Україна. Стратегія соціально-економічного розвитку

Стан української економіки настільки складний і важкий, що нам для виживання вже необхідно говорити про можливість подвоєння розміру ВВП країни протягом наступних 10 років (звісно, з урахуванням отриманої негативної енергії економічного спаду). І вихід звичайним еволюційним шляхом вже є неможливим. Потрібен економічний прорив.

Світовий досвід таких проривів свідчить про те, що їх можна здійснити тільки шляхом залучення та концентрації значного обсягу інвестицій, які буде спрямовано на пріоритетні напрями розвитку, визначені спільно державою і бізнесом на принципах державно-приватного партнерства. Іншими словами, криза української економіки має бути часом кардинальних змін і реформ, де головний тренд – соціально-економічний розвиток із сучасною моделлю управління.

Що це таке? Це комплекс принципів, ідей і технологій, які бізнес і державні менеджери повинні використовувати з точки зору підвищення ефективності своєї діяльності. Адже для того, щоб вибратися з рецесії та видертися з боргової трясовини, українській економіці необхідно зростати швидше за польську і майже так само, як Китаю, тобто повинні бути відновлювально-наздоганяльні темпи. Для цього потрібна серйозна структурна трансформація економіки України.

      У нас же досі дуже високі облікова ставка НБУ і рівень інфляції, а інвестицій у реальний сектор економіки немає. Таким чином, гроші в Україні не трансформуються в прямі інвестиції через безліч ризиків, невизначеностей і проблем. Інститутів розвитку ми досі не створили. Ба більше, бюджет є затиснутим, капіталовкладення не ростуть, кошти бюджету не інвестують. Уряд і Верховна Рада так і не можуть запустити процеси з організації руху інвестицій до країни. Це сьогодні для них нерозв`язна загадка.

      Хоча водночас у нашого експертного співтовариства та у низки підприємців вже є набір сильних рішень для досягнення потрібних результатів, для поділу процесного і проектного менеджменту, для вдосконалення системи підготовки менеджерів і держслужбовців тощо. Наприклад, зараз є велика група завдань, яка має проектний характер, а проект завжди важко і складно приживається в нашій системі державного управління, тому що він руйнує всі ієрархії та зовнішні впливи.

      Адже якщо потрібно вирішити проектну задачу, то треба об`єднати ресурси різних відомств. І це у нас є найскладнішим. Отже, підготовка інфраструктури під такого роду проектні завдання є однією з ключових цілей наступного кроку структурних реформ. Але чи відбудуться ці реформи в Україні? Гадаю, нам вже нема де подітися. І все ж, що робити, як врятувати економіку країни? Отже, насамперед потрібна комплексна національна програма, що включає технологію економічного прориву.

Українська корпорація розвитку

Як вже було сказано, країні потрібен економічний прорив. Що ж все-таки робити? Перш за все для економічного прориву необхідні три основні умови:

- Сприятливі умови для бізнесу;
- Економічна стратегія;
- Інститути та інструменти розвитку.Також слід зазначити, що донедавна урядом країни дискутувалося завдання до 2020 року увійти до числа 20 найбільших економік світу за обсягом ВВП (розрахованим за паритетом купівельної спроможності). Воно було не зовсім реалістичним. На сьогодні потрібно говорити про можливість подвоєння ВВП протягом 10 років (з урахуванням набутої негативної енергії економічного спаду). В той же час структура економіки усе відчутніше змінюється від індустріальної-аграрної до аграрно-сировинної. Тому ще раз важливо підкреслити, що вихід із цього становища звичайним еволюційним шляхом, яким сьогодні йде країна, неможливий. Потрібні сильні рішення та економічний прорив. Світовий досвід таких економічних стрибків свідчить, що їх можна здійснити лише шляхом залучення і концентрації значного обсягу інвестицій та зусиль і їх спрямування на пріоритетні напрями розвитку, визначені спільно державою з бізнесом і під кураторством держави. Необхідними умовами також є цілеспрямована експансія на зовнішні ринки та політична і економічна підтримка України одним із глобальних світових лідерів. Історія активного виникнення та функціонування таких корпорацій розвитку бере свій початок у 1950-1960 роках. На сьогоднішній день у світі налічується понад 100 корпорацій розвитку, серед яких найбільшими є World Bank (розмір активів – 27,2 млрд доларів США), European Bank (розмір активів – 15,8 млрд доларів США), Export-import bank of Japan (розмір активів – 11,4 млрд доларів США), Asian Development Bank (розмір активів – 9,6 млрд доларів США). Яскравим прикладом успішного функціонування корпорації розвиту в Німеччині є діяльність німецького банку розвитку «KWF», заснування якого відбулося ще в післявоєнні часи, і який, з часом, перетворився на фінансову групу, що сьогодні здійснює довгострокове фінансування проектів національного масштабу як в самій Німеччині, так і за її межами. В якості іншого прикладу можна привести приклад державно-приватного партнерства – німецький банк розвитку та відновлення «Industriekreditbank AG Deutsche Industriebank». Цей фінансовий інститут здійснює видачу довгострокових кредитів підприємствам та є альтернативним засобом для останніх в залученні коштів іншим чином, ніж через емісію та розміщення акцій. Таким чином, відбувається державна підтримка експортного сектору економіки Німеччини та окремих галузей економіки, які перебувають в кризовому стані. В Російській Федерації створена Державна корпорація «Внєшекономбанк» (фактично є фінансовим холдингом). Пріоритетними об’єктами фінансування цієї корпорації є проекти, реалізація яких спрямована на створення нових засобів виробництва або модернізацію цих засобів з одночасним створенням додаткових робочих місць. До складу цієї корпорації відноситься Державний банк розвитку, венчурна та лізингова компанії, а також інвестиційна компанія. Діяльність всіх корпорацій розвитку у світі спрямована на фінансування за державної підтримки програм розвитку, програм оновлення та модернізації засобів виробництва, кінцевою метою яких є створення високотехнологічної експортноорієнтованої продукції зі створенням нових робочих місць. У цьому контексті цікавим є досвід функціонування венчурних фондів, створених за участю або при підтримці держави. Зокрема, можна привести досвід Ізраїлю, США та Фінляндії. а) Програма розвитку «Yozma» Ізраїлю
Найбільш успішною моделлю функціонування переорієнтації економіки на інноваційно-орієнтовану модель є модель Ізраїлю «Yozma». Модель передбачала створення фондів та подальший розвиток 10 приватних фондів за участю держави, кожний з капіталом в 20 млн доларів США та більше. Програма була створена під керівництвом міністерства промисловості та торгівлі Ізраїлю. До фондів пред’являлися вимоги щодо наявності хоча б одного ізраїльського партнера та одного американського або європейського партнера з досвідом та з репутацією в галузі венчурного інвестування.
При цьому, іноземні партнери брали на себе зобов’язання навчати ізраїльських спеціалістів, в той час як управління самим фондом здійснювалося ізраїльською приватною компанією з управління активами. Створений фонд, який проходив конкурс, отримував 8 млн доларів США з фонду «Yozma», що становило 40% вартості проекту. У випадку успішності в реалізації проекту, передбачався викуп приватним інвестором частки держави по початковій вартості інвестиції держави в проект плюс незначний дохід, нарахований на частку держави. Всього, в межах програми «Yozma», були створені 10 венчурних фондів, які практично всі були закритого типу. Загальний обсяг високотехнологічного експорту збільшився з 2,2 млрд. доларів США у 1991 році до 11 млрд. доларів США у 2000 році. б) Програма державно-приватного партнерства США
Ринок США характеризується високорозвиненою інфраструктурою інвестування та є самим значним за обсягом ринком капіталу у світі. В країні діє розвинута законодавча база, яка має більш як 80-літню історію, використовується широкий спектр інструментів: податкових пільг, кредитів, гарантованих державою позик. Програма компанії з інвестицій у малий бізнес (далі – «ПКІМБ») – унікальна програма державно-приватного партнерства, за допомогою якої та з моменту її створення здійснено інвестування у більш ніж 100 000 малих американських підприємств на загальну суму у розмірі 48 млрд доларів США. Управляюча компанія за програмою ПКІМБ – це створені приватними особами венчурні компанії, які ліцензовані державою з метою надання венчурним компаніям інвестицій в акціонерні капітали або довгострокових позик. Такий механізм запроваджений у США з 1958 року з тим, щоб спростити доступ малого бізнесу до позикового капіталу. Мінімальний розмір капіталу, який необхідний для створення компанії за ПКІМБ, становить 5 млн. доларів США, повинен бути наданий приватними особами, залишковий капітал, необхідний для розвитку проекту, надавався державою у трикратному розмірі через продаж цільових державних цінних паперів. З моменту запуску зазначеної програми, з 1958 року, було розподілено 46 млрд доларових позик та інвестицій в акціонерний капітал у більш як 99 000 малих американських підприємств. Більшість сьогоднішніх відомих холдингів, розпочинали саме з цієї програми. Наприклад, це такі компанії: Intel, Apple Computer, Callaway Golf, JetBlue Airbus. Крім того, дана програма вирішує питання трудової сфери, зокрема, у 2005 році, було створено нових 218 000 робочих місць, які всі були повністю зайняті новими працівниками. в) Програма розвитку «SITRA» Фінляндії
У Фінляндії також була побудована одна з найбільш ефективних у світі систем інвестування в інноваційні програми розвитку, основою якої став Національний фонд досліджень та розвитку Фінляндії (SITRA). Фонд був заснований у 1967 році державою і в даний момент регулюється парламентом країни. Однією з цілей діяльності фонду є державна підтримка інноваційних компаній у Фінляндії та в інших країнах, у тому числі, через прямі інвестиції або через фонд фондів. Головною складовою успішності цієї програми є оптимальна взаємодія держави, науки та приватного бізнесу на основі спільних правил та розподілу обов’язків. Каталізатором розвитку венчурних інвестицій став фонд «посівних інвестицій» SITRA (венчурний фонд фінансування start-up проектів).Загальний обсяг інвестицій, здійснених за період з 1991 року по 2003 рік, збільшився від 50 млн євро до 420 млн євро. Виникає ключове питання: де Україні взяти достатній обсяг інвестицій і яким чином спрямувати їх для отримання максимального економічного зростання в умовах, коли існуючі механізми розвитку не працюють:
- банківська система не кредитує реальну економіку через високі ризики;
- фондовий ринок як джерело інвестицій не працює, його практично не існує;
- в державному бюджеті немає коштів на розвиток;
- не існує системи підтримки експорту;
- не працює система підтримки інноваційного сектору економіки;
- не існує і не створюється умов для виникнення високотехнологічних кластерів.
В результаті прямі інвестиції в українську економіку різко впали, структурні проблеми поглиблюються, а проблема зношеності основних фондів продовжує загострюватись. Що потрібно робити?
Створити Українську корпорацію розвитку. Українська корпорація розвитку - це система взаємодії державних та приватних інституцій наукового, управлінського, фінансового, інвестиційного, інноваційного, маркетингового напрямків, головна мета якої стати інструментом реалізації стратегії розвитку економіки України. Елементами цієї системи в Україні мають стати:
• Центр аналізу та управління проектами;
• Банк реконструкції і розвитку;
• Експортно-кредитне агентство;
• Керуюча холдингова компанія;
• Страхова компанія;
• Лізингова компанія;
• Інвестиційно-фінансова компанія;
• Іпотечна установа;
• Підприємство з координації територій з спеціальними режимами господарювання;
• Недержавний Пенсійний фонд;
• Компанія з управління активами та адміністратор пенсійних фондів.


Виходячи з вищенаведеного досвіду передових країн, безумовно, спільним між усіма світовими інститутами фінансування проектів розвитку є те, що:
- Акціонером виступає як держава, так і приватні інвестори, а джерелом фінансування проектів є державні кошти або кошти, залучені під гарантії держави, а також приватний капітал;
- Організаційно-правовою формою створення і функціонування є фінансова корпорація або холдинг з обов'язковими передачею і наділенням головними повноваженнями банку розвитку або компанії з управління активами;
- Фінансування проектів носить венчурний характер і здійснюється в основному за наступними схемами:
1) за допомогою фонду фондів - за цією схемою перший венчурний фонд формується державою, а другий фонд формується державою в особі першого венчурного фонду спільно з приватним інвестором;
2) за допомогою прямого венчурного інвестування в компанію, засновану спільно з приватним інвестором;
3) за допомогою видачі державних венчурним фондом довгострокової позики приватному інвестору.Що ж конкретно ми пропонуємо в питанні моделі і структури інвестування програм розвитку в Україні? Беручи до уваги практичний досвід функціонування аналогічних програм в світі, за основу подібної програми в Україні бажано взяти одну з двох моделей: ізраїльську «Yozma» або американську Програму компанії для інвестицій в малий бізнес. У разі реалізації інвестиційного фінансування проектів розвитку на базі новоствореної Української корпорації розвитку структура останньої матиме такий вигляд: Метою створення Української корпорації розвитку в формі публічного акціонерного товариства є досягнення наступних завдань:
- Надання конкурентоспособності реальному сектору економіки України, модернізація і диверсифікація економіки, стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності шляхом здійснення інвестиційної, зовнішньоекономічної, консультаційної та іншої діяльності, спрямованої на реалізацію інфраструктурних, інноваційних проектів в Україні, в тому числі технопарків, бізнес-інкубаторів, особливих економічних зон інноваційного розвитку реального сектора економіки України;
- Фінансування проектів, направлених на істотне оновлення і модернізацію в реальному секторі економіки України, починаючи від фінансування організації нового виробництва і закінчуючи фінансуванням самого виробництва з обов'язковим створенням робочих місць. Головними завданнями Української корпорації розвитку повинні стати наступні:
• Здійснення політики та діяльності у сфері економіки щодо координації точок зростання в реальному секторі економіки.
• Стратегічне планування та управління проектами.
• Надання довгострокових кредитів з метою створення нових підприємств в пріоритетних галузях економіки, модернізації і реконструкції як у державному так і в приватному секторах на умовах, що враховують цикли виробництва та його рентабельність, а також під зобов’язання щодо показників продуктивності праці, рівня менеджменту та маркетингу на підприємствах.
• Сприяння українським експортерам у їх експансії на зовнішніх ринках через страхування ризиків, які неможливо страхувати ринковими засобами і інституціями, надання державних гарантій за контрактами та фінансування.
• Сприяння інвестиціям за рахунок постійного проведення діяльності з підтримки інтересу інвесторів до України, проведення виставок, роуд-шоу, навчання та інших заходів.
• Капіталізація інноваційних компаній за рахунок входження в капітал підприємств, що мають інноваційні перспективи на умовах державно-приватного партнерства, з метою їх підтримки з наступним продажем державного пакета приватному інвестору після зростання вартості активів.
• Придбання високотехнологічної та інноваційної продукції у підприємств, в тому числі за кордоном, з наступною її передачею споживачам у лізинг, що дасть можливість покращити маркетинг такої продукції, вирішить проблему імпортозаміщення та різкого збільшення експорту.
• Надання іпотечних кредитів з метою стимулювання розвитку іпотечного ринку і, як наслідок, вирішення житлової проблеми та підвищення інвестиційної активності.
• Ефективне управління державними активами які не підлягають приватизації, але працюють в умовах відкритої конкуренції.
• Концентрація вільних ресурсів працівників державного і недержавного секторів економіки, а також підприємств з метою їх подальшого інвестування на цілі розвитку економіки, стимулювання пенсійної реформи.

Які можуть виникнути ризики при створенні Української корпорації розвитку:
1. Спроба реалізувати Стратегію розвитку в рамках старої моделі економіки з її дисбалансом, боргами, корупцією, короткостроковим мисленням і відсутністю стратегічного планування і важкою бюрократичною процедурою.
2. Відсутність прямої і особистої підтримки з боку Президента України, Прем’єр міністра і Голови Національного банку України.
3. Відмова Національного банку і Міністерства фінансів у аналізі способу виділення коштів на здійснення пропонованих дій і створення відповідних інституцій.
4. Неефективна кадрова політика, що призводить до керівництва людей з різними цілями і розумінням власної зацікавленості.Функціонування Української корпорації розвитку призведе до вирішення таких завдань:
- Реальне створення доданої вартості - завдяки фінансуванню програм розвитку або модернізації реального сектора економіки буде відбуватися оновлення засобів виробництва, в результаті чого при менших витратах на виробництво буде збільшуватися обсяг виробництва і дохід виробників;
- Створення умов для виникнення внутрішнього українського приватного інвестора економіки: завдяки створенню доданої вартості вільні кошти виробників продукції залучатимуться банком реконструкції та розвитку на умовах банківських вкладів або державних позик з наступним їх вкладенням в реалізацію (фінансування) нових проектів розвитку;
- Диверсифікація структури запозичень в реальний сектор економіки України з акцентом на внутрішній український фінансовий ринок на відміну від зовнішнього фінансового ринку; на даний момент Україна є привабливою країною для зовнішніх інвестицій спекулятивного і короткострокового характеру, а не для довгострокових інвестицій в реальний сектор економіки, про що свідчить статистика;
- Акумуляція за накопичувальними довгостроковими програмами пенсійного забезпечення засобів працюючого населення і подальше їх направлення на фінансування інноваційних проектів (з досвіду Польщі, загальна сума коштів, розміщених за програмами накопичувального довгострокового пенсійного забезпечення, становить 60 млрд євро, що є істотним внутрішнім інвестиційних ресурсом країни для фінансування проектів інноваційного розвитку); в Україні, згідно з оцінками експертів, сума коштів населення, які знаходяться поза сферою банківського обслуговування, становить близько 80 млрд в іноземній валюті і 283 млрд гривень, які також можуть виступити джерелом фінансування національних проектів розвитку. Тому основним джерелом фондування Української корпорації розвитку повинні будуть стати кошти населення і бізнесу, які знаходяться поза межами банківської системи, і державні кошти, отримані з державного бюджету або шляхом розміщення державних облігацій внутрішньої державної позики. При цьому умови надання кредитів або іншої державної фінансової підтримки проектів будуть відрізнятися довгостроковістю, значно меншим розміром процентної ставки фінансового або кредитного ресурсу, наданого для фінансування проектів розвитку. Але все це має відбуватися у рамках чіткої стратегії, розписаної поелементно и поетапно. Під керівництвом одних і тих же людей буде довірено здійснення цього «прориву» і формування команд, які будуть працювати, як мінімум, до завершення першого етапу. Нарешті, чому ця стратегія потрібна і чому вона спрацює?
1. Подібні стратегії і конструкції спрацювали в інших розвинених країнах.
2. В України немає іншого виходу. Продовження еволюційної моделі в умовах деградації і деіндустріалізації і вичерпання екстенсивних джерел розвитку призведе до економічного занепаду і поступової втрати можливості самостійно змінити структуру економіки та вийти з пастки бідності і низької технологічності.
3. Світ чекає від України, коли вона запропонує спільно допрацювати «план Маршала», тобто план нової індустріалізації, третьої індустріальної революції. Інвестори і донори будуть вкладати додаткові кошти в Україну, якщо стратегія розвитку буде гранично ясною, конкретною і визначеною, і якщо буде центр прийняття та виконання рішень, який буде доступний, інституціолізований і прогнозований. Таким центром має стати Українська корпорація розвитку.
4. Стратегія розвитку і Українська корпорація розвитку не ставлять за мету побудову елементів державного капіталізму. Державна участь потрібна для того щоб завести двигун нової економіки. По мірі того, як динаміка розвитку наростатиме, більшість інституцій створених за їх допомогою підприємств (та їх часток) будуть передаватись (продаватись) у приватні руки з метою їх розвитку в ринкових умовах конкуренції.
5. Ця стратегія могла б стати Національною ідеєю і увібрати енергію перетворень, переорієнтувавши її із соціальних протестів на економічну розбудову.

Оздоровлення банків

Неможливо підтримувати у нинішньому стані банківську систему України, якщо ми хочемо далі розвиватися як конкурентоздатна країна. Цей факт сигналізує також і про те, що вітчизняний ринок проблемних активів потрібно негайно розбудовувати, вносячи кардинальні зміни в сферу діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, комерційних банків, компаній з управління активами, факторингових і колекторських компаній тощо.При цьому основними опорними документами для нас повинні бути є: Указ Президента України «Про Стратегію стійкого розвитку «Україна-2020», Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку)», Положення ФГВФО «Про виведення неплатоспроможних банків з ринку», «Про порядок залучення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб радників, аудиторів, юристів та інших осіб до роботи у процесі здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку», а за орієнтир на світових фінансових ринках взяти практику американських фінансових консультантів-підрядників Федеральної Корпорації зі Страхування Депозитів США (FDIC). Слід також зауважити, що ми зараз є учасниками продовження тієї самої кризи, яка розгорілася в США в 2007 році. В 2010 вона перекинулася в Європу, а небезпечне падіння китайських ринків з початку січня поточного 2016 року - це лише початок третьої хвилі великої кризи світової економіки. Удар, який зараз варто чекати від Китаю по ринках, що розвиваються, буде істотним. Він вплине на усі економіки, включаючи, звичайно, Україну. І що в цій ситуації чекає на Україну? Відразу слід підкреслити, що чим сильніша криза, тим сильніший у рамках цієї валютної системи долар США. Або чим сильніший долар, тим сильніша криза. Тому основний удар наш фінансовий ринок і, безумовно, банківська система і населення отримають в цьому 2016 році. У багатьох підприємств України і далі швидко будуть скорочуватися об’єми обігових коштів і інвестиційні ресурси. У переважній більшості малі і середні банки призупинять свою діяльність. Відповідно в 2016 році значно додасться кількість активів неплатоспроможних банків. Це і є наша велика фінансово-економічна криза. По суті, стара модель економічного розвитку України закінчилася. Шістнадцятий рік буде ще складнішим, ніж попередній, а значить і для клієнтів банків він буде таким. Враховуючи той факт, що у наших банків є велика кількість валютних активів, перехід за певну "червону межу" (ми добре знаємо - для різних банків вона різна) означатиме ще більшу нестачу капіталу. Отже, будуть зростати об'єми проблемних активів і кількість неплатоспроможних банків. Але не буде зростання кредитних портфелів населенню і підприємствам, і будуть набагато гірші фінансові результати у банківській системі, оскільки відомий нам навіс високих кредитних ставок ще не скоро "піде" з ринку. До того ж банки, які до цього часу не встигли кардинально змінити свої моделі роботи, не зможуть більше заробляти, ніж в попередні періоди. У зв’язку із масштабним потоком банків, які відправляються на ліквідацію, і відповідно, з огляду на кратне збільшення обсягів реалізованого майна, під контролем Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) вже знаходяться активи майже 80 неплатоспроможних банків на величезну суму, балансова вартість яких перевищує 380 млрд гривень. У 2015 році Фонд виручив від їх продажу трохи більше 1 млрд грн., а в 2016 році планує - 11-12 млрд гривень. Якщо ще врахувати активи, що знаходяться в заставі в НБУ, то до цієї суми слід приплюсувати ще 15-20 млрд гривень. При цьому в 2015 році Фондом було отримано 41,5 млрд грн. кредитів від Міністерства фінансів у вигляді ОВДП (вкладникам неплатоспроможних банків в 2015 г. було виплачено коштів на суму більше 45 млрд грн.), а на 2016 рік також передбачено кредитування ФГВФО в об'ємі 16 млрд гривень. В той же час досвід показує, що загострення кризи поганих боргів настає після початку зростання економіки, після закінчення періоду спаду. А сьогодні, за різними оцінками експертів, стресові активи банків в середньому оцінюються до рекордних 40%. Президент України Петро Порошенко ще в минулому році підписав Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку". Закон вже почав діяти, однак, деякі норми набувають чинності поетапно. Прийняття цього надзвичайно важливого Закону також відповідає узятим на себе Україною зобов’язанням перед Міжнародним валютним фондом та Світовим банком, зокрема, щодо залучення до реалізації майна неплатоспроможних банків більше зацікавлених покупців. Що, у свою чергу, підсилить конкуренцію при продажу, а значить – збільшить суму виручки, яка буде спрямована на задоволення вимог кредиторів даних фінансових установ. Нарешті, настав момент, коли кредитним організаціям і Фонду гарантування вкладів необхідно зайнятися оптимізацією витрат, а інфраструктура факторингових і колекторних компаній, а також закритих не диверсифікованих корпоративних або пайових інвестиційних фондів зараз є такою, що надзвичайно зажадалася, оскільки, перш за все, КІФи (ПІФи) можна вважати найбільш зручним механізмом для викупу, реструктуризації, збору, локалізації і подальшого рефінансування поганих боргів. І саме ці суб'єкти ринку допоможуть витончено і ефективно удосконалити систему продаж активів банків, що ліквідуються. Необхідно також відзначити, що за дослідженнями експертів в 2016 році число прибуткових банків ще більше знизиться у порівнянні з минулим роком, оскільки їм доведеться відраховувати все більше і більше коштів в резерви під проблемні кредити. Відповідно і ситуація з платоспроможністю клієнтів банків в поточному 2016 році залишиться досить напруженою. Серйозним чинником впливу на негативні баланси банків залишиться портфель кримських позик і кредитів, а також виданих тим підприємствам, які сьогодні перебувають на окупованих територіях Донбасу. Відомо, що у певні періоди ряд комерційних банків і Фонд гарантування вкладів готові були продавати проблемні кредити навіть за 3-5% від їх номінальної вартості. Це у свою чергу переконливо свідчить про те, що ціни на активи різної якості знаходяться на самому мінімумі. Тому, якщо інвесторам удасться повернути хоч би 10% прострочених боргів, їх прибуток істотно перевищить капіталовкладення. Але, не дивлячись на очікувану прибутковість такого бізнесу по викупу проблемних боргів, він і досить витратний вид діяльності, оскільки необхідні засоби безпосередньо для викупу частини кредитного портфеля банку (мінімальний розмір інвестицій — від 10 млн гривень). Слід зазначити, що найчастіше купувалися автокредити, споживчі заставні і беззаставні позики, карткові кредити, а також іпотека. Але останнім часом інвестори все більше стали цікавитися не лише проблемними боргами, ще і проблемними компаніями і підприємствами. На ринку вже почали працювати спеціалізовані інвестиційні фонди, готові подати фінансову підтримку компаніям взамін на долю в бізнесі. Найпоширенішими схемами вкладень в проблемні компанії є викуп прав вимоги на заставне майно банків і конвертація зобов'язань в акціонерний капітал. Одна з умов інвестування в проблемні компанії — здобуття контролю над підприємством і введення своїх представників в його керівництво. Головний критерій, яким КІФи (ПІФи) керуються при виборі компанії для інвестицій, — потенціал її зростання і здатність постійно генерувати грошові потоки. Переважно інвестори цікавляться компаніями споживчого сектора (харчові, фармацевтичні компанії, підприємства переробної промисловості), оскільки попит на їх продукцію і послуги навіть під час кризи залишився на досить високому рівні і, звичайно, стабільно високий інтерес до IT-компаній, підприємств, що ведуть зовнішньоекономічну діяльність. До проблемних боргів українських комерційних банків давно придивляється структура Всесвітнього банку — Міжнародна фінансова корпорація (IFC), яка планує фінансувати створення в Україні спеціальних структур по викупу проблемних банківських активів, а також увійти до складу акціонерного капіталу фінансових установ, що успішно працюють на українському ринку проблемних активів. Зараз багато українських інвесторів цікавляться даними активами, що сильно впали в ціні. І є істотні ознаки появи зарубіжних інвесторів.З огляду на все вищевикладене, слід зазначити, що до цього часу система продажу активів неплатоспроможних банків залишається неефективною. В експертному середовищі склалося таке враження, що мабуть, ФГВФО не дуже зацікавлений у долі портфелів проблемної заборгованості банків, чиє майно перейшло в його розпорядження. Акцент роблять на найліквідніші продукти – борги окремих юридичних осіб та великі заставні – фізичних осіб. Із ними процес більш-менш налагоджено, але велика частка активів корпоративного сектору, споживчі беззаставні борги досі лежать у Фонді «на далекій полиці» й далі знецінюються. Учасники ринку справедливо відзначають, що ще минулого року представники ФГВФО запевняли, що процедура продажів споживчих кредитів перебуває в розробці, але ринок її поки що не побачив. Так і виходить, що напрямком, у який банки в процесі своєї діяльності вкладали величезну кількість коштів, тепер мало хто хоче займатися. ФГВФО і не намагається знайти для них покупців. Адже якщо такі борги і з'являються на торгах, то вірогідно - вроздріб, що невигідно для великих інвесторів із погляду диверсифікації ризиків. До того ж лоти виставляють із недостатньою кількістю вихідних даних: не оголошують суми боргу, регіон видання, період прострочення, подробиць про заставу, поточний юридичний статус тощо. Щоб дістати цю інформацію, потенційному учасникові торгів потрібно заплатити реєстраційний внесок і 10% від стартової ціни кредиту; а якщо інвестор усе-таки вибере і викупить лот, то ще й доплатить електронному майданчику за організацію аукціону. За таких умов, якщо йдеться про торги за споживчий кредит, витрати на його придбання убивають будь-яку економічну вигоду. Таким чином, роздрібні продажі для споживчих кредитів не просуваються. Можливо, розрахунок зроблено на те, що самі боржники почнуть викуповувати свої кредити, – їм це вигідно, оскільки вартість боргу на аукціоні значно нижча за фактичну. Але навіть якщо так, то такі випадки будуть поодинокими. Купівельна спроможність людей, які понад рік не платять за кредитом, навряд чи сильно підвищилася. До того ж, судячи з результатів, реалізація боргів юридичних осіб теж іде доволі погано. Тут також є момент недостатності вихідних даних про лот, за отримання яких потрібно платити наперед 10% від номінальної вартості. А це можуть бути мільйони. Не кожен інвестор ризикне віддати такі гроші за «кота в мішку», хоч Фонд навіть і обіцяє повернути їх у разі відмови від участі чи програшу в торгах. І не зрозуміло, для чого аукціони ведуть відразу на 12 електронних майданчиках, паралельно встежити за ними дуже важко. Значно зручніше було б створити єдиний для всіх простір продажів. Багато таких та інших недоліків, не доопрацювань та упущень можливо уникнути, а головно удосконалити систему продажу активів неплатоспроможних банків у відповідності до нових вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку". Що для цього потрібно зробити? Перш за все важливо активізувати розбудову мережі проектів удосконалення системи продажу ФГВФО з паралельним впровадженням діяльності інституту фінансових консультантів відповідно до Положень «Про виведення неплатоспроможних банків з ринку», «Про порядок залучення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб радників, аудиторів, юристів та інших осіб до роботи у процесі здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку» та у відповідності до високих стандартів практики роботи FDIC (Federal Deposit Insurance Corporation – Федеральної Корпорації зі Страхування Депозитів США).Разом з цим надзвичайно доцільним буде запровадження Пілотного проекту щодо методологічного та організаційного врегулювання питань продажу активів неплатоспроможних банків в результаті здійснення факторингових операцій, укладення договорів відступлення прав вимоги. Звичайно, рекомендації та пропозиції учасників ринку потрібно серйозно обговорювати і опрацьовувати. Але в цих кризових, дуже важких в усіх відносинах умовах ринку проблемних активів не потрібні жорсткі і категоричні заяви і рішення наших держрегуляторів. Не потрібні навіть натяки на командування ринком, тим більше чогось нав'язувати учасникам ринку. Акредитовані в ФГВФО компанії - не лише особливі інститути, але і особлива технологія роботи на ринку проблемних активів. Дійсно, в нинішніх кризових умовах система продажу активів неплатоспроможних банків вимагає комплексного підходу. Це ні якесь одиничне питання або воля окремих осіб. Це повинна бути цілісна економічна політика держави, спрямована на удосконалення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі консолідація продажу активів в структурі ФГВФО, а також посилення захисту прав вкладників шляхом прискорення проведення виплат відшкодування коштів таким вкладникам. Впровадження для інвесторів передбачуваного, прозорого і стабільного державного регулювання на ринку проблемних активів. Але, чи можна прискорити цей процес удосконалення системи продажу ФГВФО, виграти у кризи рік або навіть два? Підготовка відповідей на ці та інші ключові питання стали предметом досліджень учасників і експертів Торгово-Промислової палати України, Аудиторської палати України, Незалежної асоціації банків України, Асоціації українських банків, Агентства по рефінансуванню житлових кредитів, Української асоціації інвестиційного бізнесу, Асоціації факторингових компаній України «УкрФактор», Асоціації учасників консалтингових фірм України, Асоціації учасників колекторського бізнесу України та інших провідних аналітиків і спеціалістів. Саме за їх безпосередньої участі і були підготовлені нижченаведені конструктивні рекомендації та пропозиції. Як відомо, будь-яке удосконалення - це підвищення ефективності, а будь-яке підвищення ефективності - це економія на термінах і витратах організації торгів. Тобто кожен новий продукт на ринку проблемних активів повинен робитися якісніше. Наприклад, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зацікавлений в тому, щоб усі кредити неплатоспроможних банків добре продавалися. І мабуть, із споживчими кредитами йому визначитися складніше всього. ФГВФО сподівається "збути" їх дорожче, і перед тим, як масово виставляти на торги, намагається розсортувати такі позики за вартістю. Але процедура їх реалізації досі перебуває на стадії вдосконалення. Точніше, її доки немає. Такі борги пропонуються інвесторам в тому ж вигляді, що і інші, більш ліквідні. Відповідальні особи Фонду самі зізнаються, що попит на них практично відсутній. Висновок - система продажу працює неефективно, і відкладати її вдосконалення в довгий ящик не можна. Треба налагодити продажу споживчих кредитів, бо ще трохи - і ніхто за них взагалі не візьметься, нічого буде продавати. Рекомендація № 1:продавати портфелями, кластерами активи банків, що ліквідуються, і – якнайскоріше.В нинішніх кризових умовах впровадження діяльності фінансових консультантів підвищить інституційну спроможність ФГВФО, дасть змогу удосконалити систему продаж, а також прискорити початок виплат вкладникам, чим зменшить соціальну напругу та підвищить довіру вкладників до банківської системи. Все це також дозволить залучати до реалізації майна неплатоспроможних банків більше зацікавлених покупців. Що, у свою чергу, підсилить конкуренцію при продажу, а значить – збільшить суму виручки, яка буде спрямована на задоволення вимог кредиторів даних фінансових установ. Це в свою чергу внесе практичні аспекти у діяльність вітчизняних фінансових консультантів щодо розбудови відповідного діючого законодавства України, а саме проекту Закону України «Про фінансову реструктуризацію». Рекомендація № 2:залучати фінансових консультантів ФГВФО до удосконалення системи продажу активів. Дирекції Фонду регулярно проводити конкурсний відбір за напрямком "Фінансові консультанти", зокрема, "Робота з активами", "Ведення бухгалтерського обліку та супровід ведення реєстру вимог кредиторів».Сьогодні учасники ринку виділили три головні драйвери щодо удосконалення систему продажу ФГВФО: по-перше, продавати активи портфелями і кластерами; по-друге, залучити фінансових консультантів; по-третє, упровадити в рамках Меморандуму про взаєморозуміння між НБУ, Мінфіном України, НКЦПФР та Європейським банком реконструкції та розвитку механізм запуску в Україні обігу забезпечених облігацій та сек’юритизації.

• 
• 
• 
• 
• 

Зокрема, характерними ознаками сек’юритизації є:
- здійснення випуску забезпечених облігацій спеціалізованим емітентом (відмінним від оригінатора) з обмеженими і виключними видами діяльності;
- надходження від первинного розміщення спрямовуються оригінатору в розрахунок за активи (грошові вимоги), що були ним раніше відступлені спеціалізованому емітенту для формування забезпечувального пулу;
- виплати за облігаціями здійснюються за рахунок грошових надходжень від активів (грошових вимог), включених в забезпечувальне покриття. В свою чергу законодавчими умовами сек’юритизації є:

- забезпечення цілісності забезпечувального пулу та його повне убезпечення від будь-яких вимог третіх осіб, конфіскації або арешту;
- обмеження правоспроможності спеціалізованого емітента з одночасним його захистом від банкрутства та ліквідації (реорганізації) до моменту повного розрахунку з власниками облігацій; - неоподаткування спеціалізованого емітента (який слугує засобом відокремлення активів) податком на прибуток та на додану вартість; - функції кредитора (обслуговування) та організації випусків та розрахунків з власниками цінних паперів виконують треті особи, не пов'язані між собою (Управитель, Розпорядник ескроу-агент, Аудитор). Відповідно вже підготовлені законопроекти №2784 «Про облігації, забезпечені відокремленими активами» та №2785 «Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо оподаткування операцій з облігаціями, забезпеченими відокремленими активами)». Проекти законів розроблено за зразком вже діючого Закону України «Про іпотечні облігації», яким регулюється сек'юритизація іпотечних активів. Технологію сек'юритизації іпотеки поширено на інші фінансові активи та грошові вимоги. Діючу нормативну базу НКЦПФР можна доопрацювати в частині вимог проспектів емісії, організаторів випусків та забезпечувального (сек'юритизаційного) пулу. Рекомендація № 3:ініціювати прийняття к Верховній Раді проектів Законів України №2784 «Про облігації, забезпечені відокремленими активами» та №2785 «Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо оподаткування операцій з облігаціями, забезпеченими відокремленими активами)».Використовуючи закордонний досвід, для створення та управляння однією чи кількома мережами продажу фінансових інструментів або послуг на ринку проблемних активів також є доцільним впроваджувати альтернативний вихід із заборгованості - конвертацію боргів в корпоративні права. Для цього перш за все корпоративні права, що підлягають конвертації, доцільно виводити за межі банку. Рекомендація № 4:конвертація боргів в корпоративні права.У нас в 2016 році значно додадуться об'єми активів неплатоспроможних банків. 2016 рік буде складнішим і відповідальнішим, треба ще більше усім самоорганізуватися. Рекомендація № 5:для удосконалення усіх процесів системи продажу ФГВФО активів банків, що знаходяться на ліквідації, пропонується визначити банк (краще кілька «пілотних» банків), активи яких будуть реалізовуватися у рамках пропонованого Пілотного проекту за участі фінансових консультантів.А також важливо зауважити на наступні дві пропозиції. ПРОПОЗИЦІЯ №1:запровадити Пілотний проект щодо методологічного та організаційного врегулювання питань продажу активів неплатоспроможних банків в результаті здійснення факторингових операцій, укладення договорів відступлення прав вимоги.За результатами Пілотного проекту протягом 2-х календарних місяців робочою групою будуть підготовлені:
- методичні рекомендації щодо роботи з фінансовими консультантами;
- відповідний проект внутрішнього нормативно-правого акту Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Проект внутрішнього нормативно-правого акту буде містити:
- результати напрацювань застосування впровадження світової практики роботи згідно з нормами чинного законодавства України. Також будуть підготовлені пропозиції щодо Порядку придбання права вимоги за кредитними договорами, рекомендації про необхідність створення нового інституту спільного інвестування або залучення вже існуючих фондів до Пілотного проекту, також щодо вибору корпоративного або пайового фонду, строку діяльності таких ІСІ й обмеження кола учасників, кошти яких залучаються. Будуть розроблені рекомендації щодо складу та структури активів венчурного ІСІ, зокрема:
- до складу активів венчурного інституту спільного інвестування додати цінні папери, які допущені до торгів на фондовій біржі та які отримали рейтингову оцінку відповідно до діючого законодавства, а також похідні (деривативи) - інструменти строкового ринку: ф’ючерси та опціони;
- застосування зазначених інструментів дозволить здійснювати диверсифікацію портфелю фонду та хеджування ризиків. Це також дозволить підготувати механізм продажу активів неплатоспроможних банків з використанням ринкових інструментів (торги на фондовій біржі та, можливо, з використанням похідних цінних паперів, де базовим активом може бути пули проблемних кредитів). ПРОПОЗИЦІЯ №2:впровадити стандарти роботи фінансових консультантів ФГВФО у відповідності до розвинених ринків Євросоюзу та США - безпосереднє впровадження практики роботи американських фінансових консультантів-підрядників Федеральної Корпорації зі Страхування Депозитів США.Тільки виключно за рахунок ефективної та професійної діяльності фінансових консультантів ФГВФО реально підвищити обсяг надходжень від продажу активів неплатоспроможних банків до кінця 2016 року у 3-4 рази у порівнянні до попереднім роком. Мабуть, єдиним виходом з нашої великої банківської кризи може стати удосконалення в 2016 році системи продажу ФГВФО, зокрема, запровадження Пілотного проекту і запуск в роботу інститутів спільного інвестування з одночасним впровадженням діяльності фінансових консультантів. Доречно зауважити, що цю складну і відповідальну роботу можна виконати лише разом з держрегуляторами, ФГВФО і учасниками ринку. Конструктивні ідеї є, також є надія, що вдасться їх реалізувати масштабно і ефективно.

ІННОВАЦІЙНА УКРАЇНА

Новаторських ідей в Україні поки мало, і всі шукають - де заробити? Так, в сучасному світі, який динамічно змінюється, для стійкого розвитку бізнесу необхідно безперервно впроваджувати інновації, освоювати нові методи і технології роботи. І важливо зазначити: знайти чудову ідею для організації або розвитку бізнесу не легше, ніж цей бізнес побудувати. Тому дуже важливо в даний час використовувати в цілях розвитку бізнесу інтелектуальні напрацювання, раціоналізаторські пропозиції і «ноу-хау».

Сьогодні необхідно ініціювати розробку пакету законопроектів «Інноваційна Україна», в якому, зокрема, запропонувати чітко і досить повно відобразити:
- Правове визначення інноваційної діяльності;
- Преференції і пільги для інноваційної діяльності, перш за все, в сфері оподаткування. Нашій економіці потрібні нові технології. Необхідний рух і підйом молодих сил. Тому в даний час розвиток венчурних інвестицій в інноваційній сфері в Україні має стати одним з пріоритетних напрямів соціально-економічної державної політики. Кілька останніх років надзвичайно мінливий вітчизняний ринок і система регулювання, яка постійно у нас ускладнюється, викликали подальшу еволюцію індустрії прямого і венчурного інвестування, а також привели до структурних змін інноваційних компаній, заснованих за допомогою прямого і венчурного капіталу. І, звичайно, в рамках вирішення надзавдання збереження і примноження науково-технічного потенціалу України перед державою особливо гостро сьогодні в умовах кризи стоїть питання забезпечення привабливості для венчурного інвестора саме науково і технічно значущих проектів. Але що для цього треба робити? Безумовно, давно пора відмовитися від думки, що про все подбає держава і все вирішить держава. Криза в черговий раз показала: не буде цього! Самим треба братися за реалізацію інноваційних проектів. Тому пропоную виконувати це надзавдання наступними заходами:
- Створенням Національного венчурного фонду України, покликаного керувати розміщенням наданих державою і приватними інвесторами коштів, в тому числі в спеціалізованих регіональних структурах Фонду;
- Виконанням державної програми розвитку венчурного фінансування;
- Реалізацією Концепції створення технопарків в Україні як комерційно вигідного симбіозу капіталу і наукового потенціалу;
- Участю держави в страхуванні венчурних ризиків в стратегічно важливих наукових і технологічних напрямках;
- Доопрацюванням і практичною реалізацією основних напрямків розвитку позабюджетного фінансування високоризикових проектів в науково-технічній сфері, що полягають в підготовці правового поля для функціонування Національного венчурного фонду України, забезпечення державних заходів його підтримки і допомоги в підготовці в масштабах країни менеджерів для вирішення завдань управління інвестиціями в науково і технічно-орієнтованих проектах. Основними проблемами діяльності Національного венчурного фонду України можуть бути наступні:
- Проблема довгих грошей - дорожнеча позикових коштів і труднощі реалізації тривалих (понад сім років) інвестиційних проектів;
- Обмеженість у виборі джерел фінансування НВФУ, серед яких поки неможлива пряма присутність традиційних для зарубіжної економіки інвесторів, наприклад, недержавних пенсійних фондів та страхових компаній;
- Нездатність, а часто і свідоме небажання керівництва вітчизняних компаній проводити аудит, впроваджувати сучасну методологію корпоративного управління і звітності;
- Непрозорість структури власності, бухгалтерського обліку та звітності вітчизняних компаній;
- Поточні обмеження фондового ринку (ліквідність, високі накладні витрати при здійсненні діяльності на ринку цінних паперів). Нещодавно один провідний експерт висловив дуже важливе зауваження про те, що якщо у нас в країні природний попит, наприклад, на продукцію металургійних підприємств в 100 разів перевищує природний попит на знання, то макроекономічної стабілізації ми ще не скоро досягнемо. На моє запитання, а «як поміняти таке співвідношення розподілу грошей в металопродукцію і в знання?», він відповів:
- Треба все важелі, а їх два основних (структура держбюджету і структура податків), максимально задіяти, щоб повернути країну на інноваційний шлях розвитку. І справді, якщо проаналізувати всі попередні державні бюджети України, то структурно вони практично нічим не відрізняються один від іншого. Наприклад, в статистиці є такий термін «статистично значущі відмінності». Так ось, таких відмінностей, зокрема, в держбюджетах десяти останніх років, які завели нашу країну в нинішню економічну безвихідь, просто немає. Те ж саме і з податками: немає нічого прогресивного і корисного для зміни податкової структури щодо стимулювання розвитку інноваційних виробництв в Україні. Експерти стверджують, що для будь-якої держави існує такий параметр, як коефіцієнт впровадження інновацій. Це певний відсоток від прибутку компанії або підприємства, який виділяється на модернізацію і впровадження нових більш сучасних технологій. Якщо такі відрахування нижче 15%, то можна говорити про деградацію, тобто руйнуванні виробничого потенціалу. Навіть коли верстати та виробничі лінії прослужать ще десятки років, але якщо не буде вкладень в інновації не менше 15% - підприємство все одно буде приречене на загибель. Нарешті, таку застарілу продукцію запросто витіснять з ринку конкуренти. Однак, треба визнати, на жаль, для України середній показник впровадження інновацій не перевищує 5%. Це вже призвело до загибелі багатьох підприємств, і більшість вітчизняних заводів з цієї причини знаходяться на межі загибелі. Чи не з цих причин, як ми зараз дізналися, у важкому стані перебувають і наші підприємства військово-промислового комплексу, які давно вже вимагають комплексної модернізації. Більш того, до цих пір в ВПК не створені необхідні умови для залучення висококласних менеджерів і фахівців, які б змогли провести модернізацію цих виробництв і налагодити сучасну, самодостатню виробничу систему, здатну випускати кінцеву високотехнологічну продукцію. На наших заводах ми повинні виробляти військову техніку, задіюючи всі цикли - від розробки проекту до серійного випуску та післяпродажного обслуговування. І що ж робити? Перш за все, вже зараз готувати значущі і корисні для модернізації виробництв структурні зміни в державний бюджет України на 2017 рік. Виходячи з того, що модернізація - це в першу чергу наука і інноваційні галузі національної економіки. І, нарешті, почати переходити до економіки знань. У цьому процесі впроваджуючи не тільки самі знання, а й перетворюючи їх в сучасні технології, інноваційні виробництва і кінцеву конкурентну продукцію. А хто зможе у нас «намацати» тенденції або «точки» майбутнього розвитку? Наприклад, ми сьогодні так формулюємо основні завдання Фонду:
1. Неконтрольна участь в статутному капіталі інноваційних фондів та інвестиційних фондів, які здійснюють фінансування створення і впровадження інновацій.
2. Фінансування створення і впровадження інновацій шляхом пайової неконтрольної участі в статутному капіталі інвестованих інноваційних підприємств і (або) фінансового лізингу.
3. Розвиток інноваційної інфраструктури.
4. Просування вітчизняних інновацій на зарубіжні ринки.
5. Розвиток міжнародного співробітництва в галузі перенесення, запозичення і розвитку інноваційних технологій, їх комерціалізації та впровадження. Фонд має право визначати доцільність інвестування інноваційних проектів за результатами науково-технічної, економічної експертиз і патентних досліджень; залучати на договірній основі експертів і консультантів; здійснювати відбір інноваційних проектів та їх інвестування з урахуванням лімітних обмежень, встановлених органами управління НВФУ; брати участь у створенні спеціалізованих суб'єктів інноваційної діяльності. Ідеї реформування нашої економіки постійно змінюються. Тому і ризики інвестування в інноваційні проекти включають не тільки традиційні ризики, пов'язані з інвестиційними проектами, як-то політичні, економічні, системні, ринкові й операційні, але і специфічні ризики, пов'язані з впровадженням інновацій, а саме:
- Технологічні, обумовлені новизною і невідпрацьованістю впроваджуваного об'єкта інтелектуальної власності;
- Ризики швидкого морального старіння продукту;
- Ризики ринкової ліквідності, пов'язані з потенційною неможливістю реалізувати активи, в тому числі об'єкти інтелектуальної власності та інші ризики. Вже немає сумнівів, що нас чекає в найближчі два-три роки, а то й п'ять років досить істотний спад, в рамках якого, ймовірно, і будуть зароджуватися нові системи і джерела фінансування схем виходу з кризи. А також ми маємо знайти відповіді на головні питання: які наші фінансові та інноваційні можливості, і якими будуть наші дії?
Одними з таких дій бачу залучення інвестицій з наступних джерел:
- Статутний капітал НВФУ;
- Доходи НВФУ;
- Гранти, що надаються міжнародними фінансовими організаціями та закордонними фінансовими інститутами. Як все ж перевести нашу економіку на інвестиційний та інноваційний шлях розвитку? Хто і коли буде виробляти на підприємствах заміну основних засобів, які вже зношені по всій країні майже на 70%? Хто дасть відповідь: що потрібно для цього робити? Хто напише план з конкретними пунктами, термінами виконання та відповідальними? Але головне, щоб за цими пунктами була видна вигода як для інвесторів, так і для наших громадян. І як це все буде регулюватися заробітною платою, податками, тарифами і т.д. Причому, інвестиційні гроші, відомо, як вода - течуть туди, де вигідно. І ніхто, ніякі найпривабливіші заклики не змусять інвесторів вкладати туди, де їм не вигідно. Найімовірніше, ми з вами вкотре переконаємося в тому, що інтелектуальний ресурс нашої нації важливо спрямовувати в реальний сектор економіки на підняття рівня ВВП країни. А конкурентоспроможною може бути лише інноваційна економіка. В принципі, прикладів виходу з найскладніших політико-економічних ситуацій достатньо було, наприклад, в минулому столітті. І завжди основне питання полягало в готовності національної еліти ефективно проводити реформи і модернізувати реальний сектор економіки. І це питання сьогодні для України, мабуть, найголовніше. Адже сьогодні у нас є величезний ресурс, якого не було ні у Китаю, ні у Індії – країн, які в останні роки розвиваються найбільш динамічно. Цей ресурс - унікальні умови на старті реформ: 1) величезна креативність населення (майже 100% наших громадян бажають отримати або вже отримали вищу освіту); 2) високий інтелектуальний потенціал працездатного населення; 3) унікальне геополітичне положення країни. Звичайно ж, щоб почати комплексну модернізацію української економіки і наших ринків - обов'язково потрібен мегапроект. Думаю, окремо антикризові заходи можуть бути потрібними і корисними. Але це лише для зниження температури у тяжкохворого. А хворий все одно не одужає. Тому потрібна потужна комплексна програма підтримки «точок» зростання в реальному секторі економіки і стимулювання малого та середнього інноваційного підприємництва зі створенням нових робочих місць.

Національні довгі гроші

Не можна в ці важкі в усіх аспектах дні упиратися лобом в одні лише кредитні можливості МВФ. Для порятунку української економіки насамперед повинні на повну потужність заробити джерела довгих грошей – інститути спільного інвестування, страхові компанії та недержавні пенсійні фонди. А поки мізерні обсяги пенсійних грошей здебільшого лежать мертвим вантажем на банківських рахунках НПФів, довгострокове страхування в нашій країні взагалі є не розвиненим, то про складне становище пайових та корпоративних інвестиційних фондів, що перебувають під потужним адміністративним тиском, і зовсім не доводиться говорити.

А довгі гроші це не тільки особливі інститути, а й особлива технологія на ринку спільного інвестування. Дійсно, особливо в нинішніх кризових умовах вирішення проблем довгих грошей вимагає комплексного підходу. Це не просто якесь поодиноке питання або воля окремих осіб. Це цілісна економічна політика держави, спрямована на створення не просто довгих грошей, а саме національних довгих грошей України. Впровадження для інвесторів передбачуваного, прозорого та стабільного державного регулювання на ринку спільного інвестування. Але чи можна прискорити цей процес, виграти у кризи рік або навіть два? Підготовка відповідей на ці та інші ключові питання стали предметом досліджень експертів у взаємодії з аналітиками і трейдерами компаній з управління активами, а також з представниками корпоративних і пайових інвестиційних фондів. Результати такої комплексної дослідницької роботи є особливо актуальними сьогодні, тому що, як ми знаємо, зараз Україні з її переддефолтним рейтингом ряду міжнародних агентств навряд чи хтось на світових фінансових ринках даватиме на 10-20 років гроші в кредит. Їм самим потрібні довгострокові інвестиційні гроші. Короткі та дорогі кредити – будь ласка. Але за рахунок таких коштів ми вже точно ніколи не проведемо модернізацію економіки країни. А робити це треба, і якнайшвидше. Але як? Що робити в нинішній ситуації? Адже останнім часом ринок зовнішніх запозичень різко звузився для наших банків і підприємств. Позичати за кордоном за доступними ставками стало набагато складніше, плюс величезні валютні ризики, пов'язані з девальвацією гривні. І тепер ті наші банки і підприємства, які будували всю свою політику і бізнес-модель на зовнішніх запозиченнях і не мали достатніх джерел фондування всередині країни, по суті, йдуть з нашого фінансового ринку. Ця модель у нас більше не працює, і, звісно, вона не має перспектив. Також Reuters зазначало, що програмою співпраці між Україною і МВФ передбачено повернення офіційного Києва на ринки капіталу тільки до кінця 2017 р., що, на жаль, може не відбутися в разі перебування України в стані дефолту. Відповідно, українські банки і підприємства значно обережніше позичатимуть валюту за кордоном, ніж це було ще в 2013 р. Настала пора затягувати грошові крани. До того ж НБУ, як ми бачимо, давно дозрів для подальшої жорсткості грошово-кредитної політики, а в українській економіці досі зберігається високий рівень невизначеності. І наш уряд ніяк не хоче почати стимулювати споживчий попит.

http://journal.112.ua/economics/

Опубликовано на сайте: 2016-08-13