Інновація - це історично безповоротна зміна способу виробництва речей.
Й. Шумпетер


М.І. Туган-Барановський

Й.А. Шумпетер

М.Д. Кондратьєв

Галерея видатних вчених

UA RU EN

Обращаем внимание на инновацию, созданную на данном сайте. Внизу главной страницы расположены графики,  которые в on line демонстрируют изменения цен на мировых рынках золота  и нефти, а также экономический календарь публикации в Интернете важных мировых экономических индексов 

 
Й.А. Шумпетер

Життя і творчість Йозефа Алоїза Шумпетера 

Йозеф Алоїз Шумпетер (нім. Joseph Alois Schumpeter) - австрійський та американський економіст, соціолог та історик економічної думки. Народився 8 лютого 1883 р. у м. Тріш (нині Трешть в Чехії) у Моравії, що входила в той період до складу Австро-Угорщини. Він був сином дрібного фабриканта одягу. Коли Йозефу було чотири роки, його батько помер, і він зі своєю матір'ю жив у досить скрутних матеріальних умовах, поки сім років по тому вона не вийшла заміж за генерала фон Келера, який командував військами віденського гарнізону і належав до родової австрійської аристократії. Це забезпечило Шумпетеру можливість вступити в закритий ліцей для дітей австрійської знаті у Відні, який славився високим рівнем викладання давніх і нових мов. З 1893 року навчався в Терезіанумі (Відкрита гімназія фонду «Терезіанська академія» (нім. Das Öffentliche Gymnasium der Stiftung Theresianische Akademie; скор. Терезіанум, нім. Theresianum) - приватна школа на громадських правах, розташована у віденському районі Видно). У 1901 р. Шумпетер поступив на факультет права і політичних наук Віденського університету і провчився в ньому по 1906 р. У 1909-1911 рр. - професор Чернівецького університету, потім переїхав до університету м. Грац (Штирія), де був єдиним штатним викладачем економічних наук. У 1913-1914 рр. шляхом обміну між університетами Шумпетер викладав у Колумбійському університеті в США. Початок і сама течія першої світової війни справили на нього глибоке враження і тільки наприкінці 1918 р. він спробував відійти від суто академічної діяльності, щоб перевірити свої сили в сфері економічної політики і практики. У 1919-1920 роках він займав пост міністра фінансів Австрії. Професор Рейнського (Бонн, 1925-1932) і Гарвардського університету, в якому він почав викладати протягом декількох місяців 1927-1928 рр. У 1932 р. Шумпетер остаточно переїхав до США і став знову викладати в Гарвардському університеті. Президент Економетричного товариства в 1940-1941 рр. Президент Американської економічної асоціації в 1948 році. Помер 8 січня 1950 р. у Гарварді.

 

У 1986 році на честь заслуг економіста і для вивчення його творчості було створено «Міжнародне товариство Йозефа Шумпетера»; в 2001 році в Берліні заснований Інститут Шумпетера. Частина особистої бібліотеки вченого зберігається в токійському університеті Хітоцубасі (бібліотека Шумпетера). У 2004 році в будинку, де народився економіст (у місті Трешть) президентом Чехії В. Клаусом був відкритий Музей Шумпетера (Rodný dům JA Schumpetera).

Видатний австро-американський вчений Йозеф Алоїз Шумпетер, який називав українського вченого Михайла Івановича Туган-Барановського "найбільш видатним російським економістом" [5, 1160, 1481], працюючи на території Україні, в Чернівцях, що належали тоді Австро-Угорської імперії, ще в 1909 -1911 рр., створив "інноваційну теорію підприємництва", на основі якої вже в 30-і роки розвинув "кондратьєвську циклічну парадигму" у напрямку інноваційної концепції "довгих хвиль", викладену у фундаментальному двотомнику "Ділові цикли" [3], який вийшов в світ в 1939 р. - тобто напередодні другої світової війни. Й. Шумпетер розробив не стільки теорію хвиль, скільки успішний метод для розуміння циклів взагалі. Метод Шумпетера по суті не є міждисциплінарним, оскільки в цих роботах він намагався обмежити рамки аналізу "такого народного господарства, в якому панують приватна власність, поділ праці і вільна конкуренція" [1, 59-60]. Автор розрізняв "фактори зміни, які є ендогенними для капіталізму, і ті, які є екзогенними" [6, 11-12]. Війни, революції, соціальні заворушення, урядова політика, землетруси та вирощування сільськогосподарських культур вважаються екзогенними. Для розуміння ендогенних факторів необхідно збагнути його уяву щодо "Теорії економічного розвитку" - так він назвав свою видатну роботу, яка побачила світ у 1912 р. Він сказав: "Під розвитком слід розуміти лише такі зміни господарського кругообігу, які економіка сама породжує, тобто тільки випадкові зміни «наданого самому собі», а не такого народного господарства, що приводиться в рух імпульсами ззовні"[1, 154]. Розвиток - це процес переривчастих змін і динамічної нерівноваги, викликаних інноваціями: "здійснення нових комбінацій" [1, 159]. Інновація зіграла центральну роль у теорії Шумпетера. Він охарактеризував її, "як встановлення нової виробничої функції. Це може бути виробництво нового товару, впровадження нових форм організації, таких як, наприклад, злиття, відкриття нового ринку і т. п. "[2, 62]. У той же час, характеризуючи її творчу роль у створенні нового шляхом руйнування старого, він популяризував термін «(Творче) Креативне руйнування» [3, 115-140] в економіці. Інновація відрізняється від винаходу, який є, так би мовити, сирим матеріалом для інновації. "Особи, які вводять нові виробничі функції, які відрізняються від відтворюваних старих виробничих функцій і змінюють пропорції і кількість факторів виробництва в межах останніх, називаються підприємцями" [2, 77]. Інновації вимагають значно більших зусиль, ніж звичайне ведення бізнесу тому, що передбачають впровадження невипробуваного. Але якщо новий спосіб виробництва стає відомим іншим підприємцям, їм стає легше "(1) робити те жсаме, (2) покращувати і (3) робити подібні речі в подібних напрямках". Останні два види Шумпетер назвав "індукованими інноваціями", а першу, напевно, зовсім не можна назвати інновацією. Це пояснює той факт, що інновації розподілені в часі нерівномірно і з'являються пучками або кластерами, до того ж, "в конкретний час розподілені в економічній системі не випадково, а мають тенденцію концентруватися в певних секторах і секторах, пов'язаних з ними". Шумпетер припустив, що інновації впроваджуються новими людьми і новими фірмами. "Інновація дає можливість новій фірмі отримувати прибутки лише деякий час, в кінці кінців вона вибуває з конкуренції і приходить до занепаду" [2, 69]. Але є й виключення - випадки гігантських компаній, які є каркасом для змінного персоналу, який у свою чергу послідовно проводить інновації. Таке явище Шумпетер назвав трестовим капіталізмом, щоб відрізнити його від конкурентного капіталізму. "Інновації зазвичай потребують створення нового обладнання (або модернізації старого) і потребують часу і витрат" [2, 68].

Гроші беруться завдяки створенню кредиту або мають джерело бюджетних субвенцій. Заощадження з'являються головним чином внаслідок прибутків, які в свою чергу переважно відбуваються від інновацій. Тому за логікою заощадження в кінці кінців також утворюються з кредиту. Заощадження визначені, як "виділення домогосподарством частини поточних прибутків для придбання права на дохід або для повернення боргу" [2, 49]. Для фірми це називається накопиченням. Збереження і накопичення відрізняються від утримання від споживання і створення запасів; заощадження в розумінні Шумпетера ніколи не можуть бути причиною кризи. "Ухвалення рішення про купівлю права на дохід назвемо інвестиціями" [2, 51] - говорить Шумпетер. Для домогосподарств це означає купівлю акцій, облігацій, землі та нерухомості. Для фірм сюди входять також "витрати на всі види виробничих товарів після заміни", які називаються "реальними інвестиціями". Тому заощадження та інвестиції - різні події.

Шумпетер застосував рівноважну концепцію в розумінні одного із засновників теорії маржиналізму - видатного французького економіста-математика Леона Вальраса, якщо "кожна фірма, промисловість і домогосподарство не мають жодних стимулів робити щось понад те, що вони вже роблять". [2, 20] Важливість системи Вальраса полягає у тенденції економіки до рівноваги, що і спостерігається в реальному житті. Реальне життя, звісно, ​​не забезпечує вимоги системи Вальраса, але й не руйнує її значення. Підприємці, проводячи інноваційну діяльність під час підвищувальної хвилі і пересуваючи економіку вище рівноваги, забезпечують базу для технологічної ренти і, як наслідок, добробут. Але технологічні ренти зменшуються в міру того, як попередні інновації стають усталеною практикою в економічному житті. Тому з'являється понижувальна хвиля. Шумпетер стверджував, що ми повинні очікувати нескінченну кількість циклів. Однак для аналітичної зручності у своєму історичному нарисі він заснував трициклічні схему: цикл Кітчина (3-5 років), Жюгляра (7-11 років), Кондратьєва (48-60 років). Шумпетер приймає без доказів, що "кожен цикл Кондратьєва повинен містити ціле число циклів Жюгляра, який містить ціле число циклів Кітчина" [2, 147]. І в цій апріорної схемі він передбачив фрактали Бенуа Мандельброта, відкриті через 30 років.
Всі цикли генеруються інноваціями, хоча Шумпетер висловив сумнів щодо циклу Кітчина, який "може бути хвилями адаптації та включати 2 або 4 фази, з яких депресія і стабілізація не є обов'язковими частинами схеми" [2, 148]. Оскільки вищезазначені цикли інтерферують між собою, неможливо сказати напевно, яким буде остаточний результат, крім припущення, що якщо всі три знаходяться в одній фазі, зокрема, в депресії, розвиток подій буде супроводжуватись з незвичайною інтенсивністю, як це сталося, на його думку, за часів Великої депресії. Не більше, як для ілюстрації Шумпетер запропонував діаграму, яка показує три синусоїди і результат їх складання. Хронологічно Шумпетер виявив три трирічних цикли Кітчина [економічна реальність вказує, що буває і два] в кожному дев'ятирічному циклі Жюгляра та шість циклів Жюгляра в кожному п’ятидесятичотирьохлітньому циклі Кондратьєва.

З даної теорії випливає, що випуск товарів споживання найбільше збільшується під час рецесії та стабілізації. "Будемо <...> вважати, що факти будуть узгоджуватися з викладеними вище очікуваннями найкраще в циклі Кондратьєва, менше у разі циклу Жюгляра і менше всього в циклі Кітчина". Випуск засобів виробництва повинен збільшуватися в фазах стабілізації та підйому і зменшуватися, або повільно збільшуватися у фазах рецесії і депресії. Отже, "сукупний обсяг виробництва буде збільшуватися у всіх фазах циклу за винятком" глибокої "депресії, <...> винятком, якийчи навряд коли-небудь поширюється на всю депресивну фазу, оскільки обумовлюється панікою і помилковими спіралями, які, як правило, тривають не більше року "[2, 436]

У принципі, рівень цін повинен підніматися у фазі підйому і падати у фазі депресії більше, ніж він піднявся у фазі рецесії. Тривале падіння цін у період депресії має тенденцію коригуватися під час стабілізації, але оскільки обсяг виробництва продовжує збільшуватися в період стабілізації, корекція не є завершеною. "Щодо очікувань циклічної поведінки ставки відсотка, то <...> ставка відсотка буде рости з запізненням в період підйому і так само падати з запізненням в період рецесії, <...> наступне падіння зазвичай має місце у фазі депресії як наслідок обмеження інтенсивності комерційної діяльності. Але як і у всіх інших випадках, ми повинні пам'ятати, що процеси депресії є несталими, навіть якщо не брати до уваги паніки щодо ставки відсотка, які характерні для депресії "[2, 437]. Так, невпевненість у поведінці ставки відсотка триває в період стабілізації, яка повинна повернути ставку відсотка до значення, близького до рівноважного.

"Звичайно, логічним буде припущення про збільшення зайнятості меншими темпами у фазі добробуту, зменшення з великими темпами у фазі рецесії, що темпи падіння будуть максимальними, якщо система входить в депресію, і зайнятість буде продовжувати зменшуватися темпами, які поступово спадають в міру руху до точки, в якій починається стабілізація, після чого вона буде збільшуватися спочатку повільно, а потім все впевненіше, у міру того, як процес стабілізації набирає темпи, поки не досягнуто рівновагу. При циклічному русі, побудованому відповідно до нашої моделі, за умови, що цей рух обмежено однією країною і економічний процес в інших є стаціонарним або лише зростаючим, експорт буде збільшуватися, а імпорт зменшуватися в позитивній фазі. У негативній фазі все буде навпаки. Але ми не можемо бути впевнені, що виявимо це". Через те, що на фондовому ринку значно вільніше атмосфера, ніж на будь-якому іншому ринку, "природно припустити, що взагалі буде пожвавлення на фондовій біржі, а через відсутність зовнішніх несприятливих чинників настане раніше і швидше буде набирати хід відповідне пожвавлення в ділової активності, тобто відбуватиметься вже на останній стадії стабілізації, коли справи починають поліпшуватися день за днем ​​і розкриваються нові можливості"[2, 437].

Так само ціни на акції впадуть до того моменту, коли зміняться інші індикатори, тобто, якщо на останній стадії підйому з'являються обмеження і труднощі, стає зрозуміло, що можливі досягнення вичерпали себе. Грошові ставки заробітної плати зростають із запізненням в період підйому і падають з відставанням при спадаючій хвилі. І зниження ставки заробітної плати не є обов'язковим явищем як в рецесії, так і в період депресії. Реальні ставки зростають більше в рецесії, депресії та стабілізації, ніж у період підйому, особливо для хвиль Кондратьєва. Під час фази підйому, витрати виробництва дедалі більше тиснуть на прибутки, а фаза рецесії приносить вже справжні проблеми для багатьох фірм. Всі ці очікування взаємодіють із зовнішніми факторами. Кожна помилка в очікуваннях не дискредитує викладену теорію, оскільки в такому випадку можна знайти зовнішні (екзогенні) чинники, які пояснюють відхилення.

Під час Великої депресії поширилася дискусія щодо причин стагнації (бігу на місці) економіки, особливо після різкого спаду в 1937 році та другої хвилі кризи 1937-1938 рр., коли стало зрозуміло, що повне відродження з депресії не прийде автоматично. Шумпетер, з одного боку, стверджував, що спад економіки перед цілковитим відродженням був результатом Нового Курсу, хоча наслідком не так його суті, як антиділової філософії тих, хто керував ним. Саму Велику депресію, як указувалось вище, він пояснював синхронізацією в період 1929-1933 рр. нижньої кризової фази циклу Кондратьєва з нижніми кризовими фазами циклів Жюгляра та Кітчина. Сьогоднішню світову економічну кризу вчені також пояснюють синхронізацією нижніх кризових фаз ще більшого числа циклів, не тільки економічних, а й соціально-політичних і навіть цивілізаційних.

Основні роботи Й.А. Шумпетера:  

1.     Теорія економічного розвитку (Theorie der wirtschaftlichen Entwicklung, 1912). Шумпетер Й.А. Теория экономического развития. - М.: Прогресс, 1982. - 455 c.  

2.     Бізнес-цикли: теоретичний, історичний та статистичний аналіз капіталістичного процесу", в 2-х т. SchumpeterJosefAlois. Business Cycles: a Theoretical, Historical, and Statistical Analysis of the Capitalist Process, 1939.

3.     Капіталізм, соціалізмідемократія (Capitalism, Socialism and Democracy, 1942). Шумпетер Й.А. Капіталізм, соціалізм і демократія. - К.: Основи, 1995. - 530 c. [3]

4.     Десять великих економістів від Маркса до Кейнса (Ten Great Economists from Marx to Keynes, 1951). Шумпетер Й.А. Десять великих экономистов от Маркса до Кейнса. - М.: Издательство Института Гайдара, 2011. - 416 c.

5.     «Історія економічного аналізу» («History of Economic Analysis», 1954). Шумпетер Й.А. История экономического анализа. В 3-х т. - СПб.: Экономическая школа, 2001-2004. - Т. 1-3. 1664 с. 

Передостання і остання незакінчена книги вийшли після смерті автора під редакцією вдови вченого Елізабет Шумпетер - кваліфікованого економіста, автора роботи «Статистика англійської заморської торгівлі з 1697 по 1808 рр.» («English Overseas Trade Statistics, 1697-1808», 1960). Окрім цього вже в 1989 р. було видано своєрідний дайджест із праць Шумпетера під редакцією Річарада В. Клеменсез новим вступом до нього Річарда Седберга:

6.     Schumpeter Josef Alois. Essays on entrepreneurs, innovations, business cycles, and the evolution of capitаlism. / / Josef A. Schumpeter; ed. by Richard V. Clemence; with a new introduction by Richard Swedberg.-Transactions Publishers, 1989.