Інновація - це історично безповоротна зміна способу виробництва речей.
Й. Шумпетер


М.І. Туган-Барановський

Й.А. Шумпетер

М.Д. Кондратьєв

Галерея видатних вчених

UA RU EN

Обращаем внимание на инновацию, созданную на данном сайте. Внизу главной страницы расположены графики,  которые в on line демонстрируют изменения цен на мировых рынках золота  и нефти, а также экономический календарь публикации в Интернете важных мировых экономических индексов 

 
Публікації

Бахтіяров О. Г.

Повстанець та Смерть

Стаття вперше була публікована в журналі "Элементы", №7, 1995 р. Часткове або повне використання матеріалів статті можливе лише з посиланням на автора, першоджерело публікації і даний сайт.

Регулярна армія та відчуження

Сучасна армія – інститут, який перетворює високе спілкування зі смислами смерті в рутинну високопрофесійну діяльність. Армія є ієрархічною та технологічною. Її ієрархія не є лише сходами посад та звань, але і рівнем професійності дій у зоні смерті – від підрозділів спецназу до обслуговуючого персоналу аеродромів та пускових установок. Технології війни – це не лише техніка та правила користування нею. В першу чергу – це рафінована раціональність прийняття та реалізації рішень, перелік можливих ситуацій, інструкцій, статутів та багато іншого, що перетворює ненавчене населення на функціональні одиниці бойової машини.

Розпад Радянської Армії не призвів до утворення настільки ж діючих міні-армій. Руйнування найефективнішого у світі воєнного організму означало повний розклад як колишніх технологій так і ієрархії. Місце Армії у локальних війнах, що розгорнулися на євразійських просторах, зайняли іррегулярні повстанські формування. Сотні тисяч людей опинилися в „зоні смерті”, активно діючи в ній, але знаходячись поза технологіями бойової поведінки поблизу смерті.

Ненавчена людина, приходячи в регулярну армію, попадає в чітко розкреслену внутрішню армійську реальність, де трансльовані зверху поведінкові норми дозволяють зберегти чіткий образ навколишнього світу та внутрішньої рівноваги. Армійській раціональності повинні відповідати і психофізіологічні характеристики бійця – організована увага, стала та легко переключна, здатність до швидкої мобілізації, стійкість до стресів, збереження орієнтації в мінливій обстановці. Донедавна психологія військової справи мала у своєму розпорядженні критерії відповідності солдата і офіцера вимогам тієї чи іншої армійської спеціальності та засоби виявлення такої відповідності. Однак в умовах повстанської війни ці критерії і унікальні тести припинили працювати. Повстанська війна в Євразії стала лабораторією, що оголює неспотворену технологічними нормами психологію та метапсихологію життя поблизу смерті.

Екзистенція повстанця

На відміну від кадрового офіцера, повстанець не захищений від смерті статутами. Статут – це не стільки перелік інструкцій на всі випадки військового життя, скільки засіб організації психіки. Завдяки статутам офіцер звик розкладати ситуацію на чіткі, іменовані, звичні складові частини. Усе, що може відбутися має свою назву та спосіб поводження з ним. Ім ' я, що привласнене найстрашнішій та найнесподіванішій події, вводить його у світ звичних понять, приєднує його до речей зрозумілого та раціонального світу. Мова статутних норм, поєднана з регулярною дійсністю, утворює раціональну броню, що захищає свідомість офіцера від хаосу зони смерті, але ця ж броня охороняє його і від тих вищих смислів, які може подарувати людині тільки смерть.

Повстанець стикається зі смертю безпосередньо. Нові правила повстанського життя зривають захисну броню статутних норм не лише з відслужених свій термін солдатів, але і з кадрових офіцерів. Смерть впливає безпосередньо і на його свідомість, і на його поведінку, і на події, в які він включений. Повстанець захищається від смерті не тим, що вибудовує стіну назв, переліку та правил, а тим, що стає відповідним смерті, руйнує останні перешкоди, що відокремлюють його від неї, дозволяє їй безпосередньо впливати на себе. Смерть робить на ньому відбиток свого образу, починає говорити з ним не людською, а своєю мовою, і її мова приносить те розуміння, яке не може дати жоден інший персонаж.

На відміну від мобілізованого солдата, повстанець не захищений від смерті задачею виживання. Мобілізований прибув у „зону смерті” не по своїй волі. Не він прийшов у ситуацію, а ситуація прийшла до нього. Він виживає так само, як виживав би на темній вулиці, у в'язниці, або лікарні, приймаючи правила середовища – армійського підрозділу, диверсійної групи, або корабля. А повстанець приходить у „зону смерті”, від якої прагне триматися подалі будь-яка жива істота, зробивши свідомий вибір, здійснивши акт волі, вийшовши з нескінченного ланцюжка „стимул-реакція-стимул-реакція...”, до якої найчастіше зводиться життя сучасної людини. Свідомо наблизившись до смерті, він набує досвіду, який або усвідомлюється і стає основою його внутрішнього перевтілення і розвитку, або не усвідомлюється, і пережиті, але не виявлені смисли, які є далекими від того, з чим може зіштовхнутися людина в регулярному житті, будуть впливати на нього як „наркотик війни”, що спонукає знову і знову переживати атмосферу війни. „Наркомани війни” починають війну на користь правди, але потім, у пошуках сильного, але невідомого їм відчуття включаються у будь-які конфлікти, в тому числі і у справи, далекі від російських інтересів. Це не найманці – за звичай їм нічого не платять. Вони нагадують більше покалічених, втративши руки, ноги, очі повстанців, що приходять у формування своїх товаришів за для того, щоб знову зануритись в ту наркотичну для них атмосферу близькості смерті, яку вони вже не зможуть пережити цілком і, яку вже не відтворити в їхньому повсякденному житті.

Поблизу смерті змінюється усе. Все стає іншим.

Другий стан свідомості

Поблизу смерті змінюється свідомість. Часто свідомість повстанця „пливе”, втрачається чіткість і розчленованість навколишнього світу, розпливаються, втрачають свою визначеність межі „Я” і межі тіла. Якщо по примсі повстанського керівництва вдається організувати в збройному формуванні психологічний кабінет, командири починають приводити бійців з загадковими протиріччями – у кращих з них стандартні та багаторазово перевірені психодіагностичні тести виявляють непридатність не те, що до війни, а до організованої діяльності взагалі.

У Наддністрянщині мені довелося попрацювати з усім спектром збройних сил ПМР – від укомплектованого переважно кадровими офіцерами батальйону спеціального призначення до козаків і груп добровольців, що з'їхалися з усієї Росії. Офіцери спецназу показували, як і потрібно, високі результати тестів, що характеризувало організацію уваги (випробуваним пропонується провести паралельний підрахунок у порядку зростання і убування цифр різного кольору, безладно розташованих у двох- або чотирьохкольорових таблицях), характер прийняття рішень у невизначеній ситуації, можливість вольової мобілізації психофізіологічних ресурсів і т.п. Ті ж тести, застосовані до повстанців, приводили до вражаючих висновків.

Одного разу командир козачої розвідки привів у кабінет Івана Удовенка, одного з кращих бійців, який пройшов вже і Карабаську, і Осетинську війни. Кращий боєць при проведенні операції в румунському тилу був поставлений охоронцем стежки, по якій мала повернутися розвідгрупа, розташована у двох десятках метрів від окопів супротивника. Повертаючись, група знайшла Удовенка сплячим на самій стежці. Сон Івана створював загрозу виявлення розвідників і велику імовірність захоплення У. з подальшою довгою болісною смертю.

Таблицю Іван не зміг прорахувати і до половини, мобілізація була нульова, а тест на прийняття рішення він просто не склав, не помітивши, що він містить у собі необхідність цієї дії. Свій сон У. пояснив тим, що він відчуває, що відбувається метрів за двісті, і якщо він вже заснув, то це значить, що не було жодної небезпеки.

Він був правий. Його увага, як і увага багатьох повстанців, була не просто розфокусована, це була увага іншого типу, аніж наша звичайна, що членує світ на звичні пізнавані частини. Його „пливуча” свідомість виходила за межі тіла, зовнішнє середовище ставало внутрішнім. Для такої свідомості увага, що виділяє окремі фігури з навколишнього фону, була зовсім зайвою. У цьому стані увага повністю розподіляється по навколишньому фоні, що сприймається як єдине ціле, яке може бути загрозливим, сприятливим або нейтральним. Увага фону виявляється такою ж значущою для виживання, як і диференційована увага професіонала.

Командир терського козачого взводу Володимир Коллонтаєв був широко відомий у Наддністрянщині не тільки своїми подвигами, але і тим, що, відвідуючи козачий штаб, завжди прихоплював із собою мішок викопаних ним протипіхотних мін. Вилучати такі міни суворо заборонено інструкціями, оскільки вони вибухають при тиску в півтора кілограма, їх знешкоджують на місці. У психологічному кабінеті К. показав такі ж вражаючі результати, що і У. Практично повна відсутність зосередженої уваги не тільки не заважала йому бути одним із кращих командирів (за увесь час придністровської війни в його взводі майже не було втрат), але і допомагала включати в обсяг своєї свідомості навколишнє середовище за 20-50 метрів від нього. „Я міни відчуваю, - говорив він, - йду, руку в траву опустив, якщо тепло – міна не складає загрози, я її виймаю, а коли холодна – краще не торкатися, вибухне”.

Цей особливий стан свідомості зробив би офіцера регулярної армії професійно непридатним, але повстанцеві воно дає можливість адекватно вписатися в хаотичне і невизначене середовище повстанської війни.

Трансіндивідуальне мислення

Поблизу смерті свідомість стає колективною, втрачає свої межі, людина вже не розрізняє свій досвід і переживання своїх товаришів. Розповідь іншої людини лунає ніби усередині слухаючого, голос оповідача не відрізняється від голосу власної пам'яті, і учасниками минулих дій з двома-трьома повстанцями стають сотні людей. Ці люди не є брехунами чи фантазерами. Вони розчинені в колективній свідомості і тому реально причетні до усіх подій війни.

Я зустрічав принаймні з десяток повстанців, що були „причетні” до деяких ексцесів повстанської жорстокості – страти снайперші, що успішно обстрілювала чи то вулиці Бендер, чи то гвардійські позиції (розповіді „учасників”, що збігалися в деталях, дуже різнилися у відношенні місця та часу). Захоплена в полон, вона була розірвана на частини двома БТРами. Цей випадок ніби виявляє архетип жорстокості і тому є важливим для тих, хто пережив його, нехай навіть через розповідь іншої людини. Оскільки минулі події будь-кого із учасників війни відбулися в якійсь мірі з кожним із них, дуже важливим є для людей дізнатися, як це трапилося саме з ними. Розповідаючи про цей випадок і відносячи його то до Наддністрянщини, то до Абхазії, то до Афганістану, людина намагається зрозуміти, як цей архетип жорстокості відбився на ньому в „зоні смерті”, де не буває випадковості, де будь-яка подія несе на собі відбиток смислів смерті.

Колективна свідомість організовує життєдіяльність повстанського загону іншим чином, ніж статут та ієрархія організовують діяльність армійського підрозділу. Іншим чином, але не менш ефективно. Для кадрового офіцера, що ще не втягнувся в загальне поле повстанського співтовариства, козаки і добровольці постають анархічною та неорганізованою масою, нездатною до серйозних дій. Не ставши частиною колективної свідомості повстанців, він не може відчути ті реальні механізми, що керують їх поведінкою в умовах бою. Колективність свідомості дає можливість діяти „неправильно”, але є ефективною саме в умовах „конфліктів незначної інтенсивності”, коли на перший план виходить не співвідношення чисельності, навченості та технічної оснащеності, а особлива, не виточена в жодній видимій організаційній формі, субстанція – бойовий дух повстанців. Усупереч усім правилам, вони на декількох БТРах вдираються в захоплені румунськими частинами Бендери, обертаючи на втечу обслуговуючий персонал протитанкових установок, що успішно обстрілювали перед цим придністровські танки. Вони захоплюють Гагри, долаючи опір більш чисельного грузинського угруповання, при цьому не маючи при собі топографічних карт, а лише по одному автомату на двох.

Для кадрового офіцера участь в подібних „неправильних” діях часто стає внутрішньою травмою через навколишні кричущі протиріччя між видимою неорганізованістю бійців і блискучими результатами їх абсурдних, з погляду професіонала, нальотів і атак.

Психологія смерті у росіян

Поблизу смерті змінюється поведінка дотичних до неї людей. Різні народи по різному реагують на зону смерті: одні стають на війнах гіршими, кровожерливішими, хитрішими, інші – навпаки, кращими, шляхетнішими, совіснішими. На поверхню свідомості спливають етнічні стереотипи, здавалося б забуті за десятиліття мирного життя. У зміненій колективній свідомості легко починають діяти етнічні і культурні архетипи, обумовлюючи форми і звичайної бойової поведінки, і ексцесів на полі бою. Потрясіння, викликане відповідністю поведінки дрімаючої у несвідомому архетипі, здатне перетворити високодиференційовану свідомість офіцера на свідомість повстанця – протиріччя між ними зникає при переживанні „это мы, русские”.

Я згадую командира розвідки ЧКВ Олексія Катунова, з легкої руки якого і був створений психологічний кабінет при штабі ЧКВ. При наших бесідах він постійно повертався до однієї теми – штурму Бендер, вірніше, до бойової поведінки повстанців, більшість з яких вперше брала участь у боях такої інтенсивності. Його, кадрового офіцера, жителя сучасного мегаполіса, вразило те, що ці молоді, в основному, хлопці, які вперше потрапили в криваву бойову ситуацію, не залишали позиції в найзапекліших ситуаціях, виносили своїх поранених та вбитих, приймаючи умови бою як нормальне середовище життя. Він був вражений тим, що на його очах відновлювалися традиційні етнічні бойові норми російського солдата, хоча, здавалося б, ця традиція повинна була б перерватися десятиліттями мирного, ситого, розтліваючого життя. Перетворення юнака з комерційного намету або гультяя, що збирав пляшки біля вокзалів, на повноцінного по своїх життєвих установках бійця, відбувається відразу ж, майже миттєво, як тільки його схований, невиявлений бойовий стереотип оживає при виді реалізованого в поведінці його товаришів архетипу. Досвід, техніка ведення бою приходить набагато пізніше, спочатку він стає своїм у повстанському співтоваристві.

Психологія повстанського формування виявляється в ексцесах поля бою. У багатьох народів спливає на поверхню свідомості подавлений, здавалося б, десятиліттям стереотип жорстокості. В цьому відношенні кожне формування має свій почерк. Якщо в Середній Азії прийнято здирати з полоненого шкіру живцем, то в Молдавії можна було зіштовхнутися з розпилюванням захопленого в полон козака на циркулярній пилці. Обпалені паяльною лампою трупи, видавлені очі, розпороті животи супроводжують у повстанських війнах дії певних етнічних груп. На диво цього усього позбавлені росіяни.

Російський ексцес поля бою – це не жорстокість, а пароксизм божевільної хоробрості, в основі якої лежить продовження бесіди зі смертю, як унікального співрозмовника. Не приймаючи до уваги метафізичні аспекти життя поблизу смерті, нічого не зрозумієш в цьому феномені. Російський ексцес – це невмотивоване для стороннього спостерігача посилення небезпеки середовища.

Гарний приклад – легендарна в Абхазії група „ангелів смерті”, що прибула на війну із Санкт-Петербургу. Їхня витончена техніка виживання на полі бою була надлишкова для виконання реальних задач. Уявіть собі міст, що прострілюється грузинською кулеметною бетонованою точкою. Два „ангели” з гранатами в руках, посміхаючись, наближаються по мосту до грузинської позиції. Здивований супротивник не стріляє. Вогонь відкривається лише тоді, коли „ангели” проходять половину шляху. Перекочуючись під нулями, вони добираються до самого кулеметного гнізда, закидають його гранатами, але невдало. Так само, перекочуючись, вони повертаються назад, знову беруть гранати і повторюють свій шлях кілька разів підряд. Майже уся група загинула на цій війні. Єдиною їхньою нагородою була бесіда зі смертю, тривала і гостра.

Релігійний вимір жаху

Поблизу смерті змінюються події. Звичайні причинно-наслідкові відносини спотворюються, подіями керує не теорія імовірності, а доля. Смерть починає говорити мовою подій. Переклад цієї мови на звичайну людську є ускладненим, але адресат, зазвичай, розуміє, що хотіла сказати йому смерть, відхиливши рух кулі, розмістивши між розривом гранати та бійцем безглузду кам'яну колону, або розколовши кулю у стволі стріляючого в нього снайпера.

Змінена свідомість породжує змінену поведінку. Змінена поведінка слугує ніби питанням, про що часто не підозрює той, хто запитує. І тоді смерть дає на нього відповідь, викладаючи її словами, що складені з неймовірних збігів, які стали знаками і символами. Часто ці події не можна витлумачити ніяк, окрім як дива. Потрясіння, перенесене від перебування усередині дива перетворює все внутрішнє життя людини, примусово вносячи в неї релігійний вимір. Зміна причинно-наслідкових відносин поблизу смерті – очевидний факт для учасників, але цей факт не може бути вивченим ніякими раціональними методами – уявіть собі збір статистики на полі бою. Колективна свідомість поширює досвід небагатьох на увесь контингент повстанців і диво, що трапилося з одним, стає незаперечним фактом для інших.

Повстанець – нова людина Росії.

мінені свідомість, поведінка та події в умовах колективності свідомості приводять до, свого роду, „ініціації повстанців”, залученню їх до цінностей вищого плану та придбанню інтенсивного почуття спільності. Ця спільність породжується не єдністю ідеології, а єдністю породи, утворюючи на фоні розпаду всіх етнічних структур свій особливий повстанський „етнос”. У повстанських формуваннях концентруються люди підвищеної активності, в них відбувається нагромадження пасіонарності. Виокремлюючись із млявої маси звичайного міського населення, стікаючись в зони локальних війн, ці люди створюють свої зв'язки та свої структури, що не є структурами організаційними, які можуть бути названі структурами виникаючого на наших очах нового етнічного поля, що, в силу своєї напруженості, може стати провідним у всьому майбутньому устрою російського народу.

Журнал „ Элементы ”, №7, 1995 р.

Опубліковано на сайті: 2005-01-14

Коментарі до цієї статті: