Інновація - це історично безповоротна зміна способу виробництва речей.
Й. Шумпетер


М.І. Туган-Барановський

Й.А. Шумпетер

М.Д. Кондратьєв

Галерея видатних вчених

UA RU EN

Обращаем внимание на инновацию, созданную на данном сайте. Внизу главной страницы расположены графики,  которые в on line демонстрируют изменения цен на мировых рынках золота  и нефти, а также экономический календарь публикации в Интернете важных мировых экономических индексов 

 
Публікації

Макаренко І.П.

Методологічні проблеми макроекономічного прогнозування (укр.мова)

Стаття вперше опублікована в науковому журналі Українського інституту науково-технічної і економічної інформації в 2008 році. При повному чи частковому використанні матеріалів статті посилання на першоджерело публікації (Макаренко І.П. Методологічні проблеми макроекономічного прогнозування//Науково-технічна інформація. - 2008. - №4. - С. 16-20) та даний сайт обов'язкове.


УДК 388.97 

Майже всі види економічної діяльності в ринкових умовах передбачають використання прогнозу доходів, витрат, прибутків, ризиків, інформація про які необхідна під час складання фінансових планів підприємств та проекту Державного бюджету.

Прогноз як особлива функція науки пов’язує теорію із фактичними подіями, які наповнюють реальними значеннями аргументи функцій, що входять до складу прогнозних моделей або відіграють роль зворотних зв’язків. Він випробовує на актуальність отримані та використані економічні (і технічні) знання, що підносить його над іншими пізнавальними функціями науки. Тим самим прогноз cтворює умови для практичної перевірки наукових теорій та результатів наукової діяльності завдяки моніторингу та аналізу, які природно супроводжують прогностичну діяльність.

Дуалізм прогнозу та плану закладений в єдності їхньої природи, хоч тенденція до зміщення акцентів у бік одного з них на державному рівні визначатиме тип здійснюваної політики. Прогноз і план є засобами управління розвитком економіки, що поєднує сучасні очікування та майбутню віддачу від капіталовкладень.

Прогноз може сприяти отриманню значних доходів, особливо, коли він стосується визначення інноваційного вектора розвитку. Він також може запобігти великим втратам, особливо в разі попередження про кризові періоди. Використання прогнозу багатовимірне. Його актуальність зростає в ринкових умовах, а також в умовах високого ступеня невизначеності.

Прогнозування економічних криз

Першим, хто звернув увагу на те, що проблема криз зводиться до циклів, був француз Клемент Жюглар. Французька економічна школа славилася своїми меркантилістами (меркантилізм – від фр. mercantile – торговець), тому цілком можна зрозуміти К. Жюглара, який описав торговельні цикли [8].

Вивчивши звіти англійського, французького й американського банків, Жюглар дійшов висновку, що цикли можна виявити навіть без теорії, лише спостерігаючи за фактами: епохи піднесення, процвітання й високих цін завжди завершуються кризами, а за кризами завжди настає кілька років спаду й низьких цін. Він розглядав депресію як неминучий результат посилення дисбалансів у циклічній фазі «буму» і в цьому сенсі процвітання розглядав як причину депресії.

Перша фундаментальна праця з теорії економічних циклів з’явилася наприкінці ХІХ століття зусиллями українського вченого-економіста Михайла Івановича Туган-Барановського [1]. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. такі цикли вивчали В. Джевонс, Р. Макдональд, Т. Уїльямс (Великобританія), Ж. Лескюр, А. Афтальон, М. Ленуар (Франція), А. Шпитгоф, К. Каутський (Німеччина), Т. Веблен (США), К. Віксель (Швеція), В. Парето (Італія), Парвус А. Гельфанд (Росія). Досліджуючи динаміку цін та відсоткових ставок у ХІХ столітті, вони виявили, що, крім ділових циклів Жюглара, існують більш довгострокові коливання кон’юнктури. В 1913 р. голандський економіст Ян ван Гельдерен вперше висунув припущення про наявність довгострокових економічних циклів, які охоплюють усі аспекти відтворювального процесу і є цілком самостійним явищем [2], [4].

На початку 1920-х років американські вчені Дж. Кітчин та В. Крам виявили короткострокові фінансові цикли тривалістю в 2-4 роки (вони отримали назву циклів Кітчина), а російський економіст Микола Кондратьєв відкрив великі цикли кон’юнктури, що увійшли до світової науки під назвою “Довгих хвиль Кондратьєва”, або “К-хвиль” із періодом 50–60 років [3], [9].

Проаналізувавши кризи, які відбулися у Великобританії, М. Туган-Барановський помітив, що після кожної з них відразу відбувається нагромадження банківських резервів і депозитів фізичних осіб. Тобто скупчення вільних грошових капіталів, які шукають інвестиційні ринки. Низька відсоткова ставка, що завжди встановлюється після кризи і стабільно тримається на цьому рівні впродовж кількох років, свідчить про накопичення вільних коштів.

Фазу процвітання характеризує значне інвестування капіталу (шляхом перетворення вільного кредитного капіталу на основний капітал); фазу депресії – накопичення вільного кредитного капіталу. Нагромадження позичкових грошових капіталів відбувається у всіх фазах циклу, але перетворення цього незв'язаного капіталу на продуктивний і переміщення його в реальний сектор економіки зазнає перешкод. У фазі пожвавлення спостерігається активне обертання капіталу, у фазі депресії – грошовий капітал спрямовується в банки (вгору), а у реальний сектор економіки (вниз) – не надходить.

Тобто на початку депресії рух грошей в реальний сектор економіки зазнає перешкод, його порушення віддзеркалюється у структурі грошових агрегатів – відбувається перенакопичення грошей у високоліквідних і їхнє «вимивання» з низьколіквідних грошових агрегатів. Це важливе спостереження для прогнозування криз і управління економікою в кризових умовах, але слід пам’ятати, що порушення структури грошових агрегатів може відбуватися за різних умов, наприклад через монетарну політику. Тому, на наш погляд, поряд із зміною значення структури грошової маси необхідно враховувати монетарну політику центрального банку та бюджетно-фінансову політику уряду.

Прикладом дії механізму гальмування фінансових потоків та викривлення структури грошової маси є події в економіці України на початку 90-х років ХХ ст., коли її нова національна економіка починала формуватися. В цей період НБУ розпочав процес нарощування грошової маси. Її обсяг тоді ще не досяг оптимального значення (коефіцієнт монетизації становив близько 50–60%). Однак гроші не пішли у «важкі» грошові агрегати, майже всі вони накопичувалися в нульовому та першому грошових агрегатах (М0 та М1 див. офіційний сайт НБУ) [10]. Спотворення структури грошової маси стимулювало інфляцію, яка після лібералізації цін досягла в 1993 році 10255% у річному вимірі, побивши усі рекорди.

У відповідь було вжито екстрених заходів з порятунку економіки від інфляції: різко скорочено грошову пропозицію (облікову ставку було підвищено до 240%, яка утримувалась на такому рівні майже рік). Виникли супутні і похідні проблеми: різко подорожчали гроші – злетіли відсоткові ставки на грошовому ринку (до 300–400%); призупинився інвестиційний процес, який безпосередньо залежить від відсоткових ставок; виникла криза неплатежів, яка тривала всі 1990-ті роки; зниження реальної грошової пропозиції викликало прискорене падіння реального ВВП.

У 1993–1995 рр. падіння ВВП становило близько 50% (див. таблицю 1: 14,2 % + 22,9 % + 12,2 %). Втрати ВВП у доларовому обчисленні становили приблизно $15 млрд. за кожний із цих трьох років, що в сумі дорівнює майже $ 50 млрд. Ця сума співмірна з втратами від поразки у війні. Зважаючи на те, що нинішній ВВП України становить менше $ 150 млрд., зрозумілим стає масштаб проблеми, яка виникла через втрату таких коштів.

Таблиця 1

Показники динаміки ВВП України в 1991–2000 рр.

(у фактичних цінах: до1995 р.–  у трлн. укр. крб.; після 1995 р. – у млн. гривень)

Показники

1991

1992

1993

1994

1995

1996

1997

1998

1999

2000

Валовий внутрішній продукт

0,3

5

148,3

1203,8

5451,6

81519

93365

102593

130442

170070

Темпи зростання до відповідного періоду попереднього року, % у порівнянних цінах

91,3

90,1

85,8

77,1

87,8

90

97

98,1

99,8

109,0

відсоток зміни

-8,7

-9,9

-14,2

-22,9

-12,2

-10

-3

-1,9

-0,2

9,0

Дані: НБУ. www.bank.gov.ua

Надпотужний вплив цього чинника на економічну динаміку та інфляційні процеси (темпи приросту/зменшення грошової пропозиції) наштовхує на думку, що реальна грошова пропозиція має оптимізуватися за певною ідеальною траєкторією. Тому, будь-які різкі зміни першої похідної (темпів приросту) грошової пропозиції викликають кризові процеси в економіці. Ця теза цілком збігається з монетарним правилом М. Фрідмана.

На цю обставину звертав увагу ще Й. Шумпетер, описуючи статичну рівновагу, за якої виробничий процес стабілізувався би на незмінному рівні ("Kreislauf" або «кругообіг», за визначенням Й. Шумпетера). Його має забезпечувати система «нейтральних грошей» (якою він назвав власне підтримку постійного обсягу грошової маси).

Динамічна економіка, що розвивається, потребує гнучкої грошової системи. Розвиток вимагає здійснення нових комбінацій, а для них потрібен кредит та гроші. Тимчасове вилучення їх із обігу та надання для нових комбінацій є функцією кредиту. З цього випливає, що коливання темпів приросту грошової пропозиції неминучі, причому такі зміни сигналізуватимуть про наближення кризових процесів.

Тобто різкі зміни темпів приросту грошової пропозиції у будь-який бік (приросту чи зменшення) викликають кризові процеси. І хоч грошовий чинник не є першопричиною кризи, спостереження за ним може бути ефективним інструментом короткострокового економічного прогнозу.

Багато хто з сучасних економістів вважає, що інфляція є наслідком надмірної грошової пропозиції. Насправді інфляція віддзеркалює кризові процеси та диспропорції в економічній структурі. І якими не були б причини кризових процесів, щоразу, ще до початку інфляції, реальний сектор виштовхує вільний капітал – виникає деформація структури грошової маси.

Динамічні інноваційні та еволюційні процеси, що відбуваються в економіці, як основа циклічності

Після М. Туган-Барановського інтерес до дослідження економічних циклів і пояснення причин економічних криз на їхній основі набув потужного розвитку. Якщо М. Туган-Барановський показав, що причиною криз є періодичні поглинання/виштовхування вільного капіталу реальним сектором економіки, то причину цього циклічного процесу краще пояснив Артур Шпітгоф [11].

Він довів, що механізмом притягання вільних капіталів є капіталоутворення в секторах економіки, які подають «особливі надії». Технічні винаходи й відкриття в цих галузях створюють ефект притягання і цей рух відбувається у формі стрибків і ривків – відкриття й технічні досягнення розширюють «ємність капіталоутворення», спричиняючи необхідність її заповнення.

Важливими є ознаки наближення криз. Ними, за А. Шпіфтгофом, є перенакопичення капіталу та зниження заробітної плати працівників. Розширення капіталоутворення призводить до насичення капіталу – капітал не хліб, який потрібно купувати щодня. Придбавши його, підприємець користується ним кілька років. Згодом норма прибутку в капіталоутворювальних галузях падає. Починається боротьба за скорочення витрат: менеджери впроваджують нові, працезаощаджувальні заходи (або скорочують заробітну плату, або зменшують чисельність працюючих). Скорочення доходів населення зменшує споживання на ринках кінцевих товарів і послуг – настає криза. І тільки новий винахід або відкриття створює додаткову «ємність капіталоутворення», знову залучаються вільні капітали, підвищуються доходи і економіка виходить із кризи.

Отже, важливою ознакою для прогнозування криз, за А. Шпітгофом, є початок процесу скорочення витрат. Ідентифікація цього доволі прихованого процесу з метою виявлення кризи може здійснюватися кожним менеджером за характерними ознаками.

Деякі з них лежать на поверхні. До них належить початок процесу злиття і поглинань великих та середніх компаній. Банкрутство також є такою ознакою, але воно, як правило, настає трохи пізніше, вже як результат поглиблення кризових процесів. Зменшення доходів населення і, як наслідок, скорочення його купівельної спроможності, можна виявити за зменшенням кількості покупок нерухомості і товарів тривалого користування. За ознаками, які описав А. Шпітгоф, економіка України вже входить до кризової фази.

Тобто явною ознакою наближення кризи є скорочення прибутків промислового виробництва і, як наслідок, – широкомасштабні заходи боротьби з витратами. Наші спостереження показують, що процес антикризового менеджменту майже завжди відбувається за однаковим алгоритмом: скорочення чисельності працюючих (або скорочення зарплат); переведення виробничих потужностей у інші, інвестиційно привабливі регіони; злиття та поглинання.

Водночас А. Шпітгофу не вдалося переконливо описати причини виникнення циклічності. Якщо винаходи формують, за його розрахунками, «ємність капіталоутворення» (по-сучасному – «інноваційну нішу»), то поява винаходів розсіяна в часі відносно рівномірно. Що ж у такому випадку викликає в економіці циклічність та кризи?

Відповідь на це питання дав Й. Шумпетер [12]. Причиною циклічності є інновації. Якщо винаходи з'являються в часі відносно рівномірно, то інноваціям властиво накочуватися хвилями тому, що вони пов'язані з підприємницькою активністю. Інновація – це історично безповоротна зміна способу виробництва речей. Інновація – це і нові товари, і нові технології та стандарти, і нові форми та способи організації економічних процесів, і нові ринки.

Будь-яка інновація призводить до зміни купівельної спроможності споживачів, цін на сировину і реалізовану продукцію тощо. Ці величини є основою для всіх бізнес-планів. Тому обов’язково має настати період перебудови системи цін і виробництва відповідно до нової ситуації у сфері попиту. Цей процес може викликати депресію. Криза, за визначенням Й. Шумпетера, – період пристосування економіки до змін, що викликані інноваціями.

Велике значення для прогнозування економічних криз на основі циклічно плинних інноваційних процесів має поєднання концепцій інновації (за Й. Шумпетером) та Довгих хвиль Кондратьєва [16].

Й. Шумпетер відразу визнав теорію Довгих хвиль. У 1939 році, вже ставши професором Кембриджського університету, він опублікував фундаментальну роботу "Ділові цикли", в яку цикли Кондратьєва інтегровані безпосередньо. Тезу М. Кондратьєва про взаємодію трьох хвильових рухів і трьох рівнів рівноваги Й. Шумпетер інтерпретував як поєднання трьох хвиль: 40 місяців – цикл Кітчина, 7–11 років – цикл Жюглара та кондратьєвської Довгої хвилі. Накладання однієї хвилі на інші пояснює загальний стан кон’юнктури в кожний період часу.

Цей ключ для прогнозування економічних криз можна перевірити, порівнюючи його з реальними економічними процесами. Піднесення в економіці України розпочалося в березні 2000 року. Цю дату можна вважати початковою точкою відліку. Відклавши від неї 7–11 років, отримуємо 2007–2011 рр., тобто теперішній час, коли фактично спостерігаємо кризові процеси в українській економіці.

Результати досліджень криз показують, що всі вони зазвичай розпочинаються з сільського господарства. Однак не воно не є головним «гравцем», провідна роль належить фінансовим ринкам. Напруження на ринку позичкових капіталів виникає переважно через великі кредити реальному сектору й наступному дефіциту депозитів населення.

Зазвичай в одну Довгу хвилю Кондратьєва вкладається п'ять циклів Жюглара, а в один цикл Жюглара – два цикли Кітчина [17]. Цей хвильовий інноваційний процес еволюції економіки має тривалість близько 60 років (50 років основного циклу в рамках Довгої хвилі Кондратьєва, плюс близько десяти років перехідного періоду). Цей процес іноді може мати лаг запізнення, іноді він у деяких країнах іде з незначним випередженням. Але є ідеальний випадок перебігу цього природного процесу (за інших рівних умов), з яким можна порівнювати розбалансування в часі реальних економічних циклів.

Так, наступна значна економічна криза після чергової Довгої хвилі Кондратьєва прогнозується у 2020–2030 рр. з можливими потужними втратами капіталу. Однак в останній такий кризовий перехідний період наша економіка ввійшла із запізненням на 10–13 років – у 1990-ті роки. Це означає, що економіка України проходитиме більш важкий і неоднозначний еволюційний процес, схожий на той, який пройшла Франція наприкінці ХVIII ст. Франція тоді теж увійшла в аналогічний період із запізненням.

Отже економічні кризи можна прогнозувати з використанням закономірностей циклічної динаміки, які полягають у вкладанні 5-ти 10-річних циклів Жюглара й 10-ти 5-літніх річних Кітчина в одну Довгу хвилю Кондратьєва.

Однак, незважаючи на потужний прогнозний потенціал, сучасна методологія використання теорії циклічності має значні вади. Відхилення тривалості періоду між початком і завершенням кількох циклів може іноді становити до 30 %. Практика прогнозування в Інституті еволюційної економіки [7] дала змогу відкоригувати методи її використання, розглядаючи як головний чинник не просто вид економічного циклу чи його тривалість, а інформацію про відхилення фактичного ряду від його ідеального значення.

Особливості макроекономічної методології побудови прогнозів

Макроекономічна методологія прогнозування економічної динаміки є сьогодні найефективнішою, порівняно з іншими (наприклад, політекономічною), що дає змогу розробляти достатньо точні прогнози економічної динаміки. Проте макроекономічне прогнозування дає більш-менш надійні (безсценарні) результати лише у короткотерміновому періоді. Цей короткотерміновий період (у середньому дещо менше одного року) є різним для різних економік залежно від зовнішнього лагу реакції економічної системи на застосування монетарних інструментів. Для великих економічних систем, як, наприклад, економіка США чи ЄС, він становить дещо менше півтора року; для малих систем, як наприклад, Україна, він дорівнює від чотирьох до шести місяців, тобто залежить від здійснюваних економічних процесів. Далі можливі різні сценарії розвитку подій [6].

Макроекономіка, як нова наука, своїм змістовним наповненням значно відрізняється від її попередниці політекономії. Макроекономіка – наука про національну економіку як цілісну систему, в якій кожний інституційний сектор пов’язаний з іншими (домашні господарства, фінансові та нефінансові корпорації, сектор загального державного управління, закордон) конкретними аргументами та функціями. Це робить її вимірюваною, здатною до експерименту і, що важливо, дає змогу повторити експеримент. Макроекономічні процеси уявляються у передбачуваній послідовності, виключають невизначеність реакції інституційних секторів та ринків, що й дає можливість прогнозувати тенденції розвитку визначених процесів [5].

Макроекономічна методологія вивела прогнозування на рівень математичної мови. Упродовж останніх десятиліть винайдені інструменти та методи макроекономічного управління, що дають можливість пом’якшити статистичну картину циклів, наслідків економічних криз. Разом із цим природні процеси, які викликають цикли, не зникли. Їхнього впливу зазнають і інструменти макроекономічної політики, які до певної межі нівелюють циклічність. Тому під час прогнозування економічної динаміки важливо аналізувати не тільки показники стану національної економіки, але й застосування інструментів.

Для організації наукової та аналітичної роботи з метою побудови прогнозів з використанням макроекономічної методології найбільш ефективними є такі документи: СНР-1993 [13], Керівництво з платіжного балансу МВФ 1993 [14], створене на основі методології СНР-1993, Керівництво з індексу споживчих цін: теорія та практика МВФ [15], а також макроекономічна теорія, та методологія, розроблені в Гарвардському університеті (США).

В моделях у форматі СНР використовуються такі основні макро-економічні показники: валовий внутрішній продукт (ВВП); чистий внутрішній продукт (ЧВП); валовий національний доход (ВНД); валовий національний наявний дохід (ВННД); валовий чистий скорегований наявний дохід.

Сучасні макроекономічні моделі, які використовують для прогнозування, мають такі базові функціональні залежності:

-      функцію споживання: Cр = f(Y, e C) ;

-      інвестиційну функцію: I = f(Y, Y(-1), e I)  ,  I = f(r) ;

-      тотожність, що характеризує стан макроекономічної рівноваги:

Y = CР + I + СG + NX ;

-      залежність платіжного балансу від валютного курсу: NX = f(e);

-      сукупну пропозицію, яку функціонально виражено або через агреговану виробничу функцію макрорівня (чи її різновиди), або через криву Філліпса[1]:                              Y = f(K,L);

де: СР – обсяг приватного споживання (домогосподарств);

 Y – дохід, ВВП;

eC, eі – змінні, що характеризують вплив збурень на обсяг приватного споживання та обсяг інвестицій;

 I  – обсяг інвестицій;

СG – обсяг державного споживання;

NX – обсяг нетто-експорту (експорту мінус імпорту);

 e – валютний курс;

 r – ставка відсотка;

K – капітал;

 L – праця.

Оскільки період прогнозування на основі цих функцій, пов’язаних лише з категоріями СНР, дуже незначний (один рік), для більш коректної побудови середньо- (5–10 років) та довготермінових (50-60 років) прогнозів доцільно, поряд із цими, використовувати моделі циклічності економічної динаміки, про які йшлося на початку даної статті, а також із функціями, що пов’язані: з інновацією як системним процесом; впливом світової економіки на національну економіку; а також із плануванням технологічного розвитку на основі точно визначених пріоритетів (форсайта тощо).

Висновки

1.    Прогнозування економічної динаміки дає найбільш точний результат за умови використання макроекономічної теорії, заснованої на методології системи національних рахунків, на противагу застарілій політекономічній методології.

2.    Макроекономічна теорія та методологія, не зважаючи на потужний та ефективний математичний апарат, дає точні результати лише на період прогнозування до одного року. Тому поряд із макроекономічною теорією прогнозування необхідно враховувати теорію циклічності. Таке поєднання дозволяє отримати більш точні прогнози в середно- (10) та довгостроковому (60 років) періодах.

3.    Важливою умовою побудови точних прогнозів має бути наявність неспотвореного монополіями та державним втручанням ринкового поля. Особливо важливою є наявність екзогенної та ендогенної конкуренції.

4.    В сучасних умовах уряди країн вже винайшли успішні методи та інструменти антикризової, антициклічної політики. В таких умовах побудова макроекономічних прогнозів не може бути успішною без урахування дії інструментів монетарної, фіскальної та валютної політик.

5.    Використання зазначених вище методів може бути посилене поєднанням технологічного прогнозування з використанням форсайту.

Список використаних джерел

1.     Туган-Барановский М.И. Периодические промышленные кризисы. – Смоленск, 1923.

2.      Кузьменко В.П. Инновационная теория экономических циклов и прогнозирование общественного развития. // Кузьменко В.П. Инвестиционная политика в регионе. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 221-235.

3.     Кондратьев Н.Д. Большие циклы конъюнктуры. // Вопросы конъюнктуры. – 1925. – Т. I. Вып. 1. – С. 28-79.

4.     Яковец Ю.В. Циклы. Кризисы. Прогнозы. – М.: Наука, 1999.

5.     Грегорі Маньків. Макроекономіка. – К., Основи, 2000.

6.     Геец В.М. Прогнозирование динамики и структуры общественного производства. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 52-65.

7.     Сайт Інституту еволюційної економіки http://iee.org.ua

8.     Juglar Clement, Des Crises commerciales, Paris, 1860.

9.     Кузьменко В.П. Дослідження динаміки соціально-економічних циклів http://www.niurr.gov.ua/ukr/publication/statti/social/kuzm_cykly_uk.htm

10.  Офіційний сайт НБУ http://www.bank.gov.ua/Statist/Money/mon.htm

11.  Spiethoff A. Vorbemerkungen zu einer Theorie der Uberproduktion, Jahrbuch fur Gesetzgebung..., 1902.

12.  Schumpeter J. Theorie der Wirtschaftlichen Entwicklung, Leipzig, 1912.

13.  System of National Accounts 1993 (SNA 1993) http://www.unstat.org/

14.  «Керівництвo з платіжного балансу» МВФ (BPM5, 1993).

15.  «Керівництво щодо індексу споживчих цін. Теорія та практика», спільний документ МОП, МВФ, ОЕСР, Євростату, ООН та Світового банку (2004).

16.  Кондратьев Н.Д. Проблеми економічної динаміки. – М., 1989.

17.  Макаренко І.П., Копка П.М., Рогожин О.Г., Кузьменко В.П. Національна інноваційна система України: проблеми і принципи побудови / За наук. ред. І.П. Макаренка. - К.: Інст. пробл. нац. безпеки, Інст. еволюційної економ., 2007. – 560 с. - укр.; англ.



[1] Останні належать до класичного інструментарію і не є основними в архітектурі сучасних моделей.

Опубліковано на сайті: 2009-03-18

Коментарі до цієї статті: