Післякризова економіка: Кимерика чи КАФТА?

Посткризова світова економіка — які виклики на неї чекають? Які нові глобальні центри економіки? Чи є альтернативи лідерства США? Чи може Китай стати новим світовим лідером, і яке місце в України в посткризовому світі — на ці запитання мережевому виданню «Політ Ю-ей» відповідав директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин.

— Василю Володимировичу, сьогодні у знавців щодо розвитку світової економіки менше песимістичних очікувань, ніж, скажімо, рік тому, економіку вже називають «післякризовою». Чи можна говорити про часткове усунення економічних ризиків? Чи з’являються нові джерела зростання?

Хоча сьогодні вважається, що основні кризові складові вже подолано, питання післякризового розвитку поки лише ставляться, а дискусії навколо джерел відновлення та результативних заходів політики швидше провокують нові суперечливі питання, ніж дають відповіді.

Нагадаю, в період глобального фінансового обвалу не заперечувалась навіть перспектива десятирічного спаду у США (подібного тому, що сталося в Японії на початку дев’яностих років). Тобто протягом короткого часу відбулася «переорієнтація»: від безтурботного сприйняття негараздів найбільшої світової економіки у 2007–2008 рр. до мало не апокаліптичних сценаріїв глобального краху (кінець 2008 — початок 2009), частина яких є у суспільній свідомості й донині, що, звичайно, в пікові кризові періоди підтримувало панічні та спекулятивні настрої і перешкоджало виробленню вдумливої політики.

За відсутності надійного світового економічного провідника (яким були США), здатного обмежувати глобальні ризики, пошук посткризових політик може затягтися. У разі їх запровадження результати — невизначені. Втім, незважаючи на економічні ускладнення, США сьогодні залишаються найбільшою економікою світу, і саме економічні успіхи США визначають і глобальні економічні перспективи.

Водночас слід враховувати феномен останнього десятиліття — високі показники зростання країн, що розвиваються, у першу чергу, азійських. Криза 2007–2009 років, як не дивно, посилила процеси глобалізації, прискорила системні зміни у світовій економіці — відбувається зближення найбільших розвинених країн і країн, що розвиваються. Формуються і зміцнюються нові інтеграційні утворення, змінюється конфігурація і вплив транснаціональних корпорацій. У той же час несподіванка і глибина кризи спонукали до помітного перегляду чинників і складових розвитку світової економіки.

Складність післякризових проблем посилюється тим, що стійке зростання світової економіки в попереднє десятиліття знизило «імунітет» до негативних проявів, а отже, і до інструментів їхнього подолання. У пошуку нових, у тому числі, на міждержавному рівні, глобальних центрів світового розвитку — а існування таких центрів є важливим умовою економічного післякризового розвитку — все частіше декларується необхідність посилення координації двох найбільших країн — США і Китаю — у виробленні світової політики. І дійсно, саме оновлена модель взаємодоповнення економік США і Китаю може стати основою глобального зростання у найближче десятиліття.

— Китай часто називають в якості нового світового лідера. Чи може він у перспективі зайняти місце США?

Звичайно, такі твердження мають підставу — не можна заперечувати феномен останнього десятиліття — дотримання високих показників зростання країнами, що розвиваються, в першу чергу, азіатськими. Але додатковим найважливішим каналом поширення кризи стало падіння світової торгівлі, що посилило зниження глобального попиту і погіршило довіру до міжнародного економічного середовища. Але саме на таку модель були зорієнтовані економіки, що розвиваються. У деяких країнах обсяг експорту у 2008–2009 роках (у порівнянні з аналогічним періодом попереднього року) скоротився на 30–50%. Однак навіть за таких умов переважна більшість країн, що розвиваються, залишалася зацікавленою у збереженні для себе експортної моделі зростання на основі дешевої сировинної чи низькотехнологічної продукції, а також дешевої робочої сили.

Дійсно, ці країни, в першу чергу, великі (Китай, Індія) в цілому випробували відносно менше втрат і навіть показали позитивні показники економічного зростання вже у 2009 р., і може скластися враження, що з’являються нові альтернативні моделі світового економічного відновлення. Однак, по-перше, такі країни залишаються у групі країн, у кращому випадку, із середніми доходами (що ніяк не може характеризувати довгострокові безумовні лідерські позиції), по-друге, — переважна більшість їхніх конкурентних позицій зосереджена на сировинний і низькопродуктивній ніші, без значного впливу на продуктивність та іноваційність світового рівня. По-третє, успішним країнам, що розвиваються, ще належить вирішувати проблему нових конкурентних ніш, підвищення зарплат працівникам, значних суспільних витрат, що може призвести саме до втрат конкурентних переваг.

— Ви вже згадали про взаємодію економік США і Китаю, яка мала глобальний характер. Яким чином здійснювалася ця взаємодія?

У докризовий період, на основі «взаємопроникнення» економік США і Китаю, по суті, була сформована нова світова структура («віртуальне» економічне утворення), яка отримала назву Кимерика (Китай + Америка), з фінансовим центром у США і виробничим — у Китаї, яка підтримувала глобальне стале економічне зростання і забезпечувала високі прибутки для міжнародних підприємств.

Певним чином така структура була «протилежна» моделі глобалізації XX століття: якщо раніше капітал переважно вивозився з розвинених країн у ті, що розвиваються, і у трансформаційні країни, то в моделі Кимерики — країна, що розвивається (Китай), стала центром заощадження, а «розвинений центр» (США), переважно, сформований капітал споживав. Водночас така структура відтворювала глобальну нерівномірність між рівнями заощадження та споживання, спрямованістю торгових і інвестиційних потоків, які, як не дивно це звучить, упродовж певного періоду розглядалися як джерело врівноваженості та стійкості світового зростання.

До характерних особливостей функціонування Кимерики, які приносили вигоди обом країнам, відносять високу геоекономічну значущість: у ній створювалася третина світової продукції, забезпечуючи при цьому половину глобального економічного зростання за 8–10 (передкризових) років. Східні «Кимериканці» (Китай) формували значні заощадження, західні «Кимериканці» — переважно витрачали. При цьому значні заощадження Китаю стримували американські відсоткові ставки, гарантували постійне надходження фінансових (більше того, доларових) ресурсів у США. Як наслідок, дешевий кредит у США забезпечував високоприбуткову діяльність корпорацій (не тільки в Китаї, але і в самих США), а китайський дешевий імпорт для США служить важливим джерелом високого рівня споживання без інфляційного тиску.

Висновок такий — саме Кимерика стала однією з головних складових буму кредитування, розширення випуску державних цінних паперів, запровадження нових фінансових похідних, які, по суті приховуючи, накопичували ризики.

— Чи змінився характер взаємодії країн, в рамках Кимерики, в нових післякризових умовах?

Знизилася економічна активність США, це збіглося у часі із швидким і стійким розвитком великих країн, що розвиваються, і дуже актуальним стало питання про можливих нових світових економічних лідерів у післякризовий період. У докризовий період «віртуальна» Кимерика займала, безумовну провідну роль у глобальній економіці. Сьогодні ж відбувається помітне зростання значущості країн, що розвиваються, для забезпечення сталого глобального розвитку: у виробленні світового валового продукту, розширенні торгівлі між ними, стрімкому зростанні внутрішніх (споживчих) ринків, зменшенні їх залежності від ринків розвинених країн.

Тим не менш, що стосується дня сьогоднішнього, то зауважу: китайська економіка (на адресу якої лунає чимало хвалебних слів) ще не пройшла ті жорсткі кризи, які вже подолали розвинені країни (у т. ч. США). На Китай ще чекає вирішення проблем, пов’язаних з бюджетом, з екологією, з технологіями, з вивозом капіталу, зайнятістю, заробітною платою. Успіхи економіки Китаю двох останніх десятиліть ще повинні пройти випробування. Тому, не применшуючи значущості для світової економіки Китаю, поки рано говорити про однозначно позитивні наслідки.

«Перерозподіл» впливу на користь країн, що розвиваються, перш за все, проявляється на рівні світової торгівлі; зміни спонукають до пошуку нових, в т. ч. на міждержавному рівні, глобальних центрів світового розвитку. Саме тому все частіше говорять про нові способи узгодження, все частіше декларується необхідність посилення співпраці двох найбільших країн — США і Китаю, які, на думку багатьох політиків, є «ядром» майбутнього світового порядку.

— Однак сьогодні ситуація у світовій економіці помітно інша, ніж у докризовий період. Чи означає це, що модель Кимерики вже не актуальна? Може, слід говорити про нові рівні «взаємодії»?

Тут важливо нагадати про те, що з 1 січня 2010 р. офіційно стала функціонувати зона вільної торгівлі Китай-АСЕАН — так звана КАФТА. Вважається, що швидкий розвиток торгівлі та посилення економічних зв’язків буде не тільки сприяти прискореному економічному зростанню країн регіону, але й може стати стабілізаційним чинником світової економіки загалом.

Дійсно, в останні роки торгівля між Китаєм і АСЕАН розвивалася швидкими темпами — навіть криза лише незначним чином скоротила обсяги двосторонньої торгівлі. Стрімке зростання Китаю й захоплення кінцевих споживчих ринків США в останні роки зумовило високий попит на сучасні комплектуючі матеріали, сировину і напівфабрикати, і, тим самим, простимулювало товарні потоки між країнами тихоокеанського регіону. У цьому контексті, за окремими оцінками, найбільші вигоди в КАФТА витягне саме Китай, оскільки розширення експорту в сусідні країни дозволить певним чином компенсувати зниження поставок на ринки США та інших розвинених країн після початку світової кризи. Треба пам’ятати, що вартість праці в більшості країн АСЕАН — низька (за винятком Брунею, Малайзії та Сінгапуру). Експансія ж китайських корпорацій на південь дасть можливість стримати зростання вартості праці в регіоні: навіть у випадку розширення виробництва, яке стане вагомим чинником підвищення добробуту в регіоні, це підтримає конкурентні позиції виробників на світових ринках.

Зрозуміло, що створення КАФТА — важливе, однак є лише одним із кроків економічного посилення регіону. Не викликає сумніву формування на базі Китаю, Японії, Кореї та країн AСЕАН Азійського валютного союзу, який надасть регіону «легітимний» світовий економічний і фінансовий центр. Загалом перспективи цього регіону та його вплив на світовий розвиток сьогодні важко переоцінити.

— Чи є в цій новій світовій структурі місце для України? Які її перспективи?

Нинішня економічна слабкість України поки не дозволяє державі проводити успішну політику розвитку, у тому числі, і в результаті невизначеності її стратегічного партнерства. Тим не менш, якщо пріоритети будуть визначені виразно (тільки не на рівні пільгової непрозорої підтримки окремих галузей і підприємств), то перспективи зростання можуть і проявитися. Серед економічних пріоритетів найчастіше називають посилення конкурентоспроможності української економіки. Однак, незважаючи на певні позитивні зрушення, конкурентоспроможність залишається на низькому рівні: характеристикою економіки України є переважання у структурі виробництва товарів із низькою доданою вартістю, енерго- і ресурсозатратність, практична відсутність конкуренції на внутрішньому ринку, його незначна місткість, монополізація і зарегульованість. Але якщо конкуренція на внутрішньому ринку низька, то не можна очікувати і конкурентоспроможності на міжнародних ринках.

Частка України на найбільш динамічних і високотехнологічних ринках — незначна (не більше 5% загального експорту України припадає на високотехнологічні товари), експорт же Україною страхових, фінансових, комп’ютерних послуг становить лише 7–8% загального обсягу експорту послуг. Вимушена (в результаті неконкурентоспроможності) переорієнтація товарних потоків на ринки СНД і Росії означає лише нові додаткові ризики від економічної нестабільності і низької продуктивності східних ринків. А спостережуване зараз розширення втручання держави в економічні рішення посилює деінституалізацію економіки, втрату інтересу міжнародного бізнесу до входження в Україну. Відображенням ризиків і слабкості української економічної політики з року в рік є зниження рейтингових оцінок міжнародними агентствами соціально-економічного розвитку України: погіршення рейтингових місць в індексах економічної свободи, конкурентоспроможності, сприяння бізнесу і т.ін.

Не відбулося також помітного поліпшення в інвестиційній сфері: динаміка прямих іноземних інвестицій у 2010 р. не показала помітних позитивних змін, незважаючи на очікування того, що післявиборча політична стабілізація додасть впевненості інвесторам для входження в Україну.

— Які ж в України перспективи скористатися новою світовою економічною структурою, описаною вище?

Сьогодні Україна, по суті, швидше втрачає свої ринки на азійському континенті. Зокрема, експорт у Китай в останні роки мав вкрай нестійкий характер (наприклад, 2006–2008 рр. взагалі можна назвати кризовими для України, хоча це були роки помітного зростання економік країн світу). А загальний експорт товарів Україною в США і Китай за останні 5 років лише незначно перевищує 4% загального товарного експорту країни.

Абсолютно «катастрофічна» ситуація у присутності України на ринках послуг Китаю — експорт послуг України не перевищує 1% загального експорту послуг. Щодо ПІІ — в Україні роль китайських інвестицій поки не помітна, поки вони мають радше символічний характер, а американські ПІІ у 2010 р. навіть знизилися, складаючи менше 2% загальних прямих іноземних інвестицій.

Таким чином, Україна, ймовірно, вже втратила можливість входження до ринків Південно-східної Азії, які стрімко розвиваються. Тобто центр світового розвитку, про який ми переважно говорили, нашій країні практично недоступний. Принаймні, зовнішньоекономічна доктрина залишається невизначеною, по суті не видно: за рахунок чого країна може бути цікава світові, де може перебувати наша конкурентна ніша. І з жалем можна стверджувати, що Україна, як і раніше, пожинає «плоди» безсистемної і недалекоглядної зовнішньоекономічної політики, яка продовжує невблаганно виштовхувати країну на узбіччя сучасного світу.

razumkov

Опубліковано на сайті: 2011-02-25