзі усе більш капіталомісткі інноваційні темпи витримувалися за рахунок добробуту населення. Інновація впроваджувалося як правило в ізольованих від традиційної промисловості місцях, у штучно поліпшених умовах, без зворотного зв'язку від придбаної технічної переваги до широкої підприємницької діяльності і її економічної віддачі. До того ж, вільне підприємництво, здатне сприйняти й освоїти нові технічні рішення, було в Радянському Союзі викоренене з ідеологічних причин. В основі підвищених інноваційних темпів розвитку військово-промислового комплексу СРСР лежала вища освіта, що набувала масового характеру, а також широка наукова діяльність, і, в першу чергу, фундаментальні науки, що були в авангарді. Але перетворитися з Індикатора в Парадигму, тобто в особливу форму поведінки та самовираження людини інновація могла б тільки завдяки активному підприємництву.

Інновація придбала ранг Філософії, коли провідні підприємства і країни світу зрозуміли, що усвідомлений саморозвиток шляхом форсованої інновації в суспільстві, яке як правило противиться змінам, є не що інше, як суспільно-технічна еволюція цього суспільства, еволюція людського інтелекту, когнітивний розвиток. Виявилося, що необхідно чітко відрізняти рутинну діяльність, як самовираження гомеостазу і самозбереження, від творчої діяльності, як порушення гомеостазу в інтересах саморозвитку. Адже будь-яка інновація означає здатність побачити речі по іншому, визначити проблему і поставити задачу, а також здатність вирішити цю задачу. Суть саморозвитку людини і її суспільства — саме в підвищенні цієї здатності шляхом інновацій. Інновація наприкінці другого тисячоріччя придбала ранг і форму Стратегії саморозвитку, вийшла на висоту Концепції, тобто Інноваційної Політики як країн, так і підприємств. Саме Стратегія Інновації привела до створення особливих інститутів інноваційного підприємництва з найбільш сприятливими умовами діяльності для починаючих чи стартових фірм, до тилових установ форсованого інноваційного розвитку. Підвищення сприйнятливості і схильності до інновації суспільства взагалі і підприємців, зокрема, є при цьому задачею першорядної важливості. Інновація, залишаючись фактором індивідуального характеру, перетворилася в основний фактор розвитку людського суспільства масового характеру.

Міф лінійності або інновація як стратегічна зброя

Інновація як Політика і Стратегія розвитку зробила з таких недавно відсталих країн, як Японія, Південна Корея, Тайвань і інші “малі тигри” Південно-східної Азії промислово передові країни. Фактор інновації перекроїв світ, змусив розвалитися світову державу, поєднує Європу і живить глобалізм. Невпинний суспільно-технічний розвиток, систематичне підвищення індивідуальної здатності побачити й вирішити проблему, засноване на всеохоплюючому навчанні, науковій діяльності масового характеру, самонавчанні протягом усього життя — от головна риса нашого часу, придбана в ході широкого використання методу стратегічно форсованої інновації. Інноваційне прискорення суспільно-технічного прогресу є основною характеристикою передових країн світу за останні два сторіччя. Форсований інноваційний розвиток був запущений у другій половині двадцятого сторіччя, як було сказано, двома конфронтуючими світовими державами. Саме їх украй напружене і мобілізуюче всі кошти змагання в області удосконалювання техніки озброєння перетворило інновацію в “життєво-важливу зброю” на світовому ринку.

Ринок сам по собі не є каталізатором інновації, як затверджує лінійний підхід, не викликає автоматично підвищену дослідницьку й інноваційну діяльність. Ринок — це повітря для літака, що збирається злетіти. Само по собі повітря злету не викликає, а от раз літак піднявся, то може удержатися в повітрі тільки в польоті. Підприємство, що дало хід інноваційному розвитку, виявляється сьогодні відразу ж в умовах глобального ринку, де без інноваційної гонки, без безперервно наростаючої інноваційної віддачі не устояти. Невпинна інновація — це динамічна стабільність запущеного інноваційного підприємництва, основою якого є освоєння й утримання набутої технічної переваги. Пропозиція нових товарів і послуг — це економічна сторона інновації, що, звичайно, може деякою мірою послужити і показником ефективності процесу розвитку. Найважливішим ефектом форсованої інноваційної діяльності ймовірно треба усе-таки вважати не економічну віддачу, а зворотний позитивний ефект інноваційного розвитку від результату до людини-творця, тобто саморозвиток людини. У застосуванні цієї “життєво-важливої зброї” саморозвитку провідні підприємства пішли далеко вперед, обігнавши — ще раз підкреслюю — економічну теорію інновації на десятиліття.

