Глобальний аналіз базових макроекономічних показників України (2013–2016 рр.)

ЯК ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ ОПИНИЛАСЯ НА ДНІ ТА ЯК ВИВЕСТИ ЇЇ З ТЕПЕРІШНЬОГО СТАНУ: РЕЦЕПТ ВІД «ПУБЛІЧНОГО АУДИТУ»

Метою цього дослідження є аналіз та узагальнення базових макроекономічних показників України за період 2013–2016 років. Тривале управління країною представниками української постреволюційної політичної еліти дає змогу визначити допущені основні фундаментальні прорахунки, а саме: встановити причинно-наслідковий зв’язок нинішньої економічно-соціальної ситуації. Результатом відповідного дослідження має стати розробка механізмів усунення відповідних наслідків та надання пропозицій, які б сприяли подальшому економічно-соціальному розвитку.

Відповідне дослідження базується виключно на інформації з відкритих офіційних джерел, що дає змогу підтвереджувати надані висновки та пропозиції.

Насамперед при підготовці матеріалу необхідно вивести базис, від якого слід відштовхуватись. Для цього за основу взято максимальний об’єм первинних даних у розпорядників відповідної інформації.

Крім того, дуже важко порівнювати з досвідом інших країн, які мали б такі ж географічні та демографічні масштаби і при цьому водночас треба зважати на те, що крім зміни влади, в межах одного календарного року Україна пережила анексію частини території, а також нав’язаний військовий конфлікт на території двох промислово-важливих регіонів.

Відправною точкою початку дослідження взято 2013 рік, наприкінці якого масові народні заворушення призвели до перезавантаження політичного устрою та державної системи управління в цілому й формування нових правил, які створювалися під впливом постреволюційних настроїв.

З огляду на ці чинники, разом із відсутністю дієвих реформ та структурним непрофесіоналізмом, розпочалась стрімка трансформація економічних процесів у країні, наслідком чого є падіння промисловості, відтік за межі країни капіталу, виведення інвестицій, коливання курсу національної грошової одиниці. Усі ці фактори призвели до найгострішої проблеми – реального збідніння населення.

Тому відповідне дослідження розбито на п’ять найважливіших показників, які мають прямий або непрямий істотний вплив на формування соціально-економічного стану країни.

І. Макроекономічний аналіз економічного стану

• Визначення ключових індикаторів стану вітчизняної економіки розпочинаємо з ВВП як одного з найважливіших показників розвитку економіки, що характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального та нематеріального виробництва.

Статистичний аналіз показує, що українська економіка перебуває в кризовому стані, спостерігається чітка тенденція до зниження номінального ВВП (вимірюється в поточних цінах, на момент виробництва) у доларовому еквіваленті. За підсумками 2015 року ВВП становив $ 90,6 млрд, або на 101 % менше, ніж відповідний показник 2013 року. За І–ІІІ квартали 2016 рівень ВВП становив $ 61,2 млрд (1 559,1 млрд грн), що становить лише 60,39 % від уточненого прогнозного показника за підсумками 2016 року. Крім того, прогнозований КМУ (Постанова № 399 від 01.07.2016) обсяг номінального ВВП, приведений до прогнозованого НБУ курса долара, становить $ 94,0 млрд – це на 93,72 %  менше від показника 2013 року.

Слід зазначити, що разом із падінням рівня номінального ВВП у доларовому еквіваленті зберігається чітка тенденція до збільшення обсягів ВВП у гривневому відповіднику. Так, за прогнозом КМУ в 2017 році рівень номінального ВВП збільшиться до 2 584,9 млрд грн, що на 77 % більше, ніж у 2013 році.

Тому виникає питання: в Україні в цілому економічний потенціал зростає (ном. ВВП в грн екв.) чи все-таки відбувається падіння (ном. ВВП у дол. екв.)? Чітку відповідь дає аналіз реального ВВП, який вимірюється в постійних (незмінних, базових) цінах, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва та не впливають можливі інфляційні та девальваційні процеси, наслідки яких будуть досліджені нижче.

Тобто, аналіз динаміки реального ВВП чітко показує на рецесійні процеси української економіки, а саме падіння виробництва. Навіть ріст реального ВВП на 1,5 % у 2016 році є негативним результатом, оскільки відповідний ріст вираховується у відношенні до попереднього року та, як вбачається з графіка, стрімке падіння реального ВВП протягом 2014–2015 років підтверджує лише те, що економіка країни повернулася до рівня 2000-х років.

Можна стверджувати, що військовий конфлікт на території двох основних промислових регіонів, які вважалися рушійною силою економіки, доказав залежність української економіки від добувної та переробної промисловості, яка в своїй більшості сконцентрована саме в цьому регіоні.

Аналіз номінального ВВП на душу населення лише додатково підтверджує вищевикладену тенденцію падіння економіки та її вплив на населення, доходи якого прямо пропорційні рівню економічної ситуації.

Вітчизняні можновладці полюбляють порівнювати свою економіку з економіками інших нині успішних, а раніше бідних країн. Друга Польща і без п’яти хвилин Словаччина — перераховувати можна довго. Але реальність інша: поляки, словаки, сінгапурці й естонці вже давно вирвалися вперед; суперниками за капітал і ринки ми з ними в найближчому майбутньому не станемо. Тому порівнювати України на економічній карті поруч із країнами Африки та іншими державами третього світу є на сьогодні більш актуальним.

Дані: Міжнародний валютний фонд, 2015

ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності (ПКС) є найбільш точною характеристикою, що визначає рівень економічного розвитку, а також зростання економіки. Всі показники для порівнянності виражаються в єдиній валюті – доларі США ФРС. Перерахунок із національних валют, як це прийнято при міжнародних економічних порівняннях, виконуються не за ринковими обмінними курсами валют, а за паритетами купівельної спроможності.

Відповідний аналіз у черговий раз підтверджує, що населення України за своєю купівельною спроможністю вже недоцільно порівнювати навіть із країнами-сусідами; сьогоднішній орієнтир – країни 3-го світу.

1.2. Аналіз ВВП у період 2013–2016 рр. показав наявний дисбаланс між показниками рівня номінального ВВП, вираженому в національній валюті (ріст) та в доларовому еквіваленті (падіння). Проаналізувавши дані за відповідні періоди реального ВВП, було встановлено  зменшення виробництва. Тому невідповідність росту гривневого показника номінального ВВП пояснюється лише високою інфляцією.

Слід зазначити, що інфляційні процеси в Україні у період з 2013 по 2016 рр. можна розбити на два етапи:

• швидке поглиблення інфляції з 2014 по 2015 рр. до гіперінфляції було зумовлено, з одного боку, втратою важливих економічних регіонів та неефективною державною політикою, наслідком чого стало падіння темпів росту виробництва та його низькою ефективністю, а з другого – нарощуванням дефіциту державного бюджету зі зменшенням надходження доходів та збереженням на попередньому рівні й зростанні державних витрат. Результатом цього, в тому числі через відсутність інвестицій, стала безперервна емісія, а річні темпи інфляції становили в 2014 24,9 %; 2015 – 43,3 %.

• реагуючи на високі показники інфляції, Уряд та керівництво НБУ своїми адміністративними діями, боючись отримати некеровану інфляцію, почали проводити політику стримання, що призвело до зменшення інфляції (дезінфляція) у 2016 році до 14,2 %, і це призвело до наступних рецесійних процесів. Створивши дефіцит вітчизняної валюти на ринку та не проводячи індексації з/п, «вбили» ділову активність. Як результат, слід очікувати відкладене падіння виробництва, що довго триватиме, бо НБУ цілеспрямовано забезпечує фінансовий голод, щоб унеможливити наступну девальвацію, переслідуючи лише політичні цілі.

Саме постійний відкладений дефіцит товарної маси, падіння якісних характеристик продукції та відсутності платоспроможного попиту стануть підставами формування наступних інфляційних піків.

Підвищення в два рази мінімальної заробітної плати без реального росту виробництва викличе ріст середніх витрат виробництва, що є основою для розгортання інфляції витрат. Якщо уряд і Національний банк не знайдуть у своєму розпорядженні інструментів управління інфляційними очікуваннями, то на основі пружини «заробітна плата – ціни» виникне некерована інфляція зі швидким темпом росту цін, що робить особливо руйнівним вплив на зайнятість і випуск, бо в цих умовах економічно вигідно вкладати кошти в спекулятивні операції, а не в інвестиції. Ситуація недовіри до непослідовної політики уряду й Національного банку є придатним «середовищем» для розгортання некерованої інфляції.

Крім того, великі руйнівні економічні наслідки викликав розрив між інфляцією та реальним ВВП. Ріст цін був вигідний тільки Уряду, який через інфляційні процеси виконував показники надходжень державного бюджету. У той же час в умовах відсутності ділової активності та удорожчання собівартості (через підняття тарифів) вітчизняні підприємства опинилися в складній фінансовій ситуації.

МСБО 29 «Фінансова звітність в умовах гіперінфляції» (п. 3) визначає 5 характеристик гіперінфляції у країні:

а) Основна маса населення віддає перевагу збереженню своїх цінностей у формі немонетарних активів або у відносно стабільній іноземній валюті. Суми, утримувані в національній валюті, негайно інвестуються для збереження купівельної спроможності.

НБУ свідчить, що більшість населення віддає перевагу збереженню коштів у стабільній іноземній валюті.

б) Основна маса населення розглядає грошові суми не в національній грошовій одиниці, а у відносно стабільній іноземній валюті. Ціни можуть також наводитися в цій валюті.

Населення, як правило, порівнює рівень своїх доходів за минулий час або станом на сьогодні в стабільній іноземній валюті – переважно в доларах США.

в) Продаж та придбання на умовах відстрочки платежу здійснюється за цінами, які компенсують очікувану втрату купівельної спроможності протягом періоду відстрочки платежу, навіть якщо цей строк є коротким.

Фіскальна служба наділена правом давати в межах своїх повноважень відстрочку або розстрочку сплати податків, інших платежів.

г) Відсоткові ставки, заробітна плата та ціни індексуються згідно з індексом цін.

Відповідно до законодавства індексація заробітної плати найманих працівників є обов’язковою.

ґ) Кумулятивний рівень інфляції за трирічний період наближається до 100 % або перевищує цей рівень.

Кумулятивний рівень інфляції за останні три роки (2014–2016) становить 101,2 %.

Отже, економіка України є гіперінфляційною.

Сьогодні НБУ заявляє, що почав управляти очікуваннями того, що має реальний економічний зміст, а саме таргетування інфляції.

ТАРГЕТУВАННЯ ІНФЛЯЦІЇ (inflation targeting) – монетарний режим, який передбачає дотримання проголошеного значення офіційного показника інфляції (таргету) протягом визначеного періоду часу, використовуючи увесь перелік інструментів монетарної політики (досягнення цільового показника інфляції в середньостроковій перспективі – 2–3 роки).

Коли керівництво НБУ говорить про таргетування інфляції як своє основне завдання, то мається на увазі рівень споживчих цін. Проте не можна ігнорувати те, що за підсумками 2016 року зростання цін виробників на промпродукцію склало 36 %. Чи не занадто оптимістично вважати, що такий серйозний ріст цін у промисловості в дуже істотній мірі не буде трансльований у споживчі ціни в 2017 році?

Згідно з «Основними принципами грошово-кредитної політики» інфляція запланована на рівні 8 % +- 2 %. Але далеко не факт, що цей показник буде досягнутий у силу вищезгаданої причини та внаслідок девальвації гривні, яка призведе до зростання цін на імпортовану продукцію.

Крім того, вже в січні 2017 року НБУ погіршив прогноз інфляції з 8 % до 9,1 % через підвищення мінімальної заробітної плати до 3200 грн.

Тому єдиний спосіб утримати визначені орієнтири інфляції в НБУ – це подальше стримування дефіциту нацвалюти, ділової активності. Цей метод надзвичайно небезпечний для економіки та може призвести до кризи 90-х років, відродивши бартерні операції та спричиниши галопуючу інфляцію.

1.3 Наступним етапом діагностики вітчизняної економіки є платіжний баланс. Це один із найважливіших індикаторів, що відображає торгові відносини між резидентами та нерезидентами та свідчить про насиченість країни іноземною валютою. Значення платіжного балансу прямо пропорційно впливають на формування валютно-курсової політики, завдяки формуванню попиту та пропозиції на валюту.

Слід зазначити, що з точки зору отримуваних доходів (це впливає на формування ВВП) Україна належить до експортоорієнтованої держави. Основна частина виробленої в Україні продукції продається за кордон, про що свідчить співвідношення ВВП до експорту, яке становить 50 %. Крім того, на жаль, Україна в більшій частині експортує за кордон не готову продукцію, а лише сировину (сталь, зерно, руду).

Так, у 2015 році експорт становив 42 % від рівня ВВП. Крім того, КМУ затвердив прогнозний показник на 2017 рік експорту по відношенню до ВВП на рівні 50 %.

*фактичні дані за І–ІІІ квартали 2016 року (Держстат)

**прогнозні дані відповідно до Постановою КМУ від 01.07.2016 № 399

Ще з 90-х років Україна обрала найлегший спосіб отримання доходів від продажу неготової продукції замість розвитку технологічного виробництва. Усі країни-виробники сировини перебувають у зоні ризику: їх основні товари можуть у будь-який момент подешевшати та обвалити економіку. Сировинні країни не контролюють власний розвиток.

Україна стала черговою жертвою «сировинної пастки». Якщо країна не виробляє складної продукції і продає тільки сировину, обов’язково станеться криза. Не важливо, що це за сировина: нафта, зерно, метал.

Ми визначили, що істотну частину свого виробленого продукту Україна  експортує, а інша частина ВВП, яка залишається (інші 50 %), потрапляє на внутрішній ринок, де намагається конкурувати з імпортною продукцією.

Слід зазначити, що загальна частина імпорту потрапляє на внутрішній ринок, адже основана частина вітчизняного експорту – продаж сировини та неготової продукції, що виключає наявність імпорту в складі собівартості експорту.

*фактичні дані за І–ІІІ квартали 2016 року

Дані: Держстат

Дані, подані у вищенаведеній таблиці, свідчать про величезну залежність внутрішнього ринку від імпортованої продукції. Це також доволі небезпечна тенденція, тому що наявність у структурі внутрішнього ринку значного обсягу імпорту призводить до зменшення національного доходу.

Усі ці чинники є тягарем розвитку економіки та є сигналом необхідності структурних реформ.

Аналізуючи платіжний баланс, треба визначити, що він включає:

а) рахунок поточних операцій (різниця між експортом та імпортом усіх товарів, послуг та інших доходів);

б) обсяг операцій із фінансового рахунку (приплив/відплив інвестицій та чисті запозичення).

По-перше, дефіцит поточного рахунку за підсумками 2016 року становить $ 3,4 млрд у порівнянні з $ 186 млн (0,2 % від ВВП) у 2015 році. Темпи падіння експорту товарів та послуг становили 4,1 % (у 2015 році – 26,9 %), імпорт підвищився на 3,9 % (у 2015 році імпорт скоротився на 29,2 %). Це було зумовлено несприятливою ціновою кон’юнктурою на світових сировинних ринках, особливо в першій половині року, дією торговельних обмежень з боку РФ та низкою інших стримуючих чинників (зокрема, внутрішніми транспортними ускладненнями).

Поступова втрата вітчизняним виробником внутрішнього ринку (скорочення вітчизняного виробництва) пов’язана з подальшим збільшенням імпорту. Так, у 2016 році відповідна ситуація призвела до зростання девальваційного (попит на валюту під імпортні контракти) тиску на національну валюту.

Експорт товарів за 2016 рік скоротився на 5,2 % (у 2015 році – на 29,9 %) і становив $ 33,6  млрд. Обсяги експорту зменшилися за такими основними групами товарів:

• чорних та кольорових металів – на 11,6 % (у 2015 році – на 38,7 %);
• мінеральних продуктів (у т. ч. руди) – на 10,5 % (у 2015 році – на 49,5 %);
• машинобудування – на 17,8 % (у 2015 році – на 38,5 %);
• хімічної промисловості – на 24,8 % (у 2015 році – на 34,7 %).

Водночас у 2016 році експорт продовольчих товарів підвищився на 5,4 % (у 2015 році знизився на 13,1 %) за рахунок зростання на 15,1 % експорту насіння олійних культур та продуктів із нього. У географічному розрізі найбільше скоротився експорт до Росії (на 25,8 %). Частка Росії в загальному експорті зменшилася до 9,3 % (у 2015 році становила 11,9 %). Обсяг експорту до країн ЄС зріс на 2,4 %, а його питома вага в загальному експорті – до 31,9 % (у 2015 році – 29,5 %).

Імпорт товарів за рік зріс на 3,8 % (у 2015 році скоротився на 32,6 %), його обсяги становили $ 40,4 млрд. Енергетичний імпорт знизився на 27,9 %, водночас неенергетичний імпорт збільшився на 16,2 %, зокрема:

• машинобудування – на 37,9 % (у 2015 році зменшився на 30 %);
• чорних та кольорових металів – на 15,5 % (у 2015 році зменшився на 40,9 %);
• хімічної промисловості – на 10,1 % (у 2015 році зменшився на 26,9 %);
• продовольчих товарів – на 13,4 % (у 2015 році зменшився на 43,4 %);
• промислових виробів – на 11,9 % (у 2015 році зменшився на 33,1 %).

По-друге, істотний дефіцит поточного рахунку, який існував у 2013 році, перекривався за рахунок надходжень від інвестицій або запозичень, формуючи загальне позитивне зведене сальдо платіжного балансу, що свідчило про загальний приплив у країну валютної виручки. Після революційних подій, військових конфліктів та анексії території інвестори не тільки припинили інвестувати в економіку, а почали виводити раніше заведені інвестиції. Така тенденція сприяла швидкому краху економіки, але нове керівництво країни вирішило рятувати ситуацію не структурними змінами, а за рахунок співпраці з міжнародними кредиторами, які, надаючи кредити, почали диктувати вигідні їм умови, заганяючи країну в «боргову яму».

Так, у 2015 році приплив капіталу за фінансовим рахунком (чисті запозичення) становив $ 569 млн (у порівнянні з відпливом у $ 9,1 млрд протягом 2014 року). Основним чинником стало значне зовнішнє залучення сектору державного управління, чисте фінансування якого становило $ 3,5 млрд (у 2014 році –
$ 3,3 млрд). Зокрема, було отримано $ 1 млрд від Світового банку, розміщено урядові єврооблігації під гарантії уряду США на суму $ 1 млрд, отримано кредити від Європейської комісії на суму $ 0,9 млрд. Чисте фінансування центрального банку становило $ 1,5 млрд. Водночас чистий відплив за операціями приватного сектору (разом із помилками та упущеннями) – $ 4,4 млрд (за 2014 рік – $ 12,8 млрд).

За підсумками 2016 року приплив капіталу за фінансовим рахунком (чисті запозичення) становив $ 4,6 млрд. Обсяг чистого припливу коштів за прямими іноземними інвестиціями – близько $ 3,4 млрд, що пояснюється виключно необхідними законодавчими змінами щодо докапіталізації українських банків від іноземних материнських банків. Чисте зменшення зовнішньої позиції реального сектору (без урахування прямих іноземних інвестицій) становило $ 4,5 млрд (у 2015 році збільшення становило $ 1,6 млрд). Основним чинником є скорочення обсягів готівкової валюти поза банками на $ 4,7 млрд (у 2015 році – $ 1,8 млрд). Заборгованість за кредитами та позиками скоротилася на $ 176 млн (у 2015 році – на $ 1,3 млрд).

Суттєве зменшення показника зведеного балансу в 2014 році –  на $ 13,3 млрд пояснюється сформованим дефіцитом поточного рахунку та відпливом капіталу в розмірі $ 9,1 млрд (портфельні інвестиції, капітал банків) за наслідками року.

Останній такий відплив капіталу спостерігався в 2009 році – 13,7 млрд грн, що стало наслідком впливу міжнародної економічної кризи, яка охопила величезну кількість країн. Проте саме в Україні наслідки були найтяжчі.

Крім того, позитивне сальдо зведеного балансу за підсумками 2016 року є технічним результатом (адміністративний вплив НБУ) внаслідок надходження в країну валютної вуручки від іноземних банків – як засіб докапіталізації статутного капіталу їх дочірніх банків на території України. А саме 67 % від загального обсягу прямих іноземних інвестицій у 2016 році або $ 2,2 млрд становив приплив прямих інвестицій до банківського сектору.

Отже, наслідки 2014 року Уряд країни навіть у 2017 році подолати не в змозі, вибравши хибний механізм усунення наслідків виключно фінансуванням від міжнародних кредиторів, а не пошуком фундаментальних проблем, які містяться в економіці країни.

1.4 Дослідження валового зовнішнього боргу дозволяє проаналізувати загальний обсяг заборгованості за всіма існуючими зобов’язаннями, які повинні бути сплачені боржниками, і які є зобов’язаннями резидентів даної економіки перед нерезидентами. Іншими словами, це загальна заборгованість країни за зовнішніми позиками і невиплаченими за ними відсотками.

Аналізуючи відповідні показники за період із 2013 року, можна стверджувати про загальне зменшення валового зовнішнього боргу на 18,3 %. Проте попри зменшення загального обсягу боргу спостерігається негативна тенденція збільшення обсягу боргу відносно ВВП – із 78 % станом на 01.01.2014 році до критичних 131 % станом на 01.10.2016.

Саме доходи, отримані від реалізації виробленого продукту, повинні покривати зобов’язання. Тому допущення відповідних дисбалансів є неприпустимим, оскільки наступні погашення боргу доведеться робити за рахунок отриманих наступних запозичень, доки їх надаватимуть, після чого вихід тільки один – дефолт.

У зв’язку з тим, що показник загального валового зовнішнього боргу відображає сукупний борг усіх приватних суб’єктів та держави, доцільно проаналізувати структуру зовнішнього боргу.

Дані: Національний банк України

Як вбачається зі структури валового зовнішнього боргу, у той час, коли приватні суб’єкти максимально намагалися виплатити кошти відповідно до взятих раніше зобов’язань або реструктуризувати заборгованість, держава тільки нарощувала борги з $ 31,6 млрд на кінець 2013 року до $ 43,87 млрд станом на 01.10.2016 або збільшення на 36 %.

            Дані: Міністерство фінансів України

Зовнішні зобов’язання сектору загального державного управління зросли станом на 01.10.2016 до $ 37,4 млрд (до 41,3 % від ВВП) або на $ 7,4 млрд (+24 %) в порівнянні з показниками станом на кінець 2013 року, в основному за рахунок:

• залучення від міжнародного співробітництва;
• реорганізації зобов’язань за гарантованими кредитами державних підприємств шляхом до випуску ОЗДП;

Зовнішній борг центрального банку збільшився станом на 01.10.2016 на $ 4,7 млрд (+ 265 %) в порівнянні з показниками станом на кінець 2013 року і становив
$ 6,5 млрд (7,2 % від ВВП). Скорочення зобов’язань за операціями своп на суму $ 1,3 млрд було частково компенсовано надходженням у ІІІ кварталі чергового траншу кредиту МВФ на суму $ 1 млрд.

Зовнішній борг інших депозитних корпорацій України (банків) станом на 01.10.2016 становив $ 9,5 млрд (10,5 % від ВВП). За 9 місяців 2016 року значно скоротилися зобов’язання за кредитами українських банків – на $ 3,2 млрд, у т. ч. на $ 2,4 млрд – за міжбанківськими. Борг українських банків скоротився завдяки скороченню зобов’язань: за кредитами – на $ 4,6 млрд (у т. ч. на $ 3,7 млрд за міжбанківськими кредитами); борговими цінними паперами (у т. ч. гривневими) – на $ 0,9 млрд; довгостроковими депозитами і залишками на рахунках нерезидентів в українських банках – на $ 0,6 млрд.

Станом на 1 жовтня 2016 року зовнішній борг інших секторів економіки становив $ 53,9 млрд (59,6 % від ВВП), що на $ 0,7 млрд менше, ніж на початок року. Основними факторами цього стали:

• скорочення заборгованості за довгостроковими гарантованими кредитами;
• зменшення заборгованості за довгостроковими негарантованими кредитами.

Основною валютою зовнішніх запозичень України станом на 1 жовтня 2016 року залишався долар США (73,9 %). Питома вага зобов’язань у СПЗ перед МВФ зросла у ІІІ кварталі до 11,7 % (з 11,1 %), а частина зовнішньої заборгованості в гривнях залишилася незначною – 0,9 % від валового обсягу боргу. Зобов’язання в російських рублях становили 1,7 % від валових зовнішніх зобов’язань українських резидентів.

Також держава шукає запозичення на внутрішньому ринку. Такі запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів, а також для рефінансування раніше здійснених державних запозичень.

Структура державного та гарантованого державою боргу
(внутрішній та зовнішній борг)

Дані: Міністерство фінансів України

Дані: Міністерство фінансів України

Згідно з чинним законодавством загальний обсяг випуску ОВДП регулює Верховна Рада України в межах визначеного бюджетом на поточний рік граничного розміру внутрішнього державного боргу.

Коли держава купує ОВДП, вона здійснює грошові виплати і таким чином підвищує грошову пропозицію. Якщо держава здійснює продаж цінних паперів, то це призводить до зменшення грошової пропозиції, бо в комерційних банків знижується потенціал кредитування, що впливає на темпи інфляції в країні та на валютний курс національної грошової одиниці.

Багато разів в Україні проблему демонетизації намагалися розв’язати емісійними заходами. І щоразу емісії призводили до наслідків: збільшення пропозиції національних грошей; зростання цін у національній валюті при відносно стабільних доларових цінах; прискорення швидкості обігу національних грошей, «доларизації» економіки; випереджального зростання гривневих цін у порівнянні зі зростанням гривневої маси, що зумовило чергове зниження рівня стану грошових агрегатів і ВВП.

227 млрд грн – саме стільки передбачено в 2017-му році на виплати та обслуговування державного боргу. З них 1/3 (або $ 2,5 млрд) на погашення та обслуговування зовнішніх боргів. Пікові виплати по зовнішньому боргу в березні та у вересні (приблизно по $ 500 млн) – купонні виплати за єврооблігаціями. Також із серпня ми починаємо знову погашати борг перед МВФ.

Із кожним наступним роком все складніше обслуговувати борги. На сьогодні Україна отримує запозичення для реструктуризації раніше взятих зобов’язань, в іншому випадку – дефолт.

ПРОМІЖНІ ВИСНОВКИ

Первинний аналіз основних макроекономічних показників визначив негативну тенденцію економічних процесів в Україні та основні причини відповідних наслідків.

По-перше, в країні у період з кінця 2013 року по 2016 зафіксовано стрімке падіння економіки. Навіть позитивний показник реального ВВП за 2016 рік у розмірі +1,5 % не може порівнюватися по відношенню до багатократного падіння економіки з кінця 2013 року. Крім того, ВВП на душу населення по рівню своєї купівельної спроможності вже недоцільно порівнювати навіть із країнами-сусідам, сьогоднішній орієнтир – країни 3-го світу.

По-друге, неконтрольований ріст інфляції у період 2014–2015 рр. призвів до структурних дисбалансів вітчизняної економіки. Вирішуючи політичні завдання щодо збереження інфляції на рівні 10–15 % та недопущення інфляції, Уряд створив фінансовий голод вітчизняним підприємствам. У зв’язку з відсутністю на ринку дешевих грошей підприємства зменшують виробництво або навіть закриваються. Отримані результати щодо стримання інфляції у 2016 році можуть негативно вплинути на майбутні інфляційні процесу, що може супроводжуватися бартерними схемами та подальшою неконтрольованою інфляцією.

По-третє, визначено, що в зв’язку з доларизацією вітчизняної економіки структурною проблемою є наявність експорту неготової та нетехнологічної продукції, що робить країну залежною від зовнішньої кон’юктури та занадто високою імпортозалежністю на внутрішньому ринку, закордонним виробникам легше конкурувати з вітчизняними, що перебувають у незадовільному фінансовому стані.

По-четверте, одним із основних ризиків для національної економіки є її висока залежність від зовнішнього кредитування. Вже сьогодні необхідно думати, як виходити з боргової пастки, а не нарощувати нові борги. Крім того, внутрішній ринок ОВДП нині може стати важливим драйвером в активізації економічної діяльності в країні, припливу інвестицій і стабілізації валютного ринку. І для цього потрібна лише політична воля Мінфіну, згода Нацбанку на присутність міністерства на грошовому ринку з пропозицією ліквідності в заздалегідь погоджених між ними обсягах. Однак без активізації первинного ринку цього неможливо досягти, адже, як уже було сказано, ОВДП майже повністю сконцентровано в НБУ та держбанках, і лише невеликі обсяги можуть торгуватися на вторинному ринку. Тому розпочинати потрібно саме з поповнення обсягів ринкових облігацій і в подальшому використовувати їх для проведення Мінфіном операцій на вторинному ринку. Після запровадження таких операцій на регулярній основі до поповнення ринку зможе долучитися і НБУ, пропонуючи ринку ОВДП зі свого портфеля, які зможуть у подальшому використовуватися в операціях із Мінфіном.

ІІ. Комплексне дослідження економічних процесів

Визначивши основні орієнтири економічних процесів на макрорівні, наступним етапом стане дослідження економічні процесів на рівні окремих економічних суб’єктів та визначення основних проблем галузевих ринків.

Дослідження причинно-наслідкових зв’язків дасть змогу встановити мотиви поведінки економічних суб’єктів та побудувати модель розвитку.

Аналіз структури валової доданої вартості виробленої продукції дозволяє визначити економіко-формуючі галузі вітчизняної економіки. Попереднім етапом було визначено загальне падіння економіки в кількісних показниках виробленої продукції, у зв’язку з чим також відзначається зміни в загальній структурі формування доходу ВВП.

Основними галузями, які формують ВВП, залишаються: промисловість, торгівля та сільське господарство. Крім того, за останні роки вбачається зниження питомої ваги в структурі ВВП промисловості з 25,7 % у 2010 році до 23,3 % у 2016 році. Натомість відчутно нарощується питома вага сільського господарства з 8,4 % у 2010 році до 14,2 % (+5,8 %). Детальний аналіз відповідних галузей дозволить встановити причини змін і можливі наступні наслідки.

2.1. Промисловий сектор відіграє ключову роль в економіці України, і його показники діяльності є основним фактором соціально-економічного розвитку. Таким чином, глибше розуміння структури і тенденцій у промисловому секторі має важливе значення для політиків, оскільки цей сектор здійснює надзвичайний вплив на загальний стан здоров’я української економіки, в тому числі, як вже було визначено, на експортний потенціал.

Загальне падіння ВВП (у дол. США), яке було досліджено в першому розділі, прямо пропорційне падінню індексу промислової продукції, що характеризує зміну маси вироблених матеріальних благ у поточному періоді в порівнянні з базисним.

Дані: Держстат

Агрегований огляд, що представлено вище, має бути доповнений більш аналітичним (дезагрегованим) оглядом, тобто детальнішим аналізом окремих галузей із метою кращого розуміння внеску сектору, який скорочується, до економіки та експорту.

Частини окремих галузей промисловості в загальному промисловому виробництві у 2016 році такі:

Дані: Держстат

Добувна, харчова промисловість, енергетика і металургія є домінуючими галузями промисловості, сумарний внесок яких до загальної валової доданої вартості в промисловості становить понад 60%.

Слід зазначити, що за останні роки структура промислового виробництва дуже змінилася і це пояснюється загальним падінням, а не структурними змінами. Машинобудування й добувана промисловість зменшилася в загальній структурі на 13,9 % проти 2013 року, машинобудування – мінус 7 %, легка промисловість – мінус 2,3 %.

Якщо розглянути внесок окремих галузей до експорту, то можна побачити, що промислові галузі характеризуються досить високою часткою експорту: металургія (62,6 % випущеної продукції експортується), машинобудування (48,8 %), легка промисловість (44,2 %), деревообробна промисловість (35,2 %). Інші сектори експортують менше, ніж 30 % від свого випуску.

Крім того, у 2013 році високою часткою експорту характеризувались легка промисловість (78 % випущеної продукції експортується), металургія (65 %), машинобудування (60 %) і хімія (54 %).

Наприклад, Україна за підсумками 2016 року посіла 10 місце серед світових виробників сталі. У 2016 році було виготовлено 24,2 млн. т сталі, що на 5,2 % більше, ніж у 2015 році. Крім того, рівень цін на сталь у 2016 році, відповідно до даних Лондонської товарної біржі, повернувся до докризового рівня (тримісячні ф’ючерси – $ 300/т.).Ключовою промислово-експортною галуззю є металургія (23,3 % від загального експорту в 2016 році). Крім того, це єдина галузь, продукцію якої ми експортуємо більше, ніж завозимо в країну аналогічного імпорту.

Наприклад, Україна за підсумками 2016 року посіла 10 місце серед світових виробників сталі. У 2016 році було виготовлено 24,2 млн. т сталі, що на 5,2 % більше, ніж у 2015 році. Крім того, рівень цін на сталь у 2016 році, відповідно до даних Лондонської товарної біржі, повернувся до докризового рівня (тримісячні ф’ючерси – $ 300/т.).

Аналізуючи ситуацію комплексно, металургія, як і економіка в цілому, перебуває в стагнації. Так, ріст обсягів виробництва сталі в 2016 році в порівнянні з попереднім роком демонструє лише уповільнення падіння. Якщо порівнювати зміну обсягів виробництва у 2016 році проти 2012-го, то можна констатувати уповільнення виробництва на 26,64 %. У свою чергу, це найбільше падіння виробництва серед світових конкурентів.

Слід зазначити, що великий вплив на падіння економіки спричинили проблеми саме в металургії, які тривають із 2014 року. Вплив від втрати частини промислових областей, багаторазове здороження енергоносіїв, які зумовлюють формування собівартості та відсутність державної підтримки, призвели до відповідної ситуації. Навіть неконтрольована девальвація, яка повинна була зменшити собівартість при експорті разом з вищенаведеними факторами та втратою ключових ринків і логістичних сполучень, не дозволила вітчизняній металургії наростити обсяги виробництва.

Водночас експорт залежить від цінової кон’юктури на міжнародних ринках. Умови, за якими змінюються ціни на світових біржах, створюють великі промислові держави, які надають очікування щодо попиту стосовно потрібної їм сировини.

Оскільки основна частина експортованої продукції – це неготова нетехнологічна продукція, що не дозволяє отримувати додаткову додану вартість та знижує конкурентноздатність, виникають загрози зменшення експорту, що при відсутності внутрішнього попиту робить галузі збитковими. Крім того, продукцію хімічної, текстильної, машинобудівної промисловості більше імпортовано в країну, ніж  експортовано.

Залежність від цінової кон’юктури створює величезні ризики для існування основних вітчизняних галузей економіки. Мінімізувати ці ризики можливо лише шляхом відновлення технологічного виробництва та намаганням створювати замкнутий цикл виробництва готової продукції шляхом об’єднання виробничих потужностей вітчизняних підприємств, зменшуючи імпортну складову собівартості.

Динаміка зміни цін на сталь на Лондонські біржі металів,  дол./т

Нинішнє падіння частки експорту промисловості підтверджує загальну тенденцію падіння експорту останніх років. Так, санкції з боку Росії впродовж значного часу обмежили доступ до ключового російського ринку, що створило проблеми для багатьох експортерів, у тому числі промислових підприємств. Крім того, окремі компанії підпали під дію експортного ембарго або стикнулися з аналогічними проблемами.

При цьому обов’язковими до розгляду й негайного вирішення повинні стати такі проблеми вітчизняної промисловості:

1) моральне й фізичне зношування основних фондів;

2) висока залежність від кон’юнктури на світових ринках і надмірний вплив зовнішнього попиту. Нерозвиненість внутрішнього попиту;

3) висока енергоємність виробництва;

4) обмеженість власних енергетичних ресурсів;

5) виробництво продукції з низькою додатковою вартістю;

6) відсутність ефективної системи збагачення низькоякісної вітчизняної сировини.

2.2 В умовах падіння економіки основною рушійною силою став агрокомплекс. Саме збільшення питомої ваги сільського господарства в загальный структурі ВВП із 8,4 % у 2010 році до 14,2 % (+5,8) утримало економіку від дефолту.

Основний внесок зростання індексу виробництва базових галузей був зумовлений приростом сільськогосподарського виробництва (на 66,4 % до попереднього року), переважно завдяки високим обсягам збору кукурудзи. Високий урожай технічних культур у 2016 році став також рушієм приросту харчової промисловості (виробництва олії та цукру), що в свою чергу сприяло пришвидшенню зростання промислового виробництва в цілому (до 4,5 % р/р). Значні обсяги виробництва в сільському господарстві та промисловості підтримали оптову торгівлю.

Ріст індексу сільськогосподарського виробництва зумовлено нехарактерно високими обсягами збору пізніх сільськогосподарських культур наприкінці року. Зокрема, врожай кукурудзи став рекордним, тому терміни активного збору цієї культури були продовжені. У цілому врожай зернових культур у 2016 році перевершив найоптимістичніші прогнози та становив 66 млн тонн. У всіх основних категоріях тваринництва динаміка також поліпшилася. Зокрема, відновилося зростання у виробництві молока (на 0,6 % рік до попереднього року).

Високі врожаї технічних культур підтримали прискорення зростання в харчовій галузі (до 15,1 % рік/попереднього року), насамперед у виробництві цукру (до 2,6 разів) та олії (майже до 50 % рік/попереднього року).

У той же час саме зростання цін на с/г продукцію спричинило підвищення базової інфляції. Навіть високі врожаї в Україні зернових, овочів та окремих фруктів (зокрема, яблук), а в інших країнах цитрусових не досить вплинули на зростання індексу цін на с/г продукцію. Ціни на м’ясо підвищилися досить стримано (на 5,0 % р/р у порівнянні з 22,5 % р/р у 2015 році) через обмеження на експорт свинини та курятини на тлі несприятливої епізоотичної ситуації. Водночас у 2016 році високими темпами зростали ціни на молоко та молочні продукти (на 21,1 %, а в 2015 році – на 26,4 % р/р) на тлі посилення попиту з боку переробників через високі обсяги експорту молочних продуктів.

Слід зазначити, що в 2016 році саме експорт с/г продукції забезпечив надходження валютної виручки, у загальній структурі експорту – 34,8 %. Основним ризиком, як і з промисловою продукцією, є високий вплив міжнародних цін на продукцію.  Різке зниження міжнародних цін на зернові культури може повністю знищити вітчизняну галузь.

Крім того, відсутність переробного виробництва сільськогосподарської продукції  робить вітчизняну галузь ще більш залежною від міжнародної кон’юктури та не дозволяє отримувати додаткову додану вартість від реалізації готової продукції.

Модель функціонування сільськогосподарського виробництва неспроможна зробити суттєво якісний стрибок у своєму розвитку, забезпечити вирішення соціально-економічних проблем села, реалізувати в повній мірі той потужний природно-ресурсний потенціал, яким володіє галузь. Цьому заважає низка системних перешкод, які не вдалося подолати протягом тривалого періоду реформування сільськогосподарської галузі, основними з яких є:

− галузева незбалансованість сільського господарства, експорт непереробленої продукції,  суттєве переважання у виробництві окремих видів сільськогосподарської продукції або великих, або дрібних товаровиробників.

Нині трудомістке виробництво переважної більшості тваринницької (56 %), плодово-ягідної (80,6 %) та овочевої (88,3 %) продукції зосереджене в особистих селянських господарствах, не спроможних забезпечувати потреби ринку високоякісними стандартизованими товарами. Водночас великі аграрні формування (агрохолдинги) спеціалізуються на вирощуванні експортоорієнтованих, високорентабельних і швидкоокупних сільгоспкультур, що часто супроводжується недотриманням ними вимог раціонального землекористування, порушенням сівозмін та нехтуванням заходів щодо охорони земель сільськогосподарського призначення і негативно впливає на екологічний стан сільгоспугідь, призводить до виснаження ґрунтів, зниження якісних показників сільськогосподарських земель.

− Дефіцит фінансових ресурсів для стабільного ведення господарської діяльності сільськогосподарських виробників, зокрема через брак інвестиційних коштів, важкодоступність кредитів банків, а також низький рівень державної підтримки сільського господарства.

Високі ставки кредитування економічно недоцільні для виробників с/г продукції. У зв’язку з відсутності дешевих кредитів закривається багато невеликих, місцевих с/г виробників. У той же час відзначається монополізація ринку великими агрохолдингами, які мають обігові кошти та преференції щодо відшкодування ПДВ. Ще більшого удару по с/г виробникам завдали прийняті з 2017 року зміну до Податкового кодексу україни в частині скасування спеціального режиму оподаткування ПДВ, що витягне ще 20 % із обігових коштів с/г виробників.

− Відставання розвитку системи аграрної логістики від потреб ринку, внаслідок чого втрати продукції АПК сягають до 1/3 річного обсягу її виробництва.

Зокрема, технічні втрати зерна в Україні досягають 15 % річного врожаю, тоді як втрати зерна в країнах Європи та в США не перевищують 1–2 % врожаю, що є технічно неминучим мінімумом. Недостатнім є рівень забезпечення сільгоспвиробників сховищами для зберігання зернової та плодоовочевої продукції. Оптові ринки не забезпечують формування оптової ціни, оскільки вони є лише організованими майданчиками, на яких товари можуть купуватися і в роздріб. У пікові періоди збору й транспортування врожаю критично не вистачає рухомого складу для перевезення сипких вантажів – вагонів-зерновозів.

− Невідповідність української сільськогосподарської та харчової продукції європейським стандартам є суттєвою загрозою розвитку вітчизняного агропродовольчого сектору, оскільки стримує постачання продукції на ринки країн ЄС на період запровадження всіх необхідних технічних регламентів і отримання сертифікатів відповідності. Це призводить до зниження дохідності вітчизняних малих і середніх сільгосппідприємств, а також до послаблення конкурентних позицій на внутрішньому ринку окремих видів української продукції в порівнянні з європейською, яка вже відповідним чином сертифікована.

ПРОМІЖНІ ВИСНОВКИ

Металургія зберігає статус галузі з високими ризиками: боргове завантаження не дає змоги залучати значні кошти для модернізації, а власні ресурси обмежує низька прибутковість, на яку негативно впливатиме зростання цін на руду та вугілля. Великі підприємства галузі розташовані неподалік від зони активних бойових дій, що зумовлює операційні ризики: у компаній регулярно виникають проблеми як із постачанням сировини, так із попитом, адже під час сезонних його коливань міжнародні трейдери скорочують насамперед закупівлі української продукції.

 У зоні ризику перебуває харчова промисловість. Боргове навантаження та частина негативно класифікованих кредитів зберігаються високими. Рентабельність компаній галузі знизилася через те, що експорт до Росії зменшився, продукція галузі жорстко конкурує з імпортом, а просування на європейські ринки є повільним та витратним, що зумовлено труднощами з дотриманням санітарних норм.

 Сфера постачання електроенергії, газу та житлово-комунальних послуг також має помітні ризики. Рентабельність компаній галузі невисока, а боргове навантаження значне. Суттєвою проблемою для постачальників житлово-комунальних послуг є низький рівень платіжної дисципліни населення, який, імовірно, поки зберігатиметься.

 Ризики в машинобудуванні всупереч очікуванням також не знизилися, бо втрату ринку РФ не вдалося компенсувати збільшенням виробництва продукції військового призначення (комп’ютери, електроніка, оптика) та зниженням витрат на персонал. Тому галузь у цілому  нерентабельна. Крім того, помітне боргове навантаження та погана кредитна історія обмежуватимуть її привабливість для кредиторів й інвесторів.

Мінімальні ризики в сільському господарстві та добувній промисловості. Ціни на металеві руди після падіння наприкінці минулого року відновилися та залишаються високими, незважаючи на песимістичні прогнози. Підвищення прибутковості галузі в 2016 році також зумовило зниження ставки податку на видобуток газу з початку року – з 70 % до 50 % для державної компанії «Укргазвидобування» та з 55 % до 28 % для приватних компаній. Можливе подальше зниження рентних ставок у нафтогазовому секторі.

ІІІ. Умови функціонування та ризики банківського сектору

Банківська система України як одна з найчутливіших сфер бізнесу до змін у зовнішньому середовищі зазнала значних втрат протягом недавніх революції, війни та зміни влади в Україні. Кризові явища в банківському секторі зумовлені як об’єктивними причинами, так і непродуманою політикою регулятора, що призвело до посилення кредитного дефіциту в національній економіці. Квінтесенцією поглиблення банківської кризи став масовий відтік депозитів через побоювання громадян втр

Опубликовано на сайте: 2017-03-07