Інновація - це історично безповоротна зміна способу виробництва речей.
Й. Шумпетер


М.І. Туган-Барановський

Й.А. Шумпетер

М.Д. Кондратьєв

Галерея видатних вчених

UA RU EN

Обращаем внимание на инновацию, созданную на данном сайте. Внизу главной страницы расположены графики,  которые в on line демонстрируют изменения цен на мировых рынках золота  и нефти, а также экономический календарь публикации в Интернете важных мировых экономических индексов 

 
Публікації

Крючкова І.В.

Концепція Державної програми підвищення конкурентоспроможності національної економіки на 2007-2015 роки (на укр. мові)

Концепція підготовленна науковим колективом ДУ „ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ” НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ. Науковий керівник теми: д.е.н. І.В. Крючкова. Любе використання матеріалів Концепції можливе лише з посиланням на ДУ „ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ” НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ та авторів тексту даної Концепції - на д.е.н. І.В. Крючкову, а також першоджерело публікації - даний сайт

 


Концепція

Державної програми підвищення конкурентоспроможності національної економіки на 2007-2015 роки

 

 

Науковий керівник                                                             

 

Д.е.н. І.В. Крючкова

 

 

 

 

 

 

Київ - 2007

З  М  І  С  Т

 

 

Вступ.. 3

Розділ 1. Конкурентоспроможність економіки України: проблеми і нові можливості 4

Розділ 2. Головна мета, ключові цільові програмні орієнтири.. 9

Розділ 3. Основні складові та  етапи підвищення конкурентоспроможності економіки України.. 10

Розділ 4. Програмні пріоритети та їх державна підтримка.. 11

Розділ 5.  основні програмні завдання Уряду.. 13

Розділ 6. Механізми управління та контролю за виконанням... 16

6.1. Основні принципи  та організація  розробки та реалізації Програми. 16

6.2. Етапи розроблення Програми. 17

6.3.  Структура Програми. 17

6.4.Узгодження із процесом стратегічного бюджетного планування. 18

Розділ 7. Орган, відповідальний за розробку та реалізацію  Програми.. 20



Вступ

Актуальність проблеми підвищення конкурентоспроможності економіки України  обумовлюється значним відставання економіки України за своїми кількісними та якісними макроекономічними параметрами, а також підприємницьким середовищем не тільки від розвинених країн світу, але й від колишніх союзних республік. В умовах, коли світ стрімко змінюється під впливом інтеграції та конвергенції, Україна залишається слабко підключеною до  світових потоків капіталу та інновацій. Відсталість у розвитку інституцій породжує слабку здатність до абсорбції нових технологій, передових ідей,  атрибутів громадського суспільства. Програмний інструментарій вирішення національних проблем в свою чергу потребує використання сучасних економічних технологій і перетворення у дієвий механізм постановки та  реалізації урядових завдань. Водночас  Програма підвищення конкурентоспроможності національної економіки України має об’єднати суспільство,  вирішити важливу проблему перетворення України у висококонкурентну державу і наблизити країну до країн, що входять у інноваційне ядро.

Метою розроблення концепції Державної програми підвищення конкурентоспроможності національної економіки України є формування концептуальних засад нового інструмента реалізації економічної політики Уряду України –  довгострокової  Програми на 2007-2015 роки, розроблення та реалізація якої дозволить вирішити декілька актуальних задач, а саме: підвищити конкурентоспроможність економіки України, активізувати інноваційно-інвестиційну складову розвитку із позитивним впливом на структурні процеси у  реальному секторі економіки та в розширенні перспективної складової "економіки на базі знань”, чим забезпечити динамічне економічне зростання із підвищенням рівня та якості життя населення. 

Концепцією Програми визначено головну мету, ключові  цільові орієнтири та основні завдання Програми; стратегічні пріоритети підвищення конкурентоспроможності економіки України, включаючи скорочення критичних  відставань країни за якістю державних інституцій, макроекономічного та підприємницького середовища, інноваційної складової розвитку, якості інфраструктури, а також - гармонізацію макро-пропорцій і підвищення технологічного рівня виробництва, що зорієнтовані на посилення адаптивності економіки до зовнішніх шоків і виведення країни на траєкторію стійкого динамічного зростання із ефективним використанням людського, виробничого і природного капіталу. Вказано місце Програми в системі державних програмних та прогнозних документів та організаційно-політичні складові її реалізації.

Програма має стати стрижневою складовою довгострокової державної Стратегії економічного прориву,  доповнити систему держаних програмних документів і відповідати Конституції України: статті 11 в частині обов’язку держави щодо консолідації та розвитку української нації; статті 16 щодо забезпечення екологічної безпеки;  статті 18 щодо забезпечення інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства; статті 116 і 117 щодо функцій Кабінету Міністрів України, а  також повноважень органів виконавчої влади відповідно до Закону України про Кабінет Міністрів України.

 


 Розділ 1. Конкурентоспроможність економіки України: проблеми і нові можливості

Конкурентоспроможність економіки, методи її виміру та визначення   зв’язку із динамікою зростання на різних етапах економічного циклу вже не перше десятиліття перебувають у центрі уваги економістів та політиків, адже в залежності від якості тих чи інших оцінок та ступеня їх відповідності реальній економічній ситуації визначається ґрунтовність стратегічних рішень на макро- та мікрорівні.

Довідково: сучасні оцінки загальної конкурентоспроможності країни або її економіки мають велику палітру визначень, а методологія обрахунку інтегрованого показника конкурентоспроможності  країни базується на композиції  широкого  спектру економічних характеристик різних країн і їх ієрархічному співставленні. Найбільш поширеним серед фахівців є звіт Світового  Економічного Форуму[1], за методологією якого розраховується індекс глобальної конкурентоспроможності та індекс конкурентоспроможності бізнесу (див. Додаток 1). Міжнародний інститут розвитку менеджменту (IMD-Лозана) щорічно оприлюднює свій звіт[2] із рейтингом країн за індексом конкурентоспроможності, але  Україна буде представлена  в цьому документі лише з 2007 року.



Проблема: Україна хронічно відстає від більшості країн майже за усіма макроекономічними критеріями та оцінками, залишається на периферії світових інноваційних систем і в результаті має займає низький рейтинг за індексом глобальної конкурентоспроможності (рис. „Рейтингові позиції ...”) порівняно з країнами ЄС і в 2006 році зайняла 78 місце серед 125 країн, що рейтингуються СЕФ, в той час як у 2005 році була на 68 серед 117 країн. Таке зниження відбулося не стільки по причині погіршення кумулятивної абсолютної оцінки (вона зменшилася  з 3,97 до 3,89 балів  із семи), а по причині просунення інших країн на вищі позиції. Тобто в той час, як провідні країни світу здійснюють перехід до інноваційного суспільства, розбудові економіки, що ґрунтується на генерації, розповсюдженню та використанню знань,  на унікальних навиках та здібностях і креативних якостях людей, їх вмінню адаптуватися до постійних змін діяльності, Де висока кваліфікація стає головним виробничим ресурсом, Україна залишається сировинною країною із надзвичайно високою інертністю не тільки в генерації, але й у використанні чужих інновацій. Інвестиції в інтелект так і не стали найбільш ефективним  об’єктом для розміщення ресурсів. Україна тупцює на місті.


 Якщо розглянути складові рейтингу ІГК (рис. „Рейтинги України в розрізі субфакторів ..”), то видно, що серед основних факторів найгірші  позиції залишилися за оцінками  інституційних складових (більш того відбулося зниження рейтингової позиції  з 92-ої на 104-у), оскільки в Україні, на відміну від інших кран, не досягнуто  прогресу в поліпшенні інституційного середовища. Разом з тим  погіршилися майже усі  макроекономічні параметри  а також оцінки інноваційності (з 54 на 73 місце).


Оцінки за семибальною шкалою (рис. „Оцінка субфакторів ....”) показують, що серед фундаментальних факторів конкурентоспроможності найбільш відстаючими є якість  державних інституцій та інфраструктура; серед факторів, що підсилюють ефективність - ефективність ринків та технологічна готовність; серед факторів інноваційцності – інновативність. Звідси - низька якість державних інституцій, відставання із розвитком людського капіталу стають чинником гальмування  країни за технологічним та інноваційним розвитком. Подальша консервація ситуації, щ склалася призведе до втрати перспектив виходу на світові ринки наукомісткої продукції і збільшення відставання від світових лідерів, що мають якісні інституції і активно розвивають постіндустріальне суспільство. Як показує досвід найбільш конкурентоспроможних країн  на даний час  саме нова якість держави, більш ефективний та відповідальний уряд є гарантом високої конкурентоспроможності економіки і вирішення проблем розвитку людського капіталу.


Внутрішнє рейтингування субфакторів, що визначають конкурентоспроможність України, а також виявлені критичні відставання  України в розрізі окремих критеріїв (див. Додаток 1) дають підгрунттям для  визначення стратегічних  пріоритетів підвищення конкурентоспроможності економіки України. З тим, щоб реалізація програмних завдань в розрізі обраних пріоритетів дала найбільший ефект з огляду на підвищення конкурентоспроможності економіки України.

Низькі рейтинги України за результатами обстежень міжнародних інституцій, включаючи звіти: СЕФ, ІМD (Лозанна), Глобальної ради бізнес-полісі по індексу довіри інвесторів  (FDI Confidence index), а також оцінки, отримані по результатах опитувань підприємств України  тощо,  є індикаторами непривабливості економічного середовища України для вітчизняних і тим більше – іноземних інвесторів. За результатами анкетування вітчизняних підприємців найбільш проблематичними факторами для ведення бізнесу в Україні є: система податкового регулювання, політична нестабільність (особливо у 2006 р.), корупція, урядова нестабільність (адміністративні шоки), та ставки оподаткування  (рис. „Найбільш проблематичні фактори для ведення бізнесу в Україні..”). Результати міжнародних порівнянь у розрізі широкого спектру економічних характеристик дає можливість оцінити, як „несприятливе” середовище для праці та проживання людей в Україні. Що є чинником масштабного відтоку трудових ресурсів з України у більш привабливі регіони.

З усіх критеріїв, що характеризують економічне середовище видно, що  України в першу чергу низька якість державних колективних та індивідуальних послуг веде до корозії фундаментальних чинників конкурентоспроможності. 80% зведеного бюджету, що спрямовуються саме на виконання функцій сектора загальнодержавного управління використовується неефективно, що породжує слабкість людського капіталу,  технологічну відсталість та низьку інновативність учасників ринку, зростання технологічної залежності від інших країн світу, збереження застарілої структури в обробній промисловості тощо. Хаотичне множення численних „цільових комплексних програм”  без досягнення цілей, поставлених при їх прийнятті доводить необхідність змін у самій системі прийнятті управлінських рішень та наведення порядку у механізмах реалізації програм економічного і соціального розвитку на платформі посилення взаємодії уряду і бізнесу.

Слабка інновативність економіки пов’язана із тим, що Україна звузила до критичних розмірів частку високотехнологічних виробництв. Це  зменшило попит на власні науково-дослідні та прикладні розробки і стримує трансфер технологій. Кошти, призначені для фінансування НДР розмиті по численних ЦКП та інститутах, і використовуються вкрай неефективно. Україна не є конкурентом і залишається невідомою для світової наукової спільноти. Вся система виробництва знань потребує реформування,  посилення кооперації між наукою і виробництвом шляхом створення інноваційних високопродуктивних кластерів.  

Програмне вирішення проблеми підвищення конкурентоспроможності економіки України і перетворення її у країну високого рівня життя та привабливе середовище для інвесторів досі не знаходило свого місця серед дієвих інструментів реалізації державної економічної політики. В той час як високі рейтинги багатьох європейських країн, включаючи нових членів ЄС, досягнуто завдяки ефективному використанню саме програмного інструментарію. Останнім часом - шляхом активного включення європейських  країн до реалізації програм оновленої  Лісабонської стратегії та відповідно проведення політики підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

В Україні реаліями залишаються численні  (біля 300) цільові  програми, що недостатньо фінансуються і потребують ревізії на відповідність новим викликом часу та обґрунтованим і прийнятим громадськістю стратегічним пріоритетам розвитку.  Євроінтеграційні наміри України  слабко реалізуються у програмному співробітництві. У 2006 році Українські науковці співпрацювали зі своїми європейськими колегами в 43 проектах, серед яких найбільш високий рейтинг участі в проектах Програми міжнародного співробітництва „ІНКО”, другого „Технології інформаційного суспільства” та шостого „Сталий розвиток, глобальні зміни та екосистеми” тематичних напрямів шостої рамкової програми, яку завершено у п.р. (детальніше див. додаток 2). Сьомою рамковою ЄС на 2007-2013 рр. підтримується широкий спектр  країн-учасників,  включаючи Україну (додаток 3). Інтенсифікація наукової інтеграції українських вчених маже стати важливим посилювачем сектору, що займається дослідженнями та розробками і наблизитися до країн, що створюють глобальні  хвилі інновацій, а також зупинити втечу „мізків” і найбільш перспективної молоді з України.

В Сьомій рамковій програмі обґрунтована необхідність підвищення конкурентоспроможності європейської промисловості з метою перетворення її на світового лідера в окремих секторах; вона складається  із трьох складових: Програми підприємництва та інновацій; Програми сприяння поширенню інформаційно-комунікаційних; Програми “Розумну енергію – Європі” .

Загалом, головною метою оновленої Лісабонської стратегії, є створення динамічної інтегрованої економіки, заснованої на передових знаннях, здатної забезпечувати високі темпи економічного зростання, створення робочих місць і посилення соціального єднання. Зазначені цілі відповідають бажанням українського суспільства.

Серед країн, що успішно використали програмний інструментарій підвищення національної конкурентоспроможності та просунулися у рейтингу ІГК СЕФ: США,  Канада, Фінляндія, Швеція, Норвегія, Ірландія, Франція та багато інших країн. Україну випереджають не тільки „старі” ринкові економіки, але й колишні радянські республіки та партнери з СНД[3].

Основними етапами розроблення таких програм є визначення національних пріоритетів на платформі широкого громадського обговорення, розроблення відповідно до них  програм(и) із  держаними заходами, включаючи податкові стимули та зміни у чинному законодавстві, проведення конкурсів проектів (із заохоченням бізнесу до розроблення та впровадження у виробництво технологічних інновацій) у відповідності до затверджених  пріоритетів. Реалізація програм передбачає процедури контролю та жорсткий аудит проектів, що хоча б частково фінансуються за рахунок бюджету (країни чи ЄС). В межах Рамкових програм ЄС вітається створення міжнародних консорціумів під здійснення науково-технологічних проектів.

Створювані в багатьох розвинених країнах Ради з питань конкурентоспроможності забезпечують форум для обміну  думками між представниками бізнесу, наукових кіл і найманих працівників,  іноді і за участю державних посадових осіб. Через значимість  територіальних аспектів конкурентноздатності такі ради можуть створюватися і на  регіональних рівнях. Такий підхід сприяє формуванню загального погляду на  довгострокову стратегію підвищення конкурентоспроможності при одночасному  визначенні проблем, що підлягають рішенню. Що украй важливо, широкий спектр  діяльності цих рад підтверджує, що підвищення конкурентоспроможності  є в основному рамковою (міжгалузевою) задачею, що вимагає здійснення заходів у різних сферах. Обмін досвідом між різними радами з питань  конкурентноздатності (між регіонами і країнами) дозволяє отримати корисні  уроки, виявити загальні проблеми і визначити сфери, у яких спільні дії  можуть принести користь. В Україні створено Раду конкурентоспроможності  (РКУ), як  неурядову позапартійну організацію, яка може стати організатором громадського діалогу у суспільстві, а також громадським координатором  зусиль вчених, працівників сфери освіти, представників малого бізнесу, підприємництва, керівництва великих компаній та фінансових інститутів, а також представників урядових та законодавчих кіл, щоб утвердити ідею конкурентоспроможності країни в національної свідомості й сприяти «інституціоналізації» цієї концепції у практику економічної політики країни[4].

Однак дотепер в Україні не розробляються довгострокові загальнонаціональні програми економічного і соціального розвитку, що залишає поза уваги необхідність вирішення стратегічних проблем країни, які не можуть бути вирішені  силами окремих міністерств чи регіонів України.  З огляду на зазначене об’єктивною вимогою часу для України є необхідність активізації дій Уряду з метою  системного підвищення конкурентоспроможності та посилення співпраці в межах  програм ЄС. Разом з тим технологій програмного управління економічними та соціальними процесами потребує докорінних змін, Програма має стати ефективним інструментом реалізації державної економічної політики.

Стрижневим стратегічним документом щодо соціально-економічного розвитку України має стати „Державна програма підвищення конкурентоспроможності національної економіки на 2007-2015 роки" (далі Програми). Реалізація даної Програми активізує  якісні зміни в економічному середовищі та суспільстві, та відповідно підвищення міжнародного рейтингу України та розширення притоку в країну ПІІ, а разом з ними нових технологій.

Програма має стати діалоговою платформою партнерства влади та бізнесу та об’єднати суспільство навколо національної ідеї підвищення конкурентоспроможності країни та сприяти інституційному розвитку. Її розроблення та реалізація призведе до гармонійної інституціональної конвергенції, яка породить інституціональне  партнерство, а отже активізує  усі атрибути громадянського суспільства. Тому в Концепції Програми  закладено не тільки етап обговорення ключових програмних питань, а й укладання Громадської угоди між представниками Уряду, підприємств та найманих працівників. Звідси Концепція ґрунтується на двох „китах”:  гармонічній інституційній  конвергенції і новій робочій моделі розроблення та реалізації програми, що передбачає відповідні процедури.

 За таких умов з’являється можливість створення стійкої діалогової платформи партнерства бізнесу, влади  і громадянського суспільства в цілому, та прийняття  соціальної відповідальності за певні рішення програмного характеру із одночасним посиленням міжсекторальної  та міжвідомчої взаємодії в рішенні важливих загальнодержавних  проблем. Це особливо важливо для України, де вже відбулося становлення і самоствердженням самого бізнесу і його готовності до більш ефективної взаємодії з іншими суспільними інститутами. Йдеться не про зрощення влади і  капіталу, а навпаки їх відокремлення та прозоре партнерство із широким залученням громадськості і розвитком соціального капіталу.

Йдеться про  усвідомлення громадськістю необхідності підвищення конкурентоспроможності України, а також становлення основних засад ринкової економіки,  наявність підприємств (різних за розміром), які активно розвиваються та можуть стати основою осередків сучасної інноваційної моделі економічного зростання, розвиток мережевої економіки через появу кластерів, орієнтованих на випуск конкурентоспроможних продуктів тощо. Існує зацікавленість іноземних інвесторів до української економіки, що дозволяє розширювати притік  іноземних інвестицій в Україну. Разом з тим, постає завдання налагодження партнерства між усіма учасниками ринку та формування взаємоприйнятної системи довгострокових  заходів державного впливу, спрямованих на використання наявних переваг для підвищення  конкурентоспроможності національної економіки, що має бути передбачено у відповідній довгостроковій Програмі.

 

Розділ 2. Головна мета, ключові цільові програмні орієнтири 

Метою  розроблення Програми є підвищення конкурентоспроможності національної економіки України шляхом ліквідації критичних відставань України від країн, що входять у світове інноваційне ядро і створення нової якості життя і праці, а також привабливого середовища для бізнесу. Реалізація Програми має забезпечити якісні зміни в економіці з одночасним  підвищенням ефективності використання людського, виробничого і природного капіталу та забезпеченням більш високого рівня соціального розвитку.

Ключові  цільові  орієнтири, досягнення яких має бути передбачено Програмою:

·  забезпечення  сталого динамічного зростання із підвищенням рівня ВВП  за ПКС на одну особу населення від 27% відносно рівня ЄС у 2006 р. до не менше 40% у 2015 р.;

·  підтримка макроекономічної стабільності: рівень дефіциту бюджету  (не більше 3%,  поступове зниження рівня  інфляції до 2%, диверсифікація зовнішніх цінових шоків шляхом гармонізації та стабілізація розподілу доходів між державою, населенням та підприємствами);

·  створення  високоефективних державних інституцій  із двократним підвищенням  середньої оцінки якості державних інституцій  у 2011 і виходом у десятку країн з найкращою якістю державних інституцій у  2015 р.;

·  посилення партнерства між владою та бізнесом  шляхом створення сприятливого підприємницького середовища та активізації ролі бізнесу у підвищенні конкурентоспроможності економіки (вихід у першу десятку країн у рейтингових оцінках СЕФ за індексом конкурентоспроможності бізнесу у 2015 р.);

·   розширення фінансування фундаментальних та прикладних досліджень у проривних технологіях майбутнього  та технологіях, що покращують  якість життя (до 3% ВВП) із збільшенням участі бізнесу у їх фінансуванні (до 60% у 2015 р.), а також у проектах  підвищення кваліфікації та освітянських програмах.

·   кардинальна модернізація і власної індустрії на основі розвитку високо- та середньо-високотехнологічних видів економічної діяльності із підвищенням їх рівнів  в  обсягах валової доданої вартості обробної промисловості відповідно  до 15 - та 30%;

·  створення сучасних транспортних коридорів та інформаційних мереж;

·  посилення  захисту навколишнього середовища  із заохоченням виробників до використання безвідходних та енергозберігаючих технологій.

Зв’язок із економічною динамікою. Зв’язок загальноекономічної динаміки розвитку із конкурентоспроможністю економіки є взаємозалежним. З одного боку, підвищення  конкурентоспроможності  економіки країни посилює багатомірні чинники її розвитку, з іншого – високі прирости  ВВП забезпечують збільшення ресурсів для фінансування людського капіталу, розвитку інфраструктури, покращення екології, вирішення загальнокультурних проблем, отже підвищення конкурентоспроможності України.

Досягнення стратегічних цільових орієнтирів  повинно відбуватися через формування інноваційної соціально орієнтованої моделі економічного розвитку, ефективної та продуктивної ринкової системи, адаптованої до викликів світових ринків через подальше якісне трансформування економічних відносин.

Статтею 4 Закону України “Про державне  прогнозування та розроблення  програм економічного і соціального розвитку” передбачено розроблення програм економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на короткостроковий період, а також програм розвитку окремих галузей. Визначено також, що при необхідності прогнозні і програмні документи економічного і соціального розвитку можуть розроблятися на більш тривалий період. Саме цю нішу у системі прогнозних та програмних документів має заповнити Програма підвищення конкурентоспроможності економіки України (далі Програма) терміном на 10 років.

Програма має стати інструментом концентрації та координації дій виконавчої влади в напрямку підвищення конкурентоспроможності економіки країни та її регіонів, а також окреслювати  стратегічні перспективи (10 років). Водночас ті із заходів Програми, що стосуються окремих видів діяльності чи економічних комплексів повинні розгортатися у програми їх розвитку. Отже Програма має стати стрижневим документом, який визначає основні напрями конкурентоспроможного розвитку України.

 

Розділ 3. Основні складові та  етапи підвищення конкурентоспроможності економіки України

Підвищення конкурентоспроможності економіки України потребує вирішення як проблем фундаментального характеру, так і посилення факторів, які забезпечують пряме підвищення ефективності виробництва і перехід до інновативного та сталого розвитку: Виходячи з цього пропонуються дев’ять  основних складових  підвищення конкурентоспроможності економіки України, згрупованих у три факторні групи.

Група 1. Фундаментальні:

1.     Забезпечення макроекономічної стабільності.

2.     Підвищення ефективності державного управління (колективних державних послуг).

3.     Розвиток людського капіталу та покращання якісного складу трудових ресурсів.

4.     Розвиток інфраструктури (нарощування транзитного потенціалу держави, модернізація та оновлення основних фондів і рухомого складу авіаційного, автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, поширення інформаційно-комунікаційних технологій).

Група 2. Підвищення  ефективності

5.     Розвиток підприємництва.

6.     Розвиток фінансових ринків.

7.     Підвищення технологічного рівня виробництва та  ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів (розвиток нових форм взаємодії підприємств – зі створенням численних інноваційних та еко-інноваційних кластерів; розвиток експортного потенціалу та імпортозаміщення, запровадження європейських принципів державного ринкового нагляду за додержанням вимог щодо безпеки продукції та послуг).

Група 3 Посилення інновативності та забезпечення сталого розвитку

8.     Стабілізація і поліпшення екологічного стану території України з метою переходу до сталого (екологічно збалансованого) розвитку, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування.

9.     Посилення інноваційної складової  розвитку.

До 2015 року Україна має пройти два умовні етапи розвитку.

Перший етап з 2007 по 2011 роки має стати етапом кардинального поліпшення інституцій і підприємницького середовища та створення сучасної висококонкурентної як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках індустрії. Так, вже у 2011 році має кардинально поліпшитися якість державних інституцій, підприємницького середовища та обробної промисловості, яка має змінитися структурно(на користь високотехнологічних та середньо-високо-технологічих виробництв) і якісно (за показниками продуктивності праці, енергоміскості, матеріаломісткості тощо), а також  стати головним постачальником машин  та обладнання для внутрішнього ринку і експортером високотехнологічних продуктів.

Перший етап  потребує більш масштабної ресурсної підтримки  фундаментальних факторів і паралельно посилювачів інновативності та ефективності розвитку.

Другий етап з 2012 по 2015 роки буде етапом, коли поряд із подальшою підтримкою фундаментальних складових конкурентоспроможності більшої ресурсної підтримки отримають фактори, що посилюють ефективність та інновативність. На той час рівень ВВП дозволить передислокувати ресурси на підтримку постіндустріального розвитку із усіма атрибутами економіки, що створює знання.

Тобто Україна за короткий проміжок часу (2007-2015рр) має  здійснити якісний економічний  прорив: спочатку у індустріальне, а потім у постіндустріальне суспільство.

Розділ 4. Програмні пріоритети та їх державна підтримка

На сучасному етапі розвитку економічних відносин економічна політика України трансформується в політику підвищення конкурентоспроможності національної економіки. З 2007 року використання відомих механізмів підтримки тих чи інших сфер буде обмеженим із-за вступу в СОТ. Зокрема це стосується відомих  інструментів торговельної політики, як тарифні або нетарифні обмеження і субсидії, оскільки існування глобальної економіки передбачає наявність уніфікованої системи, в якій знижується дієвість захисту вітчизняних товаровиробників шляхом регулювання митно-тарифних бар’єрів.

Це також стосується жорстких норм щодо прав на інтелектуальну власність, доступу іноземних інвесторів до державних тендерів і т.п. які справлятимуть аналогічний вплив. Відкриття доступу до ринків товарів, послуг, капіталів, які були до цього часу закритими, водночас відкриватимуть доступ інших країн до українських ринків, що посилить конкурентну боротьбу на національному ринку.

Високотехнологічна індустріалізація на відміну від ресурсних  детермінант національних конкурентних переваг (дешева сировина та робоча сила) значною мірою залежить від технологій, капіталовкладень і трудових навичок. Ці ресурси є міжнародно-мобільними і можуть бути залучені і сформовані будь-якою країною, що має відповідну культуру підприємництва, ліберальні торговельні та інвестиційні закони, сильну наукову і технологічну інфраструктуру і систему освіти. Саме в створенні зазначених передумов є головна участь держави.

Програмою передбачається створення сприятливих рамкових умов для усіх учасників ринку. Усі державні програмні  заходи не повинні  порушувати конкуренцію на внутрішньому ринку шляхом створення більш привабливих податкових  умов ведення бізнесу. Програма відкидає будь-які форми фаворитизму і преференцій для окремих видів економічної діяльності, підприємств та територій.

Однак відомо, що вирішення завдання із розвитком сучасних високо-технологічних та середньо-високо-технологічних виробництв потребує синхронізації дій як приватного, так і бюджетного секторів економіки. На даний час ринок відкидає можливість швидкого налагодження рентабельних високо-технологічних виробництв із-за відсутності прибутків на початкових етапах реалізації подібних бізнес-проектів.  Виходячи із світового досвіду ефективної підтримки у створенні  інноваційних полюсів розвитку уряд  надаватиме  підтримку лише  в межах реалізації Спеціальних програм, включаючи цільові комплексні програми, якщо вони відповідають  завданням і цілям Програми.

Державними інструментами такої підтримки для приватного сектора економіки є:

-        податковий кредит;

-        обмежена участь у фінансуванні окремих проектів;

-        бюджетне покриття відсотків по кредитах тощо;

-        інформаційне та кадрове забезпечення  в межах виконання бюджетних послуг;

-        сприяння гнучкості ринку праці та гарантування стимулюючої оплати праці;

-        збільшення інвестицій в людський капітал;

-        адаптування систему освіти та навчання до нових вимог  професійності.

-        розширення та поліпшення інфраструктури;

-        участь у фінансування науково-дослідницьких (проектно-конструкторських) робіт;

-        сприяння поширенню інформаційних і комунікаційних технологій;

-        підтримка використання  ресурсів на сталому рівні та посилення синергічність між захистом довкілля та економічним зростанням тощо.

Для реального сектору економіки пріоритетними є проекти, реалізація яких впливає на:

-        значне зростання енерго-ефективності та раціонального використання ресурсів;

-        введення в експлуатацію відновлюваних джерел енергії;

-        розвиток високотехнологічних виробництв із випуском високо-конкурентних продуктів на зовнішньому і внутрішньому ринках;

-        створення висококваліфікованих робочих місця;

-        транс-націоналізацію  знань та трансфер технологій,  а також менеджмент інтелектуальної та промислової власності;

-        розширення використання  екологічно чистих сучасних (замкнених) технології;

-        зменшення регіонального безробіття і поліпшення довкілля;

-        інформатизацію суспільства тощо

  

Розділ 5.  основні програмні завдання Уряду

Забезпечення макроекономічної стабільності

1.     Проведення податкової та бюджетної реформи: вирівнювання податкового навантаження та усунення податкової дискримінації, зміна структури податків із підвищенням частки непрямих податків, покращення адміністрування податків, посилення прозорості та ефективності державних витрат, впровадження в економічну практику методології оцінки ефективності використання державних фінансових ресурсів у різних сферах, мінімізація дефіциту бюджету із підтримкою його  на рівні стандартів ЄС.

2.     Детінізація економіки, легалізація тіньових капіталів некримінального походження.

3.     Проведення виваженої та передбачуваної цінової та валютно-курсової політики: вдосконалення механізмів антимонопольного регулювання, усунення практики перехресного субсидування, перехід до політики інфляційного таргетування в умовах запровадження режиму плаваючого валютного курсу. 

4.     Вирівнювання диспропорцій у розвитку регіонів (розроблення регіональних програм із підвищення конкурентоспроможності).

 

Підвищення ефективності державного управління

(колективних державних послуг)

1.     Прискорення проведення адміністративної та адміністративно-територіальної реформи: законодавче закріплення розподілу обов’язків та відповідальності  між гілками влади з метою підвищення ефективності управління економікою, посилення самостійності та відповідальності місцевих органів самоврядування.

2.     Судова реформа - розбудова справедливої судової системи.

3.     Удосконалення системи вияву та притягнення до адміністративної відповідальності правопорушників у владних структурах, дії яких завдали шкоди національній економіці або призвели до збитків окремих підприємств.

4.     Реформування наукової сфери шляхом інтеграції викладацької та дослідницької діяльності; сприяння посиленню зв’язку науки та бізнесу, а також співпраці та взаємодії вітчизняних наукових установ із іноземними, співучасті у  реалізації міжнародних проектів, включаючи ринкову програму ЄС.

 

Розвиток людського капіталу та підвищення загальної фаховості трудових ресурсів (підвищення ефективності індивідуальних державних послуг)

 

1.     Створення інноваційного суспільства, забезпечення рівня інвестицій в людський капітал та фінансування науки ( у % до ВВП) відповідно до цілей підвищення конкурентоспроможності економіки  із наближенням до відповідних параметрів в ЄС.

2.     Продовження освітянських реформ та перехід на європейську систему освіти, залучення бізнесу до професійної підготовки трудових ресурсів.

3.     Підвищення якості охорони здоров’я, створення сучасної технологічної та ресурсної бази медичних установ; сприяння реалізації міжнародних проектів із підвищенням кваліфікації медичних кадрів.

4.     Проведення активної політики зайнятості із розширенням категорій населення, для яких буде вестись пошук робот та засобів пошуку, а також підвищення кваліфікації та продуктивності праці.

5.     Створення ефективної системи іпотечного кредитування, що зробить житло доступним для широких верств населення, розроблення проектів для підтримки молодих сімей.

 

Розвиток інфраструктури

1.     Інтеграція у єдиний європейський інформаційний простір шляхом створення відповідних рамкових умов для швидкого та належного освоєння конвергенційних цифрових комунікацій і послуг, враховуючи аспекти взаємодії мереж, безпеки та  конфіденційності (розробка заходів щодо участі України у  програмах ЄС зі сприяння політиці інформаційно-комунікаційних технологій „і2010: Європейське інформаційне суспільство” та програми „Інтелектуальна енергетика Європи”).

2.     Поліпшення умов для розвитку цифрових технологій з акцентом на їх різноманітність щодо багатомовності та культури.

3.     Сприяння розвитку інформаційного суспільства, розповсюдження ІКТ шляхом стимулювання розвитку послуг і продуктів, створених завдяки ІКТ, особливо в секторі суспільних послуг; налагодження суспільної та приватної взаємодії, а також  співробітництва для нарощення інновацій та інвестицій в ІКТ.

4.     Розвиток транспортної інфраструктури, становлення України як транзитної держави.

5.     Демонополізація житлово-комунального господарства та створення конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг.

Розвиток підприємництва

1.     Проведення регуляторної та дозвільної реформи: спрощення системи входження та виходу з ринку, скорочення видів економічної діяльності, що підлягають ліцензуванню, ліквідація платежів і внесків, які не передбачені чинним законодавством, чітке законодавче визначення меж втручання органів влади та контролюючих органів у діяльність господарюючих суб’єктів.

2.     Вдосконалення конкурентної політики: скасування привілеїв для окремих видів економічної діяльності  та підприємств, запровадження мотиваційних механізмів при наданні державних субсидій; поетапне, але системне зменшення протекціонізму.

3.     Сприяння створенню центрів з навчання правилам ведення бізнесу.

4.     Державна допомога створенню кластерів та інших форм співробітництва (особливо у регіональних програмах підвищення конкурентоспроможності). 

 

Створення сучасних фінансових ринків

1.Підвищення капіталізації економіки, забезпечення прозорих правил і процедур дій учасників фондового ринку.

2.Створення ефективної системи захисту прав власників (у тому числі міноритарних акціонерів), вирішення спірних питань, пов’язаних із приватизацією, винятково в правовому полі.

3.Розвиток і стандартизація фінансових послуг відповідно до міжнародних норм.

4.Підвищення ефективності грошово-кредитної політики в напрямку впливу на позитивні структурні процеси в економіці.

 

Підвищення технологічного рівня виробництва

1.Залучення прямих іноземних інвестицій у високотехнологічні та середньо високотехнологічні види діяльності, а також  енергозбереження.

2.Визначення пріоритетних полюсів технологічного прориву, сприяння створенню національних кластерів з метою налагодження виробництва продуктів, конкурентоспроможних на внутрішньому та зовнішньому ринках.

3.Проведення конкурсів щодо державного фінансування високотехнологічних проектів, реалізація яких  дозволить диверсифікувати український експорт, підвищити технологічний рівень виробництва та замістити імпортні аналоги.

4.Розширення мережі консультативних центрів з розповсюдження досвіду щодо створення високотехнологічних кластерів, сприяння розвиткові горизонтальних зв’язків між підприємствами різних видів економічної діяльності, здійснення акордних інвестицій.  

5.Вдосконалення державного та громадського  нагляду за додержанням вимог щодо безпеки продукції та послуг.

6.Надання державної підтримки щодо захисту інтересів вітчизняних виробників високотехнологічної продукції від недобросовісної конкуренції на внутрішньому ринку.

7.     Утвердження конкурентоспроможності аграрного та промислового секторів економіки на основі використання сучасних технологій.

Стабілізація та поліпшення екологічного стану території України. впровадження збалансованої системи природокористування

1.     Удосконалення системи інтегрованого екологічного управління, посилення міжвідомчої координації та співробітництва щодо інтеграції екологічної складової до програм розвитку секторів економіки.

2.     Припинення втрат ландшафтного та біотичного різноманіття, розвиток екомережі та заповідної справи, зменшення забруднення, поліпшення екологічного стану водних об’єктів, Азовського і Чорного морів.

3.     Формування сприятливого для людини природного середовища, посилення заходів екологічної безпеки та зменшення рівня забрудненості довкілля, у тому числі через удосконалення системи управління відходами, з врахуванням процесів євро інтеграції, а також екологізації  виробництва.

4.     Формування інформаційного простору щодо питань збереження довкілля, екополітики та сталого розвитку, сприяння впровадженню системи безперервної екологічної освіти, активне залучення громадськості до вирішення екологічних проблем.

5.     Розвиток мінерально-сировинної бази та екологічно безпечного надрокористування.

Посилення розвитку інновацій

1.     Розвиток науково-технологічного співробітництва з іншими країнами у створенні високо конкурентних продуктів (авіаційна, космічна, нанотехнології, біотехнології тощо).

2.     Підтримка участі українських науковців (та студентів) у інноваційних програмах ЄС, США, Китаю та інших країн, що інтенсифікували свій розвиток за рахунок інноваційної складової.

3.     Розвиток „інноваційних полюсів” економіки - кластерів, орієнтованих на створення інноваційних продуктів, що не мають аналогів в світі, включаючи пошук альтернативних джерел енергії.

4.     Посилення захисту прав інтелектуальної власності.

 

 

Розділ 6. Механізми управління та контролю за виконанням

6.1. Основні принципи  та організація  розробки та реалізації Програми

Розробка Державної програми забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в процесі європейської та євроатлантичної інтеграції на 2007-2015 роки має базуватися на принципах, які визначено Законом України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”, а саме: цілісність, об'єктивність, науковість, гласність, самостійність, рівність,  дотримання загальнодержавних інтересів. З огляду на перехід до атрибутів громадянського суспільства до вищезазначених принципів додаються також такі: 

-   досягнення консенсусу серед представників влади, бізнесу і профспілок  щодо програмних  пріоритетів, засобів стимулювання та контролю для кожного етапу реалізації програми, що закладе діалогову платформу партнерства та довіри між усіма учасниками її виконання, забезпечить загальну суспільну підтримку та сприяти успішній реалізації програми;

-   принцип синхронізації, що передбачає синхронізацію виконання взаємопов’язаних програмних завдань та їх акордне ресурсне забезпечення;

-   забезпечення прозорості та спадковості  у реалізації програми незалежно від зміни урядів в країні.

Завдяки використання вищезазначених принципів при розробці Програми формуються передумови для активізації соціального потенціалу нації шляхом об’єднання її  навколо національної ідеї підвищення конкурентоспроможності країни.

 

6.2. Етапи розроблення Програми

 Етап 1. Інформування суспільства та громадського обговорення:

- висвітлення проекту Концепції Програми у засобах масової інформації та на урядовому порталі,  організація та  проведення його широкого громадського обговорення із залученням представників бізнесу, уряду та найманих працівників и також громадських організацій, РКУ з метою узгодження щодо: (1) ключових цільових орієнтирів; (2) стратегічних пріоритетів підвищення конкурентоспроможності та основних напрямків їх реалізації;, (3) участі влади та бізнесу у фінансуванні програмних заходів, (4) згоди на систему стимулів, включаю податкові по окремих заходах (якщо такі будуть чітко ідентифіковані) в межах визначених пріоритетів (з встановленням допустимих меж бюджетних втрат від їх надання) протягом найближчих 3 років реалізації Програми; (5) форм контролю (включаючи аудит) за ефективним використанням коштів;

- внесення змін та доповнень до проекту Концепції за результатами громадського обговорення та підготовка проекту Громадської Угоди;

- підписання представниками Уряду та Асоціацій підприємств та найманих працівників з підписанням Громадської Угоди щодо партнерства у реалізації Програми, та Концепції, як додатку до Угоди.

Етап 2. Затвердження Концепції Програми

Кабінет Міністрів України на своєму засіданні приймає рішення щодо затвердження Концепції Програми та Угоди,  підтверджуючи обсяги бюджетного  фінансування реалізації Програми на найближчі 3 роки.

Етап 3. Розроблення проекту Програми підвищення конкурентоспроможності економіки України у складі Рамкової програми та Спеціальних програм;

Етап 4. Розроблення робочого механізму реалізації Рамкової та  Спеціальних  програм ( Додаток 2,3) ; 

Етап 5. Встановлення головних розпорядників коштів по реалізації Рамкової та Спеціальних програм та підготовка проекту Постанови Кабінету Міністрів України щодо затвердження Програми та робочого механізму її реалізації.

6.3.  Структура Програми

Програма складається із вступної частини, Рамкової  програми (яка спрямована на поліпшення загальних рамкових умов для економічної діяльності, або економічного середовища в цілому)   та Спеціальних програм (включаючи цільові комплексні програми).

У вступній частині Програми даються висновки по результатах аналізу слабких сторін конкурентоспроможності України,  їх причин та коротка версія Концепції Програми  із висвітленням цільових орієнтирів,  стратегічних пріоритетах підвищення конкурентоспроможності економіки України.

Відповідно до затверджених пріоритетів  підвищення конкурентоспроможності економіки України та  суб’єктів реалізації програм (органів виконавчої влади) дається перелік програм,  виділених під їх реалізацію ресурсів з річною розбивкою по запланованих джерелах фінансування впродовж найближчих трьох років (коли мають бути подолані найбільш сильні відставання  України за базовими факторами конкурентоспроможності), та загальні пропорції щодо їх розподілу по джерелах та групах пріоритетів на 2010-2013 та 2014-2015 рр., із врахуванням їх ієрархії  по важливості та терміновості з огляду на необхідність виведення національної економіки у відносно короткі строки на більш високий рівень конкурентоспроможності.

Основною відмінністю Рамкової програми (РП) від спеціальних програм (СП) є її націленість на якісні зміни у загальних (рамкових) умовах для усіх учасників ринку, тобто вона технологічно має синтезувати у собі заходи Уряду в частині зміни чинного законодавства, підтримки макроекономічної стабільності, проведення загальнонаціональних реформ тощо. Звідси – Розроблення та реалізація Рамкової програми має концентруватися в органах виконавчої влади, що відповідають за економічну політику Уряду з залученням до цього необхідних експертів. Більшість політичних заходів Рамкової програми не потребують окремого виділення бюджетних, оскільки мають здійснюватися органами виконавчої та законодавчої влади в межах їх повноважень. Лише в разі необхідності залучення фахівців та експертів, включаючи іноземних, до розроблення законопроектів чи змін до них, в Державному  бюджеті  мають бути виділені кошти на фінансування зазначених робіт.

По Рамковій та кожній із Спеціальних програм визначаються: (1) цілі та критерії оцінки їх досягнення;  (2) ідеологія програми з огляду на джерела фінансування та коло учасників її реалізації (включаючи  приватні інституції, що залучатимуться по окремих проектах), обсяги фінансування та встановлені розпорядники  коштів (які є відповідальними за результати реалізації програмних проектів), зв’язок (якщо є чи може бути) із європейськими проектами та програмами; (3)  детальний  план формування пакету проектів (включаючи проведення конкурсів проектів) та реалізації (на наступні 3 роки); (4) структура за джерелами фінансування, включаючи бюджетні та  позабюджетні джерела (банківські кредити, кошти кредитних спілок, мікрокредитування малого бізнесу тощо, технічна допомога, власні кошти підприємств, інвестиційні фонди, кредити Світового банку, Банку реконструкції та розвитку  тощо); (5) форми контролю за реалізацією програми із критеріями оцінки ефективності досягнення поставлених цілей в межах спеціальної програм та її проектів (включаючи аудит).

У додатку до РП та СП наводяться окремі формати деталізації їх змістовної частини, посилання на чинне законодавство щодо процедури проведення конкурсів проектів, в разі відсутності необхідних норм у чинному законодавстві, пропонуються  окремі формати та проект Постанови КМУ щодо реалізації РП та СП.

Якщо Спеціальними Програмами передбачаються зміни до чинного законодавства, орган, що координує розроблення Програми, проводить роботу із  міністерствами та відомствами, а також залучає інші інституції до розроблення пропозицій до змін у чинному законодавстві, реалізації РП, їх громадське обговорення та узгодження.

Розробляється формат щорічних звітів, що складатиметься органами, відповідальним за розроблення РП,  СП та Програми в цілому.

Визначаються процедури та формат контролю за результатами реалізації РП та СП та Програми в цілому, а також порядок інформування громадськості щодо досягнутих програмних  результатів та ефективності використання бюджетних коштів.

6.4.Узгодження із процесом стратегічного бюджетного планування

Одним із недоліків бюджетної системи України є слабке обґрунтування цільових та загальнонаціональних програм економічного і соціального розвитку та відсутність інформації про них (в частині витрат та очікуваних результатів реалізації) для широкого обговорення щодо доцільності їх фінансування.  Перетворення бюджету у стратегічний план фінансування Програми є назрілим, оскільки дозволяє націлити державні фінанси на процес підвищення конкурентоспроможності економіки України, рухаючись по пріоритетах, визнаних громадськістю. Метою узгодження є інтеграція програмної та бюджетно стратегій у єдину систему для підвищення ефективності реалізації дій та всіх ініціатив Уряду. Відповідно до даної концепції:

1.     Розроблення Програми здійснюється  за графіком, що відповідає  повній взаємоузгодженості програмної стратегії із бюджетною, адже левова частка зведеного бюджету спрямовується на фінансування  базових та інновативних чинників підвищення конкурентоспроможності економіки країни. Фактично Державний бюджет повинен стати стратегічним фінансовим планом реалізації Програми[5], а метод його складання – програмно-цільовим методом (ПЦМ).

2.     Цільові комплексні програми (ЦКП) розглядаються в бюджетному процесі головним чином  у складі Програми, куди вони мають бути включені на загальних засадах (тобто пройти перевірку на відповідність програмним пріоритетам та очікувані фіскальні наслідки та  ефективність, детально в р.5.6.). Зазначене забезпечує ефективну співпрацю різних урядових установ за єдиним планом, що відповідатиме принципам взаємо узгодженості, синхронічності тощо.

3.     Міністерство економіки разом з Міністерством фінансів (або спільний орган, створений на їх основі) із залученням НБУ, міністерств, відомств, науковців та інших  фахівців відповідно до затвердженої КМУ Концепції  Програми розробляють Програму.

4.      Програмні пріоритети, затверджені у Концепції Програми, автоматично стають програмними та  бюджетними пріоритетами і включаються у стратегічний бюджетний план, тобто визнаються як пріоритети, що потребують бюджетного  фінансування, або інших форм бюджетної підтримки в межах середньострокової фіскальної бази. Разом з тим оцінюються і інші джерела, що братимуть участь у фінансуванні реалізації пріоритетних факторів підвищення конкурентоспроможності економіки. Тобто через Програму  пріоритети інтегруються до середньострокової бюджетної структури і стають складовими розроблення окремими міністерствами запитів бюджетних програм.

5.     Результатом стратегічного бюджетного планування є рішення щодо фінансування визначених програмних  пріоритетів (в їх детальному форматі), включаючи державні капітальні витрати, на найближчі три роки.

6.     Короткостроковий та середньостроковий прогнози економічного та соціального розвитку України корегуються із врахуванням  Програми і бюджетного стратегічного плану, зміни в прогнозах  враховуються у процесі розроблення бюджету на наступний рік та визначення основних фіскальних параметрів на три наступні роки.

7.     Попередні розрахунки основних бюджетних показників доводяться до основних розпорядників бюджетних коштів та  місцевих органів виконавчої влади для врахування при формуванні відповідних запитів та бюджетів, а також для уточнення обсягів фінансування  РП та СП, що входять у Програму на наступний рік.

8.     Проект Програми разом із бюджетним стратегічним планом на наступні три роки підлягають фаховій експертизі на відповідність її принципам та критеріям, які визначено чинними законодавчими актами, та через засоби інформації виноситься на широке громадське  обговорення.

9.     Погоджений Проект Програми разом із відповідними експертизами, фінансовими планами та проектом Постанови узгоджується економічними відомствами в процесі розроблення Державного та місцевих бюджетів на наступні 3 роки і надсилається до Кабінету Міністрів України.

10.   Програма затверджується Постановою Кабінету Міністрів, якою передбачається щорічне включення завдань, показників і заходів зазначеної Програми до відповідних розділів Державної програми економічного і соціального розвитку на відповідний рік та врахування обсягів видатків на реалізацію завдань та заходів під час складання проекту Державного бюджету України на відповідний рік.

Розділ 7. Орган, відповідальний за розробку та реалізацію  Програми

Відповідальність за розроблення проекту Програми, її систематичне корегування та проведення моніторингу виконання, покладається на   Міністерство економіки України, або спеціально створену міжвідомчу структуру. З цією метою  створюється спеціальний підрозділ (в Міністерстві економіки України, або міжвідомчий комітет), який  здійснює організаційно-методичне керівництво та координує роботу із підготовки проекту Програми підвищення конкурентоспроможності економіки України, забезпечує його широке громадське  обговорення, проводить моніторинговий контроль за  виконанням програмних заходів та змінами у індикаторах конкурентоспроможності, як по основних напрямах програми, так і в регіональному розрізі.

Орган, відповідальний за розроблення та реалізацію Програми та підготовку щорічних звітів:

-        по результатах моніторингового контролю за виконанням Програми готує узагальнений звіт;

-        залучає до аналітичних досліджень науковців шляхом проведення тендеру на виконання  проектів, по результатах яких  готується щорічна доповідь щодо стану конкурентоспроможності України;

-        розробляє пропозиції щодо корекції Програми та політики підвищення конкурентоспроможності України, які  подаються на розгляд Кабінету Міністрів;

-        організовує розміщення в ЗМІ та мережі Інтернет інформації про хід та результати реалізації Програми, стан фінансування заходів, залучення позабюджетних коштів.


Завантажити повну версію документу з додатком 1

Завантажити додаток 2 до матеріалу

Опубліковано на сайті: 2007-03-22

Коментарі до цієї статті:

Дата: 2007-05-08     Коментарий добавил(а): elena

проблеми логістики в транспорті

Додати новий коментар!

* – Поля обов'язкові для заповнення!

Ваше ім’я *:
Ваша e-mail адреса:
Ваше повідомлення *:
Введіть число *: