Можливості впливу інноваційних процесів на формування ВВП

Інноваційна система України переживає не найкращі часи свого становлення та розвитку, що пов’язано, перш за все з політичними подіями та постійними процесами перерозподілу влади на рівні Кабінету Міністрів України. Постійний перерозподіл сфер впливу як міністерствами, відомствами, так і їх керівними особами не дозволяє створити дану систему як систему організаційно-економічного та інформаційного забезпечення розвитку інноваційних процесів на рівні держави, а тим паче – дати змогу даній системі розвиватися, поширюватися і ефективно працювати в ринку і на ринок України. Ринок інновацій, дякуючи тому, що він «ринок», дозволяє собі формувати свої власні тенденції розвитку, не надіючись на державну підтримку, а ще й допомагаючи державним органам забезпечувати виконання ними своїх, не зрозумілих з точки зору стратегічного менеджменту, місій, виписаних у законодавчих та виконавчих документах при їх створенні.

Проголошуючи на всю державу і закордон про ріст рівня ВВП в Україні, ніхто не пояснює його структуру, приховуючи правду про так званий «розвиток» і «покращення життя населення». А чи можливо шляхом впливу розвитку інноваційних процесів якимось чином якісно і ефективно змінити структуру ВВП і яку роль при цьому повинні відігравати саме державні законодавчі та виконавчі органи влади? Хто повинен бути, у першу чергу, зацікавлений у розвитку та забезпеченні інноваційних процесів? Чи наша влада лише декларативним чином турбується про розвиток інноваційних процесів? Чи можливо взагалі в Україні при постійному порушенні балансу влади на рівні міністерств та між міністерствами зорганізувати, створити та впровадити систему організаційно-економічного та інформаційного забезпечення інноваційних процесів? Ці та ще багато інших роздумів та питань можна видати у результаті аналізу тенденцій інноваційного розвитку України.

Аналіз інноваційного розвитку дав змогу побачити не лише проблемні сторони, а й відслідкувати позитивні тенденції, що зводяться до:

• створення сприятливих ринкових умов для впровадження інновацій у виробничу діяльність та побут населення;
• поступового зростання бюджетного фінансування потреб науково-технічного розвитку;
• формування потенційних передумов зростання попиту на інноваційну продукцію у вітчизняній економіці;
• зростання споживчого попиту суб’єктів національної економіки на інноваційні продукти, технології, знання;
• зростання завдяки постійному збільшенню доходів населення споживчого попиту, що супроводжується приростом попиту на складну наукомістку продукцію;
• посилення конкурентного тиску на внутрішньому і зовнішньому ринках, що поступово підштовхує підприємства до розуміння важливості інноваційної переорієнтації виробництва;
• активізації участі українських виробників у конкуренції на зовнішніх ринках, які висувають додаткові жорсткі вимоги до їхньої інноваційної адекватності;
• збільшенню частки іноземних замовлень українським науковцям на виконання досліджень, в тому числі з боку США та країн Євросоюзу, що є свідченням збереження ще не до кінця втраченого потенціалу фундаментальної науки;
• підсилення ролі регіональних органів управління в забезпеченні науково-технічної діяльності.

Якщо проаналізувати перелік позитивних тенденцій, то вони з’явилися не завдяки виваженій державній політиці по підтримці і розвитку інноваційних процесів, а завдяки саморегулюючим ринковим механізмам. Держава у даному процесі не займає провідних позицій. Саме відсутність тісної ефективної кооперації державних органів з наукою, бізнес-освітою та ринковими структурами не лише не дозволяє розв’язувати існуючі проблеми, а й сприяє породженню нових проблем, що ще більше ускладнює ситуацію з забезпеченням розвитку інноваційних процесів в Україні.

Проблеми, що стримують розвиток інноваційних процесів в Україні:

• відсутність науково-методологічної бази формування інноваційної системи;
• відсутність системності у здійснюваних державою заходах щодо реалізації інноваційного потенціалу національної економіки;
• державне управління інноваційною діяльністю здійснюється без чітко сформульованої стратегії науково-технологічного та інноваційного розвитку, інтегралу її реалізації, послідовної на виваженої зовнішньої та внутрішньої економічної політики;
• відсутність дієвої системи пріоритетів розвитку науково-технологічної сфери:

• пріоритети інноваційного розвитку проголошені cуто формально, механізми їх реалізації не відпрацьовані;

• неготовність апарату державного управління до предметної діяльності, спрямованої на інноваційний розвиток економіки;

• державне управління інноваційною діяльністю забезпечується за галузевим принципом;
• нескоординованість дій суб’єктів інноваційної діяльності;
• недостатність фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень та впровадження інноваційних розробок:
  • незважаючи на деякі успіхи в стабілізації макроекономічних показників, не вдається домогтися відчутних результатів в створенні сприятливих умов для інноваційної діяльності вітчизняних виробників, що зокрема відбивається на показниках експорту інноваційної продукції;
  • інноваційна сфера нашої країни і досі не стала по-справжньому привабливою для вітчизняних та іноземних інвесторів. Значною мірою такий результат пов’язаний з обмеженими можливостями держави в спрямуванні фінансових потоків в інноваційний розвиток економіки і недостатнім державним стимулюванням інноваційної діяльності;

• в Україні не завершились процеси перерозподілу власності;
• недовершеність нормативно-правової системи регулювання і стимулювання інноваційної діяльності;
• незважаючи на те, що базове законодавство, необхідне для формування в Україні розвиненого ринку інноваційної продукції, вже значною мірою створено, його практичне використання стримується вкрай недостатньою інфраструктурою, нерозвиненістю системи захисту інтелектуальної власності;
• повільне формування в Україні сучасного і масштабного ринку інноваційної продукції;
• спроби здійснення галузевих "технологічних стрибків" за умов збереження загальної несприятливості підприємницького та інвестиційного клімату в країні, надмірного фіскального тиску, неефективності інституційної структури економіки, що обертаються втратами інших секторів економіки.

Продукція високотехнологічних галузей не знаходить збуту в інших галузях через великий технологічний відрив і відсутність мотивації до її використання, що суттєво знижує синергетичний ефект інновацій, відтак, ефективність таких "точок зростання" нівелюється в суспільному масштабі.

З огляду на існування поряд з проблемами, які можна розглядами по-різному, - і як позитив і як негатив, позитивних тенденцій розвитку інноваційних процесів, спробуємо віднайти шляхи для розв’язання та вирішення даних проблем.

Шляхами розв’язання та вирішення проблем може стати:

• вдосконалення нормативно-правової бази для забезпечення розвитку інноваційної системи України;
• необхідність системного і послідовного впровадження функціональних принципів державного управління інноваційною діяльністю;
• органічне включення всіх окремих елементів інноваційного розвитку в єдину активно і цілеспрямовано функціонуючу національну інноваційну систему, що можливо лише за умови дії потужних системоутворюючих факторів.

Такими факторами могли б стати загальнодержавні пріоритети інноваційної політики за умови їх усвідомлення на всіх рівнях як основного засобу реалізації загальнонаціональної ідеї, досягнення єдиної і спільної для всіх мети:

• створення високоефективної системи телекомунікацій, запровадження новітніх методів передачі та обробки інформації в усіх сферах людської діяльності, забезпечення якнайшвидшої інтеграції України в світовий інформаційний простір;
• формування загальнодержавної системи автоматизованого пошуку, збору, накопичення, аналітичної обробки, систематизації, консолідації, зберігання, розповсюдження і надання інформації в сфері науково-технологічного та інноваційного розвитку, єдиної системи обліку електронних інформаційних ресурсів держави;
• забезпечення через систему інформаційних ресурсів НІС широкомасштабного використання існуючого науково-технічного доробку (зокрема, баз даних НДДКР) щодо його інноваційного впровадження та підвищення рівня науково-технічного потенціалу у сфері інноваційної діяльності;
• перегляд підходів до програмно-цільового планування та фінансування інноваційного процесу, важливою особливістю якого на даний час є проблемна орієнтованість більшості програм на комерціалізацію технологій, у т.ч. й «критичних» та/або «високих»;
• прискорене використання або впровадження (іноді і на безприбуткових засадах) нововведень;
• трансфер технологій зі сфери ВПК у цивільні галузі виробництва (у т.ч. до приватного сектора господарювання);
• сприяння організаційно-фінансової інфраструктури інноваційній діяльності по забезпеченню злагодженої дії ланцюжка: «наука – технологія – виробництво – ринок». До організаційно-фінансового аспекту також слід віднести «бюджет інноваційного розвитку». Такий бюджет (або ресурс) має надаватися підприємствам для проведення інноваційного оновлення виробництва через встановлення нормативів прискореної амортизації, пільгового оподаткування, надання «податкових канікул», інвестиційного кредиту, встановлення спеціального правового режиму пільгового оподаткування інноваційної продукції, виготовленої за інноваційними проектами, які мають державну підтримку та зареєстровані в установленому порядку. Досягти цього без використання індустрії венчурного бізнесу, тобто без створення приватних інвестиційних компаній, діяльність яких підтримується державними і суспільними фондами, є вкрай ускладненим;
• визначення національних пріоритетів науково-технічного спрямування (напрямків робіт), «критичних» та/або «високих» технологій та їх забезпечення і супровід відповідною інвестиційною, податковою та амортизаційною політиками;
• створення механізмів державного стимулювання інноваційної активності підприємств, а також здійснення інноваційного тиску на суб’єкти господарювання через введення санкцій на випуск застарілої продукції та використання неефективних ресурсо- й енергоємних та екологічно небезпечних технологій;
• визначення територій інноваційного розвитку, як територій у межах одного чи декількох муніципальних утворень, основу економічного розвитку яких складає створення та реалізація конкурентноспроможної наукомісткої продукції, а також надання послуг по її створенню;
• орієнтованість політики органів влади різних рівнів на активну взаємодію і співробітництво, як між собою, так і з підприємницькими та науковими і бізнес-освітніми секторами економіки територій;
• цілеспрямована підготовка кадрів високої кваліфікації для високотехнологічних галузей, а також менеджерів інноваційної діяльності;
• упорядкування роботи технопарків, створення сучасних наукових лабораторій при корпораціях, новітньої інфраструктури і інформаційних банків технологій, спеціальних інноваційних фондів з залученням інституціональних інвесторів, комерційних банків;
• модернізація вільних економічних зон;
• створення мережі малих інноваційних впроваджувальних підприємств;
• удосконалення системи управління інноваційними проектами і програмами;
• підвищення інноваційної культури суспільства;
• створення системи організаційно-економічного та інформаційного забезпечення розвитку інноваційних процесів.

З огляду на те, що головними завданнями стратегії інноваційної політики України є забезпечення збалансованої взаємодії наукового, технічного, виробничого та підприємницького потенціалів, розробка та впровадження механізму активізації інноваційної діяльності суб’єктів підприємництва, поширення інновацій в усіх сферах національної економіки, національна стратегія, орієнтована на формування інноваційної моделі розвитку, повинна поєднувати:

• безпосередні заходи національного та регіонального рівнів, здійснювані за прямого бюджетного фінансування, які сприятимуть поліпшенню якісних характеристик вітчизняного науково-технологічного потенціалу, інтенсифікації опановування науковими знаннями та новими технологіями, всебічному розвиткові людського капіталу;
• здійснення суб’єктами національної економіки інноваційної діяльності та інвестицій інноваційного спрямування в конкурентному середовищі, збільшення пропозиції інноваційних продуктів, технологій та знань.

Наголошуючи на збалансованій взаємодії всіх суб’єктів господарювання, варто було б наголосити ще й на консолідації для забезпечення цієї взаємодії зусиль виконавчих державних інституцій з метою становлення системи нормативно-правового, організаційного, інформаційно-аналітичного та фінансового забезпечення інноваційних процесів в Україні. А забезпечення виконання даної місії закріпити за такою структурою Кабінету Міністрів як Державне агентство України з інвестицій та інновацій, виходячи з його основних завдань згідно Положення про Держінвестицій, а саме:

1 - формування державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності;

2 – забезпечення реалізації державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності;

3 – створення національної інноваційної системи для забезпечення проведення ефективної державної інноваційної політики;

4 – координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності.

Основними консолідованими завданнями, які сприятимуть інноваційному розвитку на рівні держави є:

• формування інноваційно-орієнтованої структури національної економіки;
• покращення організаційно-фінансової інфраструктури інноваційної діяльності;
• цілеспрямована підготовка кадрів високої кваліфікації для високотехнологічних галузей, а також менеджерів інноваційної діяльності;
• створення ринку інноваційної продукції, на якому буде забезпечений належний рівень захисту інтелектуальної власності;
• широке застосування в усіх галузях економіки і сферах суспільного життя інформаційно-комунікаційних технологій;
• вдосконалення системи державної підтримки інноваційної діяльності та її регулювання;
• підвищення інноваційної культури суспільства.

Якщо одним із завдань, виконання якого повинно бути забезпечено Держінвестиціями, є координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності та враховуючи запропоновану нами для Держінвестицій місію, доцільно говорити про координацію даною структурою розробки стратегії інноваційного розвитку України та, відповідно, її впливу на формування ВВП. А можливості такого впливу існують.

Збільшення частки інноваційного фактору в прирості ВВП можливе за рахунок:

• збереження та розвитку науково-технічного потенціалу України;
• визначення національних пріоритетів науково-технічного спрямування (напрямків робіт), «критичних» та/або «високих» технологій, що повинно супроводжуватися відповідною інвестиційною, податковою та амортизаційною політиками;
• невідкладного проведення відповідних інноваційних перетворень, в першу чергу, за визначеними пріоритетними напрямами розвитку;
• здійснення цілеспрямованих структурно-функціональних змін в економіці;
• зміни структури експорту промислової продукції із перевагою у ній продукції з високим рівнем доданої вартості;
• збільшення частки венчурних інвестицій у високотехнологічне виробництво до 70% від загального обсягу вкладень капіталу в інноваційну сферу виробництва;
• сприяння рухові акціонерного капіталу в інноваційну сферу, як у національному, так і в міжнаціональному масштабі;
• державної підтримки венчурного підприємництва (орієнтація на венчурне фінансування, яке в найбільшій мірі сприяє скороченню робочих місць у великих промислових компаніях, диверсифікованості останніх і рівнобіжне утворення дрібних і середніх самостійних компаній, які виходять на ринок нових технологій для виробництва конкурентноздатної продукції. Тим самим прискорюється і самоорганізується процес реструктуризації економіки, у результаті якого утворюється значна кількість робочих місць, на яких виробляються товари і послуги із значною доданою вартістю);
• запровадження дієвих механізмів стимулювання інвестицій у науку та інноваційну діяльність з боку промислових підприємств усіх форм власності та банків;
• залучення значного за обсягом приватного капіталу в науково-технічну сферу;
• збільшення в обігу на фондовому ринку частки цінних паперів, що випущені малими високотехнологічними компаніями;
• формування ефективної системи залучення в цивільний оборот інтелектуальної власності та інших результатів інтелектуальної діяльності;
• здійснення модернізації вітчизняної промисловості зі створенням нових виробництв, що базуються на високих технологіях;
• включення України в глобальний науково-технологічний розвиток, що сприятиме масштабному залученню фінансових і кадрових ресурсів у технологічний розвиток економіки, збільшенню обороту зовнішньої торгівлі високотехнологічною продукцією та технологіями;
• набуття принципової ваги для прориву українських товарів і технологій на світовий ринок патентування винаходів і знаків для товарів та послуг вітчизняних розробників у розвинених країнах світу;
• патентування за кордоном і збереження прав на інтелектуальну власність за українськими винахідниками і виробниками;
• пільгового оподаткування коштів виробничих підприємств, спрямованих на освоєння високих технологій, а також витрат на наукові дослідження і розробки;
• пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності, особливо на початкових стадіях освоєння ними нових технологій і організації випуску нової продукції;
• запровадження пільгового режиму амортизаційних відрахувань та інвестиційного кредиту – зменшення податку на прибуток на певну частину загальної вартості інвестицій в устаткування (особливо на стадії модернізації підприємства).

Якщо існують можливості у збільшенні частки інноваційного фактору у прирості ВВП, то під розробку стратегії інноваційного розвитку України та її впливу на формування ВВП потрібно підвести науково-методологічне підґрунтя.

Базуючись на висновках наукових установ НАН України, зроблених при виконанні проекту «Розроблення довго- і середньострокових прогнозів науково-технологічного та інноваційного розвитку (в рамках Державної програми прогнозування науково-технологічного розвитку на 2004 – 2006 роки)» можна стверджувати, що до 2015 року можливі різні варіанти результатів соціально-економічного розвитку в залежності від глибини перетворень національної інноваційної системи.

Забезпечення умов для формування та розвитку інноваційних процесів на рівні макроекономіки дозволить розглядати з точки зору їх впливу на загальну економічну рівновагу та перетворення сукупних доходів на сукупний попит.

Рівновагу на макроекономічному рівні можна подати як відповідність окремих частин ВВП, доходів і витрат, що формуються на різних стадіях економічного кругообігу. Головна проблема загальної економічної рівноваги – перетворення сукупних доходів на сукупні витрати розв’язується шляхом перетворення заощаджень на інвестиції.

Питання: Яка участь держави у даних процесах?

Схилимося до «парадоксу спрощення» макроекономічного дослідження розвитку інноваційних процесів в Україні, в об’єкти аналізу якого по відношенню до заданої теми є:

1 – взаємодія ринкових секторів зі спільними інтересами (державний, підприємницький сектори та сектор домашніх господарств);

2 – ситуація на ринках: товарному, ресурсному, фінансовому, грошовому, цінних паперів (у довгостроковому періоді).

Узагальнююча змінна – ВВП.

Розробка стратегії інноваційного розвитку та можливості завдяки її реалізації вплинути на формування ВВП потребує розробки алгоритму сутнісних ендогенних (тих, що пояснюють) та екзогенних ( тих, за допомогою яких пояснюють) зв’язків.

Пояснююча модель допоможе зрозуміти функціонування та розвиток інноваційних процесів, розкриваючи причинно-наслідкові або функціональні зв’язки процесів і явищ.

У цьому потрібно визначитись структурі, яка буде займатися розробкою стратегії інноваційного розвитку.

Модель прийняття економічних рішень щодо розробки стратегії інноваційного розвитку має будуватися на основі пояснюючих моделей (надавши певних значень ендогенній величині можна сформулювати рішення щодо змін екзогенних величин).

Даний аналітичний матеріал є попереднім баченням підходів щодо забезпечення розвитку інноваційних процесів в Україні. Більш глибокий аналіз даних процесів та розробка стратегії інноваційного розвитку потребує залучення до даної роботи експертів і фахівців профільних ринкових структур.

© Галина Канафоцька, Віце-президент Інноваційної палати України, директор консалтингової компанії «ВІК-ХХІ»

5 вересня 2009 року ЖУРНАЛ ИННОВАЦИОННОЙ ПАЛАТЫ УКРАИНЫ

http://nanoinnovation.livejournal.com/2304.html

http://tuii.org/stan-i-perspektivi-rozvitku-innovatsiinikh-protsesiv-v-ukrajini

Опубліковано на сайті: 2010-01-21