Дивним спарюванням таких двох прямо протилежних понять як життя і зброя (vital weapon) американські фахівці з інновації, тобто люди, відповідальні за інновацію в апараті уряду, у їхній бесіді за круглим столом із шведськими колегами хотіли підкреслити основну роль інновації в умовах глобального ринку [10]. Настав час зрозуміти, підкреслюють не раз американці, що інновація — це нелінійне явище. Так, метод інновації — це зброя, але для того, щоб скористатися цією зброєю не досить мати перед собою правильну мету; правильної інноваційної політики від цього ще не вийде. Недостатньо також підвищити асигнування на науку до 3 % від ВВП у кожній країні-учасниці до 2010 року, як це заплановано в Європейському Союзі. („шведи витрачають сьогодні на це більш 3 % у рік, але щасливими від цього не виглядають”). Американський досвід говорить про те, що інновація — дуже складне явище, що вимагає особливого підходу, розуміння і різнобічних заходів. І дуже ймовірно, що цей новий підхід змусить і Європу переглянути занадто звичні положення, що вже вкоренилися у поглядах і переконаннях; зробить непотрібними багато установ; відправить на звалище створені великою працею суспільно-економічні механізми; змусить змінити показники, що здаються зрозумілими й важливими. Індикатори, звичайно, потрібні, але при безупинно підтримуваній інновації, що прискорюється, тобто в стратегічному мистецтві, індикатори інновації грають у більшому ступені роль канарки в шахтарській справі, ніж роль компаса; поки посвистують собі на них і уваги звертати особливо не треба, а от якщо замовчать, треба вживати пожежних заходів [25]. Дуже навіть імовірно, стверджують американці, що Європі терміново буде потрібно перемінити не тільки показники, але й систему стимулів, усю сформовану конструкцію інститутів і установ, культуру вирішення інноваційних стратегічних питань цими інститутами. І до того ж потрібно бути упевненим у тім, що на чолі нових інститутів і установ стануть дійсно розуміючі фахівці. „Тому, що лінійна модель, якщо говорити про інновацію, просто неправильна, й украй важливо, щоб усвідомлення цього факту в Європі не залишилося без належних політичних наслідків”.

Інновація як практика — це мистецтво стратегії розвитку, творча діяльність, створення нововведення, що заперечує старе. Інновація — не економічна категорія. Інновація в більшій мері психологічний ефект, інженерне і філософське поняття, явище саме по собі. Будучи суспільною діяльністю, інновація має добре виявлену економічну сторону ефекту, але явище інновації навіть виходячи з принципу вільного ринку — це (дозволю собі знову таки повторити) створення і збереження протягом тривалого терміну конкурентноздатної технічної переваги, що шляхом використання, підприємницької реалізації цієї переваги у виробництві і на ринку може привести до економічного прибутку. В міру цього процесу освоєння і поширення інновація з нововведення перетворюється в навичку.

Це наука про розкриття людиною своїх власних здібностей у сфері суспільно-технічної діяльності; це наука про керовану суспільно-технічну еволюцію.

Економічне зростання — похідне від суспільно-технічного прогресу, від інновації, як швидкість автомобіля є похідною від його прискорення. Не швидкість визначає чи викликає прискорення, а навпаки прискорення установлює швидкість; не економіка інновацію, а навпаки інновація — той фактор, що визначає темпи зростання економіки. Умовою застосування будь-якої технології в економічних цілях можна вважати її повторюваність, тобто „автоматизм” повторення викликаного технологією ефекту шляхом тиражування даного продукту чи процесу. Якщо економічна діяльність — це алгоритм повторення зміни, то інновація — це алгоритм зміни зміни. Інновація не задовольняє потреби; вона їх створює. Як прискорення як би заперечує вихідну швидкість, щоб установити нову, так і інновація заперечує навичку, звичну, добре розраховану діяльність повторення, щоб запропонувати більш продуктивну, більш сучасну технологію. Дійсна, а не мнима інновація — це процес часто дуже хворобливий як для новатора, так і для його суспільства. Інновація розриває, зневажає сформовані виробничі, суспільні і просто людські відносини без якої-небудь уваги на придбані, „кровні” права, власність і т.д. Інновацію спочатку, як правило, не люблять. Суспільний клімат навколо дійсної інновації, атмосфера, система цінностей, відношення до новатора можуть бути живлячими, заохочувальними, якщо це спеціально створити і підтримувати такими, але й байдужними чи навіть ворожими. Цього ніякі індикатори не покажуть. Не покажуть і того, чи є за технологічною перевагою стратегічна концепція і воля, чи це тільки вдала, але скороминуща ідея.

Термін „стратегія” перетерплює сьогодні знецінювання; його вживають і ті, хто вимірює розвиток прибутком і владою, маючи на увазі перерозподіл відповідно до переважних цінностей, а не відповідно до закономірностей розвитку. В умовах глобального ринку і прискореного розвитку одна ідея — не ідея. Тільки правильна стратегія невпинного інноваційного просування вперед має шанси удержати і може поліпшити позиції підприємства і його країни. Причому, саме відповідно до закономірностей інновації, автоматизму тут не може бути.

Провідні підприємства добре знають, що саморозвиток треба починати з малого: „хто і на що здатен?”, із технології, нехай дрібної, але добре освоєної, щоб досягти в ній світового рівня по якості. Вже у ході освоєння цієї технології необхідно підготуватися до наступного кроку, до нової технології, яку можна, скажемо, закупити у виді ліцензії. Логіка форсованої адаптації, освоєння всі нових і нових технологій, їхнє удосконалювання до світового рівня — от як запускається процес підвищення інноваційних здібностей. Показником цих здібностей треба вважати ймовірно той період часу, що необхідний для повного освоєння перейнятих технологій. У Японії 60-х років для повного освоєння нової технології було потрібно 5-7 років; наприкінці 80-х досить було кілька місяців, щоб не тільки перейняти технологію по ліцензії, освоїти її, але і перевершити по продуктивності постачальника технології.

Чи можна навчити кого-небудь інновації? Якщо інновація не тільки феномен, але й метод, то можна перейняти модель його використання, чи можна спробувати з'ясувати, зрозуміти закономірності феномена, що сутужніше, але ефективніше. Легше навчити інновації, якщо людина задалася метою перейняти діючу модель інноваційного стратегічного саморозвитку, і якщо створити для цього сприятливі умови. Як не можна змусити кого-небудь, хто не вміє і не бажає плавати, стати чемпіоном із плавання, так не можна змусити інновацію. Можна, звичайно, поширити культуру плавання, навчати плаванню з малих років, заохочувати змагання і святкувати переможців, але для того, щоб людина стала чемпіоном із плавання, потрібний її особистий порив, прагнення довести, що вона - не другорядний громадянин свого суспільства, не гірше інших і в стані домогтися перемоги. Від його тренера чи менеджера, звичайно, багато чого залежить; менеджер теж повинний хотіти довести світу на що здатен його підопічний. Менеджер, наприклад, може цілеспрямовано відібрати найбільш здатних кандидатів, надати цій відособленій групі оптимальні умови. Країни, що встали на шлях форсованого інноваційного розвитку, при усій своїй економічній відсталості змогли створити такі інноваційні острівці, видатні результати яких послужили прикладом для інших. Ці країни ставили своєю метою не комерціалізацію чого-небудь, а стратегію саморозвитку шляхом досягнення все нової і нової технологічної переваги.

Стратегічний підхід від повсякденної діяльності відрізняється прагненням і далекоглядністю, підпорядкуванням сьогоднішньої мети ідеалу саморозвитку, підбором найбільш оптимальних сценаріїв і умінням переходити від одного сценарію саморозвитку до наступного в найбільш сприятливий з погляду розвитку момент. Така стратегія (це ж військовий термін) передбачає настання, просування вперед, нарощування своїх переваг, а не просте виживання. Під час глобального інноваційного прискореного розвитку концепція „виживання” приречена на поразку. “Для того, щоб устояти на місці, треба бігти” — сформулювала б зміст стратегії Аліса в країні див Л’юіса Керролла, тому що альтернатива наступу при постійному просуванні вперед – це регрес, а не животіння на тому самому місці. Наступальна стратегія розвитку пов'язана, звичайно, з ризиком, що змушує підприємство, як правило, робити ставку на декількох скакунів, щоб один із них прийшов дійсно першим, запускати кілька технологій, щоб в одній з них знайти серйозну перевагу і першість. Другим місцем задовольнитися протипоказано: менш амбіційна стратегія, ніж стратегія першості, недостатня для утримання конкурентноздатності підприємництва. Саме стратегічний підхід до підприємництва перетворює сьогодні інновацію в діяльність і суспільний фактор особливої важливості.

Концепції стратегічного інноваційного розвитку підприємства, і, тим більше, концепції національної програми інноваційного розвитку необхідно ґрунтувати не на сьогоднішніх суспільних цінностях, а на ідеалах розвитку і закономірностях інноваційного процесу, що відображають його глобалізм. Для цього необхідно — ще раз підкреслюю — чітко розрізняти два алгоритми процесу розвитку: алгоритм повторення зміни (існування) і алгоритм зміни зміни (інноваційного удосконалювання і суспільно-технічного розвитку). У світлі прояву другого алгоритму під суспільно-технічним прогресом необхідно припускати не речі і пов'язані з ними поняття володіння чим-небудь і влади, а розвиток проблемно-вирішальної здатності, тобто еволюцію інтелекту. Існування також не просте животіння на місці. Існування означає адаптивний розумовий розвиток, повторення рішень, досягнутих іншими, а на цій основі розширене виробництво і задоволення потреб, тоді як інноваційний розвиток інтелекту означає досягнення нових рішень, створення нових цінностей і нових потреб, прояв нових здібностей, і підвищення на цій основі конкурентноздатності і продуктивності. Обидва алгоритми розвитку підкоряються власним специфічним закономірностям; протиріччя між ними неминуче, але шляхом свідомого стратегічного втручання і застосування належних суспільно-економічних механізмів фактор ризику і невизначеності навіть при хиткій системі суспільних цінностей може бути утриманий у визначених границях. Прискорений інноваційний розвиток не тільки керований, але і повинен бути стратегічно керованим. Інакше з неминучими суспільно-технічними конфліктами та катаклізмами не справитися.

Закон невпинного інноваційного розвитку говорить, що якщо зупинишся на підйомі, крах неминучий. Лінійна послідовність розвитку складається з функціональних кроків, кожний з який нелінійний за своїм характером, тобто супроводжується несподіваними перешкодами, конфліктами, змушеною реорганізацією і т.д. Трансфер від однієї ланки до іншої — це теоретичне позначення напрямку процесу. Насправді, трансферу, як функціональної ланки в цьому процесі не існує, усе робиться як би саме собою, якщо система дійсно працює. Важливіше надати їй, спонтанно сформованій системі, належну свободу дій і сприятливі умови, чим наказувати хто, кому, коли, і що повинен передати у виді трансферу технології. Говорять, якщо в стоноги запитати, яку ногу вона поставить після двадцять першої, стонога більше не зробить жодного кроку. З погляду стратегічного послідовно поступального розвитку краще понадіятися на інстинкт активних учасників процесу, на їхню еластичність, краще надати їм надлишкові можливості й умови для їхньої непередгаданої діяльності в інтересах нової технології, чим задати твердий графік дій будь-яким спеціалізованим агентствам по трансферу, інститутам і установам.

Сила пізнання в основі інноваційної стратегії

Сучасне суспільство називають інноваційним: Innovation Driven Society [24].

Інноваційне суспільство — це високо інтелектуальне суспільство, до того ж у глобальних розмірах, це шлях тих, хто обрав метою і формою своєї діяльності невпинне інтелектуальне пізнання, шлях тих, існування кого характеризується підвищеною інтелектуальною діяльністю і прагненням реалізувати свої ідеї. Кристально чистою формою підвищеної інтелектуальної діяльності, мабуть, слід вважати наукову діяльність і в першу чергу - фундаментальні дослідження.

Пізнання людиною реальності ні в якому разі не можна вважати просто генеруванням знань з метою їхнього використання для задоволення в основному фізіологічних потреб економікою чи в інших областях суспільної діяльності. Навіть якщо це часто виглядає саме так, такий підхід був би неприпустимим спрощенням сприйняття нами відносин людини і навколишнього його світу. Неважко помітити, що процес пізнання — це процес із зворотним зв'язком: чим більше ми пізнаємо, тим більше сила нашого пізнання. Сила інтелекту людини, що встала на шлях пізнання і невпинно йде цим шляхом, росте експоненціальне. Без перебільшення, пізнання, і фундаментальне пізнання в особливому ступені, є сутністю людської діяльності, тим, що робить людину людиною.

Питання „у що це нам обходиться, і що ми з цього маємо?” у зв'язку з такою глибоко інтелектуальною діяльністю — це питання бухгалтера, касира, але не стратега, що дивиться далеко. Безсумнівно, сучасна фундаментальна наука коштує грошей, і не малих; без бухгалтера і тут не обійтися. Не всі країни можуть собі сьогодні дозволити таку „розкіш” як наука й особливо фундаментальна наука, та й імущі повинні природно рахуватися з кишенею. Стратег-підприємець, що далеко дивиться і вміє бачити, з іншого боку, підходить до питання пізнання, природно, суб'єктивно, сугубо з боку своїх цілей. Такої розкоші, як „корисні” і „менш корисні” знання він не може собі дозволити; для нього безперебійний процес пізнання цінніше самих знань, за умови, що і предмет і ціль дослідження вписуються в його стратегію. Сила інтелекту виявляється як сила в ході пізнання; стратег — будь він на чолі держави чи на чолі підприємництва — у волі використовувати цю силу в стратегічних цілях, а може й почекати, але він не може дозволити собі втратити її. Коли немає підвищеної інтелектуальної діяльності, немає звичайно й турбот, зв'язаних з її використанням, та й годувати евклідів та архімєдів не потрібно. Звільнитися від сторіччями, крихтами спорудженого будинку культури та пізнання легко і просто, але це означає, що науковий тил і потенційні можливості інноваційного підприємництва і стратегічного розвитку теж будуть утрачені, і надовго. Не говорячи про те, яку непоправну шкоду нанесе варварство такого роду загальній культурі людства.

Фундаментальні науки для того і фундаментальні, щоб проводити дослідження заради досліджень, робити науку заради науки. Пізнання світу людиною не тільки можна, але і необхідно вважати самоціллю. А з погляду стратегії суб'єктивного інноваційного підприємництва інноваційним потенціалом треба по видимому вважати ідеєздатність самого підприємця і його команди, адже саморозвиток і є підвищення власної ідеєздатності шляхом безустанної інновації. Можна і потрібно, звичайно, використовувати й чужі ідеї, адаптувати технології, що вже виправдали себе, якщо вони вписуються в стратегію розвитку даного підприємництва, але так чи інакше без неухильного саморозвитку — як ми вже помітили — на глобальному ринку не встояти. Сила інтелекту, закладена в основі високоінтелектуального суспільства, що пізнає світ і сьогоднішньої інноваційної економіки, підвищується шляхом пізнання і власного інноваційного розвитку. Ідеєздатність команди росте в міру функціонування її здатності визначати проблеми і знаходити їхнє рішення. На належній висоті цього розвитку до команди підключаються і дослідники; досягнутий ними рівень наукового рішення проблем стає через них частиною інноваційного потенціалу підприємництва. У такий спосіб чи здатність інноваційний потенціал підприємництва росте в міру його стратегічного розгортання й інноваційного розвитку. Ця закономірність розвитку означає, що ідеєздатність людини в принципі невичерпна; зростання сили інтелекту людини не має границь.

Завдяки своєму прагненню, якщо хочете одержимості, чи, більш прийнятно, - стратегічній спрямованості, індивід відповідно спроможний підвищувати цю здатність проблемного рішення у ході свого функціонування, тобто по ходу визначення проблеми і її рішень нарощувати в такий спосіб силу свого інтелекту й індивідуальний потенціал ідеєздатності. Цей процес саморозвитку має, як відомо, психологічні, а не економічні корені. Крок уперед зроблений індивідом може бути повторений іншими, технологія, ним запущена, може бути перейнята шляхом адаптації, тобто інновація перетворюється в суспільний ефект при належній дифузії технології, у міру поширення ідеї. Така є спрощена дискретна модель впливу сили інтелекту на розвиток суспільства. Не можна не вважатися однак і з іншою стороною, що доповнює цей ефект, а саме, - з розмазаним, дисипативним проявом сили інтелекту в суспільстві.

Система цінностей і взагалі культура, корінні традиції суспільства, є наслідком впливу сили інтелекту на його суспільне середовище. Економіка, як виробництво і розподіл цінностей, а також як набір правил, правові й інституціональні суспільно-економічні механізми, що спрямовують діяльність у потрібне русло, також може вважатися наслідком впливу сили інтелекту. Але і культура, і економіка будуть протистояти спробі змінити сформовані відносини, будуть протидіяти нововведенням, тобто зрослій силі інтелекту, що прагне знов-таки вплинути на своє суспільне середовище. З погляду інновації все застаріле - не скам'янілості, але й активно опірний живий організм суспільства. Стратегія форсованого інноваційного розвитку змогла досягти рівня промислового використання тому, що в рамках відособлених організацій, „парків” чи „інкубаторів” були створені острівці особливих, сприятливих умов для безперешкодного розгортання, прояву здібностей, було надане поле дії для знову придбаної сили інтелекту. Загальна культура людини діє як фактор усереднення і видатним досягненням, як правило, не сприяє. Саме цей факт і робить інноваційну стратегію реквізитом сучасного інноваційного суспільства. Сучасне суспільство саме тому й не може бути повною мірою описаним на основі існуючих, тобто вчорашніх суспільних цінностей, і не може бути керованим без прийняття до уваги ідеалів інноваційної стратегії і її цілеспрямованості. А для того, щоб інноваційна стратегія зайняла своє заслужене місце в сучасному суспільстві, треба знати не настільки її конкретні цілі, як закономірності і тенденції процесу інновації. А протиріч між короткостроковим ринковим поглядом і довгостроковим стратегічним підходом, на жаль, не уникнути.

Інноваційна політика чи, в контексті конкретних технологій, технологічна політика підприємства, держави або регіону виходить з ідеалу динамічного перетворення системи цінностей, а також із знання закономірностей розвитку, причому мається на увазі, що промисловість і уряд повинні в цьому тісно співробітничати, об’єднані загальною інноваційною політикою в стратегічний союз нового типу. Технологічна політика, якщо коротко, означає сприяння досягненню технічної переваги індивідами й економічним використанням цієї технічної переваги в суспільних цілях і розмірах. Така політика повинна враховувати як з неминуче виникаючі протиріччя, суспільно-економічну напруженість, так і психологічну сторону цієї динаміки - підвищення почуття невизначеності, брижі умов існування і навіть нескінченні кризи. Економіка, тобто зв'язаний зі споживанням алгоритм зміни, додає сталість адаптаційному, лінійному, планованому розвитку. У ході визначеного економічними умовами адаптаційного розвитку індивід змушений переймати розроблені й освоєні іншими суспільно-технічні рішення; суспільне середовище змушує його розвиватися, не дозволяє відставати, примушує плисти за тим, пішов уперед. Адаптаційний чи конвенціональний розвиток — це автоматизм зміни, розвитку людини в порівняно вузькій смузі можливостей, визначених сталими крайовими умовами. Адаптаційний розвиток — це тиск суспільства на індивіда, що змушує його зрушитися зі звичного і надійного фундаменту і йти запрограмованим шляхом по прокладеному руслу. Адаптаційний тиск — вторинне суспільне явище в умовах швидких змін, при темпах розвитку, продиктованих нарощуванням сили інтелекту, його втручанням у процес розвитку. Людина як би знайшла в собі нову здатність, названу інновацією, причому вплив цієї його здатності на суспільство в багато разів перевищує адаптаційний ефект.

Інноваційний саморозвиток — активне втручання в процес власної зміни, алгоритм зміни зміни, нелінійний, непередбачений, процес, що виражається не в звичних показниках, [докладніше в 23, 7.4.2.]). З позиції конвенціонального суспільства це найчастіше дорогий, дестабілізуючий процес, строкатий конфліктами і погрозами [докладніше в 22, 23]). Не виключено, що початкове інноваційне підприємство устоїть на своїх ногах навіть у вороже налаштованій атмосфері конвенціонального суспільства. Але без живлющої інфраструктури, без полегшення умов старту ризикованої, ще не апробованої справи, колеса інноваційного підприємництва чи рано пізно застрягнуть у піску. А от якщо стратегічно осмисленою технологічною політикою обґрунтувати не просто підтримку інноваційного підприємництва, але і каскад наступності технологій, тобто ступіні інноваційного саморозвитку, то можна одержати інноваційний мотор форсованого суспільно-технічного і, як наслідок, економічного розвитку. Такий крутий інноваційний розвиток безсумнівно найбільш важкий і за зростанням - капіталомісткий, але й у багато разів більш ефективний, ніж конвенціональний економічний чи адаптивний шлях самозбереження і забезпечення потреб.

Наростаюча сила інтелекту і прояв цієї сили у формі інноваційного розвитку змушує поставити запитання: що ж розуміти під розвитком суспільства? Відповідь на нього у стислій формі — це процес розгортання здібностей. Зі сказаного ясно, що ні імовірність добору і мутації, ні поступове накопичення структур від простого до складного, ні просто ступінь забезпечення і підтримки існування, не говорячи вже про збільшення власності і збільшення влади, як би звичні ці поняття не були, не задовольняють критеріям суспільно-технічного прогресу й особливо критеріям саморозвитку. Економічний чи адаптивний розвиток можна і потрібно вважати пасивною формою суспільно-технічного прогресу, його помірним, полегшеним варіантом, доступним широким масам суспільства. Авангардом або найбільш активною формою суспільно-технічного прогресу, як процесу розгортання здібностей, треба вважати функціонування „інноваційних двигунів”, інноваційного підприємництва. При стратегічно обґрунтованій і правильній концепції (без авантюризму, але при визначеному ризику), таке підприємництво крок за кроком буде нарощувати свій індивідуальний інноваційний потенціал, ідеєздатність, самостійну постановку і рішення проблем із зростанням економічної віддачі. Суспільним ефектом таких „інноваційних двигунів” буде наростаюча продуктивність і конкурентноздатність, а також поява все нових суспільних цінностей, зростання добробуту, із постійним розвитком, але у вируючому суспільстві. Мотивацією таких інноваційних ініціатив найчастіше служить вдала ідея і вольовий порив, відчуття виклику і внутрішня зібраність, що супроводжує це відчуття, прагнення виявити свої здібності, показати себе, довести, що „ми - не другорядні гравці на цьому полі”.

Література:

  1. Анохин, П.К. (1979): Избранные труды. Системные механизмы высшей нервной деятельности. Наука, Москва.
  2. Cummins, Janson G. and Violante, Giovanni L. (January 2002): Investment-Specific Technical Change in the US Measurement and Macroeconomic Consequences (1947-2000). U.S. Federal Reserve Board, University College, CEPR, London.
  3. Dodgson, Mark and Rothwell, Roy eds. (1994): The Handbook of Industrial Innovation. pp.452. / http://www.pdma.org/bookstore/books/hii_review.html/
  4. Freeman, Christopher (1988): Diffusion: The Spread of New Technology to Firms, Sectors, and Nations. In: Heerje, Arnold ed.: Innovation, Technology, and Finance. Basil Blackwell, Oxford.
  5. Freeman, C., and Soete, L. (1997): The Economics of Industrial Innovation. Cassell/Pinter, London.
  6. Gleick, James (1998): Kaosz. Egy uj tudomany szuletese. Goncol Kiado, Budapest. (Chaos. Making a New Science. Pinguin Books, 1988, N.Y.).
  7. “Heroes of the Revolution.” /Innovation & Technology Transfer/, 2002/2, p.4. The European Commission, Innovation Directorate, Luxembourg.
    http://www.cordis.lu/itt/itt-en/home.html/
  8. Jorgenson, Dale and Griliches, Zvi (1967): The Explanation of Productivity Change. /Review of Economic Studies/, 34.
  9. Liikanen, Erkki (April 2003): Updating Europe’s Approach to Innovation. /Innovation & Technology Transfer/, p.1. Special edition. The European Commission, Innovation Directorate, Luxembourg. http://www.cordis.lu/itt/itt-en/home.html/
  10. Nordfors, D. ed., Sandred, J., Wessner, C. co-eds. (September 2003): Commercialization of Academic Research Results. A Round Table Discussion. VINNOVA Forum – Innovation Policy in Focus. VFI 2003:1, VINNOVA Swedish Agency for Innovation Systems. http://www.vinnova.se/publ/pdf/vfi-03-01.pdf/.
  11. OECD (1992): Proposed Guidelines for Collecting and Interpreting Technological Innovation Data. (OSLO Manual).
  12. OECD (1996): Technology and Industrial Performance. Technology, Diffusion, Productivity, Employment and Skills, International Competitiveness. Paris.
  13. OECD (1998): Technology, Productivity and Job Creation. Paris.
  14. OECD (2001): Science, Technology and Industry Outlook. Drivers of Growth, Information Technology, Innovation, and Entrepreneurship. Special edition, Paris.
  15. OECD (2001): Main Science and Technology Indicators. Paris. http://www.oecdwash.org/PUBS/PERIOD/per-msti.htm/
  16. OECD (2002): Productivity Growth and the New Economy, Paris.
  17. OECD (2003): The Sources of Economic Growth in OECD Countries. Paris.
  18. Schreyer, Paul (March 2001): OECD Productivity Manual. A Guide to the Measurement of Industry-level and Aggregate Productivity Growth. OECD Statistical Directorate, National Account Division. Paris.
  19. Schumpeter, J. A. (1912): Theorie die Wirtschaftlichen Entwicklung. /Industry and Innovation/. Vol. 9, № 1/2, pp. 93-145.
  20. Shavinina L. ed. (2003): The International Handbook on Innovation. Elsevier, pp.1208, Canada. http://www.elsevier.com/inca/publications/store/6/6/6/1/9/8/.
  21. Solow, Robert (1957): Technical Change and the Aggregate Production Function. /Review of Economics and Statistics/, Vol. 39, Aug., pp. 312-320.
  22. Szanto, Borisz (1985): Innovacio a gazdasagi fejlesztes eszkoze. pp.296. Muszaki konyvkiado, Budapest. (Санто Б.: Инновация как средство развития экономики. Прогресс, 1990, Москва).
  23. Szanto, Borisz (1990): A teremto technologia. A tarsadalmi-technikai evolucio elmelete. (The Creative Technology. Theory of Socio-technical Evolution), pp.461. In Hungarian, Kozgazdasagi es Jogi Konyvkiado, Budapest.
  24. Szanto, Borisz (2003): Az ezredfordulo innovacios tarsadalma. (Innovation Driven Society at the Turn of Millennium), pp.268. In Hungarian, LSI Informatikai Oktatokozpont, Budapest.
  25. VINNOVA’s strategic plan, 2003-2007: Effective innovation systems and problem-oriented research for sustainable growth. VINNOVA Policy. VP 2002:4. Sweden. http://www.vinnova.se/publ/pdf/vp-02-04.pdf
(Переклад фрагментів статті на українську мову Макаренка І.П.)

Опубліковано на сайті: 2004-07-20

Коментарі до цієї статті:

Додати новий коментар!

* – Поля обов'язкові для заповнення!

Ваше ім’я *:
Ваша e-mail адреса:
Ваше повідомлення *:
Введіть число *: