Інновація - це історично безповоротна зміна способу виробництва речей.
Й. Шумпетер


М.І. Туган-Барановський

Й.А. Шумпетер

М.Д. Кондратьєв

Галерея видатних вчених

UA RU EN

Обращаем внимание на инновацию, созданную на данном сайте. Внизу главной страницы расположены графики,  которые в on line демонстрируют изменения цен на мировых рынках золота  и нефти, а также экономический календарь публикации в Интернете важных мировых экономических индексов 

 
Публікації

Кузьменко В.П.

Еволюція складних соціально-економічних і політичних систем як фактор сталого розвитку держави

 Дана доповідь була представлена на Міжнародний науковий симпозіум «Глобальний сталий розвиток: виклики та конфлікти в ХХIстолітті», котрий відбувся 27-28 жовтня 20015 року в Московському державному університетімені М. В. Ломоносова. На жаль, фінансові складнощі, не кажучи вже про призупинення з 25 жовтня 2015 року повітряного сполучення між РФ і Україною, що воюють між собою, не дали мені можливості бути присутнім на цьому науковому форумі. Я вважаю необхідним познайомити з цією доповіддю наукову спільноту різних країн, тим більш, що вона є результатом узагальнення  моїх досліджень та прогнозів протягом останньої чверті століття. 

Свобода приходит нагая,

Бросая на сердце цветы,

И мы, с нею в ногу шагая,

Беседуем с небом на ты.

Мы, воины, строго ударим

Рукой по веселым щитам:

Да будет народ государем

Всегда, навсегда, здесь и там!

Пусть девы споют у оконца,

Меж песен о древнем походе,

О верноподданном Солнца –

Самодержавном народе.

19 апреля 1917

Велімир Хлєбніков (1885-1922)

 Стаття не випадковопочинається зепіграфу–вірша, написаного у період міждвома російськими революціями 1917 року абсолютно вільниму своїй творчостігеніальнимпоетом Велімиром Хлєбніковим.Він народився 130 років тому (9 листопада 1885 р.) в Ханській ставці Малодербетовського улуса Калмицькоговільногостепу та має за материнською генетичною гілкою корені українського казацтва. Адже людина народжується на світ не для того щоб у ньому просто існувати і виживати будь-якимчином, а щоб жити повноцінним життям.Це можливо  тільки в умовах його реальної свободи, що даєїй засоби захистити свої права й людськугідністьтазбезпечитипроцвітаннясуспільства. А правову державу в історії людства створили для того, щоб захистити людинувід зовнішніх і внутрішніх загроз тадопомогтиїй у важкі часи криз, вимагаючи від неї виконананния своїх громадянських обов’язків перед державоюі членами їїсуспільства.

 Кожна державауявляє собою досить складну соціально-економічну і політичну систему, сталість функціонування якої залежитьвід певного ритмуїї динаміки розвитку, як стійкість людського організму залежитьвід ритмуїї сердця, аритмія якого викликає серйозну хворобуцього організмута веде доїї негативнихнаслідків, навіть до смерті людини. Такою же летальною може виявитися аритмія для існування держав, кожна з яких має життєвий цикл свого існування.

Засновник нової міждисциплінарної науки кінця ХХ ст. «синергетики» - видатний німецький вчений Герман Гакен звернув увагу на те, що саме поняття складних систем потребує свого наукового обґрунтування: «При наївному підході їх можна описати як системи, що складаються з великого числа частин, елементів або компонентів, котрі можуть бути як одного, так і різного роду. Компоненти, або частини, можуть поєднуватись між собою більш або менш складним чином. Різні галузі науки дають нам багаточисельні приклади систем, що називають складними. Деякі з них виявляються досить простими, в той час як інші виявляються дійсно складними» [1]. Саме до останніх відноситься соціально-економічні системи, макроскопічним підходом вивчення яких й займається теж досить молода галузь економічної науки другої половини ХХ століття – макроекономіка.

Г. Гакен визначив синергетику як загальну теорію колективних просторових, часових або функціональних структур. Її предтечею була загальна теорія систем (ЗТС), з якою в неї існує деякий перетин. Офіційно засновником ЗТС вважається видатний австрійський біолог середини ХХ ст. Людвіг фон Берталанфі [2]. Таким чином, у середині ХХ ст. Л. Берталанфі, якого світовою наукою визнано фундатором концепції ЗТС, узагальнив свої дослідження 1930-1940-х рр., які в подальшому дістали широке застосування як у природничих, так і в суспільних науках.

Але задовго до нього, ще в часи першої світової та громадянської війн російський вчений та політик Олександр Богданов (Малиновський) зробив системне дослідження загальної організаційної науки, яка була названа ним «Тектологією», тобто дефініцією, якою видатний німецький біолог Ернст Геккель визначав закони організації живих істот. До речі, у 3-му томі цієї роботи, що вийшов у світ вже 1922 р., О. Богданов (випускник медичного факультету Харківського університету) вперше у світовій науці дав загальнонаукове системне поняття криз та визначив основні їх типи:

«Перший тип ми визначили як «кризи С», тобто кон’югаційні, що об’єднують; другі як «кризи D», тобто диз’юнктивні, що роз’єднують. По суті, усяка кон’югація починається з кризи С, розриву кордонів; і всякий розпад комплексу виходить з кризи D. Розрізняти ці два типи абстрактно, у мисленні, дуже легко, але коли ми починаємо вивчати явища конкретно, як вони виступають у досліді, з’ясовується, що справа значно складніша саме тому, що простих криз не буває; кожна криза в дійсності представляє ланцюг елементарних криз того та іншого типу» [3, Кн. 2, 214-215].

Соратник Г. Гакена та його колега по Штутгартському університету Вольфганг Вайдліх, який застосував методи синергетики в соціальних науках, у своїй «Соціодинаміці» пише: «Здається очевидним, що реальність, включаючи одушевлений і неодушевлений світи (живу і неживу природу) розділена на шари (стратифікована) з різним ступенем організованості. Вищі, більш макроскопічні шари є складеними, і тому «покояться над» нижчими, мікроскопічними шарами. В даному випадку ми відходимо від причинних зв’язків між шарами. Микола Гартман був одним з перших філософів, що поклали в основу свого вчення цю багатошарову структуру світу.

Якщо організаційна структура шару така, що йому як цілому властиві якісно нові характеристики, котрих немає в нижчих шарах, то ми будемо визначати такий шар як систему. Система – «це більше ніж просто сума її складових», які не єознаками частин, а тільки системияк цілого»[4, 30-31].

В ЗТС ефект, коли сума впливів складових системи не дорівнює ефекту їх спільного впливу було названо емерджентністю складних систем. 40 років тому ми при моделюванні складних соціально-економічних систем ще у 70-і роки ХХ ст. назвали це ефектом накладення просторових підсистем одна на одну в єдиній системі або шумовим ефектом їх спільного впливу в єдиній системі. Якщо розглядати розвиток різних соціально-економічних циклів у часі, то там також спостерігається цікавий ефект їх синхронізації, яким видатний австро-американський економіст Йозеф Шумпетер [5] в 1939 р. пояснив причину виникнення Великої депресії 1929-1939 рр. Саме Шумпетер ще у ранній своїй роботі «Теорія економічного розвитку» [6] дав оцінку динаміки економічного розвитку через інновації, що надають йому стан динамічної нерівноваги в циклічних процесах.

Видатний англійський учений – астрофізик і математик, історик і філософ Джеральд Уітроу ставить поняття ритму як первинне стосовно категорії часу: «... ми сприймаємо час не безпосередньо, але тільки у вигляді конкретних послідовностей і ритмів <...> Час заснований на ритмах, а не ритми на часі» [7]. І саме соціально-економічна динаміка відзначена множиною різних ритмів (циклів) розвитку, які й визначають еволюцію цієї складної системи. 

Збувається пророче висловлення В. І. Вернадського: "Наука ХХ сторіччя знаходиться в такій стадії, коли наступив момент вивчення часу, також як вивчається матерія й енергія, що заповнюють простір" [8]. Найбільш просунута на рубежі ХХ-ХХІ ст. міждисциплінарна наука - синергетика приділила підвищену увагу проблемі незворотності часу. Свій ранній інтерес до неврівноважених систем, що постійно вагаються між численними станами і ніколи не повертаються до початкових умов, батько сучасної синергетичної парадигми, видатний бельгійський вчений російського походження Ілля Пригожин зберіг до кінця життя, яке закінчилося вже в новому тисячолітті - 28 травня 2003 року. Саме за роботи з термодинаміки необоротних процесів, особливо за теорію дисипативних (неврівноважених) структур, І.Р. Пригожин був в 1977 р. удостоєний вищої нагороди у світовому науковому співтоваристві - Нобелівської премії.

Ілля Пригожин - рідкісний приклад вченого, який намагався побудувати міст над прірвою між точними (природничими) і гуманітарними (суспільними) науками. Він намагався створити "нову фізику", яка змогла б, за його словами, "розв'язати конфлікт, пов'язаний з поняттям часу, зняти протиріччя між інноваційним часом розкріпачення людини і періодично повторюваним часом стабільного матеріального світу, в якому будь-яка зміна, будь-яке нововведення з необхідністю виявляються не більше ніж видимістю" [9]. Фокус наукової творчості Пригожина - конструктивна роль порушення симетрії між минулим і майбутнім, так звана стріла часу.

Пригожинське відкриття особливо знаменне для українців, оскільки теорему Іллі Пригожина, сформульовану їм для неврівноважених процесів як четверте начало термодинаміки, що протидіє другому її началу, російський вчений Побіск Кузнєцов назвав "законом Подолинського" [10] - тобто законом, сформульованим видатним українським вченим Сергієм Подолинським ще в 1880 році. Цей закон повинен забезпечити стаціонарний стан (в т. ч. для живих організмів), який відповідає мінімуму виробництва ентропії. Тридцятирічний Подолинський написав піонерську роботу, де вперше показав, що Homo Faber (людина діяльна) завдяки своїй творчій діяльності накопичує і перетворює сонячну енергію на Землі, за допомогою якої створює необхідні засоби виживання людства. Тим самим вона протидіє дисипації енергії і мінімізує приріст ентропії. Таким чином, Подолинським, по суті, й було відкрито четверте начало термодинаміки, що вже тільки в середині XX ст. було викладено точною математичною мовою формул Пригожиним. Враховуючи, що друге начало термодинаміки називають законом зростання ентропії, який забезпечує її максимізацію, четверте її начало врівноважує друге в точці динамічного мінімаксу, існування якого великий російський філософ і богослов, астроном, фізик і математик Павло Флоренський зумовив "законом ектропії". В. Фелістинський у статті «Російський Леонардо да Вінчі в концентраційному таборі», що вийшла в 1942 р., через 5 років після смерті філософа в ГУЛАГу (відповідно до сталінської міфології, заснованої на чутках, які розповсюджувалися спеціальним відділом чуток НКВС, автор статті про смерть мислителя не знав), пише:

«Флоренський був професором Московської духовної академії, автором резонансної книги «Стовп і утвердження істини» <...> обдарованим астрономом, що захищав геоцентричну концепцію світу; чудовим математиком, автором «Удаваності в геометрії» і ряду монографій в галузі математики, авторитетом в області фізики <. ..> Так квінтесенцію його космофізичних поглядів у словнику Гранат радянського видання він висловив в авторизованому нарисі: «Основним законом світу Ф[лоренскій] вважає другий принцип термодинаміки - закон ентропії, загального зрівнювання, взятий розширено, як закон Хаосу в усіх областях світобудови. Світу протистоїть Логос - начало ектропії. Культура є свідома боротьба зі світовим вирівнюванням: культура виступає як ізоляція, як затримка зрівняльного процесу всесвіту та збільшення відмінностей потенціалів в усіх галузях, як умови життя, в протилежність до рівності - смерті. Будь-яка культура представляє цільову і міцно пов'язану систему засобів до провадження та розкриття деякої цінності, прийнятої за основну і безумовну, тобто служить предметом віри» [11].

Сучасний російський вчений Кирило Садченко стверджує:

«Стародавні піраміди, виявлені на різних континентах в Австралії, Англії, Німеччині, Гватемалі, Гондурасі, Греції, Єгипті, Іспанії (Канарські острови), у Китаю в горах Qin Ling Shan, на Тибеті, Мексиці, Перу, острові Пасхи, США, Судані, Туреччині, в тому числі підводні піраміди біля японських островів Окінави, недалеко від Багамських островів і в інших містах на нашій планеті, є відображенням знань попередніх розвинутих цивілізацій про існування еволюційних законів, нагадуванням про те, що усі структури навколишнього світу, в тому числі й створені людиною соціально-економічні структури, не вічні та мають свій життєвий цикл, визначений законами еволюції. Будь-які еволюційні структури досягають свого максимуму, вершини «піраміди», а далі виникають дві основні альтернативи: продовження чи завершення їх життєвого циклу. Існують фундаментальні питання: як управляти життєвими циклами структур навколишнього світу, як можна подовжити життєвий цикл фізичних, біологічних, хімічних, економічних або інших структур, що еволюціонують? <>

Пірамідальний процес є наслідком універсальних еволюційних законів, одним з яких є принцип максимуму ентропії, друге начало термодинаміки як статистичний закон, що призводить до ряду закономірностей:

·  відносно закриті, ізольовані економічні структури, що визначають макроекономічне становище, деградують протягом часу, так як число і/або величина мікроекономічних станів, завдяки котрим реалізується дане макроекономічний стан, досягає граничного максимуму і далі не збільшується;

·  відносно відкриті економічні структури, що визначають макроекономічний стан, розвиваються за траєкторією економічного росту, так як число і/або величина мікроекономічних станів, завдяки котрим реалізується даний макроекономічний стан, досягає проміжного максимуму і далі може збільшуватися» [12, 100-104].

Слід враховувати, що суттєву роль в еволюції економічних структур грає також вектор еволюції, соціально-економічні фактори, джерела і ресурси або стоки еволюції в широкому розумінні цих слів. Так Садченко, як приклад еволюції економічних структур на фінансових ринках, в якості джерела і ресурсу наводить інвестиції, кредити, доходи від продажу акцій, ємність ринку, а в якості стоку – кредиторську заборгованість, виплату процентів за кредитом, виплати дивіденду по акціям і т. д.

На думку академіка РАН Дмитра Чернавського, запас ресурсів дозволяє робити вибір між альтернативними еволюційними шляхами, дає певну свободу вибору. Причому, поняття «вибір» принципово відрізняється від поняття «відбір», що прийшло з еволюційної теорії Дарвіна. Відбір має на увазі детермінований процес відбору найкращого еволюційного шляху, в результаті якого тільки один найкращий шлях може бути реалізований як результат відбору. Вибір же розуміється як еволюційний процес, в результаті якого може бути вибраний не обов’язково кращий шлях, а лише один з множини еволюційних шляхів, «сценаріїв» [13].

Як стверджує Садченко, визначення, формалізація простору (середовища) має важливе значення для еволюції як фізичних, хімічних, біологічних структур, так й економічних структур, тому перш за все, як правило, повинно бути визначене середовище (простір), в якому відбувається еволюція структур, а потім вже рівняння, моделі, що визначають еволюцію структур у цьому середовищі. Правда, існує і альтернативна точка зору про те, що середовище і оточуючі його структури тотожні і є нероздільними поняттями, одним і тим же об’єктом. Самі структури і уявляють собою простір, а розподіл навколишнього світу на середовище і структури, що в ньому еволюціонують, є лише віртуальним, допоміжним науковим методом спостереження, аналізу цих структур.

Економічний простір не може бути повністю заданий простором «геометричні координати – час». Якщо поняття часу застосовується щодо економічних структур, то поняття звичайних геометричних координат X, Y, Zвтрачає смисл в економічному просторі. Можна визначити фізичне (геометричне, географічне) розташування економічної структури, об’єкту (наприклад, підприємства), але економічні параметри, показники, що характеризують еволюцію економічних структур, неможливо визначити за допомогою геометричних координат. Саме тому вводиться економічний параметричний простір, що задається економічними параметрами і часом.

Дуалізм (двоякість) уявлення як універсальна властивість ентропії, визначений російським вченим А.Н. Панченковим [14], а існування універсальних законів еволюції для економічних систем призводить до розуміння економічного простору як частини (субпростору) єдиного простору. Існує єдиний універсальний простір (середовище), що був поступово визначений та охарактеризований такими вченими - дослідниками синергетичної науки, як В.Ванярхо [15], Г.Гакен, О.Князєва і С.Курдюмов [16], Г. Мартинов [17], А.Панченков, І. Пригожин, К. Садченко:

·    «єдиний простір є сукупністю субпросторів, включаючи економічний простір;

·   принцип максимуму ентропії є одним із універсальних законів еволюції, що діє як в єдиному просторі, так і в його окремих субпросторах, включаючи економічний простір;

·   стан системи (структур) єдиного простору, субпросторів, включаючи економічний простір, визначається ентропією як універсальною функцією стану;

·   ентропії властива двоякість уявлення;

·   структурам єдиного простору і субпросторів властива двоякість; цей дуалізм проявляється, зокрема, у наявності конкуруючих процесів упорядкування і дезупорядкування (хаосу) в еволюції структур (систем), у зростанні як числа, так і/або величин станів структур єдиного простору і субпросторів, включаючи економічний простір;

·  еволюція структур (систем) єдиного простору і субпросторів, включаючи економічний простір, є нелінійним процесом, що супроводжується упорядкуванням, дезупорядкуванням (хаосом), розподілом (біфуркацією) на альтернативні шляхи розвитку, залежністю наступного етапу від попереднього, від початкових умов;

·  фундаментальною симетрією єдиного простору і субпросторів, включаючи економічний простір, є двоякість (дуалізм)»[12, 143-144]. 

Такий дуалізм в економічному просторі існує між двома фундаментальними двигунами соціально-економічного розвитку – конкуренцією та кооперацією виробництва. У ринковому середовищі поряд з конкуренцією не менш важливу роль грає кооперація, що є свого роду проявом взаємодопомоги в економічній діяльності. Ще на початку ХХ століття князь Петро Кропоткін, що більше відомий як головний теоретик анархізму, написав піонерну книгу про роль взаємної допомоги як фактора еволюції. Її пізня редакція так і називалась “Взаємна допомога серед тварин і людей як двигун прогресу” [18]. Причому, не відкидаючи ідей Томаса Мальтуса і Чарльза Дарвіна про конкурентну боротьбу людства за виживання на планеті Земля, він показав другу більш людяну форму виживання багатьох біологічних видів, включаючи Homo Sapiens, - взаємну допомогу, яка в економічній їх діяльності має форму кооперації. Вже в 1916 р. засновник теорії соціально-економічних криз, видатний український економіст Михайло Туган-Барановський написав і фундаментальну працю “Соціальні основи кооперації” [19], заклавши в ній, по суті, основи майбутньої теорії соціального капіталу. З іншого боку саме він вперше обгрунтував, що конкуренція і кооперація є двома основними взаємодоповнюючими процесами ринкової економіки (дві сторони однієї медалі), які й роблять ринкове середовище повноцінним. В 1923 р. його учень, Микола Кондратьєв, що напередодні відкрив великі цикли кон'юнктури (К-хвилі) розвитку світової економіки, у книзі про Туган-Барановського написав: “Праці Михайла Івановича з питань кооперації, безсумнівно, необхідно визнати видатними, одними з кращих не тільки в нас у Росії” [20]. Взаємодоповнюючий механізм антагоністичної та кооперативної перемінних конкуренції і кооперації у функціонуванні ринкової економіки використав згаданий вище В.Вайдліх при побудові синергетичної системи моделей [21].

У 1918 р. геніальний український вчений В.І Вернадський створив Академію наук України разом з іншим геніальним українським вченим М.І. Туган-Барановським, що вперше очолив її соціальне-економічне відділення. Тут цілком доречно привести цитату з останньої (1918) його праці “Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію”, в якій акцент зроблено на універсальність маржинальних законів, відкритих ще у 1871 р. в політичній економії, але які працюють і в психології, роль якої в ринковій економіці, як у визначенні людського попиту, так і пропозиції дуже велика:

«Політична економія – це одна з наймолодших суспільних наук; вона набуває виразних нарисів лише в XVIIIстолітті у працях Кене й Адама Сміта. Проте, хоч і виникала політична економія аж так пізно, вона серед усіх суспільних наук найбільше наближується до того типу наукового пізнання, зразком якого можуть вважатися природничі науки, які вивчають загальні закономірності природи, як наприклад, фізика, хімія чи біологія. <...> Взагалі, залежність політичної економії від загальніших і абстрактніших галузей знань, як природознавство, настільки ясна та загальновідома, що особливо це доводити не треба. Значно меншу увагу досі звертав на себе зворотний вплив політичної економії на розвиток природознавства. А тим часом оцей зворотний вплив такий самий безсумнівний, як і прямий вплив природознавства на політичну економію. <...> Мальтусова теорія не була випадковим поштовхом, що викликав роботу думки Дарвіна та Уоллеса в певному напрямку, а дійсно логічним відправним пунктом для всіх подальших міркувань обох творців нової доктрини. Отже, історія дарвінізму переконливо свідчить, як міцно впливали в ХІХ столітті ідеї економістів на розвиток природознавства. Та приклад з дарвінізмом далеко не єдиний. <...> Другим прикладом для всеосяжного застосування принципів, встановлених економічною наукою, буде цікава доля характерного збудування економічної науки – доля так званого економічного принципу. Економічним принципом, в якому чимало економістів вбачали характерну ознаку самого поняття господарства, економісти називають те правило, згідно з яким людина у своїй господарській діяльності повинна намагатися здобути якнайбільшу користь з найменшою затратою сил. <...> Відома для всіх річ, яку видатну роль в сьогочасній фізіологічній психології відіграє так званий “закон Вебера-Фехнера”. Закон цей уперше встановив експериментальним шляхом Вебер, математичне оброблення здобув він у Фехнера і саме Фехнер назвав його “основним законом психофізики”. Бо справді, закон цей, встановлюючи математичну залежність поміж подразненнями зовнішнього фізико-хімічного оточення організму та внутрішніми його переживаннями, займає центральне місце у фізіологічній психології. Закон цей, як його сформулював Фехнер, каже, що відчуття, як логарифми подразнень, або іншими словами кажучи, що зріст подразнень у геометричній прогресії дає зріст відчуттів в арифметичній прогресії. Оцей самий закон можна висловити ще простіше, а саме: що абсолютні різниці двох відчуттів бувають однакові при однаковому відношенні подразнень або що для однакового абсолютного збільшення відчуттів потрібне збільшення подразнень в однаковому відношенні. <...> Оцінюючи різні способи пояснити логарифмічний закон, Вундт приходить у результаті ось до якого висновку: само по собі подразнення нервової системи зростає пропорційно до тієї сили, яка подразнює, ані трохи не одстаючи. <...> Проте в свідомості нашій подразнення, пропорційні до тієї сили, що їх викликає, обертаються на відчуття, які наростають у значно повільнішій арифметичній прогресії. Пояснюється це особливостями нашого психічного життя, і в них то й треба шукати пояснення для Веберова закону. Таким чином, Вундт приходить до психологічного пояснення даного закону. <...> Можна згодитися з оцим поясненням, та воно, очевидно, не доведене до кінця, - Вундт не показав, через що-то наша свідомість оцінює подразнення саме так, а не інакше, через що вона бере на увагу відносну, а не абсолютну величину подразнень; в цьому власне й лежить головне питання, - та Вундт його залишає без відповіді. Я гадаю, що невдача Вундта пояснюється тим, що Вундт не економіст і мало знайомий з теорією вартості <...> - теорією так званою граничної корисності <...> Подібність Веберового закону та наших свідомих оцінок за методом граничної корисності давно зауважено економістами. Вказуючи на цю подібність, економісти пояснюють її тим, що економічна оцінка це не що інакше, як окреме застосування Веберового закону. Я цілком погоджуюсь з наявністю цієї подібності, але пояснюю її цілком навпаки: не економічна оцінка, в моїх очах, з’являється окремим випадком Веберового закону, а навпаки – Веберів закон це не що інше, як окремий випадок економічної оцінки <...> Річ у тому, що геть з усіх наук політична економія студіює явища, котрі торкаються найсуттєвиших, найжиттєвиших інтересів людини. Звичайно, я не хочу сказати, що господарський інтерес це єдиний практичний інтерес людини. Практичні інтереси людства складні і різноманітні, і господарські інтереси, посеред цих інтересів – це найпростіші та найелементарніші. Життя, звичайно, далеко не вичерпується господарськими турботами. Проте господарські інтереси відіграють зовсім виключну роль посеред інших життєвих інтересів у такому розумінні, що вони найнасущніші наші інтереси і, одночасно, вони найближчі до матеріальної основи життя» [22].

За 5 років до смерті, в 1913 р. Туган-Барановський опублікував у Росії працю «Соціальна теорія суспільного розподілу» [23], в якій відкинув популярне на той час уявлення, що розподіл доходів залежить, головним чином, від процесу формування цін, процесу обміну і особливо від граничних продуктів  різних факторів виробництва. З точки зору Туган-Барановського, розподіл національного доходу залежить, передусім, від взаємозалежності між різними соціальними класами. Головним у його поясненні було те, що організований робітничий клас може добитися більш високої заробітної плати. Ділові кола платять за таке підвищення заробітної плати зниженням прибутків в короткостроковому періоді, виграючи, в кінцевому рахунку, в довгостроковому періоді не тільки за рахунок підвищення стимулів робітників до праці, але й за рахунок оптимізації співвідношення праці й капіталу, як основних факторів виробництва, що була математично обґрунтовано вже у виробничій функції Кобба-Дугласа тільки через десятиріччя. Іншими словами, саме це відкриття Туган-Барановського, при умові, що до нього прислухались можновладці капіталістичного світу, і вберегло капіталізм від загибелі на ціле ХХ століття, що реально історично закінчилося, від початку першої світової війни в 1914 році, в 2014 році (за аналогією с реальним закінченням ХIХ століття в 1914 р.), який багатьма аналітиками, включаючи й нас, оцінюється як зламний період з максимальною синхронізацією кризових фаз різних циклів, яка несе певні катастрофічні загрози світу, що проглядалися вже й у 2011 році, враховуючи те, що відбувалося тоді в арабських країнах і в Японії, не кажучи вже про повені, виверження вулканів, пожежі та землетруси, густота яких на планеті катастрофічно зростає.

Відкриті ж Туган-Барановським соціальні закони економіки вже використані як у сучасній теорії «людського капіталу» нобелівських лауреатів з економічних наук Теодора Шульца[24]і Гері Беккера [25], так і в теорії «соціального капіталу» Френсіса Фукуями [26] та інших. Як свідчить сучасний західний дослідник Туган-Барановського Н.Балабкінс «він зумів уловити «дух часу» при дослідженні і, таким чином, упорядкувати і розташувати свої дані у відповідній інституційній оправі. Як математик Туган-Барановський вмів оперувати цифрами. Крім того, його аналітична структура була побудована в конкретному юридично-інституційному середовищі. Таким чином, він звернув увагу на те, що Йозеф Шумпетер пізніше називав економічною соціологією» [27].

До речі, Шумпетер створив свою теорію інновацій [6] на південному заході сучасної України більше 100 рокв тому (в 1909-1911 рр.),  викладаючи політекономію в Черновицькому університеті, котрий тоді функціонував у складі Австро-Угорської імперії. Практично в цей же час на південному сході сучасної України в Херсонській області в садибі, управляючим якої був батько братів Бурлюків, народився інноваційний проект так званого «руського футуризму», батьком якого вважається Давід Бурлюк. У ньому активну участь прийняв одесит Олексій Кручених, до якого потім приєднався і киянин Казимір Малєвич. У 2004 році на міжнародній науковій конференції в Одессі, де я виступав з доповіддю з «Основного закону часу» Велімира Хлєбнікова, навіть виник суперечка між російськими і українськими дослідниками про «батьківщину руського футуризму». На цій же конференціїпровідним хлєбнікознавцем Росії, экс-киянином Олександром Парнісом бул зроблена доповідь «Ще раз про принцип економії в поетиці К.С. Малевича» [28], з якоївипливаєщо у живопису реалізуватицей принцип досягнення максимального ефектузавикористанням мінімума ізобразотворчих засобівйому допомогла поетика талистуванняз Кручених. Таким чином, названий Туган-Барановським «економічний принцип» широко використовується як в науці, так і в мистецтві у процесі еволюції та розвитку їх складних систем.

До 100-річного ювілею поета Олександру Парнісу разом з Віктором Григорьєвим вдалося реалізуватичудовевидння книги вибраних творів поета, підготувавши «Творіння» Велімира Хлєбнікова [29]. На обкладинціцієї книги присутня монограмма поета, зроблена за рисунком художника Василя Єрмілова ще в 1965 році. Макети ж нереалізованих тодівидань книг Велімира Хлєбнікова збереглись у колекціїОлександра Парніса и були показаніним на персональній виставці художника Василя Єрмілова, проведеної в українській столиці в її Мистецькому арсеналі.Її офіційне відкрыття в Києві символічно відбулось 22 червня 2011 р., тобто рівно через 70 років від початку Великої Вітчизняної війни, у зв’яку з чим вспливають крылаті рядки «Нас разбудили… Киев бомбили… Так началась война». І епіцентром виставки, по суті, стала картина «22-6-41. Боярка (Війна)» виконана художником в останні 60-і роки його життя, коли він підготував макети книжок Велімира Хлєбнікова, з котрим він дружив і мав листування. Ця картина уявляє собою велике жовто-червоно-зелене коло вспишки вибуху на примісцевій києвської ж/д станції Боярка, котра за своім емоціональним зображенням просто потрясає лаконізмом зображення жаху начала війны [30]. 

Ще напередодні першої світової війни Олександ Богданов, будучи власне засновником системного аналізу в світі, у 1-му томі своєї “Тектології” писав: “І техніка, і наука мають низку найвидатніших відкриттів, чи не найбільшу кількість їх, завдяки перенесенню методів за межі тих галузей, де вони спочатку були вироблені… Перенесення методів цілком об’єктивно і невідворотно доводять можливість їхнього розвитку до єдності, до монізму організаційного досвіду. Але цей досвід не вкладається у свідомості фахівця, як і взагалі в суспільній свідомості нашої доби… Через це, наприклад, найширша і найглибша з об’єднувальних науку ідей ХІХ століття – закон збереження енергії – так довго мусила пробиватися, поки її визнали” [3, Кн. 1, 97-98].

До речі, у сферу суспільних наук цей закон збереження енергії став проникати тільки у другій половині ХХ ст., зокрема, в теорію циклів етногенезу видатного російського історика, географа й етнолога Льва Гумильова[31]. Саме практичне використання цієї теорії Гумильовим свідчить, що Київська Русь була культурно-просвітницькою вершиною тисячолітнього етногенезу народу нашої української землі (України-Руси за визначенням видатного українського історика Михайла Грушевського), розпочатого в першому тисячолітті Християнської ери, а етногенез великоросів, розпочатий з монголо-татарської навали, яка «допомогла» знищити Київську Русь, завершує в наш час свою «фазу надламу», розпочату майже 200 років тому.

Як підсумок, говорячи про еволюцію складних суспільних систем, включаючи й їх соціально-економічну складову, директор Інституту теоретичної фізики Штутгартського університету професор Вольфганг Вайдліх, вперше приїхавши у Київ у 1992 р., тобто у перший рік існування незалежної України, на науковий форум з економічної та політичної соціології, у своєму виступі на міжнародній науковій конференції “Катастрофічні суспільні явища та поведінка соціальних систем, що самоорганізуються” нас попередив: “суспільство, психології членів якого притаманні риси тоталітаризму та конформізму, може розвиватися за схемою, яка дуже лякає, циклічно повторюючи то тривалий період жорсткої тоталітарності, то більш короткий – відлиги, що завершується анархією, після якого знову тверда рука. Жахлива перспектива!” [32]. Його думки перетиналися з виявленими нами на той час 30-річними циклами 18-річного «стиснення» – 9-річного «розслаблення» з 3-річним «патовим» перехідним періодом, які ми вперше доповідали навесні того ж року в Москві на І-й міжнародній Кондратьєвській конференції, присвяченій століттю з дня народження Миколи Кондратьєва [33]. Наприкінці 1992 року ці цикли вперше було детально описано в розділі «Інноваційна теорія економічних циклів і прогнозування суспільного розвитку» нашої авторської монографії [34]. Як і в маятниковому циклі коливань соціально-політичних систем від демократії до тоталітаризму Питирима Сорокіна [35], увиявленому нами циклі коливань соціально-політичних систем від демократіїдо тоталітаризму проглядається певний синергетичний механізм, на що і вказав у 1992 р. Вольфанг Вайдліх, зробивши і невтішний для нас прогноз, який підтверджується реаліями пострадянського простору.

Цікаво, що співпадання відкритих нами кількісних оцінок довжини складових даного циклу в тому ж 1992 році було знайдено нами в книзі московського соціолога Юрія Плотинського: «у різних соціальних процесах китайські мудреці виявили цикли з періодами 3, 9, 18, 27 и 30 років» [22, 57], а через 5 років ми знайшли їх підтвердження в опублікованій  ще в 1927 р. ранішній статті Сорокіна [36], що відсилала нас до авторитету Конфуція. Ще через 8 роківу розділі «Сталість та життєвий цикл держави»описаний нами за 15 років до цього цикл було детально представлено в монографії російських учених Вячеслава Петрова та Сергія Селіванова [37]. Цілкомслушно вони пов’язали його зі сталістю функціонування держави, в котрійзростаютьзагрозиїї загибелі  сьогодні, тобто через 10 роківвід виходуїх книги и 25 – кількісної оцінки нами цього циклу. Досить символічним єй той факт, що впершецей цикл було публічно викладено нами через місяць після невдалого путчу 19-21 серпня, увересні 1991 р., як остання доповідь останньої Всесоюзноїекономічної конференції в СРСР, яку организуваву Петрозаводську академік РАН Володимир Маєвський, що вніс потімвагомий вклад в еволюційну теорію розвитку різних складних систем.

У 2013 р. закінчилося чергове 18-річне «стиснення» на пострадянському просторі, яке розпочалось у 1994 р. з приходом до влади в Україні Леоніда Кучми та в Білорусії Олександра Лукашенка, а «демократи» Нурсалтан Назарбаєв у Казахстані, а же раніш Борис Єльцин у РФ розігнали свої парламенти, розпочавши у 1994 р. на терені Росії першу Чеченську війну, яку, після закінчення у 1996 р. покійним генералом Олександром Лебедєм, відновив у 1999 р. нинішній президент РФ Володимир Путін, який саме у 2012 р. «повернувся до влади», яку, по суті, не втрачав уже 15 років. Але саме у 2013 р. почався 3-річний «патовий» період боротьби за владу, аналогічний ленінському триріччю Громадянської війни 1918-1920 рр., післясталінському триріччю 1953-1956 рр. боротьби за владу Микити Хрущова спочатку з Лаврентієм Берією, а потім з так званою «антипартійною групою» Малєнкова, Молотова та Кагановича, післябрежнєвському триріччю 1982-1985 рр.  зміни генсеків СРСР – Андропова, Черненка, Горбочова. Так що нас чекають «цікаві часи» не тільки еколого-економічних, але й соціально-політичних змін. Закінчується цей трирічний перехідний період вже в 2016 р., оскільки реально він почався восени 2013 року з «Революції гідності» в Києві. Хоча знакове вбивство у стін Кремля популярного у народах Росії та України опозиційного політика Бориса Нємцова на початку нинішнього 2015 року стала свого роду суворим попередженням владі у Росії. Цю смерть дуже ємко й точно прокоментував у перші часи після трагічного вбивства російський письменник – дисидент – автор «солдата Чонкіна» - Володимир Войнович. Він виказав думку, що інколи смерть одної людини може стати поворотною в історії країни. Важко з цим не погодитися, згадавши про смерті Сталіна та Берії в 1953 и Брежнєва в 1982 роках. в історії СРСР. Правда, останні в момент їх смерті були при владі, Нємцова було вбито, коли вже 15-річчя він не був при владі, але потенційно залишався реальним кандидатом до повернення до влади у найближчому майбутньому, а головне, був людиною, що не боялася владі говорити правду. В результаті він став у жертовний ряд: Політковська, Литвиненко, Новодворська…

А щодо ролі Володимира Путіна в ціх убивствах та взагалі в російській історії та впливу на Україну ми також давно попереджали. Адже його прихід до президентства в РФ в 2000 р. було відмічено у серпні(місяці невдалого путчу в Москві в 1991 р. и дефолту економіки РФ в 1998 р.) 2000 р. трьома резонансними катастрофами у трьох основних середовищах природи – підземному, підводномута піднебесному. В останніх двох Путін піарився напередодні, поглиблюючись на добу на борту підводної военної субмариниз ядерними боєголовками, аналогичнійатомній підлодці«Курск», що затонулаз 132 жертвами, яких можна було спасти,та літаючи на реактивному военному літаку в російському піднебессі (а в наш час ще й в стаї лелек). Остання катастрофа символічно відгукнулась пожежою російського піднебесся в центрі Москви, де палала телевежа в Останкіно. Ну а торкаючись першої - «сатанинського» підземелля біля станцій метро «Тверська» та «Пушкинська», котре територіально вжезовсім близько дооточеного «підземними катакомбами» Кремлю, де загинула «чертова дюжина» - 13 чоловік 6 серпня (день ядерної катастрофи у Хиросімі в 1945 р.) 2000 р., говорить багото не потрібно. Тоді ж я в києевському метро, зайшовшина ескалатор ставрахувати: «Ра (з/с) путін, два Путін», прийшовшидо висновку, що на початку ХХ ст. вплив Распутіна на царську родинуабоіншими словами «Распутінщина» призвела до катастрофи як цюродину, так и взагалі Россію, а наприкінці ХХ ст. прихід ко влади Путіна, його «путіна» снову веде Росію до катастрофивже на початку ХХІ ст. Знаменно, що суть Путіна в плані спровокованоїним 2-ї Чеченської війни розкрили саме українці за походженням підполковник ФСБ Олександр Литвиненко и журналістка Анна Політковська, які за церозплатились своїм життям, очевидно, занаказом Путіна. Цікаво, що дівочепризвіще отанньої було Мазепа.Цепризвіще 300 років предавала анафемі російсько-радянська церква в особі українського гетьмана Мазепи. І останнє. На початку війни між РФ і Україною, 11 червня 2014 р. в українській газеті «День» саме про Путіна з’явилась критична стаття російського історика та публіциста з Москви Дмитра Шушаріна «…Все за справедливістю», підзаголовок котрою говорить сам за себе: «Україна в 1991 роцівирішила долю СРСР. Зараз в її руках доля Росії» [38].   

Література:

1.    Хакен Г.  Информация и самоорганизация. Макроскопический поход к сложным системам. – М.: КомКнига, 2005. – 248 с. – С. 18.

2.    Берталанфи Л. Общая теория систем – критический обзор // Исследования по общей теории систем / Под ред. В.Н. Садовского, Э.Г. Юдина. – М.: Мир, 1969.

3.    Богданов А.А. Тектология: Всеобщая организационная наука.  – М.: Экономика, 1989. - В 2-х кн.: Кн. 1. – 304 с.; Кн. 2. – 351 с.

4.    Вайдлих В. Социодинамика: системный подход к математическому регулированию в социальных науках: Пер с англ. / Под ред. Ю.С. Попкова, А.Е. Семечкина. – М.: Едиториал УРСС, 2005. – 480 с.

5.    Scumpeter J. Business Cycles: A Theoretical, Historical and Statistical Analysis of the Capitalist Process. – N.Y. - L., 1939.

6.    Шумпетер Й.А. Теория экономического развития. – М.: Мысль, 1982. – 455 c.

7.    Уитроу Дж. Естественная философия времени. – М.: Мир, 1964. - С.107.

8.    Вернадский В.И. Проблемы биогеохимии. О коренном материально-энергетическом отличии живых и косных естественных тел биосферы. - М. - Л.: Наука, 1939. - С. 31.

9.    Пригожин И., Стенгерс И. Время, хаос, квант. К решению парадокса времени. – М.:  2000 – 240 с.

10.  Подолинский С.А. Труд человека и его отношение к распределению энергии. – М.: Ноосфера, 1991. - С. 10

11.  Флоренский П.А. [Автореферат]. // Флоренский П.А., священник. Сочинения в 4 т. Т. 1. – М: Мысль, 1994. - С. 39, 704.

12.  Садченко К.В. Законы экономической эволюции. – М.: Дело и Сервис», 2007. – 272 с. 

13.  Чернавский Д.С. Синергетика и информация (динамическая теория информации) – М.: Едиториал УРСС, 2004. – 288 с.

14.  Панченков А.Н. Энтропия. – Нижний Новгород: изд-во общества «Интелсервис», 1999 – http://entropyworld.narod.ru/; Панченков А.Н. Энтропия-2. – Нижний Новгород: изд-во общества «Интелсервис», 2002. - http://entropyworld.narod.ru/e2_et.htm

15.  Ванярхо В.Г. Обоснование возможности управления процесами самоорганизации ноосферы  // Сборник докладов на межд. науч. конф. «Стратегия опережающего развития для России ХХI века». – М., 1999. – Т. 4. Ч. 2. – С. 43-52.

16.  Князева Е.Н., Курдюмов С.П. Основы синергетики. – СПб.: Алетейя, 2002. – 414 с.;  Князева Е.Н., Курдюмов С.П. Синергетика: Нелинейность времени и ландшафты коэволюции. – М.: КомКнига, 2007.  – 272 с.

17.  Мартынов Г.А. Неравновесная статистическая механика, уравнения переноса и второе начало термодинамики. // Успехи физических наук. – 1996. –Т. 166, вып. 10. 

18.  Кропоткин П.А. Взаимная помощь как фактор эволюции (на английском языке) - L.-N.Y., 1902;2-еизд.:СПб., 1904; 3-еизд.:Харьков, 1919; Кропоткин П.А. Взаимная помощь среди животных и людей как двигатель прогресса. – Пг.-М., 1919; 2-еизд.:Кропоткин П.А. Анархия: Сборник. – М.: Айрис-Пресс, 2002. – С. 46-114.

19.  Туган-Барановский М.И. Социальные основы кооперации. – М., 1916; 2-е изд.: М., 1918; 3-е доп. издание: М., 1919. - переиздание: М.: Экономика, 1989. – 496 с.

20.  Кондратьев Н.Д. Михаил Иванович Туган-Барановский. – Пг., 1923.; переиздание: Истоки: вопросы истории народного хозяйства и экономической мысли. Вып. 2. - М., 1990. - С. 268-294.

21.  Плотинский Ю.М. Математическое моделирование динамики социальных процессов. – М.: Изд-во МГУ, 1992. – С. 84-91.

22.  Туган-Барановський М.І. Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію. / Горкіна Л.П. М. І. Туган-Барановський в економічній теорії та історії. – К.: Наукова думка, 2001. – С. 242-258.

23. Туган-Барановский М.И.Социальная теория общественного распределения» (1910; нім. мовою)- СПб.,1913.

24. Шульц Т.У. Экономика пребывания в бедности. Нобелевская лекция 8 декабря 1979 г. // Мировая экономическая мысль сквозь призму веков в 5-ти томах. - Т. V. Всемирное признание. Лекции нобелевских лауреатов. - Кн. 1. – М.: Мысль, 2004. - С. 358-372.

25. Беккер Г.С.Экономический взгляд на жизнь. Нобелевская лекция 9 декабря 1992 г. // Мировая экономическая мысль сквозь призму веков в 5-ти томах. - Т. V. Всемирное признание. Лекции нобелевских лауреатов. - Кн. 1. – М.: Мысль, 2004. - С. 688-706.

26. Фукуяма Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к процветанию. – М.: ООО “Изд-во АСТ”: ЗАО НППП “Ермак”, 2004. – 730 с.;

27. Балабкінс Н. Значення М.І. Туган-Барановського сьогодні // Горкіна Л.П. М. І. Туган-Барановський в економічній теорії та історії. – К.: Наукова думка, 2001. – C. 230-241.

28. Парнис А. Еще раз о принципе экономии в поэтике К.С. Малевича // Возвращение авангарда: материалы межд. науч. конф. (1-4 июня 2004, Одесса). – Одесса: Изд. центр Deluxe, 2012. - С. 107-111. 

29.  Велимир Хлебников. Творения. –  М.: Сов. писатель, 1987. – 736 с.

30.  Василий Ермилов (1894-1968). Каталог выставки. Мистецький арсенал. – М.: Проун, 2011. – 240 с.

31.  Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. – Л.: Географиздат, 1990; 2-е изд.: М.: ДИ-ДИК, 1994.

32.  Куроленко Н. Есть мнение, что тоталитаризм у нас в крови. // Киевские ведомости. - 1992. - 6 октября.

33.  Кузьменко В.П. О синхронизации «длинных волн» Н.Д. Кондратьева с историометрическими циклами А.Л. Чижевского и В. Хлебникова // Тезисы докладов на Межд. науч. конф., посв. 100-летию со дня рождения Н.Д. Кондратьева. – Секция1 «Идеи Н.Д. Кондратьева и современные экономические и социологические теории». М.: Ассоциация «Прогнозы и циклы», 1992. – C. 66-68.

34. Кузьменко В.П. Инвестиционная политика в регионе. – К: Наукова думка, 1992. – C. 221-235.

35. Сорокин П.А. Главные тенденции нашего времени / Питирим Александрович Сорокин. – М.: Наука, 1997. – 351 с. – C. 121-128.

36. Сорокин П.А.Обзор циклических концепций социально-исторического процесса / П. А. Сорокин // Социс. — 1998. — №12.

37. Петров В.К., Селиванов С.Г. Устойчивость государства. М.: Экономика, 2005. – C. 390-308.

38. Шушарин Д. …Все по справедливости: Украина в 1991 году решила судьбу СССР. Сейчас в ее руках судьба России. –  // День. – 2014. – 11 июня.   

 

Опубліковано на сайті: 2015-11-14

Коментарі до цієї статті:

Додати новий коментар!

* – Поля обов'язкові для заповнення!

Ваше ім’я *:
Ваша e-mail адреса:
Ваше повідомлення *:
Введіть число *: