Інновація - це історично безповоротна зміна способу виробництва речей.
Й. Шумпетер


М.І. Туган-Барановський

Й.А. Шумпетер

М.Д. Кондратьєв

Галерея видатних вчених

UA RU EN

Обращаем внимание на инновацию, созданную на данном сайте. Внизу главной страницы расположены графики,  которые в on line демонстрируют изменения цен на мировых рынках золота  и нефти, а также экономический календарь публикации в Интернете важных мировых экономических индексов 

 
Публікації

Кузьменко В.П.

Циклічний механізм еволюції соціально-політичних і еколого-економічних систем та її прогнозування

Истина дороже Родины                                                                                            

П.Я. Чаадаєв

Метастазами рака ложь пронзила страну,                                                                

Из духовного мрака хоть одну бы струну.

Ту страну, от которой эхом в сотни сердец,                                                    

 По стране всей родимой правды грянет оркестр.

И тогда подождем мы в землю лечь поскорей,                                                      

И от страха саркомы не предать нам друзей.

Верю! Будет и в этой Богом проклятой мгле,                              

Человечность, духовность, истин рай на Земле.                                            

В.П. Кузьменко

Дана робота не випадково розпочинається зепіграфа друга поета Олександра Сергійовича Пушкіна – Петра Яковича Чаадаєва – улюбленого філософа моєї юності. До речі, росіянам й сьогоднінеобхідно було б пам’ятати ці слова, сформульованіїх співвітчизником близько 200 років тому. Більше 40 років тому, після смерті від раку в 1975 році улюбленого батька та отримання дігнозу саркомищодо хвороби улюблюбленої мами, я написав представлений в епіграфі даної статті вірш, кінцівка котрого вкрай здивувала мене та моїх друзіву той час своїм оптимізмом на майбутнє. Мабуть, стан психологічного катарсису в часкризидає людині можливість привідкрити дверівмайбутнєза допомогою певних інновацій. Аджевідбулося це після того, як  владою в 1974 роцііз країни були вилученіОлександр Солженіцин - лауреат Нобелевської преміїз літератури, і мій земляк-киянин Віктор Нєкрасов. Останній – лауреат Сталинської премії, отриманої ним за створення найбільш правдивого роману про Велику вітчизняну війну «В окопах Сталінграду» (оцінка мого батька – учасника Сталінградської битви). СРСР переживав тоді пік укріплення автократичного партійного режиму з наступним у 1977 році приняттям Брежнєвської конституції та, здавалось, не давав ніяких надій на «світле майбутнє». Перед смерттюбатька в раковому корпусі Українського онкологічного центру мені вдалось прочитати заборонений тоді, багато в чому автобіографічний роман «Раковий корпус» Олександра Солженіцина, що вижив після ракового діагнозу. Цейтвір вразив мене правдивістю опису поведінчеської психології ракових хворих, що я спостерігав у онкологічному центрі, та глибиноюідей «христианського соціалізму» Володимира Соловйова, що описані в цьому романі. Як меніздається, Віра в Бога та своє історичне призначеннятоді багато в чомувідсунула смерть Солженіцина на кілька десятиріч (помер він 3 серпня 2008 року). Символічно смерть російського генія грянула за 5 днів до початку агресії РФ проти Грузії. Ця подія синхронізувалазпочатком Пекинської олімпіади, на трибунах котрої сидів Володимир Путін – ініціатор воєнної агресії не тільки проти Грузії, але й проти суверенної України, що була розпочатавідразу після Сочинської олімпіади. В історії людства війни в часи олімпіад закінчувались або хоча б призупинялись, чого не зробила тоді Росія, а сьогодні напередодні чемпіонату світу з футболу в РФ 2018 року заяв її керівництва про закінчення війни в Україні також немає.

Кожна держава уявляє собою досить складну соціально-політичну і еколого-економічну систему, сталість функціонування якої залежить від певного ритму її динаміки розвитку, як стійкість людського організму залежить від ритму його серця, аритмія якого викликає серйозну хворобу цього організму та веде до її негативних наслідків, навіть до смерті людини. Такою ж летальною може виявитися аритмія для існування держав, кожна з яких має життєвий цикл свого існування.

Засновник нової міждисциплінарної науки кінця ХХ ст. «синергетики» - видатний німецький вчений Герман Гакен звернув увагу на те, що саме поняття складних систем потребує свого наукового обґрунтування: «При наївному підході їх можна описати як системи, що складаються з великого числа частин, елементів або компонентів, котрі можуть бути як одного, так і різного роду. Компоненти, або частини, можуть поєднуватись між собою більш або менш складним чином. Різні галузі науки дають нам багаточисельні приклади систем, що називають складними. Деякі з них виявляються досить простими, в той час як інші виявляються дійсно складними» [1]. Саме до останніх відносяться соціально-економічні системи, макроскопічним аспектом яких займається досить молода галузь економічної науки другої половини ХХ століття – макроекономіка.

Г. Гакен визначив синергетику як загальну теорію колективних просторових, часових або функціональних структур. Її предтечею була загальна теорія систем (ЗТС), з якою в неї існує деякий перетин. Офіційно засновником ЗТС вважається видатний австрійський біолог середини ХХ ст. Людвіг фон Берталанфі [2]. Таким чином, у середині ХХ ст. Л. Берталанфі, якого світовою наукою визнано фундатором концепції ЗТС, узагальнив свої дослідження 1930-1940-х рр., які в подальшому дістали широке використання як у природничих, так і в суспільних науках.

Але задовго до нього, ще в часи першої світової та громадянської війн російський вчений та політик Олександр Богданов (Малиновський) зробив системне дослідження загальної організаційної науки, яка була названа ним «Тектологією», тобто дефініцією, якою видатний німецький біолог Ернст Геккель визначав закони організації живих істот.

Говорячи про механізми саморегуляції в живому світі, в т.ч. у людському суспільстві, О. Богданов звертає увагу на роль у цих процесах принципу підбору:

«Боротьба класів і груп суспільства завжди спрямована ​​до знищення одних соціальних форм та відносин, підтримування і закріплення інших відповідно до інтересів колективу, що провадить боротьбу ...

принцип підбору ... в соціальній науці вперше застосував ... Роберт Мальтус. Думка про загибель непристосованих до конкуренції, яка відбувається на основі загальної недостатності життєвих засобів, є центральною для його теорії. Якщо взяти до уваги, що вчення Мальтуса було апологією капіталізму, то стане ясно, що для нього вихідним пунктом схеми була боротьба, панівна на капіталістичному ринку.

У Ч. Дарвіна, що  перетворив біологію за допомогою ідеї підбору, вона виступає вже у двох видах: природний і статевий підбір, причому основним і науково-найважливішим видається, звичайно, перший. Коріння поняття про природний підбор лежало, з одного боку, в економічній практиці капіталізму - Ч. Дарвін перебував під впливом доктрини Мальтуса, а з іншого боку, в технічній практиці розведення домашніх тварин і корисних рослин: вироблення нових різновидів, шляхом штучного підбору.

За поглядами Ч. Дарвіна, об'єктом підбору служать тільки цілі індивідууми і через них - види організмів. У подальшому розвитку біологічних наук така схема вже стала недостатньою і поняття підбору повинно було розширитися. Фізіологія і патологія користуються ідеєю «внутрішнього підбору» тканин і клітин організму в залежності від умов самого ж організму, що є їх життєвим середовищем. Таке інтерстиціональне переродження (тобто переродження клітин, що володіють спеціальними функціями і знаходяться між сполучно-тканинними утвореннями) органів при різних отруєннях та інших хворобливих станах пояснюється тим, що більш ніжні спеціалізовані тканини цих органів виявляються непристосовані до змін в їх органічному середовищі, тоді як грубіша сполучна тканина набагато легше переносить шкідливі впливи: ті тканини гинуть, а вона розростається на їх місці ... »[3, Кн. 1, 194-196].

До речі, у 3-му томі цієї роботи, що вийшов у світ вже 1922 р., О. Богданов (випускник медичного факультету Харківського університету) вперше у світовій науці дав загальнонаукове системне поняття криз та визначив основні їх типи:

«Перший тип ми визначили як «кризи С», тобто кон’югаційні, що об’єднують; другі як «кризи D», тобто диз’юнктивні, що роз’єднують. По суті, усяка кон’югація починається з кризи С, розриву кордонів; і всякий розпад комплексу виходить з кризи D. Розрізняти ці два типи абстрактно, у мисленні, дуже легко, але коли ми починаємо вивчати явища конкретно, як вони виступають у досліді, з’ясовується, що справа значно складніша саме тому, що простих криз не буває; кожна криза в дійсності представляє ланцюг елементарних криз того та іншого типу» [3, Кн. 2, 214-215].

Соратник Г. Гакена та його колега по Штутгартському університету Вольфганг Вайдліх, який застосував методи синергетики в соціальних науках, у своїй «Соціодинаміці» пише: «Здається очевидним, що реальність, включаючи одушевлений і неодушевлений світи (живу і неживу природу) розділена на шари (стратифікована) з різним ступенем організованості. Вищі, більш макроскопічні шари є складеними, і тому «покояться над» нижчими, мікроскопічними шарами. В даному випадку ми відходимо від причинних зв’язків між шарами. Микола Гартман був одним з перших філософів, що поклали в основу свого вчення цю багатошарову структуру світу.

Якщо організаційна структура шару така, що йому як цілому властиві якісно нові характеристики, котрих немає в нижчих шарах, то ми будемо визначати такий шар як систему. Система – «це більше ніж просто сума її складових», які не єзнаками частин, а тільки системияк цілого»[4, 30-31].

В ЗТС ефект, коли сума впливів складових системи не дорівнює ефекту їх спільного впливу було названо емерджентністю складних систем. Якщо розглядати розвиток різних соціально-економічних циклів у часі, то там також спостерігається цікавий ефект їх синхронізації, яким геніальний австрійський економіст Йозеф Шумпетер у двотомнику «Ділові цикли» [5] 1939 р. пояснив причину виникнення Великої депресії 1929-1939 рр. як результат синхронізації кризових фаз різних економічних циклів. Саме Шумпетер ще у роботі «Теорія економічного розвитку» [6] дав оцінку динаміки економічного розвитку через інновації, що ведуть до стану динамічної нерівноваги в циклічних процесах. Прискорення еволюції економічного зростання та якісних змін досягається  через впровадження у виробництво кластерів інновацій, що забезпечують просування нових технологій і видів продуктів та супроводжуються «творчою руйнацією» і періодичною заміною застарілих виробничих функцій новими.

Цікаво, що свою теорію інновацій Шумпетер вперше створив на терені сучасної України, в Чернівцях, куди після закінчення Віденського університету був направлений викладати політекономію в місцевому університеті. Там він у 1909-1911 рр. й написав знамениту “Теорію економічного розвитку”, ідеї якої розвив унаступних своїх роботах. Але тоді  Чернівці входили до складу Австро-Угорської імперії, як, до речі, й столицею Російської імперії був Санкт-Петербург, де народився геніальний український вчений Володимир Вернадський, а в місцевому університеті викладав інший геніальний український вчений Михайло Туган-Барановський. І як пророче писав у піку (1947) початку холодної війни та післявоєнного розквіту Радянської імперії за рахунок створення “соціалістичного табору”, геніальний російській філософ Георгій Федотов у статті “Доля імперій”: “В сучасному світі нема місця Австро-Угорщинам. Якщо світом буде правити єдина влада – єдиний шанс його спасіння – вона буде зобов’язана припинити всяке насилля одних народів над іншими. Ліквідація осанньої приватної Імперії стане питанням міжнародного права та справедливості.

Для самої Росії насильне продовження імперського буття означало би втрату надії на її власну свободу. Не може держава, що існує террором на половині своєї території, забезпечити свободу для іншої” [7].

Наскільки актуально звучать сьогодніці слова російського мислителя, що емігрував із СРСР ще у середині 20-х років ХХ ст., говорить не варто. Не менш пророче у рік сталінського Великого перелому (1929) не менш геніальний Володимир Вернадський улисті з Праги до Парижудо сина Георгія – історикаєвразійського напряму, писав, що якщо коли-небудь Україна та Грузія вийдутьіз СРСР, то ніколи тудивони вже не повернуться. Глибинний смисл цих слів нам відкрився тільки зараз, після Трояндової революції у Грузії та Померанчової і революції Гідності в Україні, особливо, після війни Росії проти Грузії 2008 р. та розв’язаної після Евромайдану 2013-2014 гг. гібридної війни РФ проти суверенної України. І стає зрозумілим, чому Сталін у 30-ті роки тотально знищив, саме українську та грузинську(за кров’юнавіть рідну йому) інтелігенцію – носійкуідей національної свободиі незалежності.

Розглядаючи складні системи живої природи В. Вайдліх констатує:

«У біології або соціальній науці системна архітектура набагато складніша. Розглянемо суспільство і людину як його елементарну частину. В цьому випадку існує множина підсистем, таких як: родини, школи, фірми, політичні партії, соціальні групи, що формують організаційні структури. Ці підсистеми мають частково співпадаючі (перекриваючі) структури, тому що один і той же індивід може одночасно бути членом кількох груп. Паралельно з «вертикальною» ієрархічною системою «індивід-група-суспільство» існують також і «горизонтальні» відносини та зв’язки між групами, наприклад, між фірмами і політичними партіями.

Так як стратифікація реальності у послідовність систем є домінантним фактом, то, звичайно, структуризація наук, що вивчають певну сукупність систем, більш або менш співвідноситься з організаційним шаром живої або неживої природи …

Індивіди, з усім своїм інтелектуальним запасом, готовністю до проявлення емоцій і можливістю змінювати типи поведінки, що проявляються в формі культурної та економічної діяльності, шляхом висхідної взаємоді вносять вклад у створення загального «поля» цивілізації, що складається з культурних, релігійних, політичних, соціальних та економічних компонентів. Зокрема, всі державні інститути, релігія, економіка, закони та політична ідеологія відносяться до цього колективного поля. Воно визначає соціально-політичний клімат, рівно як і культурний та економічний стан суспільства. Саме на цьому макрорівні виникають нові системні якості соціуму…

Ці системні якості ведуть до сильної низхідної взаємодії, тобто взаємодії «ціле-частини». Колективне цивілізаційне поле має потужний вплив на можливі дії індивіда шляхом пропозиції орієнтирів та привнесення взаємодії в культурні традиції. Це реалізується через розширення та обмеження обсягу доступної інформації, часткове усунення від прийняття рішень по проблемам, вже визначеним структурою суспільства, а також шляхом активізації прихованих здібностей індивідів.

«Системність» системи особливо посилюється циклічним характером опосередкованої низхідної взаємодії і прямої висхідної взаємодії. З одного боку, частини системи є абсолютно необхідними для формування макроознак системи. З іншого боку, нові системні якості виникають на макрорівні, а не на рівні окремих частин, з яких він складається. Але вони впливають та іноді навіть визначають динамічну поведінку елементів»[4, 32, 37-38].

Говорячи про еволюцію різних складних систем, слід зазначити, що гармонізаціяпроцесу еволюції Всесвіту здійснюється відповідно до певних математичних законів, сьогодні далеко ще не пізнаних людством. Так тільки в середині ХХ століття було відкрито, що в результаті розвитку Сонячної системи логарифми афелійних (гранично максимальних) відстаней планет від Сонця знаходяться в лінійній залежності, що відповідає ступеневій їх залежності щодо самих величин цих відстаней. Причому Сонце і планети являють собою коливальну систему, що знаходиться необмежено довго в сталому стані тільки якщо логарифми цихвідстанейвідповідають ряду чисел Фібоначчі, які знаходяться між собою в золотій пропорції (Ф = 1,618; 1/Ф = 0,618;Ф2 = 2,618), відомійще стародавным цивілізаціям Вавилону, Єгипту та Греції, що називали її «божественною». В результаті підтвердилася просторова гармонія небесних сфер, про яку писали ще Коперник, Галілей і Кеплер, та еволюція якої у часі має чітко визначений циклічний характер.

Таким чином, одним з найважливіших видів ендогенної циклічності є ротаційна циклічність, яка породжується осьовими та орбітальними обертаннями різних об’єктів, в яких головними для земних еколого-економічних систем є Сонце, Земля і Місяць, рух яких є першопричиною добової і сезонної циклодинаміки не тільки біологічного, а й усього господарчого і соціального життя на Землі та функціонування більшості її еколого-економічних систем. Періоди ротаційної циклічності визначаються часом повного обертання об’єктів  (у нашому випадку - астрономічних об’єктів) навколо своєї осі, або часом їх повного обертання по своїй орбіті. До речі, саме впливом Місяця та Сонця на Землю нещодавно вчені пояснювали сучасні соціально-політико-економічні катастрофи в арабських країнах та природно-екологічні катастрофи в Японії в 2011 р.

 Важливим і широко розповсюдженим у природі механізмом циклодинаміки є круговоротна циклічність, яка проявляється в наявності у великих і складних еколого-економічних системах замкнених циклів руху матерії, енергії, інформації або будь-яких інших субстанцій. Прикладами такої круговоротної циклічності є загальновідомий круговорот води у природі; круговороти ряду необхідних для життя біосфери  елементів, таких як кисень, вуглець, азот і фосфор; круговорот радіонуклідів і різних мікроелементів в замкнених біоценозах; круговорот сировини (металів), які багаторазово використовується для виробництва продукції, що може бути легко утилізована після її використання, тощо. Круговоротна циклічність спостерігається й у круговоротній соціально-політичний динаміці, яку помітили ще у ІІ-му столітті до нової ери два історики Стародавніх Риму та Китаю - Полібій [8] і Сима Цянь [9].

  Більш складним явищем, але також широко розповсюдженим у природних, еколого-економічних, виробничо-технологічних і соціально-політичних системах, є наявність у цих системах замкнених контурів від’ємного зворотного зв’язку з певним запізненням (лагом). Саме цей механізм дії зворотного зв’язку може бути причиною виникнення циклічних коливань багатьох характеристик господарчо-економічної діяльності, прикладами яких є коливання цін, цикли пропозиції та попиту на товари і послуги, хвилі інвестиційної активності, витки  інфляції. Наявність від’ємних зворотних зв’язків в біосфері породжує циклічні коливання чисельності живих організмів у таких типах систем, що мають цей зв’язок і взаємодіють між собою через види організмів, як система конкуруючих за продукти харчування видів, система типу  паразит - хазяїн  чи хижак – жертва, що на багатьох прикладах детально описав ще Чарльз Дарвін [10].

Аналогічні біосферним типи циклів, які обумовлені наявністю у системі контурів від’ємного зворотного зв’язку, можуть виникати і у людських спільнотах на всіх рівнях їх соціальної організації. Слід зазначити, що при наявності в системі контурів не від’ємного, а додатнього зв’язку, вихідні показники, які характеризують стан такої системи, починають невпинно зростати, що з часом може привести до виникнення у системі кризових ситуацій і навіть катастроф. Яскравими прикладами таких ситуацій є витки гіперінфляції і спалахи безробіття, які при досягненні ними критичних рівнів можуть привести до соціального вибуху, створення у державі вкрай нестабільної ситуації і навіть руйнування винної у цьому політичної системи. Саме рівні безробіття в 20-25%, що заразспостерігаються упівденних європейських країнах – Греції, ІспаніїтаІталії постійно провокують в них страйки таінші формисоціальних протестів, що набувають перманентного характеру.

Глобальна світова економічна система має нелінійний, циклічний або хвильовий характер свого розвитку, що протягом ХХ ст. визначила наука. Її динаміку задає періодичність різних за структурою й тривалістю коливань, які утворюють собою циклічні процеси, сукупність яких може пояснити складну структуру глобальної як часової, так і просторової динаміки світової економічної системи у цілому. Циклiчнiсть як oб'єктивнa зaкономiрнiсть eконoмiчнoго рoзвиткy зa свoїм змiстом бaгaтограннa. Якщо в оснoвy критeрiю клaсифiкaцiї поклaсти тривaлiсть, то вонa, перш за все, будe мaти наступні шiсть видів циклів:

1. Аграрні надмалі цикли строком до 1 року – сезонні короткострокові коливання в сільському господарстві;

2. Фінансово-економічні мaлi цикли стрoком 3-5 років (у середньому 4 роки) – короткостроковi коливaння фінансово-дiлової aктивностi;

3. Промислові (діловi) середні цикли строком 7-11 рокiв (у середньому 9 років) – сeрeдньострокові коливання, пов’язані з поновленням активної частини основного капіталу в промисловості;

4. Будівельнi середні цикли строком 16-20 років (у середньому 18 років) – сeрeдньострокові коливання, пов’язані з поновленням пасивної частини основного капіталу, перш за все житла;

5. Вeликi цикли кон’юнктури строком 50-60 рокiв (у середньому 54-55 років) – довгострокові “довгі хвилі” зміни технологічних укладів (ТУ);

6. Надвеликі вiковi цикли – довгострокові коливання строком 100-120 років (у середньому 108-112 років), нaприклaд, вiковi цикли зміни економічного та політичного лідерства.

Протe критeрiй тривaлостi циклів лишe один з можливих. Типи циклiв розрiзняються нeоднознaчнiстю мaтeрiaльної основи розвитку, хaрaктeром впливів нa eкономiчнi процеси, аналізу яких у світовій економіці й присвячена дана робота. Крiм того, рiзнi цикли нaклaдaються один нa одний, між ними виникає ефект синхронізації, що yсклaднює їхню дифeрeнцiaцiю, особливо, при синхронізації кризових їх фаз, коли негативні наслідки кризи зростають до катастрофічних розмірів. Це відбулось в часи Великої депресії 1929-1939 рр., накопичені протиріччя якої призвели до другої світової війни, що вирувала рівно шість років (з 1 вересня 1939 р. до вересня 1945 р.), надавши можливість США вийти на докризовий рівень їх ВВП у 1941 р., а наприкінці війни – в 1945 р. на тлі зруйнованої європейської та ряду азіатських економік ВВП США складав вже майже половину світового валового продукту (СВП).

Ідею промислових (ділових) циклів вперше сформував французький учений  Клемент Жюгляр, який в середині ХІХ століття (1862 р.) зробив їх розрахунки [11]. У структурi циклiчного eкономiчного розвитку нaйрeльєфнiшe вирaжaються саме промисловi (ділові) сeрeднi цикли. Вони нaйближчe взaємодiють як з мaлими короткостроковими фінансово-економічними циклами, відкритими вже на початку 1920-х років американськими економістом російського походження Джозефом Кітчиним та дослідником фінансових циклів В. Крамом [12], так і з довгостроковими вeликими циклами кон’юнктури, теж відкритими на початку 1920-х років видатним російським вченим Миколою Кондратьєвим [13]. Ділові (промислові) сeрeднi цикли нaйдiєвiшe впливaють нa розвиток eкономiчних процесів і сaмe тому їх визнaчaють як бaзовi.

Отже, наприкінці ХІХ ст. в економічній науці сформувалося уявлення про існування єдиного “промислового”, або “ділового” циклу довжиною у 7-11 (у середньому дев’ять) років, який з посиланням на авторство Жюгляра був детально описаний та всебічно проаналізований у “Капіталі” Карла Маркса [14], завдяки чому він широко увійшов у проблематику світової економічної теорії і практики. Саме у середньому дев’ятирічний інтервал  був притаманний середнім циклам коливань обсягів світового валового продукту (СВП) на низхідній складовій четвертої кондратьєвської «довгої хвилі», в останній чверті ХХ ст. та на початку ХХІ ст., що відповідає так званій завдяки їх автору «четвертій емпіричній правильності» вeликих циклів кон’юнктури Миколи Кондратьєва [13].

Cлід зазначити, що ще до досліджень середньострокового ділового циклу у другій половині ХІХ століття, наприкінці першої його половини англійський економіст Хайд Кларк в журналі “Railway Register” за 1847 р. звернув увагу на довгі 60-річні коливання рівня цін, пов’язуючи їх з періодичністю появи плям на Сонці. Світова наукова спільнота дізналась про це першоджерело завдяки посиланню на нього одного з основоположників теорії маржиналізму – теж англійського економіста Вільяма Стенлі Джевонса [15], який вперше серед вчених-економістів досліджував і взаємозв’язок економічних циклів з циклами сонячної активності, середня тривалість найвідомиших з яких - циклів Швабе-Вольфа - складає у середньому 11 років. Досліджуючи природу ділового циклу та періодичності виникнення фінансових крахів у праці “Вивчення грошового обігу та фінансів”, надрукованій в 1884 р., Джевонс звернув увагу на цікаве явище, підмічене Кларком, і навіть дав періодизацію 30-річних періодів зростаючих та спадаючих цін, однак аналіз цього явища в його плани не входив. Цю працю було надруковано тільки через два роки після трагічної смерті Джевонса, коли у 1882 р. він потонув у Темзі. Таким чином, дoвгoстрoкoвi циклiчнi кoливaння в eкoнoмiцi були виявлeнi вчeними-eкoнoмiстaми щe у cердинi XIX ст., але не були чітко визначені, як це вже на початку 1920-х років вперше вдалося зробити видатному російському економістові Миколі Кондратьєву [13].

Вже більше ніж після півстоліття від відкриття перших економічних циклів Клемента Жюгляра майбутній нобелівський лауреат у галузі економіки Семен Кузнєц (Саймон Казнець) [16], що в 20-ті роки ХХ ст. емігрував з України до США (спочатку він із Харкова, де навчався в університеті, повернувся до міста свого народження – Пінська в Білорусії, яке згідно Рижськійугоді відійшло до Польщі, з якої він потім  переїхав до Німеччини та Франції й відбув 1922 року в США до батька, який емігрував туди ще за 5 років до початку першої світової війни), проаналізував інвестиції в основний капітал як джерело економічного зростання і створив теорію сектора, що лідирує. Він прийшов до висновку, що інвестиції в промисловому секторі формуються у певний кластер пов’язаних між собою галузей з досить чіткою 30-річною періодичністю. Причому під сектором, що лідирує, він визначив групу технологічно та організаційно взаємопов’язаних галузей. У своєму дослідженні Казнець виділив два основних сектора, що лідирують – первинний (добувні галузі, сільське господарство) і вторинний (промислові обробні галузі). Динаміка економічного зростання, за ідеєю Казнеця, пояснювалась зміною періодів, протягом яких співвідношення цін на продукцію цих секторів сприяє підвищенню прибутків у промисловості, періодами, коли це співвідношення більш сприятливе для розвитку первинних секторів. Така дзеркальна цінова динаміка у двох взаємопов’язаних секторах економіки породжує дискретність у величині та напрямі інвестиційних потоків.

Таким чином, Казнець зробив дуже важливий висновок, що інвестиції в промисловий сектор схильні до кластеризації з досить чіткою 30-річною періодичністю, і тим самим пояснив механізм великих циклів кон’юнктури видатного російського економіста Миколи Кондратьєва, з яким він через дружину Кондратьєва мав переписку в часи ув’язнення останнього в Суздальському політізоляторі. Як безпосередньому учню американського дослідника економічних циклів Вільяма Мітчелла [17] Казнецю належить відкриття й «будівельних циклів» з амплітудою коливань 16-25 років (у середньому 20 років), тобто циклів приблизно в два рази довших за цикли Жюгляра і пов’язаних з поновленням пасивної частини основних фондів, перш за все житла.

Слід зазначити, що поняття сектору, що лідирує, має витоки в ідеях видатного українського економіста Михайла Туган-Барановського [18]. Ще у 1894 році він створив системну теорію періодичності промислових криз,  обумовлених циклічністю інвестиційного процесу, що забезпечує довгостроковий підйом швидким розширенням одного або кількох ключових секторів. Його дослідження високо оцінювали найвидатніші економісти першої половини ХХ ст. Джон Мейнард Кейнс та Йозеф Алоїз Шумпетер.  А вже на початку другої його половини Елвін Хансен, якого називали «американським Кейнсом», у фундаментальній монографії «Економічні цикли і національний дохід» висловив думку, що книга Туган-Барановського [18] про періодичність промислових криз, як і книга Адама Сміта [19] про природу та причини добробуту націй, «перегорнула економічну теорію  догори дном» [20, Т.2, с. 81-82].

За теорією Туган-Барановського історія криз в Англії виявляє приливи і відливи економічного життя, що циклічно повторюються. Цикл буває довготривалим або короткочасним в залежності від конкретних економічних умов, що складаються в кожний історичний період. Цикл не представляє собою явища, що управляється математичним законом, оскільки кризи в Англії ХІХ ст. повторювались з інтервалом від 7 до 11 років. Рух періодичний у тому смислі, що відбувалася зміна послідовних фаз процвітання і депресії, виникнення і зникнення яких мають циклічну форму. По суті, промисловий цикл можна представити як закон, притаманний самій природі капіталістичної економіки.

Як вказує Туган-Барановський, завдяки наявності грошей і кредиту, усі коливання економіки отримують набагато більший розмах. Але фактори грошового обігу тільки посилюють цикл, оскільки гроші не є основною причиною. Промисловий цикл глибоко коріниться в самій природі капіталістичної економіки. Невід’ємні властивості сучасної економіки роблять цикл невідворотним явищем. Але це ще не пояснює, чому фази процвітання і депресії з такою дивною правильністю змінюють одна одну. Відповідь на це питання випливає саме з історії промислових циклів у Великій Британії.

На думку Туган-Барановського, самою характерною особливістю промислових коливань є той факт, що зміни цін на залізо співпадають з фазами циклу. Ціна заліза незмінно висока у часи процвітання і незмінно низька при депресії. Ціни інших продуктів коливаються далеко не так закономірно. Це вказує на існування тісного зв’язку між коливаннями попиту на залізо і фазами циклу. Попит на залізо збільшується у період процвітання і скорочується у період депресії. Але залізо уявляє собою головний матеріал, що використовується у виробництві засобів виробництва. За станом попиту на залізо можна судити й про попит на знаряддя виробництва у цілому. Значить, висхідна фаза циклу характеризується збільшенням попиту на засоби виробництва, низхідна фаза – скороченням цього попиту.

Вже через століття, на початку 1990-х років відомими російськими вченими-економістами сучасності Леонідом Абалкіним, Володимиром Маєвським, Станіславом Меншиковим, Юрієм Яковцом [21] було відновлено школу руського циклізму, в якій є й українська складова і започаткування якої в економічних науках сягає саме до робот Михайла Туган-Барановського (1865-1919). Більшу частину свого життя вын викладав політичну економію у Санкт-Петербургзькому університеті та виховав достойного учня Миколу Кондратьєва (1892-1938) [13]. Останній вивчивши та обробивши методами математичної регресії величезний емпіричний матеріал, який відображав соціально-економічний розвиток Німеччини, Франції, Британії та США з кінця ХVIIІ до 20-х років ХХ ст. та зіставивши індекси товарних цін, курси цінних паперів, рівні зарплати, показники обігу зовнішньої торгівлі тощо, дійшов висновку про наявність у динаміці соціально-економічних процесів закономірних великих циклів кон’юнктури, кожен з яких «має дві хвилі – підвищувальну й понижувальну», але точніше буде говорити про підвищувальну й понижувальну складові кожної хвилі або великого циклу кон’юнктури. Кондратьєв визначив приблизні часові межі кожного із циклів й описав закономірності обох типів складових «довгих хвиль» (одночасно охарактеризувавши середні та короткі хвилі економічної кон’юнктури, які мають інші закономірності).

Причому суміщення різних кривих для різних країн створювало певні часові лаги між різними показниками, тобто їхні відхилення від середньозваженої “довгої хвилі”, що теж було враховано ним у підсумкових висновках. У своїй доповіді “Великі  цикли кон’юнктури”, що була ним підготовлена для публічної дискусії 1926 р., Кондратьєв писав:

“Вважаючи доки неможливим визначити абсолютно точно роки перелому в розвитку великих циклів і враховуючи неточність визначення моментів таких переломів (на 5-7 років), що випливає із самого методу аналізу даних, можна, втім, окреслити такі найімовірніші границі великих циклів:

І-ий великий цикл кон’юнктури

1. Підвищувальна хвиля першого циклу – з кінця 80-х – початку 90-х рр. ХVІІІ ст. до періоду 1810 – 1817 рр.;

2. Понижувальна хвиля першого циклу – з періоду 1810 –1817 рр. до періоду 1844 – 1851 рр.;

ІІ-ий великий цикл кон’юнктури

1. Підвищувальна хвиля другого циклу – з періоду 1844 – 1851 рр. до періоду 1870 –1875 рр.;

2. Понижувальна хвиля другого циклу – з періоду 1870 – 1875 рр. до періоду 1890 – 1896 рр.;

ІІІ-ий великий цикл кон’юнктури

1. Підвищувальна хвиля третього циклу – з періоду 1891 – 1896 рр. до періоду 1914 – 1920 рр.;

2. Імовірна понижувальна хвиля третього циклу – з періоду 1914 – 1920 рр.” [13,  197].

 По суті, він зумів передбачити Велику депресію 1929-1939 років ще 1922 р., тобто за 7 років до її початку, випередивши прогнози видатних австрійських економістів Людвіга фон Мізеса та Фридріха фон Гаєка, що попереджали про наступну велику кризу протягом 1925-1929 рр. [22].

Микола Кондратьєв був одним із теоретиків НЕПу в СРСР, виступав проти форсованої індустріалізації та відмови від ринкових механізмів. Ще у 1920-ті роки його тексти стали добре відомі у світі. 1989 року, під час «перебудови», праці Кондратьєва, нарешті, перевидані в СРСР [13]. Досліджені ним тривалі цикли економічного розвитку (довжиною 50-60 років) - великі цикли кон’юнктури і звуть «Кондратьєвськими». У 1939 р. Йозеф Шумпетер назвав їх «довгими хвилями» Кондратьєва, пізніше їх стали називати скорочено К-хвилями.

Найбільшою заслугою Кондратьєва є той факт, що економічна кон’юнктура (за його визначенням, це синонім економічної динаміки) – по­стійний процес, в складі якого є два види руху – один відображає хвильоподібні, спонтанні зворотні процеси, а другий – незворотні, еволюційні, що відображають поступовий розвиток виробничих сил суспільства. Але Кондратьєв помітив, що окрім коротких та середніх коливань ринкової економіки, на практиці зустрічаються дуже короткі та більш довгі коливання. Як відмічають Є.В. Бєлянова та С.А. Комлєв в своїй статті «Пробле­ми економічної динаміки у творчості Кондратьєва», передмові до першого перевидання його праць у 1989 р., «вивчаючи обернені процеси економічної динаміки, М. Д. Кондратьєв виділяв коливання економічної активності з різним періодом – менше року (сезонні), три з половиною року (цикли Кітчина)[12], торгово-промислові цикли (Жюгляра)[11] в 7-11 років , четверті – великі цикли кон’юнктури(Кондратьєвські довгі хвилі) – 50-60 років» [13, с. 24].

Австро-американський економіст Йозеф Шумпетер висунув ідею перенакопичення капіталу, пов'язавши це явище з технічним прогресом. Він вважав, що економічне зростання є циклічним процесом, зумовленим стрибкоподібним характером інновацій (нововведень), а також розбив великі цикли кон’юнктури на інші дві складові – інноваційну та імітаційну. Крім того у 1939 р. він зробив гіпотезу, що в одну Кондратьєвську довгу хвилю вкладається шість середньострокових циклів Жюгляра, а кожний з останніх включає три короткострокових цикла Кітчина [6], тобто про явище фрактальності, відкрите американським математиком Бенуа Мальдебротом [23] вже у 1975 р., тобто тільки через 36 років після викладення шумпетеріанської гіпотези. Вона протягом наступних 70 років економічного розвитку повністю підтвердилась, за виключенням того, що в один цикл Жюгляра інколи вкладається не три, а два цикли Кітчина, оскільки тривалість останніх складає від 36 до 59 місяців.

Як узагальнення антикризових заходів різних країн у часи Великої депресії, вихід у світ роботи Джона Мейнарда Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936 р.) [24] поклав початок кейнсіанській теорії циклу. В цьому дослідженні, де було використано окремі положення попередніх теорій, подано нову макроекономічну концепцію, що пояснює механізм ринкового господарювання в цілому, причини його відхилень від рівноваги, а також напрями державного втручання в ринкову систему. Подальший розвиток кейнсіанської теорії пов'язаний з іменами Елвіна Хансена [20], Роя Харрода [25], Джона Хікса [26] та Пола Самуельсона [27], який виходячи з основних положень цієї теорії й написав у 1945-1948 рр. перший у світі підручник з нової галузі економічної науки – макроекономіки, яка й народилась завдяки Кейнсіанській революції.

На початку 1970-х років кейнсіанській теорії вже  було протиставлено монетарну теорію циклу Мільтона Фрідмена [28]. Згідно з нею головну роль у динаміці національного доходу та циклу відіграє нестабільність грошових пропозицій, вина за що покладається на державу. Головним стабілізатором економіки монетаристи вважають обсяг грошових пропозицій.

На тлі валютно-фінансової та нафтової криз 1970-х років, з виходом у 1975 році книги «Технологічний пат: інновації долають депресію» німецького вченого Герхарта Менша [29], який на той час проживав у США, наукова спільнота зацікавилась вивченням механізму економічної кризи, до якої ведуть «псевдоінновації» (цю дефініцію увів в оборот саме Менш), що знижують ефективність виробництва і ведуть економіку до кризи.

У 1989 р., вже після наукової реабілітації Кондратьєва у СРСР, виходить книга російських вчених Станіслава Меншикова та Лариси Клименко «Довгі хвилі в економіці. Коли суспільство замінює шкіру» [30],  де зазначались основні їх концепції: інноваційна теорія (Шумпетер, Казнець, Менш, Кляйнкнехт, Ван Дайн), теорія перенакопичення у капітальному секторі (Форрестер), теорії, пов’язані з робочою силою (Фрімен), цінові теорії (Ростоу, Беррі), монетарні (Дельбеке, Шокерта, Корпінен, Батра) та соціологічні концепції (Перес-Перес, Міллендорфер, Скрепанті, Олсон, Вібе, Гаттеї, Сільвер, Вайдліх) і навіть теорія воєнних циклів (Голдстайн).

На початку 90-х років ХХ ст. російський вчений-геофізик Спартак Афанасьєв, обробив сучасними методами спектрального аналізу економічну статистику, яку в 1920-ті роки використовував Кондратьєв. Афанасьєв доказав, що дві «К-хвилі» синхронізують з геологічно-космічним затемнено-перигелієвим циклом, який триває 108 років (дві К-хвилі) [31]. Але ще наприкінці 1980-х років американські вчені Джордж Модельскі та Вільям Томсон  висунули свою теорію циклів довжиною у 100-120 років (в основу яких, як і у Афанасьєва, покладені дві кондратьєвські К-хвилі), які виникають через зміну лідерів світової політики [32]. У цей же час (1991 р.) гіпотезу про існування вікового кондратьєвського циклу, що включає до себе дві сусідні несхожі К-хвилі початку та середини століття, виказали в своїх роботах і російські вчені Михайло Корольков [33] та Сергій Глазьєв [34]. Причому, останній посилався при цьому на гіпотезу відомого вченого з Люксембургу А.Грублєра, щo виказав її у приватній розмові з ним. Щодо концепції М.Королькова, то він вважав, що К-хвилі, які розпочинаються на початку століть, акцентують увагу саме на інноваційних змінах у базисних технологіях технологічного укладу (ТУ), які подалі розвиваються і у К-хвилях середини століть, головне призначення яких – зміни в соціально-економічному укладі суспільства, що відповідав би даному ТУ (наприкінці І-ої К-хвилі такі зміни несла Буржуазна революція 1848 р, а наприкінці ІІІ-ої К-хвилі – друга світова війна) та ресурсному укладу, що його забезпечує протягом століття. Тому й головним енергетичним ресурсом протягом усього ХІХ ст. було вугілля, а всього ХХ ст. – вже нафта. Що прийде їм на зміну у ХХІ ст. поки що невідомо, хоча різноманітні прогнози щодо майбутнього суперенергетичного ресурсу сьогодні активно висуваються різними вченими. 

Таким чином, при тривалості у 50-60 років (у середньому 54-55 років) мaтeрiaльну oснoву дoвгих хвиль стaнoвлять певні енергетичні ресурси і відповідний тeхнoлoгiчний спoсіб виробництва, що формується завдяки впровадженню кластера інновацій. Здiйснюється вoнo двoмa шляхaми: пo-пeршe, eвoлюцiйнo, кoли пoлiпшуються i вдoскoнaлюються iснуючi тeхнoлoгiї; пo-другe, рeвoлюцiйно, кoли вiдбувaються якiснi змiни в мaтeрiaлiзaцiї нaукoвих знaнь через базисні інновації. Цi двa шляхи дoпoвнюють oдин oднoгo.

Eвoлюцiйний шлях дaє змoгу викoристaти пoтeнцiaл iснуючих тeхнoлoгiй i пiдгoтувaти умoви для стрибкa в рoзвитку технологічної системи. Науково-тeхнiчнi рeвoлюцiї (НТР) oзнaчaють пeрeхiд дo нoвих тeхнiко-економічних парадигм (ТЕП), якi пoтiм рoзпoвсюджуються eвoлюцiйнo. НТР стaють стрижнeм розвитку в прoдуктивних силaх. Oднoчaснo здiйснюються стрибки i в рoзвитку людини (людському капіталі) як гoлoвнoї прoдуктивнoї сили, в зрoстaннi eфeктивнoстi тa прoдуктивнoстi її прaцi.

Циклiчнe oнoвлeння тeхнoлoгiчних структур прoдуктивних сил суспiльствa пeрioдичнo пoвтoрюється, aлe, врeштi-рeшт, циклiчний рoзвитoк прoдуктивних сил здiйснюється пiд впливoм вже соціально-eкoнoмiчних фaктoрiв. Пoчинaючи з пeршoї прoмислoвoї рeвoлюцiї кiнця XVIII  пeршoї трeтини XIX ст. якiснi стрибки у змiнi бaзисних пoкoлiнь мaшин i тeхнoлoгiй здiйснювалися у чaсoвих мeжaх 50-60 рoкiв, що відповідає тривалості К-хвиль і визначає перiодичність дoвгoтривaлих соціально-eкoнoмiчних циклів, які відкрив Микола Кондратьєв [13]. Основою цих циклів є зміна технологічного укладу (ТУ) — більш фундаментальна, ніж у 9-річних циклів Жюгляра, зміна продуктивних сил суспільства. Адже в них відбувається не проста заміна активної частини основного капіталу через його амортизацію, чи навіть заміна пасивною частини основного капіталу за циклами Казнеця, а принципова зміна базисних технологій.

З чaсiв пeршoї прoмислoвoї рeвoлюцiї кінця ХVIIІ ст. i дo сeрeдини XX ст. відбулись три дoвгих хвилі (великі цикли кон’юнктури), які й описав Кондратьєв (третю неповну, оскільки він зробив їх відкриття на початку 1920-х, а закінчилась третя хвиля Великою депресією та розпочатою вже наприкінці 1930-х років другою світовою війною, руйнівні наслідки якої людство долало ще кілька років (Кондратьєва ж в 1938 р. було страчено сталінськими сатрапами). Ще 2009 р. на Кондратьєвських читаннях у Москві моя доповідь про підтвердження прогнозів Миколи Кондратьєва та Питирима Сорокіна на початку ХХІ ст. закінчувалась словами: ««Головне, щоб нинішня Великая рецесія не закінчилась тим, чим закінчилась в 1939 г. Велика депресія» [35]. Сьогодні виказується думка, наприклад, російським вченим М. Старіковим, що сучасна фінансово-економічна криза організована штучно. Іце окремими фактами ним підтверджується. Але для того, щоб реалізувати вибух системи, в ній повинна накопичуватися певна напруга, тобто криза повинна визріти. Не випадково можливість розрядки кризи деякі вчені, в тому числі М. Старіков, бачуть у війні [36]. 

З пoчaткoм сучaснoї нaукoвo-тeхнiчнoї рeвoлюцiї рoзпoчaвся післявоєнний чeтвeртий цикл, який тривaв донeдавно. Сучасна Велика рецесія завершує його, одночасно розпочинаючи новий довготривалий Кондратьєвський цикл. Як вже вказувалось, у структурi дoвгoтривaлих циклiв сам Кондратьєв видiляв дві складові рoзвитку - низхiдну i висхiдну, які Шумпетер назвав eтaпами або фазами розвитку, виділивши у К-хвилях ще дві фази: прискореного піднесення (бум або процвітання) і кризову (що на дні кризи може перерости в депресію), яка в коротких циклах майже згладжуються.

Низхiднa складовa вeликoгo циклу - пeрioд змiни бaзисних тeхнoлoгiй i тeхнoлoгiчних структур вирoбничoї систeми суспільства, що готується до чергового інноваційного прориву шляхом створення кластеру бaзисних технологій, що відповідає першій емпіричній правильності К-хвиль. У цeй чaс вiдбувaються гoстрi eкoнoмiчнi кризи сeрeднiх циклів, про що свідчить четверта емпірична правильність теорії К-хвиль. Взагалі Кондратьєв визначив як раз чотири емпіричні правильності, третя з яких говорить про передування загальноекономічній аграрної кризи. Напередодні Великої рецесії 2008-2009 рр. спостерігалась світова продовольча криза 2007 р., яка не закінчилась і сьогодні.

Як правило, період низхідної складової вeликoгo циклу тривaє 25-30 рoкiв, а в останній К-хвилі за рахунок певної амортизації рецесії світової економіки через механізми відсмоктування світових фінансів до провідних країн світу, перш за все США, шляхом провокування локальних фінансових криз та регіональних війн, що мають напівглобальний характер (оскільки у війні з ісламськими країнами – Афганістаном та Іраком приймали участь усі країни НАТО і навіть частина тих, що не входять до цього блоку, як, наприклад, Україна), він подовжився. Таким чином, цей період тривав майже 40 років з початку 70-х років ХХ ст. до розгортання глобальної соціально-економічної кризи з рецесією світової економіки наприкінці 2008 - 2009 рр. Ці регіональні війни відсунули глобальну кризу на дев’ятирічний цикл Жюгляра, але при цьому накопичили протиріччя в світовій економічній системі. Вони й обвалили американську і світову економіку в 2009 р., економічно підірвавши і країни мусульманського світу, що на початку 2011 р. призвело в них до соціально-політичних криз. Подальший розвиток подій як для цих ісламських країн, так і для світової політ-економічної системи (світового економічного та політичного порядку) стає руйнівним, можливо незворотньо, і вимагає термінового реформування.

 В той же час слід враховувати, що на межі двох сусідніх Кондратьєвських великих циклів кон’юнктури утвoрюється вихiдний пункт для нaйбiльших вклaдeнь у тeхнiчнi вдoскoнaлeння, якi були нaкoпичeнi пoпeрeднiм рoзвиткoм і бeруть нa сeбe нaйбiльшe нaвaнтaжeння в пeрeбудoвi економічної, а у наступному циклі й соціально-політичної інфраструктури суспiльствa, якa aдeквaтнa тeхнoлoгiчнoму oнoвлeнню виробництва протягом попередньої К-хвилі у віковому 108-річному циклі. Хоча війни та революції спостерігаються і на низхідній складовій, згідно другій емпіричній правильності теорії К-хвиль найбільші їх загострення  супроводжували та очікують подалі людство вже на висхідній складовій великого циклу кон’юнктури Кондратьєва, якими у третьому циклі (К-хвилі) були перша світова війна, три російські революції та «громадянська війна», а у четвертому циклі – вже друга «гаряча» світова війна.  Після її закінчення в 1945 р., через два роки вона відновилась у формі вже світової «холодної» війни, пік якої припав на Карибську кризу 1962 р., а закінчення було пов’язано з «перебудовою» у СРСР, що наприкінці її завершилась його розвалом і  розпадом «соціалістичної системи» Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ).

Нa вiдмiну вiд прoмислoвo рoзвинутих ринкoвих крaїн, дe циклiчнi кризові фaктoри низхідної складової четвертої дoвгої К-хвилі проявили себе в сeрeдинi 70-х - нa пoчaтку 80-х років ХХ ст., в крaїнaх кoмaнднo-aдмiнiстрaтивнoї систeми вони зсунулися приблизнo нa дeсятилiття. Гoлoвним фaктoрoм цьoгo вiдстaвaння в них стaв бiльш низький рiвeнь рoзвитку тeхнiки i тeхнoлoгiй.

Oтжe, iснує й oб'єктивнa зумoвлeнiсть спiльнoстi ряду пeрeтвoрeнь мeхaнiзмiв упрaвлiння, oргaнiзaцiйнo-eкoнoмiчних структур i фoрм влaснoстi у крaїнaх з рiзним eкoнoмiчним устрoєм. Питaння нe в сaмiй прoблeмi, a у фoрмaх i мeтoдaх її рoзв'язaння. Щoдo Укрaїни, тo тут глибoкa eкoнoмiчнa кризa є, перш за все, внутрішньою, що розпочалась як трансформаційна ще у 1990-ті роки, і по суті, нe була тодi ні циклiчнoю, нi дoвгoхвильoвoю, хоча їх складові тут присутні через вплив світової економіки, до складу якої відноситься й українське господарство. Але займає воно в світовій економiцi при офіційному курсі національної валюти по відношенню до долара США близько 8 гривень за долар тільки 0,2% (113 млрд. дол. у 2010 р. проти близько 60 трлн. дол. світового валового продукту (СВП), а його співвідношення з ВВП США – 0,9%. Вoнa є чaстинoю всeoхoплюючoї кризи, якa випливає:

· пo-пeршe, з структурнoї трaнсфoрмaцiї нaрoднoгoспoдaрських прoпoрцiй у зв'язку з рoзпaдoм кoлишньoгo єдинoгo економiчнoгo прoстoру в рaмкaх СРСР i пoрушeнням вирoбничих коопераційних зв'язкiв між союзними республіками тa нeствoрeнням їм на заміну вiдпoвiдних внутрішніх замкнутих виробничих циклів;

· пo-другe, з трaнсфoрмaцiї eкoнoмiчнoї систeми в цiлoму;

· пo-трeтє, з прaктичнoї нeкeрoвaнoстi цими трaнсфoрмaцiйними прoцeсaми нa мaкрoрiвнi в умoвaх, кoли нaцioнaльнa дeржaвa дуже уповільнено тiльки фoрмується.

Говорячи вже про структурно-циклічну кризу, що оволоділа економікою України, слід зазначити, що у будь-якій країні вона, як правило, починалась з фінансової кризи і саме така криза спіткала господарство України ще на початку 90-х років (вона повторилась наприкінці 2008 р. – початку 2009 р. і призвела до падіння ВВП 2009 р. на 15%), коли коштів стало не вистачати не тільки на амортизацію та оновлення основних фондів, але й на придбання оборотних фондів. Ця криза, по-суті, не мала еволюційного характеру, а була багато у чому зумовлена невдалими “революційними” діями українського уряду в боротьбі з гіперінфляцією 1993 р. Саме дії, спрямовані на радикальне зменшення грошової маси навіть антиконституційними засобами, пов’язаними з несплатою заробітної платні, призвели до “шокового” стану як виробничої, так і соціальної сфер України і обвалили її ВВП 1994 року на 24%. Але ж, багато у чому вони були зумовлені й рекомендаціями міжнародних фінансових організацій, які через механізми глобалізації світової економіки нанесли дуже великі втрати господарству України. Адже локальні фінансові ринки сьогодні є поєднаними у єдину глобальну фінансову мережу. Фінансовий ринок, левова частина якого є ринком фінансових спекуляцій, став дійсно вселенським і подолати його вади може тільки інноваційна економіка.

Світова економіка після Великої депресії 1929-1939 років пройшла ще  одну підвищувальну та одну понижувальну складові довгої К-хвилі. Емпірично доведено, що ці два різновиди (складові) хвиль мають специфічні риси. Тривалість цих складових К-хвиль у проміжку 1789-2008 років коливалась приблизно у діапазоні 25-30 років і на сьогодні закінчилась Великою рецесією 2009 року, яку було відтягнуто від розвинутих країн на цілих два цикли Жюгляра. Спочатку перманентні блукаючі фінансові кризи 90-х років вдарили по соціальній сфері країн, що розвиваються, у Латинській Америці і Південно-Східній Азії, та  країн СНД, у т.ч. через примусові механізми «допомоги» від МВФ і СБ. А на початку нового тисячоліття катастрофічні події 11 вересня 2001 р. дали можливість США та іншим країнам НАТО розпочати війни з ісламським світом в Афганістані та Іраку. Ці війни активізували в них галузі ВПК і через міжгалузеві зв’язки не дали впасти економіці цих країн, яка була в стані стагнації у 2001-2002 рр. і прогнози щодо її майбутнього свідчили що їх очікує рецесія, яка відбулась у реальності тільки ще через один цикл Жюгляра, вже у 2009 році. Таким чином, навіть такий позаекономічний фактор як регіональні війни з ісламським світом став засобом активізації економіки розвинутих країн. Але ці війни на початку 2011 р. відгукнулись системної кризою політичних систем ісламських держав, в основі яких лежать негаразди в економічній і соціальній сферах мусульманських країн.

Глобальна економіка представляє собою історично нову реальність, що відрізняється від традиційної світової економіки. За визначенням одного з її апологетів – відомого французько-американського соціолога іспанського походження Мануеля Кастельса «глобальна економіка уявляє собою дещо інше: це економіка, здібна працювати як єдина система в режимі реального часу у масштабі усієї планети» [37, 105]. Процес глобалізації світової економіки йде вкрай нерівномірно. Це стосується як сфер діяльності та галузей, так і макроекономічних регіонів, об’єднаних по групам країн та цивілізаціям. Саме глобалізація дає змогу найрозвинутішим країнам світу, насамперед США, за допомогою інструментів МВФ і СБ здійснювати певний трансфер криз, розв’язуючи проблеми подолання соціально-економічної кризи у цих країнах за рахунок інших держав. І захист від таких негативних впливів національної економіки є дуже важливим питанням економічної безпеки держави. Але навіть такі заходи, в кінцевому рахунку, не вберегли найрозвинутіші країни світу від глобальної фінансової та соціально-економічної кризи, яка нарощує свої негативні соціальні наслідки в наш час.

Найвищий рівень глобалізації досягнуто саме у фінансово-інвестиційній сфері. Адже сьогодні загальновідомим став факт перевищення фінансово-грошових потоків річного обігу світової економіки (більше 0 трлн.) на порядок у порівнянні з її матеріальними потоками, включаючи ринки товарів і послуг, що відображує світовий валовий продукт (СВП 2008 р – близько трлн.). А вартість накопиченого фіктивного капіталу взагалі перевищує його на кілька порядків. Таким чином, цей вивільнений фіктивний грошовий капітал не має матеріального підкріплення і перебуває у вільному плаванні, маючи щосекундні біржові операції на мільярди доларів, забезпечивши їх зростання за останні 30 років на два порядки. І ця фінансова бомба вже десятки років нависає над виробничими потужностями реальної економіки країн усієї Земної Кулі, періодично знищуючи фінансові ринки у тому чи іншому ареалі світу через механізми блукаючих фінансових криз, найбільш відомими з яких стали мексиканська криза 1994 – 1995 рр., криза в країнах Південно-Східної Азії 1997 – 1998 рр. з суттєвим її впливом на світові фінансові ринки, внутрішній дефолт 1998 р. у Росії, який особливо вплинув на країни СНД, у тому числі на Україну, зовнішній дефолт 2001 р. в Аргентині. А у світлі сучасної кризи 2009-2018 рр. можна сказати, що дефолт відбувся і у банківській сфері Ісландії, у бюджетній сфері Греції та Ірландії і цілком можливий у різних країнах світу, включаючи й Україну.

Таким чином, економічний цикл – це рух виробництва від початку попередньої до початку наступної кризи. Кожен цикл складається з  чотирьох основних фаз: криза, депресія, пожвавлення і піднесення, як визначив їх ще Йозеф Алоїз Шумпетер у 1939 р. Найбільш небезпечною з них є депресія, в якій синхронізують кризові фази кількох циклів, тим самим поглиблюючи негативны наслыдки кризи. Шумпетер вперше пояснив Велику депресію саме синхронізацією кризових фаз трьох відомих на той час циклів Кітчина, Жюгляра і Кондратьєва. Цієї ж думки притримувався і Елвін Хансен. І сьогоднішню Велику рецесію вчені визначають як системну цивілізаційну кризу, пояснюючи синхронізацією кризових фаз ще більшої кількості циклів, оскільки сьогодні враховують не тільки економічні, але й політичні та навіть цивілізаційні системні цикли Питирима Сорокіна [38] та Фернана Броделя. Останній, до речі, писав у роботі «Час світу»:

«Для розрізнення циклів їх назвали за іменами економістів: цикл Кітчина  - це короткий три-чотирирічний цикл; цикл Жюгляра, або цикл, що вкладався в рамки десятиріччя …Що ж до гіперциклу, або циклу Казнеця (подвоєного циклу Жюгляра), то він тривав би два десятки років. Цикл Кондратьєва займав півстоліття чи більше…Нарешті, не існує тривалішого циклічного руху, ніж вікова тенденція (trend), яка насправді вельми мало вивчена… Доти, доки її досконало не вивчать, поки її не відтворять у всьому її значенні, історія кон’юнктур залишиться вкрай неповною, незважаючи на безліч праць, натхнених нею» [39]. Саме натхнена думками цього видатного французького вченого й розвивається єдина теорія соціально-економічних циклів і криз, дослідження якої враховують й вікові, і навіть тисячолітні історичні цикли розвитку людства.

Підсумовуючи результати наших досліджень можна сказати, що сучасна світова фінансова і соціально-економічна криза прогнозувалась нами майже два десятиліття тому, виходячи з циклічних закономірностей, яким підкоряється розвиток світової економіки, та глобальної міграції капіталу, виявленим ще наприкінці ХІХ ст. видатним українським вченим Михайлом Туган-Барановським на прикладі дослідження динаміки промислових криз у господарстві найрозвинутішої країни того часу – Великої Британії, згідно яким послідовність фаз “розширення” – “розбухання” – "обвальне стиснення" є невідворотним. По суті, в останню третину ХХ ст. означився середній 9-річний цикл світових фінансових криз: світовій фінансовій кризі 1997–1998 рр. передували фінансові кризи 1970-1971 рр., 1980–1981 рр. і 1987–1988 рр. Причому фінансова криза передує загальноекономічній, про що писав ще наприкінці ХІХ ст. Михайло Туган-Барановський, а в останні 30 років ХХ ст. між фінансовими кризами й загальноекономічними рецесіями спостерігався приблизно трирічний інтервал короткострокового фінансово-економічного циклу Кітчина. Так після:

·             глобальної фінансової кризи 1970–1971 рр. відбулася рецесія 1973–1974 рр., спровокована “нафтовим шоком”;

·             фінансової кризи 1980–1981 рр. з максимальною ціною на нафту в США за барель – рецесія 1982 р. (в США спад ВВП на 3%), після якої у США було запроваджено антикризову політику під назвою “рейганоміка”;

·              фінансової кризи 1987–1988 рр., коли тільки за один день (19 жовтня 1987 р.) індекс Dow Jones упав на 22,6% – рецесія 1990–1991 рр. при абсолютному спаді ВВП СРСР, а у постіндустріальних США, де у ці роки впала промисловість на 8-9%, ВВП не мав абсолютної рецесії за рахунок розвинутої  інфраструктури, але ці економічні негаразди все ж мали політичний наслідок у формі програшу виборів у США Дж. Бушом - батьком та розвалу СРСР;

·              фінансової кризи 1997–1998 рр. – рецесія 2000–2001 рр.

Аналіз хронології цих криз і показує, що між рецесіями динаміки світового ВВП спостерігався приблизно 9-річний інтервал циклу Жюгляра. Таким чином в рамках цих закономірностей після фінансової кризи 2006-2008 рр. (ринків нерухомості, біржової та банківської) було слід очікувати рецесію світової економіки у 2009–2010 рр., що й відбулось в реальності. Ще 15 років тому в інтерв’ю завідуючій відділом науки газети «Киевские ведомости» Наталки Куроленко «Найближчі 15 років нас буде трясти, заливати та … давити депресіями» [40],  виходячи з теорії природно-екологічних та соціально-економічних циклів мною був зроблений прогноз про посилення частоти природних катастроф наприкінці ХХ ст. – початку ХХІ ст. та настання глобальної кризи в перше десятиліття нового тисячоліття, що, на жаль, і відбулось вже не тільки в економічній, але й в політичній реальності. Причому, у формі депресії світової економіки глобальна криза 2008-2011 рр. може затягнутись ще на кілька років в силу накладення на неї кризової фази великого циклу кон’юнктури Кондратьєва (К-хвилі), яка проявила себе вже на початку тисячоліття - у формі стагнації світової економіки 2001-2002 рр. Але замість структурної перебудови світового господарства на нову інноваційну К-хвилю, провідні країни світу на чолі зі США зосередили свою увагу на нових формах регіональних напівглобальних війн країн НАТО у Югославії, Афганістані, Іраку, які активізували ВПК цих держав та через міжгалузеві зв’язки пожвавили й світову економіку. Тим самим ці війни відсунули глобальну економічну кризу на один цикл Жюгляра, але перебудова технологічного укладу на новій інноваційній К-хвилі так і не відбулась. Тому світова економіка все ж повинна пройти фазу інноваційного оновлення та осідлати нову К-хвилю.

Узагальнюючи, можна сказати, що кожний спад хвилі (як довгострокової, так і середньострокової) являє собою переддень інновації. Тому в кризі, як відомо, присутній і катарсис очищення від усього застарілого та прихід нового у формі інновацій. Країни, які встигнуть першими до “інноваційного лошака” нової К-хвилі зможуть зробити інноваційний стрибок, про який останнім часом багато говорилось в Україні, але мало що робилося. Саме невеличкі держави з високим інноваційним потенціалом (наприклад, Норвегія та Фінляндія у Європі чи Південна Корея та Гонконг в Азії), що зроблять це першими, спроможні швидко подолати кризу. А для України актуальною залишається активізація робіт по створенню Національної інноваційної системи (НІС-Україна) [41].

           Ще більш визначальною ступенева залежність є для розвитку в часі та просторі різних процесів у живій природі тавінці її утворення - людському суспільстві, якщо воно дійсно заслуговує такої оцінки. Зокрема, знаменитий ряд чисел Фібоначчі, який сходиться як раз до золотої пропорції, було відкрито на початку ХШ століття італійським математиком Леонардо з Пізи (Fibonacci - скорочено filius Bonacci, тобто син Боначчі) із геометричної прогресії розмноження кроликів. Відповідно до неї збільшується і рід людський, але зі значно меншою швидкістю, яка за рахунок сукупності негативних чинників (соціально-політичних та природно-техногенних катаклізмів) тимчасово може приймати й від'ємне значення популяції, циклічно відновлюючись потім до чергової максимальної величини. У кінці XVIII століття зростання населення планети у геометричній прогресії досліджувалося англійським економістом Томасом Робертом Малтусом у роботі «Дослідження закону народонаселення» [42]. Саме вонапідштовхнула іншого англійського вченого Чарльза Дарвіна на відкриття законів еволюції біосфери через боротьбу різних її видів за виживання.

Сьогодні багато закономірностей соціально-економічної динаміки (соціоекодинаміки) теж відповідають геометричній прогресії. Так одна з основних її залежностей - виробнича функція (ВФ) Кобба-Дугласа-Тінбергена зв'язує у часову ступеневу функцію ресурси і результати доцільної економічної діяльності людей, що відповідає вимогам науково-технічного прогресу (НТП). Характерно, що ця залежність простежується й у просторово-територіальному розподілі тих же показників. Це було виявлено нами при побудові ВФще у 70-ті роки ХХ ст. на основі статистики регіонів УРСР (25 областей України, одна з яких на початку 90-х отримала статус АРК), зв'язки між економічними показниками яких найбільш адекватно відображувались саме в ступеневій модифікації ВФ. У геометричній прогресії зростають і негативні процеси соціоекодинаміки, зокрема, такі як інфляція і безробіття, які останнім часом переслідували українську економіку. Таким чином, логарифми багатьох економічних показників або їхні динамічні параметри знаходяться між собою в лінійній залежності, що відповідає ступеневій залежності щодо величин самих цих показників.

Як відомо, у математиці особливу роль грають дві фундаментальні числові константи: число π, що відбиває відношення довжини кола до його діаметру, і "неперово" число e, що характеризує деякі пропорційні відношення у гіперболі та лежить в основі натуральних логарифмів. Більше 250 років тому швейцарським математиком Леонардом Ейлером, що більшу частину свого життя працював в Росії, було відкрито тотожний зв'язок між уявним числом і та цими константами:еπі = і2. Для обчислювальних цілей пізніше вона була представлена в іншому вигляді англійським математиком французького походження Анрі де Муавром і під його іменем сьогодні доводиться в шкільних підручниках алгебри. Однак саме варіант Ейлера цієї формули особливо гармонічний у вигляді тотожності: еπі +1 = 0 або еπі =- 1, де і - уявне число, рівне квадратному кореню з -1, а і2 =- 1 і відповідно еπі = і2. "Ця знаменита формула - можливо, сама компактна і знаменита з усіх формул", писали вже в наш час американські вчені-математики Е. Кезнер і Дж.Ньюмен. Кожне з цих чисел породило фундаментальну систему математичних функцій, що названі трансцендентними: число π - тригонометричні, а число е - гіперболічні. На основі останніх зроблена математична інтерпретація двох теорій, що зробили переворот у природознавстві XIX-XX ст. Це неевклідова геометрія Миколи Лобачевського і теорія відносності Альберта Ейнштейна і Германа Мінковські. У 90-ті роки ХХ ст. українськими вченими-математиками О. Стаховим та І. Ткаченко введений у науковий обіг новий клас гіперболічних функцій, які виходять із математичного зв'язку вже між трьома константами: π, е і Ф та покладені в основу створеної ними гіперболічної тригонометрії Фібоначчі. Інший український учений - архітектор О. Боднар показав, що за допомогою цих функцій математично описується так званий "гіперболічний поворот", як фундаментальний закон перетворення спіральних біосиметрій в живій природі, що підтверджує гіпотезу видатного українського вченого Володимира Вернадського про неевклідовий характер процесів живої природи і принципові відмінності живої речовини і неживої.

Широке поширення у живій природі одержала спіраль, яку видатний німецький мислитель і поет І. В. Гете вважав математичним символом життя і духовного розвитку, що підтвердило в ХХ столітті відкриття у генах молекули ДНК, що має структурну форму вкладених друг у друга спіралей. На рубежі 10-20-х рр. ХХ ст., після потрясінь російських революцій, першої світової та громадянської війн, описуючи «Кризу культури» ХХ сторіччя, таку вбудовану в піраміду спіраль розвитку цивілізації намалював Андрій Бєлий [43], а Павло Флоренський відкрив її у дантовській «Божественній комедії» з інтерпретацією спіралеподібного зустрічного руху світів, яку виклав в «Удавоностяху геометрії»[44] та главі 10 «Іконостасу» [45]. Але ще в зразках іонійської волюти античних храмів виявлена логарифмічна спіраль, названа «кривою гармонійного розвитку», в якій зростання або виродження процесів, що відповідають геометричній прогресії, здійснюється у пропорції, названою «золотою», що віповідає числу Фібоначчі (Ф = 1,618; 1/Ф = 0,618; Ф2 = 2,618). Тому сам принцип зростання або затухання природних і суспільних процесів у геометричній прогресії не новий і був відомий ще стародавнім цивілізаціям. Однак відкрити математичні закономірності ритміки цих процесів завдяки приголомшливій інтуїції і неймовірній творчій самовіддачі було призначено видатному російському мислителю і поету Велімиру Хлєбникову, що, за визначенням видатного російсько-американського філолога ХХ століття Романа Якобсона, був «найбільшим світовим поетом нинішнього століття», а сьогодні його називають поетом, що відкрив шлях у ХХІ століття.

Восени 1982 р. російським філологом, академіком РАН Вяч.Вс. Івановим у ЦДАЛМ (зараз - РДАЛМ) була зроблена виписка з невиданих рукописів  Велімира Хлєбникова. В.В. Іванов пише: «Ось ця виписка з фрагменту, що відноситься, швидше за все, до 1921 р.: "Атомна бомба - розірвана (вибух у Сонце)". Вражає не просто передбачення атомної бомби ..., а згадка про "вибух у Сонце". Гіпотеза про термоядерне джерело сонячної енергії, скільки я знаю, тоді ще ніким із учених не була висловлена. У Хлєбникова я ж потім знайшов, хоча і зовсім у конспективних записах ("смерть Сонця ... батьківщина нового, дрова для заліза"), можливий натяк на ідею формування таких елементів, як залізо, завдяки процесам, що відбуваються в зірках. Можна думати, що він підходив до сучасних уявлень про еволюцію речовини у всесвіті. І в його записах про геологічну і палеонтологічну хронологію Землі я потім виявив думки, що передвіщають науку останніх десятиліть» [46]. Тут слід зазначити, що прогнозні оцінки майбутнього відкриття атомної енергії і термоядерного джерела сонячної енергії таїли в собі і небезпеку нерозумного використання людством цієї енергії, яка і сьогодні зберігає потенційну загрозу її застосування ним собі на погибель, як це було зроблено США в 1945 р. в Японії. Можливо, саме прогнозно-модельні розробки Римського клубу, і перш за все моделювання «ядерної зими» видатним російським вченим – математиком і філософом М.М. Мойсеєвим [47], в т.ч. можливих її згубних наслідків, убивчих для людства, і було одним з найважливіших чинників її попередження та часткової призупинки гонки ядерних озброєнь. Саме М.М. Мойсеєв наприкінці ХХ ст. багато писав про коеволюцію природи і суспільства.

Витоки сучасної науки про спільний розвиток (коеволюцію) природи і суспільства беруть у теорії біосфери та ноосфери В.І. Вернадського, в основі якої лежать відкриті їм біохімічні явища, що дозволили ввести поняття «живої речовини», якій власне і притаманний еволюційний процес, відсутній у неживій речовині. Це відкриття, за свідченням самого вченого, який народився в Санкт-Петербурзі, було їм зроблено в роки громадянської війни на батьківщині його батьків - Україні, співзасновником і першим президентом Академії наук якої він тоді став. Як зазначав сам Вернадський, назва «ноосфера» була запропонована після читання ним лекцій у Сорбонні в Парижі в 1922-1923 рр. французькими вченими - математиком і філософом - бергсоніанцем Є. Леруа і геологом та палеонтологом Тейяр де Шарденом вже в 1927 р. [48]. Через 60 років російським філологом Р.В. Дугановим було висловлено думку про те, що поняття ноосфери В. Хлєбников намагався ввести ще у 1904 р., знайшовши для нього слов'янський неологізм «мислезем» [49]. Звичайно, поет не міг тоді знати про наукові відкриття Вернадського, зроблені ним на початку 20-х років, але саму появу теорії ноосфери в майбутньому, очевидно, інтуїтивно передчував. Особливо варто сказати про його дивовижне відчуття ритміки світових процесів у створеній ним універсальній теорії циклів («основного закону часу»), викладеній наприкінці життя у «Дошках долі» [50].

Поняттю ритму особливе значення надавали ще древні цивілізації.  Видатний російський філософ Олексій Лосєв у 1922 р. писав: «час - максимально близький, максимально інтимний аналог числа. Час так само «порожній», як і число, так само має свій власний зміст, незалежне від грубої якісності зовнішнього світу. Він також первинний для фактичного буття, як число для смислового буття, будучи таким самим «актом покладання», але тільки вже зовсім в іншій області, не в області чистого смислу, а в області фізичної матерії. Він також народжує із себе речі, несе на собі речі, також є першо-принципом їхнього життя і руху, самовиокремлення і самоб'єднання, як число народжує усі розходження в смисловій сфері, несе на собі всяку ідеальну координацію і визначає живу текучість змісту. Число і час - обидва суть животрепетний пульс буття; і обидві стихії - раніш і первинній самого буття, бо це і є те, що породжує саму сферу буття і творить її індивідуацію. Число і час - міць і напруженість буття, позбавлене всього зовнішнього і випадкового; це оголене серце буття, відкіля вічно ллються життєдайні потоки світового життя, що одушевляють, звідки діється й сама доля буття та світу. Число є зміст часу, а час є життя чисел. Час теж є, врешті-решт, лічильність або, вірніше, якась певна модифікація лічильності. І те й інше, число і час, - це реальна, до останнього й інтимнішого ступеня виявлена ​​доля буття, тобто саме буття у своїх живих і нервових сплетеннях і зчленуваннях» [51]. Як знавець античної філософії він зазначав: «ритм у розумінні Платона як визначеного роду порядок руху охоплює собою рішуче всю дійсність, починаючи від людського життя, індивідуального та суспільного, переходячи до сфері мистецтва і кінчаючи рухом космосу в цілому» [52]. Сучасний англійський учений Дж.Уітроу ставить поняття ритму як первинне стосовно категорії часу: «... ми сприймаємо час не безпосередньо, але тільки у вигляді конкретних послідовностей і ритмів <...> Час заснований на ритмах, а не ритми на часі» [53]. І саме соціально-економічна динаміка відзначена множиною різних ритмів (циклів) розвитку, які й визначають еволюцію цієї складної системи. 

Збувається пророче висловлення В. І. Вернадського: "Наука ХХ сторіччя знаходиться в такій стадії, коли наступив момент вивчення часу, також як вивчається матерія й енергія, що заповнюють простір" [54].

Сучасний російський вчений Кирило Садченко стверджує:

«Стародавні піраміди, виявлені на різних континентах в Австралії, Англії, Німеччині, Гватемалі, Гондурасі, Греції, Єгипті, Іспанії (Канарські острови), у Китаю в горах QinLingShan, на Тибеті, Мексиці, Перу, острові Пасхи, США, Судані, Туреччині, в тому числі підводні піраміди біля японських островів Окінави, недалеко від Багамських островів і в інших містах на нашій планеті (в т.ч. у трипільській культурі на терені України – В.К.), є відображенням знань попередніх розвинутих цивілізацій про існування еволюційних законів, нагадуванням про те, що усі структури навколишнього світу, в тому числі й створені людиною соціально-економічні структури, не вічні та мають свій життєвий цикл, визначений законами еволюції. Будь-які еволюційні структури досягають свого максимуму, вершини «піраміди», а далі виникають дві основні альтернативи: продовження чи завершення їх життєвого циклу. Існують фундаментальні питання: як управляти життєвими циклами структур навколишнього світу, як можна подовжити життєвий цикл фізичних, біологічних, хімічних, економічних або інших структур, що еволюціонують? <…> Пірамідальний процес є наслідком універсальних еволюційних законів, одним з яких є принцип максимуму ентропії, друге начало термодинаміки як статистичний закон, що призводить до ряду закономірностей» [55, 100-104].

Слід враховувати, що суттєву роль в еволюції економічних структур грає також вектор еволюції, соціально-економічні фактори, джерела і ресурси або стоки еволюції в широкому розумінні цих слів. Так Садченко, як приклад еволюції економічних структур на фінансових ринках, в якості джерела і ресурсу наводить інвестиції, кредити, доходи від продажу акцй, ємність ринку, а в якості стоку – кредиторську заборгованість, виплату процентів за кредитом, виплати дивіденду по акціям і т. д.

На думку академіка РАН Дмитра Чернавського, запас ресурсів дозволяє робити вибір між альтернативними еволюційними шляхами, дає певну свободу вибору. Причому, поняття «вибір» принципово відрізняється від поняття «відбір», що прийшло з еволюційної теорії Дарвіна. Відбір має на увазі детермінований процес відбору найкращого еволюційного шляху, в результаті якого тільки один найкращий шлях може бути реалізований як результат відбору. Вибір же розуміється як еволюційний процес, в результаті якого може бути вибраний не обов’язково кращий шлях, а лише один з множини еволюційних шляхів, «сценаріїв» [56].

Як стверджує Садченко, визначення, формалізація простору (середовища) має важливе значення для еволюції структур у цьому середовищі. Економічний простір не може бути повністю заданий простором «геометричні координати – час». Якщо поняття часу застосовується щодо економічних структур, то поняття звичайних геометричних координат X, Y, Zвтрачає смисл в економічному просторі. Можна визначити фізичне (геометричне, географічне) розташування економічної структури, об’єкту (наприклад, підприємства), але економічні параметри, показники, що характеризують еволюцію економічних структур, неможливо визначити за допомогою геометричних координат. Саме тому вводиться економічний параметричний простір, що задається економічними параметрами і часом.

У ринковому середовищі поряд з конкуренцією (інновацій) не менш важливу роль грає кооперація, що є свого роду проявом взаємодопомоги в економічній діяльності. В1916 р. засновник теорії соціально-економічних криз, видатний український економіст Михайло Туган-Барановський написав фундаментальну працю “Соціальні основи кооперації” [57], заклавши в ній, по суті, основи майбутньої теорії соціального капіталу. З іншого боку саме він вперше обгрунтував, що конкуренція і кооперація є двома основними взаємодоповнюючими процесами ринкової економіки (дві сторони однієї медалі), які й роблять ринкове середовище повноцінним. В 1923 р. його учень, Микола Кондратьєв, що напередодні відкрив великі цикли кон'юнктури (К-хвилі) розвитку світової економіки, у книзі про Туган-Барановського написав: “Праці Михайла Івановича з питань кооперації, безсумнівно, необхідно визнати видатними, одними з кращих не тільки в нас у Росії” [58]. Взаємодоповнюючий механізм антагоністичної та кооперативної перемінних конкуренції і кооперації у функціонуванні ринкової економіки використав сучасний німецький  вчений Вольфанг Вайдліх при побудові синергетичної системи моделей [59].

У 1918 р. геніальний український вчений Володимир Вернадський створив Академію наук України разом з іншим геніальним українським вченим Михайлом Туган-Барановським, що вперше очолив її соціальне-економічне відділення, а в останній (1918) праці “Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію”, акцент зробив на універсальність маржинальних законів, відкритих  у 1871 р. в економічній теорії, та принцип економії, що працюють і в психології, роль якої в ринковій економіці, як у визначенні попиту, так і пропозиції дуже велика, і в культурі:

«Політична економія – це одна з наймолодших суспільних наук; вона набуває виразних нарисів лише в XVIIIстолітті у працях Кене й Адама Сміта. Проте, хоч і виникала політична економія аж так пізно, вона серед усіх суспільних наук найбільше наближується до того типу наукового пізнання, зразком якого можуть вважатися природничі науки, які вивчають загальні закономірності природи, як наприклад, фізика, хімія чи біологія. <...> Взагалі, залежність політичної економії від загальніших і абстрактніших галузей знань, як природознавство, настільки ясна та загальновідома, що особливо це доводити не треба. Значно меншу увагу досі звертав на себе зворотний вплив політичної економії на розвиток природознавства. А тим часом оцей зворотний вплив такий самий безсумнівний, як і прямий вплив природознавства на політичну економію. <...> Мальтусова теорія не була випадковим поштовхом, що викликав роботу думки Дарвіна та Воллеса в певному напрямку, а дійсно логічним відправним пунктом для всіх подальших міркувань обох творців нової доктрини. Отже, історія дарвінізму переконливо свідчить, як міцно впливали в ХІХ столітті ідеї економістів на розвиток природознавства. Та приклад з дарвінізмом далеко не єдиний. <...> Другим прикладом для всеосяжного застосування принципів, встановлених економічною наукою, буде цікава доля характерного збудування економічної науки – доля так званого “економічного принципу”. Економічним принципом, в якому чимало економістів вбачали характерну ознаку самого поняття господарства, економісти називають те правило, згідно з яким людина у своїй господарській діяльності повинна намагатися здобути якнайбільшу користь з найменшою затратою сил. <...> Відома для всіх річ, яку видатну роль в сьогочасній фізіологічній психології відіграє так званий “закон Вебера-Фехнера”. Закон цей уперше встановив експериментальним шляхом Вебер, математичне оброблення здобув він у Фехнера і саме Фехнер назвав його “основним законом психофізики”. Бо справді, закон цей, встановлюючи математичну залежність поміж подразненнями зовнішнього фізико-хімічного оточення організму та внутрішніми його переживаннями, займає центральне місце у фізіологічній психології. Закон цей, як його сформулював Фехнер, каже, що відчуття, як логарифми подразнень, або іншими словами кажучи, що зріст подразнень у геометричній прогресії дає зріст відчуттів в арифметичній прогресії. Оцей самий закон можна висловити ще простіше, а саме: що абсолютні різниці двох відчуттів бувають однакові при однаковому відношенні подразнень або що для однакового абсолютного збільшення відчуттів потрібне збільшення подразнень в однаковому відношенні. <...> Оцінюючи різні способи пояснити логарифмічний закон, Вундт приходить у результаті ось до якого висновку: само по собі подразнення нервової системи зростає пропорційно до тієї сили, яка подразнює, ані трохи не одстаючи. <...> Проте в свідомості нашій подразнення, пропорційні до тієї сили, що їх викликає, обертаються на відчуття, які наростають у значно повільнішій арифметичній прогресії. Пояснюється це особливостями нашого психічного життя, і в них то й треба шукати пояснення для Веберова закону. Таким чином, Вундт приходить до психологічного пояснення даного закону. <...> Можна згодитися з оцим поясненням, та воно, очевидно, не доведене до кінця, - Вундт не показав, через що-то наша свідомість оцінює подразнення саме так, а не інакше, через що вона бере на увагу відносну, а не абсолютну величину подразнень; в цьому власне й лежить головне питання, - та Вундт його залишає без відповіді. Я гадаю, що невдача Вундта пояснюється тим, що Вундт не економіст і мало знайомий з теорією вартості <...> - теорією так званою граничної корисності <...> Подібність Веберового закону та наших свідомих оцінок за методом граничної корисності давно зауважено економістами. Вказуючи на цю подібність, економісти пояснюють її тим, що економічна оцінка це не що інакше, як окреме застосування Веберового закону. Я цілком погоджуюсь з наявністю цієї подібності, але пояснюю її цілком навпаки: не економічна оцінка, в моїх очах, з’являється окремим випадком Веберового закону, а навпаки – Веберів закон це не що інше, як окремий випадок економічної оцінки <...> Річ у тому, що геть з усіх наук політична економія студіює явища, котрі торкаються найсуттєвиших, найжиттєвиших інтересів людини. Звичайно, я не хочу сказати, що господарський інтерес це єдиний практичний інтерес людини. Практичні інтереси людства складні і різноманітні, і господарські інтереси, посеред цих інтересів – це найпростіші та найелементарніші. Життя, звичайно, далеко не вичерпується господарськими турботами. Проте господарські інтереси відіграють зовсім виключну роль посеред інших життєвих інтересів у такому розумінні, що вони найнасущніші наші інтереси і, одночасно, вони найближчі до матеріальної основи життя» [60].

За 5 років до смерті, в 1913 р. Туган-Барановський опубліковаву Росіїпрацю «Соціальна теорія розподілу» [61], в котрій відкинув популярну в тойчасуяву, що розподіл доходів залежить, головним чином, від процесу формування цін, процесу обмінута особливо відграничних продуктів різних факторів виробництва. З точки зору Туган-Барановського, розподіл національного доходу залежить, першза все,від взаємозалежності між різними соціальними класами. Головним уйого поясненні було те, що організований робочий клас може добитися більш високої заробітної плати. Ділові кола платять за таке підвищення заробітної платизниженням прибутківу короткостроковому періоді, виграючи, в кінцевомурахунку, в довгостроковому періоді не тільки за рахунок підвищення стимулів працівників допраці, але й за рахунок оптимізації співвідношення працій капіталу, як основних факторів виробництва, котра була математично обгрунтована вже у виробничій функції Кобба-Дугласа тільки через десятиріччя. Іншими словами, саме цевідкриття Туган-Барановського, при умові, що до нього прислухались чиновники капіталістичного світу, ізберегло капіталізм відзагибелі на ціле ХХ століття, що реально історично закінчилося в 2014 році (за аналогією з реальним закінченням ХIХ століття в 1914 р.), котрий багатьма аналітиками, включаючи й нас, оцінюється як переломний період максимальної синхронизації кризових фаз різних циклів, що несе певні катастрофічні загрози світу, котрі  проглядались уже в 2011 році, враховуючи, що відбувалось тоді в багатьох країнах «Арабської весни», й цунамі в Японії, не кажучи вже про повені, виверження вулканів, пожежі та землетруси, частота котрих на планеті катастрофічно збільшується, на що я вказував ще 20 років тому в інтерв’ю Наталії Куроленко [62], прогнозуючи й чергову Велику рецесію (депресію), що наступила як світова фінансово-економічна криза 2009-2018 рр.

Відкриті ж Туган-Барановським соціальні закони економіки вже використані у сучасній теорії «людського капіталу» нобелівських лауреатів з економічних наук Теодора Шульца [63] і Гері Беккера [64], та в теорії «соціального капіталу» Френсіса Фукуями [65]. Як показує сучасний західний дослідник Туган-Барановського Н. Балабкінс «він зумів вловити» дух часу» при дослідженні і, таким чином,  упорядкувати та розмістити свої дані у відповідній інституціональній оправі. Як математик Туган-Барановський зумів оперувати цифрами. Окрім того, його аналітична структура була побудована в конкретному юридично конституційному середовищі. Таким чином, він звернув увагу на те, що Йозеф Шумпетер пізніше називавекономічною соціологією» [66].

До речі, як вказувалось вище, Шумпетер створив свою теорію інновацій [5] на південному заході сучасної України більше 100 років тому (в 1909-1911 рр.),  викладаючи політекономію в Черновицькому університеті, котрий тоді функціонував у складі Австро-Угорської імперії. Практично в цей же час на південному сході сучасної України в Херсонській області в садибі, управляючим якої був батько братів Бурлюків, народився інноваційний проект так званого «руського футуризму», батьком якого вважається Давід Бурлюк. У ньому активну участь прийняв одесит Олексій Кручених, до якого потім приєднався і киянин Казимир Малєвич. У 2004 році на міжнародній науковій конференції в Одессі, де я виступав з доповіддю з «Основного закону часу» Велімира Хлєбнікова [67] навіть виникла суперечка між російськими і українськими дослідниками про «батьківщину руського футуризму». На цій же конференціїпровідним хлєбнікознавцем Росії, экс-киянином Олександром Парнісом булозроблено доповідь «Ще раз про принцип економії в поетиці К.С. Малевича» [68], з якоївипливає,що у живопису реалізуватицей принцип досягнення максимального ефектузавикористанням мінімума засобівйому допомогло листуванняз поетом Кручених. Таким чином, названий Туган-Барановським «економічний принцип» широко використовується як в галузях науки, включаючи політологію, так і в мистецтві у процесі еволюції їх складних систем.

До 100-річного ювілею поета Олександру Парнісу разом з Віктором Григорьєвим вдалося реалізувати чудовевидання книги вибраних творів поета, підготувавши «Творіння» Велімира Хлєбнікова [69]. На обкладинціцієї книги присутня монограмма поета, зроблена за рисунком художника Василя Єрмілова ще в 1965 році. Макети ж нереалізованих тодівидань книг Велімира Хлєбнікова збереглись у колекції Олександра Парніса та були показаніним на персональній виставці художника Василя Єрмілова, проведеної в українській столиці в її Мистецькому арсеналі.Її офіційне відкриття в Києві символічно відбулось 22 червня 2011 р., тобто рівно через 70 років від початку Великої Вітчизняної війни, у зв’яку з чим вспливають крилаті рядки «Нас разбудили… Киев бомбили… Так началась война». І епіцентром виставки, по суті, стала картина «22-6-41. Боярка (Війна)» виконана художником в останні 60-і роки його життя, коли він підготував макети книжок Велімира Хлєбнікова, з котрим він дружив і мав листування. Ця картина уявляє собою велике жовто-червоно-зелене коло вспишки вибуху на примісцевій києвської залізнодорожньої станції Боярка, котра за своім емоціональним зображенням просто потрясає лаконізмом зображення жаху початку війни [70], підтверждуючи «принципекономії», максимально реалізований в авангардному живопису Казимира Малєвича. 

Ще напередодні першої світової війни Олександ Богданов, будучи власне засновником системного аналізу в світі, у 1-му томі своєї “Тектології” писав: “І техніка, і наука мають низку найвидатніших відкриттів, чи не найбільшу кількість їх, завдяки перенесенню методів за межі тих галузей, де вони спочатку були вироблені… Перенесення методів цілком об’єктивно і невідворотно доводять можливість їхнього розвитку до єдності, до монізму організаційного досвіду. Але цей досвід не вкладається у свідомості фахівця, як і взагалі в суспільній свідомості нашої доби… Через це, наприклад, найширша і найглибша з об’єднувальних науку ідей ХІХ століття – закон збереження енергії – так довго мусила пробиватися, поки її визнали” [3, Кн. 1, 97-98].

До речі, у сферу суспільних наук цей закон збереження енергії став проникати тільки у другій половині ХХ ст., зокрема, в теорію циклів етногенезу видатного російського історика, географа й етнолога Льва Гумильова [71]. Саме практичне використання цієї теорії Гумильовим свідчить, що Київська Русь була культурно-просвітницькою вершиною тисячолітнього етногенезу народу нашої української землі (України-Руси за визначенням видатного українського історика Михайла Грушевського), розпочатого в першому тисячолітті Християнської ери, а етногенез великоросів, розпочатий з монголо-татарської навали, яка «допомогла» знищити Київську Русь, завершує в наш час свою «фазу надламу», розпочату майже 200 років тому.

Я, в свою чергу, використавцей підхід чверть століття тому при перенесенні механізму «довгих хвиль» Кондратьєва в соціально-політичну сферу при відкритті 30-річних циклів 18-річного «стиснення» і 9-річного «розслаблення» суспільної системирадянського та пострадянського просторуз 3-річним «патовим» перехідним періодом боротьби за політичну владу в СРСР ікраїнах СНД. До речі, про соціальні циклитривалістю 3, 9, 18, 27 і 30 років писав ще Конфуцій.

Як підсумок, говорячи про еволюцію складних суспільних систем, включаючи й їх соціально-економічну складову, соратник засновника синергетики Германа Гакена, директор Інституту теоретичної фізики Штутгартського університету професор Вольфганг Вайдліх, вперше приїхавши у Київ у 1992 р., тобто у перший рік існування незалежної України, на науковий форум з економічної та політичної соціології, у своєму виступі на міжнародній науковій конференції “Катастрофічні суспільні явища та поведінка соціальних систем, що самоорганізуються” нас попередив: “суспільство, психології членів якого притаманні риси тоталітаризму та конформізму, може розвиватися за схемою, яка дуже лякає, циклічно повторюючи то тривалий період жорсткої тоталітарності, то більш короткий – відлиги, що завершується анархією, після якого знову тверда рука. Жахлива перспектива!” [72]. Його думки перетиналися з виявленими мною на той час 30-річними циклами 18-річного «стиснення» – 9-річного «розслаблення» з 3-річним «патовим» перехідним періодом, про які я доповідав навесні 1992 р. в Москві на І-й міжнародній Кондратьєвській конференції, присвяченій століттю з дня народження Миколи Кондратьєва [73]. Як і в маятниковому циклі коливань соціально-політичних систем від демократії до тоталітаризму Питирима Сорокіна [74], у виявленому мною циклі коливань соціально-політичних систем від демократії до автократії проглядається певний синергетичний механізм, на що і вказав у 1992 р. Вольфанг Вайдліх, зробивши і невтішний для нас прогноз, який підтверджується сьогодні реаліями пострадянського простору.

Цікаво, що співпадання зроблених мною кількісних оцінок тривалості складових даного циклу в тому ж 1992 році були знайдені в книзі московського соціолога Юрія Плотинського: «В різних соціальних процесах китайські мудреці знайшли цикли з періодами 3, 9, 18, 27 та 30 років» [59, 57], а через 5 років я знайшов їх підтвердження в опублікованій в 1927 р. ранішній статті Сорокіна [75], що відсилає нас до авторитету Конфуція. Ще через 8 років у розділі «Сталість та життєвий цикл держави» описаний мною цикл було детально представлено в монографії російських учених Вячеслава Петрова та Сергія Селіванова [76]. Цілком слушно вони пов’язали його зі сталістю функціонування держави та її життєвимй циклом. Сьогодні в Росії, та й в Україні зростають загрози загибелі держав вже більше ніж через 10 років від виходу їх книги та 25 – кількісної оцінки мною періодів цього циклу «стиснення-розлабления» суспільно-політичної системи держави як механізму забезпечення визначеної його стійкості.

У 2013 р. закінчилося спрогнозоване мною ще у 1992 р. чергове 18-річне «стиснення» на пострадянському просторі, яке розпочалось у 1994 р. з приходом до влади в Україні Леоніда Кучми та в Білорусії Олександра Лукашенка, а «демократи» Нурсалтан Назарбаєв у Казахстані, а же раніш Борис Єльцин у РФ розігнали свої парламенти, розпочавши у 1994 р. на терені Росії першу Чеченську війну, яку, після закінчення у 1996 р. покійним генералом Олександром Лебедєм, відновив у 1999 р. нинішній президент РФ Володимир Путін, який у 2012 р. «повернувся до влади», яку, по суті, не втрачає вже майже 18 років. Але саме у 2013 р. почався 3-річний «патовий» період боротьби за владу, аналогічний ленінському триріччю Громадянської війни 1918-1920 рр., післясталінському триріччю 1953-1956 рр. боротьби за владу Микити Хрущова спочатку з Лаврентієм Берією, а потім з так званою «антипартійною групою» Малєнкова, Молотова та Кагановича, а також післябрежнєвському триріччю 1982-1985 рр.  зміни генсеків СРСР – Андропова, Черненка, Горбачова.

Таким чином нас чекають «цікаві часи» подальших не тільки соціально-економічних, але й воєнно-політичних змін. Якби гібридна війна РФ проти України не набула б затяжного перманентного характеру, цей трирічний перехідний період міг би вже в 2016 році закінчитися, оскільки реально він почався восени 2013 року з «Революції гідності». Отже гібридна війна відсунула закінчення «патового» перехідного періоду, як у свій час це зробила Велика Вітчизняна війна. Тим не менш, описані цикли вказують на близьке його закінчення або хоча б дають на це певну надію.

Найбільш просунута на рубежі ХХ-ХХІ ст. міждисциплінарна наука - синергетика приділила підвищену увагу проблемі незворотності часу. Свій ранній інтерес до неврівноважених систем, що постійно вагаються між численними станами і ніколи не повертаються до початкових умов, батько сучасної синергетичної парадигми, видатний бельгійський вчений російського походження Ілля Пригожин зберіг до кінця життя. За роботи з термодинаміки необоротних процесів, особливо за теорію дисипативних (неврівноважених) структур, Пригожин був в 1977 р. удостоєний вищої нагороди у світовому науковому співтоваристві - Нобелівської премії.

Він намагався побудувати міст над прірвою між точними (природничими) і гуманітарними (суспільними) науками та створити "нову фізику", яка змогла б, за його словами, "розв'язати конфлікт, пов'язаний з поняттям часу, зняти протиріччя між інноваційним часом розкріпачення людини і періодично повторюваним часом стабільного матеріального світу, в якому будь-яка зміна, будь-яке нововведення з необхідністю виявляються не більше ніж видимістю" [77]. Фокус наукової творчості Пригожина - конструктивна роль порушення симетрії між минулим і майбутнім, так звана стріла часу.

Пригожинське відкриття особливо знаменне для українців, оскільки теорему Іллі Пригожина, сформульовану їм для неврівноважених процесів як четверте начало термодинаміки, що протидіє другому її началу, російський вчений Побіск Кузнєцов назвав "законом Подолинського" [78] - тобто законом, сформульованим видатним українським вченим Сергієм Подолинським ще в 1880 році. Цей закон повинен забезпечити стаціонарний стан (в т. ч. для живих організмів), який відповідає мінімуму виробництва ентропії. Тридцятирічний Подолинський написав піонерську роботу, де вперше показав, що Homo Faber (людина діяльна) завдяки своїй творчій діяльності накопичує і перетворює сонячну енергію на Землі, за допомогою якої створює необхідні засоби виживання людства. Тим самим вона протидіє дисипації енергії і мінімізує приріст ентропії. Таким чином, Подолинським, по суті, й було відкрито четверте начало термодинаміки, що вже тільки в середині XX ст. було викладено точною математичною мовою формул Пригожиним. Враховуючи, що друге начало термодинаміки називають законом зростання ентропії, який забезпечує її максимізацію, четверте її начало врівноважує друге в точці динамічного мінімаксу, функціонування якого великий російський філософ і богослов, астроном, фізик і математик Павло Флоренський назвав "законом ектропії". «Флоренський був професором Московської духовної академії, автором резонансної книги «Стовп і утвердження істини» <...> обдарованим астрономом, що захищав геоцентричну концепцію світу; чудовим математиком, автором «Удаваності в геометрії» і ряду монографій в галузі математики, авторитетом в області фізики <. ..> Так квінтесенцію його космофізичних поглядів у словнику Гранат радянського видання він висловив в авторизованому нарисі: «Основним законом світу Ф[лоренскій] вважає другий принцип термодинаміки - закон ентропії, загального зрівнювання, взятий розширено, як закон Хаосу в усіх областях світобудови. Світу протистоїть Логос - начало ектропії. Культура є свідома боротьба зі світовим вирівнюванням: культура виступає як ізоляція, як затримка зрівняльного процесу всесвіту та збільшення відмінностей потенціалів в усіх галузях, як умови життя, в протилежність до рівності - смерті. Будь-яка культура представляє цільову і міцно пов'язану систему засобів до провадження та розкриття деякої цінності, прийнятої за основну і безумовну, тобто служить предметом віри» [79]. Тобто, доцільна економічна діяльність людей потребує й дотримання певних цінностей культури, яка теж розвивається через інновації.

Таким чином, між українським вченим-космістом Сергієм Подолинським і російським філософом космопланетарного мислення Павлом Флоренським існує прямий зв’язок в області просунутих космофізичних ідей. Він присутнійй в двадцятирічномулистуванні Павла Флоренського з Володимиром Вернадським [80]. Так, з цьоголистування чітко видно, що Флоренський доповнив учення Вернадського про ноосферувченням про пневматосферу, тобто духовну сферу людства. До речі, Павло Флоренський Велімиром Хлєбніковим був включенийуТовариство Голів ЗемноїКулі, котрі об’єднали своїзусилля перед початком першоїсвітової війни в 1914 р. і,за задумкою поета, повинні були скластисвітовийуряд, що призванийвберегти людство від бойні. По суті, доцієїідеї людство повернулось вже у наш час Великої рецессії 2009-2018 рр., створившиВелику двадцятку лідерів держав (G-20), в котрій представлені керівники провідних країн світу практичнозусіх континентів планети Земля.

Данадумка Флоренського про Культуру, котра слугуєзасобом боротьби людства зСвітовим Хаосом через «начало ектропії», дуже близьказа смисломдо «закону Подолинського», котрий вперше пояснив процес, що протидіє розсіянню (диссипації) енергії Сонця на поверхні Землізадопомогою доцільноїекономічної діяльності людей. Саме вона забезпечує їх виживання, а у певні періодиісторії процвітаннята «добробут для всіх» на шляху стріличасу.

Таким чином, синергетичні механизмиеволюції були відкриті ще наприкінці XIX ст. в працях геніального молодого українського мислителя Сергія Подолинського. Тільки нещодавно вдалось переосмислити результатийого досліджень, вперше опублікованих ще в 1880 році. В пионерній науковій роботі міждисциплінарного характеру "Праця людинитаїївідношеннядо розподілуенергії" [78] Подолинський поєднав астрономічні, фізичні, біологічні таекономічні знання. Тільки на рубежі ХХ-ХХI ст. українська наукова спільнота оцінила відкриття Сергія Подолинського, коли 150-річний юбілей з дня народження мислителя буввідмічений виходом у світ збірника його основних працьта проведенням умісті Києві міжнародної наукової конференції [81]. А більше півстоліття тому його ідеї підхопив і розвинув у теорії біосфери та ноосфери Вернадський. Помер Володимир Вернадський 6 січня 1945 р., не доживши 4 місяця до закінчення війни. Перед своєю смерттю він написав людству заповіт:

Ми живемо, у всякомувипадку, в епоху крупнішого перелому. Філософська думкавиявилась безсилою відтворитизвязующу людство духовнуєдність. Духовнаєдність релігіївиявилась утопією. Релігійна віра бажала створитиїї фізичним насиллям – не відступативід убивств, організованих у формі кровопролитних війн і масових страт. Релігійна думка розпалась на множину течій. Безсилоювиявилась й державна думка створитицю життєво необхіднуєдність людства в формієдиної державної організації. Ми стоїмо перед готовими до взаємногознищеннябагаточисельними державними організаціями – напередодні нової різні.

Іяк раз в цейчас… з’явилась в ясній реальній формі можлива для створення єдності людська сила – наукова думка, що переживає небувалий вибух творчості. Це – сила геологічного характеру, підготовлена мільярдами роківісторії життя в біосфері…

Історичний процес на наших очах корінним чином змінюється. Вперше в історії людства інтереси народних мас – усіх і кожного – у вільній думці особистостівизначають життя людства, є мерилом його уявленьпро справедливість. Людство, взяте в цілому, стаєпотужною геологічною силою. І перед ним, перед його думкоютапрацею, стає питанняпро перебудову біосферив інтересах людства, що вільно мислить,як єдиного цілого.

Це новий стан біосфери, до котрого ми, не помічаючицього, наближуємося, йє “ноосфера”…

Ми вступаємодо неї – в новий стихійний геологічний процес – у грознийчас, в епоху руйнівноїсвтової війни. Але важливий для нас факт, щоідеали нашої демократіїйдуть в унісон з стихійним геологічним процесом, з законами природи, відповідають ноосфері.

Можнадивитись, тому, на наше майбутнє впевнено. Воно в наших руках. Мийого не випустимо” [82].

Пройшло вже 70 років, як Вернадським було написано цей заповіт для нащадків. Хотілось би вірити в оптимізм його реалізації. Однак нові грозовіхмари згущуються зпочатку ХХІ ст. над людством і заставляють сприйматийого стримано, прикладаючи максимум зусиль, щоб пророцтво великого сина українського та російського народівзбулись. Тим більше,що протягом останніх роківвідносини між народами Росіїта України складались не найкращим чином і пік їх загострення припавяк раз на 2014-2018роки. И це незважаючи на те, що в 90-іроки ХХ ст. перший президент РФ Борис Єльцин призивав росіян прокидатися з думкою, щодоброго вони зробили для України. В зв’язкузцим згадуються й геніальні рядки безсмертного Тараса Шевченка: «Думи мої, мої думи,лихо мені з вами! Нащо встали на папері сумними рядами?..». 

Останнім часом у світі участилися стихійні лиха з трагічними наслідками, що обчислюються десятками і навіть сотнями тисяч людських жертв, а також десятками і сотнями млрд. дол. збитків. Найбільша по кількості жертв катастрофа відбулася 26 грудня 2004 р. – напередодні Нового 2005 року, коли католицький світ святкував Різдво, а в Україні відбувався останній, третій тур президентських виборів. У цей день в Індійському океані відбувся потужний землетрус силою близько 9 балів за шкалою Ріхтера, що викликав страшну хвилю цунамі, висота якого перевищувала 30 метрів. Вона знищила за останніми даними 273 тисяч чоловік у 13 країнах цього макрорегіону, насамперед, в Індонезії. І збитки від цього виміряються десятками млрд. доларів, а землетруси в Індонезії, Індії, Пакистану, Японії й інших країнах цього небезпечного макрорегіону повторювалися й у 2005 році. Особливо страшний землетрус восени цього року відбувся в Пакистану, де він призвів до близько 80 тисяч людських жертв і знову ж до десятків млрд. дол. збитків. Тільки одноразово ООН виділила на ліквідацію наслідків цих двох природних катастроф, відповідно, три й один млрд. дол., а світове співтовариство  виділило гуманітарну допомогу на загальну суму 13 млрд. дол. За оцінкою ООН роботи для відновлення цього макрорегіону займуть майже 5 років і обійдуться в 9 млрд. дол.  

Як стверджував керівник Агенції МНС Росії і СНД з моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій, начальник ВНДІ ЦОНС (цивільної оборони і надзвичайних ситуацій), керівник Дирекції Європейського центру нових технологій керування ризиками катастроф Михайло Шахраманьян, кількість природних і техногенних катастроф у різних куточках планети в середньому зростає на п'ять-сім відсотків у рік. Якщо вважати, що точкою відліку такої їхньої динаміки стала Чорнобильська аварія, то з 1986 р. до початку нового тисячоліття щорічна кількість природних катаклізмів у світі подвоїлася. І можна з повною відповідальністю говорити, що ми вступили в епоху катастроф, а при такій динаміці їхнього нарощування до 2015 р. їх буловже вдвічі більше, ніж було в 2001 році. До того ж, на пострадянському просторі в умовах поглиблення соціально-економічної кризи не обновлялося екологічно небезпечне устаткування, і, хоча і неофіційно, ще наприкінці 90-х років 2002 рік в Україні було оголошено роком техногенних катастроф у зв'язку з граничним зносом основних фондів. Якщо згадати, що відбулося на 3-х шахтах України та Скнилівському аеродромі в липні 2002 р., де загинуло близько 200 осіб, то можна сказати, що, на жаль, цей прогноз виправдався. Дійсно, якщо не вдасться перевести економіку України на інноваційну модель розвитку, що стимулюватиме заміну екологічно небезпечного устаткування, цей темп нарощування катастроф може навіть підсилитися. Але якщо враховувати не тільки техногенні катастрофи, а й природні, то невідкладним стає пошук різних провісників катастроф. Це важливо і для соціально-політичних катаклізмів, таких, наприклад, як у сусідній РФ, де в тім же 2002 р. у результаті трагічних подій у Москві, на Дубровці загинуло близько 150 чоловік, в тому числі 3 громадянина України. А також у 2004 р., коли в школі в Беслані загинуло в три рази більше людей і половина з них дітей. Або згадати терористичні акти в Мадриді того ж року, або в 2005 р. - у Лондоні, а також у курортних містечках Єгипту і Туреччини, не кажучи вже про щоденні вибухи в Іраку. Кожен з цих терактів призводив до загибелі десятків і навіть сотень людей.

У науковому середовищі існує деякий скепсис щодо можливості передбачення майбутніх катастроф, оскільки це дуже рідко вдавалося вченим з використанням традиційних підходів. Більш того, досить часто, якщо згадати, наприклад, недавню побудову “світлого комуністичного майбутнього”, при реалізації масштабних  цільових комплексних програм одержували результат, подекуди діаметрально протилежний задуманому. У той же час у катастрофічні періоди популярними стають інші підходи, що не мають наукового обгрунтування. Напередодні 17-річчя Чорнобильської катастрофи з цього приводу видатна українська поетеса Ліна Костенко написала:

Людству ніколи не бракувало апокаліптичних візій з посиланням на Йоана Богослова, Нострадамуса чи навіть на бабусю Вангу. Тимчасом суто наукові передбачення якось менше привертали увагу і, спроектовані кудись у невизначене майбутнє, так і залишалися на марґінесах свідомості.

Певно, така вже властивість людської психології: есхатологічні пророцтва сприймаються глибше, ніж сухий науковий прогноз, не вимагають ніяких рішень, а часом навіть схиляють до гедоністичних настроїв чи ескапізму.

Та й, власне, від людей, від людства мало що і залежить. Вони делегують повноваження своїм урядам і президентам, а там уже діють такі механізми політики, на які людство має хіба що мінімальний вплив. А надто коли взяти до уваги, хто стоїть біля пультів світової політики. Час великих постатей, схоже, проминув, дедалі частіше приходять до влади висуванці великих кланів, у практиці яких відсутня етика філософії буття. Глобалізується не тільки економіка чи всезагальна обумовленість інтересів, глобалізуються конфлікти і передумови екологічних, техногенних і моральних катастроф. Ані важелів впливу, ні ефективних механізмів контролю у людства нема. І те, що сьогодні здається всього лиш сюжетом для письменників-фантастів, завтра може стати зловісною реальністю ” [83].

Перш ніж розвити спробу довгострокового прогнозу світового розвитку, що випливає як з «основного закону часу» Велімира Хлєбнікова і катренів Нострадамуса, так і з теорії циклів історичного розвитку Росії й України, запропонованої нами майже 25 років тому [84], кілька слів про роль інтуїції – свого роду дарунок божий прогнозиста. Що стосується передбачень Нострадамуса, то недавно в спільному INTERNET - проекті загальнонаціональної газети «Вісті» і РАН - «Наука» (WWW.INAUKA.RU) від 20.08.04. у статті «Гра в рулетку.  Чи існує технологія, що дозволяє заглянути в майбутнє?» Сергій Лєсков написав:

«Відмінність усіх ясновидців від Нострадамуса полягала в тому, що вони виступали з одиничними пророкуваннями, а Нострадамус створив цілісну систему - масштабну картину майбутнього, хоча його пророкування були мрячні і загадкові…

Чи може сучасна наука запропонувати розумну інтерпретацію провісному дарунку, який виявляв Нострадамус й інші провісники? Сам Нострадамус не ховав того, яким образом він заглядав у майбутнє. У листі королю він докладно описує, що до одкровень його приводили астрономічні розрахунки й осяяння, коли він крізь дзеркало бачить як би в тумані великі і смутні події. Але для сучасної науки це пояснення цінності не представляє. Провини Нострадамуса в тім немає. У його часи просто не існувало термінології, що допомогла б пояснити ці механізми, якщо вони, звичайно, існують.

Один з найбільших фізиків сучасності Роджер Пенроуз з Оксфорда вважає реальний світ фізично зв'язаним зі світом ідей Платона, де вони є єдиною справжньою реальністю, а всі спостереження - їхнє перекручування. Математик Василь Налимов, сподвижник великого Колмогорова, створив модель семантичного простору, аналога світу Платона. У цьому просторі якийсь "інтеграл помилок" можна, як фільтр, накласти на будь-який незрозумілий текст, у результаті чого народжується вже доступний зміст. Усе це, ясна справа, ідеалізм. Яке фізичне явище відповідає просторові змістів? Їм може бути квантовий вакуум, відкритий нобелівськими лауреатами Полем Діраком і Вернером Гейзенбергом. По деяких гіпотезах, квантовий вакуум не підкоряється часу - минуле, сьогодення і майбутнє в ньому синхронні. Але тоді при накладенні усі того ж фільтра нерозшифровані тексти, мрячні ідеї з відділеного від нас часом простору набувають сенсу. Тільки от методика користування цим фільтром невідома нікому. Що, якщо Нострадамус інтуїтивно знав, як підступитися до цього фільтра? Він вірив, що усьому причиною - осяяння...

Прорив до реального змісту відбувається завдяки спонтанному здогаду, інтуїції - у цьому з Нострадамусом солідарні усі творчі натури. "Відкриття в науці, - писав Эйнштейн, - відбувається аж ніяк не логічним шляхом, у логічну форму воно наділяється лише згодом, у ході викладу. Відкриття, навіть саме маленьке, - завжди осяяння. Результат приходить ззовні і так зненацька, як якби хтось підказав його". Сон Менделєєва, яблуко Ньютона - це теж осяяння, накладення семантичного фільтра на текст, прихований у просторі Всесвіту. Прилічені до лику безсмертних Ньютон, Менделєєв і Эйнштейн йшли тим же шляхом, що і Нострадамус, який вважається одіозною фігурою». У цей ряд безсмертних повинний бути поставлений і геніальний Велімир Хлєбніков.

Відповідно до нашого довгострокового прогнозу, виконаному 27 років тому [85] і побудованому на основі “основного закону часу” Хлєбнікова, у 2025 році найбільш ймовірний остаточний вихід з нашого суспільства тотальності, що почалася з розгону більшовиками Установчих зборів 19 січня 1918 р., тобто через  3 9 + 3 9 днів від цієї дати. Саме в цей день більшовицька влада виявила свою підлу сутність, призиваючи до цього народ до виборів в Установчі збори, що вони програли. Але більшовики відмовилися визнати програні вибори, розігнавши Установчі збори. Як би такі негативні приклади не повторювалися в наш час! У результаті цього на крові народу, у тому числі і пролетаріату, установилася його диктатура, а точніше диктатура КПРС, що продовжувалася донедавна. Вірність вибору цієї дати як вихідну точку комуністичної диктатури в СРСР підтверджує путч 19 серпня 1991 р., спроба якого відбулася рівно через 73 року 7 місяців (точно по Нострадамусу – “кінець імперії Антихриста”) [86]. З цим точно збігаються і розрахунки по хлєбніковському “основному закону часу”: через 3 8 + 3 8  днів від 19.01.1918, 23 грудня 1953 р. був розстріляний Лаврентій Берія, зі смертю якого повернення часів до неосталинизму стало неможливим. А вектор історичного часу на зворотному русі одержав негативне зрушення і поміняв свій знак на протилежний. Якщо поцікавитися, чиїм сином був керівник української партійної організації у воєнні та післявоєнні роки, то вірогідно поки відомо тільки, що його мати була простою розумною жінкою, що мала дуже здібного сина. Адже Микита Хрущов, що мав початкову шкільну освіту, відрізнявся неабиякими здібностями, що дозволили йому піднятися на вершину радянської влади. А от те явище, що незважаючи на звірину сутність сталінської влади, він зумів зберегти людяність, пояснює феноменальна доброта його матері, що незважаючи на привілейовані умови радянської партійної номенклатури, у голодні післявоєнні роки сама щоранку пекла пиріжки і розносила молодим солдатикам, що стояли на посадах навколо великої території, що оточує їхнє житло на Десятинній вулиці Києва. Микита Хрущев, прочитавши свою знамениту доповідь на ХХ з'їзді КПРС, від якого рівно стать століття нас зараз відокремлює, остаточно повернув вектор розвитку нашої країни, подарувавши перед цим Україні ще і Крим «у знак братерської дружби російського й українського народів». До речі, через 3 8 + 3 8  днів від часу проходження цього з'їзду відбулися історичні події в Біловезькій пущі, що винесли смертний вирок СРСР, і з 1992 р. Україна реально початку своє життя як незалежна країна.

Але остаточне врятування від спроб реставрувати тоталітарну імперію, одну з яких Україна і Грузія переживають у наші дні, відбудеться тільки через 7 років. Для того щоб зрозуміти що ці спроби не увінчаються успіхом треба звернутися до думок геніального українця Володимира Вернадського, що пророчо писав у рік сталінського Великого перелому (1929) у листі з Праги до Парижу сину Георгію – історику євразійського напрямку, що якщо коли-небудь Україна і Грузія вийдуть із СРСР, то ніколи туди вони вже не повернуться.

Через 3 9 + 3 9 днів від дати розгону Установчих зборів більшовиками - 19 січня 1918 р., подія 30 жовтня 2025 р., по катрену того ж Нострадамуса:

 “Кінець жовтня двадцять п'ятого року,

  І століття двадцять перше з найтяжчою долею.

  Крушитилі віри своїх засоромляться народів…

Шах Персії зім'ятий єгиптянською ворожнечею» [87],

трактується його російськими апологетами як остаточний результат тоталітаризму, вирощеного комуністичною диктатурою, з нашого суспільства. При цьому протягом найближчих 7 років можливий розкол в ісламському світі, до якого сьогодні належить територія не тільки Центральної і Передньої Азії (Древньої Персії), але і Північної Африки, де тисячі років проживають єгиптяни. Адже зараз, наприклад, відношення до війни в Афганістані таІраку США з коаліцією країн з різних куточків планети як у християнському, так і в мусульманському світах далеко не однозначне. Та й в самому Іраку релігійно-етнічна війна між сунітами і шиїтами не вщухає. Звичайно, такі необережні дії, як поява карикатур на пророка Магомета в європейській пресі, можуть консолідувати ісламський світ проти християнського. Але ж давно Західною цивілізацією відпрацьовані і технології, що відповідають відомій тезі «Розділяй і пануй». І якщо тисячоріччя тому відбувся розкол християнського світу, то чому йому не бути й в ісламському світі? Адже тенденція інтернаціоналізації і глобалізації з її вже помітними негативними перегинами, зрештою, у відповідь на доцентрові рухи планетарного масштабу може викликати і зворотні рухи відцентрового характеру, що вже спостерігаються у світі.

Причому, у даному випадку мова йде не про суспільні суперпроекти побудови «світлого майбутнього» - комунізму і ще більш «світлого сьогодення» - капіталізму, а про природні «фізичні» процеси самоорганізації людського співтовариства у відповідь на тенденції, що не влаштовують його. При цьому ці процеси можуть здобувати і катастрофічний характер у формі воєн, провісниками яких можуть бути і природні катаклізми. Вони іноді відбуваються і незабаром після суспільних конфліктів як свого роду Божа кара народів, що не можуть знайти між собою спільну мову. Наприклад, Спітакський землетрус 1988 р. у Вірменії відбувся незабаром після початку війни за Карабах, а землетруси 2001 р. в Індії та 2005 р. у Пакистану - в районі Кашміру, де багато років діє постійний конфлікт між цими країнами, перетворюючись у збройні сутички з втратами людей. Кількість же жертв двох останніх землетрусів перевищила 130 тис. чол.

Примітно, що кардинальні соціально-політичні події збігалися з перепадами сонячної активності та географічно переміщувались залежно від ендогенної соціально-психологічної готовності соціумів щодо участі в біфуркаційних подіях на піку сонячної активності. Різкі зміни соціально-психологічного стану соціуму, що провокують його кризовий стан, дуже нагадують механізм проявів землетрусів. Так, родоначальники методу оцінки інтенсивності землетрусів – видатні американські вчені Бено Гутенберг і Чарльз Ріхтер, які ще у 1935 році запропонували та обгрунтували 12-бальну шкалу Ріхтера, вказували на можливості екзогенного впливу на тектоніку Землі космічних факторів як “спускового механізму” [88]. Очевидно, аналогічний механізм спрацьовує і стосовно соціально-психологічної напруги. Багато фактів говорять про те, що пояснення соціальних подій і явищ треба шукати у міждисциплінарному просторі; тим паче, що ефективно розглядаються сьогодні не тільки річні чи місячні, а й добові показники інтенсивності зміни сонячної активності.  

Якщо подивитися “Тисячолітній літопис надзвичайних явищ природи” наприкінці першого – початку другого тисячоріччя Християнської ери, то багато які з них вражаюче збігаються з тим, що діється сьогодні у світі:

995 -   Вірменія. - Сильний землетрус. Було зруйновано три міста…

999–Західна Європа. - Посуха : “Нечуване жарке літо”.

1000 – Уся Земна куля. - 29 березня сильний землетрус на всій 

           Земній кулі…у Кракові зруйновано безліч будинків.

           Російська земля. – Сильна повінь: “Бисть поводь велієп”.  

           Сувора зима.  Холоди продовжувалися надзвичайно довго.

           Посуха, що охопила Західну Європу, імовірно, мала місце й у

           російських землях. Літописи відзначають, що після 990 р. рясний

           врожай був тільки в 1003 р.

          Західна Європа. В Франції і Німеччині була така посуха і 

          жара, що всі ріки висохнули. У водоймах гинула риба.

          Голодний рік. Голод і мор продовжувалися до 1006 р.

1002-1003 – Київська Русь. – Дощове літо: “Дощі мнозі”…

1001–1005–Західна Європа. – Посуха.

1008 – Київська Русь. - Посуха. Навала сарани: “...биша прузі

          мнозі”. Голодний рік.    

1011 – Київська Русь, Європа, Північна Африка. – Жорстока зима.

            Замерзнув Босфор. Лід на Нілу.

1012 – Західна Європа. – Великі повені на Дунаї і Рейні” [89].

Таким чином, як і наприкінці другого тисячоріччя в Спітаку і ще двох вірменських містах, за п'ять років до кінця першого тисячоліття в трьох містах Вірменії був страшний землетрус. А в 999 році цунамі (згадаємо цунамі кінця 1999 року на узбережжя Індії, що знищив тисячі людей) закинув скандинавський корабель вікінгів в Америку, що вже тоді була відкрита європейцями, майже за половину тисячоліття до Колумба.

Виходячи з тисячолітнього циклу планетарного розвитку і з прогнозів посилення сонячної активності наприкінці ХХ – початку ХХІ століття, нами ще на початку – в середині 90-х років прогнозувалася активізація проявів стихійних лих на Землі з наближенням до кінця другого тисячоріччя. І, особливо, на початку третього тисячоліття, що спостерігається вже сьогодні. Ми передбачали це 10 років тому в публікації в газеті “Київські Відомості” за назвою “Найближчі 15 років нас буде трясти, заливати … і давити депресіями” [62]. Так називалося інтерв'ю з нами журналістки газети “Київські Відомості” Наталії Куроленко,що завідує в ній відділом науки. Причому, наш прогноз соціально-економічної кризи виходив з часу закінчення чергової «довгої хвилі» Кондратьєва (К-хвилі) кризовою фазою, що припала саме на рубіж тисячоріч. На жаль, цей прогноз цілком підтвердився реальними катастрофами й черговою глобальною економічною депресією, у яку вступило світове господарство на рубежі нового тисячоріччя. Адже у перший 2001 рік нового тисячоліття темп приросту обсягів світового валового продукту (СВП) знизився до 2,2%, хоча в минулому останньому 2000 році минулого тисячоріччя він дорівнював 4,5%. Ще більше падіння темпу приросту ВВП (з 3,7% у 2000 р. до 0,5% у 2001 р.) спостерігалось в найрозвинутішій країні світу – США, де він складає майже третину СВП. У другій країні світу – Японії він впав з 2,3% до 0,4%. Тобто у двох найрозвинутіших країнах світу спостерігався повзучий у 0,4-0,5% темп приросту їх ВВП, що характеризував стагнацію їх господарств напередодні рецесії, яка в наступному році характеризувалась у Японії падінням ВВП на 0,3%. У США йому не дала впасти розв’язана в Афганістані війна, що розкрутила в 2002 році темп приросту ВВП до 1,6%. Саме такий темп приросту ВВП спостерігався в 2001 р. в Єврозоні, який з лагом у два роки впав у 2003 р. теж до 0,5%, а в провідній її державі – Німеччині, та взагалі третій країні світу за рівнем ВВП, останній впав у цьому ж році на 0,1%. По суті провідні країни світу  опинились в перші роки третього тисячоліття Християнської ери в стані економічної стагнації. А її попередженням є фінансові кризи кінця ХХ століття, про що видатний український економіст Михайло Туган-Барановський писав ще у 1894 р. у своїй книзі “Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини та найближчі впливи на народне життя”.    

Вже в середині 90-х років ХХ століття було відомо, що за п'ятиліття 1990-1994 р. середня щорічна кількість катастроф у світі зросла в порівнянні з п'ятиліттям 1965-1969 р., тобто п'ятирічкою найбільш високих темпів економічного росту не тільки в народному господарстві СРСР, але й у світовій економіці на підйомі післявоєнного економічного буму четвертої К-хвилі, майже в 3 рази. У наступне п'ятиліття, на яке припав мінімум сонячної активності 1996 р., їх було трохи менше, ніж у попередньому, але наприкінці минулого і, особливо, на початку нового третього тисячоліття вони стали нарощуватись з ще більшим темпом. Уже напередодні кризових 90-х років усвідомлення того, що природні катастрофи є серйозною перешкодою розвитку економіки, спонукало Генеральну асамблею ООН  прийняти 22 грудня 1989 р. Резолюцію (№ 44/236), у якій період з 1990 по 2000 рік був проголошений Міжнародним десятиліттям по зменшенню стихійних лих.

Поряд із природними нещастями спостерігається аналогічний ріст техногенних катастроф і економіка багатьох країн практично не в змозі компенсувати втрати від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру. Як стверджували вже у 2004 р. лідер української школи циклістики Арнольд Кулінкович разом зі своїм петербурзьким братом у статті “Гармонія Всесвіту”: “У третє тисячоліття людство вступило розколотим на багатий та процвітаючий «золотий мільярд» і бідне та, що найжахливіше, з кожним днем усе більш збідніле і, здавалося б, позбавлене історичної перспективи інше населення планети. Більш того, усе людство виявилося посадженим на «енергетичну голку», оскільки енергетичне споживання зростає, причому зростає в геометричній прогресії — у два рази за кожні 20 років. Це означає, що через два століття людям потрібно буде витрачати в тисячу разів більш енергії, ніж зараз, через чотири — у мільйон разів, через шість століть — у мільярд раз більше! Чим більше витрачається енергії, чим складніше організації життя, тим усе більш ймовірні техногенні катастрофи, усіляких масштабів, аж до загально планетарних” [90].

Вже через п’ять років після Чорнобильської аварії, в останній 1991 рік існування СРСР тут була навіть затверджена державна науково-технічна програма «Безпека населення і народногосподарських об'єктів з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф». У рамках цієї програми в РФ дійсно було почато систематичне вивчення природних загроз, що не зупинила навіть економічна криза, що синхронно охопила всі пострадянські держави, створені на руїнах СРСР, що розпався. Активізувало роботу і російське Міністерство з надзвичайних ситуацій (МНС РФ) на чолі з постійним його керівником-професіоналом Сергієм Шойгу (в останны 5 рокыв, ставши міністром оборони РФ, заклеймив своє им’я війноюз Україною). В Україні також існує подібне міністерство, керівники якого мінялися разом із майже щорічною зміною Кабінетів Міністрів, а функціонування залишає бажати кращого. Правда, з найкращого боку зарекомендував себе мобільний госпіталь МНС України, який відзначився при наданні допомоги населенню, що постраждало від руйнівних землетрусів в Індії, Пакистані, Ірані, Туреччині й інших країнах планети, і навіть одержав міжнародну нагороду в 2005 р.

Ще до зазначеного вище інтерв'ю з нами, де ми акцентували увагу на необхідність наукового прогнозування криз і катастроф, у травні 1994 р. у Йокогамі пройшла Всесвітня конференція з природних катастроф. Вона прийняла декларацію, у якій призвала усіх до того, що боротьба за зменшення збитків від природних катастроф повинна стати важливим елементом державної стратегії всіх країн у досягненні сталого розвитку [91]. Саме в цій декларації вперше пролунав заклик до стратегії, заснованої на науковому прогнозуванні та попередженні катастроф. «Краще попередити стихійне лихо, чим усунути його наслідки» - так записано в підсумковому документі Йокогамської конференції. При цьому світовий досвід показує, що витрати на прогнозування і забезпечення готовності до природних подій надзвичайного характеру до 15 разів менше в порівнянні з відверненим збитком. І це в середньому по світу, а при наших мізерних зарплатах – цей розрив у витратах  значно більший і досягає двох-трьох порядків. 

15 років тому Наталія Куроленко повторила інтерв'ю з нами, що вийшло за назвою “Катастрофи приходять за графіком” [92]. Слід зазначити, що колишня влада в Україні не прислухалася до цих прогнозів, що викликали тоді навіть посмішки у відповідності з прислів’ям: “Поки півень не клюне…”. Але, як говориться, зараз уже не до сміху не тільки владі, але й населенню, що не тільки спостерігає за кризами і катастрофами, що діються в Україні та світі, а й страждає від них, втрачаючи іноді не тільки майно, але й життя. Досить згадати про січневі і лютневі морози 2005 року в місті Алчевську Луганській області або Олександрії Кіровоградської області, та й взагалі в Україні, де навіть за офіційними даними за тиждень-другий загинуло від цих морозів близько тисячі  громадян. А десятки тисяч загинувших у час війни України з РФ у 2014-2018 рр. А яким стає авторитет у влади, що допустила такі наслідки лих? Відповідь на це питання загальновідома.

Якщо говорити про конкретні дати серії природних і техногенних катастроф початку нового третього тисячоріччя Християнської ери, то вони почалися в Індії, вже в січні 2001 р., зі страшного землетрусу, що забрав більше 50 тисяч людських життів. Але за п'ять місяців до нього, як свого роду провісник майбутніх катаклізмів, у серпні 2000 р., з тижневим інтервалом, після приходу до влади президента РФ Володимира Путіна відбулися три знакових катастрофи в Росії. Спочатку 8 серпня - вибух в центрі Москви, у підземному переході біля станцій метро “Пушкінська” та “Тверська” зі знаковими 13 людськими жертвами. Потім загибель військової атомної субмарини “Курськ” у підвідному царстві Баранцева моря, де людських жертв було вже на порядок більше. І наприкінці серпня пожежа в піднебессі телевежі в Останкіно, де загинуло тільки 3 людини.

Але остання катастрофа в головному медійному центрі всієї Росії, незважаючи на мінімальні людські жертви, була досить знаковою для всіх трьох катастроф. А відбулися вони протягом одного місяця останнього року другого тисячоріччя Християнської ери, послідовно в підземному, підводному і піднебесному царствах різних природних стихій. Ці катастрофи були свого роду провісником і попередженням не тільки для РФ, а й для людства всієї планети, що вступила в епоху катастроф. (А через 18 років у день чергових президентських виборів Путіна – страшна катастрофа з масовою загибеллю дітей в Кемерові – жертв його правління в Росії).

Через рік від катастрофи в найвищій точці столиці РФ світ приголомшила інша, ще більш страшна катастрофа - 11 вересня 2001 р. у США, теж у піднебессі двох найвищих хмарочосів Нью-Йорку, що стала знаковою подією, яка визначила початок ХХІ століття як час активізації дій світового тероризму.

У травні-липні наступного 2002 р. у тій же Індії  спочатку спека, а потім повінь забрали близько тисячі жертв. У катастрофічному серпні того ж року Західна Європа, Південно-Східна Азія (тільки в Китаю близько тисячі загиблих), Північна і Південна Америка взагалі нагадували всесвітній потоп, що закінчився тільки у вересні. Відповідно до доповіді Всесвітньої метеорологічної організації, 2002 рік є надзвичайним по числу й силі повеней: від цього стихійного лиха в більш, ніж 80 країнах світу постраждали понад 17 млн. чоловік, причому не менше 3 тисяч з них загинули; по тим же даним, матеріальні збитки на вересень місяць перевищили 30 млрд. доларів.

У 2004 р. в “чорну п'ятницю” - 6 лютого в московському метрополітені у вагоні потягу, між станціями “Автозаводська” і “Павелецька”, вибух за офіційними даними забрав 39 людських життів, а за неофіційними - жертв було більше сотні. У цей же день в Індонезії відбувся потужний землетрус близько 7 балів по шкалі Ріхтера, що було свого роду знаковим попередженням ще більш потужного землетрусу з цунамі наприкінці того ж  року в тім же макрорегіоні. Вже у вересні в тій же Росії страшний вибух і стрілянина в бесланській школі принесли рекордну кількість – близько півтисячі жертв від подібних терористичних актів і серед них – майже половина дітей.

Масштабні повені, викликані сезоном дощів, що почалися в травні 2005 року, за літо забрали тисячі людських життів у Китаю. Так чи інакше від стихії в країні постраждало майже 8 мільйонів осіб. Ріки, що вийшли з берегів, зруйнували більше 50 тисяч будинків. Влада терміново евакуювала в безпечні місця близько мільйону осіб. Водна стихія, небагато затихнувши в Китаю, перекинулася в сусідню Індію, де теж забрала тисячі людських життів. Крім того, за офіційними повідомленнями, в Індії висока температура повітря з'явилася причиною смерті також тисяч людей. Найбільше потерпіли жителі штату Орісу. Там стовпчик термометра піднявся до оцінки 50 градусів за Цельсієм в тіні. Як правило, жертвами екстремальних погодних умов стають представники бідних шарів населення – вони не мають кондиційованих приміщень, а щорічні мусонні дощі, що могли б принести прохолодь, затримуються. Опади випали лише на узбережжя південного штату. Страшна спека близько 40 градусів за Цельсієм в 2005 р. спостерігалася й у Європі, особливо в Італії, де є її жертви, у зв'язку з чим пригадується 2003 рік, у якому в цій країні від спеки загинуло 8 тис. чоловік. Усі ці стихійні лиха ведуть й до збитків, що оцінюються мільярдами доларів.

Уже наприкінці серпня 2005 р., у США внаслідок нападу урагану "Катрина" кількість загиблих досягла більше тисячі людей. Незважаючи на попередні заходи з масовою евакуацією півторамільйонного населення з зони стихійного лиха, найбільше постраждав Новий Орлеан (штат Луїзіана). Свою роботу тимчасово припинила атомна електростанція Ватерфорд, що розташована за 35 кілометрів від цього міста. Нафтові компанії евакуювали працівників зі своїх платформ у Мексиканській затоці. Прогнози експертів щодо подорожчання чорного золота через ураган підтвердилися. На нью-йоркській товарній біржі ціна бареля нафти досягла нового рекордного рівня - 70 доларів. Це уже четвертий ураган такої руйнівної сили, відколи в Сполучених Штатах спостерігають за природними явищами. Востаннє могутній напад стихії американці пережили в 1992 році. Тоді ураган Ендрю пронісся над Флоридою, забрав понад 40 життів і завдав шкоди на 44 мільярди доларів. Цього разу лише страхові компанії виплатили постраждалим десятки мільярдів доларів. Загальні збитки від урагану перевищили 100 мільярдів доларів, а ця цифра в півтора рази більше річного обсягу ВВП України. Такі шалені розміри економічних збитків говорять, що еколого-природні катастрофи зможуть дуже підсилити економічну кризу в будь-якій країні, додавши їй системного характеру, який враховує і соціально-політичну складову системної кризи. У найбільш розвинутій країні світу – США вона зв'язана і з перманентними війнами, що періодично веде ця держава в різних куточках світу, залучаючи до участі в них більшість країн, у тому числі Україну.

 Як уже вказувалося, ХХІ сторіччя почалася як епоха світового тероризму. У відповідь на терористичні акти з боку ісламістів, що відбулися у вересні 2001 р., вже в 2001 р. США почали війну в Афганістану, а в 2003 р. – в Іраку за участю багатьох країн світу, у тому числі України. І хоча остання війна офіційно закінчилася 1 травня 2003 р., тобто майже три роки тому назад, після цього американських воїнів загинуло понад тисячу, а іракців – тисячі і тисячі. А в самих США після катастрофічних подій урагану "Катрина" президента Джорджа Буша критикували і за те, що гроші на зміцнення дамб біля Нового Орлеана він використовував на війну в Іраку. Таким чином, воєнно-політична та соціально-політична криза в далекому азіатському макрорегіоні, на подолання якого залучаються великі фінансові кошти, може спровокувати економічну кризу в країні-ініціаторі першої.

А дійсного кінця цій війні, як й війнам між Ізраїлем і Палестиною, а також між Індією і Пакистаном не видно й сьогодні, що говорить про активізацію військових конфліктів на початку п'ятої “К-хвилі” і відповідає другій емпіричній правильності теорії «довгих хвиль», сформульованій ще їх першовідкривачем Миколою Кондратьєвим у 20-і роки ХХ століття [13]. Тим самим підтверджується не тільки соціально-економічна, а й воєнно-політична складові цього могутнього прогнозного інструментарію, що дозволяє його використовувати в оцінках майбутнього довгострокового розвитку людства планети Земля.

Таким чином, останнім часом у світі участилися стихійні, техногенні та антропогенні лиха різного виду з трагічними наслідками. Улітку 2005 р. майже щодня надходили повідомлення про залізничні, чи морські авіакатастрофи, значна частина яких відбулася через погодно-кліматичні негаразди. Як указувалося, масштабні повені в сезон дощів відбулися в Китаю й Індії. Страшна жара (близько 40 градусів за Цельсієм) у 2005 р. спостерігалася у Європі, особливо на півдні Західної Європи, багато потерпілих було в Італії. В той же час відповідно до офіційних даних, з початку року в Іспанії було більше трьох тисяч пожеж, через посуху вдвічі скоротилися запаси води у водоймищах, пересихали численні дрібні річки. Страждала від жари й сусідня Португалія, де пожежі без зупинки палали майже місяць. Вигоріло 240 тис. га землі, спалено тисячі гектарів лісу. А на півдні Франції і Німеччини, в Австрії, Угорщині, Швейцарії, Хорватії, і особливо в Румунії – навпаки, страшні грози викликали повені. Взагалі збитки від водно-вогненних нещасть у Європі 2005 р. складають понад 2 млрд. євро. Не менше збитків принесе і зима 2005-2006 рр.

Ясно, що ці конкретні катаклізми передбачати було неможливе, але сам катастрофічний період 2000-2005 р., до якого необхідно було готувати людство як у соціально-психологічному, так і в технолого-економічному планах, був дійсно прогнозований, виходячи з різноманітних циклів розвитку природи і суспільства та їхньої синхронізації в реперних точках зміни сонячної активності. Як вже вказувалось, після страшної катастрофи в Нью-Йорку й Вашингтоні, у відповідь на неї США почали в 2002 р. війну в Афганістану, а в 2003 р. - в Іраку. Узагалі, сьогодні можна зробити висновок, що початок 2003 р. мав просто містичний характер, хоча ми цей висновок зробили більше трьох років тому. Особливо, якщо згадати виступ у Конгресі США наприкінці січня того року президента Джорджа Буша з промовою з приводу змін у податковій політиці країни, а, головне, про бюджетне фінансування майбутньої війни в Іраку з бурхливою її підтримкою членами Конгресу. А потім, практично через день, відбулася трагічна загибель американського космічного корабля “Колумбія”, причини якої до цього часу остаточно не з'ясовані, а деякі збіги носять, знову ж, містичний характер. Адже минула катастрофа американської космічного човника “Челенджера” відбулася на початку 1986 року, напередодні Чорнобильської катастрофи, що стала провісником майбутніх природних і техногенних, воєнно-політичних та соціально-економічних катаклізмів на постсоціалістичному і пострадянському просторах. І знову ж вражаючі збіги: обоє космічні екіпажі складалися з 7 членів - 5 чоловіків і 2 жінок, а ізраїльський космонавт “Колумбії” брав участь у бомбардуванні Іраку в попередній війні “Бура в пустелі”. Ця війна була в часи президентства Буша - старшого, що відповідає рамкам 12-літнього історичного циклу, включаючи триадність 4-літніх політично-перевиборних циклів у США.

З огляду на те, що одна з найбільш розвитих теорій циклічності історії в ХХ столітті видатного англійського вченого Арнольда Джона Тойнбі [93] стверджує, що кожна цивілізація перед прийняттям стратегічних рішень робить виклик Богу і має від нього знакову відповідь на цей виклик, то чи не є ця трагічна подія саме тою негативною відповіддю з Космосу? Звернувши увагу на цей факт, ми попереджали, що війна в Іраку може прийняти затяжний характер і стати для США “другим В'єтнамом”, а для України - “другим Афганістаном”. Слава богу, українські військові наприкінці минулого року вже покинули цю чи не найбільш гарячу точку планети, втративши там 13(?) людських життів.

Сонце протягом тисячі років не поводилося активніше, ніж зараз. Астрофізик з Гарвардського університету Джон Коль назвав цю активність “безпрецендентною”. За його словами, імовірність двох підряд могутніх спалахів на Сонце, спрямованих на Землю, настільки низька, що явище, що відбулося наприкінці 2003 р. (за тиждень з 28 жовтня по 5 листопада їх було 4) варто розглядати як аномалію. Ми також знайшли, що перші два тижні липня 2005 р., коли річні числа Вольфа наближаються до мінімуму 2006-2007 р., сонячний диск раптом наповнився групами плям. Сонячна активність за перші п'ять липневих днів збільшилася в два рази з W=96 - 1 липня до W=192 - 5 липня і збереглася на рівні W=181 - 6 липня. А ранком у Лондоні прогриміла серія вибухів у метро й автобусах, що забрала більш 50 людських життів. А в інших країнах протягом наступного тижня відбулися серії залізничних катастроф у Пакистані, ПАР, Польщі, і повені в Індії, Румунії і, навіть, Україні, що забрали людських життів ще більше. Тільки в Китаї повінь у червні й аварії на шахтах у липні забрали майже сотню людських життів, а сонце, здається, взагалі, збожеволіло.    

Таким чином, ніколи не втратить актуальність теза Олександра Чижевського: “Державна влада повинна знати стан Сонця в будь-який момент і порівнювати з ним свої рішення, оскільки свідчення Сонця безпомилкові й універсальні в просторі і часі[94]. Упровадження механізму відстеження динаміки змін сонячної активності й інших космофізичних факторів дасть можливість запобігти катастрофічні події, зм'якшуючи їхні негативні наслідки. Енергія Сонця наповнює усе - і тіло, і душу, і природу, і соціум. Але разом з позитивним його впливом, без якого не було б можливе життя на планеті Земля, різкі зміни сонячної активності мають і негативні наслідки для біо і соціодинаміки.

Узагалі ХХІ століття порушило визначені закономірності зміни сонячної активності, що має нині характер мерехтливої аритмії, як відомо, досить небезпечної й для окремого людського організму, і для соціуму в цілому. Автор мав “щастя” отримати такий діагноз роботи свого серця після того, як швидка допомога відвезла його з роботи до лікарні вранці саме 11 вересня 2001 р., де увечері він спостерігав на екрані телевізора катастрофу, що й стала символом приходу ХХІ століття. Саме така мерехтлива аритмія процесів на Сонці підсилила можливості переходу динаміки процесів на Землі не “від хаосу до порядку” за Іллею Пригожиним [95], а, навпаки – від порядку до хаосу. А створена ним і Германом Хакеном синергетика тісно зв'язана з теорією катастроф Рене Тома і Володимира Арнольда [96]., що дають їм наукове пояснення і вже мають приклади успішного застосування в практиці прогнозування. Існують вже й перші спроби оцінити інвестиційні аспекти економіки катастроф українським вченим Сергієм Козьменко на прикладі розробки бізнес-плану антисейсмічної програми для регіону [97].

Есхатологічна проблематика має своєрідність у різні періоди людської історії. Утім,  інтерес до неї циклічно повторюється в кризові періоди соціуму. Українська поетеса Ліна Костенко, синхронізуючись з передбаченнями Андрія Сахарова 40-літньої давнини, до чергових Чорнобильських «роковин» написала:

“Свого часу академік Сахаров попереджав, що існує цілий ряд ознак, які вказують на те, що з другої половини ХХ століття людство вступає у критичний і особливо відповідальний період своєї історії. Під кінець століття ці ознаки набули вже характеру явищ незворотних. Не кожен чує гул наростаючої катастрофи. Сахаров чув. Але його не дуже почули. Власне, не хотіли почути. А нині, на початку ХХI століття, є вже підстави сказати, що людство стрімко і неухильно вступає у період безвідповідальний. Настільки, що при спонтанному збігові непередбачуваних факторів воно може навіть і не встигнути підвести риску під своєю історією.

Це вже не нові реалії, це нова реальність.

Вона підступала довго й помалу, а настала враз і зненацька — у сумі своїх ознак, що знаменують ХХI століття. Критична маса невирішених проблем, глобальні демографічні дисбаланси, грізні порушення екосистем, залежність від вичахаючих енергоресурсів, невідступна загроза світового конфлікту — все це вимагає нового мислення, нової енергетики душ, нових політичних підходів і консолідації всіх інтелектуально спроможних сил ” [83].

Саме нову енергетику душ, нові політичні підходи та консолідацію всіх інтелектуально спроможних сил України ми спостерігали у дні Помаранчевої революції, двигуном якої була містична енергія альтруїстичної любові, про значне підвищення ролі якої в майбутньому пророче писав ще 50 років тому видатний соціолог світового рівня Питирим Сорокін:

“Незабутній урок катастрофи ХХ століття переконливо показує, що без збільшення «виробництва, нагромадження й поширення» енергії неегоїстичної любові, ніякі інші засоби не зможуть не запобігти майбутні самовбивчі війни, не встановити гармонічний устрій людського універсуму. Таємничі сили історії, здається, пред'явили людині ультиматум: загинь від своїх власних рук або здіймися на більше високий моральний рівень за допомогою благодаті творчої любові. Ця ситуація пояснює, чому зараз почате серйозне вивчення цієї енергії й чому вона, імовірно, стане найбільш важливою областю досліджень у майбутньому” [98].

 Література:

1. Хакен Г.  Информация и самоорганизация. Макроскопический поход к сложным системам. – М.: КомКнига, 2005. – 248 с. – С. 18.

2. Берталанфи Л. Общая теория систем – критический обзор // Исследования по общей теории систем / Под ред. В.Н. Садовского, Э.Г. Юдина. – М.: Мир, 1969.

3. Богданов А.А. Тектология: Всеобщая организационная наука.  – М.: Экономика, 1989. - В 2-х кн.: Кн. 1. – 304 с.; Кн. 2. – 351 с.

4. Вайдлих В. Социодинамика: системный подход к математическому регулированию в социальных науках: Пер с англ. / Под ред. Ю.С. Попкова, А.Е. Семечкина. – М.: Едиториал УРСС, 2005. – 480 с.

5. Scumpeter J. Business Cycles: A Theoretical, Historical and Statistical Analysis of the Capitalist Process. – N.Y. - L., 1939.

6. Шумпетер Й.А. Теория экономического развития. – М.: Мысль, 1982. – 455 c.

7. Федотов Г.П. Гибель империй / Г.П. Федотов // Собрание сочинений в 12 т. – Т. 9. – М., 2004. – С. 251-252.

8.  Полибий. Всеобщая история. В 40 книгах, 3-х томах. – С.- Пб.: Ювента – Наука, 1994 - 1995.

9. Сыма Цянь. Исторические записки (Ши Цзи). В 9-ти т. – М.: Издательская фирма “Восточная литература” РАН, 1972 – 2011.

10. Дарвин Ч.  О происхождении видов путем естественного отбора или сохранении благоприятствуемых пород в борьбе за жизнь http://charles-darwin.narod.ru/origin-content.html

11. Juglar C. Des crises commerciales et de leur retour periodigue en France < en Angleterre et aux Etats-Unis / Clement Juglar. – Paris, 1862.

12. Kitchin J. Cycles and Trends in Economic Factors / J. Kitchin // Review of Economic Statistics. — 1923. — Preliminary. — Vol. V. — Jannuary. — P. 10-16; Crum W. Cycles of rate on Commercial Paper / W. Crum // Review of Economic Statistics. — 1923. — Vol. V. —  Jannuary.

13. Кондратьев Н. Д. Большие циклы конъюнктуры. / Н. Д. Кондратьев // Вопросы конъюнктуры. — 1925. — Выпуск 1. — Т. I. — с. 28-79.;  2-е изд.: Кондратьев Н. Д. Избранные сочинения. / Н. Д. Кондратьев – М.: Экономика, 1993. – с. 24 - 83; Большие циклы экономической конъюнктуры. Доклад в Институте экономики 6 февраля 1926 г. / Н. Д. Кондратьев // Кондратьев Н. Д. Проблемы экономической динамики. — М.: Экономика, 1989. — с. 172-226.

14. Маркс К. Капитал. Критика политической экономии / Карл Маркс. – М.: Политиздат, 1978. – Т. 1., Кн. І: Процесс производства капитала. — 908 с.; Т. 2., Кн. ІІ: Процесс обращения капитала. — 648 с.; Т. 3., Кн. ІІІ: Процесс капиталистического производства взятый в целом. — 1084 с.

15. Jevons W. S. Investigation in Carrency and Finance / William Stanley Jevons. — London, 1884.

16. Kuznets S. S. Cyclical Fluctuations: Retail and Wholesale Trade, United States, 1919– 1925 / Simon Smith Kuznets. — New York, 1926; Kuznets S. S. Secular Movement in Production and Prices / Simon Smith Kuznets. — Boston, 1930; Kuznets S. S. Modern Economic Growth: Rate, Structure and Spread / Simon Smith Kuznets. — New Heaven, 1966.

17. Митчелл У. К. Экономические циклы. Проблема и ее постановка. / Уильям Клэр Митчелл. — М.; Л.: Госиздат, 1997.

18. Туган-Барановский М. И. Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и ближайшие влияния на народную жизнь / М. И. Туган-Барановский. — СПб., 1894.; Туган-Барановский М. И. Промышленные кризисы. Очерк из социальной истории Англии / М. И. Туган-Барановский. – 2-е совершенно переработанное издание. — СПб., 1900. — переиздание: Киев: Наукова думка, 2004. – 333 c.; Туган-Барановский М. И.Избранное. Периодические промышленные кризисы. История английских кризисов. Общая теория кризисов. / М. И. Туган-Барановский.  — 3-е совершенно переработанное издание — СПб., 1914. — переиздания: Пг.-М., 1923; М.: РОССПЭН, 1997. – 574 c.

19. Сміт А. Добробут націй. Дослідження про природу та причини добробуту націй / Адам Сміт. — К.: Port-Royal, 2001. – 593 с.

20. Хансен Э.Экономические циклы и национальный доход / Р. Харрод, Э. Хансен. Классики кейнсианства. В двух томах. — М.: Экономика, 1997. — Т.1. — c. 195-415; Т. 2. — 431 с.

21. Абалкин Л. И. Вступительное слово / Л. И. Абалкин // Теория предвидения Н.Д. Кондратьева и будущее России. — М.: МФК, 1997. — С. 9-12; Маевский В. И. Кондратьевские циклы, экономическая эволюция и экономическая генетика / В. И. Маевский. — М.: ИЭ РАН, МФК, 1994. —  40 с.; Меньшиков С. М., Клименко Л. А. Длинные волны в экономике. / С. М. Меньшиков, Л. А. Клименко. — М.: Межд. отношения, 1989; Яковец Ю. В. Предвидение будущего: парадигма цикличности / Ю. В. Яковец. — М.: МФК, 1992; Яковец Ю. В.Циклы. Кризисы. Прогнозы / Ю. В. Яковец. — М.: Экономика, 1999; Яковец Ю. В. Прогнозирование циклов и кризисов / Ю. В. Яковец. — М.: МФК, 2000; Яковец Ю. В. Наследие Н.Д. Кондратьева: взгляд из 21 века / Ю.В. Яковец. — М.: МФК, 2001.

22. Скоузен М.Кто предсказал крах 1929 года? / М.Скоузен // Бум, крах и будущее: Анализ австрийской школы. — М.: ООО «Социум», 2002. — с. 172 – 215.

23. Мандельброт Б.Фрактальная геометрия природы / Бенуа Мандельброт. — М.: ИКИ, 2002; Мандельброт Б.Фракталы, случай и финансы / Бенуа Мандельброт. — М.: Ижевск: НИЦ, 2004.

24. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег / Джон Мейнард Кейнс. Избранные произведения. — М.: Экономика, 1993. — с. 224-518; Антология экономической мысли. В 2-х томах. — М., 1992. — Т. 2. — с. 137-432.

25. Харрод Р. К теории экономической динамики. Новые выводы экономической теории и их применение в экономической политике / Рой Харрод, Элвин Хансен. Классики кейнсианства. В двух томах. — М.: Экономика, 1997. — Т.1. —  c. 39-194.

26.  Хикс Дж. Р. Стоимость и капитал. Исследование некоторых фундаментальних принципов экономической теории / Джон Ричард Хикс. — М.: Мысль, 1993. — 488 c.

27. Самуэльсон П. А. Основания экономического анализа / Пол Энтони Самуэльсон. – СПб.: «Экономическая школа», 2002. — 604 с.; Семюелсон П. А., Нордгауз В.Д. Макроекономіка / П. А. Семюелсон, В. Д. Нордгауз. — К.: Основи, 1995. — 574 с.

28. Фридман М. Колличественная теория денег / Милтон Фридман. – М.: Эльф пресс, 1996. – 131 с.; Фридман М., Шварц А. Монетарная история Соединенных Штатов. 1867-1960 / Милтон Фридман, Анна Шварц. — К.: Ваклер, 2007. — 880 с.; Фрідман М. Капіталізм і свобода / Мільтон Фрідман. — К.: Дух і літера, 2010. — 319 с. 

29. Mensh G. Stalemate in Technology: Innovation Overcome the Depression /   G. Mensh. — Cambridge, Mass., 1979.

30. Меньшиков С. М., КлименкоЛ.А.Длинные волны в экономике / С. М. Меньшиков, Л. А. Клименко. — М.: Международные отношения, 1989. — 272 с.

31. Афанасьев С. Л. Современные седиментационные наноциклы - 9; 30; 31,2; 87,6; 108,6; 451,8 лет и циклы Кондратьева генерируются Луной и Солнцем / С. Л. Афанасьев // Сб.: «Циклы природных процессов, опасных явлений и экологическое прогнозирование», вып.1 — М: МФК, 1991. — с. 148-154; Афанасьев С. Л. Геологические и экономические наноциклы / С. Л. Афанасьев // Тезисы докл. на межд. науч. конф., посвященной 100-летию со дня рождения Н.Д.Кондратьева, Секция 6: Природно-экологические циклы и прогнозирование. – М: МФК, 1992. — с. 27-29.

32. Модельски Дж., Томпсон У. Волны Кондратьева, развитие мировой экономики и международная политика. / Вопросы экономики. — 1992. — № 10. — с. 49-57.

33. Корольков М. Дело Кондратьева  / М. Корольков // Знание-сила. – 1991 — № 3. — с. 39.

34. Длинные волны: НТП и социально-экономическое развитие / [С. Ю. Глазьев, Г. И. Микерин, П. Н. Тесля и др.]. — Новосибирск: Наука. Сиб. отд-ние., 1991 — 224 с.

35.  Кузьменко В. П.Подтверждение долгосрочных цивилизационных прогнозов Николая Кондратьева и Питирима Сорокина в начале ХХІ века / В. П.Кузьменко // XVII Кондратьевские чтения «Долгосрочное прогнозирование: исторический опыт и критический анализ». Тезисы докладов и выступлений участников чтений. — М.: МФК, 2009. — с. 128-131.

36. Стариков Н. Спасение долара – война / Н. Стариков. — СПб: Питер, 2010 — 256 с.

37. Кастельс М. Информационная эпоха: Экономика, общество и культура / Мануэль Кастельс. — М.: ГУ ВШЭ, 2000. — 608 с.

38.      Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество / Питирим Сорокин. — М.: Политиздат, 1992. — 543 с.; Сорокин П. А. Главные тенденции нашего времени / Питирим Александрович Сорокин. – М.: Наука, 1997. — 351 с.; Сорокин П. А. Обзор циклических концепций социально-исторического процесса / П. А. Сорокин // Социс. — 1998. — №12; Сорокин Питирим. Социальная и культурная динамика: Исследования изменений в больших системах искусства, истины, этики, права и общественных отношений / Питирим Сорокин. — СПб.: РХГИ, 2000. — 1056 с.

39. Бродель Ф.Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, ХV – ХVІІІ ст. У 3-х т. Том 3. Час світу / Фернан Бродель. – К.: Основи, 1988.

40. Куроленко Н. Ближайшие 15 лет нас будет трясти, заливать и давить ... депрессиями / Н. Куроленко // Киевские Ведомости. – 1996. – 19 февраля.

41. Макаренко І. П., Копка П. М., Рогожин О.Г., Кузьменко В.П.  Національна інноваційна система України: проблеми і принципи побудови (укр. і англ. мовами) / І. П. Макаренко, П. М. Копка, О. Г. Рогожин, В. П. Кузьменко. – К.: ІПНБ, 2008. – 520 с.

42. Мальтус Т.Р. Дослідження закону народонаселення. – К.: Основи, 1998. – 535 с.

43. Андрей Белый. На перевале: III. Кризис культуры. - Пг.: Алконост, 1920. - С. 78-79; Переизд.:  Андрей Белый. Символизм как миропонимание. – М.: Республика, 1994, С. 260-296. 

44. Флоренский П. А. Мнимости в геометрии. - М., 1920. - С. 42-49; Переизд.: М., 1991. - С. 44-51.

45. Флоренский П. А. Иконостас // Флоренский П.А. Избранные труды по искусству. - СПб.: Алетейя, 1993. - С. 3-5, 19-20.

46. Иванов Вяч. Вс. Хлебников и наука. // Пути в незнаемое: Писатели рассказывают о науке. Сб. 20. - М.: Мысль, 1986. - С. 390.

47. Моисеев Н.Н. Судьба цивилизации. Путь Разума. – М.: Языки русской культуры, 2000; Моисеев Н.Н. Универсум. Информация. Общество. – М.: Устойчивый мир, 2001.

48. Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера. - М.: Наука, 1989. - С. 145-149.

49. Дуганов Р. В. Велимир Хлебников: Природа творчества. - М.: Сов. писатель, 1990, С. 286.

50. Велимір Хлебников. Доски Судьбы. Василий Бабков. Контексты Досок Судьбы. – М.: Рубеж столетий, 2000. – 288 с.

51. Лосев А.Ф. Хаос и структура. - М.: Мысль, 1997. - С.141.

52. Лосев А. Ф. История античной эстетики, т. II: Софисты, Сократ, Платон. - М.: Мысль, 1969. - С. 404.

53. Уитроу Дж. Естественная философия времени. – М.: Мир, 1964. - С.107.

54. Вернадский В.И. Проблемы биогеохимии. О коренном материально-энергетическом отличии живых и косных естественных тел биосферы. - М. - Л.: Наука, 1939. - С. 31.

55. Садченко К.В. Законы экономической эволюции. – М.: Дело и Сервис», 2007. – 272 с. 

56.Чернавский Д.С. Синергетика и информация (динамическая теория информации) – М.: Едиториал УРСС, 2004. – 288 с.

57.Туган-Барановский М.И. Социальные основы кооперации. – М., 1916; 2-е изд.: М., 1918; 3-е доп. издание: М., 1919. – переиздание: М.: Экономика, 1989. – 496 с.

58.Кондратьев Н.Д. Михаил Иванович Туган-Барановский. – Пг., 1923.; переиздание: Истоки: вопросы истории народного хозяйства и экономической мысли. Вып. 2. – М., 1990. – С. 268-294.

59.Плотинский Ю.М. Математическое моделирование динамики социальных процессов. – М.: Изд-во МГУ, 1992. – С. 84-91.

60.Туган-Барановський М.І. Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію. / Горкіна Л.П. М. І. Туган-Барановський в економічній теорії та історії. – К.: Наукова думка, 2001. – С. 242-258.

61.Туган-Барановский М.И.Социальная теория распределения» (1910; нім.)- СПб.,1913.

62.Куроленко Н.Ближайшие 15 летнас будет трясти, заливать и давить… депрессиями. // Киевские ведомости. - 1996. - 19февраля.

63.Шульц Т.У. Экономика пребывания в бедности. Нобелевская лекция 8 декабря 1979 г. // Мировая экономическая мысль сквозь призму веков в 5-ти томах. – Т. V. Всемирное признание. Лекции нобелевских лауреатов. – Кн. 1. – М.: Мысль, 2004. – С. 358-372.

64.Беккер Г.С.Экономический взгляд на жизнь. Нобелевская лекция 9 декабря 1992 г. // Мировая экономическая мысль сквозь призму веков в 5-ти томах. - Т. V. Всемирное признание. Лекции нобелевских лауреатов. – Кн. 1. – М.: Мысль, 2004. – С. 688-706.

65.Фукуяма Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к процветанию. – М.: ООО “Изд-во АСТ”: ЗАО НППП “Ермак”, 2004. – 730 с.;

66.Балабкінс Н. Значення М.І. Туган-Барановського сьогодні // Горкіна Л.П. М. І. Туган-Барановський в економічній теорії та історії. – К.: Наукова думка, 2001. – C. 230-241.

67.Кузьменко В.П.«Основной закон времени» Хлебникова как прогностический инструментарий оценок перспектив развития общества // Возвращение авангарда: материалы межд. науч. конф. (1-4 июня 2004, Одесса). – Одесса: Изд. центр Deluxe, 2012. - С. 185-202. 

68.  Парнис А.Е. Еще раз о принципе экономии в поэтике К.С. Малевича // Возвращение авангарда: материалы межд. науч. конф. (1-4 июня 2004, Одесса). – Одесса: Изд. центр Deluxe, 2012. – С. 107-111. 

69. Велимир Хлебников. Творения. –  М.: Сов. писатель, 1987. – 736 с.

70. Василий Ермилов (1894-1968). Каталог выставки. Мистецький арсенал. – М.: Проун, 2011. – 240 с.

71. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. – Л.: Географиздат, 1990; 2-е изд.: М.: ДИ-ДИК, 1994.

72. Куроленко Н. Есть мнение, что тоталитаризм у нас в крови. // Киевские ведомости. – 1992. – 6 октября.

73. Кузьменко В.П. О синхронизации «длинных волн» Н.Д. Кондратьева с историометрическими циклами А.Л. Чижевского и В. Хлебникова // Тезисы докладов на Межд. науч. конф., посв. 100-летию со дня рождения Н.Д. Кондратьева. – Секция1 «Идеи Н.Д. Кондратьева и современные экономические и социологические теории». М.: Ассоциация «Прогнозы и циклы», 1992. – C. 66-68.

74. Сорокин П.А. Главные тенденции нашего времени / Питирим Александрович Сорокин. – М.: Наука, 1997. – 351 с. 

75. Сорокин П.А.Обзор циклических концепций социально-исторического процесса / П. А. Сорокин // Социс. — 1998. — №12.

76. Петров В.К., Селиванов С.Г. Устойчивость государства. М.: Экономика, 2005. – C. 390-408.

77. Пригожин И., Стенгерс И. Время, хаос, квант. К решению парадокса времени. – М.:  2000 – 240 с.

78.    Подолинский С.А. Труд человека и его отношение к распределению энергии. – М.: Ноосфера, 1991. – С. 10.

79. Флоренский П.А. [Автореферат]. // Флоренский П.А., священник. Сочинения в 4 т. Т. 1. – М: Мысль, 1994. – С. 39, 704.

80. Подр. см.: Переписка В.И. Вернадского и П.А. Флоренского // Новый мир, 1989, №2, С.194-303.

81. Подолинський С.А. Вибрані твори  – К.: КНЕУ, 2000. – 328 с; Учення Сергія Подолинського і цивілізаційна еколого-економічна перспектива: Матеріали Міжнародної  наукової конференції, присвяченій 150-річчю від дня народження С.А.Подолинського, Київ, 7 груд. 2000 р. - К: КНЕУ, 2001 - 180 с.50.

82. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. – М.: Наука, 1988.  –С. 69;  Вернадский В.И. Научная мысль как планетарное явление. – М. .: Наука, 1991; Гумилевский Л.И. Вернадский. ЖЗЛ. – М.: Мол. гв., 1967, С. 234-236.

83. Костенко Л. Україна як жертва і фактор глобалізації катастроф. // День. – 2003. - № 76. – 25 квітня. – С. 5.

84. Кузьменко В.П. О синхронизации “длинных волн” Н. Кондратьева с историометрическими циклами А. Чижевского и В. Хлебникова / Тезисы докладов на международной научной конференции, посвященной 100-летию со дня рождения Н. Д. Кондратьева, Секция 1: Идеи Н. Д. Кондратьева и современные экономические и социологические теории. - М., 1992, С.67-68; Кузьменко В.П. Инновационная теория экономических циклов и прогнозирование общественного развития // Кузьменко В. П. Инвестиционная политика в регионе. – К., 1992, С.221-235; Кузьменко В.П.  Цикличность социально-политико-экономических процессов и их прогнозирование // Посредник, октябрь 1994 г., №66, С.15-17; №67, С.16-18;

85. Кузьменко В.П. Майбутнє: версії прогнозу // Друг читача, 31 липня 1991 р.

86.  Нострадамус М. Послание Генриху ІІ // ЛГ-досье, 1991, №4, С. 8.

87. Нострадамус М. Центурии. - М., 1991, С. 81.

88. Гутенберг Б., Рихтер К. Сейсмичность Земли. – М., 1948.

89. Борисенков Е.П., Пасецкий В.М. Тысячелетняя летопись необычайных явлений природы. – М., 1988. – С. 241-242.

90. Кулинкович А.Е., Кулинкович В.Е. Гармония  Вселенной // Циклы. Материалы шестой Международной конференции. Том первый. Северо-Кавказский государственный технический университет. - Ставрополь, 2004.

91. Yokohama Strategy and Plan of Action for a Safer World. Guidelines for Natural Disaster Prevention. Preparadness and Mitigation. World Conference on Natural Disater Reduction. Yokohama. Japan. 23-27 May. 1994. UnatedNations. NewYorkandGeneva. 1995. 

92. Куроленко Н. Катастрофы приходят по графику // Киевские Ведомости, 19 октября 2002 г.

93. Тойнбі А.Дж. Дослідження історії. В 2-х т. – К., 1995.

94. Чижевский А.Л. Космический пульс жизни: Земля в объятиях Солнца. Гелиотараксия. – М., 1995.

95. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой. – М., 2003.

96. Арнольд В.И. Теория катастроф. – М., 1990.

97. Козьменко С.Н. Экономика катастроф (инвестиционные аспекты). – К., 1997.

98. SorokinP. TheWaysandPowerofLove. – Boston: BeaconPress, 1954; Сорокин П.А. Мистическая энергия любви // Сорокин П.А. Главные тенденции нашего времени. – М.: Наука, 1997. – С. 243 - 321.

Опубліковано на сайті: 2018-06-13

Коментарі до цієї статті:

Додати новий коментар!

* – Поля обов'язкові для заповнення!

Ваше ім’я *:
Ваша e-mail адреса:
Ваше повідомлення *:
Введіть число *: