Мічені Нобелем: борець з бідністю Амартья Сен

Часто політики діють за принципом "держава - це я", підмінюючи суспільні інтереси клановими, змушуючи населення радіти здешевленню енергоносіїв для металургійних заводів чи будівництву готелів, що насправді вигідно лише невеликій когорті власників.
Фото deltoso.net

"Економічна правда" продовжує рухатися до 1969 року, коли був названий перший лауреат Нобелівської премії з економіки - найпрестижнішої галузевої відзнаки, заснованої на честь 300-річчя Банку Швеції.

В середині липня "ЕП" розповіла про володаря нагороди 1999 року. Сьогодні на редакційному календарі - 1998 рік. Тоді премія вперше опинилася в руках азійського вченого. Індієць Амартья Сен отримав відзнаку "за внесок в економічну теорію добробуту".

Висновки вченого сповнені принципів гуманізму та демократії, що вирізняє Сена з-поміж економістів, які полюбляють говорити прагматичною мовою сухих цифр та економічної доцільності без прив'язки до філософії чи політології.

Як представник індійської економічної школи Сен робив акцент не стільки на техніках обчислення факторів і наслідків економічного розвитку, скільки на його соціальних аспектах - якості життя, нерівності, бідності та голоді.

Сфера наукових інтересів

Закінчивши президентський коледж Калькутського університету, Сен навчався в британському Кембриджі, де 1959 року отримав ступінь PhD. Протягом довгої наукової кар'єри в провідних університетах Великобританії, США та Індії лауреат зробив прорив у дослідженні фундаментальних проблем економіки добробуту.

Поле його інтересів настільки широке, що простягається від аксіоматичних теорій суспільного вибору до емпіричних досліджень причин та наслідків голоду. Усі теми його робіт тісно пов'язані з інтересом вченого до проблем розподілу економічних благ та особливим ставленням до збіднілих верств населення.

Сену вдалося з'ясувати процес перетворення розрізнених індивідуальних цінностей у спільні колективні рішення, а також умови, за яких можна узгодити рішення колективу з індивідуальними правами його учасників. На основі порівняння варіантів розподілу суспільного багатства вчений сформулював новий, більш точний індекс бідності.

Застосування Сеном власного теоретичного підходу в емпіричних дослідженнях поліпшило розуміння суті економічних механізмів, що провокують спалахи голоду.

Чи є ефективним принцип більшості під час прийняття колективних рішень? Як правильно вимірювати нерівність за доходом у різних спільнотах? Як можна емпірично перевірити, чи пішла бідність на спад? Відповідаючи на ці запитання, Сен зробив багато відкриттів у ключових сферах економічної науки.

Поєднуючи інструменти математики та філософії, він відродив етичний підхід до обговорення найважливіших економічних проблем.

Суть вчення

На початку нобелівської лекції Сен згадує бородатий британський анекдот про те, що верблюд - це насправді кінь, спроектований комітетом. Справді, якщо між членами будь-якого колективу існує згода, суспільний вибір є легким і безконфліктним.

Якщо ж погляди різні, як у випадку із згаданим комітетом, виникає проблема узгодження думок та інтересів, після чого часто замість "коня" з'являється "верблюд". Теорія суспільного вибору акцентує увагу саме на зв'язку між індивідуальними цінностями та колективним вибором.

Суспільний вибір

Теорія суспільного вибору пояснює, як суспільний інтерес відображає інтереси його членів. Від відповіді на це питання залежить суть наукового підходу до вимірювання суспільного добробуту країни та конструювання заходів з його покращення.

Наприклад, якщо загальний інтерес або добробут країни розглядати як просту суму інтересів чи статків, то може виявитися, що Україна за чисельністю олігархів або дорогих машин на душу населення - не така вже й відстала країна.

Часто політики діють за принципом "держава - це я", підмінюючи суспільні інтереси клановими, змушуючи населення радіти здешевленню енергоносіїв для металургійних заводів чи будівництву готелів, що насправді вигідно лише невеликій когорті власників.

Їх аргументи щодо додаткових надходжень до бюджету нікчемні з огляду на повсюдні схеми податкової оптимізації та неефективне використання бюджетних ресурсів.

Натомість теорія суспільного вибору, яку розвивав Амартья Сен, глибше аналізує економіку, розглядаючи, як враховуються індивідуальні інтереси в національній стратегії, який принцип розподілу суспільного продукту та механізм прийняття політико-економічних рішень переважає в державі чи окремих спільнотах.

Індекс бідності

Важливою сферою використання теорії суспільного вибору є конструювання індексів бідності та добробуту. Сен розробив показник, який дозволив порівнювати моделі розподілу статків між людьми і вивчати зміни в розподілі добробуту.

Загальним макроекономічним показником бідності здавна вважається частка людей з доходом, нижчим за певну межу бідності у загальній чисельності населення.

Однак з теоретичної точки зору такий показник неточний, бо він ігнорує різні рівні зубожіння серед найбідніших. Як наслідок, навіть суттєве зростання доходів бідняків, не перетнувши встановленої межі бідності, не впливатиме на розмір даного показника.

Для подолання описаних дефектів Сен сформулював п'ять аксіом, з яких вивів формулу індексу бідності: P = H · [I + (1 - I) · G], де H - частка людей за межею бідності, G - коефіцієнт Джині, І - рівень розподілу доходу від 0 до 1. Останні два коефіцієнти розраховуються лише для людей, які перебувають за межею бідності.

Відтак, чим більш нерівномірно розподілені доходи серед бідних, тим вищим буде індекс бідності. Індекс бідності Сена широко використовується серед дослідників, а на основі його аксіом побудовано більшість альтернативних показників.

Індекс добробуту

Головна проблема традиційних показників вимірювання добробуту людей полягає у тому, що до уваги беруться середні значення. Наприклад, показник доходу на душу населення відображає "середню температуру в лікарні". Для врахування розподілу доходів між різними членами суспільства Сен розробив альтернативні індекси.

Один з них виражає формула: y · (1 - G), де y - дохід на душу населення, G - коефіцієнт Джині. Отже, чим менша нерівність розподілу доходів, тим вищий добробут нації. При цьому Сен наголошує, що добробут не можна вимірювати лише фінансовими категоріями, необхідно також враховувати умови життя.

За такого підходу рівень добробуту залежить не від доходу, а від можливостей, які він відкриває. Наприклад, тисячі карбованців на ощадкнижці у жителя СРСР не підвищили його добробут, бо через дефіцит були відсутні можливості їх використання.

Втім, можливості людини залежать не лише від ліквідності грошей, а й від здоров'я та освіти. Сен довів, що при вимірюванні добробуту на ці фактори варто звертати увагу. Найбільш відомим прикладом його старань став Індекс людського розвитку, який з 1993 року щорічно розраховують спеціалісти ООН для кожної країни світу.

Економічні міфи культурологів

Сен висловлюється проти культурного детермінізму, який пояснює економічні промахи недемократичних країн їх географічними особливостями. Вчені люблять наклеювати на певні країни ярлики приречених, обумовлюючи це національним менталітетом.

За словами лауреата, ті, хто розмірковують про здатність західних країн "встановити" демократію у незахідному світі, своїми висловлюваннями створюють хаос в головах. Встановити або "спустити зверху" можна лише те, що вже комусь належить, а демократію некоректно називати запатентованою Заходом оригінальною ідеєю.

Європейці, які кажуть, що історія їх демократії бере початок з Древньої Греції та Риму, забувають про предків-варварів, які свого часу зруйнували цю античну культуру.

У мусульманському світі теж є історія толерантності і публічної дискусії, до якої можна звертатися при будівництві сучасної демократії. Наприклад, султан Салладін, який боровся за іслам у хрестових походах, запропонував почесне місце при дворі видатному єврейському філософу Маймоніду - біженцю з ксенофобської Європи.

Коли ж наприкінці 16 століття єретик Джордано Бруно був спаленим інквізиторами у центрі Рима, імператор Акбар з династії Великих моголів якраз завершив свій великий проект кодифікації прав меншин, який передбачав релігійну свободу і захищав дискусії між послідовниками різних вірувань та атеїстами.

Культурна динаміка не передбачає створення чогось з нічого, пише Сен. Майбутнє не варто формувати з пануючих нині вірувань.

Намагання представити іранських дисидентів, які борються за демократичний Іран, "посланцями західних цінностей" образливі для них і несправедливі до іранської історії, яка свідчить про існування демократії у Персії ще 2000 років тому.

Так само учений підходить до проблеми неписьменності і неосвіченості жінок в багатьох країнах Азії. Культура, на його думку, тут ні при чому. Якщо ринок праці не приймає жінок, тоді зрозуміло, чому зникають стимули для навчання дівчаток.

Сен вважає, що навчання жінок - головний метод стримування росту населення в країнах, що розвиваються. Він також зумів емпірично довести, що від рівня освіти жінок і їх участі на ринку праці суттєво залежить добробут населення.

Впровадження результатів досліджень

Нобелівський лауреат і нині працює у науковій і соціальній сферах. Його благодійний фонд Pratichi Trust вирішує гуманітарні проблеми в Індії. Вчений читає лекції, бере участь у соціально-політичному житті, консультує світову фінансово-політичну еліту.

Цікавими є думки Сена щодо сучасних проблем та економічного майбутнього Європи. За його словами, в умовах, коли європейські держави знижують дефіцит державних фінансів шляхом жорсткого скорочення видатків, важливо реалістично оцінити можливі наслідки цих дій для громадян і динаміки зростання економіки.

Ідея затягування бюджетного паска гіпнотизує. Однак вся її мудрість лежить в рамках поняття "ідеальний корсет": якщо жінка почувається в ньому комфортно, то вона потребує меншого розміру. На жаль, впорядкування фінансів шляхом механічного урізання бюджету заріже курку, що несе золоті яйця, каже вчений.

Принципова економічна реформа Євросоюзу потребує мудрої дискусії, а не існуючого безконтрольного дрейфу під впливом фінансових чинників, стимульованих вузькістю мислення, яке в минулому вже не раз було причиною значних клопотів.

Відновлення економіки єврозони, на думку Сена, повинне початися з обмеження влади рейтингових агенцій. Крім кепських історичних результатів, ці фірми важко піддаються дисципліні і продовжують провокувати спекулятивні рухи капіталу.

Виважені дії демократично обраних урядів здатні підвищити рівень фінансової довіри, особливо якщо їх підтримають міжнародні фінансові інституції. Уникнення маргіналізації європейської демократичної традиції - це питання, важливість якого важко переоцінити, переконаний Амартья Сен.

Досьє лауреата

Амартья Сен народився 1933 року в Сантінікетані, штат Західна Бенгалія, Індія.

Після здобуття наукового ступеня PhD у Кембиджі, Великобританія. працював професором в університетах Англії, США та Індії. Був керівником групи експертів ООН, які займалися питаннями удосконалення технологій та підвищенням кваліфікації.

Фахівець з економічної теорії добробуту, проблем нерівності та людського розвитку.

Нобелівська лекція

Сайт

Статті про Сена: Лора Уоллес , Марк Блауг

Роман Корнилюк, спеціально для ЕП

Опубликовано на сайте: 2011-08-08