Інновація - це історично безповоротна зміна способу виробництва речей.
Й. Шумпетер


М.І. Туган-Барановський

Й.А. Шумпетер

М.Д. Кондратьєв

Галерея видатних вчених

UA RU EN

Обращаем внимание на инновацию, созданную на данном сайте. Внизу главной страницы расположены графики,  которые в on line демонстрируют изменения цен на мировых рынках золота  и нефти, а также экономический календарь публикации в Интернете важных мировых экономических индексов 

 
Публікації

Кузьменко В.П.

Довгострокове прогнозування фінансових і соціально-економічних криз та державне регулювання їх подолання

Нещодавно дана стаття вийшла друком у збірнику матеріалів І Міжнародної науково-практичної конференції «Роль науки у формуванні сучасної моделі регулювання економіки», що пройшла більше року тому в НДЕІ Мінекономрозвитку, Київ - 17-18 травня 2013 р.

У статті проаналізовані та підтверджені автором його довгострокові прогнози фінансових і соціально-економічних криз, виконані на основі системної теорії економічних циклів, що є актуальним в умовах перманентної глобальної фінансової та соціально-економічної кризи. Дана комплексна оцінка антикризової монетарної та фіскальної політики.

Ключові слова: економічні цикли, фінансові та соціально-економічні кризи.

In the article to analysis and confirmist heauthorofhis the long-term prognosis of financial and social-economic crises, fullfilled on the fundamentals of the system theory of economic cycles, that is to the burning in conditions of the permanent global financial and social-economic crisis. Complex evalute of the anti-crisis monetary and fiscal policy fullfilled.

Кey wоrds: theory of economic cycles, financial аndsocial-economic crises.

Постановка проблеми. До використання теорії фінансових та соціально-економічних циклів і криз у моніторингу розвитку процесів світової та національної економік та їх прогнозуванні ми прийшли ще на початку 90-х років ХХ ст. Спонукала нас до цього потужна соціально-економічна та політична криза, що охопила СРСР наприкінці 80-х років ХХ ст. У результаті вона закінчилась розвалом «соціалістичного табору» країн - сателітів Радянського Союзу з наступним його розпадом у 1991 р. До цього ми займались прогнозуванням соціально-економічного розвитку радянської України та її регіонів на основі різних економіко-математичних моделей. Серед них були різноманітні економіко-математичні моделі – детерміновані та стохастичні, що в інерційній економіці СРСР давали непогані результати. Складові «економіксу» – «мікроекономіка» та «макроекономіка», побудовані на основі створеної у 1871 р. теорії маржиналізму, були актуалізовані у нас тільки в 1989-1991 р. До цього часу в Радянському Союзі її відкидали, оскільки ця теорія ще в 1919 р. була «розбита вщент» критикою австрійської школи політекономії теоретиком марксистсько-ленінської політичної економії Миколою Бухаріним [1], якого високо цінував сам Ленін. І хоча в 1938 р. Бухаріна було розстріляно сталінськими сатрапами, ще півстоліття ця теорія була заборонена в СРСР. Але саме теорія маржиналізму наштовхує на думку, що в цьому житті всі процеси мають свою межу, в тому числі й саме життя та його відчуття, про що видатний український економіст Михайло Туган-Барановський написав у останній своїй роботі «Вплив ідей політичної економії на природознавство і філософію» [2]. Про це свідчать і цикли соціально-економічного розвитку та інших суспільних процесів.

На початку 70-х років ХХ ст., працюючи в Науково-дослідному економічному інституті (НДЕІ) Держплану УРСР (нині Мінекономрозвитку України) під керівництвом його тодішнього директора - член-кореспондента НАНУ Олександра Ємельянова (нещодавно пішов з життя), ми робили спроби розраховувати варіанти прогнозів на основі регулювання в моделях таких параметрів економічної ефективності як продуктивність праці, фондовіддача та матеріалоємність валового продукту, виробленого в союзній республіці, величини яких залежали від того чи іншого варіанту науково-технічної політики, пов’язаної з впровадженням у країні інновацій. Таким чином, мова йшла не просто про оптимістичні чи песимістичні варіанти прогнозів, які розробляються й сьогодні, а про їх кінцеві варіанти, досягнуті при різноманітних комбінаціях величини показників економічної ефективності, які піддавались певному державному регулюванню. І такі підходи позитивно сприймались в планових органах, де приймались  рішення з економічного управління республікою. До речі, використовувались для цього як жорстко детерміновані планові, так й стохастичні економетричні моделі, які вперше у СРСР на початку 70-х років були розроблені саме в УРСР під керівництвом член-кореспондента НАНУ Олександра Ємельянова. Спочатку в Українському філіалі НДІПІН СРСР Олександром Ємельяновим і Федором Кушнірським були створені макроекономічна (УКР-1) та багатогалузева (УКР-2) економетричні моделі, а потім в НДЕІ Держплану УРСР нами була вже розроблена і багаторегіональна економетрична модель УКР-3 [3]. Ці моделі давали цілком адекватні інерційні прогнози до початку економічної та політичної кризи в СРСР наприкінці 80-х років, яку вони, на жаль, по суті, були неспроможні передбачити.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У 1989 р. в СРСР вийшли у світ книга Сергія Меньшикова та Лариси Клименко «Довгі хвилі в економіці. Коли суспільство змінює шкіру» [4] про Кондратьєвські  великі цикли кон’юнктури та, вперше з 20-х років ХХ століття, безпосередньо основні праці видатного російсько-радянського економіста Миколи Кондратьєва [5], якого як і Миколу Бухаріна в 1938 р. було розстріляно сталінськими сатрапами. Вже у середині 90-х років ХХ ст. у РФ були видані й праці його вчителя - видатного українського економіста Михайла Туган-Барановського, який вперше у світі створив системну теорію соціально-економічних криз  120 років тому  [6].

Туган-Барановський пояснив виникнення промислових криз тією обставиною, що швидке зростання промисловості (її перегрів) викликає зниження цін на споживчі товари, що, в свою чергу, скорочує попит на традиційні засоби виробництва. Відбувається призупинення зростання промисловості та обсягів виробництва ВВП, що спостерігалося у 2008-2009 рр. майже в усіх країнах світової економіки, а у 2012-2014 рр. - в деяких країнах Єврозони та, на жаль, в Україні. Видатний австро-американський економіст Йозеф Алоїз Шумпетер [7] синтезував свою теорію економічного розвитку та інновацій з теоріями великих циклів кон’юнктури Кондратьєва, котрі він назвав Кондратьєвськими довгими хвилями (скорочено - К-хвилями), і ділових циклів Жюгляра [8]. Він указував на “творчу руйнацію” інновацій у часи кризи через конкурентне оновлення виробництва продукції та заміну застарілих засобів виробництва новими, що й очікується в процесі катарсису сучасної глобальної світової соціально-економічної кризи. Причому реальний циклічний характер розвитку економіки проявляється у вільному ринковому господарстві за певної свободи (liberty) господарюючих суб’єктів. Тобто, у кожній кризі є як екзогенні, так і ендогенні чинники, які потребують безпосереднього дослідження в контексті часу й простору розповсюдження її негативних наслідків у світі та заходів антикризової політики її подолання в кожній країні.

Але ж у часи досліджень соціально-економічних циклів і криз Туган-Барановським та його учнем Кондратьєвим, а також Шумпетером, що помер у 1950 р., ще не існувало такого феномену другої половини ХХ ст. як глобальна економіка, що представляє собою історично нову реальність, що відрізняється від традиційної світової економіки. За визначенням одного з її апологетів – відомого французько-американського соціолога іспанського походження Мануеля Кастельса «глобалізація характеризує економіку, здібну працювати як єдина система в режимі реального часу у масштабі усієї планети» [9]. Процес глобалізації світової економіки йде вкрай нерівномірно. Це стосується як сфер діяльності та галузей, так і макроекономічних регіонів, об’єднаних по групам країн та цивілізаціям. Саме глобалізація дає змогу найрозвинутішим країнам світу, насамперед США, за допомогою інструментів МВФ і СБ здійснювати певний трансфер криз, розв’язуючи проблеми подолання соціально-економічної кризи у цих розвинутих державах за рахунок інших країн, що розвиваються. І захист від таких негативних впливів національної економіки є дуже важливим питанням економічної безпеки будь-якої держави. Але навіть такі антикризові заходи, в кінці кінців, не вберегли найрозвинутіші країни світу від глобальної фінансово-економічної кризи 2008-2014 рр.

Постановка завдання. Найвищий рівень глобалізації досягнуто у фінансово-інвестиційній сфері. Адже сьогодні загальновідомим став факт перевищення більш ніж на порядок фінансових потоків обігу світової економіки у порівнянні з її матеріальними потоками, пов’язаними з реальними ринками товарів і послуг. Таким чином, цей вивільнений грошовий капітал не має матеріального підкріплення та перебуває у вільному плаванні, маючи щохвилинні біржові операції на мільярди доларів, забезпечивши їх зростання за останні 30 років на два порядки. І ця фінансова бомба вже десятки років нависає над виробничими потужностями реальної економіки країн усієї Земної Кулі, періодично знищуючи фінансові ринки у тому чи іншому ареалі світу через механізми фінансових криз, найбільш відомими з яких за останні два десятиліття стали мексиканська криза 1994 – 1995 рр., криза в країнах Південно-Східної Азії (ПСА) 1997 – 1998 рр. з суттєвим її впливом на світові ринки, внутрішній дефолт 1998 р. у Росії, який особливо вплинув на Україну [10], та зовнішній дефолт в Аргентині 2001 року.

І нарешті, необхідно звернути особливу увагу на сучасні регіональні фінансові (фондові, банківські, валютні) кризи кінця ХХ - початку ХХІ ст. в США, Китаї, Японії, Німеччині, Росії та інших глобальних гравцях світової економіки, про загрозу переходу яких до глобальної фінансово-економічної кризи та її негативний вплив на господарство України ми теж протягом останніх років минулого та перших років нового тисячоліть не раз попереджали [11].

Досвід різних країн – США, Великої Британії, Швеції та інших у розробці антикризової політики у період ще Великої депресії міг би стати у нагоді Україні на шляху виходу її економіки з кризи 90-х років, від яких Велику депресію віддаляє як раз одна довга хвиля Кондратьєва, який визначив її довжину в 50-60 років, тобто у середньому 54-55 років, які віддаляють й сучасну світову економічну кризу рубежу тисячоліть від закінчення Другої світової війни, що стала найгіршим способом розв’язання протиріч, накопичених Великою депресією. Передостання криза початку ХХІ ст. була частково амортизована фінансовими вливаннями різних регіонів світу в економіку США та розпочатими ними війнами в Афганістані та Іраку у відповідь на катастрофічні події 11 вересня 2001 р. Ці війни активізували розвиток ВПК США та через міжгалузеві зв’язки взагалі пожвавили їх економіку. Тим самим пік кризи, який спостерігався в 2009 році, було відсунуто на один 9-річний цикл Жюгляра. Саме аналізу розвитку глобальної світової кризи та антикризових заходів, що використовувалися для її подолання, а також їх узагальненню для вироблення антикризової політики державного регулювання в Україні, й присвячена дана робота.

Виклад основного матеріалу. Ще восени 2006 року в США почалась криза ринку нерухомості. Вже майже через рік, 31 липня 2007 р., тодішній голова Міжнародного валютного фонду (МВФ) Родріго Рато попередив, що “світові інвестиції і перспективи економічного зростання піддаються ризику внаслідок різкого збільшення обсягу приватних інвестицій і небезпек, створюваних фінансовою глобалізацією”. За його словами, проблеми на ринку іпотечних кредитів їх позичальникам з низьким рейтингом у США є одним із прикладів таких ризиків. Рато закликав по-новому глянути на стандарти діяльності кредитних організацій і приділяти більше уваги освіті позичальників. За словами Рато, угоди в сфері приватних інвестицій, фінансовані за рахунок величезних кредитів, у випадку невдачі можуть призвести до несприйняття ризику, скоротивши широту доступу на кредитному ринку. Це, у свою чергу, “може негативно вплинути на інвестиції і перспективи зростання не тільки в країнах, де виникли проблеми, а й в усьому світі”. Рато заявив, що переконуватиме регулюючі органи “залишатися пильними” щодо подібних угод і приділяти особливу увагу угодам, провал яких може мати “системні наслідки”. Голова МВФ висловив стурбованість тим, що ризики, зв'язані з фінансовою глобалізацією, не оцінено належною мірою. Водночас, на його думку, ризики, що виникли в результаті втрат на ринку іпотечних кредитів позичальникам з низьким рейтингом, не занадто високі. Масштаби цих утрат поки що є “значно меншими, ніж під час колишніх криз у сферах заощаджень і кредитів”. Рато заявив, що прогнози загальносвітового економічного зростання, а також росту економік азіатських країн, що розвиваються, “загалом гарні”, незважаючи на негативний ефект очікуваного уповільнення економічного зростання в США. У прогнозі, опублікованому наприкінці липня 2007 року, МВФ заявив, що очікує росту світової економіки на рівні 5,2% у 2007 і 2008 роках, порівняно з 5,5% у 2006 році. Вже через рік аналітики МВФ з його новим головою Домініком Стросс-Каном прогнозували уповільнення темпів приросту світової економіки в 2009 р. до 3%, а у 2008 - до 4% порівняно з 5% за 2007 рік, хоча вже у рецесійному 2009 р. вона фактично вже мала падіння на 2,2%.За словами Рато, економіки азіатських країн, що розвиваються, виграючи за рахунок сильних припливів капіталу, можуть значно постраждати від різкого повороту цих потоків у випадку фінансових криз, як це було у часи Південно-Східно-Азіатської фінансової кризи 1997-1998 рр. і дефолту російської економіки 1998 р.

Регіональна фінансова криза 27 лютого 2007 р. у Китаї не тільки мала відгук в різних куточках світу, а й означила низку істотних аспектів, які необхідно було вже тоді враховувати Україні в її соціально-економічній політиці, насамперед готовності до роботи в умовах світової економічної кризи, про що ми разом з член-кор. НАНУ О.С. Ємельяновим, попереджали більше семи років тому [12], тобто за півтора року до входу світової економіки у рецесію. Ту регіональну фінансову кризу спровокували свідомі дії китайського уряду на перенасиченому ринку нерухомості, що відгукнулося падінням котирувань на Шанхайській біржі до 10%, після чого торги згідно кризовому її уставу були припинені. Із 300 акцій, що входять в індекс Shanghai and Shenzhen 300, 249 подешевшали на 10% – рівень, при якому торги на біржах мають припинятися. Індекс Shanghai Composite, до складу якого входять акції, що котируються на Шанхайській біржі, впав на 8,8%. Це падіння відразу вплинуло і на стан фондових ринків і бірж не тільки Азії, а й США та Європи, де падіння котирувань акцій не було таким обвальним. За експертними оцінками, у той день тільки за одну торговельну сесію падіння фондових індексів обійшлося інвесторам у суму, що перевищує 1 трлн дол. США, у т.ч. близько 600 млрд. дол. – у США, 140 млрд. дол. – у Китаю.

Взагалі вже тоді в антикризовій політиці Китаю проявився її попереджувальний характер, який виявився у такому факті як встановлення заниженого фіксованого валютного курсу, що сприяв захисту економіки Китаю від інфікування світовою фінансової кризою. Ще на початку сучасної світової економічної кризи, що розпочалася з кризи ринку нерухомості в США наприкінці 2006 р., китайський уряд став готуватися до можливого її впливу на кризову світову та китайську економіки. Завдяки цьому, на відміну від багатьох інших країн світу, Китай зустрів глобальну фінансово-економічну кризу 2008-2009 рр. уже озброєним певними антикризовими інструментами. Деякі з них пройшли апробацію ще за півтора року до початку обвального спаду економіки найрозвинутіших країн світу і упередили можливість розвитку кризових явищ у катастрофічному для економіки КНР напрямі. Так, обвальне падіння акцій на китайському фондовому ринку 27 лютого 2007 р., яке потім назвали “сірим вівторком”, було свідомо спровоковано урядом КНР, стурбованим перенасиченням ринку нерухомості. Його прогнозували ще за рік до того, коли біржовий індекс виріс майже вдвічі, що означало надмірне зростання капіталізації китайських компаній.

Аналітики свідчать, що Шанхайський і Шенженський ринки відреагували на поширені чутки про плани китайського уряду підняти норму банківського процента або встановити податок на приріст капіталу, заходи, що будуть стримувати місцеві фондові ринки, які піднялися на 10% впродовж року, перед падінням у вівторок – 27 лютого 2007 р. Вінсент Лам, директор і фондовий менеджер «QuamAssetManagement» сказав: «Впродовж кількох днів Гонконгом поширилися чутки, що китайський прем’єр Вен озвучить новий перелік заходів державної політики, наприклад підняття норм відсотків, щоб стиснути китайську економіку». На відміну від попередніх різких обвалів на фондовому ринку, китайський уряд свідомо тримався осторонь у «сірий вівторок», не робив ніяких дій і не старався стабілізувати ринки. Падіння прийшло серед чуток про прискорення інфляції та про удар по нелегальним пропозиціям і торгівлі акціями. Політекономічні фактори теж вплинули на ринкові коливання через припущення про плани уряду щодо податкової реформи та сільських витрат. Акції банків пережили важке падіння після того як Народний банк Китаю - державний центральний банк, підняв норму резервування для фінансових інституцій, що займаються депозитами, в неділю. Таким чином, перша група причин стосується очікувань інвесторів щодо зусиль китайського уряду ”охолодити” спекулятивний ажіотаж. Народний банк Китаю 25 лютого підняв банківську норму резервування на 0,5 процентних пунктів - з 9,5% до 10 %. Однак індекс ССЕ досяг рекорду у понеділок, 26 лютого. Китайська комісія з регулювання цінних паперів також працювала над зупинкою торгівлі між членами одних і тих самих компаній та збільшенням прозорості брокерів. Останні спроби були оголошені в той день. Інша група причин пов’язана із геоекономічними та геополітичними подіями у світі, такими як чергове підняття світових цін на нафту, коментар колишнього голови ФРС США Алана Ґрінспена щодо можливої рецесії в США наступного року, проблемні заяви щодо Ірану, повідомлення, що віце-президент США Дік Чейні ледь не загинув від вибуху в Афганістані й т.п. 

По суті, ця локальна фінансова криза за півтора року стала свого роду попередженням глобальної фінансової кризи, що охопила весь світ вже у вересні – жовтні 2008 року. Але хто тоді його відчув? Хіба що широковідомий сьогодні у світі американський професор Нуель Рубіні та ще більш відомий американський мільярдер Джордж Сорос, який ще наприкінці ХХ ст. у своїй книзі «Криза світового капіталізму» [13] описав механізм «раптової зупинки» світової економіки на прикладі російського дефолту 1998 р., що спровокував від’ємний платіжний баланс російської економіки. Але ми теж попереджали про небезпеки впливу світової кризи на Україну в своїх записках до РНБОУ.

Незважаючи на неоднозначність факторів, які “сірого вівторка” (так охрестили аналітики день 27 лютого 2007 р.) безпосередньо викликали біржову паніку, проглядається логічний зв’язок між цими подіями і тими, що мали місце напередодні кризи 1997–1998 рр. В обох випадках криза почалася в Південно-Східній Азії, а потім перекинулася на усю світову економіку. І в першому, й в другому випадку йдеться про країни, в яких у результаті перегріву економік і відповідної міграції капіталу рівень фондових котирувань перевищив критично припустимі межі. Обвальне падіння акцій на китайському фондовому ринку не стало несподіванкою. Його прогнозували ще  за рік, коли біржовий індекс зріс майже вдвічі, що означило надмірне зростання капіталізації китайських компаній. Економіка Китаю нині настільки інтегрована в структури світового фондового ринку, що в принципових речах вона вже не визначається Пекіном, а підкоряється циклічним закономірностям глобальної міграції капіталу, згідно з якими послідовність фаз “розширення” – “розбухання” – “обвальне стиснення” є невідворотним.

У фінансово-економічних потрясіннях завжди найбільшу небезпеку представляють психологічні чинники, що розвиваються стихійно і хвилеподібно. Хто при цьому зазнає найбільших втрат – інвестори американського чи європейського ринків, і наскільки вдасться світовій економіці в цілому утриматися від подальшого обвального падіння ВВП, яке вже відбулась у ряді країн, включаючи Україну, нині спрогнозувати абсолютно точно неможливо. Але серйозні ризики існують – достатньо звернутися до аналогів. Адже так само було і напередодні кризи 1997–1998 рр. Спочатку фінансова криза спалахнула в Таїланді з девальвацією національної валюти (тайського бату) в липні 1997 р. Уже через два тижні паніка перекинулася на інші країни АТР та відбулося обвальне падіння індонезійської рупії, малайзійського рингіту і філіппінського песо. У серпні курси цих валют знецінилися вже на 30–40%. У жовтні кризові процеси охопили Гонконг. У грудні визнала неплатоспроможність Південна Корея. Пізніше глибоке падіння випробували фондові ринки Японії, Австралії, Нової Зеландії. У підсумку – географія кризи охопила більшість країн АСЕАН.

У серпні 1998 р. хвиля цієї кризи дійшла до РФ та інших країн СНД. Після дефолту втрати російської економіки, що була офіційно проголошена неплатоспроможною, оцінювалися в 100–120 млрд. дол. США (втрати банків, знецінювання цінних паперів і внесків населення). В Україні валютний курс гривни знецінився протягом двох років майже втричі – з 1,8–1,9 грн./дол. у 1997 р. до 3,4–3,5 грн./дол. у 1998 р. та 5,4–5,5 грн./дол. – у 1999 р. Відповідно, втричі знецінилися фінансові і виробничі активи української економіки (фізичних і юридичних осіб) у доларовому еквіваленті. А це дуже істотне падіння. І хоча, на відміну від Росії, в Україні формально не було дефолту, її економіка постраждала від цієї кризи дуже сильно. Але вона й активізувала власне виробництво як у РФ, так і в Україні.

Незважаючи на те, що через наявні фінансові важелі впливу МВФ вдалося “перемістити” кризу з розвинутих держав до країн, що розвиваються (в цій групі в 90-ті роки були вже й країни СНД),  кризова хвиля зачепила й найрозвинутіші країн світу – США, Німеччину, Францію та Японію. У США (у повній відповідності з теорією Туган-Барановського) спочатку відбувся  обвал фондового ринку на Нью-Йоркській біржі в 2000 р., а за фінансовою кризою наступного 2001 року посилилася й загальноекономічна криза, досягнувши межі навіть квартальних оцінок абсолютної рецесії, особливо після подій 11 вересня 2001 р. В цілому ж за 2001 р. спостерігалася стагнація американської економіки на рівні менше 1% приросту ВВП. І тільки з початком війн США в Афганістані та Іраку відбулось деяке її пожвавлення у 2002 р., а в 2003–2004 рр. навіть зростання на рівні 3,1–3,5% приросту ВВП. Активізація виробництва продукції ВПК через міжгалузеві зв’язки  пожвавила економіку всієї країни, що стало вже типовим для американської економіки.

Враховуючи тісний взаємозв’язок американської економіки з японською, остання теж зросла в 2003 р. на 2,3%, що стало тоді найкращим показником для неї за останні 10 років. Німецьке та французьке господарства у перші чотири роки нового тисячоліття перебували поблизу відмітки нульового зростання їх ВВП (у 2003 р. у Франції плюс 0,2%, а у Німеччині – мінус 0,1%, а в останній квартал 2004 р. – навіть мінус 0,2%, тобто абсолютна рецесія німецької економіки). В ІV кварталі 2004 р. уся економіка Єврозони мала тільки 0,2% приросту її загального ВВП, що свідчило про її стагнацію.Але на початку 2005 р. з’явились перші ознаки пожвавлення, а в 2006 р. темпи її приросту досягли свого історичного максимуму (2,6%) за перші роки ХХІ ст. Можливо, з цього зростання й почалася б нова К-хвиля світової економіки, а підвищення було б стале, якби виявилися сталими досягнуті темпи зростання ВВП США та Японії. Адже разом ці лідери за обсягами ВВП на той момент становили понад третину світового валового продукту (СВП) й істотно впливали на його динаміку. А у 2007 р. погіршилась динаміка ВВП США і Японії, яку за рівнем ВВП обігнав Китай, та й загалом уповільнились темпи росту світової економіки.

На відміну від світової фінансової кризи 1997–1998 рр. сьогодні інтегрованість вітчизняної економіки у світовий економічний процес значно зросла. Україна вже вступила до СОТ і хоч має слабкий фондовий ринок, з приватизацією та акціонуванням її стратегічних підприємств їх акції з’явилися  на світових фондових ринках (ФР). Відповідно, у 2008 р. збільшилася й сама уразливість господарства України щодо негараздів глобалізованої економіки, що показав рекордний обвал її ФР на 80%. Валютний запас України, хоч і невеликий за світовими мірками, було накопичено тодіпереважно у доларах США, які потребували часткового переведення в інші тверді валюти світу в напрямі створення гарантованого валютного кошика. Адже він може обнулитися в умовах дефолту.

Антикризові заходи потрібні сьогодні Україні. Але вона, на жаль, тільки проголошує, і до того ж не дуже впевнено, свої ринкові реформи, що зупинились на пів дорозі, практично не модернізувавши за роки незалежності свою промисловість. Інноваційні пріоритети, що також проголошуються, ще дуже далекі від реального створення Національної інноваційної системи (НІС), що забезпечила інноваційний прорив більше чверті століття тому США, а ще раніш, у 60-ті роки ХХ ст. – Японії.  Ці країни переживають сьогодні  кризові процеси, з якими може стикнутися й Україна, хоча в ній вистачає й своїх перманентних криз. А тому застосовані антикризові заходи у США, країнах ЄС та Японії передусім, у бюджетно-податковій та грошово-кредитній політиці, актуальні для подолання економічної кризи в Україні.

В Україні міністерство праці та соціальної політики на початку кризи прогнозувало безробіття у наступні роки на рівні 8-9% і цей прогноз до 2013 р. формально справдився. Але тут треба згадати 1994 рік, коли, як і в 2008 р., в Україні боролися з гіперінфляцією 1993 року монетарними методами, впровадження яких призвело до обвалу промислового виробництва на третину за один 1994 рік. ВВП України за 1994 рік теж  впав аж на 24%. Це був свого роду світовий рекорд. У точній відповідності з кривою Філліпса різке зниження інфляції призвело до різкого збільшення безробіття. Причому психологія пострадянських робітників віддавала перевагу усіма силами триматися за роботу, якій було віддано половину, або навіть більше життя в радянські часи. А зараз триматися за роботу, на якій місяцями не платять зарплату вже нема сенсу. Тим більше, що згідно законодавству України звільнений не за власним бажанням робітник обов’язково повинен отримувати допомогу на біржі праці. Але ж в умовах зменшення безробіття останніх років до кризи збори на соціальне страхування, що спрямовувалися до цільового Фонду сприяння зайнятості та боротьбі з безробіттям, два рази знижували на 0,3 процентних пункти з 1,9 до 1,3% фонду зарплати, і грошей у ньому в умовах прискореного зростання безробіття на усіх вже не вистачає. Можливо, саме тому уряд України в 2009 р. пішов на соціальні притиснення безробітних, яких не враховували в сільській місцевості, де кожен житель має присадибні ділянки землі, а у містах безробітним стали пропонувати «громадські роботи» за платню, суттєво меншу, ніж вони отримували до звільнення і у випадку двократної їх відмови стали виводити із списків безробітних, що мають право на допомогу. А населення України зменшилось за ці роки на мільйони згідно демографічної статистики і по відношенню до кількості працездатного населення рівень безробіття був явно занижений.

Зіштовхуючись зі збитками по кредитам центробанки у будь-якій країні, включаючи й Україну, мають, як мінімум, два шляхи вийти із скрутного положення: чи за допомогою інфляції, чи чекати рекапіталізації з боку платників податків. Обидва рішення є дуже важкими. Висока інфляція викликає всебічні диспропорції та неефективну структуру економіки, що отримала Україна після гіперінфляції 1993 року, яка була подолана монетарними методами, але призвела до обвалу економіки на рівні спаду майже чверті ВВП України за один 1994 рік, коли українська промисловість зменшила обсяги виробництва на третину. Вихід з кризи за рахунок платників податків, з іншого боку, невідворотно ставить під загрозу незалежність центробанку в будь якій країні. Існує також питання елементарної справедливості. Адже фінансово-банківські сектори більшості країн світу останнім часом приносили нечувані прибутки. Виникає питання – чому за них повинні платити пересіченні громадяни різних країн, життя яких інколи й так проходило на грані виживання. І тому в зв’язку з цим можна згадати дискусію двох найвидатніших економістів ХХ ст. ще у часи Великої депресії, коли майбутній Нобелівський лауреат - молодий австрійський вчений - економіст Фрідріх фон Гаєк на пропозиції знаменитого англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса державі рятувати фінансових невдах заперечував, що таким чином нею посилається абсолютно невірний макроекономічний сигнал у довгостроковій перспективі. На що Кейнс з притаманним йому англійським “чорним” гумором відповів: “У довгостроковій перспективі усі ми покійники. А жити потрібно нині ”.

Тим не менш, в Україні вибрали саме другий шлях, який у 2008-2009 рр. призвів до обвальної рецесії її економіки з рекордним падінням ВВП на 15% в цілому за 2009 рік.

Після глобальної світової рецесії 2008-2009 рр., економічне зростання в Україні, у перші два роки набуває рис поступового відновлення втраченого потенціалу. Зростання ВВП у 2010 році становило 4,2%, при цьому основними його чинниками були: збільшення доходів населення та соціальних стандартів (реальні наявні доходи населення зросли на 16,2%; реальна заробітна плата – на 10,2%). Крім того, при індексі споживчих цін у середньому за 2010 рік – 9,4%, було збільшено прожитковий мінімум на 32,1% у середньому на 1 особу, а також мінімальну заробітну плату на 38,1%.      Крім того, у 2010 р. спостерігалося певне покращення ситуації на ринку праці, зокрема зріс рівень зайнятості з 57,7 до 58,5% з одночасним зниженням рівня безробіття з 8,8 до 8,1%. За результатами соціологічних опитувань - зменшилася чисельність працівників, які працювали у стані вимушеної неповної зайнятості.

Зростання цін було помірним, інфляцію вперше за останні 6 років вдалося втримати на рівні нижчому 10% (2009 р. – 22,3%), завдяки вчасному усуненню дисбалансів на продовольчих ринках, збереженню стабільного курсу гривні та дій держави щодо врегулювання проблем ціноутворення.

І все ж післярецесійний 2010 рік щодо інвестування української економіки можна визнати інерційно стагнуючим, оскільки навіть у фактичних цінах обсяг інвестицій в основний капітал в Україні не збільшився.

У наступному 2011 р. зростання обсягів інвестування економіки відбулось за рахунок збільшення ролі держави як інвестора. За даними Держстату України, за рахунок коштів державного бюджету капітальні видатки збільшилися майже вдвічі, а у структурі фінансування інвестицій в основний капітал зросла частка коштів державного бюджету.

Незважаючи на збільшення обсягів інвестицій в основний капітал за один 2011  рік на 38,8%, при зростанні фізичного обсягу основних фондів, ступінь зносу основних фондів для України в цілому (60%) та більшості регіонів залишався високим (Харківська область - 80%) і далі збільшується. Це відбувається, насамперед, через недосконалість амортизаційної політики, що знижує інвестиційну привабливість вітчизняних підприємств для іноземного інвестування, та суттєво обмежує можливості акумуляції вітчизняними підприємствами інвестиційних ресурсів. Особливості оновлення основних фондів пояснюються тим, що за рахунок залучених коштів інвестуються переважно нові об’єкти,  а ступінь оновлення основних фондів перевищує ступінь їхньої ліквідації. Діюча система нарахування амортизації на основні засоби виконує, в основному, фіскальну (податкову) функцію, та не стимулює підприємства до оновлення їх основних фондів. При цьому частина амортизаційних відрахувань, що залишається у підприємств, використовується не за призначенням, а спрямовується, у першу чергу, на поповнення обігових коштів.

Всього в Україні в 2011 році освоєно 259,9 млрд. грн. капітальних інвестицій. Обсяг інвестицій в матеріальні активи склав 250,5 млрд. грн., в нематеріальні активи - 9,4 млрд. 

У 2011 р. очікувався річний приріст ПІІ на 40%, який так і не відбувся. Вже у 2012 р. іноземні інвестиції в українську економіку в першому півріччі перевищили, згідно офіційним даним, $  3,2 млрд., у порівнянні з $  2,8 млрд. за аналогічний період минулого року. Однак економісти не рахують це ознакою росту довіри іноземних інвесторів до України.

У 1-е півріччя 2012 р. економіка України ще зростала, а інвестиції до неї надійшли з 128 країн світу, перша десятка яких складала більше 82% загального обсягу ПІІ: Кіпр ($  14,521 млрд.), Німеччина ($  7,404 млрд.), Нідерланди ($  4,949 млрд.), Росія ($  3,652 млрд.), Австрія ($  3,249 млрд.), Франція ($  2,505 млрд.), Великобританія ($  2,393 млрд.), Віргінські Британські острови ($  1,749 млрд.), Швеція ($  1,566 млрд.) та Швейцарія ($  1,071 млрд.).

З другого півріччя минулого року в Україні спостерігається вже друга хвиля рецесії у провідних галузях національної економіки. Загалом за 2012 рік обсяги промислового виробництва в Україні зменшились на 1,8%, тоді як у 2011 році зросли на 7,6%. Рецесія промислового виробництва України продовжується і в 2013 р. Так у порівнянні з аналогічним періодом 2012 р. у І-му кварталі 2013 р. воно впало вже на 5%, а у квітні в порівнянні з березнем 2013 р. – ще на 1,5%. Обсяг промислового виробництва в Україні в травні 2013 р., на котрий припало незвичайно багато святкових і вихідних днів, знизився на 9,3% до травня 2012 р., що суттєво гірше показників попередніх місяців, повідомила Державна служба статистики. За її даними, це призвело до прискорення спаду за підсумками п’яти місяців до 5,2% у порівнянні з 4,2% за підсумками чотирьох місяців. Статистичне відомство також повідомило, що у щомісячній динаміці в травні у порівнянні з квітнем поточного року промислове виробництво скоротилось на 5,6%. Основними причинами спаду залишається скорочення добичі вугілля, виробництва в нафтопереробній, нафтохімічній  та хімічній промисловості, машинобудуванні та металургії.

Згідно даним статистичного відомства, в травні 2013 у порівнянні з травнем 2012 зниження виробництва в переробній промисловості склало 12,7%. Найбільший спад зафіксований у машинобудуванні (на 18,1%), хімічній промисловості (на 16,2%), виробництві коксу та нафтопереробній промисловості (на 12,7%), легкій промисловості (на 11,2%). Держкомстат зафіксував відсутність зростання в усіх галузях промисловості, в т. ч. в поставках електроенергії та газу, котрі в попередні місяці компенсували зниження інших секторів промвиробництва. У січні цього року до січня попереднього промислове виробництво скоротилось на 3,2%, у лютому – на 6%, у березні – на 5,2%, у квітні – на 2,2%.

Сільськогосподарське виробництво мало у 2012 р. у 2,5 рази більше падіння ніж промислове, а його обсяги за  рік скоротились на 4,5%. Але тут слід враховувати, що у даному випадку 2012 рік порівнюється з найбільш врожайним за 20 з лишком років незалежності України 2011 роком, що багато в чому й визначило у ньому вкрай високі аграрні результативні показники, що стали дуже великою базою для порівняння з ними показників неврожайного 2012 р. У 2013 р. сільськогосподарське виробництво України вже повернуло свій вектор розвитку до економічного зростання і в І-му його кварталі воно збільшило свої обсяги на 5,8%.

Ще гіршими були у 2012 – на початку 2013 рр. результативні показники будівельної галузі, яка зменшила обсяги будівельних робіт у 2012 р. на 14,4%, а за січень-травень 2013 р. у порівнянні з аналогічним періодом 2012 р. ще на 17,8%.Обсяг будівельних робіт в Україні у травні 2013 скоротився на 29,1% у порівнянні з травнем 2012, тоді як показник зниження в квітні 2013 склав 21,7% до квітня 2012, повідомила Державна служба статистики. За її даними, зниження показника у травні 2013 склало 4,2% до квітня 2013, тоді як зростання в квітні 2013 склало 5,2% до березня 2013.

Підсумовуючи оцінки результативних показників основних галузей господарства України протягом кварталів 2012-2013 рр., можна сказати, що вони мали більше негативну, ніж позитивну динаміку, що, в кінцевому рахунку обумовили й негативну динаміку основного результативного показника розвитку економіки будь-якої країни, тобто динаміку її ВВП, починаючи з ІІІ-го кварталу 2012 р., коли він по відношенню до відповідного періоду 2011 р. впав на 1,3%, а в ІV-му кварталі – ще на 2,7% і продовжував знижуватися  у 2013 р. Таким чином, ВВП України протягом уже трьох кварталів поспіль має негативну динаміку його падіння, що вже другий квартал свідчить про технічну рецесію її економіки. Хоча за рахунок позитивної динаміки ВВП у першому півріччі, в цілому за 2012 р. все ж за офіційними даними Держкомстату України спостерігалось його зростання на 0,2%, що свідчило про стагнацію української економіки в цілому за рік і депресивний її стан у час перманентної кризи, в який вкрай важко визначитись з прогнозами її подальшого розвитку.

Адже досить багато вчених-економістів пояснюють сьогоднішній депресивний стан світової та й української економіки синхронізацією кризових фаз кількох циклів суспільного розвитку, як наприкінці Великої депресії 1929-1939 рр. у своїх двотомних «Ділових циклах» пояснив головну причину її виникнення та набуття перманентного характеру завдяки синхронізації кризових фаз трьох відомих на той час фінансових циклів Джозефа Кітчина та Вільяма Крама [14], що відомі як цикли Кітчина, і соціально-економічних циклів Клемента Жюгляра [8] та «довгих хвиль» Миколи Кондратьєва [5] видатний австрійсько-американський економіст Йозеф Шумпетер [7], що починав у 1909-1912 рр. свою науково-педагогічну діяльність на терені сучасної України – у Чернівцях, які належали тоді Австро-Угорській імперії.

Цікаво, що після перших дев’яти років незалежності України (1991-1999), коли її економіка знаходилась у кризових фазах послідовно рецесії та стагнації,  наприкінці 1999 року, в його ІV-му кварталі національна економіка почала зростання, що закінчилось у ІV-му кварталі 2008 року, коли почалась глобальна світова фінансово-економічна криза, що суттєво вплинула на українську економіку і в наступному 2009 р. обвалила ВВП України на 15%. Тобто економічне зростання в Україні подовжувалось рівно 9 років, що є середньої довжиною середньострокового циклу Жюгляра (7-11 років). Чотири роки середньої довжини циклу Кітчина (3-5 років) віддаляли початок кризи наприкінці 2008 р. від Помаранчевої революції наприкінці 2004 р., під час якої в Україні спостерігалась короткострокова фінансова криза, полум’я якої тоді на посаді виконуючого обов’язки голови НБУ Арсенію Яценюку вдалось швидко загасити. Рецесію 2008-2009 рр. від другою хвилі рецесії 2012-2013 рр. віддаляють теж чотири роки. Чи не свідчить це про те, що ринкова економіка України, незважаючи на усі її вади (монополізм, корумпованість та величезний тіньовий сектор) все ж увійшла з певними відхиленнями у світові фази циклів глобальної економіки, що необхідно враховувати при подальшому прогнозуванні перспектив соціально-економічного розвитку України та її регіонів.

Ясно, що падіння обсягів виробництва ВВП України та його галузевих складових відбивається й на динаміці економічного зростання її регіонів, де розташовані підприємства цих галузей, що необхідно враховувати й при розробці їх прогнозно-планових показників. Так, наприклад, абсолютна рецесія економіки з певним лагом відбивається на показниках рівнів зайнятості та безробіття в Україні. Останнє протягом 2012-2013 рр. продовжувало збільшуватися навіть за офіційними показниками рівня безробіття за методологією МОП, але ще є й приховане безробіття, роль якого в Україні поки що теж досить велика. Тому, закладаючи прогнозні показники рівнів безробіття, необхідно враховувати, що, як мінімум, два найближчі роки воно, за переважаючою більшістю прогнозів, буде зростати і тільки десь у 2015-2016 гг. може з’явитися можливість повернути вектор його динаміки до позитивної, тобто зменшення рівнів безробіття в Україні та її регіонах, з тим, щоб у 2016 р. вийти на позитивну його величину, меншу за звітну, а вже до 2020 р. наблизитись до природних рівнів безробіття. 

Висновки та пропозиції. Підсумовуючи результати наших досліджень можна сказати, що сучасна світова фінансова і соціально-економічна та навіть природно-екологічна криза прогнозувалась нами майже два десятиліття тому [15], виходячи з циклічних закономірностей, яким підкоряється розвиток світової економіки, та глобальної міграції капіталу, виявленим ще наприкінці ХІХ ст. видатним українським вченим Михайлом Туган-Барановським на прикладі дослідження динаміки промислових криз у господарстві найрозвинутішої країни того часу – Великої Британії, згідно яким послідовність фаз “розширення” – “розбухання” – "обвальне стиснення" є невідворотним.

По суті, в останню третину ХХ ст. означився приблизно 10-річний цикл світових фінансових криз:світовій фінансовій кризі 1997–1998 рр. передували фінансові кризи 1970-1971, 1980–1981і 1987–1988 рр. Причому фінансова криза передує загальноекономічній, про що писав ще наприкінці ХІХ ст. Михайло Туган-Барановський, а в останні 30 років ХХ ст. між ними спостерігався приблизно три – чотирьохрічнийінтервал короткострокового фінансово-економічного циклу Кітчина: після глобальної фінансової кризи 1970–1971 рр. відбулася рецесія 1973–1974 рр., спровокована “нафтовим шоком”; після фінансової кризи 1980–1981 рр. з максимальною ціною на нафту в $  90 США за барель – рецесія 1982 р. (-3%), для подолання якої у США було запроваджено антикризову політику - “рейганоміку”; після фінансової кризи 1987–1988 рр., коли тільки за один день (19 жовтня 1987 р.) індекс Dow Jones упав на 22,6% – рецесія 1990–1991 рр., що зумовила програш виборів президента США Бушом-батьком; після світової фінансової кризи 1997–1998 рр. – відносна рецесія 2000–2001 рр. До речі, після обвалу Нью-Йоркської біржі 19 жовтня 1987 р. стали призупиняти діяльність усіх бірж світу при падінні фондових індексів більше ніж на 10%.

Між рецесіями динаміки світового ВВП теж спостерігався приблизно 9-річний інтервал циклу Жюгляра. Таким чином в рамках цих закономірностей після початку фінансової кризи на ринках нерухомості США у 2006 р. через три – чотирьохрічнийінтервал короткострокового фінансово-економічного циклу Кітчина слід було очікувати рецесію світової економіки у 2008–2009рр., про що ми разом з член-кор. НАНУ О.С. Ємельяновим й попереджали владу, працюючи в Національному інституті проблем міжнародної безпеки РНБО України більше сьоми років тому [12]. Причому, у формі депресії світової економіки ця перманентна глобальна криза може затягнутись до 2013-2014 рр. в силу накладення на неї кризової фази великого циклу кон’юнкутури Кондратьєва (К-хвилі), яка проявила себе у формі відносної рецесії провідних країн світу ще на рубежі тисячоліть - у 2000-2002 рр., але замість перебудови господарств провідних країн світу на нову інноваційну К-хвилю, вони на чолі зі США та НАТО зосередили свою увагу на нових формах світових регіональних війн у Югославії, Афганістані, Іраку. Останні активізували ВПК провідних держав світу та через міжгалузеві зв’язки пожвавили світову економіку. Тим самим ці регіональні війни відсунули глобальну світову економічну кризу на один цикл Жюгляра, але перебудова технологічного укладу (ТУ) за допомогою нової інноваційної К-хвилі так і не відбулась. Тому, незважаючи на певну амортизацію обвального спаду світової економіки на початку ХХІ ст., аналогічного депресії 30-х років ХХ ст., вона все ж  повинна пройти фазу інноваційного оновлення та осідлати нову К-хвилю. Країни, які встигнуть першими до “інноваційного лошака” дійсно можуть зробити інноваційний стрибок, про який останнім часом багато говорилось в Україні, але мало що робилося. Саме невеликі держави з високим інноваційним потенціалом (наприклад, Фінляндія у Європі чи Південна Корея в Азії), що зроблять це першими, спроможні швидко подолати депресію. Але для України вкрай актуальною залишається проблема активізації робот по створенню Національної інноваційної системи (НІС-Україна) [16], про яку знову ж багато в країні говориться, але мало що робиться для її формування.

Провідні центральні банки світу починаючи з жовтня 2008 р. синхронно скорочували дисконтні ставки з несподіваною швидкістю практично до нуля в США і Японії та 0,5% в Англії та в Єврозоні. Тільки НБУ три квартали с початку кризи 15 вересня 2008 р. стояв на місці при цих світових потугах, до яких йому давно було б потрібно приєднатися. І зробив він цей крок вкрай пізно, тільки 15 червня 2009 р., знизивши облікову ставку НБУ з 12% до 11% і практично не коректуючи ставку рефінансування, яка дорівнювала 17%. Запізнілий сигнал НБУ комерційним банкам майже нічого не змінив в їх жорсткій кредитній політиці по відношенню до реального сектору економіки, який так і залишився без кредитів. За 4 роки перманентної кризи вона знижена з 11% до 7,5 %, до яких її знизили ще 23 березня 2012 р., коли українська економіка ще не була у другій хвилі рецесії, а потім до 7,0% вже 10 червня 2013 р., коли вона вже майже рік знаходилася у рецесії. Здається, НБУ для прийняття такого рішення постійно потрібно 9 і більше місяців з моменту початку рецесії, яких вистачає жінці, щоб виносити та народити дитину.

Вже 13 серпня 2013 р., коли українська економіка більше року знаходилась в рецесії, облікову ставку знизили ще на пів процентних пункта з 7 до 6,5%, а 15 квітня 2014 р. у зв’язку з девальвацією гривни та нарощуванням в Україні інфляційних процесів облікову ставку НБУ відразу було підвищено з 6,5 до 9,5%.

Необхідно консолідувати бюджетну та податкову (фіскальну) політику з корекцією як три роки тому прийнятого в Україні Податкового кодексу, так і прийнятого вже більше десяти років тому Бюджетного кодексу, який потребує корекції в напрямі посилення самоврядування через законодавче забезпечення в місцевих бюджетах вагомої податкової бази, яка б не залежала б від волюнтаристських рішень влади на макрорівні. В рамках проведення адміністративно-територіальної реформи передбачений серйозний перерозподіл бюджетних надходжень на користь місцевих бюджетів, для чого запроваджено місцевий податок на нерухоме майно (нерухомість), який формально проголошено як податок на багатство громадян, але поки що він у цьому напрямі не спрацював.

Адже саме цей податок, по перше, зміг би істотно поліпшити наповнення місцевих бюджетів (у США він формує близько двох третин муніципальних бюджетів), а, по-друге, був би в змозі хоча б частково зняти проблему надто великого розшарування (стратифікації) суспільства України за доходами, обумовленого, насамперед, низьким рівнем оплати праці та пенсій. Навіть Росія вже давно ввела в обіг цей податок, наповнивши ним майже 10% консолідованого бюджету РФ. Велику стратифікацію суспільства можна подолати й шляхом повернення до прогресивної системи оподаткування доходів фізичних осіб, яка існувала в Україні до 2004 року і була скасована на самому його початку. Але шляхом підняття граничних рівнів і ставок оподаткування, особливо для найбагатших прошарків суспільства, цілком доцільно повернутись до прогресивної системи оподаткування фізичних осіб в Україні, тим більше, що в умовах світової глобальної кризи це зробили в багатьох країнах.

Також цьому буде сприяти впровадження скандинавської системи трипартизму, в якій держава, захищаючи основні права найманих робітників перед працедавцями, є рівноправним учасником у трикутнику захисту їх економічних інтересів. У новому ж Трудовому кодексі України, що поки, на щастя, існує тільки в формі проекту, навпаки урізають права найманих робітників і роблять безмежними права роботодавців, що закладає небезпеку соціального вибуху в Україні, де вже велика частка населення і так живе на межі чи навіть за межею загальноприйнятного у цивілізованому світі рівня бідності.

Звертаємо увагу на останню фразу даної статті, в якій зроблено короткостроковий прогноз«небезпеки соціального вибуху в Україні, де вже велика частка населення і так живе на межі чи навіть за межею загальноприйнятного у цивілізованому світі рівня бідності». Трьома абзацами вище також жирним шрифтом виділена сучасна добавка до тексту, більше ніж річної давнини. А написано цю статтю - доповідь на Міжнароднійнауково-практичній конференції рік тому - в травні 2013, тобто за півроку до виникнення у Києві Майдану.Але ж даний прогноз було підкріплено саме  довгостроковими прогнозами автора, що зроблені ним на основі відкритих ще чверть століття тому 30-річних циклів «9-річного стиснення – 18-річного розслаблення» суспільної системи, між котрими існують «патовий» 3-літній період боротьби за владу. На території Російської імперії він виник після її розпаду та двох революцій  протягом одного 1917 року, після котрих такий період наступив у формі 3-річної Громадянської війни (1918-1920 рр.) - боротьби за владу між «червоногвардійцями» і «білогвардійцями», за котрим настало 9-літнє «розслаблення» системи (ленінська НЕП), що закінчилося Великим переломом Сталіна, оголошеним ним рівно через 12 (3+9) років після Більшовицької Жовтневої революції 7 листопада 1929 р., у його передовій статті в газеті «Правда». Вже в 1930 р. сталінське «стиснення» системи почалось з інспированих ним процесів над міфічними Промпартією та Трудовою селянською партією. Саме організаторами останньої були «ним призначені»,поряд з іншиими, двоє видатних російських вчених – Микола Кондратьєв та Олександр Чаянов (вони розвили вчення Михайла Туган-Барановського про періодичність економічних криз і социальну кооперацію, котра поряд з конкуренцією є основним двигуном соціально-економічного розвитку), що були розстріляні сталінськими сатрапами за повторними вироками в 1938-1939 рр. Сталінське «стиснення» було перервано в СРСР тільки Великою вітчизняною війною, котра в протидії фашистському агресору стиснула зусилля всього народу і навіть Сталін був вимушений зробити 5-літню «лакуну» - передишку для народа-переможця, включаючи навіть рік після війни з вересня 1945 по серпень 1946 року, в котрому були репресовані двоє геніальних українських письменника, що писали як і Микола Гоголь російською мовою. Це Анна Ахматова-Горенко та Михайло Зощенко, котрі на відміну від багатьох їх попередників не були зничтожені фізично, але на наступні майже 7 років, котрі після цього прожив Сталін, стали «прокаженими». Анна Ахматова, в самому призвищі якої Горенко була відображена її доля, але разом з тим дивна сила волі та здатність пережити горе розстріляних більшовиками чоловіків і 13 років ГУЛАГу єдиного сина, так і писала: «Не лирою влюбленного иду прельщать народ, трещотка прокаженного в моих устах поет». І вона більше ніж на 10 років пережила Сталіна. Михайло Зощенко – не менш геніальний сатирик (а їх взагалі не повинно було бути в сталінській системі), ніж його земляк Микола Гоголь, цього пережити не зміг. Після 18-літнього стиснення Сталіна, після його смерті, знову настав 3-х літній «патовий» період боротьби за владу, в перший рік котрого Хрущову вдалося за допомогою Малєнкова, Молотова та Кагановича (а головне, завдяки Жукову) знищити Берію, а наприкінці його на ХХ з’їзді КПРС вони були оголошені «антипартійною групою» и були відсторонені від влади. Саме на цьому з’їзді була проголошена хрущьовська «відлига», в середині котрої від влади був відсторонений і Жуков, а наприкінці чергового 9-річного «розслаблення» і сам Хрущов. На зміну йому прийшло 18-літнє брежнєвське «стиснення», що почалося восени 1964 та закінчилося смерттю Брежнєва восени 1982 р. І снова наступив 3-літній «патовий» період боротьби за владу, на початку якого Генсеком КПРС став Андропов, через рік с невеликим - Черненко, а після послідовної смерті 3-х радянських геронтократів на зміну їм в 1985 р. до влади прийшов віносно молодий Горбачов, котрий і проголосив чергову «відлигу», що було названо ним «перебудовою». Десь в 1990 р., тобто 25 років тому я звернув увагу на описаний вище соціально-політичний цикл и зробив уже тоді прогноз, що чергове «розслаблення» закінчиться через 9 років від 1985 року початку горбачовської «перебудови», тобто в 1994 р. До речі півтора роки тому, наприкінці фундаментальної теоретичної статті «Складні соціально-економічні системи та їх еволюція», що розміщено поки тільки на нашому сайті, я писав:

«Як підсумок, говорячи про еволюцію складних суспільних систем, включаячи й їх соціально-економічну складову, директор Інституту теоретичної фізики Штутгартського університету професор Вольфганг Вайдліх, що побував вперше в Україні в складі німецької армії ще у часи другої світової війни та и приїхавший після цьогодо Києва восени 1992 р., тобто в перший рік існування незалежної України, на науковий форум з економічної та політичної соціології, в своєму выступі на міжнародній науковій конференції "Катастрофічні суспільні явища і поведінка соціальних систем, що самоорганізуються" нас попередив: "суспільство, психології членів якого притаманні риси тоталітаризму та конформізму, може розвиватися за схемою, котра дуже лякає, циклічно повторюючи то довгий період жорсткої тоталітарності, то більш короткий - відлиги, котра завершується анархією, після якої знову тверда рука. Жахлива перспектива! ". Його думки перетинались з відкритими нами в той час 30-літніми циклами стиснення - розслаблення, які були представлені мною на цьому науковому форумі, котрі я вперше доповідав весною того ж року в Москві на I-й міжнародній Кондратьєвській конференції, присвяченій століттю з дня народження Миколи Кондратьєва. Як і в маятниковому циклі коливань соціально-політичних систем від демократії до тоталітаризму Питирима Сорокіна, в них проглядається визначений синергетичний механізм, на що й вказав у 1992 р. Вольфанг Вайдліх, зробивши и невтішний для нас прогноз, котрий підтверджується реаліями пострадянського простору.

Тем більше, що саме в 2012 р. закінчилося чергове 18-летнє «стиснення» на пострадянському просторі, котре почалось в 1994 р. з приходом до влади в Україні Леоніда Кучми та в Білорусії Олександра Лукашенка, а «демократи» Нурсалтан Назарбаєв у Казахстані, а ще раніше Борис Єльцин у РФ розігнали свої парламенти, почавши в 1994 р. на території Росії першу Чеченську війну, котру, після її закінчення в 1996 р. покійним генералом Олександром Лебедем, відновив у 1999 р. нинішній президент РФ Володимир Путін, котрий саме в 2012 р. «повернувся до влади», яку, по суті, не втрачав уже 13 років. Але саме наприкінці 2012 р. почався 3-летній «патовий» період боротьби за владу, аналогічний ленінському триріччю Громадянської війни 1918-1920 рр., післясталинському триріччю 1953-1956 рр. боротьби за владу Микити Хрущова спочатку з Берією, а потім з так званою «антипартійною групою» Малєнкова, Молотова і Кагановича, післябрежнєвському триріччю 1982-1985 рр. зміни генсеків СРСР – Андропова, Черненко, Горбачова. Так що нас очікують «цікаві часи» не тільки еколого-економічних, але й соціально-політичних змін».

Як легко побачити сьогодні, цей довгостроковий прогноз ужезбувається, алевсеж 3-хлітній «патовий» періодзакінчуєтьсятількив 2015 р. А щодо ролі Володимира Путіна в російській історії та його впливу разом з іншою «російською елітою» на Україну ми теж давно попереджали. Адже його прихід до президентства в РФ у 2000 р. був відмічений у серпні 2000 р. трьома катастрофами у трьох основних середовищах природи – підземному, підводному та піднебесному, в яких він піарився напередодні, погружаючись на добу на підводній воєнній субмарині, аналогічній «Курську», що затонув з 130 жертвами,  та літаючи  на реактивному воєнному літаку в російському піднебессі (а в наш час ще й у вирії лелек), що символічно відгукнулося пожежею російського піднебесся в центрі Москви, коли горіла телевежа в Останкіно. Ну а щодо «сатанинського» підземелля біля станцій метро «Тверська» і «Пушкінська», що територіально вже зовсім близькі до Кремля, де загинуло «чортова дюжина» - 13 людей, говорить багато нема чого. Тим більше. Що в цей час і день 6 серпня 2000 р. (рівно через 55 років після атомної катастрофи в японській Хіросімі), Путін повертався зі своєю охороною до Кремля і замість того, щоб відвідати місце цією катастрофи, об’їхав її «сьомою дорогою». Тоді ж я в київському метро, при кроках на ескалаторі став рахувати «Раз(с) Путін, два Путін», прийшовши до висновку, що на початку ХХ ст. вплив Распутіна на царську родину або іншими словами «Распутінша» призвела до катастрофи як цієї родини так і взагалі Росії, а наприкінці ХХ ст. прихід до влади Путіна знову веде Росію до катастрофи вже на початку ХХІ ст. Цікаво, що сутність Путіна в плані спровокованої ним 2-ї Чеченської війни розкрили саме українці за походженням підполковник ФСБ Литвиненко та журналістка Політковська, які за це розплатилися своїм життям, очевидно, за наказом Путіна. Цікаво, що дівоче прізвище останньої було Мазепа, яке 300 років піддавала анафемі російська-радянська церква в особі українського гетьмана Мазепи. І останнє. Цікаво, що в наш час, 11 червня 2014 р. в українській газеті «День» саме про Путіна з’явилась критична стаття російського історика та публіциста з Москви Дмитра Шушаріна «…Все за справедливістю», підзаголовок якої говорить сам за себе: «Україна в 1991 році вирішила долю СРСР. Зараз в її руках доля Росії» [17].    

Література:

1.         Бухарин Н.И. Политическая экономия рантье: Теория ценности и прибыли австрийской школы / Н.И.Бухарин. – М.: Ред. изд. Отд. ВСНХ, 1919 - 206 с.

2.         Туган-Барановський М.І. Вплив ідей політичної економії на природознавство і філософію / М.І. Туган-Барановський // Горкіна Л.П. М.І. Туган-Барановський в економічній теорії та історії. – К.: ІЕ НАН України, 2001. – С. 242-258.

3.         Емельянов А.С. Эконометрия и прогнозирование / А.С. Емельянов.– М.: Экономика, 1985. – 208 с.; Емельянов А.С., Кузьменко В.П. Многорегиональная эконометрическая модель УКР-3 / А.С. Емельянов, В.П.Кузьменко //Народнохозяйственные пропорции, их планирование и прогнозирование” // Под. ред. чл.-корр. АН УССР А.С. Емельянова – К.: Наукова думка, 1985. – С. 285-289.

4.         Меньшиков С.М, Клименко Л.А. Длинные волны в экономике. Когда общество меняет кожу. – М.: Международные отношения, 1989. – 272 с.

5.         Кондратьев Н.Д. Большие циклы конъюнктуры / Н.Д.Кондратьев// Вопросы конъюнктуры. - 1925. - Выпуск 1. - Т. I. - С. 28 – 79.;  Переизд.: Кондратьев Н.Д. Избранные сочинения / Н.Д.Кондратьев. – М.: Экономика, 1993. – С. 24 – 83; Кондратьев Н.Д. Большие циклы экономической конъюнктуры / Н.Д.Кондратьев.Доклад в Институте экономики 6 февраля 1926 г. // Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики / Н.Д.Кондратьев.– М.: Экономика, 1989. – С. 172 – 226.

6.         Туган-Барановский М.И. Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и ближайшие влияния на народную жизнь / М.И.Туган-Барановский.– СПб., 1894.; Туган-Барановский М.И. Периодические промышленные кризисы. История английских кризисов. Общая теория кризисов. 3-е соверш. перераб. издание / М.И.Туган-Барановский.– Спб., 1914: переиздание: Туган-Барановский М.И. Избранное / М.И.Туган-Барановский.- М.: РОССПЭН, 1997. – 574 с.

7.         Шумпетер Й. Теория экономического развития / Й. Шумпетер. – М.: Прогресс, 1982. – 455 c.; Шумпетер Й. Теорія економічного розвитку: Дослідження прибутків, капіталу, кредиту, відсотка та економічного циклу / Й. Шумпетер. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011. – 242 c.; Scumpeter J. Business Cycles: A Theoretical, Historical and Statistical Analysis of the Capitalist Process / J.Scumpeter.– N.Y.-L., 1939.

8.         JuglarC.DescrisescommercialesetdeleurretourperiodigueenFrance < en Angleterre et aux Etats-Unis / ClementJuglar.– Paris, 1862.

9.         Кастельс М. Информационная эпоха: Экономика, общество и культура /М.Кастельс. – М.: ГУ ВШЭ, 2000. – С. 105.

10.     Кузьменко В.П. Фінансові кризи як складові економічного циклу та структурно-інвестиційна політика їх подолання / В.П.Кузьменко // Глобалізація інвестиційних процесів та фінансова безпека України: Мат. Міжнародної науково-практичної конференції – К.: РНБО України, Міжвідомча комісія з питань фінансової безпеки, 2002. – С. 85–100.

11.     Кузьменко В.П. Криза світового господарства як криза нової економіки / В.П.Кузьменко // Стратегічна панорама. - 2004. - № 3. – С. 105-115;Кузьменко В.П. Соціально-економічні цикли та антикризова політика / В.П.Кузьменко // Стратегічна панорама. – 2005. - № 1. – С 94-103; Кузьменко В.П., Макаренко Л.Л. Системна світова криза та її вплив на Україну / В.П.Кузьменко, Л.Л. Макаренко // Стратегічна панорама. – 2005. - № 4. – С 113-125; Кузьменко В.П. Прогнозування соціально-політичних та соціально-економічних криз і катастроф на основі циклів розвитку соціоекогенезу / В.П.Кузьменко // Культорологічний журнал “Софія”. – 2008. - № 6. – С. 98-126.

12.     Ємельянов О.С., Кузьменко В.П. Регіональні фінансові кризи в контексті економічної безпеки України. / О.С. Ємельянов, В.П.Кузьменко // Стратегічна панорама. – 2007. - № 3. – С 130-137.

13.     Сорос Дж. Криза світового капіталізму / Дж. Сорос. – К.: Основи, 1999. – 262 с.

14.     Kitchin J. Cycles and Trends in Economic Factors / J. Kitchin // Review of Economic Statistics. —1923. —Preliminary. —Vol. V. —Jannuary. —P. 10-16; Crum W. Cycles of rate on Commercial Paper / W. Crum // Review of Economic Statistics. —1923. —Vol. V. —  Jann.

15.     Куроленко Н. Ближайшие 15 лет нас будет трясти, заливать и давить ... депрессиями / Н. Куроленко. Интервью с замдиректора по научной работе Центра реконструкции и развития экономики при КМУВалерием Кузьменко // Киевские Ведомости. – 1996. – 19 фев.

16.     Макаренко І. П., Копка П. М., Рогожин О.Г., Кузьменко В.П. Національна інноваційна система України: проблеми і принципи побудови (укр. і англ. мовами) / І. П. Макаренко, П. М. Копка, О. Г. Рогожин, В. П. Кузьменко. – К.: ІПНБ, 2008. – 520 с.

17.     Шушарін Д. …Все за справедливістю: Україна в 1991 році вирішила долю СРСР. Зараз в її руках доля Росії. - // День. – 2014. – 11 червня.   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Опубліковано на сайті: 2014-06-23

Коментарі до цієї статті:

Додати новий коментар!

* – Поля обов'язкові для заповнення!

Ваше ім’я *:
Ваша e-mail адреса:
Ваше повідомлення *:
Введіть число *: