Інновація - це історично безповоротна зміна способу виробництва речей.
Й. Шумпетер


М.І. Туган-Барановський

Й.А. Шумпетер

М.Д. Кондратьєв

Галерея видатних вчених

UA RU EN

Обращаем внимание на инновацию, созданную на данном сайте. Внизу главной страницы расположены графики,  которые в on line демонстрируют изменения цен на мировых рынках золота  и нефти, а также экономический календарь публикации в Интернете важных мировых экономических индексов 

 
Публікації

Кузьменко В.П.

Роль інновацій в еволюції соціально-економічних та політичних систем і сталому циклічному розвитку

Истина дороже Родины                                                                                            

П.Я. Чаадаєв

Метастазами рака ложь пронзила страну,                                                                

Из духовного мрака хоть одну бы струну.

Ту страну, от которой эхом в сотни сердец,                                                    

 По стране всей родимой правды грянет оркестр.

И тогда подождем мы в землю лечь поскорей,                                                      

И от страха саркомы не предать нам друзей.

Верю! Будет и в этой Богом проклятой мгле,                              

Человечность, духовность, истин рай на Земле.                                            

В.П. Кузьменко

Дана стаття не випадково розпочинається зепіграфа друга поета Олександра Сергійовича Пушкіна – Петра Яковлевича Чаадаєва – улюбленого філософа моєї юності. До речі, росіянам й сьогоднінеобхідно було б пам’ятати ці слова, сформульованіїх співвітчизником близько 200 років тому. Більше 40 років тому, після смерті від раку в 1975 році улюбленого батька та отримання дігнозу саркомищодо хвороби улюблюбленої мами, я написав вірш, кінцівка котрого вкрай здивувала мене та моїх друзіву той час своїм оптимізмом на майбутнє. Мабуть, стан психологічного катарсису в часкризидає людині можливість привідкрити дверівмайбутнєза допомогою певних інновацій. Аджевідбулося це після того, як  владою в 1974 роцііз країни були вилученіОлександр Солженіцин - лауреат Нобелевської преміїз літератури, і мій земляк-киянин Віктор Нєкрасов. Останній – лауреат Сталинської премії, отриманої ним за створення найбільш правдивого роману про Велику  Вітчизняну війну «В окопах Сталінграду» (оцінка мого батька – учасника Сталінградської битви). СРСР переживав тоді пік укріплення автократичного партійного режиму в 1977 році приняття Брежнєвської конституції та, здавалось, не давав ніяких надій на «світле майбутнє». Перед смерттюбатька в раковому корпусі Українського онкологічного центру мені вдалось прочитати заборонений тоді, багато в чому автобіографічний роман «Раковий корпус» Олександра Солженіцина, що вижив після ракового діагнозу. Цейтвір вразив мене правдивістю опису поведінчеської психології ракових хворих, що я спостерігав у онкологічному центрі, та глибиноюідей «христианського соціалізму» Володимира Соловйова, що описані в цьому романі. Як меніздається, Віра в Бога та своє історичне призначеннятоді багато в чомувідсунула смерть Солженіцина на кілька десятиріч (помер він 3 серпня 2008 року). Символічно смерть російського генія грянула за 5 днів до початку агресії РФ проти Грузії. Ця подія синхронізувалазпочатком Пекинської олімпіади, на трибунах котрої сидів Володимир Путін – ініціатор воєнної агресії не тільки проти Грузії, але й проти суверенної України. В історії людства раніше війни в часи олімпіад закінчувались або хоча б призупинялись, чого не зробила тоді Росія, а сьогодні напередодні чемпіонату світу з футболу в РФ 2018 р. ніяких заяв її керівництва про закінчення війни в Україні також немає.

Кожна держава уявляє собою досить складну соціально-економічну і політичну систему, сталість функціонування якої залежить від певного ритму її динаміки розвитку, як стійкість людського організму залежить від ритму йогосерця, аритмія якого викликає серйозну хворобу цього організму та веде до її негативних наслідків, навіть до смерті людини. Такою ж летальною може виявитися аритмія для існування держав, кожна з яких має життєвий цикл свого існування.

Засновник нової міждисциплінарної науки кінця ХХ ст. «синергетики» - видатний німецький вчений Герман Гакен звернув увагу на те, що саме поняття складних систем потребує свого наукового обґрунтування: «При наївному підході їх можна описати як системи, що складаються з великого числа частин, елементів або компонентів, котрі можуть бути як одного, так і різного роду. Компоненти, або частини, можуть поєднуватись між собою більш або менш складним чином. Різні галузі науки дають нам багаточисельні приклади систем, що називають складними. Деякі з них виявляються досить простими, в той час як інші виявляються дійсно складними» [1]. Саме до останніх відносяться соціально-економічні системи, макроскопічним аспектом яких займається досить молода галузь економічної науки другої половини ХХ століття – макроекономіка.

Г. Гакен визначив синергетику як загальну теорію колективних просторових, часових або функціональних структур. Її предтечею була загальна теорія систем (ЗТС), з якою в неї існує деякий перетин. Офіційно засновником ЗТС вважається видатний австрійський біолог середини ХХ ст. Людвіг фон Берталанфі [2]. Таким чином, у середині ХХ ст. Л. Берталанфі, якого світовою наукою визнано фундатором концепції ЗТС, узагальнив свої дослідження 1930-1940-х рр., які в подальшому дістали широке застосування як у природничих, так і в суспільних науках.

Але задовго до нього, ще в часи першої світової та громадянської війн російський вчений та політик Олександр Богданов (Малиновський) зробив системне дослідження загальної організаційної науки, яка була названа ним «Тектологією», тобто дефініцією, якою видатний німецький біолог Ернст Геккель визначав закони організації живих істот. До речі, у 3-му томі цієї роботи, що вийшов у світ вже 1922 р., О. Богданов (випускник медичного факультету Харківського університету) вперше у світовій науці дав загальнонаукове системне поняття криз та визначив основні їх типи:

«Перший тип ми визначили як «кризи С», тобто кон’югаційні, що об’єднують; другі як «кризи D», тобто диз’юнктивні, що роз’єднують. По суті, усяка кон’югація починається з кризи С, розриву кордонів; і всякий розпад комплексу виходить з кризи D. Розрізняти ці два типи абстрактно, у мисленні, дуже легко, але коли ми починаємо вивчати явища конкретно, як вони виступають у досліді, з’ясовується, що справа значно складніша саме тому, що простих криз не буває; кожна криза в дійсності представляє ланцюг елементарних криз того та іншого типу» [3, Кн. 2, 214-215].

Соратник Г. Гакена та його колега по Штутгартському університету Вольфганг Вайдліх, який застосував методи синергетики в соціальних науках, у своїй «Соціодинаміці» пише: «Здається очевидним, що реальність, включаючи одушевлений і неодушевлений світи (живу і неживу природу) розділена на шари (стратифікована) з різним ступенем організованості. Вищі, більш макроскопічні шари є складеними, і тому «покояться над» нижчими, мікроскопічними шарами. В даному випадку ми відходимо від причинних зв’язків між шарами. Микола Гартман був одним з перших філософів, що поклали в основу свого вчення цю багатошарову структуру світу.

Якщо організаційна структура шару така, що йому як цілому властиві якісно нові характеристики, котрих немає в нижчих шарах, то ми будемо визначати такий шар як систему. Система – «це більше ніж просто сума її складових», які не єзнаками частин, а тільки системияк цілого»[4, 30-31].

В ЗТС ефект, коли сума впливів складових системи не дорівнює ефекту їх спільного впливу було названо емерджентністю складних систем. Якщо розглядати розвиток різних соціально-економічних циклів у часі, то там також спостерігається цікавий ефект їх синхронізації, яким геніальний австрійський економіст Йозеф Шумпетер [5] в 1939 р. пояснив причину виникнення Великої депресії 1929-1939 рр. як результат синхронізації кризових фаз різних економічних циклів. Саме Шумпетер ще у роботі «Теорія економічного розвитку» [6] дав оцінку динаміки економічного розвитку через інновації, що ведуть до стану динамічної нерівноваги в циклічних процесах. Прискорення еволюції економічного зростання та якісних змін досягається  через впровадження у виробництво кластерів інновацій, що забезпечують просування нових технологій і видів продуктів та супроводжуються «творчою руйнацією» і періодичною заміною застарілих виробничих функцій новими.

Цікаво, що свою теорію інновацій Шумпетер вперше створив на терені сучасної України, в Чернівцях, куди після закінчення Віденського університету був направлений викладати політекономію в місцевому університеті. Там він у 1909-1911 рр. й написав знамениту “Теорію економічного розвитку”, ідеї якої розвив унаступних своїх роботах. Але тоді  Чернівці входили до складу Австро-Угорської імперії, як, до речі, й столицею Російської імперії був Санкт-Петербург, де народився геніальний український вчений Володимир Вернадський, а в місцевому університеті викладав інший геніальний український вчений Михайло Туган-Барановський. І як пророче писав у піку (1947) початку холодної війни та післявоєнного розквіту Радянської імперії за рахунок створення “соціалістичного табору”, геніальний російській філософ Георгій Федотов у статті “Доля імперій”: “В сучасному світі нема місця Австро-Угорщинам. Якщо світом буде правити єдина влада – єдиний шанс його спасіння – вона буде зобов’язана припинити всяке насилля одних народів над іншими. Ліквідація осанньої приватної Імперії стане питанням міжнародного права та справедливості.

Для самої Росії насильне продовження імперського буття означало би втрату надії на її власну свободу. Не може держава, що існує террором на половині своєї території, забезпечити свободу для іншої” [7].

Наскільки актуально звучать сьогодніці слова російського мислителя, що емігрував із СРСР ще на початку 20-х років ХХ ст., говорить не варто. Не менш пророче у рік сталінського Великого перелому (1929) не менш геніальний Володимир Вернадський улисті з Праги до Парижудо сина Георгія – історикаєвразійського направлення, писав, що якщо коли-небудь Україна та Грузія вийдутьіз СРСР, то ніколи тудивони вже не повернуться. Глибинний смисл цих слів нам відкрився тільки зараз, після Трояндової революції у Грузії та Померанчової і революції Гідності в Україні, особливо, після війни Росії проти Грузії 2008 р. та розв’язаної після Евромайдану 2013-2014 гг. гібридної війни РФ проти суверенної України. І стає зрозумілим, чому Сталін у 30-ті роки тотально знищив, саме українську та грузинську(за кров’юнавіть рідну йому) інтелігенцію – носійкуідей національної свободиі незалежності.

Найбільш просунута на рубежі ХХ-ХХІ ст. міждисциплінарна наука - синергетика приділила підвищену увагу проблемі незворотності часу. Свій ранній інтерес до неврівноважених систем, що постійно вагаються між численними станами і ніколи не повертаються до початкових умов, батько сучасної синергетичної парадигми, видатний бельгійський вчений російського походження Ілля Пригожин зберіг до кінця життя. За роботи з термодинаміки необоротних процесів, особливо за теорію дисипативних (неврівноважених) структур, Пригожин був в 1977 р. удостоєний вищої нагороди у світовому науковому співтоваристві - Нобелівської премії.

Він намагався побудувати міст над прірвою між точними (природничими) і гуманітарними (суспільними) науками та створити "нову фізику", яка змогла б, за його словами, "розв'язати конфлікт, пов'язаний з поняттям часу, зняти протиріччя між інноваційним часом розкріпачення людини і періодично повторюваним часом стабільного матеріального світу, в якому будь-яка зміна, будь-яке нововведення з необхідністю виявляються не більше ніж видимістю" [8]. Фокус наукової творчості Пригожина - конструктивна роль порушення симетрії між минулим і майбутнім, так звана стріла часу.

Пригожинське відкриття особливо знаменне для українців, оскільки теорему Іллі Пригожина, сформульовану їм для неврівноважених процесів як четверте начало термодинаміки, що протидіє другому її началу, російський вчений Побіск Кузнєцов назвав "законом Подолинського" [9] - тобто законом, сформульованим видатним українським вченим Сергієм Подолинським ще в 1880 році. Цей закон повинен забезпечити стаціонарний стан (в т. ч. для живих організмів), який відповідає мінімуму виробництва ентропії. Тридцятирічний Подолинський написав піонерську роботу, де вперше показав, що Homo Faber (людина діяльна) завдяки своїй творчій діяльності накопичує і перетворює сонячну енергію на Землі, за допомогою якої створює необхідні засоби виживання людства. Тим самим вона протидіє дисипації енергії і мінімізує приріст ентропії. Таким чином, Подолинським, по суті, й було відкрито четверте начало термодинаміки, що вже тільки в середині XX ст. було викладено точною математичною мовою формул Пригожиним. Враховуючи, що друге начало термодинаміки називають законом зростання ентропії, який забезпечує її максимізацію, четверте її начало врівноважує друге в точці динамічного мінімаксу, функціонування якого великий російський філософ і богослов, астроном, фізик і математик Павло Флоренський назвав "законом ектропії". «Флоренський був професором Московської духовної академії, автором резонансної книги «Стовп і утвердження істини» <...> обдарованим астрономом, що захищав геоцентричну концепцію світу; чудовим математиком, автором «Удаваності в геометрії» і ряду монографій в галузі математики, авторитетом в області фізики <. ..> Так квінтесенцію його космофізичних поглядів у словнику Гранат радянського видання він висловив в авторизованому нарисі: «Основним законом світу Ф[лоренскій] вважає другий принцип термодинаміки - закон ентропії, загального зрівнювання, взятий розширено, як закон Хаосу в усіх областях світобудови. Світу протистоїть Логос - начало ектропії. Культура є свідома боротьба зі світовим вирівнюванням: культура виступає як ізоляція, як затримка зрівняльного процесу всесвіту та збільшення відмінностей потенціалів в усіх галузях, як умови життя, в протилежність до рівності - смерті. Будь-яка культура представляє цільову і міцно пов'язану систему засобів до провадження та розкриття деякої цінності, прийнятої за основну і безумовну, тобто служить предметом віри» [10]. Тобто, доцільна економічна діяльність людей потребує й дотримання певних цінностей культури, яка теж розвивається через інновації.

Сучасний російський вчений Кирило Садченко стверджує:

«Стародавні піраміди, виявлені на різних континентах в Австралії, Англії, Німеччині, Гватемалі, Гондурасі, Греції, Єгипті, Іспанії (Канарські острови), у Китаю в горах QinLingShan, на Тибеті, Мексиці, Перу, острові Пасхи, США, Судані, Туреччині, в тому числі підводні піраміди біля японських островів Окінави, недалеко від Багамських островів і в інших містах на нашій планеті (в т.ч. у трипільській культурі на терені України – В.К.), є відображенням знань попередніх розвинутих цивілізацій про існування еволюційних законів, нагадуванням про те, що усі структури навколишнього світу, в тому числі й створені людиною соціально-економічні структури, не вічні та мають свій життєвий цикл, визначений законами еволюції. Будь-які еволюційні структури досягають свого максимуму, вершини «піраміди», а далі виникають дві основні альтернативи: продовження чи завершення їх життєвого циклу. Існують фундаментальні питання: як управляти життєвими циклами структур навколишнього світу, як можна подовжити життєвий цикл фізичних, біологічних, хімічних, економічних або інших структур, що еволюціонують? <…> Пірамідальний процес є наслідком універсальних еволюційних законів, одним з яких є принцип максимуму ентропії, друге начало термодинаміки як статистичний закон, що призводить до ряду закономірностей» [11, 100-104].

Слід враховувати, що суттєву роль в еволюції економічних структур грає також вектор еволюції, соціально-економічні фактори, джерела і ресурси або стоки еволюції в широкому розумінні цих слів. Так Садченко, як приклад еволюції економічних структур на фінансових ринках, в якості джерела і ресурсу наводить інвестиції, кредити, доходи від продажу акцій, ємність ринку, а в якості стоку – кредиторську заборгованість, виплату процентів за кредитом, виплати дивіденду по акціям і т. д.

На думку академіка РАН Дмитра Чернавського, запас ресурсів дозволяє робити вибір між альтернативними еволюційними шляхами, дає певну свободу вибору. Причому, поняття «вибір» принципово відрізняється від поняття «відбір», що прийшло з еволюційної теорії Дарвіна. Відбір має на увазі детермінований процес відбору найкращого еволюційного шляху, в результаті якого тільки один найкращий шлях може бути реалізований як результат відбору. Вибір же розуміється як еволюційний процес, в результаті якого може бути вибраний не обов’язково кращий шлях, а лише один з множини еволюційних шляхів, «сценаріїв» [12].

Як стверджує Садченко, визначення, формалізація простору (середовища) має важливе значення для еволюції структур у цьому середовищі. Економічний простір не може бути повністю заданий простором «геометричні координати – час». Якщо поняття часу застосовується щодо економічних структур, то поняття звичайних геометричних координат X, Y, Zвтрачає смисл в економічному просторі. Можна визначити фізичне (геометричне, географічне) розташування економічної структури, об’єкту (наприклад, підприємства), але економічні параметри, показники, що характеризують еволюцію економічних структур, неможливо визначити за допомогою геометричних координат. Саме тому вводиться економічний параметричний простір, що задається економічними параметрами і часом.

У ринковому середовищі поряд з конкуренцією (інновацій) не менш важливу роль грає кооперація, що є свого роду проявом взаємодопомоги в економічній діяльності. В1916 р. засновник теорії соціально-економічних криз, видатний український економіст Михайло Туган-Барановський написав фундаментальну працю “Соціальні основи кооперації” [13], заклавши в ній, по суті, основи майбутньої теорії соціального капіталу. З іншого боку саме він вперше обгрунтував, що конкуренція і кооперація є двома основними взаємодоповнюючими процесами ринкової економіки (дві сторони однієї медалі), які й роблять ринкове середовище повноцінним. В 1923 р. його учень, Микола Кондратьєв, що напередодні відкрив великі цикли кон'юнктури (К-хвилі) розвитку світової економіки, у книзі про Туган-Барановського написав: “Праці Михайла Івановича з питань кооперації, безсумнівно, необхідно визнати видатними, одними з кращих не тільки в нас у Росії” [14]. Взаємодоповнюючий механізм антагоністичної та кооперативної перемінних конкуренції і кооперації у функціонуванні ринкової економіки використав сучасний німецький  вчений Вольфанг Вайдліх при побудові синергетичної системи моделей [15].

У 1918 р. геніальний український вчений Володимир Вернадський створив Академію наук України разом з іншим геніальним українським вченим Михайлом Туган-Барановським, що вперше очолив її соціальне-економічне відділення, а в останній (1918) праці “Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію”, акцент зробив на універсальність маржинальних законів, відкритих  у 1871 р. в економічній теорії, та принцип економії, що працюють і в психології, роль якої в ринковій економіці, як у визначенні попиту, так і пропозиції дуже велика, і в культурі:

«Політична економія – це одна з наймолодших суспільних наук; вона набуває виразних нарисів лише в XVIIIстолітті у працях Кене й Адама Сміта. Проте, хоч і виникала політична економія аж так пізно, вона серед усіх суспільних наук найбільше наближується до того типу наукового пізнання, зразком якого можуть вважатися природничі науки, які вивчають загальні закономірності природи, як наприклад, фізика, хімія чи біологія. <...> Взагалі, залежність політичної економії від загальніших і абстрактніших галузей знань, як природознавство, настільки ясна та загальновідома, що особливо це доводити не треба. Значно меншу увагу досі звертав на себе зворотний вплив політичної економії на розвиток природознавства. А тим часом оцей зворотний вплив такий самий безсумнівний, як і прямий вплив природознавства на політичну економію. <...> Мальтусова теорія не була випадковим поштовхом, що викликав роботу думки Дарвіна та Воллеса в певному напрямку, а дійсно логічним відправним пунктом для всіх подальших міркувань обох творців нової доктрини. Отже, історія дарвінізму переконливо свідчить, як міцно впливали в ХІХ столітті ідеї економістів на розвиток природознавства. Та приклад з дарвінізмом далеко не єдиний. <...> Другим прикладом для всеосяжного застосування принципів, встановлених економічною наукою, буде цікава доля характерного збудування економічної науки – доля так званого “економічного принципу”. Економічним принципом, в якому чимало економістів вбачали характерну ознаку самого поняття господарства, економісти називають те правило, згідно з яким людина у своїй господарській діяльності повинна намагатися здобути якнайбільшу користь з найменшою затратою сил. <...> Відома для всіх річ, яку видатну роль в сьогочасній фізіологічній психології відіграє так званий “закон Вебера-Фехнера”. Закон цей уперше встановив експериментальним шляхом Вебер, математичне оброблення здобув він у Фехнера і саме Фехнер назвав його “основним законом психофізики”. Бо справді, закон цей, встановлюючи математичну залежність поміж подразненнями зовнішнього фізико-хімічного оточення організму та внутрішніми його переживаннями, займає центральне місце у фізіологічній психології. Закон цей, як його сформулював Фехнер, каже, що відчуття, як логарифми подразнень, або іншими словами кажучи, що зріст подразнень у геометричній прогресії дає зріст відчуттів в арифметичній прогресії. Оцей самий закон можна висловити ще простіше, а саме: що абсолютні різниці двох відчуттів бувають однакові при однаковому відношенні подразнень або що для однакового абсолютного збільшення відчуттів потрібне збільшення подразнень в однаковому відношенні. <...> Оцінюючи різні способи пояснити логарифмічний закон, Вундт приходить у результаті ось до якого висновку: само по собі подразнення нервової системи зростає пропорційно до тієї сили, яка подразнює, ані трохи не одстаючи. <...> Проте в свідомості нашій подразнення, пропорційні до тієї сили, що їх викликає, обертаються на відчуття, які наростають у значно повільнішій арифметичній прогресії. Пояснюється це особливостями нашого психічного життя, і в них то й треба шукати пояснення для Веберова закону. Таким чином, Вундт приходить до психологічного пояснення даного закону. <...> Можна згодитися з оцим поясненням, та воно, очевидно, не доведене до кінця, - Вундт не показав, через що-то наша свідомість оцінює подразнення саме так, а не інакше, через що вона бере на увагу відносну, а не абсолютну величину подразнень; в цьому власне й лежить головне питання, - та Вундт його залишає без відповіді. Я гадаю, що невдача Вундта пояснюється тим, що Вундт не економіст і мало знайомий з теорією вартості <...> - теорією так званою граничної корисності <...> Подібність Веберового закону та наших свідомих оцінок за методом граничної корисності давно зауважено економістами. Вказуючи на цю подібність, економісти пояснюють її тим, що економічна оцінка це не що інакше, як окреме застосування Веберового закону. Я цілком погоджуюсь з наявністю цієї подібності, але пояснюю її цілком навпаки: не економічна оцінка, в моїх очах, з’являється окремим випадком Веберового закону, а навпаки – Веберів закон це не що інше, як окремий випадок економічної оцінки <...> Річ у тому, що геть з усіх наук політична економія студіює явища, котрі торкаються найсуттєвиших, найжиттєвиших інтересів людини. Звичайно, я не хочу сказати, що господарський інтерес це єдиний практичний інтерес людини. Практичні інтереси людства складні і різноманітні, і господарські інтереси, посеред цих інтересів – це найпростіші та найелементарніші. Життя, звичайно, далеко не вичерпується господарськими турботами. Проте господарські інтереси відіграють зовсім виключну роль посеред інших життєвих інтересів у такому розумінні, що вони найнасущніші наші інтереси і, одночасно, вони найближчі до матеріальної основи життя» [16].

За 5 років до смерті, в 1913 р. Туган-Барановський опубліковаву Росіїпрацю «Соціальна теорія розподілу» [17], в котрій відкинув популярну в тойчасуяву, що розподіл доходів залежить, головним чином, від процесу формування цін, процесу обмінута особливо відграничних продуктів різних факторів виробництва. З точки зору Туган-Барановського, розподіл національного доходу залежить, першза все,від взаємозалежності між різними соціальними класами. Головним уйого поясненні було те, що організований робочий клас може добитися більш високої заробітної плати. Ділові кола платять за таке підвищення заробітної платизниженням прибутківу короткостроковому періоді, виграючи, в кінцевомурахунку, в довгостроковому періоді не тільки за рахунок підвищення стимулів працівників допраці, але й за рахунок оптимізації співвідношення працій капіталу, як основних факторів виробництва, котра була математично обгрунтована вже у виробничій функції Кобба-Дугласа тільки через десятиріччя. Іншими словами, саме цевідкриття Туган-Барановського, при умові, що до нього прислухались чиновники капіталістичного світу, ізберегло капіталізм відзагибелі на ціле ХХ століття, що реально історично закінчилося в 2014 році (за аналогією з реальним закінченням ХIХ століття в 1914 р.), котрий багатьма аналітиками, включаючи й нас, оцінюється як переломний період максимальної синхронизації кризових фаз різних циклів, що несе певні катастрофічні загрози світу, котрі  проглядались уже в 2011 році, враховуючи, що відбувалось тоді в багатьох країнах «Арабської весни», й цунамі в Японії, не кажучи вже про повені, виверження вулканів, пожежі та землетруси, частота котрих на планеті катастрофічно збільшується, на що я вказував ще 20 років тому в інтерв’ю Наталії Куроленко [18], прогнозуючи й чергову Велику рецесію (депресію), що наступила як світова фінансово-економічна криза 2008-2017 рр.

Відкриті ж Туган-Барановським соціальні закони економіки вже використані у сучасній теорії «людського капіталу» нобелівських лауреатів з економічних наук Теодора Шульца [19] і Гері Беккера [20], та в теорії «соціального капіталу» Френсіса Фукуями [21]. Як показує сучасний західний дослідник Туган-Барановського Н. Балабкінс «він зумів вловити» дух часу» при дослідженні і, таким чином,  упорядкувати та розмістити свої дані у відповідній інституціональній оправі. Як математик Туган-Барановський зумів оперувати цифрами. Окрім того, його аналітична структура була побудована в конкретному юридично конституційному середовищі. Таким чином, він звернув увагу на те, що Йозеф Шумпетер пізніше називавекономічною соціологією» [22].

До речі, як вказувалось вище, Шумпетер створив свою теорію інновацій [6] на південному заході сучасної України більше 100 років тому (в 1909-1911 рр.),  викладаючи політекономію в Черновицькому університеті, котрий тоді функціонував у складі Австро-Угорської імперії. Практично в цей же час на південному сході сучасної України в Херсонській області в садибі, управляючим якої був батько братів Бурлюків, народився інноваційний проект так званого «руського футуризму», батьком якого вважається Давід Бурлюк. У ньому активну участь прийняв одесит Олексій Кручених, до якого потім приєднався і киянин Казимир Малєвич. У 2004 році на міжнародній науковій конференції в Одессі, де я виступав з доповіддю з «Основного закону часу» Велімира Хлєбнікова [23] навіть виникла суперечка між російськими і українськими дослідниками про «батьківщину руського футуризму». На цій же конференціїпровідним хлєбнікознавцем Росії, экс-киянином Олександром Парнісом булозроблено доповідь «Ще раз про принцип економії в поетиці К.С. Малевича» [24], з якоївипливає,що у живопису реалізуватицей принцип досягнення максимального ефектузавикористанням мінімума засобівйому допомогло листуванняз поетом Кручених. Таким чином, названий Туган-Барановським «економічний принцип» широко використовується як в галузях науки, включаючи політологію, так і в мистецтві у процесі еволюції їх складних систем.

До 100-річного ювілею поета Олександру Парнісу разом з Віктором Григорьєвим вдалося реалізувати чудовевидання книги вибраних творів поета, підготувавши «Творіння» Велімира Хлєбнікова [25]. На обкладинціцієї книги присутня монограмма поета, зроблена за рисунком художника Василя Єрмілова ще в 1965 році. Макети ж нереалізованих тодівидань книг Велімира Хлєбнікова збереглись у колекції Олександра Парніса та були показаніним на персональній виставці художника Василя Єрмілова, проведеної в українській столиці в її Мистецькому арсеналі.Її офіційне відкриття в Києві символічно відбулось 22 червня 2011 р., тобто рівно через 70 років від початку Великої Вітчизняної війни, у зв’яку з чим вспливають крилаті рядки «Нас разбудили… Киев бомбили… Так началась война». І епіцентром виставки, по суті, стала картина «22-6-41. Боярка (Війна)» виконана художником в останні 60-і роки його життя, коли він підготував макети книжок Велімира Хлєбнікова, з котрим він дружив і мав листування. Ця картина уявляє собою велике жовто-червоно-зелене коло вспишки вибуху на примісцевій києвської залізнодорожньої станції Боярка, котра за своім емоціональним зображенням просто потрясає лаконізмом зображення жаху початку війни [26], підтверждуючи «принципекономії», максимально реалізований в авангардному живопису Казимира Малєвича. 

Ще напередодні першої світової війни Олександ Богданов, будучи власне засновником системного аналізу в світі, у 1-му томі своєї “Тектології” писав: “І техніка, і наука мають низку найвидатніших відкриттів, чи не найбільшу кількість їх, завдяки перенесенню методів за межі тих галузей, де вони спочатку були вироблені… Перенесення методів цілком об’єктивно і невідворотно доводять можливість їхнього розвитку до єдності, до монізму організаційного досвіду. Але цей досвід не вкладається у свідомості фахівця, як і взагалі в суспільній свідомості нашої доби… Через це, наприклад, найширша і найглибша з об’єднувальних науку ідей ХІХ століття – закон збереження енергії – так довго мусила пробиватися, поки її визнали” [3, Кн. 1, 97-98].

До речі, у сферу суспільних наук цей закон збереження енергії став проникати тільки у другій половині ХХ ст., зокрема, в теорію циклів етногенезу видатного російського історика, географа й етнолога Льва Гумильова [27]. Саме практичне використання цієї теорії Гумильовим свідчить, що Київська Русь була культурно-просвітницькою вершиною тисячолітнього етногенезу народу нашої української землі (України-Руси за визначенням видатного українського історика Михайла Грушевського), розпочатого в першому тисячолітті Християнської ери, а етногенез великоросів, розпочатий з монголо-татарської навали, яка «допомогла» знищити Київську Русь, завершує в наш час свою «фазу надламу», розпочату майже 200 років тому.

Я, в свою чергу, використавцей підхід чверть століття тому при перенесенні механізму «довгих хвиль» Кондратьєва в соціально-політичну сферу при відкритті 30-річних циклів 18-річного «стиснення» і 9-річного «розслаблення» суспільної системирадянського та пострадянського просторуз 3-річним «патовим» перехідним періодом боротьби за політичну владу в СРСР ікраїнах СНД. До речі, про соціальні циклитривалістю 3, 9, 18, 27 і 30 років писав ще Конфуцій.

Як підсумок, говорячи про еволюцію складних суспільних систем, включаючи й їх соціально-економічну складову, соратник засновника синергетики Германа Гакена, директор Інституту теоретичної фізики Штутгартського університету професор Вольфганг Вайдліх, вперше приїхавши у Київ у 1992 р., тобто у перший рік існування незалежної України, на науковий форум з економічної та політичної соціології, у своєму виступі на міжнародній науковій конференції “Катастрофічні суспільні явища та поведінка соціальних систем, що самоорганізуються” нас попередив: “суспільство, психології членів якого притаманні риси тоталітаризму та конформізму, може розвиватися за схемою, яка дуже лякає, циклічно повторюючи то тривалий період жорсткої тоталітарності, то більш короткий – відлиги, що завершується анархією, після якого знову тверда рука. Жахлива перспектива!” [28]. Його думки перетиналися з виявленими мною на той час 30-річними циклами 18-річного «стиснення» – 9-річного «розслаблення» з 3-річним «патовим» перехідним періодом, про які я доповідав навесні 1992 р. в Москві на І-й міжнародній Кондратьєвській конференції, присвяченій століттю з дня народження Миколи Кондратьєва [29]. Як і в маятниковому циклі коливань соціально-політичних систем від демократії до тоталітаризму Питирима Сорокіна [30], у виявленому мною циклі коливань соціально-політичних систем від демократії до автократії проглядається певний синергетичний механізм, на що і вказав у 1992 р. Вольфанг Вайдліх, зробивши і невтішний для нас прогноз, який підтверджується сьогодні реаліями пострадянського простору.

Цікаво, що співпадання зроблених мною кількісних оцінок тривалості складових даного циклу в тому ж 1992 році були знайдені в книзі московського соціолога Юрія Плотинського: «В різних соціальних процесах китайські мудреці знайшли цикли з періодами 3, 9, 18, 27 та 30 років» [15, 57], а через 5 років я знайшов їх підтвердження в опублікованій в 1927 р. ранішній статті Сорокіна [31], що відсилає нас до авторитету Конфуція. Ще через 8 років у розділі «Сталість та життєвий цикл держави» описаний мною цикл було детально представлено в монографії російських учених Вячеслава Петрова та Сергія Селіванова [32]. Цілком слушно вони пов’язали його зі сталістю функціонування держави та її життєвимй циклом. Сьогодні в Росії, та й в Україні зростають загрози загибелі держав вже більше ніж через 10 років від виходу їх книги та 25 – кількісної оцінки мною періодів цього циклу «стиснення-розлабления» суспільно-політичної системи держави як механізму забезпечення визначеної його стійкості.

У 2013 р. закінчилося спрогнозоване мною ще у 1992 р. чергове 18-річне «стиснення» на пострадянському просторі, яке розпочалось у 1994 р. з приходом до влади в Україні Леоніда Кучми та в Білорусії Олександра Лукашенка, а «демократи» Нурсалтан Назарбаєв у Казахстані, а же раніш Борис Єльцин у РФ розігнали свої парламенти, розпочавши у 1994 р. на терені Росії першу Чеченську війну, яку, після закінчення у 1996 р. покійним генералом Олександром Лебедєм, відновив у 1999 р. нинішній президент РФ Володимир Путін, який у 2012 р. «повернувся до влади», яку, по суті, не втрачає вже майже 18 років. Але саме у 2013 р. почався 3-річний «патовий» період боротьби за владу, аналогічний ленінському триріччю Громадянської війни 1918-1920 рр., післясталінському триріччю 1953-1956 рр. боротьби за владу Микити Хрущова спочатку з Лаврентієм Берією, а потім з так званою «антипартійною групою» Малєнкова, Молотова та Кагановича, а також післябрежнєвському триріччю 1982-1985 рр.  зміни генсеків СРСР – Андропова, Черненка, Горбачова.

Таким чином нас чекають «цікаві часи» подальших не тільки соціально-економічних, але й воєнно-політичних змін. Якби гібридна війна РФ проти України не набула б затяжного перманентного характеру, цей трирічний перехідний період міг би вже в 2016 році закінчитися, оскільки реально він почався восени 2013 року з «Революції гідності». Отже гібридна війна відсунула закінчення «патового» перехідного періоду, як у свій час це зробила Велика Вітчизняна війна. Тим не менш, описані цикли вказують на близьке його закінчення або хоча б дають на це певну надію.

Література:

1.     Хакен Г.  Информация и самоорганизация. Макроскопический поход к сложным системам. – М.: КомКнига, 2005. – 248 с. – С. 18.

2.    Берталанфи Л. Общая теория систем – критический обзор // Исследования по общей теории систем / Под ред. В.Н. Садовского, Э.Г. Юдина. – М.: Мир, 1969.

3.    Богданов А.А. Тектология: Всеобщая организационная наука.  – М.: Экономика, 1989. - В 2-х кн.: Кн. 1. – 304 с.; Кн. 2. – 351 с.

4.    Вайдлих В. Социодинамика: системный подход к математическому регулированию в социальных науках: Пер с англ. / Под ред. Ю.С. Попкова, А.Е. Семечкина. – М.: Едиториал УРСС, 2005. – 480 с.

5.    Scumpeter J. Business Cycles: A Theoretical, Historical and Statistical Analysis of the Capitalist Process. – N.Y. - L., 1939.

6.    Шумпетер Й.А. Теория экономического развития. – М.: Мысль, 1982. – 455 c.

7.    Федотов Г.П. Гибель империй / Г.П. Федотов // Собрание сочинений в 12 т. – Т. 9. – М., 2004. – С. 251-252.

8.    Пригожин И., Стенгерс И. Время, хаос, квант. К решению парадокса времени. – М.:  2000 – 240 с.

9.    Подолинский С.А. Труд человека и его отношение к распределению энергии. – М.: Ноосфера, 1991. – С. 10

10.Флоренский П.А. [Автореферат]. // Флоренский П.А., священник. Сочинения в 4 т. Т. 1. – М: Мысль, 1994. – С. 39, 704.

11.Садченко К.В. Законы экономической эволюции. – М.: Дело и Сервис», 2007. – 272 с. 

12.Чернавский Д.С. Синергетика и информация (динамическая теория информации) – М.: Едиториал УРСС, 2004. – 288 с.

13.Туган-Барановский М.И. Социальные основы кооперации. – М., 1916; 2-е изд.: М., 1918; 3-е доп. издание: М., 1919. – переиздание: М.: Экономика, 1989. – 496 с.

14.Кондратьев Н.Д. Михаил Иванович Туган-Барановский. – Пг., 1923.; переиздание: Истоки: вопросы истории народного хозяйства и экономической мысли. Вып. 2. – М., 1990. – С. 268-294.

15.Плотинский Ю.М. Математическое моделирование динамики социальных процессов. – М.: Изд-во МГУ, 1992. – С. 84-91.

16.Туган-Барановський М.І. Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію. / Горкіна Л.П. М. І. Туган-Барановський в економічній теорії та історії. – К.: Наукова думка, 2001. – С. 242-258.

17.Туган-Барановский М.И.Социальная теория распределения» (1910; нім.)- СПб.,1913.

18.Куроленко Н.Ближайшие 15 летнас будет трясти, заливать и давить… депрессиями. // Киевские ведомости. - 1996. - 19февраля.

19.Шульц Т.У. Экономика пребывания в бедности. Нобелевская лекция 8 декабря 1979 г. // Мировая экономическая мысль сквозь призму веков в 5-ти томах. – Т. V. Всемирное признание. Лекции нобелевских лауреатов. – Кн. 1. – М.: Мысль, 2004. – С. 358-372.

20.Беккер Г.С.Экономический взгляд на жизнь. Нобелевская лекция 9 декабря 1992 г. // Мировая экономическая мысль сквозь призму веков в 5-ти томах. - Т. V. Всемирное признание. Лекции нобелевских лауреатов. – Кн. 1. – М.: Мысль, 2004. – С. 688-706.

21.Фукуяма Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к процветанию. – М.: ООО “Изд-во АСТ”: ЗАО НППП “Ермак”, 2004. – 730 с.;

22.Балабкінс Н. Значення М.І. Туган-Барановського сьогодні // Горкіна Л.П. М. І. Туган-Барановський в економічній теорії та історії. – К.: Наукова думка, 2001. – C. 230-241.

23.Кузьменко В.П.«Основной закон времени» Хлебникова как прогностический инструментарий оценок перспектив развития общества // Возвращение авангарда: материалы межд. науч. конф. (1-4 июня 2004, Одесса). – Одесса: Изд. центр Deluxe, 2012. - С. 185-202. 

24.  Парнис А.Е. Еще раз о принципе экономии в поэтике К.С. Малевича // Возвращение авангарда: материалы межд. науч. конф. (1-4 июня 2004, Одесса). – Одесса: Изд. центр Deluxe, 2012. – С. 107-111. 

25. Велимир Хлебников. Творения. –  М.: Сов. писатель, 1987. – 736 с.

26. Василий Ермилов (1894-1968). Каталог выставки. Мистецький арсенал. – М.: Проун, 2011. – 240 с.

27. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. – Л.: Географиздат, 1990; 2-е изд.: М.: ДИ-ДИК, 1994.

28. Куроленко Н. Есть мнение, что тоталитаризм у нас в крови. // Киевские ведомости. – 1992. – 6 октября.

29. Кузьменко В.П. О синхронизации «длинных волн» Н.Д. Кондратьева с историометрическими циклами А.Л. Чижевского и В. Хлебникова // Тезисы докладов на Межд. науч. конф., посв. 100-летию со дня рождения Н.Д. Кондратьева. – Секция1 «Идеи Н.Д. Кондратьева и современные экономические и социологические теории». М.: Ассоциация «Прогнозы и циклы», 1992. – C. 66-68.

30. Сорокин П.А. Главные тенденции нашего времени / Питирим Александрович Сорокин. – М.: Наука, 1997. – 351 с. 

31. Сорокин П.А.Обзор циклических концепций социально-исторического процесса / П. А. Сорокин // Социс. — 1998. — №12.

32. Петров В.К., Селиванов С.Г. Устойчивость государства. М.: Экономика, 2005. – C. 390-408.

Опубліковано на сайті: 2017-11-23

Коментарі до цієї статті: