Прогноз ІЕЕ №2 (#80) Прогноз курсу долара (гривні) на 2012

В В В В В 

Макаренко �.      Рогожин А.     

При полном или частичном использовании материалов прогноза ссылки на авторов, �ЭЭ и данный сайт обязательны. © Авторы, 2012

Історична довідка: події, що передували прогнозу

У 2009 році ми прогнозували рівноважний валютний курс на рівні 8,05 гривні за долар США. З урахуванням перехідних процесів, викликаних валютною кризою 2008-2009 років, ми скоригували свій прогноз щодо валютного курсу до 8,2 гривні за долар США  і з тих пір його не знімали аж до літа 2012 року.

У психологічному аспекті для нас, в контексті утримання прогнозу на заявленому рівні 8,2, особливо складним був 2011 рік, коли практично всі відомі аналітики країни прогнозували різкий обвал гривні, чим стимулювали ажіотаж на валютному ринку такої сили, що зазначений психологічний фактор уже сам по собі міг викликати «атаку» на валютний курс. Власне така «атака» відбулася, коли населення восени 2011 р. активно скуповувало іноземну валюту. Однак значних передумов для валютної кризи в той період за сукупністю факторів ми не очікували, і наш прогноз виправдався. Дотримуючись свого прогнозу, ми тоді ж виступили з різким засудженням такої поведінки аналітиків – прогнозистів, які, проводячи пряму аналогію з попередніми періодами, прогнозували «дзеркальний» повтор подій 2005 і 2008 років, нагнітали напругу на валютному ринку. За низкою факторів валютна «атака» (ажіотаж) була зупинена. В першу чергу, цьому сприяла рестриктивна політика Національного банку України (НБУ).

Слід звернути увагу, що фактор від’ємного сальдо поточного рахунку платіжного балансу в процесах курсоутворення в ці роки (крім 2009 року), залишався сильним, однак, крім валютного фактора, до його дії додалася дія політичного чинника, закладеного невдалими протоколами (умовами) вступу України в СОТ, а також «газовий» фактор.

У серпні 2012 року, залишаючи свій прогноз рівноважного курсу долара США відносно гривні на позначці 8,2, ми все ж внесли корективи (озвучивши їх під час обговорення прогнозу в колі аналітиків), знизивши його рівень до 8,4. Наш новий прогноз був заснований на урахуванні незначною «осідання» економіки за минулі три роки. Дане «осідання» було нами визначена евристично, виходячи з аналізу динаміки темпів розвитку економіки України.

Ми вважаємо, що для країн з ринками, що розвиваються, оптимальні темпи економічного зростання повинні перевищувати 7,5-8% і перебувати в межах між зазначеними та до 12% (тобто вище темпів приросту ВВП промислово розвинених країн на 5%). Так як за фактом темпи економічного розвитку України були на рівні розвинених країн, ми «перенесли» позначку рівноважного валютного курсу з 8,2 на 8,4 гривні за долар (це – «м’яке» перенесення, тому неважко підрахувати, що за два роки з урахуванням реального зростання «осідання» повинно було скласти близько 10%, що склало б близько 8,8). Однак, враховуючи фактор евристики, ми зробили поправку і «пом’якшили» це значення. У світі поки не існує ефективних моделей побудови і розрахунків рівноважного валютного курсу, тому, давши прогноз в 2009-10 рр., ми зберігали мовчання, чекаючи перевірки на практиці нашої гіпотези, оскільки попередній курс 8,2 ми визначили за кризовими процесами 2008 року. І хоча наша гіпотеза ще потребуватиме додаткових перевірок, вже сьогодні очевидно, що вона близька до істини.

Наша експертна оцінка зазначеного коридору значень заснована на тому, що економічний простір країн з економіками, що розвиваються, залишається «незаповненим», тоді як в країнах з розвиненими економіками він «заповнений» диверсифікованим виробництвом, а їх економіка відрізняється розвиненою структурою. Ця «наповненість» визначається нами за ступенем освоєння націями поточної парадигми інноваційного розвитку. Таку «наповненість» ми визначаємо на підставі власної методики оцінки, що включає показники розвиненості грошового та валютного ринків. У цій частині методики у нас вже гіпотез немає – результати підтвердилися не тільки нашими, але й закордонними дослідженнями.

Звідси ми вважаємо, що країни з ринками, що розвиваються, для заповнення неосвоєного інноваціями економічного («незаповненого») простору потребують підвищених темпів економічного зростання, що допускає невелике перевищення річних темпів і зростання ВВП, і зростання інфляції в порівнянні з розвиненими країнами. Так як цього перевищення за останні три роки в економіці України не спостерігалося, ми вважаємо, що економіка України «просіла», що й повинно було відбитися на рівноважному обмінному курсі. Внісши поправку, ми вийшли на курс 8,4.

Обидва ці значення були потім використані й іншими учасниками ринку. Сьогодні ми спостерігаємо плавне зниження ринкового валютного курсу (на міжбанку і в роздробі), однак його слід віднести до дії політичних інструментів, а не ринкових. Тим самим ми хочемо сказати, що курс 7,99 (офіційний) і 8,2 (рівноважний) міг бути підтриманий «політично» до кінця 2012 року, а зараз він змінився на ринку під тиском все тих же політичних інструментів.

і. По-перше, у НБУ «здали нерви» і він відступив перед тиском зниження валютних резервів. Однак, ми припускаємо, що НБУ не врахував циклічно повторюваного тиску на валютні резерви перед виборами. Він виникав у нас перед виборами щоразу – корпорації відкривали короткі валютні позиції, хеджуючи політичні ризики (їм начебто незрозуміло, хто прийде після виборів, а раптом…), багате населення теж «ховалося» у валюту (а раптом за результатами виборів потрібно буде пакувати валізи), але після виборів все поверталося на круги своя. Короткі позиції закривалися. Зараз НБУ не дочекався цього моменту, чим показав слабкість перед іншими фінансовими корпораціям і перед населенням, давши всім учасникам ринку відчути наближення вигоди від девальвації. А «перемога» НБУ була так близька (на носі – Новий рік, коли всі обмінюють долари, затоварюючись на Святки, очікувалося повернення долара ринку – жити то потрібно, оборот в гривні теж актуальний). Звичайно, аналітики і тут підлили олії у вогонь, дружно, спираючись лише на значення сальдо поточного рахунку, як і восени 2011 р., прогнозуючи девальвацію. В умовах низької макроекономічної культури не тільки суспільства, а й банкірів, виник серйозний додатковий психологічний тиск на валютний курс. Статистика з динаміки валютної ліквідності поза банками також свідчить про це. У підсумку НБУ пішов на «технічну» девальвацію, тобто не виходячи на міжбанк, відпустивши ринковий курс гривні, але залишивши при цьому офіційний рівень 7,99 гривні за долар США незмінним (?!).

іi. По-друге, офіційний курс на рівні 7,99 теж був «політичним», не ринковим, і забезпечував собою баланс між інтересами експортерів і банкірів (між зростанням доходів – надходженням валютної виручки і підвищенням витрат від зростання поганих активів комерційних банків ).

іii. По-третє, зниження валютного курсу пов’язане із застосуванням політичних інструментів Центральним банком, викликаним необхідністю отримання частини валютної виручки експортерів, які в очікуванні атаки на валютний курс ховалися в «тихій гавані» іноземної валюти. Це слабка позиція НБУ, тому слід було очікувати відповідного ходу від експортерів на підтримку своєї позиції та інтересів. У цій ситуації НБУ, не зробивши невеликої тактичної паузи до Нового року, достатньої для закриття коротких позицій фінансовими корпораціями, виявився без підтримки з боку банків, які, з одного боку, через погану структуру активів були зацікавлені в зміцненні національної валюти, але залишившись з короткими позиціями, коли здригнувся головний регулятор, відчули «запах прибутку» – можливість отримання додаткових доходів від девальвації на іноземній валюті. У підсумку НБУ залишився один на один з проблемою і адміністративними (силовими) інструментами впливу на ринок шляхом тиску на суб’єктів.

іiii. По-четверте, виконання важливої для України вимоги МВФ про перехід на плаваючий валютний курс НБУ розуміє занадто прямолінійно (як і вимоги щодо цін на газ і щодо комунальних платежів для населення). Перехід на плаваючий валютний курс потрібно було здійснювати вже давно. Однак «перехід» означає не формальний перехід, а розвиток інших ринків (фінансових, інвестиційних, грошових і т.д.), в напрямку яких НБУ і Уряд палець об палець не вдарили. Розвиток останніх неможливий без розвитку структури реального сектору економіки. А розвиток реального сектору економіки неможливий без інновацій. А ось з інноваціями та інноваційними пріоритетами у нас «напруга», ми захоплені виборами, владою і дискусіями на політичних телешоу. Тому спроби НБУ за відсутності в Україні дієвих інноваційних пріоритетів перейти на плаваючий валютний курс викликають подив, бо в умовах застою реформ це – спроба відібрати останню «тиху гавань» у вигляді стабільного курсу, останній інструмент збереження заощаджень від кризових ризиків економіки, що провалюється в кризу.

Це – небезпечна гра з соціальною напругою (в т.ч. з податком на валютні операції). Це – також проблема кадрів НБУ, «психологія» якого (інститути, неписані правила поведінки) «щеплена» кризовими діями 90-х років ХХ ст. і у якого немає «пам’яті», читай – «психології» (інститутів) управління динамічними процесами економічного зростання. У цьому відношенні апарат КМУ на голову вище апарату НБУ, чому сприяли часті зміни першого, які привели на вершину піраміди відносно стабільного і гнучкого лідера, але головне – його оточення.

МВФ як організація не входить в конституціональну структуру нашого суспільства, тому вона не вправі «наказувати» Україні, для цього в Україні є ВРУ, Президент, КМУ. І МВФ не тільки чудово це розуміє, але й, судячи з усього, поважає український суверенітет. Але коли Україна звертається до нього за кредитами, МВФ як фінансова організація стурбований їх поверненням, а значить і стурбований ризиками, захист від яких змушує його формувати вимоги до отримання у нього кредитів. Саме завдяки цим вимогам, їх виконанню, в Україні відбулися багато дуже важливих реформ і перетворень.

Наприклад, в 1990-і роки НБУ перестав фінансувати дефіцит держбюджету за рахунок сеньеража (прямої емісії центрального банку), освоїв інший інструмент – ОВДП, почав формувати валютні резерви відповідно до вимог безпеки економічних інтересів імпортерів, почав здійснювати цивілізовану антиінфляційну політику тощо. Він в період гострої фази кризи 2008 року навіть підтримав НБУ взагалі майже без будь-яких вимог, демонструючи перед Україною своє дружнє ставлення.

Але МВФ не має права не тільки втручатися у суверенні справи України, але й порушувати конкуренцію на світових ринках. Тому він і не підказує, якими інвестиціями або інноваціями піднімати економіку. Це – наші справи. А ми, за старою партійно-радянською звичкою, намагаємося виконати його вимоги буквально прямолінійно замість формування (головне – реалізації) стратегій і здійснення реформ.

іiiii. По-п’яте. В принципі вже догралися з переходом на плаваючий валютний курс, запізнилися. У 2013 році потрібно буде виплатити борг з валютних резервів, а тут – і відкриті валютні позиції, і величезні суми валютних коштів поза банками – неприємні проблеми. Ось і почали розмахувати девальвацією, як палицею, надаючи політичний тиск на осіб, що ухвалюють рішення з питання про введення обов’язкового продажу валютної виручки.

Що за цим стоїть?

1. Помилка в прогнозі економічного зростання на 2012 рік вплинула на бюджетний процес, коштувала касових розривів казначейству, затримки виплат бюджетникам. Можливий дефіцит держбюджету перекривався авансовими податковими платежами. Економіка виявилася затиснутою фіскальними лещатами. Доходи впали, тепер треба думати про те, за рахунок чого формувати базу зростання в 2013 році. Ми стоїмо перед небезпекою зростання держборгу і виникненням ризиків дестабілізації економіки на цій основі.

2. Боротьба за фіксований валютний курс, що вилилася в боротьбу з «зайвою» ліквідністю, призвела до скорочення темпів приросту грошової бази і грошової маси, виникнення в 2012 рік дефляції, зростання ставок відсотка, скорочення ділової активності, скорочення видачі нових кредитів. Економіка виявилася затиснутою монетарними лещатами. Відсутність необхідної прибутковості комерційних банків за інвестиційними кредитами, зниження ліквідності, змусили їх залучати під високий відсоток депозити, поступово перетворюючи банківську систему на лихварський систему. У банківській системі виникла фінансова піраміда, яка, поряд з великим відсотком «поганих» активів (більше 40%) становить серйозну небезпеку. У разі девальвації гривні більше 10% вона здатна стати спусковим гачком до дуже серйозних проблем. НБУ просто змушений буде утримувати гривню, щоб цього не сталося. В той же час падіння світових цін на ресурси вдарило по експортерах, які теж стали залежати від політики Національного банку, від девальвації нацвалюти, що є протилежним від інтересів фінансових корпорацій.

Високий рівень інвестицій на початку року був пов’язаний з будівництвом об’єктів для підготовки футбольного чемпіонату Євро-2012. Але коли закінчилася підготовка до чемпіонату, а на грошових ринках залишилися високими відсоткові ставки, інвестиційний процес став потроху втрачати сенс. У підсумку восени 2012 р. вільні кошти, замість реального сектору економіки та розвитку її структури, кинулися на валютний ринок, викликаючи загрозу його дестабілізації. Витративши валютні резерви до $29 млрд. НБУ почав вводити адміністративні заходи для його регулювання. Підігріті аналітиками очікування девальвації – і доходи, заощадження стали концентруватися в валюті, впало споживання вітчизняних товарів. НБУ став подумувати про введення податків на продаж валюти.

3. Економіка стала сповзати в дефляційну депресію. Доходи наблизилися до витрат у: виробництві бензину рентабельність знизилася – нафтопродукти стали обходити Україну; в комунікаціях – почалися перебої з мобільним зв’язком; проблеми у металургів і т.д. Відпускання монетарних лещат загрожує зростанням цін на ряд продукції, прибутковість від якої впала, наприклад, на нафтопродукти, на послуги мобільних операторів і т.д. – швидким зростанням інфляції. Вихід з дефляційної депресії набагато складніший, ніж вихід зі звичайної економічної кризи.

Девальваційний потенціал гривні наблизився до 30%. Це якраз той рубіж, з якого починається серйозна «атака» на валютний курс. Однак витрати від можливої девальвації можуть виявитися значно більшими, ніж аналогічні в результаті «атаки» на валютний курс в 2005-му і в 2008-му роках. У цьому контексті можна згадати, що ревальвація офіційного курсу гривні в 2005 році, здійснена головним регулятором, що стала «спусковим гачком» для «атаки» на курс, і наступне падіння національної валюти і могла б бути прирівняна до злочину, якби ми не знали про войовничо некомпетентні дії НБУ в 2005-му і в 2008-му роках, що двічі призвели до ефектів «раптових зупинок», а в 2012 році – до дефляції і депресії.

РџСЂРѕРіРЅРѕР·

1. НБУ може втримати курс як на рівні 8,2, так і на рівні 8,4, але в підсумку це відіб’ється на: поглибленні бідності в цілому по країні, посиленні монополізації, згортанні індустріалізації (і, відповідно, інновацій), прискоренні переходу економіки в аграрний і сировинний придаток інших країн.

2. НБУ може відпустити валюту до рівноважного курсу (відповідає девальвації на 30%, тобто його рівень нижче 8,4); в середньостроковому періоді це може призвести до валютно-фінансової, банківської, валютної та економічної криз, вихід з яких залежатиме від уряду, від його готовності здійснити структурну реформу, успіх якої визначається наявністю дієвої стратегії.

Другий сценарій буде означати серйозні проблеми для банківської системи, розчищення «поганих» активів якої може коштувати чверті ВВП, якщо судити з аналогічних проблем інших країн.

Економічні передумови для соціальних потрясінь в Україні вже створені (їх порогові значення для України набагато нижчі від європейських), але соціальна та історична пам’ять народу (голод, війни і т.д.) поки не дозволяє йому піднятися з протестом, аналогічним європейським. Найбільша соціальна небезпека для бізнесменів і політиків в Україні полягає в бідності народу, що робить країну слабкою перед різними поглинаннями, а також у їх власних дітях.

3. Середній варіант між позначеними вище прогнозними сценаріями вимагає додаткового аналізу, але, як і в першому сценарії, несе ризики втрати самостійності аж до ризиків суверенітету, скорочення чисельності населення, погіршення його здоров’я, а також погіршення якості людського та соціального капіталів.

Вихід із патової ситуації можливий шляхом:

• формування дієвої стратегії інноваційного розвитку структури економіки (Р° РЅРµ модернізації РІСЃСЊРѕРіРѕ застарілого);
• формування Р·РґРѕСЂРѕРІРѕРіРѕ системного макроекономічного середовища, зниження відсоткових ставок С– валютного РєСѓСЂСЃСѓ (переведення Р№РѕРіРѕ РІ плаваючий режим) РЅР° РѕСЃРЅРѕРІС–: ліквідації РІС–РґРЅРѕСЃРёРЅ лихварського типу РІ банківській системі С– переведення С—С— РІ режим кредитування реального сектора економіки, інновацій; приведення РІ РїРѕСЂСЏРґРѕРє податкової системи (можливо навіть шляхом відсторонення обраних депутатів РІС–Рґ законотворчості, СЏРєС– СЏРІРЅРѕ та очевидно РЅРµ мають РЅС–СЏРєРѕС— макроекономічної культури, наділивши С—С… конституційним правом ухвалення законів С– формування системи принципів С– концепцій, віддавши вченим Р· РќРђРќРЈ, професіоналам Р· РљРњРЈ С– РІС–РґРѕРјРёРј аналітикам функцію удосконалення нормативно-правового поля для наведення РІ РЅСЊРѕРјСѓ елементарного РїРѕСЂСЏРґРєСѓ, очищення Р№РѕРіРѕ РІС–Рґ політичного лушпиння С– створення збалансованого, узгодженого законодавства);

• розвитку фондового, фінансового, грошового та валютного СЂРёРЅРєС–РІ;

• створення РЅР° РѕСЃРЅРѕРІС– інноваційних пріоритетів регіональних та національної інноваційних систем;

• розвитку та створення сучасної інноваційної технологічної інфраструктури (інформаційної, IT, виробничої…)

• створення сучасної національної системи безпеки, особливо економічної безпеки;

• скоординованої, злагодженої роботи НБУ С– РљРњРЈ РІ частині: реалізації пріоритетів; утримання економіки РІС–Рґ тригерного згортання РІ результаті виникнення ефекту «раптової Р·СѓРїРёРЅРєРёВ» або РІС–Рґ зовнішнього С– внутрішнього інфікування РєСЂРёР·РѕСЋ; планомірного С– цілеспрямованого переведення економіки РІ режим плаваючого валютного РєСѓСЂСЃСѓ;

• активної участі РІ глобальних інтеграційних процесах Сѓ РІСЃС–С… напрямках, що несуть Україні економічні С– політичні стратегічні РІРёРіРѕРґРё;

Україна має бути зацікавлена і у співпраці з МВФ в отриманні кредитів, і у співпраці з Росією в зниженні цін на газ.

На даний момент в Україні поки не видно ні політичної сили, ні політика-лідера, здатних очолити ці процеси або бути їх драйверами. Часу вже згаяно багато, тому, навіть при вдалих діях, потрібно бути готовим до певної здачі стратегічно важливих позицій.

Макаренко І.П.
Рогожин А.Г.

© ІЕЕ

Опубліковано на сайті: 2012-12-17