Фонд "Ефективне управління": "Система вищої освіти в Україні: кількість, що не переходить в якість"

Шановні колеги, нещодавно побачив світ чудовий огляд присвячений конкурентноспроможності регіонів України.

Підготовлений він експертами Фонду "Ефективне Управління"

Особливе місце у цьому звіті посідає аналіз системи освіти

за словами упорядників

"Якісна вища освіта та професійна підготовка мають вирішальне значення для економік, які намагаються рухатися наверх ланцюжком створення додаткової вартості, не обмежуючись простими виробничими процесами та продукцією. Для урахування такої концепції у цій групі факторів оцінюється рівень зарахування до середніх шкіл і ВНЗ, а також якість освіти. Рівень навчання та наявність професійної підготовки також враховується, оскільки вони забезпечують працівникам можливість регулярно поліпшувати свої навички при роботі з постійно обновлюваними виробничими системами."

Зокрема цілий третій розділ присвяченій аналізу ситуації в галузі.

Інша складова аналізу це Інновації.

У довгостроковій перспективі підвищення ефективності та рівня життя можливе лише завдяки технологічним інноваціям. Для цього необхідне сприятливе для інноваційної діяльності середовище, яке має підтримку з боку державного і приватного секторів. Зокрема, йдеться про достатні інвестиції в наукові дослідження, особливо з боку бізнесу, високоякісні дослідницькі інститути, співробітництво у проведенні досліджень між університетами та бізнесом, а також захист інтелектуальної власності.

Ось деякі цікаві висновки:

За відносною кількістю осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах (79,4%), країна посідає 8-е міс-це з-поміж 142 країн. Проте за загальним балом складової «Вища освіта і професійна підготовка» Україна перебуває на нижчій, 51-й позиції. Причина — низька якість освіти й навчання на робочому місці.

Якість освіти не відповідає очікуванням роботодавців. Рівень випускників українських вузів і очікуваний рівень кваліфікації молодих спеціалістів суттєво відрізняються. Згідно з результатами Опитування керівників у 2011 році , кожен п’ятий роботодавець вважає низький рівень кваліфікації робочої сили проблемним фактором для власного бізнесу; 6% респондентів —найбільш проблемним.

Кількість випускників не відповідає потребам економіки. На ринку праці наявний дефіцит спеціалістів певних професій і відносний надлишок інших. У 2009 році зафіксовано дефіцит кваліфікованої ручної праці («сині комірці») й відносний надлишок «білих комірців». У цьому ж звіті відзначено велику кількість не заповнених вакансій кваліфікованих спеціалістів у державному секторі.
Диспропорції на ринку праці частково пояснюються занепадом професійно-технічної освіти.

Система освіти не розвиває важливих для конкурентоспроможності навиків.
В Україні — низька якість викладання менеджменту, що є провідною складовою продуктивності компаній у сучасному світі. У країні майже не готують управлінців західного зразка, які з успіхом могли б подолати усі виклики ринкової економіки.
На думку більшості керівників, рівень українських бізнес-шкіл не відповідає міжнародним стандартам.

За рівнем викладання математики та природничих наук, ключових предметів для оволодіння навичками логічного мислення й критичного аналізу, Україна програє більшості розвинених країн. Середня оцінка по регіонах — 4,21 за шкалою від «1 до 7» — хоча й перевищує середньосвітову на 0,27 бала, однак дорівнює 70-му місцю у глобальному рейтингу 142 країн і перебуває на рівні Беніну, Зімбабве та Кенії.

Кошти, які виділяють на освіту, витрачаються неефективно. Переважна частина коштів, що виділяються з бюджету на освіту, витрачається на оплату праці й комунальні платежі (за оцінками експертів, частка цих витрат становить понад 70%). Інвестування у поліпшення матеріально-технічної бази й інновації відбувається за остаточним принципом.

Навчальним закладам України не вистачає фінансової та академічної автономії. Система освіти у країні є централізованою. Для того, щоб змінити навчальний план, затвердити витрати й провести серйозні зміни або втілити нововведення, необхідно отримати дозвіл та схвалення міністерства і пройти складну бюрократичну процедуру; певною мірою це стосується і приватних вузів. Така ситуація пояснює низький рівень якості освітньої інфраструктури й обладнання, низьку практичну складову освіти, застарілість навчальної програми.

Невідповідність попиту й пропозиції навиків на ринку праці частково пояснюється недоліками планування у сфері професійно-технічної та вищої освіти. Під час планування навчальні заклади намагаються збільшити кількість студентів і зберегти викладацький склад з метою отримання максимального фінансування. Унаслідок цього економіка отримує випускників не тих спеціальностей, у яких на даний момент є потреба, а спеціалістів із застарілими навиками й знаннями, часто відірваними від економічної реальності.

В Україні слабка система керування й контролю якості освіти. Діяльність Міністерства освіти, університетів та шкіл оцінюється за кількісними, а не за якісними показниками. Навчальні заклади отримують фінансування залежно від кількості студентів, а не від якості отриманих ними знань та навичок.Стимулів для підвищення якості освіти у навчальних закладів немає. Зовнішнього моніторингу, який визнавався б за кордоном, немає також. Україна не бере участі в міжнародних ініціативах моніторингів,таких, як PISA, PIRLS, IAEP, і лише одного разу брала участь у TIMSS у 2007 році.

Відносний дисбаланс на ринку праці можна пояснити також і проблемами, пов’язаними із попитом на кадри. Дефіцит спеціалістів у деяких секторах спричинений низьким рівнем заробітної плати. Адже освіта — це інвестиція, і на вибір професії впливає очікуваний у майбутньому дохід, який може забезпечити та чи інша спеціальність.

Частину відповідальності за низьку кваліфікацію робочої сили несуть також і працедавці. Як виявилося, компанії не інвестують у підвищення кваліфікації та збереження персоналу. Добровільно працедавці не інвестують у персонал, зокрема, тому, що не вважають людський капітал своїм стратегічним ресурсом або конкурентною перевагою, а також тому, що планування частіше відбувається на короткотермінову, а не на довготривалу перспективу (наприклад, через високий рівень ризиків у країні).

Регіональний аналіз продемонстрував високий рівень кількісних показників у всіх регіонах, проте рівень оцінок якості — низький у цілому в країні, однак значно відрізняється по регіонах.

Для того, щоб забезпечити стійке підвищення позицій країни за Індексом глобальної конкурентоспроможності, необхідно усунути регіональні диспропорції і почати процес якісного реформування системи вищої освіти та професійної підготовки.

Ознайомитися з повним текстом звіту можна тут.

Цікаво чи хтось із розробників нових законопроектів про вищу освіту цікавилися висновками цього звіту?

usw

Опубліковано на сайті: 2012-02-27