Інновація - це історично безповоротна зміна способу виробництва речей.
Й. Шумпетер


М.І. Туган-Барановський

Й.А. Шумпетер

М.Д. Кондратьєв

Галерея видатних вчених

UA RU EN

Обращаем внимание на инновацию, созданную на данном сайте. Внизу главной страницы расположены графики,  которые в on line демонстрируют изменения цен на мировых рынках золота  и нефти, а также экономический календарь публикации в Интернете важных мировых экономических индексов 

 
Публікації

Макаренко І.П.

Проблеми інноваційної політики України в умовах реформування економіки

Стаття була опублікована в журналі «Економіст» №4 2005 р., с. 40-42. Її текст був озвучений автором із трибуни Верховної Ради України на парламентських слуханнях «Законодавче забезпечення сучасної економічної політики України в умовах конституційної реформи»  18 травня 2005 р.

При любому використанні матеріалів статті посилання на першоджерело публікації, автора та цей сайт обов’язкові.

______________________________________________________________________________________

Сьогодні нас уже не задовольняють такі визначення інновації, як “розробка та впровадження нового товару”, “...нової технології”, “...нових методів управління і т.д. Факти, змушують говорити про інновацію, як про нелінійний системний процес, що подібно аттрактору “притягає” до себе інноваційні і традиційні виробництва, утворює соціальні, політичні й інституційні формування, еволюціонуючи разом із ними.

Інновація – процес, у якому матеріалізується час, фактор якісного переходу системи з одного стану до іншого. Протилежністю інновації є традиція.

Традиційна економіка формує суперечливу основу для інновації. З однієї сторони вона створює фінансову основу, але з іншого боку – силу опору інноваційному процесу –  традиційний інституціоналізм. Протиборство двох сил, інновації і традиціоналізму викликає циклічність в еволюційному просторі розвитку економіки і суспільства в цілому. Якщо сили опору виявляються сильніше інновації, виникають катаклізми або застійні явища  в суспільстві.

Сили опору інновації формуються не тільки традиційною економікою, але і всім інституціональним комплексом, у тому числі й тим, що відповідає за розвиток інновації: системою офіційної науки, традиційної освіти, системою вибору пріоритетів і комерціалізації інтелектуальної власності, системою фінансування наукових розробок і інвестиційних проектів, а також системою сталих у суспільстві правил і традицій.

Успіх інноваційного процесу не є гарантією успішності подальшої інноваційного політики: у тому випадку, якщо інновація переборює сили опору, у наступний період часу традиційна економіки весь інституціональний комплекс приймає її – інновація переходить у іншу якість, вона перестає бути інновацією, “стає на сторону” традиціоналізму, підсилюючи його своїм потенціалом. Звідси, інноваційна політика має на увазі стратегію перескакування з гребеня однієї інноваційної хвилі на гребінь іншої, що повинно вимагати з одного боку підготовку цих хвиль інноваційної активності заздалегідь, а з іншого - відповідного мистецтва інноваційної політики.

Існує кілька негативних сценаріїв розвитку, коли інноваційний процес освоюється частково традиційним капіталом. У такому випадку відбувається посилення опору реальному інноваційному процесові, його гальмування.

Як правило така ситуація виникає через слабість традиційний економіки, коли вона не в змозі витримати фінансове навантаження всього інноваційного процесу. Тоді інноваційний процес вимагає допомоги, що виражається в комплексному впливі і на інновацію, і на традиціоналізм.

Як показує досвід країн-світових лідерів, найбільш ефективним інструментом  такою підтримкою є формування Національної інноваційної системи (НІС). НІС є не тільки сприятливим для інновації інституціональним середовищем, тільки в рамках НІС органічно з'єднуються всі складові частини інновації: наука, освіта, система фінансування наукових розробок і дослідно-конструкторських робіт, система комерціалізації і захисту інтелектуальної власності. Але, що саме головне, у рамках НІС ефективно реалізується вся потужність державної фінансової підтримки фундаментальних наукових досліджень,  а також можливість здійснення фінансування приватними фінансовими і нефінансовими корпораціями.

Тому інноваційна політика може розглядатися як стратегія або набір стратегій реалізації інноваційних пріоритетів у рамках національних інноваційних систем.

Національна інноваційна система є важливою передумовою для успішного відродження національної економіки, її адаптації до умов міжнародної конкуренції. 

У разі вибору Україною стратегії на досягнення якісних та кількісних показників європейських лідерів, такий вибір політики має стати безальтернативним.

Проте в Україні залишається невирішеними комплекс проблем, які перешкоджають швидкому та ефективному переходу економіки на ефективну інноваційну політику.

Серед таких проблем, зокрема, є:

-         порушення під час трансформаційного спаду 90-х рр. інноваційного потенціалу суспільства, що виразилося в катастрофічному зменшенні доходів та, відповідно, потоків капіталів суб’єктів господарювання; занепаді на цій основі крупних наукових та  науково-промислових комплексів, що не відновили свій потенціал і до теперішнього часу;

-         відсутність дієвого механізму визначення національних інноваційних пріоритетів;

-         відсутності розвинутого ринку прогнозів технологічного розвитку, а також формування надто широкого спектру пріоритетів, у тому числі й, охоплюючи традиційні галузі економіки;

-         відсутність відповідного фінансування фундаментальних наукових досліджень із боку держави;

-         занепад військово-промислового комплексу та відповідного машинобудування;

-         низький рівень реальних доходів населення, що відбивається на звуженні бази кредитних ресурсів, а також на звуженні внутрішніх ринків через низький рівень споживання;

-         недосконалість податкової системи, що виключає стимули для здійснення інноваційної діяльності;

-         недостатня розвиненість інфраструктури грошових ринків, що не сприяє інноваційній діяльності;

-         викривленість загальнонаціонального грошового ринку, що виражається в недостатній грошовій пропозиції та відбивається на високих цінах кредитних ресурсів;

-         занадто низькому рівні монетизації економіки;

-         надвисокий рівень трансакційних витрат в економіці в цілому, що складаються з державних та банківських тарифів на оформлення крупних трансакцій;

-         практично неврегульований блок гуманітарних питань, що впливає на формування громадянського суспільства в частині раціоналізації свідомості, ставлення та захисту інтелектуальної власності; надмірна централізація інститутів у цьому питанні в державних органах влади викликає самовідтворення механізму корупції у широких масштабах;

-         відсутність дієвої стратегії інноваційного розвитку та побудови національної інноваційної системи;

-         практична відсутність розуміння економічного смислу конкурентної боротьби за збільшення залишків споживача, що мають вирішальний вплив на розвиток фондового ринку та споживання високотехнологічних товарів довготривалого використання;

-         нерозвиненість фондового ринку;

-         нерозуміння природи інновації як системного процесу, що виразилося в масштабних деформаціях інструментів її реалізації та управління, зокрема, у використанні ВЕЗ, ТПР, Технопарків тощо, тобто інструментів управління інноваційними процесами не для посилення інноваційного процесу, а для відтворення не тільки традиційного капіталу і всього комплексу відносин з ним пов’язаним, але ще й для посилення сил опору інноваційному процесові, що кінцевим результатом призвело до абсурдної їхньої ролі в економіці.

 

Незавершеність структурної розбудови нижчих технологічних укладів, що не дає можливості ефективно перейти до побудови структури сучасної економіки, заснованої на технологіях, спроможних кардинально змінити народногосподарський механізм, зокрема:

-         незавершеність розбудови мережі автомобільних доріг у національних масштабах, що відповідають сучасним стандартам якості;

-         незавершеність телефонізації в національних масштабах;

-         надто велика частка аграрного та металургійного секторів у національній економіці;

-         незавершеність розбудови муніципального та міжміського транспорту в національних масштабах;

-         незавершеність автомобілебудівної промисловості, особливо легкового автотранспорту;

-         незавершеність газифікації населених пунктів

-         слабкість сфери нематеріального виробництва - сфери послуг.

Небажане поєднання одночасного функціонування вищих та нижчих технологічних укладів стає причиною неефективного використання ресурсів і відбивається на архітектурі фінансових схем,  де домінують нижчі уклади, зокрема, в:

-         фінансуванні науково-технічних розробок, де на частку нижчих укладів (на четвертий і третій) припадає до 70% фінансових ресурсів цієї статті, а на частку вищого (п’ятого) біля 20%;

-         фінансуванні інвестицій, де на частку нижчих (третього та четвертого) укладів припадає до 90% фінансових ресурсів, а на частку вищого (п’ятого) – лише вісім відсотків;

-         формуванні виробничих схем фінансування технологічного переозброєння та модернізацію обладнання, де на третій технологічний уклад припадає більш ніж 80 % фінансових ресурсів, на четвертий – біля одного, а про п’ятий мова поки що не йде.

Неготовність України до широкомасштабних інвестиційних процесів:

-         відсутність багаторівневого структурованого ринку фінансів;

-         відсутність інститутів венчурного фінансування, спрямованих на підтримку розроблення та виготовлення сучасних товарів або технологій, які б могли забезпечити по даній позиції частку світового високотехнологічного ринку;

-         незавершеність розвитку кредитної системи, про що сигналізують високі рівні вартостей кредитних ресурсів та трансакційних витрат, що утримуються надто довгий час;

-         слабкість бюджетно-фінансової системи, що виражається в невідповідності податкової політики національним інтересам, а також у невідповідності пропорцій фінансування науково-технічних цільових програм, що відповідають національним інтересам, невизначеність пріоритетів, що робить ці цільові програми неефективними;

-         слабкість інноваційного менеджменту та інноваційної інфраструктури для супроводження широкомасштабних проектів;

-         практично повна відсутність ВЕЗ, ТПР, технопарків, технополісів тощо, де б реально культивувалися інноваційні проекти, під якими розуміється проекти шостого та вищого за нього технологічних укладів;

-         відсутність достатнього рівня довіри до існуючих інститутів із боку населення та інших країн світу;

-         незадовільний стан бізнесової культури, що виражається у відповідному рівні  раціональності свідомості, компенсація якої відбувається через надто великі за розміром державні інститути, що знижує ефективність бізнесу та закладає підґрунтя для корупції;  

-         неефективність регуляторного законодавства, яке водночас пригнічує розвиток підприємницької активності, веде до надмірних трансакційних витрат підприємств – і містить можливості для розростання корупції;

-         слабкість ринку цінних паперів практично у всіх його складових;

-         відсутність успішних історій широкомасштабних інвестиційних проектів;

-         затримання загального розвитку економіки - занадто велика частка сільськогосподарського сектора в загальній демографічній та економічній структурі, загальне пригнічення інновацій традиційною економікою і традиційними відносинами;

-         слабкість академічної фундаментальної та прикладної наук через їхню спрямованість на нижчі технологічні уклади; загальне пригнічення сучасних напрямів науки;

-         відсутність дієвої інноваційної стратегії структурної перебудови економіки;

-         відсутність сучасних систем фінансування нових напрямів науки;

-         нестабільність правового поля;

-         відсутність дійсно інноваційних пріоритетів.

  Шляхи подолання існуючих проблем та рішення задач прискореного розвитку української економіки

Важливим інструментом реалізації прискореного інноваційного розвитку та переходу економіки до ефективної інноваційної політики (інноваційної стратегії) є сучасна національна інноваційна система. Заради її побудови уряд, наука, освіта, промисловість фінансові та не фінансові корпорації мають об’єднатися у стратегічний союз нового типу. Враховуючи реалії домінування в Україні політичних інструментів досягнення стратегічних переваг над економічними, на першому етапі системним ядром цього стратегічного союзу, ініціатором має стати держава з подальшим делегуванням цієї функції науці нового типу.

Інноваційна стратегія структурної перебудови економіки передбачає пріоритет інновації як системного процесу у визначенні напрямів розвитку нових секторів економіки та виведення з обороту застарілих традиційних економічних структур третього та другого технологічних укладів на засадах еволюційної економіки, що передбачає найвищу повагу до гуманітарних цінностей, ставить особистість в епіцентрі інноваційних процесів.

Інноваційна стратегія структурної розбудови економіки нового типу

Відповідно до ознак інновативності, що характеризують ступінь завершеності розбудови попередніх технологічних укладів, а також наявності  елементів вищого технологічного укладу, українська економіка не може бути віднесена до високорозвинутої. З урахуванням її існуючого стану, інноваційну політику можна поділити на три етапи: адаптивний, наздоганяльний та проривний.

Перший етап – адаптивний

Необхідність у даному етапі випливає через майже повну відсутність у країні основних технологій та економічних структур, відповідних вищому технологічному укладу.

На даному етапі інноваційна стратегія вибудовується на основі організації виробництв товарів–інновацій, продукції вищого технологічного укладу країн-лідерів, шляхом їхнього “копіювання” із використанням  для цієї мети технологічної та виробничої бази, що реально мається в економіці,  протягом достатньо тривалого часу. Індикатором успішності реалізації цієї стратегії має стати адаптація традиційної економічної структури  до нових умов.

Для першого етапу більшою мірою відповідатиме політика технологічного поштовху. Тут держава  сама визначає пріоритети економічного технологічного та наукового розвитку, так як вони достатньо очевидні в світлі позицій світових лідерів.

Індикатором неуспішності реалізації цього типу стратегії є неповна адаптація традиційної економіки та її технологій до вимог інновації через чисельні поступки на користь традиційним технологіям.

Другий етап політики переслідує мету наздогнати світових інноваційних лідерів. На цьому етапі інноваційна політика переслідує мету нарощування потужностей виробництва нового технологічного укладу за рахунок створення нових ресурсних укладів та сприяння розвиткові відповідних ринків, або/та тимчасового посилення політичного впливу на інституційний комплекс із метою посилення адаптивної спроможності національної економіки до інновації, більш стрімкого досягнення позицій світових лідерів.

Даний етап не передбачає виходу на світові ринки з власним інноваційним товаром чи технологією, хоча й можливий. Він переслідує мету наздогнати лідерів у потужності виробництв існуючих інновації та конкурентне витіснення їхнього імпорту з відповідним заповненням національного економічного простору власною високотехнологічною продукцією довгострокового використання.

На даному етапі має відбуватися посилення соціальної орієнтації інноваційної політики держави з метою компенсації перших негативних наслідків у соціальній сфері, викликаних структурними зрушеннями.

За цих умов, держава, задав інноваційний напрям структурній перебудові економіці, має можливість плавно делегувати функції малим, середнім та крупним інноваційним фірмам, а також профспілкам для  подальшого  завершення структурної перебудови.

Індикатором неуспішності реалізації цього типу стратегії виступає неможливість передати державою функцій ринковим механізмам без посилення ризику виникнення некерованих кризових процесів.

Третій, інновативний етап політики передбачає мету створення  принципово нового високотехнологічного товару тривалого використання (радикальної інновації), що не має аналогів та його прорив на світовий ринок. Даний етап вимагатиме концентрації всього потенціалу стратегічного союзу, не лише фінансово-економічного, але й духовного, що неможливо зробити без єдиного патріотичного пориву і тому вимагає залучення усього культурно-гуманітарного національного комплексу та ЗМІ задля підтримки національної героїки та виховання патріотів нового постіндустріального типу – “інтелектуальної еліти”. А загальнонаціональний пріоритет, навколо якого об’єднується нація стає національною ідеєю.

Він вимагатиме гнучкого поєднання політики технологічного поштовху, та ринкової орієнтації, але передбачає зміну усього господарського механізму та економічної структури на основі передової технології, що вже диктується не стільки державою, скільки новоствореною вертикально інтегрованою структурою - транснаціональною корпорацією – носієм цієї технології, з одночасним посиленням політики ринкової орієнтації, що передбачатиме передачу державою функцій визначення інноваційних пріоритетів подальшого структурно розвитку новим ринковим структурам малого та середнього бізнесу.

Інноваційна політика соціальної орієнтації держави на цьому етапі поступається місцем політиці створення новітніх форм організації науки та освіти шляхом утворення сталих замкнених циклів інтелектуального виробництва, включаючи повну комерціалізацію його результатів у ринкових умовах. Здійснення державної підтримки цих потоків та замкнених циклів відбувається протягом тривалого періоду, достатнього для повної інституціалізації захисту інтелектуальної власності, а також інституціалізації потоків інтелектуального капіталу. Після завершення періоду інституціалізації держава делегує свої функції новоствореному сектору економіки.

Соціальні проблеми тут вирішуються кардинально іншим шляхом - за рахунок потужного  впливу передової технології на зростання рівня життя населення.

Ключовим змістом економічної політики щодо структурної перебудови за інноваційною моделлю є створення  інноваційних секторів економіки, які складаються з інноваційних та традиційних виробництв і які формують цілісні науково-виробничі комплекси, інноваційні кластери, вертикально інтегровані структури тощо, в процесі створення інновації-товару чи інновації-технології та їхнього виведення на національні та міжнародні ринки.

Основним критерієм ефективності вдосконалення структури економіки країни має стати збільшення частки світових ринків інноваційних товарів, технологій та послуг, які займатиме Україна.

Власне кажучи, основні пріоритети цього етапу можуть досягати ефективної реалізації за умов їхньої присутності  ще на початку першого етапу. Досягається це визначення шляхом технологічного форсайта.

 Сучасні механізми прискореної реалізації структурної перебудови

Для пострадянського інституціоналізму, на фоні якого здійснюються економічні відносини в Україні, з історичних причин характерним є домінування політичних заходів. Цьому також сприяють традиції у суспільстві, що складалися десятиліттями.

Для успішного подолання негативних наслідків цього інституційного середовища найбільш сприятливим інструментом для формування засад структурної розбудови виглядає формування сучасної національної інноваційної системи, як цілісного науково-виробничого комплексу - базисної основи нового технологічного укладу. До його складу мають входити такі компоненти:

-         наука;

-         освіта;

-         підприємництво;

-         механізми фінансування інновацій;

-         механізми захисту відносин (інтелектуальної) власності.

 

Опубліковано на сайті: 2005-08-18

Коментарі до цієї статті:

Дата: 2007-09-24     Коментарий добавил(а): автор

В чем собственно вопрос? Не совсем понятно на что отчечать. Вы же сами отметили, что в статье есть полный ответ на вопросы "что?", "где?" ... и т.д., а это - всегда в экономике главные вопросы и, аналогично, ответы на них, в том числе, включающие ответы на "почему?"
Я готов вступить в дискуссию, но пока мне не совсем понятно что обсуждать. Сформулируйте, пожалуйста проблему, которая Вас интересует, но только, пожалуйста, в рамках очерченной статьей темы и я с удовольствием с Вами пообщаюсь.

Дата: 2007-09-24     Коментарий добавил(а): профи

Все вышесказанное отвечает на вопрос "что?", "где?" и "когда?", в то время как инновационная модель развития должна отвечать на вопросы "почему?" и "где выход их тупика?". Ответ прост: французы говорят - когда у вас неприятности, то ищите женщину. Переворачиваем - если у вас приятности - значит найден нужный мужчина. Решение инновационных проблем Украины (да и любой страны вообще) в адекватном соотношении ее "инь" и "янь". А все остальное - демагогия.

Додати новий коментар!

* – Поля обов'язкові для заповнення!

Ваше ім’я *:
Ваша e-mail адреса:
Ваше повідомлення *:
Введіть число *: